Україна в подіях Північної війни.

Україна в подіях Північної війни.

Мета: розкрити перебіг Північної війни та участь у ній України; дати оцінку переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля КарлаХІІ; з’ясувати роль Полтавської битви в подальшій долі України; охарактеризувати гетьманство П. Орлика та його Конституцію; удосконалювати навички аналізу й порівняння історичних подій; виховувати почуття національної гідності на прикладах національної історії.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання:  підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні поняття й терміни: Полтавська битва, Конституція П. Орлика.

Основні дати: 1700—1721 pp. — Північна війна між Швецією та Росією; 4 листопада 1708 р. — перехід гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII; 13 листопада 1708 р.— зруйнування російськими військами Батурина; 17 листопада 1708 р. — обрання гетьманом І. Скоропадського; 25 травня 1709 р. — зруйнування російськими військами Чортомлицької Січі; 8 липня 1709 р. — Полтавська битва; 1710 р. — обрання гетьманом П. Орлика. Прийняття «Пактів і Конституцій...»; 1711 р. — Прутський похід Петра І. Прутський мир; 1711, 1713 р. — походи П. Орлика на Правобережжя; 1713 р. — Адріанопольський договір Росії з Туреччиною; 1714 р. — мирний договір між Туреччиною й Польщею. Остаточна ліквідація козацького устрою на Правобережжі.

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Письмові завдання

1) Яку мету переслідував польський уряд, узаконюючи козацький устрій на Правобережжі?

2) За що боролися учасники національно-визвольного повстання на Правобережжі 1702—1704 pp.?

3) Яка роль І. Мазепи в подіях 1702—1704 рр. на Правобережжі?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Актуалізація знань учнів

1) Які були причини Північної війни?

2) Яку політику проводив гетьман І. Мазепа до 1708 p.?

1. Гетьманщина в умовах Північної війни Росії зі Швецією (1700— 1721 pp.).

Розповідь учителя

Щирим прихильником Москви гетьман І. Мазепа залишався доти, доки Петро І не почав ламати основи української автономії. Тоді Мазепа вирішив піти на союз зі Швецією. Із 1700 р. Росія вела війну зі Швецією, що отримала назву Північної, за вихід до Балтійського моря. Ця війна ніяким чином не торкалася інтересів України. Проте від самого початку козацькі полки постійно брали участь у воєнних діях, воюючи на територіях Московської держави, Прибалтики, Речі Посполитої не проти своїх ворогів, а обстоюючи інтереси царя. Ці походи були важким тягарем для козацтва. Адже козаки за свою службу не отримували ніякої винагороди, а, навпаки, потерпали від утисків і образ московських воєначальників. Жорстоке ставлення з боку командування й тяжкі умови служби викликали скарги й нарікання, а часом й самовільне повернення додому. Приводом для незадоволення було й те, що досить часто козаків використовували як дешеву робочу силу під час будівництва каналів, нових доріг, фортець та інших укріплень. Справжнім лихом стала Північна війна й для інших верств українського населення, бо саме його коштами споряджалися козацькі війська для щорічних походів на північ. Гетьманщина мусила також утримувати в ряді міст московську армію й воєнні гарнізони. Крім того, з України у великій кількості вивозився хліб й інші продукти. Усе це призводило до занепаду господарства й торгівлі, посилювало незадоволення політикою московського царя.

Крім воєнних негараздів, козаків непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Так, зокрема, гостру реакцію викликав указ 1705 р. про перетворення двох козацьких полків, висланих до Пруссії, на регулярні драгунські. Серед козацької старшини поширювалися чутки про ще суттєвіші зміни: усунення козацького самоврядування, насадження губернаторів і воєвод, переселення козацького війська в Московію тощо. Непевність майбутнього України примушувала старшину й гетьмана замислитися над подальшою долею Гетьманщини. Охоплена антимосковськими настроями старшина тиснула на гетьмана. Та й сам Мазепа почав розуміти згубність відносин України з Московською державою.

2. Перехід І. Мазепи на бік Карла XII.

Розповідь учителя

Узявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Московської держави, І. Мазепа розпочав таємні переговори зі шведським королем Карлом XII.

У 1708 p. Карл XII із 35-тисячною армією вирушив у похід на Москву. Пізніше до нього мав приєднатися генерал Левенгаупт із 16-тисячним військом та важкою артилерією. Шлях на Москву був перекритий великими залогами російських військ у Пскові, Новгороді та Смоленську. Карл XII, віддаючи перевагу маневреній війні, вирішив здійснити обхідний маневр через Білорусію. Але через погані дороги, вороже ставлення місцевого населення і дії партизанів шведська армія втратила потрібну рухливість. Ударом по шведах став розгром росіянами армії Левенгаупта біля села Лісне в Білорусії. Після цього шведський король вирішив рушити в Україну, де він сподівався на допомогу І. Мазепи.

Коли шведський король перетнув кордон Гетьманщини, то І. Мазепа ні у воєнному, ні політичному відношенні не був готовий зустріти Карла XII як свого союзника. До того ж українське населення чинило завзятий опір шведам. Мазепа опинився перед вибором, чи стати на бік шведів, чи залишитися на боці Петра І. 4 листопада 1708 р. стало переломним днем. Гетьман залишив у Батурині 3-тисячну залогу на чолі з полковником Дмитром Чечелем, а сам із 4-тисячним загоном козаків рушив до ставки Карла XII. Коли Мазепа розкрив козакам свої наміри, то багато з них його залишили. Вони не зрозуміли несподіваної зміни поглядів гетьмана, що напередодні закликав бути вірними російському цареві й боротися зі шведами. Основна маса українського населення розглядала шведів як загарбників. Також далася взнаки непопулярна соціальна політика гетьмана в попередні роки.

Дізнавшись про це, Петро І діяв швидко й рішуче. Він наказав О. Меншикову розгромити гетьманську столицю Батурин, де були великі запаси зброї, артилерії та продовольства. Долю Батурина вирішила зрада. Поковник І. Ніс показав таємний хід у місто, через який російські війська проникли в місто і вчинили погром. Місто було спалене, а населення знищене.

Робота з документом Із маніфесту Петра І до українського народу (6 листопада 1708 р.)

Нам стало відомо, що ворог наш, король шведський, бачачи виснаження сил своїх і не маючи надії збройно проти наших численних хоробрих великоросійських і малоросійських військ стояти і перемогу... здобути... бажаючи швидким і лукавим походом випередити військо наше, в Малоросійський край за запрошенням і присиланням зрадника Мазепи ввійшовши, його завоювати і, взявши найвідоміші міста, в них засісти, а потім цю землю тяжкими данями, податками і полоненням людей аж до остаточного розорення довести... І щоб потім цю Малоросійську землю після виснаження її віддати в ярмо польське і в поневолення Лещинському... а зрадника Мазепу в Україні самовладним князем над усіма поставити. ... повеліваємо, нагадуємо і застерігаємо... всіх своїх вірних підданих малоросійського народу милостиво, щоб цих хитростей ворога, а також і ...зрадника Мазепи облудних листів не слухали і від ворожих наскоків, у яких місцях військ наших не доведеться, у їх наступі укривалися... у безпечні місця і за тим слідкували, щоб для споживання ворогові нічого не залишалось, щоб від цього ворог більше виснажений бути міг і з Малоросійського краю якнайшвидше вийти змушений був.

Запитання до документа

1) Як у документі характеризується стан шведського війська?

2) Яку характеристику намірів шведського короля дає документ?

3) Як характеризується поведінка І. Мазепи?

4) Як маніфест наказує українському населенню вести себе по відношенню до шведів і Мазепи?

Розповідь учителя

І. Мазепу було оголошено зрадником. На Старшинській раді у Глухові (присутніми були лише чотири полковники: стародубський — І. Скоропадський, чернігівський — П. Полуботок, ніжинський — Л. Жураківський, переяславський — С. Томара), новим гетьманом було обрано Івана Скоропадського (1708—1722 pp.). Кандидатура П. Полуботка була відхилена царем: «надто хитрий, із нього може вийти другий Мазепа». Крім того, Петро І звернувся до населення бути вірним йому, а на Січ відправив дарунки і гроші. Також він передав Скоропадському грамоту, якою «прощав» усіх старшин (прихильників Мазепи), повертав їм маєтки й чини, якщо вони добровільно повернуться і покаяться. Інакше їх буде страчено. Через кілька днів більшість старшини покинули Мазепу, підписали присягу на вірність царю і визнали гетьманом Скоропадського.

Цікаво знати

Напередодні виборів нового гетьмана в Глухові відбулася церемонія ганебної страти опудала, що символізувала І. Мазепу. 23 листопада 1708 р. у Москві, а також Глухові було проголошено церковну анафему (прокляття) Мазепі. Понад 200 років до 1917 р. анафему українському гетьманові повторювали священики в церквах Російської імперії. Анафему проголошували навіть у тих церквах, що були збудовані коштом Мазепи, де в інших молитвах за церковними правилами йому проголошували хвалу і вічну пам’ять. Активістів українського національно-визвольного руху в XIX і XX ст. російські шовіністи називали мазепинцями. Православна церква зняла з І. Мазепи анафему лише в 1994 р.

Незважаючи на це, до Мазепи і Карла XII приєднався кошовий отаман Кость Гордієнко з частиною запоріжців.

8 квітня 1709 р. Мазепа і Гордієнко підписали угоду з Карлом XII, яка передбачала утворення з українських земель, що перебували у складі Росії, очолюваного І. Мазепою князівства, під формальною протекцією Швеції. Питання про долю правобережних і західноукраїнських земель не піднімалося, оскільки шведський король визнавав їх частиною Польщі.

Та цим планам не судилося здійснитися. Петро І продовжував каральні акції в Україні, увівши майже 100-тисячну армію. У квітні 1709 р. російські війська під командуванням П. Яковлева здійснила каральний похід на Січ. Козаки на чолі з новим кошовим Петром Сорочинським вирішили боронитися і відбили перший штурм Січі. Але й тут росіянам допомогла зрада полковника Гната Галагана. Січ була знищена. Лише небагатьом запорожцям удалося врятуватися. Галагану за «відмінно виконане завдання і вірну службу» цар дарував село Моровиця, а щодо запорожців видав указ, щоб їх, де б хто не зустрів, карати на смерть.

Цікаво знати

Після погрому запорожці заснували Кам’янську Січ, сподіваючись незабаром повернутися на старі місця. Але в 1711 р. російські війська зруйнували її. Частина запорожців знайшла притулок у володіннях хана — в урочищі Олешки поряд із Кардашинським лиманом (територія сучасного м. Цюрупинська Херсонської області), де створила ще одну Січ. Оскільки козакам заборонили звести укріплення й мати гармати, вони виявилися беззахисними перед свавіллям татар, попри позитивне ставлення до них хана. Матеріальне становище козаків Олешківської Січі було значно гіршим, ніж на Запорожжі. Це породжувало невдоволення. У 1728 р. збурені козаки під проводом Івана Гусака заарештували кошового К. Гордієнка, спалили будівлі й рушили на місце Чортомлицької Січі. Але російський уряд їм категорично заборонив відродити Січ. Зазнавши невдачі, вони повернулися у володіння кримського хана й оселилися на місці Кам’янської Січі. У 1733 р. помер К. Гордієнко — непримиренний ворог Російської імперії. Цього ж року, в умовах загострення відносин із Туреччиною, російська імператриця пробачила «провину» запорожцям і дозволила їм повернутися. У 1734 р. козаки заснували Нову Січ, що проіснувала до 1775 р.

3. Полтавська битва. Смерть І. Мазепи.

Розповідь учителя (супроводжується роботою з картою )

На той час основні сили шведів підійшли до Полтави. Це місто лежало на перехресті шляхів, що вели на Слобожанщину, Запорожжя і далі на Москву і Крим. Крім того, тут були зосереджені великі припаси, яких украй не вистачало шведам. Залога міста, що складалася з козаків і російських солдат на чолі з комендантом А. Келіним, відмовилася здатися. Облога міста тривала три місяці. Шведи, які мали лише чотири гармати, не могли зламати опір захисників. Тим часом до Полтави підійшли головні сили росіян. Вирішальна битва Північної війни відбулася 8 липня 1709 р. під Полтавою і завершилася поразкою Карла XII і Мазепи.

Цікаво знати

Російські війська, що прибули під Полтаву, розмістилися табором на північ від міста біля с. Яківці. Лівий фланг росіян прикривав Дяківський ліс, правий — глибокі яри, а з тилу — річка Ворскла. Перед укріпленим табором неширокою смугою простягалося поле між Яківецьким і Будищанським лісами. Козацькі полки І. Скоропадського розмістилися між Малими Будищами і Решетилівкою, щоб не допустити відступ шведів на Правобережжя. Загалом російська армія налічувала 42 тисяч, хоча деякі дослідники називають і 50, і 100 тисяч.

Шведський король, який мав удвічі менше сил, вирішив дати росіянам генеральний бій. 8 липня шведська армія, що вишикувалася чотирма колонами, без попередньої розвідки на світанку рушила полем на російський табір. Першою несподіванкою для шведів стало те, що вони напоролися на російські редути — польові земляні укріплення у вигляді квадратів. Шведи з ходу не змогли їх подолати, захопивши лише два недобудовані. Тоді Карл XII вирішив проскочити зі своїми полками між редутами і вийти на оперативний простір. Прохід між редутами й атака російської кінноти завдали шведам відчутних утрат. До того ж їх лівий фланг загубився у Яківецькому лісі й був знищений.

Після кількагодинного важкого бою шведські війська опинилися перед свіжими головними силами росіян, що вийшли з укріпленого табору. Шведський король вирішив їх атакувати, зосередивши свої відбірні війська на флангах. Гвардія Карла XII зуміла проломити лівий фланг росіян. Виникла загроза поразки. Тоді Петро І сам повів в атаку російські резерви, яких підтримала артилерія з російського табору. Шведів було відкинуто. Шведському королю заважало керувати боєм те, що напередодні його було поранено в ногу і він міг пересуватися на ношах, які були прив’язані до коней. Під час бою коней Карла XII було вбито, а він сам упав із ношей і знепритомнів. Шведи, уважаючи, що король загинув, стали тікати, їх не зміг зупинити і Карл XII, який прийшов у тил шведам ударили козаки І. Скоропадського. На 11 годину ранку Полтавська битва завершилася поразкою шведів. Шведи втратили понад 9 тис. убитими і 3 тис. полоненими. Російські втрати склали 1345 убитими і 3290 пораненими.

На місці битви Петро І улаштував пир, на який запросив шведських полонених воєначальників, де проголосив тост за «вчителів», тобто за шведів.

Розповідь учителя

Після поразки під Полтавою Мазепа з Гордієнком та частиною своїх прихильників (близько 2 тис. козаків) через Переволочну й Очаків утік із Карлом XII у турецькі володіння (під Перевалочною здалася у полон переслідувана решта шведської армії — 16 тис. солдатів). Ще під Очаковом до Карла XII прибув посланець від Бендерського серафіра (начальника турецького війська) і запросив його до Бендер, куди й подалися І. Мазепа і Карл XII. Тут шведський король отримав листа від царя Петра, у якому були викладені три основні вимоги: 1) уступити цареві всю Унгрію, Карелію, Естляндію та Ліфляндію; 2) визнати польським королем Авґуста; 3) видати цареві Мазепу. Своєму послу в Стамбулі

Толстому Петро доручив підкупити великого візира, якому обіцяно 300 тис. талярів за видачу Мазепи. Це стало відомо гетьману, який дуже занепокоївся, хоча правитель Бендер заспокоював його від імені самого султана. Але він знав, що на турків покладатися не можна. Це остаточно підірвало слабке здоров’я гетьмана, і 22 серпня 1709 р. він помер. Його тіло відвезли в Ясси і там, у колі військової старшини і самого короляКарла XII, поховали в міському монастирі.

Цікаво знати

Труну з тілом гетьмана Мазепи везли шестеро білих запряжених коней, перед труною бунчужний ніс булаву, а за труною йшли жінки й оплакували небіжчика. За ними верхи на конях їхали Генеральний писар Пилип Орлик, небіж Мазепи Войнаровський і вся генеральна старшина.

Місце і роль Івана Мазепи в історії українського народу визначається тим, що в умовах розгортання централізаторської політики Петра І він здійснив спробу вибороти незалежність України. Проте орієнтація на верхівкові методи боротьби і підтримку лише вузького кола однодумців-змовників, а також відірваність від життєвих потреб народу значною мірою спричинили крах його планів.

Творче запитання

Доля України в Полтавській битві вирішувалася без участі українців. Чому так сталося?

4. Гетьман Пилип Орлик. Конституція П. Орлика.

I ВАРІАНТ

Коментоване читання відповідного пункту параграфа

II ВАРІАНТ

Розповідь учителя

16 квітня 1710 р. під Бендерами відбулася козацька рада. На ній було обрано нового гетьмана, близького І. Мазепи, генерального писаря його уряду Пилипа Орлика (1672—1742 pp.), який очолив першу українську політичну еміграцію в Західній Європі й уряд в екзилі (еміграції).

Постать в історії

Пилип Орлик походив із давнього чеського роду. Його батько загинув у Хотинській війні. Він спочатку навчався в єзуїтській колегії у Вільно, а потім у Києво-Могилянському колегіумі. Був освіченою людиною, знав кілька європейських мов. Обіймав посади в Генеральній військовій канцелярії, згодом став генеральним військовим писарем і найближчим радником гетьмана Мазепи.

На козацькій раді під Бендерами 16 квітня було прийнято написаний ним документ «Пакти і Конституції законів і вольностей Війська

Запорозького» (пізніше цей документ отримав назву «Конституція Пилипа Орлика» або «Бендерська Конституція»). Це була угода між старшиною і запорозькими козаками, з одного боку, та гетьманом — з іншого.

Саме це відрізняло прийнятий документ від традиційних гетьманських статей, які ґрунтувалися на угодах між гетьманом і монархом-протектором. Уперше новообраний гетьман укладав зі своїми виборцями офіційну угоду, де чітко зазначалися умови, за яких він отримував владу.

Цікаво знати

Документ складався зі вступу й 16 статей. У ньому проголошувалася незалежність України від Московської держави та Речі Посполитої; обґрунтовувалася протекція шведського короля та союз із Кримським ханством; територія України визначалася Зборівським договором 1649 p.; козакам поверталися їхні традиційні території в Подніпров’ї; за гетьмана утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та з делегатів від запорожців; рада збиралася тричі на рік — на Різдво, Покрову, Великдень; справи про кривду гетьманову та провини старшини розглядав генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися; державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі; установлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом; спеціальна комісія мала здійснювати ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностейнаселення; гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким удовам і сиротам.

Робота з документом

Із «Пактів і Конституцій законів і вольностей Війська Запорозького»

Отож ми, генеральна старшина, кошовий отаман і все Запорозьке Військо, домовилися і постановили з ясновельможним гетьманом при елекції його вельможності таке право, яке має бути збережене постійно в Запорозькому Війську: щоб у Вітчизні нашій першими радниками була генеральна старшина, як за респектом їхніх первісних урядів, так і в установленій при гетьманах резиденції. За ними за звичайним порядком слідують городові полковники, нехай вони будуть пошановані подібним чином, публічних радників. Над те з кожного полку мають бути до Загальної Ради генеральні радники з кожного полку по одній значній, старовинній, добре розумній та заслуженій особі, вибрані за гетьманською згодою, і з тими всіма генеральними особами, полковниками і генеральними радниками має радитися ясновельможний гетьман та його наступники про цілість Вітчизни, про її загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою не встановлювати і до завершення не приводити...

...Коли б хто з генеральних осіб, полковників, генеральних радників, значного товариства та інших військових урядників над тією ж чернею чи то б гонор гетьманський зважився образити, чи в якомусь іншому ділі провинитися, то таких переступників сам ясновельможний гетьман не має права карати своєю приватною помстою та владою, а повинен таку справу, чи кримінальну, чи некримінальну здати на Військовий генеральний суд, і який у нього випаде нелицемірний і нелицеглядний декрет, такий кожен переступник має й понести.

Запитання до документа

1) Хто і на яких підставах мав входити в Загальну Раду?

2) Які функції мала виконувати Загальна Рада? Як вона мала обмежувати владу гетьмана?

3) Хто здійснював судочинство? Які тут передбачені обмеження гетьманської влади?

Розповідь учителя

Таким чином, проголосивши фактично республіканський політичний устрій Української держави, «Конституція Пилипа Орлика» стала зразком тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі в Європі. Жодна з країн на той час не мала подібних документів. Конституція обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу — Генеральної Ради. У ній були закладені підвалини принципу розподілу законодавчої, виконавчої та судової влади, упроваджувалась виборність посад.

Зміст цього документу відповідав інтересам козацької старшини, яка завдяки послабленню гетьманської влади отримала можливість більшої участі в державному управлінні. «Конституція Пилипа Орлика» до 1714 р. діяла на тій частині Правобережної України, де зберігався військово-територіальний полковий устрій.

Подальші дії П. Орлика були спрямовані на створення коаліції для звільнення України з-під російської влади. Він уклав угоду з кримським ханом Девлет-Гіреєм, шведським королем Карлом XII, прибічниками поваленого польського короля С. Лещинського. Угоди передбачали спільне визволення Гетьманщини й Слобожанщини. До цієї коаліції приєдналась Туреччина, яка 20 листопада 1710 р. оголосила війну Росії. За спільним планом союзників передбачалось здійснити військову експедицію зі звільнення Правобережної України. Об’єднані сили кримського хана, поляків і козаків на чолі з Орликом мали примусити московські війська відійти з Правобережжя. Завершити операцію повинна була турецька армія.

На початку 1711 р. хан із 40-тисячною ордою та 2 тис. запорожців вирушив на Слобідську Україну. Не досягнувши там воєнного успіху, він із 12 тисячами захоплених бранців повернувся у Крим. Тим часом Орлик із 5 тис. запорожців, 20—30-тисячною татарською ордою і загоном поляків рушив на Правобережжя. Він здобув Немирів, Брацлав, Вінницю і взяв в облогу Білу Церкву. До нього приєдналося близько 11 тис. місцевих козаків на чолі із Самусем. Однак, коли надійшла звістка про наближення російських військ, татари припинили облогу і розпочали брати ясир (взяли 10 тис. жителів). Місцеві козаки залишили гетьмана і кинулись рятувати своїх близьких. З Орликом мало хто залишився, він був вимушений припинити похід і з невеликим загоном прибічників повернувся до Бендер. Козаки Самуся відмовилися відступити і продовжили боротьбу. Вирішальна битва з російськими і польськими військами відбулася при обороні Богуслава. Самусь та його прихильники потрапили в полон і були заслані до Сибіру.

Після невдалого походу Орлика на Правобережжя царський уряд аж до 1714 р. «зганяв» тамтешнє населення на Лівобережжя з метою позбавити Орлика будь-якої підтримки.

Улітку 1711 р. Петро І розпочав воєнну кампанію проти Османської імперії. Російська армія вирушила на Молдавію, де її володар підняв антитурецьке повстання.

8—9 липня 1711 р. відбулася вирішальна битва надр. Прут. Армія Петра І була оточена турецьким військом і їй загрожувала капітуляція. Петро І вирвався з оточення завдяки підкупу та великим політичним поступкам.

За Прутським мирним договором 1711 p., російська сторона повертала Туреччині Азов, знищувала свої фортеці, нещодавно збудовані на Запорожжі, і зобов’язувалася не втручатися в проблеми Речі Посполитої.

Окремий пункт стосувався українських змель, від яких Росія повинна була відмовитися і повернути під протекторат Кримського ханства і Туреччини. Проте його сформулювали дуже нечітко, і було незрозуміло, чи мова йде про Запорожжя, Правобережжя чи всю Гетьманщину.

Росія з виконанням умов договору зволікала. Зрештою, наприкінці 1711 р. Туреччина висунула російській стороні вимогу передати всю Наддніпрянську Україну з Києвом під її протекторат відповідно до умов Прутського миру. Росія від цього відмовилася. У результаті переговорів при сприянні англійського і голландського послів було досягнуто домовленості, що росіяни відмовляються від Правобережжя (окрім Києва з околицями) і західної частини Запорожжя (землі на правому березі Дніпра з Кодаком), а турки — не висувають претензій на інші запорозькі землі й Лівобережну Україну. Ці домовленості були зафіксовані в російсько-турецькому договорі, підписаному в квітні 1712 р. та Адріанопольському договорі 1713 р. Вони стали тяжким ударом для Орлика та його сподвижників. Адже Україна залишалася знову розділеною. Влада ж Орлика над Правобережною Україною, отримана згідно із султанським указом, була нетривалою. У квітні 1714 р. між Туреччиною й Польщею було укладено договір, за яким Правобережна Україна залишалася за Польщею. Таким чином, сподівання Орлика щодо швидкого звільнення України виявилися нездійсненними. У червні 1714 р. Орлик виїхав із Бендер у подорож до країн Європи, де намагався створити нову антиросійську коаліцію.

На запрошення Карла XII Пилип Орлик зі своїми прибічниками прибув до Швеції. У 1720 р. переїхав до Німеччини, а згодом до Франції.

Однак політичної підтримки своїх планів у правителів європейських держав не знайшов. Європа втомилася від війн, що вирували на континенті від початку XVIII ст. Після підписання російсько-шведського Ніштадтського мирного договору 1721 р. на перебування українських політичних емігрантів в усіх європейських столицях дивилися як на небажане.

У 1722 р. Орлик був змушений переїхати на територію Туреччини, де й прожив останні 20 років. Усі його дипломатичні зусилля виявилися марними. Поява нової держави на карті Європи не входила в плани тодішніх володарів Європи. Проте завдяки його діяльності в європейських дипломатичних колах стали краще уявляти складну політичну ситуацію на українських землях і прагнення українців.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Експрес-опитування

1) Коли і між якими державами тривала Північна війна?

2) Якою була участь козацьких військ у першому етапі Північної війни?

3) Які воєнно-політичні акції Петра І стали відповіддю на союз Мазепи з Карлом XII?

4) Коли і за яких обставин був зруйнований російськими військами Батурин?

5) Що допомогло російським військам зруйнувати Запорозьку Січ?

6) Яким був перебіг Полтавської битви? Чим вона завершилася?

7) Якою була доля Мазепи після Полтавської битви?

8) Коли П. Орлик був обраний гетьманом?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Північна війна лягла важким тягарем на плечі українського народу. У далеких походах і на будівництвах гинули українські козаки. Зазнавала розорення економіка України, населення знемагало від поборів,повинностей і постоїв царських військ.

У таких умовах проти політики царя виступив гетьман І. Мазепа. Але у своїх діях він поклався на хитрість, розрахунок та інтриги, а не на героїзм та ентузіазм народу. Як наслідок, виступ Мазепи підтримала незначна частина його оточення. А в битві під Полтавою (27 червня (8 липня) 1709 р.) між шведами і росіянами вже від гетьмана нічого не залежало. Поразка шведів стала й поразкою планів гетьмана зі здобуття незалежності України. Царська влада доклала всіх зусиль, щоб витравити пам’ять про гетьмана в українському народі. Йому було проголошено анафему. «Мазепинством» став називатися в Російській імперії український національно-визвольний рух. Заслугою гетьмана стало те, що він створив прецедент виступу української еліти проти російського центру.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати § 26 підручника.

2) Додаткове завдання. Скласти порівняльну характеристику- роздум за темою «І. Мазепа і С. Палій».