ВИХОВНИЙ ЗАХІД

 

 

 

 

 

 

 

 

Зала прикрашена українськими рушниками, віночком з квітів. Ведучі заходять під музику.

 

Ведуча: З далекого краю, з далеких світів

             Журавлик на крилах додому летів.

             Минав океани, ліси і моря,

             Вдивляюсь крізь тумани:

• Чия це земля,

  Чиї це долини,

  Чиї це луги,

  Чию це калину гойдають вітри?

  Впізнав Батьківщину:

 

Ведуча:Шановні гості! Сьогодні ми запрошуємо вас на свято, яке присвячуємо нашій

            Батьківщині, нашій Україні, її солов'їній мові, щирим пісням, запальним танцям.

 

Дівчинка:Всією душею, всім своїм серденьком

             Люблю тебе, рідний краю, земленька рідненька,

              І вас люблю гори, ліси та гайочки,

              І вас ріки повноводні, маленькі струмочки

              Бо в тих річках та струмочках -

              в чистій тій водиці,

              Бачу тебе, рідний краю, дорога землице!

              Ти мене годуєш як свою дитину,

              Тому люблю тебе, земле, люблю Україну!

 

Хлопчик:  Я згоден з тобою, моя добра подруго.

              Немає в світі кращої землі, ніж наша Україна.

              Ми любимо її родючу землю, води Чорного моря,

              зелені верховини Карпат, розлогі ниви, тихі озера,

              бистрі річки, темні діброви.

              Люблю тебе Україно, наш тихий зелений рай.

 

Пісня «Сад молодий»

 

Ведуча:Рідний край - це наша Україна,

              Найкраща в світі, дорога земля.

              Для нас вона, як матінка - єдина.

               Її ліси, озера і поля,

 

Ведуча:Степи і гори, ріки і долини

              Відчути прагнуть теплоту долонь...

              Я все віддам для блага України -

              Тепло душі і серденька вогонь.

 

 

 

Ведуча:В усі часи наша земля народжувала синів і дочок, які палко любили свій народ і не

             корилися зайдам. Були козаки і січові стрільці, юні гімназисти, що полягли під

             Крутами і дисиденти-шестидесятники, герої Великої Вітчизняної війни і воїни-

             афганці, Небесна сотня новітнього часу і герої АТО.

 

Дитина:Вже було розп’яття Голгофи,

Хтось за нас колись вже воскресав.

Світ за мить, за крок до катастрофи.

«Господи, помилуй» - на вустах.

Розпинають душу України

На хрестах лукавства і незгод…

Дай прозрінь, воскреслий Божий Сину

Зберегти нам в єдності народ!

 

Ведуча: Україно , гомонять  діброви                             

На  Карпати  вийду ,  на  Дніпро .                             

Буду  в  праці ,  щасті  і  діброві ,                         

Дарувати  пісню ,  людям  на  добро .

Бо   ж  нашому  роду ,  нема  переводу                            

Хай  пісня  єднає  кохання  святе .                            

Дай  Боже , нам  віру і  братнюю  згоду.                             

На  довгії  роки , на  вірні  віки .

Танець з прапором

Ведуча:Україна заплатила високу ціну за свій європейський вибір на майдані і продовжує платити у війні на Донбасі. Ми відвойовуємо власну розтоптану гідність, Богом нам дану і свідчимо про неї світові. Сьогодні, коли Україна потопає в сльозах від горя, з болем у серці говоримо: «Ми не тільки не хочемо війни, а просимо Бога зробити так, щоб вона нарешті закінчилася».

Дитина:Нам не треба війни, не треба -

               Ми за спокій і мир на землі,

               Щоб не коршаки в мирному небі,

               А космічні пливли кораблі.

   Щоб щасливо зростали діти

   І не бачили жаху війни,

   Щоб зловісний воєнний вітер

   Був розвіяний вітром весни.

              Вітром сили і правди людської -

              Силу ту не здолати в віках –

              Нас даремно лякають війною,

              Міць народу – в народних руках!

 

Ведуча:Минуло 70 років як закінчилася Велика Вітчизняна війна. Пройшло 26 років, як останній радянський воїн покинув Афганістан. Але рани, завданні Україні цими війнами, кровоточать і досі, зберігаючи подвиги батьків і дідів. І хіба думали колишні воїни афганці, що їм знову доведеться брати до рук зброю і воювати уже  на своїй землі із тими що колись ділили останній кусок хліба на афганській землі.

 

Ведуча:Війна в Україні це згадана війна в Афганістані. Яка принесла горе не в одну родину. А найбільше це страждання матерів, жінок… Серед загиблих воїнів-афганців був наш земляк Олександр Ковальчук.

Ведуча:Саша Ковальчук Народився 18 червня 1960 року в багатодітній сім’ї колгоспників. Навчався і закінчив Друхівську середню школу. Далі навчався на курсах трактористів. І до призову на службу в армію працює трактористом у колгоспі.

Ведуча:17 листопада 1979 року Сашу призвали на службу в радянську армію. Спочатку він навчався в Дрогобицькій десантній школі. Після закінчення навчання потрапляє в Афганістан і служить рядовим у військовій частині.

Ведуча:Будучи пораненим, Сашко кинувся виносити з-під обстрілу Юрія Ковтуна із села Камянка. Та не судилося землякам вижити… Саша посмертно нагороджений медаллю «За відвагу». 

Ведуча:В той день, коли загинув Саша, його матері приснився страшний сон, від якого вона прокинулася. Клавдія Фомівна почула голос сина, який кликав її. А тут ще незвичайна пташина, що ранком примостилася на кущику біля неї і почала співати, ніби хотіла щось розповісти. Материнське серце забилось гучніше, немов хотіло вирватись з грудей… Воно відчуло біду…

Ведуча:Так само відчувало біду і Сашкове серце. Перед самою смертю він написав листа

            до матері.

Сценка «Лист до матері»

              Мамо. Вибач, я не зумів дописати тобі листа. Мені вчора виповнилося 20, а сьогодні мене не стало. Але перед тобою і Батьківщиною я чистий. Я чесно виконав свій солдатський обов’язок. Я не порушив присягу і був вірним солдатському слову і фронтовій дружбі. Прости… Єдине чого не зумів – це врятувати себе для тебе рідної.

(Читає вірш «Недописаний лист до матері» Павла Рачка).

Синє-синє небо над Афганом

І криваво зорі тут горять.

Ой, не ждіть мене даремно, мамо,

Не ходіть щоденно зустрічать.

Не питайте ви красуню-вишню,

Чи не видно сина ще з доріг.

І пробачте, що так гірко вийшло –

Та для вас себе я не зберіг.

У пісках пекучих на світанку,

Коли народився юний день,

В моє серце куля та, душманська,

Вцілила, неначе у мішень.

Я упав, скропивши землю кров’ю,

Цю далеку і чужу мені.

І ніхто прощальних слів не мовив,

Не співав сумні наші пісні.

Чом отут, під небом чистим-чистим,

Я знайшов останній свій прихисток

Вдалині від рідних журавлів?

Не тривожтесь, рідна моя нене,

Я прийду в безсонну вашу ніч.

Обнімете знову ніжно мене

Доторкнетесь до синівських віч.

На мою тяжку, смертельну рану

Покладете чародійних трав,

Приведете дівчину кохану,

Ту,яку любив, але не взяв.

Ну, а потім – марево розтане,

Знову залишу вас сумувать.

… Синє-синє небо над Афганом

І криваві зорі тут горять.

Танець «Мамина хустина»

Ведуча:І знов довгоголовий орел клює очі України. Сусідня держава уже вкотре зазіхнула

            на наші землі! Цілиться дулом танка аж у саме серце.

Ведуча:І знову гинуть найкращі українці, цвіт нації. І знову ллється невинна кров. Не оминула ця гірка участь і наших земляків. Бачити, як умирають їх товариші і самим дивитись смерті у вічі довелося Друзю Віктору, Яцутику Михайлу, Головію Івану, Яцуку Ігору.

 

Ведуча:Саме в такі моменти і не віруючі починають вірити у вищі сили. Про це говорить у своєму вірші випускник нашої школи, учасник антитерористичної операції на сході нашої країни Михайло Яцутик.

Дитина:Безсоння. Знову не заснути.

І сам, не знаючи чому,

Здогадуюсь і відчуваю,

Що ніби хтось там, угорі,

За всім спостерігає.

Коли потрібно – попередить,

Біду від мене відверне.

Це – хоронитель мій, я знаю,

Він поруч, він не підведе.

Раніше я не відчував

Його сердечну допомогу,

Допоки не пішов у бій

І не відчув лиху тривогу.

Тоді лиш в ті важкі хвилини,

Коли усе життя людини

Перед очима пробігає,

Куди подітися, не знаю,

І думаю, уже кінець.

Я чую голос.. В голові.

Він каже як, де і коли

Мені іти, куди звернути.

Цього не можу я забути…

Тепер я в нього свято вірю,

У час поганий враз прилине,

Бо знаю, є він, не покине.

 

Ведуча: Велична і свята ти, Мати Україно,

               Лише тобі, карать нас чи судить.

                І берегти тебе Соборну і Єдину,

                Історії твоєї славу відродить.

 

 

 

 

 

Грає спокійна музика

На  сцені  три  дівчини  в  національному  одязі   із  свічками .

 

                   1.          Яскравим   світлом   віра  нам  палала ,

                                І   десять  заповідей   в  душі  нам  дала ,

                                Та   чорна  сила  храми  зруйнувала

                                Так  перша   свічка , як  сльоза  стекла .

( Гасить   свічку опускає голову . )

 

                  2.           Жорстокий  меч   кривавого  терору

                                 Вбивав , ганьбив  і  голодом  морив .

                                 Колючим   дротом ,  оповив  довкола

                                 І  другу  свічку  в  морок  опустив .

( Гасить   свічку опускає голову . )

3. Зневірився  народ  в  свої  духовні  сили ,

Покірний   тільки  лезові  меча ,

Що  стер  з  очей  високії  могили

І  третя  згасла ,  Пам”яті   свіча .

( Гасить   свічку опускає голову . )

( Під  урочисті  акорди  виходить  жінка – Пам”ять у  білому  одязі ,  але  чорній  хустині .  В  руках  горить  свічка . )

 Дівчина – Пам’ять:Неправда, Пам’ять знову  відродилась

                                     Прийшла із поневолення життя ,

                                     Щоб свічкою новою  запалилась

                                     Душа зірвавши  пута забуття .

                                     В  молитвах всіх героїв  пригадаю ,

                                     Живим у Бога буду щедрості просити .

                                     Воскресне дух, я всіх вас закликаю    

                                     Людської пам’яті знов свічку запалити .

(  Дівчата  підходять  до  Пам”яті  запалюють  свої  свічки .)

Дівчина 1:Коли  життя   знов  набирає  сили

                   В  створенні  свята  хай  пісня  лунає .

                   Пісня  народу, пісня душевна

                   Хай  наші  душі, звеселяє .

Пісня «……………………………….»

Ведуча:Українці мають усі підстави пишатись, що їхня Батьківщина не раз переживала дні слави, мужньо переносила найважчі випробування. Не одне покоління кращих синів та дочок беззавітно клали своє життя до ніг рідної неньки – України.

Дитина: А сотню вже зустріли небеса..

                Летіли легко, хоч Майдан ридав…

  І з кров´ю перемішана сльоза….

 А батько сина ще не відпускав..

 Й заплакав Бог, побачивши загін:

 Спереду – сотник, молодий, вродливий

 І юний хлопчик в касці голубій,

 І вчитель літній сивий-сивий…

 І рани їхні вже не їм болять…

 Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

 Як крила ангела, злітаючи назад,

 Небесна сотня в вирій полетіла…

 

Ведуча:Сьогодні ми в скорботі й з великою вдячністю згадуємо Героїв Небесної сотні, котрі    

              відтепер постійно споглядатимуть за нами та нашими вчинками. Майдан став  

              символом боротьби, символом утвердження  прагнень до європейських цінностей у споконвічно європейській державі.  І за цю боротьбу,  за нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну: своє життя віддали найкращі.  І більшість  з них – молоді, сильні. Ті, хто лише починав жити…

 

 

Ведуча:Своїми світлими душами помолімося за тих, хто віддав своє життя за свободу і

             єдність України і будемо гідні їхньої пам’яті.

(Ведуча запалює свічку)

Ведуча:Прийми, Боже, молитву за своїх дітей, бо ми просимо за Україну, за рідну матір і

              молитва наша праведна, як любов.

Читці(по черзі): Україно ,  молюся  за тебе

                             Як за  матір гріховну-святу.

                             За блакить твого  вічного неба,

                              І за ниву твою золоту .   

Україно, молюся за славу,

За твою непокору століть,

За столицю твою златоглаву,

Що по груди в тополях стоїть.

 

                                      Україно, молюся за мову

                                       За божественну мову твою.

                                       І за вроду твою  калинову,

                                       Від якої, добріша стаю.

 

Україно, молюся за пам'ять

Убієнних за волю синів,

І за тих, що у душах запалять

Промінь правди, щоб край заяснів.

 

 

 

Україно, лише в милосерді

Час єднання синів настає.

ТО нічого, що ми не безсмертні.

За безсмертя молюся твоє.

 

Звучить молитва «Боже, Україну збережи»

 

Дитина:Іменем жінки, що овдовіла,

Іменем матері, що з печалі сивіла,

Іменем сина, що батька не знав.

Іменем батька, що в січі смертельній упав,

Я проклинаю війну жорстоку,-

Вона відібрала у людей спокій.

Іменем тих, хто в колисці сьогодні,

Іменем тих, хто над краєм безодні,

Іменем ще не народжених

Сном немовлят не стривожених.

Кличу з війною стати у бій,

Мир відстояти Землі голубій.

 

Ведуча: Дякуємо за увагу!!!

Звучить пісня «Україна»