Українська міфологія як основа культуротворчості людини.

Українська міфологія як основа культуротворчості людини.

Міф -  давні вірування народу, сказання про походження Всесвіту, Землі, явищ природи, Богів, героїв.

Міфологія - це сукупність міфів того чи іншого народу. До міфів же ставилися як до імовірних подій. Але не слід забувати, що значна частина казок створювалася на основі давніх міфів.

Українським міфам властива надзвичайна природність, пов'язаність із хліборобським або пастушим побутом наших предків. Персонажами переважно є батько-господар, мати-господиня, їхні сини й дочки, худоба і поля. Міфологічні сюжети яскраво забарвлені родинним побутом. Дуже часто в наших міфах персонажам божественного походження надавалися людські імена, що й перетворювало міф на казку.

Для людини, яка жила в повній гармонії з природою, Боги та міфічні істоти були природними і рідними. Та цей природний розвиток української, як і загалом слов'янської, міфології був перерваний зненацька. Християнські проповідники у всіх слов'янських країнах знищили безліч язичницьких творів, що писалися Волхвами для потреб богослужіння та практичного життя свого народу. Візантійські міфи на початку християнської доби були чужі й незрозумілі стародавнім слов'янам, тому вони й намагалися зберегти свої найпотаємніші вірування, досить часто ховаючись у глухих лісах та хащах, недоступних для місіонерів нової віри. Писемні джерела язичницької релігії були знищені агресорами світового християнства. Хто знає, як би нині виглядала наша рідна міфологія, коли 6 вона мала писемні пам'ятки, як приміром, у греків, адже наші вірування не поступаються грецьким.

До нас дійшли переважно уривки прадавніх міфів, в більшості засмічені пізнішими християнськими нашаруваннями, які нині так нелегко розпізнати, щоб вибудувати чітку систему української міфології. Тому великий інтерес для дослідників становлять усні перекази, народні звичаї, пісні, в яких відобразилося світосприйняття українського люду передхристиянської доби.

Зв'язок міфології з релігією. Спроби якось упорядкувати матеріали з української міфології і звести їх до певної системи почалися лише в другій половині XIX ст. Вийшла низка наукових праць з міфології, розвідки з окремих проблем, публікації фольклорного матеріалу, який ще зберігала народна пам'ять. Недостатньо уваги приділялося також вивченню взаємозв'язку міфології і релігії. Вважалося, що християнська релігія має статус "вищої", — отже, вона не міфологічна, а історична. Язичницьку ж релігію вважали "нижчою", тому вона — міфологічна, а значить — "казкова". Таке уявлення породило і хибне ставлення до міфу як до чогось нижчого порівняно з релігією.