Мета уроку : узагальнити і розширити знання учнів про особливості опозиційного руху в Україні , методами боротьби дисидентів проти тоталітарного режиму на Україні, із формами переслідувань радянською владою інакодумців, діяльністю видатних діячів дисидентського руху; формувати в учнів уміння аналізувати історичні події, критично оцінювати історичні факти та діяльність історичних постатей; робити висновки та аргументовано обстоювати власні погляди; закріплювати навички роботи з історичним документом; прищеплювати почуття національної гордості та самосвідомості, повагу до національної історії, до борців за незалежність України, спонукати здійснити свій внесок в розвиток української державності.
Завдання уроку. Охарактеризувати особливості опозиційного руху в України в 60-х – 80-х роках ХХ століття;Вчитися порівнювати основні вимоги першої та другої хвиль дисидентського руху; працювати з джерелами інформації, робити висновки та узагальнення;Визначати внесок дисидентів у боротьбу за незалежність України, поглибити знання про діячів дисидентського руху.
Етапи опозиційного руху: В історії українського дисидентського руху вирізняють два етапи: На першому етапі (2-га пол. 1950 – серед. 1960-х рр.) шістдесятники займалися культурологічною діяльністю,ІІ- серед. 1960-х – 1970-ті рр. На другому етапі поширюються легальні форми боротьби: написання листів, петицій, звернень; мітинги та виступи біля пам’ятників, самоспалення, утворення громадських організацій та утворення Української Гельсінської групи.
Чотири основні течії в українському дисиденствіСАМОСТІЙНИЦЬКА: Боролись за державну незалежність України шляхом агітації за вихід її зі складу СРСР. представники входили до таких політичних об’єднань, як Об’єднана партія визволення України (1953-1958 р.р.), Український національний комітет (1957-1961 р.р.) та ін. НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЦЬКА: представлена колишніми шістдесятниками, які вимагали духовного і культурного відродження, збереження і примноження традицій , мови, правдивого висвітлення історичного минулого, виступали проти незаконних арештів, за надання українській мові статусу державної в республіці. ПРАВОЗАХИСНА: учасники виборювали права людини, вимагали дотримання Конституції та законів, ідей гуманізму та демократії, свобод і прав людини, захищали права національних меншин. РЕЛІГІЙНА:представники виступали за свободу совісті населення та захист прав заборонених конфесій, вільне здійснення релігійних обрядів, повернення відібраних державою храмів та відбудову зруйнованих, звільнення засуджених за віру, реабілітацію страченого духовенства.
Історична довідка1 серпня 1975 у м. Гельсінкі (Фінляндія) главами держав і урядів 33 європейських країн був підписаний «Заключний Акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі». Під документом підписалось керівництво Радянського Союзу. 9 листопада 1976 року правозахисник Микола Руденко провів прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення Української Громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод(УГГ).
Значення Дисидентського руху. Незважаючи на мало чисельність дисидентський рух був реальною моральною та ідеологічною загрозою системі, оскільки формував і зберігав певні суспільні ідеали. Рух опору в Україні — це дії, спрямовані на здійснення державних законів і статей Конституції, які визначають громадянські та національні права і права УРСР в СРСР. Рух опору в Україні здобув широкий розголос у СРСР та за кордоном. Важливіші його публікації дісталися за кордон і були перекладені на чужі мови. Гуманні політичні позиції руху здобули йому прихильне наставлення поступових кіл світу. Дисиденти зайняли помітне місце у світогляді населення