28 серпня о 18:00Вебінар: Методи і прийоми корекційної педагогіки, які можна використати на будь-якому уроці

Українські композитори – класики. Їх внесок в розвиток музичного виховання.

Про матеріал

Українські композитори – класики. Їх внесок в розвиток музичного виховання.

Малахова Ангеліна Валеріївна/Anhelina Malakhova- студентка I курсу Мелітопольського Державного Педагогічного Університету .

  • Висвітлення основних традицій розвитку музичного виховання на України. Музичне виховання відіграє важливу роль у духовному становленні особистості дитини. «Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї, - писав видатний український педагог В.Сухомлинський.
  • Існує така ідея, що без знання минулого – не можливо будувати майбутнє. Тож перед тим як представляти нові ідеї, треба дізнатися с чого все почалося. На сьогоднішній день тема є актуальною. Так як дослідження історичних джерел є шляхом у майбутнє. Виховання музикою має найдоцільніший вплив на становлення особистості дитини. Звернення до дослідження традицій музичного виховання зумовлено потребою сучасності. Музичне виховання дає позитивні результати всім без винятку дітям незалежно від того, наскільки швидко дитина просувається у своєму музичному розвитку.
  • Музичне навчання немислиме без зв'язку із часом і навколишнім світом, у якому живуть учні й розвивається музичне мистецтво. Тому, слід постійно враховувати процеси і явища сучасного мистецького життя, яке цікавить учня. Вдумливий педагог, завжди знайде потрібний зв'язок навчального матеріалу з музичним дозвіллям учнів. Якщо ж музично-освітня робота не буде виходити за межі класу, то відома учням музика поділятиметься в їхній уяві на «навчальну» (і вже тому застарілу, малоцікаву) і «модну, цікаву», про яку в класі не заведено говорити, оскільки її не сприймає вчитель.
  • Саме тому, виходячи із вищесказаного, тема «Традиції музичного виховання на Україні» надзвичайно актуальна на даному етапі. Це і зумовило вибір теми курсової роботи.
  • Об'єкт дослідження: дослідження традицій розвитку музичного виховання на Україні.
  • Предмет дослідження: дослідження історичного розвитку музичного виховання на Україні.
  • Мета полягає у тому, щоб дослідити традиції музичного виховання в Україні.
  • Завдання дослідження.
  • 1.Дослідити український фольклор та проаналізувати його вплив на музичне виховання на Україні.
  • 2.Дослідити діяльність братських шкіл та проаналізувати їх вплив на музичне виховання на Україні.
  • 3.Дослідити хорову культуру України.
  • 4.Дослідити внесок українських композиторів – класиків та проаналізувати вплив їх роботи на виховання на Україні.
Перегляд файлу

Українські композитори – класики. Їх внесок в розвиток музичного виховання.

Малахова А.В.

Малахова Ангеліна Валеріївна/Anhelina Malakhova- студентка I курсу Мелітопольського Державного Педагогічного Університету .

Музично-просвітницький досвід української громадськості другої половини ХІХ — початку ХХ століття реалізовувався у житті українського народу з величезними труднощами, викликаними соціально-економічним нехтуванням української нації та прямою забороною поширення української культури з боку офіційної державності.До кінця ХІХ століття у цьому процесі чітко виділилися основні напрями та форми організації культурно-просвітницької діяльності, що ґрунтувалися на національних засадах української культури та зразках народної художньої творчості:

1.видатних композиторів, професійних виконавців тапредставників аматорського мистецтва і залучення до неї широких верств населення;

2.Діяльність громадських та культурно-освітніх організацій по пропаганді українського музичного мистецтва та впровадження музично-естетичного навчання та виховання дітей та молоді;

3.Традиції побутового народно-інструментального виконавства та музикування, ґрунтованого на історичних зразках української художньої творчості.

Величезну роль у розвитку освіти та музичного виховання відіграли видатні громадські діячі, письменники та музиканти другої половини ХІХ — початку ХХ століття. Їхня громадська та професійна діяльність була спрямована на пробудження самосвідомості українського народу, збереження та подальшого розвитку його культурної спадщини. Незважаючи на заборони і переслідування з боку уряду, вони пропагували українські традиції в літературі, мистецтві. Проводили величезну роботу по збереженню та розповсюдженню української мови та народних культурних традицій.Але одним з головних напрямів цієї роботи ми виділяємо музично-освітню та педагогічну діяльність професійних композиторів та музикантів. Педагогічна діяльність українських професійних музикантів, композиторів під керівництвом діячів Імператорського Російського Музичного Товариства поклала початок розвитку музичної освіти і виховання в Україні, створенню аматорських і професійних виконавських колективів,які, крім концертної діяльності проводили величезну навчально-просвітну роботу.Ця робота в 1904 р. увінчалася відкриттям суто національної школи підготовки професійних музикантів, яку започаткував М.В.Лисенко. Відкриття Музично-драматичної школи Лисенка поклало початок розвитку національної системи професійної музичної освіти в Україні.З перших кроків Микола Віталійович поринув у студіювання рiдного фольклору, самобутнiх народних звичаїв та обрядiв, захопився українською лiтературою, активно розвивав i збуджував нацiональну самосвiдомiсть. Наперекiр офiцiйним настановам царського уряду вiн усе робив для того, щобзбагнути iсторiю свого народу, красу й глибину його культурно-мистецьких намагань.Як педагог і вихователь молодих музикантів, М. Лисенко свідомо орієнтувався на високий рівень загально музичної підготовки, завжди звертав увагу на розвиток музичного світогляду своїх учнів і надійним засобом підвищення їх музичної ерудиції вважав вивчення історії і теорії музики, часто займався з ними безкоштовно і в надурочний час. ―Микола Віталійович і у свята, в прийомні години (коли треба було жертвувати відвідинами рідних) приходив займатися теорією, історією музики з його музичними ілюстраціями. Довелося придбати нотні зошити, де перекладалися музичні фрази в ключах; самі намагалися писати музику…‖ – згадує одна із його учениць у Київському інституті шляхетних дівчат. Особливо слід відзначити музично-просвітницьку діяльність М.Леонтовича, В.Верховинця, К.Стеценка, яка стала початком розвитку української музичної педагогіки. Їхня теоретична спадщина представляє науково-методичні посібники, підручники та інші роботи, в яких відображається найбільш ефективна методика навчання музиці, співу, естетичного виховання молоді засобами інших мистецтв.На початковому етапi музичного виховання К. Стеценко передбачав використання таких пісень, у яких музика та слово органiчно поєднувалися з ритмiчними рухами, танцювальними елементами, створюючи тим самим необхiднi умови для художнього сприйняття музичного матерiалу. Композитор пропонує читати разом з дітьми старшого дошкільного віку нескладнi дитячi вiршi, використовуючи хореiчну структуру вiршiв, чiтку ритмiчну пульсацiю наголосiв, для розвитку вiдчуття ритму. Рекомендується також ритмiчне плескання в долонi та кроки пiд музику.

Значний внесок у розвиток національної музично – педагогічної думки вніс відомий фольклорист, збирач та аранжувальник української народної пісні М.Леонтович.Ним зауважено, що при спiвi діти будуть обов'язково помилятися, проводити голосом в iнший бiк, але ця причина швидко минеться, якщо діти та музкерівник не будуть докоряти їм.М. Леонтович вводить в практику навчання дiтей пiдсумковий показ художнього матерiалу на основi кольору та свiтлотiней з одного боку, та музичних звукiв з iншого. (Ця iдея належала його вчителю Б. Яворському, у якого М. Леонтович брав уроки композицiї.) Але Микола Дмитрович не дивиться на це як на зовнiшнiй ефект, а досліджує фiзiолологiчну i психологiчну природу цього явища, можливостi його емоційно-естетичного впливу на дітей. Композитор робить висновок, що мiж образами почутого i побаченого виникають звичайнi синестезії асоцiативного характеру, якi в свою чергу закрiплюються в процесi комплексного (полiсенсорного) сприйняття. Крiм того, серед них є не тiльки суто особистi, а й загальнi для бiльшостi людей асоцiацiї, що пiдказують вибiр характеру змiни яскравостi кольору лiнiй, форм та свiтлової партiї при показi музичного матерiалу. Вважаючи, що по своїй природi музика i колiр де в чому знаходяться у небаченому, але тiсному спiввiдношеня мiж собою, вiн пропонує з перших урокiв занять розглядати їх у певних зв'язках, наприклад 7 кольорiв фарб i 7 тонiв музичного звукоряду, причому 8 - й тон - чорний можна легко замiнити, як i 8 - мий тон музичного звукоряду – октаву.Леонтович — зачинатель нового напряму в українськiй музицi, та, мабуть, не тiльки в українськiй. Його iм'я, його безсмертнi твори вiдомi далеко за межами рiдної землi. Трiумфальний похiд навколо земної кулi зробив Леонтович у концертах хору Ол.Кошиця. I як багато захоплюючих вiдгукiв викликали його пiснi в найрiзноманiтнiших друкованих органах багатьох країн.Зацiкавленiсть педагогiчною працею, пошуки нових шляхiв у вихованнi молодi висували перед М.Леонтовичем важливi проблеми методичного й методологiчного характеру. Свої побiжнi мiркування з цього приводу вiн також занотував у "Пам'ятнiй книжцi". Вельми характерний щодо цього запис вiд 12 квiтня, в якому, мiж iншим, читаємо: "Мета систематичних спiвiв: розвага власними силами, музичне виховання, уважнiсть, пам'ять, естетичне почуття..., розвиток iнтелектуальних сил од почуття спiльної солiдарностi, громадськi iнститути, дисциплiна волi через хоровий спiв".

Багатогранна дiяльнiсть П.Сокальського — композитора, теоретика, громадського дiяча, публiциста — здобула належну оцiнку в наш час, завоювала глибоку пошану. Iсторичними є його заслуги як автора першої фундаментальної працi з питань iсторiї i теорiї народної пiснi.У своїйкомпозиторськiй творчостi вiн одним з перших звернувся до поезiї Шевченка, втiливши його вiршi в музицi. У 1864 роцi, за прикладом Безплатної музичної школи, Сокальський органiзував в Одесi хор, до якого незабаром приєднався аматорський оркестр, яким керував I.Кузьминський (вiдомий у мiстi скрипаль i педагог). Таким чином було органiзовано Товариство аматорiв.Сокальський читав лекцiї з естетики, iсторiї i теорiї музики, акустики. Отже, Товариство аматорiв було першим i дуже своєрiдним музичним навчальним закладом в Одесi. Незабаром Товариство аматорiв узялось до органiзацiї справжньої музичної школи.

Композитор Якiв Степанович Степовий був серед тих, хто, зберiгаючи та розвиваючи кращi традицiї українського класичного мистецтва, будував культуру нового, вiддавав багато сил величезнiй громадськiй i творчiй роботi.Я.Степовий багато уваги придiляє вихованню нацiональних вокальних кадрiв. Так, вiн органiзовує українську драматичну вокальну студiю при Державнiй українськiй музичнiй драмi, програма якої є свiдченням пiклування митця про всебiчний розвиток молодих музичних сил.

Козицький вважав, що в процесi занять музкерівнику необхiдно розв'язати такі два завдання:загальне естетичне виховання дiтей таспецифiчну музичну освiту.В зв'язку з цим вiн пропонував класифiкувати музичнi твори в залежностi вiд складностi процесу сприйняття, а не за iсторичною хронологiєю, як робили деякi педагоги.

Навчально – виховна  мета — це той загальний орієнтир, що визначає напрям діяльності та роботи вчителя. Саме над цим і працювали українські композитори – класики.

Анатоль Вахнянин — один з видатних представникiв захiдноукраїнської мистецької iнтелiгенцiї другої половини XIX сторiччя, вiдомий як письменник i автор публiцистичних творiв.Вахнянин — активний учасник хорового руху Захiдної України, зокрема товариства "Боян", що нiс в найширшi маси демократичну музичну культуру, один iз засновникiв Вищого музичного iнституту iменi М.Лисенка у Львовi, важливого навчального закладу, який виховав ряд прогресивних музикантiв-професiоналiв, активний пропагандист творчостi М.Лисенка, П.Нiщинського та iнших видатних українських композиторiв, автор популярних свого часу хорiв-пiсень та першої захiдноукраїнської опери — стояв весь час у центрi передового мистецького руху. Його дiяльнiсть сприяла пiднесенню музично-культурного рiвня Галичини та тiсному культурному єднанню Схiдної та Захiдної України. [18]Першi установчi загальнi збори нової музичної органiзацiї вирiшили заснувати у Львовi музичну школу, названу Вищим музичним iнститутом.

Школа мала чотири вiддiли (факультети): теорiї музики i композицiї, сольного i хорового спiву, гри на фортепiано, фiсгармонiї та оркестрових iнструментах. Термiн навчання, залежно вiд факультету, тривав вiд двох до восьми рокiв. Крiм спецiальних предметiв, обов'язковими були теорiя музики, гармонiя, фортепiано та iсторiя музики. До необов'язкових дисциплiн належали: декламацiя, iталiйська мова, фiзкультура, танок, мiмiка i "сценiчна поведiнка".

КирилінаІрина Миколаївна - сучасний молодий талановитий композитор, автор багатьох пісень для дітей та юнацтва.Музика до мультфільмів, створила багато пісень для хору і сольного виконання, які враховують специфіку дитячихголосів. Зручні для виконання дітьми, мають цікаву фортепіанну партію.

Педагогічні концепції українських композиторів - класиків знайшли своє вiдображення у репертуарi збiрникiв та педагогiчних посiбниках.Одним iз перших, був основоположник української музичної класики - Микола Вiталiйович Лисенко, який зауважував, “ . те, що сприймається у дитинствi через iгри та розваги зберiгається потiм у душi на все життя. Практичною реалізацією його естетико - педагогiчних поглядiв був збiрник танцiв та веснянок “Молодощi” (1875), до якого увiйшли 25 дитячих iгор та 13 веснянок з фортепiанним супроводом. С.I. Миропольский після знайомства із збірником, писав: що, в “Молодощах” використанi тi фольклорнi твори, якi вiдповiдають педагогiчним вимогам та вiковим особливостям дiтей, i їх можна використовувати не лише вчителями спiву, а i “батькам, родинi, школi”.

Фольклорна спадщина М. Лисенка характеризується тим, що педагогiчнi корективи викликанi лише бажанням композитора “зробити пiснi свого збiрника найбiльш доступними до сприйняття”. З цією метою М.В. Лисенко вводить не тiльки супровiд, який дублює мелодiю i сприяє її кращому і легшому засвоєнню, а й цiлий ряд ігор, танцiв, рухiв, чим поглиблює пiзнавальнi та виховнi можливостi народної пiснi, посилюючи тим самим її естетичний i виховний вплив. Ця ідея з часом була детально розроблена відомим українським композитором та педагогом В.М. Верховинцем у його методичному посiбнику “Весняночка”, а в наш час “музика та рух” стали основними компонентами системи художнього виховання дітей, розробленої Н.О. Ветлугіною.

Гнат Хоткевич займає помiтне мiсце в iсторiї української культури XX ст. як письменник, мистецтвознавець, бандурист-вiртуоз, викладач, композитор, режисер, етнограф, фольклорист, органiзатор i керiвник народних художнiх колективiв1. У кожнiй з цих галузей вiн залишив яскравi вiхи, багато що вперше здiйснено ним.Зв'язок з робiтничим класом та його революцiйною боротьбою визначив демократичну спрямованiсть всiєї дiяльностi Г.М.Хоткевича й надав їй прогресивного характеру. Метою його було сприяти формуванню народної демократичної культури в середовищi робiтничого класу. Вiн створював художнi гуртки на пiдприємствах, робiтничих околицях мiста i в селах Харкiвщини, очолив комiсiю видань "народних книжок" для робiтникiв, активно працював у Товариствi письменностi, яке вело значну навчально-просвiтницьку роботу.Перу Хоткевича належать пiдручники гри на бандурi 1909, 1929, 1930, 1931 рокiв видання.

Проаналізувавши внесок українських композиторів – класиків, можна сказати, що всі вони сходилися в одному – це то, що потрібно будувати курс методики музичної освіти. Курс методики музичної освіти школярів значною мірою спираєтьсяна знання й уміння, набуті студентами при вивченні філософських, психолого-педагогічних, музикознавчих і виконавських дисциплін, інтегруючи і поглиблюючи ці знання, переводячи їх у практичну площину. Зокрема, психолого-педагогічні дисципліни даютьможливість зрозуміти завдання, які постають перед учителем; пізнатизакономірності, принципи й структуру навчально-виховного процесу, вікові особливості учнів різних класів тощо, без чого неможливоосягнути мету, зміст і структуру музичної освіти школярів.Музикознавчі дисципліни допомагають усвідомити шляхи залучення школярів до музичного мистецтва, осмислення ними йогоспецифіки, особливості відображення життя в музичних образах;дають основу для аналізу й інтерпретації музичних творів, виховання музичних смаків у дітей, їхньої музичної культури.

Внесок українських композиторів – класиків є неоціненним. Так як саме вони поклали ту основу для подальшого розвитку українського мистецтва та музичного виховання. Українська культура XX століття – складний і суперечливий час, це свідчення незламного духународу, який постійно тяжів до збереження власної мови, історичної пам’яті, мистецьких надбаньминулих часів. Бурхливе століття відбилося на формах, змісті та ідейному розвитку українськоїкультури. Незважаючи на загрозу репресій проти діячів культури, митці створювали нові літературні,живописні, музичні твори, які збагачували українську національну культуру.Отже, особливості розвитку музично-педагогічної думки в Україні в 60-х – 70-х рр. XXст. визначалися культурно-історичними та освітніми чинниками, історією та теорією загальноїпедагогіки, педагогічною, музично-освітньою та просвітницькою діяльністю українських педагогів,культурних діячів, музикантів зазначеного періоду. Культуротворча діяльність педагогів, музичнихдіячів мала великий вплив на культурно-освітні процеси, на розвиток музично-педагогічної думки,професіоналізацію освіти, підняття загальнокультурного рівня та особистісного становлення кожноїлюдини. І навпаки, розвиток музично-педагогічної думки і музичної освіти сприяв ефективностікультуротворення. Розвиток музично-педагогічної ідеї не суперечив загальному культурному поступусуспільства. Навпаки, в період особливо складних колізій у педагогіці музично-педагогічна думка нафілософсько-естетичному рівні підтримувала гідні національні позиції.

Українські – композитори класики, визначили спектр роботи у музичному вихованні. Всі вони мали свої погляди та бачення проблеми. Однак, усі зійшлися на думці, що музичне виховання починається з фольклору, з національної свідомості та патріотизму. Вчитель повинен не лише викладати музику, а й прививати любов до неї. Саме музичне виховання сприяє духовному росту людини.

docx
Пов’язані теми
Мистецтво, Виховна робота
Додано
5 грудня 2018
Переглядів
297
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку