Українські вишиванки - наче райдуги світанки

Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки професіональної творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали національною основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного з трудовою діяльністю людини, виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.

З далекого минулого прийшло до нас і рукоділля –шиття, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками.             

Вишиванням споконвіку займалися жінки. Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і Сонця. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа.

То ж нехай хвилини, проведені у спілкуванні з найдавнішим видом українського народного мистецтва – вишивкою – будуть приємними для всіх вас.

Слайди

Учень:

Ми гостей своїх стрічаєм

Круглим, пишним короваєм.

З рушником берем таріль,

Коровай кладем і сіль.

 

Учень:

Шанобливо хліб підносим

І, вклонившись, щиро просим:

— Любий гостю, на, приймай

І рушник, і коровай.

 

Учні виносять коровай

Учень:

 Які в народу звичаї крилаті,

 Який багатий наш духовний світ!

 Традиції живуть у кожній хаті

 І їх вивчають діти з юних літ.

 Щоб українцями по світу крокувати,

 Й на цій землі прожити недарма.

Учень:

І щоб ніхто не зміг нам дорікати,

 Що в нас коріння власного нема.

 Традиції ніколи не вмирали,

 Їх українці свято берегли.

 А в світлий час їх з пам’яті дістали

 І, наче стяг, в майбутнє понесли.

 

Учень:

 Моя земля! Чарівна Україна!

 Ти мила серцю й дорога мені.

 Ти рідна ненька, я — твоя дитина!

 В мені твої традиції й пісні.

 Оті, що здавна всюди прижилися,

 І стали необхідні й чарівні.

 

Учень:

Вони з моїм єством давно злилися...

 Веселі часом, іноді сумні.

 А я росту і хочу більше знати,

 Про наш народ, його життя-буття.

 Тож хочеться усе мені пізнати,

 Щоб не пішло ніщо у небуття.

 

Учень:

Це, як повітря, треба для дитини,

 Бо тут мій рід, тут народився я.

 Я справжній син своєї Батьківщини,

 Бо ж українець маю я ім’я.

 Я — українець і для мене свято

 Усе, що рідне для батьків й дідів.

 

Учень:

 Традицій в Україні є багато,

 І я б усі їх вивчити хотіла.

 Бо в них життя, історія народу,

 Душа дитинна, що в словах живе.

 І вічне прагнення отримати свободу,

 І щира пісня в небесах пливе.

«Червона калина»

 

Матуся навчила нас пісню співати,

У полі ранкову стрічати зорю.

Матуся навчила людей шанувати |

І вірно любити Вкраїну свою!  | (2)

 

Приспів:

Там червона калина,

Мов святий оберіг,

Споришева стежина

Приведе на поріг.

Там матуся співала

Колискові пісні,

На добро дарувала

Вишиванку мені.

 

Матуся навчила добро пам'ятати,

Стежину топтати у ріднім краю.

Матуся навчила утоми не знати |

І вірно любити Вкраїну свою!  | (2)

 

Приспів: (2 р.)

Там червона калина,

Мов святий оберіг,

Споришева стежина

Приведе на поріг.

Там матуся співала

Колискові пісні,

На добро дарувала

Вишиванку мені.

Учень:

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,

Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.

 

Учень:

Вічна після барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

 

Учень:

Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

 

Учень:

Мама вишила мені

Квітами сорочку

Квіти гарні, весняні:

- На, вдягай, синочку.

 

Учень:

В нитці - сонце золоте,

Пелюстки багряні.

Ласка мамина цвіте

В тому вишиванні.

 

Учень:

Вишиваночку візьму,

Швидко одягнуся.

Підійду і обніму

Я свою матусю.

 

Учень:

Візьму голку, клубок шовку,

Полотно біленьке,

Та й подамся у садочок,

Де сонце ясненьке.

У садочку подумаю,

Котру квітку рвати,

Щоб із неї добрий узір

Для вишивки взяти.

 

Учень:

Красну рожу і гвоздиків

Букетик нарвати,

І роботу любимую

Свою розпочати.

Ой, вишивки мої любі,

Я вас вишиваю,

Та про красу і про фарби

Думки не лишаю.

 

 

Учень:

Де покласти слід рожеву,

А де ніжно-синю,

Щоб славила моя праця

Рідну Батьківщину,

Щоб сміялася сорочка

Файними квітками,

Щоб пишалась Україна

Своїми майстрами.

 

Пісня «Мені сорочку мама вишивала»

 

Мені сорочку мама вишивала

Неначе долю хрестиком вела

Щоб лихих стежинок не шукала

І до людей привітною була

Виконуй доню – мама говорила

Життя закони, істини прості

Не зраджуй землю, що тебе зростила

Не залишай нікого у біді

 

Приспів

А сорочка мамина біла-біла

А сорочка мамина серцю мила

А сорочка мамина зігріває

Я її до серденька пригортаю

 

Літа неначе птахи пролітали

Матусі коси дивом зацвіли

І я сорочку білу вишиваю

Як вишивала матінка мені

Виконуй доню – мама говорила

Життя закони, істини прості

Не зраджуй землю, що тебе зростила

Не залишай нікого у біді

 

Приспів

А сорочка мамина біла-біла

А сорочка мамина серцю мила

А сорочка мамина зігріває

Я її до серденька пригортаю

Український рушник. Від сивої давнини і до наших днів, у радості й у горі є невід’ємною частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, бо без рушника, як і без пісні, немає життя.

Вишитий рушник стає першою сходинкою до щастя молодих, ним зустрічають гостей і прикрашають оселі. З давніх-давен це незмінний елемент побуту українського народу. Рушник оспіваний у піснях, думах, баладах.

Протягом багатьох віків у кожного народу виробляється певна методика виконання, колорит і характер орнаменту. Майже кожна область, кожний район, а часто й окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому візерунку, барвам. Тому за кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах, фактурою вишивки можна визначити місце її виготовлення.

Часто у вишивці використовувалися рослинні мотиви – дубове листя, виноградне гроно, а також зображення соловейка, голуба, півня, зозулі. Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на сорочках. Калина – дерево нашого українського народу. У сиву давнину вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця, Місяця, Зорі. (Демонструє рушник). Дуб – священне дерево, уособлювало Перуна – бога сонячної енергії, розвитку, життя.

Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, адже ця квітка нагадує Сонце. І тому пишні ружі розквітали на сорочках і рушниках багатьох областей України.

Стигле гроно і виноградне листя асоціюється з напоєними Сонцем днями, щедрими дарами осені, достатком, з насолодою життя.

         Хміль – здавна улюблена в нашому народі рослина. Візерунки. що нагадують листя хмелю, відносимо до молодіжної символіки, бо вона несе в собі значення розвитку, молодого буяння.

 

Учень:

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

 

Учень:

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась рідна мати.

 

Учень:

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало…

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала…

 

Учень:

Новенька школа,

Любі дітлахи

 І рушники крилаті навкруги –

Очей утіха і життя окраса!

Як лебеді, пливуть через роки

В майбутнє – невмирущі рушники.

 

Учень:

Зі скринь вас діставали наші мами,

Немов послання давньої пори.

Погляньте, заузорені які

У цій оселі славній рушники.

 

Учень:

Рушник – це дому давній оберіг,

Він вишитий усякими нитками.

Споконвіків родину він беріг,

Бо вишитий матусеньки руками.

 

Учень:

Рушник несли, як народився син чи доня,

У візерунках і у квітах запашних,

Щоби завжди щаслива була доля

Й усе найкраще було лиш для них.

 

Учень:

Веселкою сплелися кольори

На рушничку твоєму, наче доля.

На нім — тобою прожиті роки,

Усі достоту, з радощами й болем.

 

Учень:

Усе на нім: вечірняя зоря,

І росами умите раннє сонце,

На нім і сльози, й посмішка твоя,

Хатинка рідна і твоє віконце.

 

Учень:

На цьому рушничку — твої безсонні ночі.

Цей вишитий рушник для мене — наче жаль.

Дивлюсь на нього я і бачу твої очі.

Ніколи й нізащо його я не віддам.

 

Учень:

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди.

Шануйте ті, що дала мати,

Готуйте дітям з чистої роси,

Щоб легко їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі, рушники!

 

Пісня «Ой рушник, рушничок»

 

Мама мені вишивала рушник

Голками, наче сріблясте проміння.

Дощ за вікном моїм начебто зник -

В небі хмаринки не чорні, а сині.

Стати б маленькою зростом мені,

Стежкою, аж до зорі мандрувати,

Тільки насправді, а не уві сні

Голосно пісню веселу співати.

 

Приспів:

Ой, рушник, рушничок -

Кольорова доріжка.

Ой, рушник, рушничок,

Вже стомились ніжки.

Ой, рушник, рушничок,

Полем стелиться нитка.

Ой, рушник, рушничок,

Я маленька, як квітка,

Я маленька, як квітка.

 

 

 

З маків червоних віночок сплету,

Райдуга зранку доріжкою стане,

Все подолаю і все віднайду,

Зіроньку з неба яскраву дістану.

Друзям в дарунок несу рушничок,

Кажуть, що дива на світі немає,

Вірю: до зустрічі з казкою крок,

Щастя навколо по світу - я знаю.

 

Приспів

Ой, рушник, рушничок -

Кольорова доріжка.

Ой, рушник, рушничок,

Вже стомились ніжки.

Ой, рушник, рушничок,

Полем стелиться нитка.

Ой, рушник, рушничок...

Я маленька, як квітка,

Я маленька, як квітка,

Я маленька, як квітка!..

 

Приспів

Учень:

У віночку нашім

Різнобарвні квіти —

Символ України

І дарунок літа.

Учень:

Тож усім на нього

Подивитись любо:

Гілочку зелену

Узяли у дуба,

 

Учень

Квіточку любистку,

Щоб усіх любили,

У барвінку листя,

Аби довго жили.

 

Учень

До вінка вплетем калину

Нагадає рідну хатину.

Як побачимо калину,

Наче бачим Україну.

 

 Учень:

Чорнобривців квіти,

Щоб чорніли брови,

 Кетяги калини —

 Для краси й любові.

 У вінок вплітають

 Колосочки жита,

 Щоб могли багато

 І в достатку жити.

 

Учень:

 А в червонім маку,

 Що цвіте у полі,

 Кров людей, пролита

 У боях за волю.

 Є ще різні квіти

 В нашім ріднім краї,

 Їх веселе літо

 У вінок вплітає.

 

 

Учень:

А я дівчинка маленька,

 Україна — моя ненька...

 Край Карпатський — батько мій  -

 Любий серцю, дорогий.

 

Учень:

В мене стрічка у косичці,

 Файні квіти на спідничці,

 З гір водичка у відерці,

 А Вкраїнонька у серці.

 

Учень:

Через річку, через поле

 Я піду по стежці в гори

 І смерічці заспіваю,

 Як я землю цю кохаю.

 

Учень:

Хай почує спів мій пташка

 І замріяна ромашка,

 І усі карпатські села,

 Бо щаслива я й весела.

 

Учень:

Розцвіли червоні маки вранці на росі.

Я піду і назриваю маків для краси.

А тоді найкращу квітку в коси заплету

і сама посеред поля маком зацвіту.

 

Учень:

Я - українка!

 Горджуся й радію,

 Що рідною мовою

 Я володію,

 Шевченковим словом

 Умію писати

 Слова мелодійні

 І вірші складати.

Учень:

Я - українка! 

 Живу в Україні,

 На вільній, єдиній

 Моїй Батьківщині,

 Де все мені в радість:

 Ліси і садки.

 Озера й річки,

 І глибокі ставки,

 Лани неосяжні,

 І гори, й долини,

 Цвіт білосніжний

 У лузі калини.

 

Учень:

 В душі моїй солодко

 Грає сопілка,

 Бо я з України,

 Бо я – українка!

 

«Рушник вишиваний»

Танець з рушниками

 

Рушник святковий вишивала мама,

Щоб ним мене благословити в світ.

Весняними ясними кольорами,

Як цвіт калини, як волошки цвіт.

На нім веселка-райдуга барвиста,

На нім перлина сонця золота

І мамина молитва промениста,

Що до небес підносили уста.

 

Приспів:

Рушник вишиваний - як долі доріжка,

Тут квіти багряні й матусі усмішка.

Рушник вишиваний - як долі стежина,

Тут рідні краяни й моя Україна. (2 р.)

 

 

Рушник квітчастий хай дорогу світлу

Вистеляє мережкою мені.

Мій оберіг на доленьку розквітлу,

На щире слово й сонячні пісні.

 

Приспів

Рушник вишиваний - як долі доріжка,

Тут квіти багряні й матусі усмішка.

Рушник вишиваний - як долі стежина,

Тут рідні краяни й моя Україна. (2 р.)