"Український рушник - символ праці і краси української нації"

Український рушник –символ праці і краси української нації.

Мета: розширити знання дітей про одвічний людський символ – рушник; домогтися глибокого осмислення учнями значення рушника в житті рідного народу; розвивати в учнів уміння бачити та цінувати красу; виховувати повагу до звичаїв і традицій рідного народу, виховувати любов до матері, до Батьківщини.

Обладнання: стіни завішані рушниками, хліб на вишитому рушнику, мультимедійний проектор.

Епіграф: « Хто зберіг любов до краю і не зрікся роду,

                  Тільки той віддав всю душу, все , що зміг, народу.»

На дошці: «І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.»

    Тема сьогоднішнього заняття : « Український рушник – символ праці праці і краси української нації.» На цьому столі представлені обереги наших родин: хліб на рушнику, калина. Хочу нагадати слова Василя Скуратівського : « Маючи такі обереги, народ зумів уберегти від забуття нашу пісню й думу, нашу історію й родовідну пам'ять …»

Хід заняття:

1. Звучить легенда.

….У глибині азійського материка розкинулись великі пустельні простори. За давніх часів цим степовим роздоллям кочували недоброї пам`яті заброди  жуаньжуани. Вони винятково жорстоко поводилися з полоненими. Жахлива доля випадала тим із них, кого жуаньжуани повертали в рабство. Вони знищували пам'ять раба страхітливими тортурами – надівали на голову жертві ширі. Юнакам, захопленим у боях, ретельно голили голови, стинаючи кожну волосину під самий корінь. Водночас забивали й білували верблюда, відокремлюючи найперше найважчу і найщільнішу вийну частину. Поділивши вию на шматки, напинали її свіжу  на голені голови – вона одразу щільно обіймала череп. Це й називалося надіти ширі.

Нещасних кидали у чистому полі на кілька діб зі зв`язаними руками та ногами, з деревяною шийною колодою, без води та їжі. Від нелюдських мук і болю, яких завдавали ширі, скорочуючись від сонця, і залізним обручем стискаючи череп від спеки, спраги та голоду, бідолашні навіки втрачали пам'ять.

Із п`яти- шести – виживало двоє. Їх звільняли від ширі та пут, відпоювали, відгодовували і ставили на ноги. Манкурт не знав, хто він, якого роду-племені, не відав свого імені, не пам`ятав дитинства, батька – матері – словом, не усвідомлював себе людською істотою. Він не міг навіть думати про втечу, не міг протестувати, бунтувати, не відав жодних пристрастей, як собака,  визнавав тільки своїх господарів – з іншими навіть не спілкувався. Одна мати розшукала свого сина, перетвореного на манкурта, і вжахнулась. Матері він не впізнав.

• Як тебе звати?- запитала мати.
• -Манкурт, - відповів син.
• -Як звали твого батька? Звідки ти родом? Де народився? Він нічого не пам`ятав і не знав.

Що вони зробили з тобою?- горю матері не було меж. Мати не відмовилась від сина- манкурта, умовляла його піти з нею.

Господар, заставши відвідувачку біля свого пастуха-манкурта, намагався наздогнати її і вбити, але не зміг. Він залишив манкуртові лук і стріли, давши зрозуміти, що треба зробити. Коли мати знову повернулася до сина, аби врятувати його хоч такого, рука у сина не здригнулася – мати впала, пронизана стрілою в саме серце. (пауза)

2. Слово вчителя.

Страшна легенда, чи не так? З часу виходу роману  Чингіза Айтматова, в якому він переповів цю легенду, слово «манкурт» стало прозивним – так кажуть про людину, яка втратила пам'ять, а з нею і людську подобу, так називають того, хто зрікся рідної мови та матері, що її вчила.

Кожна людина прагне до ідеалу, тобто вдосконалює якісь свої риси характеру та поведінки. Але найперше до чого ви повинні прагнути – це усвідомлення себе часткою  свого народу. На думку Ушинського : «Почуття народності таке сильне, що при загальній загибелі всього святого й благородного, воно гине останнім»

У чому ж воно проявляється?

• У любові до землі, де народився, зростав, де твій рід і народ;
•  У любові до рідної мови – основи духовного життя;
• У любові до батька-матері, братів і сестер, до роду свого;
• У пошані до звичаїв і традицій, культури і святинь свого народу.

У звичаях і традиціях українського народу виявився його потяг до краси, поетичність, пісенна вдача, висока естетична культура й обдарованість.

Погляньте на стіни нашого класу. Вони сьогодні прикрашені рушниками. Ці рушники для нас не лише красиві, а й дорогі: адже їх вишивали наші матері, бабусі, прабабусі.

Цим рушникам вже літ і літ!

Моя їх мама вишивала,

Щоб став добрішим білий світ

У кожен хрестик серце вклала.

З тих давніх пір до цих часів

Вони цвітуть над образами.

Відбиті в маминій сльозі

І скроплені її сльозами.

Бувало всього на віку-

І сірі дні, і дні погожі…

Зозуля кликала : ку-ку!

І буйно квітли пишні рожі.

Сумне й веселе вишиття,

Літа печальні – нитка чорна…

І мамине усе життя

На рушниках читати можна.

Учитель:

Рушник… Як багато промовляє це слово! Український рушник! На ньому вишита доля нашого народу! На ньому переплелися і радість, і біль, і щастя, і горе. Рушник супроводжував людину все життя від народження до смерті.

Рушник на стіні- це давній наш звичай. Не було в Україні хат, яку не прикрашали б рушниками. Хоч би як убого судилося сім`ї жити, але хата палахкотіла багатством кольорів рушників.

Гра «Відбудуй прислів`я»

1)Рушники, дівонько, буде, лінуйся, не, шанувати, гостей, чим, вишивати. ( Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати – буде чим гостей шанувати)

 2) Родина, рушників, без, хата, що, дітей, без. (Хата без рушників, що родина без дітей)

3) Хату, рушнички, кілочку, на, держи, віночку, у, як.( Держи хату, як у віночку, рушнички на кілочку)

Колись без вишитого рушника не обходилось жодне свято.

• А що ви, діти, знаєте про призначення рушника?

( Рушником накривають хліб на столі, благословляють молодят, зустрічають дорогих гостей)

• А чи знаєте ви, що рушники служили не лише прикрасою для життя, їх вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати –адже вони слугували оберегами.
• А які  бувають рушники?

Рушники необхідні були:

• Обрядові: ( як гадаєте де вони використовувалися, при яких саме обрядах?) –на родинах, на хрестинах, на весіллі.
• Звичаєві : ( а де використовували цей вид рушників?) –коли закладали нову хату, коли зводили стіни , сволок.
• Уповивач (про цей вид рушника вам мало що відомо, трішки пізніше ви дізнаєтесь про нього детальніше) –це обрус, завивач, рушник долі.

Зараз на вас чекає завдання під назвою «анаграми» (перекомбінування літер розшифруйте назви видів рушників)

ВАВИЧЗА – ЗАВИВАЧ

ЧАРИТУ – УТИРАЧ ( для рук та обличчя)

РОКСТИ – СТИРОК (для посуду, стола,лави)

НИКТУКПО – ПОКУТНИК ( ним обвішували стіни )

ЧОПЛЕВИЙ – ПЛЕЧОВИЙ ( ним пов`язували сватів)

РУНКОПОДАВИЙ – ПОДАРУНКОВИЙ (весільний)

УВИВАЧПО –УПОВИВАЧ

РУСБО – ОБРУС

Молодці! А зараз наші дівчатка розкажуть нам про ці рушнички більш детальніше.

1-а дівчинка: (З рушником долі):

Приходила людина в життя, і зустрічали її рушником. Мати готувала ще до народження дитини рушник долі. Для хлопчика вишивала на ньому дубові листочки, щоб сильним і мужнім був син, а для дівчини – калину, щоб гарна була , як калина. Цей рушничок після народження клала мати під подушку дитині. З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на одруження. Цей рушник берегли все життя.

Навчи вишивати мене, мамо!

І навчи мене, рідна, отак

Щоб життя лебеділо словами,

Промовляли волошки і мак.

Щоб у серці моєму розквітлому

Стали піснею ситець і шовк

Щоб я вишила милому , рідному

Подарунок з вкраїнських квіток.

2-а дівчинка: рушник –завивач:

До жінки, що народила, приходили з рушниками, у які загортали хліб та солодощі, щоб життя немовляти було солодким. Розвязували рушник і промовляли: « Радуйся, земле, радій, родино, радуйся з нами, нова дитино, в тебе доволі і ласки , і дива хай не цурається доля щаслива.»

3-а дівчинка: рушник – уповивач:

Цей рушник готувала мати до народження дитини. Вибілювала його, прала багато разів, щоб він був м`яким. Коли вповивали дитину, промовляли: «Вповиваю тебе, сину, в рушничок біленький, щоб виростав ти великий, був все здоровенький.»

4-а дівчина: рушник –утирач:

Підростала дитина, а мамині руки вишивали їй рушник- утирач. На ньому квіти, дерево з пташками і слова «Доброго ранку» або «Доброго здоров`я». Цей рушник висів на кілочку біля дверей. Подавала мати рушник і промовляла : « Утирайся, мій синочок, в рушничок біленький, та будь же з ним щодниноньки, добрий, веселенький.»

5-а дівчинка: з рушником – обрусом: (Застеляє стіл обрусом.)

А у свята застеляла мама білим обрусом стіл і клала на нього пахучу паляницю. І світлиця ставала від того ще осяйнішою і веселішою.

Рідний обрусе, пряла тебе матуся, пряла і ткала, білила. Стелила на скриню святу білизну. В селянську хатину вселялася сила і пісня зливала гіркінь полину.

6-а дівчина. Рушник-подарунок

Стверджують, що саме слово «рушник» походить від слова «рушати». Мати, проводжаючи сина в дорогу, в армію, замотувала хлібину у рушник, промовляла : «Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!» Додому вертайся скоренько-скоренько, бо болить у мене за тобою серденько, я буду за тебе та й Бога молити, щоб могла щаслива ще тебе зустріти.»  Той рушник, вишитий руками матері, оберігав сина від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки, кликав з далеких доріг до отчого порогу:

Ой прийми, синочку, рушничок від мене, від зла, від спокуси

Най береже тебе, його вишивала різними нитками

Стиха поливала дрібними сльозами.

У цій вишиванці всі мої старання, на тебе, мій сину,усісподівання

Ой іди, синочку, та скоро вертайся, дарунка від мами

Сину, не цурайся!

7-а дівчина: весільний рушник:

Весільний рушник кожна дівчина готувала  собі заздалегідь. У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками, адже на посаг слід було приготувати не менше 14 рушників. Закріплення шлюбу було «стати на рушник», тому , мабуть, недаремно кажуть в народі: «На рушник стати – навік друга мати.»

Вчитель:

«Дати рушники – означало погодитись на шлюб і готуватись до весілля. Старовинний обряд сватання описали класики української літератури, зокрема г. Квітка- Основ`яненко в твораї «Маруся» ,  «Сватання на Гончарівці» , Т. Шевченко «Назар Стодоля».

Вам пропонується для перегляду уривок з твору, а саме процес сватання:

Сцена Сватання.

• А з якими  ж обрядами українського народу пов'язаний рушник?

Навесні, коли зеленіли жита, люди виходили в поле і родиною тричі обходили лан, несучи на рушниках хліб і сіль. Щоб гарний був врожай пшениці.

Після того, як хліб зібрали, вся родина виходила в поле. На стерні розстеляли рушник, клали хліб, усякі смачні страви і святкували свято обжинок.

Коли будували новий будинок, і верх хати був уже готовий, його прикрашали букетом квітів, перев`язаних рушником , що означало завершення будівництва.

Коли син  вирушав у далеку дорогу, коли жінка виряджала чоловіка на війну,  то дарувала вишитий рушник як застереження від лиха.

Рушник

Рушникове обличчя веселе,

Обліта коровай на столі,

Закликає гостей до оселі,

Випромінює щедрість землі.

Рушничок на стіні – давній звичай,

Ним шлюбують дітей матері,

Він додому із далечі кличе,

Де в калині живуть солов`ї .

Він простелений тим, в кого серце

Не черствіє й дарує тепло,

Хай цей символ сусідиться вічно

В нашій хаті на мир, на добро.

Вчитель:

Ви подивіться: оцей рушник, який у багатьох хатах уже зневажили, заховали як річ непотрібну подалі від очей людських, «живе» поряд з нами від часу народження, веде нас по життю і проводжає в останню путь. Вдумайтесь: чи помилимось ми, коли назвемо рушник нашою святинею?

А тепер погляньте на розмаїття фарб, яке оселилось сьогодні у нашому класі. У кожного кольора своя історія…

Давайте спробуєм розгадати, що символізував кожний колір.

( роздати дітям різнокольорові папірці, щоб вони підписали, що символізував кожний колір)

 

Чорний – колір землі нашої родючої, а інколи смуток, журба

Червоний – колір калини, щастя, кохання, ясного сонця, боротьба

Коричневий- щаслива дорога

Зелений- зустріч з добрими людьми, весна, буяння, життя

Синій – чисте небо, удача

Жовтий – символ здоров`я, успіху

Сірий – щаслива дорога

Фіолетовий -  повернення додому

Символіка вишивки та кольорове наповнення – це своєрідне відтворення світогляду народу, його смаків, духовних витоків.

• Які ви знаєте рослини, тварини-символи, що зображувались на рушниках і що вони символізували?

Розшифруйте ребус: знайдіть в таблиці символи , що вишивались на рушниках

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ч	У	Н	І	Т	Л	И	М	Ь	Б	Ж
О	Р	Ї	Т	А	С	В	У	Ж	Ч	А
Р	Я	П	І	В	Е	Н	Ь	О	Д	М
Н	О	Л	У	Ю	З	Щ	Н	Е	В	Ї
О	В	И	Н	О	Г	Р	А	Д	І	І
Б	Р	У	Ж	А	Д	И	Б	Ю	Т	П
Р	А	Ц	Ї	Д	У	Б	И	Ь	Р	Н
И	Г	Т	Л	Е	Л	Е	К	А	О	Ц
В	О	Ч	А	Р	Ю	Ф	У	Й	Я	Щ
Ц	Л	Ь	Е	Е	К	А	Л	И	Н	А
І	У	Р	Л	В	О	Т	Ш	Я	Д	Е
А	Б	П	І	О	Л	О	З	М	А	В
К	У	Т	М	Ж	Є	Д	Х	Р	О	Л
П	Т	А	Х	И	Р	М	А	К	С	О
Г	П	А	У	Т	Р	Я	Н	И	І	Ш
Ф	Ч	О	Х	Т	Л	І	Л	І	Я	Й

 

 

- Що означали чи ті інші символи?

Дуб – святе дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Хлопці й молоді чоловіки мали при собі чудодійний оберіг життєдайної сили роду.

Калина – дерево нашого українського роду. Колись , у сиву давнину вона пов`язувалась з народженням Всесвіту, вогненної трійці : Сонця, Місяця і Зірки. Тому і назву свою має від давньої назви сонця – «Коло». А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду.

Виноград. Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім`ї. Сад –виноград –це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов`язок ростити й плекати дерево їхнього роду.

Мак. З давніх- давен на Україні святили мак і обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна  трепетна квітка несе в собі незнищенну пам'ять народу.

Троянда. Це улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, адже квітка ця нагадує Сонце.

Хміль. Близький до символіки води й винограду, бо несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Узор хмелю – це весільна символіка.

Чорнобривці. Дуже тісно пов`язані поетичні образи народної пісні та вишивки. Бо те, що любе й миле народові, завжди знайде своє втілення в мистецтві. Милують вони наше око, лікують наше тіло, а тому й просяться на біле поле рушника. В кожному садочку ростуть чорнобривці, що заплітаються радісною й красивою хвилею, такою ж, як наша прекрасна природа. 

Заключна частина:

Вчитель:

Рушник… Він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто черствіє душею. Він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Хай символ цей ще довго живе у наших хатах як ознака великої любові і незрадливості. Нехай на наших рушниках завжди буде більше сонця, квітів і щастя.

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м`ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась рідна мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало…

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

                         І. Михайлевська

Звучить пісня.