28 серпня о 18:00Вебінар: Методи і прийоми корекційної педагогіки, які можна використати на будь-якому уроці

Урочиста лінійка з нагоди визволення рідного міста від фашистських загарбників «Подвиг солдата – безсмертний, пам`ять про нього – нетлінна, вдячність народу – безмежна!»

Про матеріал

Урочиста лінійка проводиться з метою виховання патріотичних почуттів, поваги до пам'яті загиблих захисників рідної землі; вшанування трудового подвигу в тилу та безсмертного подвигу народу в запеклій боротьбі з нацизмом; формування активної життєвої позиції; осмислення та усвідомлення масштабів трагічних подій Другої світової війни; почуття відповідальності перед наступними поколіннями.

У сценарії розписана попередня робота, подаються історичні факти, є вірші, сценки та музичний супровід. Стане у нагоді вихователям, класним керівникам, педагогам-організаторам.

Перегляд файлу

1

 

«Подвиг солдата – безсмертний, пам`ять про нього – нетлінна,

вдячність народу – безмежна!»

(сценарій урочистої лінійки з нагоди визволення міста Рубіжного від фашистських загарбників)

 

                                                Зоя Сікора, педагог-організатор

КЗ «Рубіжанська обласна загальноосвітня

                                                            санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів»

Мета: виховання патріотичних почуттів, поваги до пам’яті загиблих захисників рідної землі; вшанування трудового подвигу в тилу та безсмертного подвигу народу в запеклій боротьбі з нацизмом; формування активної життєвої позиції; осмислення та усвідомлення масштабів трагічних подій Другої світової війни; почуття відповідальності перед наступними поколіннями.

Обладнання: медіапроектор, екран, ноутбук, відеозаписи, тематичні плакати, кошик з квітами, аудіоапаратура, стрічки, повітряні кульки тощо.

Попередня робота:

  • упорядкування Пам’ятного знаку загиблим воїнам-рубіжанам у Саду Пам’яті на території закладу;
  • акція «Ветеран поряд» (адресна зустріч-привітання ветеранів  війни з річницею визволення м. Рубіжного від фашистських загарбників);

     -    конкурс малюнків «Ми славимо мужність і подвиг Ваш!»;

  • випуск стіннівки «Вони захищали м. Рубіжне»;
  • відвідування експозиції «Переможці» КЗ «Міський музей», присвяченій річниці визволення м. Рубіжного від фашистських загарбників.

Хід лінійки

(Лінійка  проходить у актовій залі. На сцені, на великому екрані написані слова «Подвиг солдата – безсмертний, пам'ять про нього – нетлінна, вдячність народу – безмежна!».  Звучить мелодія пісні Нєдєльської «Ты помни» . До мікрофона виходять два ведучих).

Ведучий 1. Для юних – це вже давнина. Минули мирні, світлі роки,

                    Як з нашої землі ненависна війна втікала полохливим кроком.

      За ці мирні роки народилися нові покоління. Кожне наступне дивиться на минуле очима свого часу. Утім події такої ваги єднають усіх, з роками набуваючи все більшої ваги. Друга світова війна стала однією з найтрагічніших сторінок в історії нашого народу.

Ведучий 2. Сьогодні важко знайти родину, яку б не торкнулося це лихо. Немає такого міста чи села, де б у жорстокій  боротьбі не пролилася народна кров. Смерть, вогонь і попіл, руїни і страшну пустелю залишали після себе окупанти. Катуванням і знущанням над людьми не було меж. Ворог спрямував свою смертоносну зброю проти кожного мешканця нашої країни, намагаючись знищити нас.

Ведучий 1. Протягом літа-осені 1941 року німецькі війська окупували значну територію України. Проявляючи мужність і героїзм, захисники в жорстоких боях відстоювали кожний клаптик рідної землі. 7 липня 1941 року розпочалася оборона Києва, 5 серпня 1941 року – Одеси. Двісті п’ятдесят днів і ночей не здавався Севастополь. Тринадцять місяців замість запланованих кількох тижнів витратила німецька армія для захоплення України, яка була повністю окупована лише влітку 1942 року.

Ведучий 2. 10 липня 1942 року місто Рубіжне також було захоплене фашистами. На стінах будинків з’явилися таблички з написами «Військова комендатура», «Міська управа», «Сільськогосподарська управа» та інші. Кожної ночі відбувалися розстріли, безчинства загарбників відзначалися неймовірною жорстокістю та люттю. Мешканці міста не виходили на вулицю, бо кожна така «прогулянка» могла стати останньою.  

Ведучий 1. Численні розстріли за непослух відбувалися щоденно. Ось що говорять страшні цифри, які були записані на основі свідчень мешканців нашого міста:

  • липень 1942 року розстріляно 28 осіб.
  • серпень – 62 особи.
  • 9 вересня – 17 осіб.
  • 19 вересня – 21 особу.
  • 27 вересня – 16 осіб.
  • 3 жовтня – 13 мешканців міста.
  • 11 жовтня – 15 осіб.
  • 22 жовтня – 11 осіб.
  • 4 листопада – 10 мешканців.
  • 23 листопада – 9 осіб.
  • 5 грудня – 36 осіб.
  • 12 грудня – 22 мешканця.
  • 15 грудня – 32 особи.
  • 28 грудня – 35 осіб.
  • січень 1943 року розстріляно 23 мешканця.

     Як було встановлено після визволення, на території Рубіжанського хімічного комбінату було знайдено 9 ям, заповнених трупами замучених та розстріляних мешканців м. Рубіжного у кількості 365 осіб.

Ведучий 2. Ось яку «цивілізацію» принесли окупанти на нашу землю. Загарбники нещадно грабували Україну. Мільйони юнаків і дівчат віком від 14 до 18 років було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Під час облав на вулицях нашого міста були схоплені і відправлені на рабську працю більше ніж 500 юнаків та дівчат.

     Для винищення населення на території України було влаштовано 150 концтаборів. Крім того, сотні тисяч людей вивезено до так званих «фабрик смерті» - концтаборів Освенцім, Майданек, Бухенвальд. Серед них були і рубіжани.

Ведучий 1. Сорок перший. Найважчий. Найгірший для нашого міста. Той, що зруйнував щасливе життя.

Ведучий 2. У ті дні багато людей залишили свої домівки, близьких і дорогих серцю людей. Серед них – чоловіки й жінки, підлітки й зовсім малі діти. 1500 рубіжан ввійшли до складу батальйонів народного ополчення,  300 – до винищувальних загонів, більше  двох тисяч воювали на фронтах Другої світової війни, більше тисячі з них загинули.

(Звучить мелодія пісні «Эх, дороги…», до мікрофону виходять 2 читці: дівчина у випускній білій сукні та хлопець у військовій формі).

Дівчина. Ешелон відправлений на фронт…

                 Ешелон прямує в сорок другий,

                 За криваво-синій горизонт

                 Їде недовершене завершить.

                 І позаду пройдена весна.

                 І таку весну лише любити.

                 По вагонах – молодість одна,

                 Для якої суджено не жити.

                 І біжить пероном навздогін

                Сива юність із шкільного балу.

                В платті білім, сонячно-легкім,

                З квіткою, що по дорозі впала.

Хлопець. На фронт рушав воєнний ешелон,

                  І тужній плач летів услід за нами.

                  В кишені був у мене медальйон

                  З адресою заплаканої мами.

                  Душа щеміла після розтавань,

                  Мов краяли її дошкульно леза.

                  Мелодію тривог і сподівань

                  Відстукували рейки і колеса.

                  В донських степах, Луганськом, Меловом

                  Крізь град картечі й віхолу зубасту

                  Ішли пліч-о-пліч разом напролом

                  Під кулями в стрімкий зухвалий наступ.

                  Могилами позначуючи шлях,

                  Ми брали штурмом станції і ріки,

                  І прізвища полеглих у боях

                  Вросли в анкету пам’яті навіки.

(Звучить музика війни (сирена, кулеметні черги, зриви, вибухи, до мікрофону виходять ведучі).

Ведучий 1. Це був справжній героїзм, справжній подвиг заради життя. У Кремінських лісах, Слов`янському партизанському загоні рішуче боролися із загарбниками у ворожому тилу і наші рубіжани. Партизани вступали в бій із німецькою жандармерією та поліцаями, добре озброєними частинами регулярних військ, відволікаючи на себе їхню увагу та послаблюючи ворожу силу. Разом із підпільниками, а на території м. Рубіжного діяла підпільна організація під керівництвом Кувічинського та Березовського. Підривали ешелони, техніку, мости, обривали лінії зв’язку, сіяли паніку серед ворогів і всіляко підтримували дух населення, яке зазнало окупаційних порядків.

Ведучий 2. Девізом одного з загонів, який діяв у кремінських лісах були такі слова: «Де б не з’явився ворог, він повинен знайти собі могилу!». І сказане не розходилося з ділом.

     Важкі умови життя в загонах, постійний ризик бути вбитими або полоненими, нелюдські страждання у полоні не лякали цих мужніх людей. Вони твердо вірили, що перемога буде за ними. Мабуть, саме тому на партизан дивилися як на людей особливої відваги.

(Звучить мелодія пісні «Партизани», до мікрофона виходить учень, одягнений у партизанську форму).

Учень. Піднімались на подвиг ясний;

              Бути месником – поклик високий…

              Забували про спокій і сни

              Від фашистських облав і наскоків.

              В партизанських лісах щоразу

              Розривалися міни – «підніжки»…

              Ми долали ворожу грозу

              І на вік свій не знали ми знижки.

              На дорогах, де снігу рої,

              Безіменних шляхах, полустанках

              Ми втрачали друзів бойових.

              Серцем плачу за тих партизанів.

              Вже давно відгриміли бої,

              Бойові побратими – в сивинах.

              Тільки друзі все сняться мої –

              Молоді, синьоокі і милі.

(Звучить мелодія пісні ї «Обеліск», до мікрофона виходять ведучі).

Ведучий 1. Не менш героїчним  був і трудовий подвиг наших рубіжан. У 1942 році, коли нависла загроза окупації почалася евакуація заводів і їх робітників-спеціалістів. Тільки Рубіжанський хімкомбінат відправив у глиб країни 1900 вагонів з обладнанням та цінними матеріалами, 1850 працівників та 4,5 тисячі членів їх сімей. За короткий термін за допомогою рубіжан в Кемерово, Березняках, Пермі, Красноуральську, місті Уфа виросли нові хімічні підприємства, які почали випускати необхідну для фронту продукцію.

Ведучий 2. На евакуйованих заводах люди працювали майже цілодобово. Біля станків стояли жінки, діти, люди похилого віку. Заклик «Усе для фронту! Усе для перемоги!» знаходив відгук у серцях мільйонів.

     Війна перевіряла людей на вірність і відданість, чесність і благородство, мужність і сміливість, не роблячи поступок на вік. Шлях до перемоги був тяжкий.

Ведучий 1. Гніву вибух святий наростав в смертній битві січневого дня,

                    І в сталевому скреготі лав затріщала фашистська броня.

Ведучий 2. Визволялися міста, визволялися села. Звільнялися нові території  рідної Батьківщини. Таким був переможний марш нашої армії 1943 року.

(Демонстрація відеоролику про визволення України від фашистських загарбників).

Ведучий 1. 31 січня 1943 року частини 41-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора М.П. Іванова у складі 1-ї гвардійської армії Південно-Західного фронту, при взаємодії з 32-ю мотострілецькою бригадою 18-го танкового корпусу звільнили м. Рубіжне, форсували Сіверський Дінець і зайняли плацдарм на його правому березі, який отримав назву – Привольнянський.

Ведучий 2. Місто нарешті дочекалося своїх визволителів – багатостраждальне, але не скорене. Воно кликало своїх синів скорботними руїнами згарищ, сивиною згорьованих матерів. На вулиці, переорані вибухами снарядів і бомб, вийшли жителі нашого міста. Посивілі матері, голодні дітлахи  крізь клуби диму спішили назустріч своїм визволителям, гарячими обіймами вітали воїнів… Сини, чоловіки і брати принесли довгождану волю…

(Демонстрація уривку документального фільму про визволення міста Рубіжного).

Ведучий 1.  И ожила Рубежного земля.

                      И в город наш входили наши танки.

                      И, не страшась ни взрывов, ни огня,

                      Освободителей встречали рубежанки.

                      В январский холод брошен жар войны,

                      И таял снег на дуле автомата.

                      За город наш, за праздник тишины

                      Спасибо вам, спасибо вам, солдаты!

Ведучий 1. Жива людська пам'ять… Не старіє вона з роками, не тьмяніє. Вона стукає у наші серця солдатськими обелісками. І поки існуватиме рід, існуватиме й пам'ять, бо без неї немає майбутнього.

(Звучить мелодія пісні «Діти війни», до мікрофону виходять 3  учні 5 класу).

1-й учень. Нашу пам'ять обпалює вічний вогонь,

                   Де граніти і зелені повінь,

                   До священного чистого світла його

                   В день зими ми приходим на сповідь. 

2-й учень. Уклін вам до землі, мій вічно юний діду.

                   Бо впали ви на полі, щоб відвернуть біду.

                   Я вам, дідусю рідний, до смерті вдячний буду,

                   Бо день сьогодні мирний і я до школи йду.

                   Простіть мене, безсмертний,  не знаю, де могила,

                   І квіти я ніколи до вас не принесу…

3-й учень.  Пишу цей лист в блакитне небо.

                    Тебе   давно вже на світі нема,

                    Але душі моїй так треба,

                    Щоб ти почув мої слова.

                    Не бачила тебе ніколи,

                    А зараз так тебе люблю –

                    І тільки сонечко заходить,

                    За тебе Господа молю.

 Ведучий 1. Минуло багато років з дня визволення м. Рубіжного від фашистських загарбників. Та відлуння війни – тяжкої, кривавої – досі картає людські душі. Затихли бої, зникли фронти, щезла лиховісна окупація, закінчились партизанські рейди в тилах ворога, здійснилися подвиги підпільників… Зрештою все на світі минає. Минає – та не забувається.

(Звучить музика Бетховена, Моцарта, Баха. До ведучого виходить дівчина у чорній сукні – Мати).

Ведучий 1. Старенька мати йде до свого сина…

                    Гранітні плити плачуть під ногами,

                    Стукоче серце в грудях, ниє спина.

Мати. Синочку, рідний, йди в обійми мами.

           Я пригорну до тебе свої руки,

           Зцілую рідні-рідні оченята…

           Як важко нам було в часи розлуки

           Без тебе жити і без твого тата…

Ведучий 1. Тече сльоза і падає на плити.

                     Зі стелі очі дивляться хлоп’ячі,

                     Їм тільки жити, жити і творити –

                     Вони ж навік залишаться дитячі.

                     Стоїть старенька й плаче, ні – ридає…

                      Перед очима в неї похоронка,

                      І бій, що котрий день вже не згасає,

                      І у землі пекуча та воронка.

Мати. Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

            У синім небі сумно журавлі?

            Вони ж тебе до себе кличуть, сину,

            А ти лежиш в холодній цій землі.

Син (голос за кадром). Я чую, мамо, чую, як співають

                                         Мені над Україною пісні,

                                         Ти не журись, я крила розпростаю

                                          І прилечу до тебе уві сні.

                                          Вкраїнським рушником зітру сльозинку

                                          І поцілую в сивеє чоло.

Мати. О синку, рідний, мій єдиний сину, як хороше мені б тоді було!

Ведучий 1. Стоїть старенька мати на могилі,

                    І навіть квіти плачуть мовчазні…

                    Від сина погляд відвести не в силі,

                    А син довічно житиме у сні.

Ведучий 2. Летять, відлітають у вічність роки. Скільки б їх не минуло, вони не зітруть у народній пам’яті імена захисників Вітчизни, пам'ять про них, про їхні подвиги. Схилімо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя і ввійшов у безсмертя.

Ведучий 1. Сьогодні ми запалимо поминальну свічку в пам'ять про тих, чиї імена назавжди залишилися викарбуваними на гранітних плитах меморіалів та обелісків, хто так і не зустрів січень 1943 та весну 1945-го року. Хвилина мовчання – це наш глибокий біль.

(Демонстрація відеоролика «Хвилина мовчання»).

Ведучий 2. Право покласти квіти до Пам’ятного Знаку загиблим воїнам рубіжанам у роки Другої світової війни надається кращим учням школи.

(Звучить музика Вівальді «Танго смерті», покладання квітів).

Ведучий 1. Шановні ветерани! Сьогодні наша зустріч знаменна: ми зібралися разом у день  річниці визволення м. Рубіжного від фашистських загарбників. На нашому святі присутні почесні гості – ветерани Другої світової війни.

(Представлення гостей).

Ведучий 2. До слова запрошуються наші шановні гості.

(Виступ ветеранів, вручення квітів, звучить туш).

Ведучий 2. У ті буремні сорокові роки вам було стільки, скільки нам сьогодні. Ви були усміхненими, завзятими… Але дивлячись на ваші ордени та медалі, думаю, що все-таки ви були більш сміливішими, загартованішими, більш відчайдушними, ніж ми. Бо ви були діти свого часу, вас дійсно гартувало життя.

(Виступ ансамблю «Ровесники» з піснею «Погони». Після закінчення виступу учасники залишаються біля мікрофонів, до них виходять читці).

1-й. Іменем сина, що батька не знає,

2-й. Іменем батька, що сина не має,

3-й. Іменем жінки, що овдовіла,

4-й. Іменем матері, що посивіла.

5-й. Іменем пам’яті з роду до роду.

6-й. Іменем чесним, священним народу,

7-й. Перед вами ми голову низько схиляєм,

8-й. Клятві священній навік присягаєм.

9-й. Ми не дозволим той жах повторити,

Разом. Хочемо в мирі, у щасті ми жити!

Ведучий 1. Тож живіть ще довго-довго, шановні ветерани! Радуйте нас, передавайте неоціненний досвід, мудрість. І знайте: ви для нас – взірець!

Ведучий 2. Здоров’я вам міцного, завзяття невичерпного, сім`ї щасливої, життя заможного, років незлічених і вічного миру над головою для усіх нас! (Звучить пісня «Катюша», фотосесія з ветеранами).

 

doc
Додано
18 серпня 2018
Переглядів
279
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку