Урок - бесіда «Лісові мешканці»

Урок - бесіда

«Лісові мешканці»

Мета: розширити уявлення учнів про природу рідного краю; формувати уявлення про диких тварин рідного краю; розвивати мислення, увагу, спостережливість, бажання пізнавати рідний край; виховувати бережливе ставлення до тварин рідного краю.

Обладнання: ілюстрації із зображенням диких тварин рідного краю, презентація «Лісові мешканці»

Вікова категорія: учні 1 – 2 класів

Хід бесіди

I. Організація класу.

Пролунав дзвінок.

Починається урок.

Будем  працювать старанно,

Щоб почути у кінці,

що у нашім класі –

дітки – просто молодці.

Вправа «Погода»

- Яка зараз пора року?

- Який місяць?

- Подивіться у вікно. Який стан неба? Холодно чи тепло надворі? Чи є опади? Які? Чи є вітер?

ІІ. Вступна бесіда.

 Сьогодні на уроці ми продовжимо знайомство з природою рідного краю, а саме із тваринами, які мешкають в наших лісах. А зараз подивіться на екран монітора, що ви там бачите ( демонстрація фото диких  тварини)

- Як одним словом побачене можна назвати? (Це -тварини.)

- До якої групи належать усі ці тварини. (Це – дикі тварини.)

- Яких тварин називають дикими? (тварини, які не потребують людського догляду, самі добувають їжу, знаходять або будують собі житло, піклуються про своє потомство, називаються дикими. Дикі тварини живуть у природі самостійно).

III. Повідомлення теми бесіди.

У нашому краї живе багато різноманітних тварин. Сьогодні на уроці ви дізнаєтеся, які дикі тварини живуть у нашому рідному краї.

Отже тема сьогоднішнього уроку - бесіди: «Лісові мешканці». 

1. Бесіда з елементами розповіді.

- Скажіть, де живуть тварини?  (У лісі тваринам легко сховатися серед рослин від ворогів, знайти собі їжу і збудувати житло, тому тваринний світ лісу дуже різноманітний. У лісі живуть як невеликі за розмірами, так і досить великі тварини).

А хто знає представників диких тварин? (білка, ведмідь, заєць, вовк, лисиця,, кіт лісовий, кабан дикий, рись, зубр)

 

 

 

 

Прийшла кума із довгим віником

На бесіду із нашим півником.

Схопила півня на обід,

Та й замела мітлою слід.

Лисиця – одна з найпопулярніших героїнь казок, в яких вона завжди розумна та хитра, славиться своїми вміннями заплутувати погоню, ховатися і добувати їжу. Тому цей звір став символом хитрості, лисиці приписують найрізноманітніші характеристики: вправність, спритність, підступність, мудрість. Лисиця – симпатична невелика тварина, з витягнутою мордою, великими вухами, короткими лапами і довгим пухнастим хвостом. Хвіст у лисиці досить довгий пухнастий з білим кінчиком. Забарвлення руде, черево – біле, лапи – в чорних “панчішках”. Чорними також є загострені вуха і ніс. Лисиця харчується як тваринною, так і рослинною їжею. Основний раціон складають миші, птахи, добуває пташині яйця, майже всюди поїдає жуків та інших комах, їжаків, ловить рибу, при нагоді здатна напасти і на птицю. Охоче ласує соковитими плодами та ягодами – суницями, вишнями, виноградом, яблуками. Люди помилково вважають, що основну їжу лисиці становлять зайці. Звичайно, «косий» - бажана здобич, але лисиці спіймати його дуже важко. Лисиці це вдається 1-2 рази за сезон. Здорового зайця руда крутійка не вистежить і не здожене. Її здобиччю стають лише поранені, хворі зайці та маленькі зайченята. Лиси, навіть молоді, ніколи не поїдають здобич поблизу своєї нори. Вони тягнуть її далеко від домівки у затишне місце і там ласують. Полює лисиця, покладаючись на слух і нюх, переважно вранці і ввечері. Лисиці відмінно бігають, плавають, добре стрибають. Живе лисиця в норах, куди ховається від негоди та ворогів. Один раз на рік (у березні – квітні) лисиця народжує в норі 3-7 сліпих попелясто-сірих лисенят. Лисенята дуже подібні на вовченят, але їх легко розрізнити через білий кінчик хвоста. Живуть лисиці 15-20 років. Основний ворог лисиці в природі – вовк. Він харчується тими ж тваринами, що і лиси, і вбиває їх як конкурентів. Там, де вовків багато, лисиці мало розмножуються.

Цікаве про лисицю: Крізь товщу снігу лисиця чує звуки, які видають миші. Вона неспішно трусить, опустивши голову, раптом зупиняється і починає рити сніг. У випадку вдалого полювання частину здобичі лисиця ховає – закопує у землю або сніг. Зовні лисиця нагадує невеликого собаку, проте в її поведінці є багато спільного з кішками. Подібно до кішок, вона підкрадається до здобичі на невелику віддаль, а потім кидається на неї раптовим стрибком. Якщо здобич не вдалося схопити зненацька, лисиця її не переслідує, а біжить шукати чогось іншого. Найбільше хитрощів проявляє лисиця тоді, коли їй загрожує небезпека, та під час добування їжі. Наприклад, спостерігали, як лисиця обдурює птахів: ляже на бік, очі заплющить і лежить, не ворухнеться, наче мертва. Підлетить, поцікавиться сорока чи ворона – і потрапляє до її лап. Птахи в харчуванні лисиці не такі важливі, як гризуни, хоча лисиця ніколи не впустить випадку піймати птаха, що опинився на землі (починаючи від найдрібніших і до найбільш крупних, наприклад гусей та глухарів), а також знищити кладку яєць або нелітаючих пташенят. Також лисиця може красти свійських птахів. Коли лисицю переслідують собаки, вона втікає по мокрому місцю, по кризі – там запах сліду менше відчутний. А може вдати з себе мертву, і собаки її не зачіпають.

З гілки на гілку швидкий як м’яч

Стрибає по лісу рудий циркач.

Ось на льоту він шишку зірвав,

Стрибнув на стовбур і в дуплі пропав

Білка - це один з найвідоміших гризунів, до якого багато людей ставляться із симпатією. Вона зустрічається повсюди, як в садах так і в парках. У білки зимове хутро сіре і світло-сіре, літнє - руде або буровате. Черево завжди світле. Для цього надзвичайно в'юнкого звірка характерні довгий пухнатий хвіст і вуха з "пензликами". Все, що є в лісі їстівного, входить в її меню: різне насіння, зерна, бруньки, гілки, ягоди, молоді пагони, гриби, ну і звичайно, вміст шишок хвойних дерев. Урізноманітнює свою вегетеріанську дієту комахами і найбільше полюбляє пташині яйця і пташенят. Її міцні і криві кігті володіють великою чіпкістю, завдяки чому білка впевнено і швидко піднімається і спускається (вниз головою) по стовбуру дерева. З незвичайною моторністю миготить вона в кронах дерев, без зволікання стрибає на сусіднє дерево або кущ, мчить стовбуром нагору і вниз або довгими стрибками скаче по землі. Її пухнастий і довгий хвіст виконує роль керма і парашута при стрибках серед гілок. Живе в гніздах або дуплах дерев, які будує з гілок і листя. Із шишками білка справляється дуже спритно. За день білка може обробити до 15 ялинових шишок і більше 100 соснових. Вона, схопивши зубами лусочку, піднімає її вгору, так що та відлітає і насіннячко показується назовні. На таку обробку однієї соснової шишки цей звір витрачає близько 3 хвилин. У денний раціон білки входять 100 - 150 шишок, цієї кількості продукту достатньо, щоб вгамувати голод і відкласти запаси жиру.

Я – вухастий ваш дружок,

В мене сірий кожушок,

Куций хвостик, довгі вуса.

Я усіх – усіх боюся.

Заєць з дитячих років, по казках, знайомий нам сіренький зайчик-побігайчик, який обдурював і лисичку, і вовка. Який же він насправді? У нього волосяний покрив змінюється від сезону до сезону. Влітку колір хутра сірувато-глинястий з червоним забарвленням, живіт білого кольору, а взимку воно стає сірим, з боків навіть білуватим. У русака коротенький хвіст та довгі вуха. Задні кінцівки у нього майже вдвічі довші за передні, бігти на гору та згори йому з цієї причини важко. Заєць швидко бігає і, якщо його переслідувати, може розвинути швидкість до 60 км/год. і навіть більше. У зайця гарний зір, добре розвинутий слух. .Живиться заєць різною рослинною їжею, характер якої змінюється за сезонами; влітку переважно травою і хлібними злаками, взимку корою молодих дерев, тоненькими гілками, бруньками та озиминою.

Заєць-русак дуже цікавий звір. Наприклад, мисливські собаки не чують зайця, що лежить на льожці, навіть на дуже близькій відстані. Причина у тому, що потові пахучі залози, розташовані у зайців на підошвах лап, починають давати запах тільки тоді, коли звір біжить. Зайці не риють нір, як дикі кролі, не будують якихось сховищ, а залягають на відпочинок просто на поверхні землі, попередньо підготувавши собі льожку. Основнимм небезпечними і серйозними ворогами для зайця-русака є вов, лисиця також не проти поласувати зайчатиною, але це відбувається переважно у весняно-літній період, коли з’являються зайченята. Єнотовидний собака теж інколи живиться зайцями.

По полю гасає,

Овечок хапає

Та всіх лякає.

Вовк - високо інтелектуальна тварини, про що свідчать сторчма як стоять вуха, уважний погляд, загострена, випростана морда. Забарвлення хутра сірувато-бурого кольору. Міцне тіло з широкими грудьми спирається на високі м’язисті ноги з щільно стиснутими пальцями, сильні ноги переносять вовка на багато десятків кілометрів за день. Довгий і дуже пухнастий хвіст вовка є важливою анатомічною особливістю цієї тварини. Лягаючи на ніч спати, вовк згортається клубком і своїм хвостом вкриває ніс і ноги, які як раз опиняються в центрі кола. Завдяки такому положенню хвоста тепле повітря, що видихається з легень, добре зігріває лапи та ніс. Основу харчування вовка складають різні великі та дрібні тварини, різноманітні дрібні гризуни – миші, кроти, а також дрібні птахи. В лісовій зоні вовки надають перевагу долинам рік, заболоченим низинам, де в цей період перебувають лосі, кабани, олені. Шукаючи їжу вовки можуть бродити цілу ніч, пробігаючи понад 100 кілометрів. У лісі рухається нечутно, як тінь. Має гарний зір, добре бачить у темряві. Вовк добуває їжу активно шукаючи і невтомно переслідуючи жертву, в погоні за здобиччю може розвивати швидкість до 80 км на год. Голодувати вовк може по кілька тижнів. Після вдалого полювання може відразу з’їсти більше як 10 кг м’яса, але це тільки тоді коли дуже зголодніє. Зазвичай вовк з’їдає за один раз близько 2 кг м’яса. В природі вовки живуть максимум до 15—20 років.

Хоч у нього шуба є,

Та як холод настає,

Він не їсть тоді, не п’є,

І не ходить, не гуляє,

А у лігво залягає.

Бурий ведмідь - найбільший з наших наземних хижаків. Ця тварина дуже сильна. Має яскраво виражений тулуб, масивні і високі лапи з плоскою пазуристою підошвою, і з великими загнутими кігтями. Потужне тіло вкрите густою шерстю, забарвлення темно-буре, у ведмежат на шиї і грудях бувають світлі відмітини, створюючи нерідко білий ошийник, який з віком пропадає, але і у дорослих звірів на грудях іноді помітна біла пляма, а на спині чітко виділяється загривок у ній накопичено велику кількість м'язів, які дозволяють ведмедю наносити нищівні удари лапами, валити дерева або рити землю. Голова в нього дуже велика, кругла з маленькими вухами і невеликими, глибоко посадженими очима. Морда – витягнута. Ці звірі практично не мають хвоста. При ходьбі ведмідь рівномірно переносить вагу тіла на всю підошву. Середня вага дорослого самця перебуває на рівні 140-400 кілограмів. 

У ведмедя дуже розвинені органи нюху і слуху. Іноді ведмідь встає на задні лапи, щоб прислухатися до якого-небудь звуку або відчути напрям запаху їжі.

На перший погляд це величезна тварина здається дуже незграбним і повільним. Але це не так. Великий бурий ведмідь дуже моторний і легкий в пересуванні. У гонитві за жертвою він може розвинути швидкість до 60 км / год. Ведмідь ще й чудовий плавець. Він легко може подолати по воді відстань у 6-10 км і з задоволенням купається в спекотні літні дні. Молоді ведмеді моторно лазять по деревах. З віком ця здатність трохи притупляється, але не зникає. Однак глибокий сніг є для них важким випробуванням, оскільки по ньому ведмідь пересувається з великими труднощами.

Бурий ведмідь всеїдний, але раціон у нього на ¾ складають рослини. Навесні й на початку літа в кормовому раціоні переважають переважно молоді пагони, стебла, листя, комахи, молюски, амфібії, плазуни, птахи, дрібні звірі, та риба, в кінці літа і на початку осені в ньому домінують ягоди, плоди, гриби, коренебульбоплоди, різні сільськогосподарські культури. Їсть також дичину, мед, вишукує диких бджіл. Найінтенсивніший кормодобувний період ведмедя припадає на липень – вересень, перед заляганням у сплячку. Ведмідь мусить тоді нагромадити відповідні запаси жиру, котрих повинно вистачити йому для переживання сурового періоду. Основою для такого нагромадження жиру в наших умовах є плоди лісових ягідних чагарників (малини, ожини, чорниці, журавлини), а також висококалорійний корм (горішки бука, ліщини).

Для барлогів обираються надійні спокійні місця, розташовані на кордонах боліт, в буреломах, на берегах річок, в затишних печерах. Притулок має бути сухим, теплим, просторим і безпечним. Ведмідь облаштовує свій барліг мохом, виклавши з нього м'яку підстилку. Гілками дерев притулок маскується і утеплюється. Дуже часто хорошою барлогою ведміді користується кілька років.У затишній барлозі ведмеді сплять всю морозну довгу зиму. Старі самці покидають свій притулок раніше всіх. Довше за інших знаходиться в барлозі ведмедиця з потомством. Сплячка бурих ведмедів триває 5-6 місяців. Починається вона зазвичай в жовтні, а закінчується в квітні. У глибокий сон ведмеді не занурюються. Вони зберігають чуйність і життєздатність, їх легко потривожити.

 В умовах дикої природи бурий ведмідь може досягти віку від 20 до 35 років.

Чому шатун?

Перед заляганням в зимову сплячку ведмідь повинен набрати необхідну кількість жирового запасу. Якщо його виявляється недостатньо, тварині доводиться бродити далі в пошуках їжі. Від цього і пішла назва - шатун. Переміщаючись в холодну пору року, ведмідь приречений на загибель від морозу, голоду чи рушниці мисливця. Проте взимку можна зустріти не тільки шатуна. Часто сон ведмедя може бути просто потривожений людьми. Тоді цей вгодований звір змушений шукати новий притулок, щоб знову поринути в сплячку.

  Чи смокче ведмідь взимку лапу?

Багато хто вважають, що в період зимової сплячки клишоногий видобуває цінні вітаміни із своїх кінцівок. Але це не так. Справа в тому, що в січні відбувається оновлення шкіри на подушечках лап ведмедя. Старий сухий шкірний покрив лопається і доставляє йому сильний дискомфорт. Щоб якось стримати цей свербіж, ведмідь облизує лапу, зволожуючи і пом'якшуючи її своєю слиною.

Чому клишоногий?

Це прізвисько надійно закріпилася за ведмедем. А все від того, що при ходьбі він наступає поперемінно на праві і ліві лапи. Тому з боку здається, що ведмідь клишоногий. Але ця повільність і незграбність оманлива. При виникненні небезпечної ситуації цей звір миттєво пускається в галоп і легко обганяє людини. Особливість будови передніх і задніх лап дозволяє йому виявляти небувалу прудкість при підйомі в гору. Він підкорює вершини набагато швидше, ніж спускається з них.

Котиться клубочок,

    Зовсім без ниточок.

    Замість ниточок -

    Триста голочок.

Їжак – це невеличке колюче звірятко з гострою мордочкою. Його тіло вкрите голками завдовжки 2 – 3 см, які є шерстю. Голки вкривають усе тіло, крім мордочки, голови і живота. Як і шерсть вони можуть вставати дибки і в цьому випадку є надійним захисником від нападу. Їжак може згортатися клубком, захищаючи таким чином частини тіла на яких немає голок. Їжак – комахоїдна тварина, але іноді живиться і рослинною їжею, зокрема плодами, ягодами, жолудями, грибами. З настанням темряви вилазить із нори у пошуках равликів, комах  та інших дрібних тварин, їсть бджіл, джмелів. Їжу шукає ретельно, заглядаючи під кожен листок, перевертає будь – яку гілку. Восени їжачок любить добре поїсти: потрібно накопити жир на зиму, щоб було чим живитися під час зимівлі. На зиму влаштовується в затишному місці в сухому листі і траві згорнеться клубочком і спить до весни.

Кіт лісовий Зовнішнім виглядом нагадує свійського кота, але має характерні особливості. Забарвлення іржаво-сіре з жовтуватим відтінком, уздовж хребта помітні темно-бурі поздовжні смуги. Черево сірувато-вохристе. Голова невелика, шия вкорочена, вуха невеликі, заокруглені. Тулуб видовжений, гнучкий, міцні кінцівки озброєні довгими, гострими, втяжними кігтями. Хвіст короткий, товстий, наче обрубаний, з темними смугами, кінчик хвоста чорний і не звисає, як у свійських котів. Очі блакитні або сірі. Серед органів чуттів чудово розвинені слух і зір. Основна їжа лісових котів — різні мишовидні гризуни (лісові миші, полівки), вовчки, які легко стають їхньою здобиччю. Іноді вони нападають на телят, козуль, зайченят, підстерігаючи їх у засідках або підкрадаючись. Полюють на сільськогосподарських угіддях, де, крім дрібних гризунів, виловлюють хом’яків, ховрахів. Від лісових котів дуже терплять птахи, які гніздяться на землі. Вони руйнують їхні гнізда і поїдають яйця та пташенят. За способом життя лісові коти переважно нічні наземні тварини, хоч у пошуках здобичі можуть спритно лазити по деревах. Удень вони відпочивають у затишному місці й лише під вечір виходять на полювання.

Рись звичайна Відрізняється від більшості інших котячих порівняно коротким тілом на високих ногах, коротким хвостом, наявністю на вухах пензликів подовженого волосся. Хутро змінюється від попелясто-сірого до яскраво-рудого різних відтінків. У багатьох рисей на основному фоні виступає малюнок з чорних плям. Рись веде бродячий спосіб життя. Полює частіше вночі, вдень спить, сховавшись в кронах дерев, серед бурелому або в якому-небудь другому прихованому місці. Харчується рись переважно зайцями, рябчиками, тетеруками, глухарями, косулями, телятами оленями і іншими мисливськими тваринами. Поїдає також дрібних гризунів і птиць.

 

 

Кабан дикий віддає перевагу листяним і змішаним лісам поблизу полів і боліт. Завдяки своїй густій щетині він пробирається в густі зарослі, яких інші тварини уникають. Дикий кабан живиться здебільшого рослинною їжею, поїдає жолуді, горішки буків, траву, листя, фрукти і коренеплоди, а також личинки комах, жаб і дрібних гризунів. Все стадо йде годуватися разом, найчастіше - рано вранці або з настанням сутінків. Іклами кабани розривають м'який лісовий або болотяний грунт, шукаючи коріння і коренеплодів.Хвіст дикого кабана є довшим,  і звисає він донизу. Тварина з його допомогою відганяє надокучливих комах. Поросята на спині і з боків тіла мають смужки. Таке забарвлення вони втрачають у віці шести місяців, а натомість отримують коричневу «одіж». Через рік у них виростає постійна чорно-бура щетина. Кабан - чудовий плавець, який може здолати значну відстань.

Тварина рогата,

І рогів багато

Олень благородний – дуже велика тварина. Самця легко впізнати за величезними гіллястими рогами, у самки їх немає. Після закінчення періоду гону олень скидає старі роги, замість них навесні починають рости молоді — панти. Його великі, гіллясті роги справді вражають своєю красою і величчю. Влітку шерсть оленів має каштановий колір, восени вона стає довшою, жорсткішою (не пропускає крізь себе вологу) і темнішою. Олені харчуються різними кормами. Люблять поласувати молодими гілками верб, беріз, їдять траву, папороть та інші рослини, об'їдають з дерев листя, бруньки, пагони, гризуть кору і підбирають жолуді. У тих районах, де взимку випадає мало снігу, вони протягом всього року годуються  торішньою травою з опалим листям. Олені багато часу перебувають біля водойм.

Зубр - найбільша тварина сучасної європейської фауни. Дорослий бик може досягати 2 м зросту і маси до 1 тонни. Полюбляють пастись на луках і відкритих галявинах, а в полудень відпочивати в прохолодному лісі. Зубри утворюють невеликі стада, звичайно не більше десяти особин

Запам’ятайте: до тварин треба ставитись шанобливо, дбати, щоб вони не зникли. У нашій країні під загрозою зникнення перебуває багато диких тварин. Деякі види вже втрачені назавжди і ніколи не відновляться.

Пригадайте, що робиться у нашому краї для збереження рідкісних тварин?(Рідкісні тварини заносять до Червоної книги України, їх не можна знищувати, на них не можна полювати та використовувати для будь яких потреб).

ІV. Узагальнення й систематизація отриманих знань

Творча вправа «Розмальовка»

Учням роздаються розмальовки лісових мешканців, пригадайте, які шубки мають ці тварини. Розфарбуйте звірів кольоровими олівцями

V. Підсумок бесіди

Нажаль наше заняття підходить до логічного завершення і я хочу подякувати вам за сміливу та активну участь. Ви сьогодні гарно працювали. Ну що ж, до наступної зустрічі. Дякую вам за співпрацю, організованість, уважність.

 

 

Правила збереження тварин

• Не вирубувати лісів;
• Не їздити машинами в лісі;
• Не забруднювати сміттям ліси, річки, джерела бо вони домівка багатьом тваринам;
• Не полювати на тварин, коли в них з’являються малята;
• Не руйнувати гнізда, мурашники;
• Допомагати тваринам взимку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бесіда

«Лісові мешканці»

Мета: розширити уявлення учнів про природу рідного краю; формувати уявлення про диких тварин рідного краю; розвивати мислення, увагу, спостережливість, бажання пізнавати рідний край; виховувати бережливе ставлення до тварин рідного краю.

Обладнання: ілюстрації із зображенням диких тварин рідного краю, презентація «Лісові мешканці»

Вікова категорія: учні 3- 4 класів

Хід бесіди

I. Організація класу

Ось і знову дзвінок лунає,

Мелодійно і срібно звучить.

Він до класу дітей скликає,

Щоб успішно нового навчить.

 

Вправа «Погода»

- Яка зараз пора року?

- Який місяць?

- Подивіться у вікно. Який стан неба? Холодно чи тепло надворі? Чи є опади? Які? Чи є вітер?

ІІ. Вступна бесіда.

 Сьогодні на уроці ми продовжимо знайомство з природою рідного краю, а саме із тваринами, які мешкають в наших лісах. А зараз подивіться на екран монітора, що ви там бачите ( демонстрація фото диких  тварини)

- Як одним словом побачене можна назвати? (Це -тварини.)

- До якої групи належать усі ці тварини. (Це – дикі тварини.)

- Яких тварин називають дикими? (тварини, які не потребують людського догляду, самі добувають їжу, знаходять або будують собі житло, піклуються про своє потомство, називаються дикими. Дикі тварини живуть у природі самостійно).

III. Повідомлення теми бесіди.

У нашому краї живе багато різноманітних тварин. Сьогодні на уроці ви дізнаєтеся, які дикі тварини живуть у нашому рідному краї.

Отже тема сьогоднішнього уроку - бесіди: «Лісові мешканці». 

1. Бесіда з елементами розповіді.

- Скажіть, де живуть тварини?  (У лісі тваринам легко сховатися серед рослин від ворогів, знайти собі їжу і збудувати житло, тому тваринний світ лісу дуже різноманітний. У лісі живуть як невеликі за розмірами, так і досить великі тварини).

А хто знає представників диких тварин? (білка, ведмідь, заєць, вовк, лисиця,, кіт лісовий, кабан дикий, рись, зубр)

 

 

 

 

Прийшла кума із довгим віником

         На бесіду із нашим півником.

Схопила півня на обід,

Та й замела мітлою слід.

Лисиця  – одна з найпопулярніших героїнь казок, в яких вона завжди розумна та хитра, славиться своїми вміннями заплутувати погоню, ховатися і добувати їжу. Тому цей звір став символом хитрості, лисиці приписують найрізноманітніші характеристики: вправність, спритність, підступність, мудрість. Лисиця – симпатична невелика тварина, з витягнутою мордою, великими вухами, короткими лапами і довгим пухнастим хвостом. Хвіст у лисиці досить довгий пухнастий з білим кінчиком. Забарвлення руде, черево – біле, лапи – в чорних “панчішках”. Чорними також є загострені вуха і ніс. Лисиця харчується як тваринною, так і рослинною їжею. Основний раціон складають миші, птахи, добуває пташині яйця, майже всюди поїдає жуків та інших комах, їжаків, ловить рибу, при нагоді здатна напасти і на птицю. Охоче ласує соковитими плодами та ягодами – суницями, вишнями, виноградом, яблуками. Люди помилково вважають, що основну їжу лисиці становлять зайці. Звичайно, «косий» - бажана здобич, але лисиці спіймати його дуже важко. Лисиці це вдається 1-2 рази за сезон. Здорового зайця руда крутійка не вистежить і не здожене. Її здобиччю стають лише поранені, хворі зайці та маленькі зайченята. Лиси, навіть молоді, ніколи не поїдають здобич поблизу своєї нори. Вони тягнуть її далеко від домівки у затишне місце і там ласують. Полює лисиця, покладаючись на слух і нюх, переважно вранці і ввечері. Лисиці відмінно бігають, плавають, добре стрибають. Живе лисиця в норах, куди ховається від негоди та ворогів. Один раз на рік (у березні – квітні) лисиця народжує в норі 3-7 сліпих попелясто-сірих лисенят. Лисенята дуже подібні на вовченят, але їх легко розрізнити через білий кінчик хвоста. Живуть лисиці 15-20 років. Основний ворог лисиці в природі – вовк. Він харчується тими ж тваринами, що і лиси, і вбиває їх як конкурентів. Там, де вовків багато, лисиці мало розмножуються.

Цікаве про лисицю: Крізь товщу снігу лисиця чує звуки, які видають миші. Вона неспішно трусить, опустивши голову, раптом зупиняється і починає рити сніг. У випадку вдалого полювання частину здобичі лисиця ховає – закопує у землю або сніг. Зовні лисиця нагадує невеликого собаку, проте в її поведінці є багато спільного з кішками. Подібно до кішок, вона підкрадається до здобичі на невелику віддаль, а потім кидається на неї раптовим стрибком. Якщо здобич не вдалося схопити зненацька, лисиця її не переслідує, а біжить шукати чогось іншого. Найбільше хитрощів проявляє лисиця тоді, коли їй загрожує небезпека, та під час добування їжі. Наприклад, спостерігали, як лисиця обдурює птахів: ляже на бік, очі заплющить і лежить, не ворухнеться, наче мертва. Підлетить, поцікавиться сорока чи ворона – і потрапляє до її лап. Птахи в харчуванні лисиці не такі важливі, як гризуни, хоча лисиця ніколи не впустить випадку піймати птаха, що опинився на землі (починаючи від найдрібніших і до найбільш крупних, наприклад гусей та глухарів), а також знищити кладку яєць або нелітаючих пташенят. Також лисиця може красти свійських птахів. Коли лисицю переслідують собаки, вона втікає по мокрому місцю, по кризі – там запах сліду менше відчутний. А може вдати з себе мертву, і собаки її не зачіпають.

З гілки на гілку швидкий як м’яч

Стрибає по лісу рудий циркач.

Ось на льоту він шишку зірвав,

Стрибнув на стовбур і в дуплі пропав

Білка - це один з найвідоміших гризунів, до якого багато людей ставляться із симпатією. Вона зустрічається повсюди, як в садах так і в парках. У білки зимове хутро сіре і світло-сіре, літнє - руде або буровате. Черево завжди світле. Для цього надзвичайно в'юнкого звірка характерні довгий пухнатий хвіст і вуха з "пензликами". Все, що є в лісі їстівного, входить в її меню: різне насіння, зерна, бруньки, гілки, ягоди, молоді пагони, гриби, ну і звичайно, вміст шишок хвойних дерев. Урізноманітнює свою вегетеріанську дієту комахами і найбільше полюбляє пташині яйця і пташенят. Її міцні і криві кігті володіють великою чіпкістю, завдяки чому білка впевнено і швидко піднімається і спускається (вниз головою) по стовбуру дерева. З незвичайною моторністю миготить вона в кронах дерев, без зволікання стрибає на сусіднє дерево або кущ, мчить стовбуром нагору і вниз або довгими стрибками скаче по землі. Її пухнастий і довгий хвіст виконує роль керма і парашута при стрибках серед гілок. Живе в гніздах або дуплах дерев, які будує з гілок і листя. Із шишками білка справляється дуже спритно. За день білка може обробити до 15 ялинових шишок і більше 100 соснових. Вона, схопивши зубами лусочку, піднімає її вгору, так що та відлітає і насіннячко показується назовні. На таку обробку однієї соснової шишки цей звір витрачає близько 3 хвилин. У денний раціон білки входять 100 - 150 шишок, цієї кількості продукту достатньо, щоб вгамувати голод і відкласти запаси жиру.

Я – вухастий ваш дружок,

В мене сірий кожушок,

Куций хвостик, довгі вуса.

Я усіх – усіх боюся.

Заєць з дитячих років, по казках, знайомий нам сіренький зайчик-побігайчик, який обдурював і лисичку, і вовка. Який же він насправді? У нього волосяний покрив змінюється від сезону до сезону. Влітку колір хутра сірувато-глинястий з червоним забарвленням, живіт білого кольору, а взимку воно стає сірим, з боків навіть білуватим. У русака коротенький хвіст та довгі вуха. Задні кінцівки у нього майже вдвічі довші за передні, бігти на гору та згори йому з цієї причини важко. Заєць швидко бігає і, якщо його переслідувати, може розвинути швидкість до 60 км/год. і навіть більше. У зайця гарний зір, добре розвинутий слух. .Живиться заєць різною рослинною їжею, характер якої змінюється за сезонами; влітку переважно травою і хлібними злаками, взимку корою молодих дерев, тоненькими гілками, бруньками та озиминою.

Заєць-русак дуже цікавий звір. Наприклад, мисливські собаки не чують зайця, що лежить на льожці, навіть на дуже близькій відстані. Причина у тому, що потові пахучі залози, розташовані у зайців на підошвах лап, починають давати запах тільки тоді, коли звір біжить. Зайці не риють нір, як дикі кролі, не будують якихось сховищ, а залягають на відпочинок просто на поверхні землі, попередньо підготувавши собі льожку. Основнимм небезпечними і серйозними ворогами для зайця-русака є вов, лисиця також не проти поласувати зайчатиною, але це відбувається переважно у весняно-літній період, коли з’являються зайченята. Єнотовидний собака теж інколи живиться зайцями.

По полю гасає,

Овечок хапає

Та всіх лякає.

Вовк - високо інтелектуальна тварини, про що свідчать сторчма як стоять вуха, уважний погляд, загострена, випростана морда. Забарвлення хутра сірувато-бурого кольору. Міцне тіло з широкими грудьми спирається на високі м’язисті ноги з щільно стиснутими пальцями, сильні ноги переносять вовка на багато десятків кілометрів за день. Довгий і дуже пухнастий хвіст вовка є важливою анатомічною особливістю цієї тварини. Лягаючи на ніч спати, вовк згортається клубком і своїм хвостом вкриває ніс і ноги, які як раз опиняються в центрі кола. Завдяки такому положенню хвоста тепле повітря, що видихається з легень, добре зігріває лапи та ніс. Основу харчування вовка складають різні великі та дрібні тварини, різноманітні дрібні гризуни – миші, кроти, а також дрібні птахи. В лісовій зоні вовки надають перевагу долинам рік, заболоченим низинам, де в цей період перебувають лосі, кабани, олені. Шукаючи їжу вовки можуть бродити цілу ніч, пробігаючи десятки кілометрів, проте вдалі полювання бувають рідко. Тоді голодний вовк втрачає обережність, стає особливо небезпечним і може знищити більше тварин, ніж здатен з’їсти. На лови виходить переважно в сутінки та нічні години і лише зрідка його можна зустріти вдень. У лісі рухається нечутно, як тінь. Має гарний зір, добре бачить у темряві. Вовк добуває їжу активно шукаючи і невтомно переслідуючи жертву, в погоні за здобиччю може розвивати швидкість до 80 км на год. Вовки – тварини бродячі, взимку гуртуються в зграї, а влітку ходять поодинці чи парами. Вовча зграя може складатися з двох, і з 36 вовків, але найчастіше число вовків у зграї не перевищує 6-8 тварин. Дисципліна у вовків сувора, кожен член зграї знає своє місце

Цікаве про вовка: вовки досить сильно прив’язані до лігва, і полюють в межах чітко визначеного району. Якщо їх не переслідують, вони вперто тримаються в уподобаній місцевості.

Вовки видають такі звуки, як вої, завивання, скиглення, бурчання, гарчання, тявканье, гавкіт. Кожен звук має величезну кількість варіацій. За допомогою голосу вовки можуть передавати дуже складні повідомлення - про знаходження певного звіра в певному місці, про наявність здобичі, появу інших вовків на території зграї, появу людей та інші важливі події Вовки виють на світанку або в сутінках, але не кожен день. Починається вої з сольного завивання ватажка, яке істотно відрізняється від завивання інших членів зграї, вони приєднуються трохи пізніше. Хоровий вої зазвичай закінчується дзявкучими верескливим гавкотом

Вовки мають досить розвинену міміку. Вирази їхньої морди, пози та положення хвоста можуть бути різноманітними, що відображає емоційний стан тварини та має першорядне значення для встановлення контактів між особинами, або навпаки запобігання сутичок.

Голодувати вовк може по кілька тижнів. Після вдалого полювання може відразу з’їсти більше як 10 кг м’яса, але це тільки тоді коли дуже зголодніє. Зазвичай вовк з’їдає за один раз близько 2 кг м’яса. В природі вовки живуть максимум до 15—20 років.

Хоч у нього шуба є,

Та як холод настає,

Він не їсть тоді, не п’є,

І не ходить, не гуляє,

А у лігво залягає.

Бурий ведмідь - найбільший з наших наземних хижаків. Ця тварина дуже сильна. Має яскраво виражений тулуб, масивні і високі лапи з плоскою пазуристою підошвою, і з великими загнутими кігтями. Потужне тіло вкрите густою шерстю, забарвлення темно-буре, у ведмежат на шиї і грудях бувають світлі відмітини, створюючи нерідко білий ошийник, який з віком пропадає, але і у дорослих звірів на грудях іноді помітна біла пляма, а на спині чітко виділяється загривок у ній накопичено велику кількість м'язів, які дозволяють ведмедю наносити нищівні удари лапами, валити дерева або рити землю. Голова в нього дуже велика, кругла з маленькими вухами і невеликими, глибоко посадженими очима. Морда – витягнута. Ці звірі практично не мають хвоста. При ходьбі ведмідь рівномірно переносить вагу тіла на всю підошву. Середня вага дорослого самця перебуває на рівні 140-400 кілограмів. 

У ведмедя дуже розвинені органи нюху і слуху. Іноді ведмідь встає на задні лапи, щоб прислухатися до якого-небудь звуку або відчути напрям запаху їжі.

З настанням сутінків або рано вранці починає обходити свої володіння, у негоду або в дощові періоди він може бродити по лісі цілий день у пошуках їжі.

На перший погляд це величезна тварина здається дуже незграбним і повільним. Але це не так. Великий бурий ведмідь дуже моторний і легкий в пересуванні. У гонитві за жертвою він може розвинути швидкість до 60 км / год. Ведмідь ще й чудовий плавець. Він легко може подолати по воді відстань у 6-10 км і з задоволенням купається в спекотні літні дні. Молоді ведмеді моторно лазять по деревах. З віком ця здатність трохи притупляється, але не зникає. Однак глибокий сніг є для них важким випробуванням, оскільки по ньому ведмідь пересувається з великими труднощами.

Бурий ведмідь всеїдний, але раціон у нього на ¾ складають рослини. Навесні й на початку літа в кормовому раціоні переважають переважно молоді пагони, стебла, листя, комахи, молюски, амфібії, плазуни, птахи, дрібні звірі, та риба, в кінці літа і на початку осені в ньому домінують ягоди, плоди, гриби, коренебульбоплоди, різні сільськогосподарські культури. Їсть також дичину, мед, вишукує диких бджіл. Найінтенсивніший кормодобувний період ведмедя припадає на липень – вересень, перед заляганням у сплячку. Ведмідь мусить тоді нагромадити відповідні запаси жиру, котрих повинно вистачити йому для переживання сурового періоду. Основою для такого нагромадження жиру в наших умовах є плоди лісових ягідних чагарників (малини, ожини, чорниці, журавлини), а також висококалорійний корм (горішки бука, ліщини). До зими ведмідь нагулює підшкірний жир (до 180 кг) і з осені залягає в барліг.

Для барлогів обираються надійні спокійні місця, розташовані на кордонах боліт, в буреломах, на берегах річок, в затишних печерах. Притулок має бути сухим, теплим, просторим і безпечним. Ведмідь облаштовує свій барліг мохом, виклавши з нього м'яку підстилку. Гілками дерев притулок маскується і утеплюється. Дуже часто хорошою барлогом ведмідь користується кілька років.У затишній барлозі ведмеді сплять всю морозну довгу зиму. Старі самці покидають свій притулок раніше всіх. Довше за інших знаходиться в барлозі ведмедиця з потомством. Сплячка бурих ведмедів триває 5-6 місяців. Починається вона зазвичай в жовтні, а закінчується в квітні. У глибокий сон ведмеді не занурюються. Вони зберігають чуйність і життєздатність, їх легко потривожити.

 В умовах дикої природи бурий ведмідь може досягти віку від 20 до 35 років.

Чому шатун?

Перед заляганням в зимову сплячку ведмідь повинен набрати необхідну кількість жирового запасу. Якщо його виявляється недостатньо, тварині доводиться бродити далі в пошуках їжі. Від цього і пішла назва - шатун. Переміщаючись в холодну пору року, ведмідь приречений на загибель від морозу, голоду чи рушниці мисливця. Проте взимку можна зустріти не тільки шатуна. Часто сон ведмедя може бути просто потривожений людьми. Тоді цей вгодований звір змушений шукати новий притулок, щоб знову поринути в сплячку.

  Чи смокче ведмідь взимку лапу?

Багато хто вважають, що в період зимової сплячки клишоногий видобуває цінні вітаміни із своїх кінцівок. Але це не так. Справа в тому, що в січні відбувається оновлення шкіри на подушечках лап ведмедя. Старий сухий шкірний покрив лопається і доставляє йому сильний дискомфорт. Щоб якось стримати цей свербіж, ведмідь облизує лапу, зволожуючи і пом'якшуючи її своєю слиною.

Чому клишоногий?

Це прізвисько надійно закріпилася за ведмедем. А все від того, що при ходьбі він наступає поперемінно на праві і ліві лапи. Тому з боку здається, що ведмідь клишоногий. Але ця повільність і незграбність оманлива. При виникненні небезпечної ситуації цей звір миттєво пускається в галоп і легко обганяє людини. Особливість будови передніх і задніх лап дозволяє йому виявляти небувалу прудкість при підйомі в гору. Він підкорює вершини набагато швидше, ніж спускається з них.

Котиться клубочок,

    Зовсім без ниточок.

    Замість ниточок -

    Триста голочок.

Їжак – це невеличке колюче звірятко з гострою мордочкою. Його тіло вкрите голками завдовжки 2 – 3 см, які є шерстю. Голки вкривають усе тіло, крім мордочки, голови і живота. Як і шерсть вони можуть вставати дибки і в цьому випадку є надійним захисником від нападу. Їжак може згортатися клубком, захищаючи таким чином частини тіла на яких немає голок. Їжак – комахоїдна тварина, але іноді живиться і рослинною їжею, зокрема плодами, ягодами, жолудями, грибами. З настанням темряви вилазить із нори у пошуках равликів, комах  та інших дрібних тварин, їсть бджіл, джмелів. Їжу шукає ретельно, заглядаючи під кожен листок, перевертає будь – яку гілку. Восени їжачок любить добре поїсти: потрібно накопити жир на зиму, щоб було чим живитися під час зимівлі. На зиму влаштовується в затишному місці в сухому листі і траві згорнеться клубочком і спить до весни.

 

Кіт лісовий Зовнішнім виглядом нагадує свійського кота, але має характерні особливості. Забарвлення іржаво-сіре з жовтуватим відтінком, уздовж хребта помітні темно-бурі поздовжні смуги. Черево сірувато-вохристе. Голова невелика, шия вкорочена, вуха невеликі, заокруглені. Тулуб видовжений, гнучкий, міцні кінцівки озброєні довгими, гострими, втяжними кігтями. Хвіст короткий, товстий, наче обрубаний, з темними смугами, кінчик хвоста чорний і не звисає, як у свійських котів. Очі блакитні або сірі. Серед органів чуттів чудово розвинені слух і зір. Основна їжа лісових котів — різні мишовидні гризуни (лісові миші, полівки), вовчки, які легко стають їхньою здобиччю. Іноді вони нападають на телят, козуль, зайченят, підстерігаючи їх у засідках або підкрадаючись. Полюють на сільськогосподарських угіддях, де, крім дрібних гризунів, виловлюють хом’яків, ховрахів. Від лісових котів дуже терплять птахи, які гніздяться на землі. Вони руйнують їхні гнізда і поїдають яйця та пташенят. За способом життя лісові коти переважно нічні наземні тварини, хоч у пошуках здобичі можуть спритно лазити по деревах. Удень вони відпочивають у затишному місці й лише під вечір виходять на полювання.

Рись звичайна Відрізняється від більшості інших котячих порівняно коротким тілом на високих ногах, коротким хвостом, наявністю на вухах пензликів подовженого волосся. Хутро змінюється від попелясто-сірого до яскраво-рудого різних відтінків. У багатьох рисей на основному фоні виступає малюнок з чорних плям. Рись веде бродячий спосіб життя. Полює частіше вночі, вдень спить, сховавшись в кронах дерев, серед бурелому або в якому-небудь другому прихованому місці. Харчується рись переважно зайцями, рябчиками, тетеруками, глухарями, косулями, телятами оленями і іншими мисливськими тваринами. Поїдає також дрібних гризунів і птиць.

Кабан дикий віддає перевагу листяним і змішаним лісам поблизу полів і боліт. Завдяки своїй густій щетині він пробирається в густі зарослі, яких інші тварини уникають. Дикий кабан живиться здебільшого рослинною їжею, поїдає жолуді, горішки буків, траву, листя, фрукти і коренеплоди, а також личинки комах, жаб і дрібних гризунів. Все стадо йде годуватися разом, найчастіше - рано вранці або з настанням сутінків. Іклами кабани розривають м'який лісовий або болотяний грунт, шукаючи коріння і коренеплодів.Хвіст дикого кабана є довшим,  і звисає він донизу. Тварина з його допомогою відганяє надокучливих комах. Поросята на спині і з боків тіла мають смужки. Таке забарвлення вони втрачають у віці шести місяців, а натомість отримують коричневу «одіж». Через рік у них виростає постійна чорно-бура щетина. Кабан - чудовий плавець, який може здолати значну відстань.

Тварина рогата,

І рогів багато.

Олень благородний – дуже велика тварина. Самця легко впізнати за величезними гіллястими рогами, у самки їх немає. Після закінчення періоду гону олень скидає старі роги, замість них навесні починають рости молоді — панти. Його великі, гіллясті роги справді вражають своєю красою і величчю. Влітку шерсть оленів має каштановий колір, восени вона стає довшою, жорсткішою (не пропускає крізь себе вологу) і темнішою. Олені харчуються різними кормами. Люблять поласувати молодими гілками верб, беріз, їдять траву, папороть та інші рослини, об'їдають з дерев листя, бруньки, пагони, гризуть кору і підбирають жолуді. У тих районах, де взимку випадає мало снігу, вони протягом всього року годуються торішньою травою з опалим листям. Олені багато часу перебувають біля водойм. В кінці першого року життя у самців на лобі з'являються кістяні горби. Роги півтора-однорічного благородного оленя зазвичай мають два відростки, що не розгалужуються. У січні-квітні олені скидають роги. Нові остаточно розвиваються приблизно через 100 днів. У серпні, коли ростуть роги, шкіра відмирає і починає відшаровуватися. Олені труться рогами об дерева

Зубр - найбільша тварина сучасної європейської фауни. Дорослий бик може досягати 2 м зросту і маси до 1 тонни. Полюбляють пастись на луках і відкритих галявинах, а в полудень відпочивати в прохолодному лісі. Зубри утворюють невеликі стада, звичайно не більше десяти особин

Запам’ятайте: до тварин треба ставитись шанобливо, дбати, щоб вони не зникли. У нашій країні під загрозою зникнення перебуває багато диких тварин. Деякі види вже втрачені назавжди і ніколи не відновляться.

Пригадайте, що робиться у нашому краї для збереження рідкісних тварин?(Рідкісні тварини заносять до Червоної книги України, їх не можна знищувати, на них не можна полювати та використовувати для будь яких потреб).

ІV. Узагальнення й систематизація отриманих знань.

Гра «Упізнай тварину за описом»

 Це невеличка тваринка. Замість волосся спина в неї вкрита колючими голками. У випадку небезпеки вона швидко згортається у колючий клубок із 6 – 8 тисяч голок. Розгорнути цю тваринку не під силу навіть дорослій людині – настільки розвинені в неї спинні м’язи. Лише вода примушує її розпрямитися. Цю властивість використовує хитра лисиця. (Їжак)

 Без нього не обходиться жодна казка про тварин. Його завжди змальовують як боягуза. Проте завдяки своїй лякливості та обережності він рятується від своїх численних ворогів. (Заєць)

 Він – постійний персонаж мультфільмів. У природі – це розумний, спритний, витривалий і сильний хижак. Живиться переважно м’ясом диких тварин. За нічне полювання він може долати 100 кілометрів. У природі ці тварини є санітарами лісу. Полюючи, вони ловлять хворих і ослаблених тварин, оздоровлюючи все стадо. (Вовк)

 Недарма я в казках – найперша хитрунка. Хитра я насправді. Обдурюю птахів. Коли голодна і нічого не вполювала, лягаю на бік, очі заплющую і лежу наче мертва не ворухнуся. Підлетить цікава ворона чи сорока – і потрапить до мене в лапи. Так і собак ми дуримо, коли не можемо від них втекти. Лапи у мене не мерзнуть ніколи, адже у шерсті, наче у черевичках, хвіст під час пересування править за руль. Гавкаю як молодий пес. Щоб бути ситою, за день я повинна з’їсти 20 мишей. (Лисиця)

Ця тварина – велика і небезпечна лісова кішка., кровожерливий хижак. Вона дуже обережна: нечутно ходить і далеко чує, вміє забиратися на високі густі дерева. Занесена до Червоної книги. ( Рись )

 

 

Гра «Лісові характери»

(діти на аркушах паперу пишуть хто в лісі: найголовніший; найхитріший; найсильніший; найсміливіший; найдобріший.

Висновок: у лісі мешкають дикі тварини.

V. Підсумок бесіди

Нажаль наше заняття підходить до логічного завершення і я хочу подякувати вам за сміливу та активну участь. Ви сьогодні гарно працювали. Ну що ж, до наступної зустрічі. Дякую вам за співпрацю, організованість, уважність.

 

 

 

Правила збереження тварин

• Не вирубувати лісів;
• Не їздити машинами в лісі;
• Не забруднювати сміттям ліси, річки, джерела бо вони домівка багатьом тваринам;
• Не полювати на тварин, коли в них з’являються малята;
• Не руйнувати гнізда, мурашники;
• Допомагати тваринам взимку.