Урок - лекція "«Роки навчання Т. Г. Шевченка в Петербурзькій художній академії»

Про матеріал

Урок - лекція "«Роки навчання Т. Г. Шевченка в Петербурзькій художній академії»

Перегляд файлу

Урок – лекція

 

Тема уроку: «Роки навчання Т. Г. Шевченка в Петербурзькій художній академії»

Мета уроку: глибше ознайомити учнів з творчістю Т. Г. Шевченка – художника, дати поняття, якою в часи видатного майстра була художня освіта

Тип уроку:   теоретичний.

Методи і прийоми, що використовує вчитель на уроці: організація сприймання, демонстрація наочності.

Види діяльності учнів: сприймання

Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка, альбом репродукцій його художніх творів

 

Хід уроку:

  1. Організаційна частина
  •   Перевірка наявності учнів
  •   Підготування учнів до уроку
  1. Повідомлення теми  та мети уроку

Викладач:

На сьогоднішньому уроці ми з вами ознайомимося з творчістю Т. Г. Шевченка періоду його навчання в Петербурзькій академії мистецтв, а також дізнаємося, яким чином в ті часи здобували мистецьку освіту художники. І після лекції за круглим столом переглянемо альбом репродукцій творів Т. Г. Шевченка - студента, а також поділимося враженнями від почутого і побаченого.

  1. Виклад матеріалу:

Викладач:

Як відомо, творчий шлях Шевченка – художника розпочався наприкінці 20-х років позаминулого століття. На Україні в той час не було жодного художнього учбового закладу, тому і художники тут були рідкістю. Це були здебільшого вчителі малювання в звичайних учбових закладах (гімназіях та ін..) – вихованці Петербурзької Академії мистецтв.

 Такий стан з розвитком українського мистецтва пояснюється насамперед політикою царського самодержавства у національному питанні, де все робилось для того, щоб придушити перші-ліпші зародки національної культури. Основну масу художників складали малярі-самоуки (здебільшого то були іконописці), майстри народного мистецтва, що передавали як естафету давні художні традиції.

 Отож, характерно, що свою мистецьку освіту майбутній художник розпочинав самотужки: за свідченням самого Шевченка, будучи в науці у дяка, орнаментував «хрестами і візерунками з квіточками» саморобні зошити-зшиточки, а коли був у пана Енгельгардта козачком, перемальовував лубки.

 Першими вчителями Шевченка були, як знаємо із його спогадів «сільські Апелеси», здебільшого п’яниці та «хіроманти». Та вже на п’ятнадцятому році життя Шевченко потрапляє до майстерні професора Віленського університету Рустема, а відтак до майстерні варшавського маляра–портретиста Ламьє. Вони-то й відірвали його від копіювання неграмотних лубків до рисування античних статуй і барельєфів. Шевченко зумів оцінити виховну вартість тих залишків античної культури, коли, потрапивши в Петербурзі до цехового маляра Ширяєва, забігав до Літнього саду, щоб там зрисовувати паркові статуї. Та тяга до антиків і щасливий випадок дали Шевченкові змогу познайомитися з малярем-земляком Сошенком, який зробив усе, що тільки було у його силах, аби врятувати молодий талант від загибелі. Гіпсовий клас Академії мистецтв, перші відомості з анатомії й перспективи, знайомство з людським кістяком – оце етапи малярської самоосвіти Шевченка, уможливлені йому Сошенком ще до кріпацтва.

 Цей же Сошенко порушив клопотання про визволення Шевченка з кріпацтва. Молодого Шевченка треба було визволити з кріпосної неволі, бо художник і раб – поняття несумісні, не кажучи вже про те, що до навчання в Академії мистецтв, як і в інших вищих закладах, кріпаків просто не допускали. Найбільшу участь  у цій благородній справі взяли конференц-секретар Академії мистецтв В. Григорович, відомий живописець О. Венеціанов, авторитетний у художніх колах композитор М. Вієльгорський і, нарешті, сам Карл Брюллов та його друг В. Жуковський. І спільними зусиллями цих видатних діячів російського мистецтва Тарас Шевченко незабаром дістав довгоочікувану волю – сталося це 22 квітня 1838 року. Отож, перед майбутнім художником-зачинателем нового напрямку у мистецтві нарешті відкрилася брама Сезаму…

 За часом виконання вся малярська спадщина Шевченка поділяється на декілька етапів: творчість до звільнення з кріпацтва, творчість часів навчання в Академії мистецтв, першого та другого перебування в Україні у 1843-1847 роках, перебування у засланні та після нього.

  Ми ж маємо на меті розглянути творчість художника у період становлення його демократичних поглядів, розриву з академічними канонами. Що панували у тогочасному мистецтві і звернення до реалізму, тобто творчість часів навчання Шевченка у Академії і першої поїздки на Україну. Цей період охоплює 1838-1845 роки.

 1838 рік. На березі Неви, зайнявши цілий квартал між 3 та 4-ю лініями, височить будинок Академії мистецтв. Над дверима стоять велетенські статуї Геркулеса та флори. А над самим входом  - велика мармурова дошка з написом і датою заснування Академії: «Вільним художествам. Року 1754». Сюди у травні з’явився вільновідпущений тарас Шевченко як «сторонній учень».

 Що таке «сторонній учень»?

 Від початку заснування Академії мистецтв у ній навчалися казеннокоштні учні-академісти, які слухали як загальноосвітні так і спеціальні предмети. Крім того. 1798 року було дозволено «різного звання і років молодим людям користуватися щоденно в оній Академії вченням рисування. Яке тут викладалося». Ці «вільні слухачі» називалися сторонніми. Вони повинні були купувати квитки на право відвідування лише спеціальних навчальних класів. І все ж Шевченко. Хоч і був учнем стороннім, одержав змогу слухати лекції з теорії мистецтв. Які читав В. Григор’єв найімовірніше з особистого дозволу цього прихильного до нього професора.

 1840 року відбулася реорганізація Академії мистецтв. Викладання загальноосвітніх дисциплін у ній припинили. Всі учні відвідували лише спеціальні класи. Таких класів було шість: два оригінальні або рисувальні, де учні малювали з естампів-оригіналів, два гіпсових. В одному з яких малювали з гіпсових голів, а в другому з гіпсових постатей («фігур»); нарешті, класи натурний, де малювали натурників, та живописний, або етюдний, де робили етюди олією.

 Екзамени в Академії мистецтв проводилися всім учням з особливою суворістю наприкінці кожного місяця і кожної третини навчального року. Крім того. Проводилися «великі екзамени у художествах» після закінчення академічного року. Тобто протягом вересня, на загальних зборах штатних. Дійсних та почесних членів Академії.

 Після третинних екзаменів найкращим учням присуджувалися медалі – золоті першого і другого достоїнства і срібні ти же достоїнств. На медалях вирізьблювалися ім’я, прізвище і рік отримання.

 Тарас Шевченко почав відвідувати рисувальні класи академії мистецтв з 21 травня 1838 року. Він прийшов до академії з досить високою підготовкою і почав навчання одразу з класу гіпсових фігур, поминувши перші три класи оригінальних голів, оригінальних фігур та гіпсових голів.

 Перший іспит з малювання Шевченко склав разом з своїми друзями Сошенком і Ткаченком 23 червня 1838 року – через два місяця після викупу із кріпацтва. Оцінки в академії мистецтв виставлялися, починаючи з першого номера, що був найвищим балом, і далі залежно від кількості поданих учнями малюнків. На цьому екзамені Сошенко отримав п’ятий номер, Шевченко – тринадцятий, Ткаченко – п’ятнадцятий. 3-го вересня того ж року на так званому третинному іспиті (за третину року), коли черговим професором був Брюллов, Шевченко мав 11-й номер. 4 жовтня 1838 року щомісячному екзамені йому присуджено найвищий бал – перший номер, наприкінці того ж місяця – третій, а ще через місяць. 30 листопада – другий. Одержання тричі таких високих номерів було великим успіхом і давало підстави для переведення у наступний натурний клас ще до закінчення навчального року.

  У перші роки свого навчання в Академії мистецтв Шевченко працював  особливо напружено. На першому третинному іспиті 29 квітня 1839 року Карл Брюллов відзначив його рисунок, як найкращий. Першого й другого номера тоді не отримав ніхто. Третій номер дістав Шевченко. П’ятий номер молодий митець одержав за рисунок «Натурники» на третинному іспиті 24 грудня 1840 року. Це єдиний рисунок, що зберігся, з числа тих, які він виконав на третинних іспитах у натурному класі.

 Як і раніше. Шевченко продовжує писати акварельні портрети (юнкера, А. Лагоди) та ін..). Два з них восени 1839 року були експоновані на великій академічній виставці. Вони привернули увагу і викликали схвальні відгуки в газеті «Северная пчела» та в журналі «Отечественные записки». Аквареллю виконав художник сюжетні малюнки «Жінка в ліжку» (1839-1840), «Марія» (1840) та ін..

 Водночас він почав опановувати техніку олійного живопису. До найранніших спроб належить «Натурник у позі святого Себастіана» (1939). Саме у цей період духовного та творчого піднесення Шевченко вирішив намалювати автопортрет, роботу над яким розпочав наприкінці 1839 або на початку 1840 року.

 Олійні етюди Шевченко подає на щомісячні іспити. 27 вересня 1840 року Рада академії мистецтв відзначила срібною медаллю ІІ ступеня його першу самостійну олійну картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці».

 До кінця 1840 року Шевченко числився стороннім учнем Академії. Тоді ж він подав заяву на ім’я Ради: «Бажаючи присвятити себе вивченню живопису, під керівництвом професора Карла Брюллова, і з цією метою відвідувати художні класи імператорської Академії…прошу…зачислити вільноопреділяющім учнем…». Рада Академії задовольнила прохання.

 Академія мистецтв перебувала у віданні Міністерства імператорського двору і мала своїм завданням виховувати таких художників, які б могли задовольнити естетичні вимоги пануючих класів. Офіційні кола з відразою ставилися до митців, що наближалися до реалістичного показу дійсності. Побутовий жанр вважався негідним уваги, заохочувалися сюжети з Біблії, греко-римської історії і міфології. І все ж на початку 40-х років в Академії починається процес демократизації. Внаслідок цього різко змінився склад студентів. У коридорах рідше з’являються молоді люди з прентезією на аристократичне вбрання і виховання. В її класах стає звичною постать різночинця, скромно і по-простому одягненого, але самостійно мислячого, непокірного, з невгамовним прагненням до нового…

 Ця молодь шукає нових шляхів у мистецтві. Передова частина студентства звертає свої погляди на Брюллова, творчість якого дихала новизною і свіжістю, уособлювала у собі нові віяння у мистецтві, опозиційні до офіційних настанов.

 «На той час, згадує Д. Григорович, - вся Академія фанатично була захоплена Брюлловим; він зосереджував на собі всю увагу, ні про що більше не говорила, як про нього. Всі академісти від першого до останнього горіли одним бажанням: потрапити в учні до Брюллова».

 У своїй «Автобіографії» Шевченко, розповівши про одержання волі, пише: «С того же дня начал он посещать классы Академии художеств и вскоре сделался одним из любимых учеников-товарищей великого Карла Брюллова».

 Власне познайомився Шевченко з Брюлловим ще до того, як його викупили з кріпацької неволі. Це було на початку 1837 року. «После академии сделал он рисунок Германика и танцующего фавна, - розповідається про Тараса Шевченка від імені Сошенка в повісті «Художник». – И в одно прекрасное утро я его представил Карлу Великому. Восторг его был неописанный, когда Брюллов ласково и снисходительно похвалил его рисунки».

 Деякий час після звільнення з кріпацтва Шевченко жив на квартирі Брюллова. Жив, так би мовити, неофіційно. А взагалі. Діставши волю, він одразу ж перебрався на Васильєвський острів, де жив весь час свого навчання в Академії мистецтв, тобто з 1838 по 1845 рік. «я почти безвыходно нахожусь у Карла Павловича, только ночевать прихожу домой, а иногда и ночую у него…Карл Павлович предлагает мне совсем перейти к нему жить…»

 Як бачимо, Шевченко був одним з улюблених учнів-товаришів Карла Великого, в якого в 1836 – 1845 роках навчалося понад 50 молодих художників.

 Яку ж роль відіграв цей видатний майстер пензля у житті нашого художника? Спробуємо відповісти на це питання.

 На час вступу до Академії мистецтв у своїй освіті Шевченко мав великі прогалини. У Брюллова він починає поповнювати свої знання, користуючись великою особистою бібліотекою останнього, зустрічаючись на його квартирі з письменниками, артистами, музикантами, відвідуючи разом з своїм вчителем театри, виставки, музеї, концерти та приватні зібрання.

 Автобіографічна повість «Художник « дає уявлення про те, яке багатство вражень від книжок, творів мистецтва, людей линуло в його душу. Образи декоративних скульптур Торвальдсена, зразки людської краси, втілені в античних статуях Аполлона Бельведерського, Венери Медицейської, розкіш життєвої сили Рубенса, гостре відчуття побуту голландських жанристів, ідеальні люди художників італійського Відродження, тонка психологія портретів Ван-Дейка, ефектна трагедія «Останнього дня Помпеї» Брюллова, музика Бетховена,  Моцарта, Мейєрбера, танці Тальйоні, гра Каратигіна, а поряд з ними враження від літератури, найрізноманітніших книжок, починаючи від «Занепаду і руйнування римської імперії» Гіббона, біографій італійських митців Візарі і «Порівняльних життєписів» Плутарха аж до творів Гете, Шіллера, «Робінзона Крузо» Дефо, романів вальтера Скотта, Діккенса – от який величезний світ відкрився для Шевченка, увійшов у його свідомість і лишився жити у ній навіть у найтяжчі роки заслання, коли писалася повість «Художник».

 Зв’язки з Брюлловим, який по товариському і просто ставився до своїх учнів, дали дуже багато не тільки для загального розвитку Шевченка, а й для художньої майстерності.

 Завдяки приязному ставленню до Шевченка з боку Брюллова, молодий художник мав можливість не тільки щодня бачити твори Брюллова, що знаходилися у його майстерні, не тільки вивчати їх, але й копіювати декотрі, а також спостерігати за роботою свого вчителя.

 Шевченко захоплювався творами Брюллова, зокрема пильно стежив за ходом роботи вчителя над картиною «Облога Пскова». Прагнення Брюллова створити картину на мотиви героїчного минулого російського народу знайшло глибокий відгук у душі Шевченка: «перед его дивными произведениями я задумывался и лелеял в своем сердце своего слепца Кобзаря и своих кровожадных Гайдамаков. В тени его изящно-роскошной мастерской, как в знойной дикой степи надднепровской, передо мною мелькали мученические тени наших бедных гетманов. Передо мной расстилалася степь, усеянная курганами. Передо мной красовалася моя прекрасная, моя бедная Украина во всей непорочной меланхолической красе своей. И я задумывался, я не мог отвести своих духовных очей от этой родной чарующей прелести».

 На той час Брюллов був настільки популярним, що численні прихильники його таланту, не маючи можливості придбати його оригінальний твір, вважали себе щасливими, якщо мали можливість замовити копію, яка виконувалася під безпосереднім керівництвом і наглядом художника.

 Такі замовлення Брюллов передавав своїм най здібнішим учням. У числі їх був і Тарас Шевченко. Це підтверджують і спогади одного з учнів Брюллова М. І. Желєзнова: «…У квартирі Брюллова Шевченко жив у одній кімнаті з Іллею Івановичем Липським…Хтось з приятелів Брюллова, бажаючи мати копію з однієї з його картин, що були в нього в майстерні, просив його вибрати художника для виконання копії. Брюллов призначив за копію сто карбованців і сказав, що її напише Шевченко. Закінчивши копію, Шевченко відвіз її до замовника.»

 Нам відомі копії Шевченка з таких акварелей Брюллова, як «Сон бабусі та онуки» (1839-1840), оригінал якої був виконаний автором ще у Римі у 1829 році, і «Перерване побачення» (1839-1840).

 Копіюючи ці чудові акварелі Брюллова, Шевченко  показав свою велику і цілком зрілу майстерність, довівши виконання їх майже до цілковитої ідентичності з оригіналами.

 У затхлій, казеній обстановці тодішньої Академії Брюллов закликав не до наслідування старих майстрів, а закликав дотримуватись натури, закликав до природності, простоти й витонченості, що становлять правду мистецтва.

 «Великий Брюллов черты одной не позволял себе провести без модели» - писав потім в щоденнику Шевченко про свого вчителя.

 Брюллов цінував у мистецтві життєву правдивість, заохочував в учнів любов до натури, у нього не було однобічних симпатій у малярстві: автор «Останнього дня Помпеї» звертав увагу своїх учнів, наприклад, на картину фламандця Теньєра-молодшого (1610-1690) «Казарма», твір реалістичного мистецтва, відзначаючи її високі достоїнства; він захоплювався українськими пейзажами, жанровими малюнками й картинами Штернберга, глибоко реалістичними творами Федотова. Але син свого часу, він перевіряв своє мистецтво античними взірцями, творіннями майстрів Ренесансу і Болонської школи.

 Шевченко ж при всьому безумовному пієтеті до свого вчителя, його творів, зберігав, однак, тверезість і самостійність своїх уподобань і думок. Поширювана у свій час версія про цілковиту залежність Шевченка від естетичних смаків вчителя, про сліпе і безоглядне сприймання їх молодим художником, як і протилежні спроби будь-що понизити або навіть заперечити позитивний вплив Брюллова на Шевченка – не мають за собою підстав. Карл Брюллов імпонував Шевченкові передусім як художник, що у створенні своїх кращих картин спирався на живий матеріал життя, на конкретну натуру, хоч і був обмежений академічною традицією у виборі тем і сюжетів.

 Шевченко не міг не відчути трагічної для Брюллова неспроможності подолати усталену академічну традицію класицистичних канонів і норм, але більше, ніж будь-хто інший з його учнів, розумів і схвалював тяжіння свого вчителя до реалізму, до тих мистецьких шляхів, які відкривали простір художній істині. Не «выспренные фантазии», а «идеалы», «полные красоты и жизни», - ось що головним чином приваблювало в Брюллові Шевченка. Молодий художник малював гіпсові зліпки, ставив натурників, як тоді вимагалось, у пози античних героїв, але для показових робіт надавав не композиції на біблейські та античні сюжети, майже обов’язкові в Академії мистецтв, а жанрові картини, першою з яких був «Хлопчик-жебрак, який ділиться хлібом з собакою».

 Словом, Шевченко пішов далі свого вчителя. Розвинувши реалістичні тенденції творчості Брюллова, він творчо засвоїв заповіти Карла Великого і став одним з найвидатніших художників Росії і України.

  1. Перегляд репродукцій, обговорення лекції

 

1

 

docx
Пов’язані теми
Мистецтво, Розробки уроків
Додано
14 серпня
Переглядів
40
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку