Урок-реквієм

 

 

Дзвони Чорнобиля

 

 

 

 

 

Вчитель хімії

вищої кваліфікаційної категорії

Новороздільського НВК  ім.В.Труша,

Львівської обл..

Верес Галина Мирославівна

Урок-реквієм

Дзвони Чорнобиля

На сцені суха гілка з різнокольоровими папірцями. На сцені стіл, на столі образ. До образу підходить дівчинка і говорить молитву:

Всеупованіє моє

На тебе, мій пресвітний раю,

На милосердіє твоє,

        Всеупованіє моє

На тебе, мати, возлагаю,

Святая сила всіх святих!

Пренепорочная, благаю!

Молюся, плачу і ридаю!

Позри, пречистая, на них,

Отих окрадених, сліпих невольників,

Подай їм силу

Твойого мучиника сина,

Щоб хрест-кайдани

Донесли до самого, самого краю.

Царице неба і землі,

Благий кінець, о всеблагая!

 

В.-1    Ти відомий сьогодні кожному –

           Не ім’ям своїм, а бідою.

           Тою вулицею порожньою

           Понад прип’ятською водою…

           Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!

           У якому ти жив сторіччі!

           Запеклись перестиглі ягоди,

           Наче кров, на твоїм обличчі.

В.-2 Цей урок-реквієм ми присвячуємо нашій ненці-Україні, її поневоленій землі Чорнобильській, її святому народу, що залишився голий-босий на чужому полі, бо своє, забруднене, у нього забрали, всім тим, хто залишився жити, щоденно відчуваючи страшенну муку сьогодення. Тож прихилимо свої голови перед світлою пам’яттю всіх полеглих у цій жахливій трагедії.

 

В.-1 Чорнобиль — невелике українське містечко, що потопає в зелені вишень та яблунь. До трагедії — це спокійний, неквапливий, доброзичливий світ. Здавалося, тут у цілковитій гармонії перебувають краса поліської природи і сховані у бетон чотири блоки АЕС.

 Трагедія сталася 26 квітня 1986 року. Біда розчинилася у духмяному повітрі, в біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикосів, у воді сільських криниць, у молоці корів, у всій красі зелені. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася у людях.

 

В.-2 Вона — ця трагедія — ввійде в історію, в усі хроніки людства як не вигойна рана на тлі України. Надто дорого заплатили й ще заплатимо за Чорнобиль. За кілька днів людство зробило крок з епохи до атомної в епоху незвідану.

 

 Два учні:

1. Хоронять Землю…

Бачиш вкривають

Землю покірну—землею живою!

(Хто, окрім неба, помітив малість

Планети нашої голубої!)

       Хто помітив цю землю смертну,

        Яку вважали безсмертною досі?…

        Останні октави плакали ревно

        Дороги в темінь, холодні і босі.

Нічого вони для нас не жаліли

Сліди наша кожна з них зберігає,

А нині в корчах земля спопеліла

Під бульдозер спокійно лягає.

          Присядем на мить

          Для печалі хати

          Пісня пасує не іменита

         Любов любов’ю — не закопати

         Любов Любов’ю — не схоронити.

 

2. Над Чорнобилем літо сплила,

Спрагло пахне хлібом і ріллею.

То чому так стогне земля?

То чому ж невесело над нею?

Вже курличуть вгорі журавлі,

Вже збираються вдалеч гуси.

То чому на отій ріллі

Не стогують снопів стовусих?

А тому що змертвіла земля,

Скам’яніла од болю і горя,

І веселий клич журавля

Вже сюди не долине ніколи!

В.-1 Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою. І не віщувала біди. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідні, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Незабаром Першотравневе свято, можна виїхати до Чорнобиля.

 

В.-2 Це районне містечко Київської області одержало назву від  різновиду гіркого полину — чорнобилки. Спочатку так іменувалося стародавнє поселення,

Потім місто, а за ним і сучасна електростанція.

 

В.-1 Чорнобиль - це кара Божа за людську байдужість, людську халатність. Чорнобиль - це милосердя Боже над знедоленим народом… не зірвався весь реактор.

У народі говорять: “Поки ти попечешся, доти ти не схаменешся”. Так і вийшло з Чорнобилем. Він сколихнув людей, він розбудив їх і показав всю жахливість невидимого атомного чудовиська. Тож попробуємо розібратися, що люди знали, що мусили би знати про реакцію, про її вплив на екологію, на живі організми, на людину. Можливо і знали не всі…

 

Реферати: “Що таке радіоактивність?”

                 “Відкриття радіоактивності та дослідження цього явища”

 

В.-2 Загинуло сотні людей, а ті, що вижили, і навіть ті, що народилися пізніше, несли і несуть в собі понині відгомін тієї страшної катастрофи.

 

 

В.-1 У Хіросімі і Нагасакі світові з’явився новий жахливий привид — смерть від реакції. Причиною смерті служать гамма і нейтронне випромінювання, яке виникає при ядерному вибусі. В залежності від дози опромінення жертви гинули відразу, або агонія затягувалася на роки.

 

В.-2 Важливу, хоч і пасивну роль в поясненні нової хвороби зіграла Мідорі Накао - одна з найбільш красивих акторок. В момент вибуху вона знаходилася на відстані в 700 метрів від епіцентру. З 17-ти членів групи вона одна залишилася жива. Мідорі розповідає:” Я була на кухні. На мені був легкий червоно-білий халат. Коли я побачила, що кімнату залило біле світло, я подумала, що вибухнув котел, а потім я втратила свідомість. Коли я прийшла до себе – навколо було темно.

 

 В.-1 У звіті про останні дані акторки говорилося: ”Поступила 16 серпня. Від її прославленої краси майже нічого не лишилося. Нп другий день у неї почало випадати волосся, а рівень білих кров”яних тілець знизився з 8000  до 300. 21 серпня відразу в декількох ділянках тіла виступили фіолетові пями величиною з голубине яйце. Температура була 41 градус. Наступного дня їй стало краще, але скоро наступила смерть.”

 

В.-2 Чорнобильська аварія примусила багатьох замислитись над проблемою будівництва і експлуатації АЕС. Пригадаємо історію Чорнобильської атомної електростанції…

(Вдаряє дзвін.)

 Розташована вона на Поліссі, на березі річки Прип”ять, на відстані 18 км від міста Чорнобиль. Спорудження АЕС розпочалося в січні 1970 року, 26 грудна 1977 року на ЧАЕС був ведений в експлуатацію перший Турбогенератор, 21 грудня 1979 року—другий енергоблок, 3 січня 1981 року—третій, у1983 році—четвертий.

 На першого січня 1986 року потужність станції становила 4 мільйони кіловат, теплова потужність кожного блоку—3200 мегават.

В.-1 Вночі з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хвилини 40 секунд над четвертим реактором Чорнобильської АЕС спалахнуло полум’я. Трапилося це за 130 км на північ від Києва.

 

(Вдаряє дзвін. Пауза. Метроном відлічує секунди.)

 

Далі входять дві дівчини—одна в чорному(як Журба), друга в білому( як Мара), стають спинами одна до одної і говорять (під час читання віршів звучить музика).

 

                 І досі сниться під горою,

                 Між вербами та над водою

                 Біленька хаточка стоїть

                 Неначе й досі сивий дід

                 Коло хатиночки і бавить

                 Хорошеє та кучеряве

                 Своє маленькеє внуча.

                 І досі сниться: вийшла з хати

                 Весела сміючися мати

                 Цілує діда і дитя.

                 Аж тричі весело цілує,

                 Прийма на руки і годує,

                 І спать несе…

Дівчина в чорному:

                  Не плаче мати, спить дитя

                  І ворон впився в ніч.

                  Нема й не буде вороття

                  І не зімкнути віч.

                  Від джегернаутських коліс

                  Поперек стежки слід

                  І вже не прямо ні навкіс

                  Скрапа червоним глід.

                  Охороняє від бродяг

                  Чийсь первозданний спів.

                  Не плаче мати, спить дитя

                  У грудці глини… спить…

 

Дівчина в білому:

                  І досі сниться під горою,

                  Між вербами та над водою

                  Біленька хаточка…

 

Дівчина в чорному:

                  …А комусь же ця хата сниться,

                  Сей город увесь у споришах!

                  І ся біла пребіла птиця,

                 Що виводить в гнізді пташа…

                 Запломбовано вхід до хати,

                 Мов не мешкали тут віки.

                 Хто ж портєру взявся колихати

                 У розхристаному вікні?

                 В нім колиска порожня стиха

                 Все гойдає чиюсь любов…

                 Покидали ж всього на тиждень,

                 На семиденку ж усього!

                 На узвишші свята обитель,

                 Зирить з фрески святий Ілля:

                 “Світе, світе, святиню вбив ти!”

                 мертвим голосом промовля.

                 Лельов, Дитятки, Копачі…

                І не відають, як їм тісно,

                Серкофага тінь несучи!

                Як ся вулиця називалась?

                Хто з колодязя воду пив?

                Хто прострелив дитячий галас

                Й злою тишею окропив?!

                Чий собака так виє дико,

                Вивергаючи сто проклять?!

                …Як скелети, стоять будинки

                й страшно мощами торохтять…

 

В.-2          Україно моя, що з тобою, скажи?

                 Я дивлюсь в твої очі, до болю сумні.

                 У гаю соловей дзвінко так не співа.

                 І в Дніпрі чом тече каламутна вода?

В.-1          Україно моя, що з тобою, скажи?

                 Білим цвітом шумлять сиротливо сади.

                 Дощ кислотний марнить в полі квіти живі,

                 І зневірені люди молять Бога в душі.

                 Україно моя, що з тобою, скажи?

 

Реферат.  Радіація і медицина.

 

Вірш.      Діти людської біди

              Сльози загуслі на вітрі не сушаться—

З болем зрослися вони.

Ми перед мертвими, ми перед сущими

Носимо камінь вини.

Дивляться в очі, як вогники з темені,

Думу тривожать завжди.

Діти Чорнобиля, діти Вірменії,

Діти людської біди.

              Ні, каяттями не вибрати—

Випиймо чашу гірку.

Хто нас пробачить за атомні вибрики

І за будови з піску?

Смерть не пита: хто дурні, хто генії..

Суддями знову йдуть сюди

Діти Чорнобиля, діти Вірменії,

Діти людської біди.

      Гей, ти, начальнику—зморщена лисина,

До всепрощенства вже звик?

Совість не може всі жертви посписувать

На невлаштований вік.

Сльози гіркі, що зробилися, мов кремені,

Просять живої води

Дітям Чорнобиля, дітям Вірменії,

Дітям людської біди.

    Дати трагедій спускаються сходами

Вниз до скорботних могил.

Хто там пролбачить за те, що виводили

Діток під атомний пил?

Хай же болять тобі, хай же болять мені,

Вічні лишивши сліди,

Діти Чорнобиля, діти Вірменії,

Діти людської біди.

 

В.-2 А тепер ми можемо собі уявити, що було до Чорнобиля, що було відомо  вченим, як нищився люд і до Чорнобиля, але все це робилося тихесенько, люди жили, їли і дихали цією нищівною отрутою, хвороби збільшувалися, народжувалися каліки… Поставимо питання:” Чому? Чому? Чому?” А відповідь не знав ніхто, окрім…

 

В.-1 Трагедія Чорнобиля зайняла важливе місце в наших сьогоднішніх роздумах про життя та людину. Бо це трагедія життя.

 

В.-2 Що ж нам відомо про причини трагедії? Чому у квітні 1986 року на ЧАЕС стався страшний вибух? У книзі “Чорнобиль” Юрій Щербак наводить роздуми академік Легасова про те, що “техніка, якою гордився наш народ, яка стартувала польотом Юрія Гагаріна, була створена Людьми, котрі стояли на плечах Толстого і Достоєвського”.

 

В.-1 Як же зрозуміти це висловлювання? Люди, які створювали тоді техніку, були виховані на гуманістичних ідеях, на прекрасній літературі, на високому мистецтві. Сам Легасов дає відповідь. “Ключ до всьго, що відбувається,-- це те, що тривалий час ігнорувалвся роль морального начала, роль історії, культури, духовності. Трагедії могло б і не бути, якби не було в нашому суспільстві байдужості і безвідповідальності”.

 

В.-2 До яких уроків Чорнобиля ми надійшли? Насамперед, це—моральні уроки трагедії. І головним тут є людський фактор. Один з уроків—урок безвідповідальності. Ми були неготові до такої аварії, і коли вже сталася трагедія, довго подавалося все в сутінках напівправди. Лише на десятий день міністр охорони здоров”я республіки попросив людей зачинити кватирки. Дев”ять днів дихали на повні груди нуклідами, набирали берів.

 Ще один з уроків—низький технічний рівень підготовки працівників АЕС. Керівництво станції погано знало реактори. Але не стільки низький технічний рівень, скільки низький рівень відповідальності спричинив трагедію.

 

Україно атомна моя!

Радіоактивний рідний краю!

Під твоїми зорями вмираю,

Ссе мене уранова змія.

Травень, а нечути солов”я—

Тиша тиш в німому храмі гаю.

Одгукніться, хто там є, благаю!

Господи, де ангели твої?!

Голосом відміряної мами

Хай би возопіли з ясноти—

З космосу, з кривавої праями!

Ні—то сам  прокльони освяти

Ніч і воду, і дніпрову кручу,

І оту звізду Полин пекучу!

Україно атомна моя!

     Радіоактивний рідний краю!

Ось мов грішник, виштовханий з раю,

Встидом в небуття стікаю я.

В пам’яті – нічого, лиш зія

Невгасима вирва вогнеграю.

Де я, ким я досі був—не знаю,

Мозок, як лампадка догора.

Та вовік у гніві не забуду,

Як тривала доля навісна

У мої краї біду-приблуду,

Як відквітли діти і весна,

Як з промови, з недр чужого слова

Ядерна набухла післямова.

Україно атомна моя!

Радіоактивний рідний краю!

Чи твої ще я колись впізнаю

Гори, доли, ріки, і моря?

Чи іще мені твоя зоря

Приворожить лебедину зграю?

Чи поверне ластівок з вирію?

Чи явить в гаю живе звіря?

Впав на дно пустельне—

                            Впізнаю:

Попіл… попіл.. дим

                             Прослався низько..

Усихаю… муравлем стаю…

В попелі зладнаю муравлисько

Й ждатиму аж в окупі провин

Бог зійде—зайде Звізда Полин

 

В.-1 Ми всі живемо в зоні чорнобильського лиха,

І стінка саркофага від нього не спасе.

А нам волають гучно, а нам шепочуть тихо:

— Не слухайте, не бійтеся—це плітки,

                                                                              та й усе.—

Хтось хоче заховатись за папірцем закону,

Свою вину забувши, б’є у словесну мідь.

Та, ніби грізний присуд, стоїть тривожна зона,

Немов пересторога— на всі віки стоїть.

 

В.-2         Вертались в Україну журавлі,

                Уже й перелетіли Чорне море,

                Старого місця на старій землі

                Поміж боліт уже шукають зором,

                Аж Прип’ять, прип’ята надійно до землі, —

                Урвалась дибки й ринула угору,

                І вдарив грім, не з неба – із землі!

                І першими упали журавлі,

                В стовпах огню вони губили крила

                І падали безкрилі…

(Під час виконання вірша учасники по-одному сходять із сцени та запалюють свічки, стають ключем.)

Вірш “Бентежні журавлі”

Летять весняні журавлі

Над Україною,

Летять до рідної землі

Ясною дниною.

Летять, відсвічують пером,

Дзвенять тривогою,

Бо дивиться на них Дніпро

З пересторогою.

Стрічає їх похмурий ліс,

Немов під попелем,

Той ліс в покруччя переріс

Попід Чорнобилем.

Стрічає пусткою село

Сліпими вікнами,

А те село колтсь було

Любов’ю виткане.

Стріча криничний журавель

З водою—трутогю,

І лавкою біля осель,

Давноь забутою,

Стріча дорога в споришах,

Не бита колесом.

Та ще—радіоактивний жах

З протяжним голосом.

Крик журавлиний з далини

Лягає плесами..

Чи ще вернуться вони

Новими веснами?

І на весняному чолі

Печаль—морщиною..

Летять бентежні журавлі

Над Україною.

 

В.-1       Хвилиною мовчання всіх пом’янем,

              Чашу гіркого полину осушим.

Встанемо всі, поки ми ще живем,

Поки горить ше вогонь в наших душах.

 

Встанемо всі, і їх пом’янем

Тих, що в пекельнім вогні повмирали,

Тих, що вмирали, від чого-- не знали,

Встанем, щоб були достойні їх  ми,

Щоб назватись на світі людьми.

Пісня   “На Чорнобиль журавлі летіли”

В.-2 В цю скорботну мить згадаймо тих сміливців, що згоріли в пекельному Чорнобильському вогні, захистивши нас. Згадаймо тих, хто згас від лейкемії, від інших бід, спричинених Чорнобилем, вклонімося їх світлій пам’яті і вшануймо хвилиною мовчання.

 

                      В безмірному вогні невинні душі згасли безрадні,

В безмірному злі потонали вони, як човни,

Летять, пролітають як світло зрадливої правди,

Із швидкістю світла, як спалах зникають вони.

 

Прокиньтеся, душі, пелюсточки Божого світу,

Вас кличе Вкраїна під свій зореносний покров,

Засійте квітками Голгофу страшну і ненаситну,

На ній запеклася Ісусова праведна кров.

 

Вітри на Голгофі розгойдали грізне розп’яття,

А тесля служивий нові набив там кілки

І кров проступала руда з-під лопати,

І плач покаянний співають над світом віки.

 

Нехай, Україно, для тебе скінчаться Голгофи,

Воскрешнеш; як з попелу фенікс злітає до зір,

Та пам”ять Чорнобильку ми пронесемо через роки,

В святе воскресіння ти з нами сьогодні повір.

 

Уч.-1 Кілька сотень літ земля буде сплюндрована мирним атомом, буде непридатна для життя людини.

 

Уч.-2 Кілька сотень літ на освоєній прадідами землі буде пустеля.

 

Уч.-3 Віками природа буде примножувати свої отруєні багатства, і, можливо, яблуко не буде схожим на яблуко однак воно буде.

 

Уч.-4 Воно буде чіплятися за життя, щоб бути маленьким дзвоником відчаю на кроні матері-яблуні.

 

Уч.-5 Віками на ціцй землі лунатимуть самотні монологи рослин та речей, покинутих господарями.

В безмірному вогні невинні душі згасли безрадні.

 

Уч.-6 Віками чекатимуть вони повернення людини, щоб на здорових грунтах посіяти зерно.

 

Уч.-7 Ми будемо чекати тієї щасливої хвилини, коли на цій землі звучатимуть діалоги.

 

Уч.-8 А поки що для застереження, для науки, з відвагою, спокути, з журбою, — звучатимуть на цій Землі монологи самотніх дзвонів.

Пісня “Молитва”