Урок- лекція з астрономії "Методи та засоби астрономічних досліджень"

Тема. МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ АСТРО­НО­МІЧ­НИХ ДОС­ЛІДЖЕНЬ.

Тип заняття: - лекція

Пізнання починається з подиву.

 Аристотель

Мета:

Навчальна: сформувати в студентів поняття про основні методи та засоби астрономічних досліджень;  уявлення про будову та призначення телескопів, принцип їх дії; ознайомити з досягненнями в телескопобудуванні.

Розвиваюча: розвивати світогляд студентів, логічне мислення, навички аналізу інформації.

Виховна: виховувати активну життєву позицію, чесність, порядність, людяність, прагнення до самовдосконалення та саморозвитку.

Фомування компетентностей:

Спілкування державною мовою: спілкуватися за проблематикою предмету сучасною науковою мовою з використанням усталених астрономічних термінів та понять; об’єктивно оцінювати інформаційні наукові новини, зокрема, з найбільш актуальних напрямів сучасної астрономічної науки.

Спілкування іноземними мовами: оперувати найбільш вживаними в міжнародній практиці астрономічними термінами; користуватися іншомовними джерелами як додатковими під час виконання навчальних завдань та проектів;

Основні компетентності у природничих науках і технологіях: планувати та реалізовувати астрономічні спостереження, фіксувати та опрацьовувати й правильно інтерпретувати та оцінювати їх результати; добирати методи та засоби дослідження природних явищ, адекватні поставленим завданням.

Інформаційно-цифрова компетентність: визначати можливі джерела інформації, добирати потрібну інформацію, оцінювати, аналізувати, перекодовувати інформацію; користуватися сучасними гаджетами як інструментальними засобами; працювати з віртуальними телескопами, програмами-симуляторами зоряного неба та астрономічних явищ;

Обладнання: конспект заняття, мультимедійна презентація, телескоп.

1.Організаційний момент –  перевірка присутності студентів, оголошення теми, мети заняття, мотивації.

Мотивація:

Притча. Вартість удару молотком.

У фермера перестав працювати трактор.

Всі спроби фермера і його сусідів полагодити двигун були марні.

Нарешті він покликав фахівця. Той оглянув трактор. Спробував, як діє стартер, підняв капот і все ретельно перевірив.

Потім узяв молоток і один раз вдарив по мотору.

Мотор заторохтів, ніби він і не був зіпсований.

Коли майстер подав фермеру рахунок, той, здивовано глянувши на нього, обурився:

– Як, ти хочеш сто доларів тільки за один удар молотком!

– Шановний, я зараз все поясню, – сказав майстер. – За удар молотком я порахував тільки один долар. А дев’яносто дев’ять доларів я беру за мої знання, завдяки яким я міг зробити цей удар по потрібного місця.

Тут майстер витримав паузу, і продовжив:

– До того ж я заощадив твій час. Я впорався з несправністю дуже швидко. І ти вже сьогодні, прямо зараз, можеш почати роботи на своєму тракторі.

Фермер посміхнувся, та погодився з майстром.

Наші знання безцінні, прагнення відкривати щось нове вивело людину далеко за межі нашої Землі. А як людина пізнавала та пізнає Всесвіт, дізнаємося на сьогоднішній лекції.

2. Виклад навчального матеріалу згідно плану, наведеного нижче

Перелік запитань:

1. Випромінювання небесних світил. Методи астрономічних спостережень.
2. Принцип дії і будова оптичного та радіотелескопа.
3. Сучасні наземні й космічні телескопи.
4. Астрономічні обсерваторії.

1

Астрономія — наука всехвильова. Галузь астрономії, яка вивчає Всесвіт у видимому світлі, називається оптичною. Але видиме світло займає лише маленьку ділянку електромагнітного спектра, куди входять також радіохвилі, інфрачервоне, льтрафіолетове, рентгенівське та гамма-випромінювання - різні за довжиною (чи частотою) електромагнітні хвилі.  З XIX ст. астрономи почали вивчати космічні об'єкти в доступних  інфрачервоних променях. А в 30-х роках XX ст. зародилася нова галузь астрономії - радіоастрономія, справжній розвиток якої почався після другої світової війни. Та оскільки небесні тіла випромінюють у всьому діапазоні електромагнітного спектра, перед астрономами постала задача проведення досліджень поза межами атмосфери.
Порівняно просто ця задача вирішується для інфрачервоного та субміліметрового випромінювання з довжинами хвиль від 0,013 мм до 5 мм. Основна речовина, що поглинає інфрачервону радіацію, - водяна пара, концентрація якої швидко зменшується з висотою. На висотах 25-30 км земна атмосфера стає прозорою для інфрачервоного  випромінювання. Важливі спостереження в цьому діапазоні проводяться з аеростатів і з борту штучних супутників Землі. В короткохвильовій частині спектра виділяють окремо діапазони ультрафіолетової астрономії (довжина хвилі 390-30 нм), рентгенівської астрономії (30-0,01 нм) і гамма-астрономії (довжина хвилі менша за 0,01 нм), кожна з яких має свої методи досліджень. Важливу інформацію про те, що діється далеко за межами Землі, доносять до нас потоки космічних променів і нейтрино. Космічні промені складаються головним чином з протонів - ядер водню, а також з електронів, ядер гелію і ядер важчих хімічних елементів. Нейтрино - це частинка, яка має неймовірну проникну здатність, бо майже не взаємодіє з речовиною. Не маючи електричного заряду, з масою спокою, ще й досі достовірно не встановленою, нейтрино здатне проходити крізь тверде тіло навіть легше, ніж світло крізь скло. А тому методи нейтринної астрономії дуже в важливі для вивчення  процесів, що відбуваються у надрах Сонця і зір

В астрономії інформація в основному отримується від виявлення та аналізу видимого світла та інших спектрів електромагнітного випромінювання в космосі. Астрономічні спостереження можуть бути розділені відповідно до області електромагнітного спектра, в якій проводяться вимірювання. Деякі частини спектра можна спостерігати з Землі (тобто її поверхні), а інші спостереження ведуться тільки на великих висотах або в космосі (в космічних апаратах на орбіті Землі). Докладні відомості про ці групи досліджень наведено нижче.
Оптична астрономія  Історично оптична астрономія (яку ще називають астрономією видимого світла) є найдавнішою формою дослідження космосу — астрономії. Оптичні зображення спочатку були намальовані від руки. Наприкінці XIX століття і більшої частини ХХ століття, дослідження здійснювалися на основі зображень, які здобували за допомогою фотографій, зроблених на фотографічному устаткуванні. Сучасні зображення отримують з використанням цифрових детекторів, зокрема детектори на основі приладів із зарядовим зв'язком (ПЗЗ). Хоча видиме світло охоплює діапазон приблизно від 4000 Ǻ до 7000 Ǻ (400 — 700 нанометрів), обладнання, що застосовується у цьому діапазоні, можна застосувати і для дослідження близьких до нього ультрафіолетового та інфрачервоного діапазонів.
Інфрачервона астрономія . Інфрачервона астрономія стосується досліджень, виявлення та аналізу інфрачервоного випромінювання в космосі. Хоча довжина хвилі його близька до довжини хвилі видимого світла, інфрачервоне випромінювання сильно поглинається атмосферою, крім того, атмосфера Землі має значне інфрачервоне випромінювання. Тому обсерваторії для вивчення інфрачервоного випромінення мають бути розташовані на високих та сухих місцях або в космосі. Інфрачервоний спектр є корисним для вивчення об'єктів, які є занадто холодними, щоб випромінювати видиме світло таких об'єктів, як планети і навколо зіркові диски. Інфрачервоні промені можуть проходити через хмари пилу, які поглинають видиме світло, що дає змогу спостерігати молоді зірки в молекулярних хмарах і ядера галактик. Деякі молекули потужновипромінюють в інфрачервоному діапазоні, і це може бути використано для вивчення хімічних процесів у космосі (наприклад, для виявлення води в кометах).
Ультрафіолетова астрономія  Ультрафіолетова астрономія, здебільшого, застосовується для детального спостереження в ультрафіолетових довжинах хвиль приблизно від 100 до 3200 Ǻ (від 10 до 320 нанометрів). Світло на цих довжинах хвиль поглинається атмосферою Землі, тому дослідження цього діапазону виконують з верхніх шарів атмосфери або з космосу. Ультрафіолетова астрономія найкраще підходить для вивчення гарячих зір (ОФ зірки), оскільки основна частина їх випромінювання припадає саме на цей діапазон. Сюди належать дослідження блакитних зір в інших галактиках та планетарних туманностей, залишків наднових, активних галактичних ядер. Однак ультрафіолетове випромінювання легко поглинається міжзоряним пилом, тому під час вимірювання слід робити поправку на наявність останнього в космічному середовищі.
Радіоастрономія Радіоастрономія — це дослідження випромінювання з довжиною хвилі, більшою за один міліметр (приблизно). Радіоастрономія відрізняється від більшості інших видів астрономічних спостережень тим, що досліджувані радіохвилі можна розглядати саме як хвилі, а не як окремі фотони. Отже, можна виміряти як амплітуду, так і фазу радіохвилі, а це не так легко зробити на діапазонах коротших хвиль.
Хоча деякі радіохвилі випромінюються астрономічними об'єктами у вигляді теплового випромінювання, більшість радіовипромінювання, що спостерігається з Землі, є за походженням синхротронним випромінюванням, що виникає, коли електрони рухаються умагнітному полі. Крім того, деякі спектральні лінії утворюються міжзоряним газом, зокрема спектральна лінія нейтрального воднюдовжиною 21 см.
У радіодіапазоні спостерігається широке розмаїття космічних об'єктів, зокрема наднові зірки, міжзоряний газ, пульсари та активні ядра галактик.
Рентгенівська астрономія  Рентгенівська астрономія вивчає астрономічні об'єкти в рентгенівському діапазоні. Зазвичай об'єкти випромінюють рентгенівське випромінювання завдяки:
синхротронному механізму (релятивістські електрони, що рухаються в магнітних полях)

• теплове випромінювання від тонких шарів газу, нагрітих вище 107 K (10 мільйонів Кельвіна — так зване гальмівне випромінювання);
• теплове випромінювання масивних газових тіл, нагрітих понад 107 K (так зване випромінювання абсолютно чорного тіла).

Оскільке ренгенівське випромінювання поглинається атмосферою Землі, рентгенівські спостереження здебільшого виконують зорбітальних станцій, ракети або космічних кораблів. До відомих рентгенівських джерел у космосі належать: рентгенівські подвійні зорі,пульсари, залишки наднових, еліптичні галактики, скупчення галактик, а також активні ядра галактик.
Гамма-астрономія  Астрономічні гамма-промені є дослідження астрономічних об'єктів з найкоротшою довжиною хвиль електромагнітного спектра. Гамма-промені можуть спостерігатися безпосередньо з таких супутників, як Комптон гамма-обсерваторія або спеціалізовані телескопи, які називаються атмосферні телескопи Черенкова. Ці телескопи фактично не виявляють гамма-промені безпосередньо, а виявляють спалахи видимого світла, що утворюється під час поглинання гамма-променів атмосферою Землі, внаслідок різноманітних фізичних процесів, що відбуваються із зарядженими частинками, які виникають під час поглинання, на кшталт ефекта Комптона або черенковського випромінювання.
Більшість джерел гамма-випромінювання є фактично джерелами гамма-сплесків , які випромінюють тільки гамма-промені протягом короткого проміжку часу від декількох мілісекунд до тисячі секунд, перш ніж розвіятися в просторі космосу. Тільки 10% від джерелгамма-випромінювання не є перехідними джерелами. До цих стійкий гамма-випромінювачів включають пульсари, нейтронні зірки і кандидати на чорні дірки в активних галактичних ядрах.
У нейтринній астрономії використовують спеціальні підземні об'єкти такі, як SAGE, GALLEX і Каміока II/III для виявлення нейтрино. Ці нейтрино приходять головним чином від Сонця чи зірок, але також від супернових. Космічні промені, що складаються з частинок дужевисокої енергії, які можуть розпадатися або поглинатися, входячи в атмосферу Землі, в результаті чого виникають каскади вторинних частинок. Крім того, деякі майбутні детектори нейтрино будуть також безпосередньо чутливі до нейтрино, народжених, коли космічні промені потрапляють до атмосфери Землі.
Новим напрямком в різновиді методів астрономії може стати гравітаційно-хвильова астрономія, яка прагне використовувати детекторигравітаційних хвиль для збору даних спостережень про компактні об'єкти. Кілька обсерваторій уже побудовано, наприклад, лазерний інтерферометр гравітаційної обсерваторії LIGO, але гравітаційні хвилі дуже важко виявити, і вони досі залишаються невловимими. У 2017 р. науковці виявили гравітаційні хвилі від події, яку також вдалося спостерігати з допомогою телескопів: близько 130 мільйонів років тому дві нейтронні зорі наблизилися по спіралі одна до одної і злилися в один об’єкт — таке явище називають кілонова (астрономічне явище злиття двох нейтронних зір або нейтронної зорі та чорної діри — Ред.). Зорі, які швидко оберталися, створювали гравітаційні хвилі у просторі. 17 серпня поточного року їх зареєстрували на Землі Лазерна інтерферометрична гравітаційно-хвильова обсерваторія (Laser Interferometer Gravitational-Wave Observatory, LIGO) та обсерваторія Virgo. Оскільки хвилі виникли щойно відбулося злиття зір, науковці, які їх виявили, мали достатньо часу, щоб сповістити астрономів про світло та випромінювання, які незабаром мали з’явитися.

До 2017 р. науковці могли бачити лише події, від яких надходить світло різної довжини хвиль; тепер вони також можуть «чути» вплив цих подій на космічний простір також. Насправді, вчені часто перетворюють сигнали від гравітаційних хвиль у звук, створюючи характерні «щебетання». Сигнал від кілонови тривав близько 100 секунд — це приблизно в 1000 разів довше сигналу, який спричиняють значно масивніші чорні діри.Науковці вбачають в цьому початок мультиканальної астрономії, адже тепер вони можуть дізнатись про далекі події завдяки двом посланцям: світлу, тобто фотонам, і гравітаційним хвилям.

 «Те, що відбулося цього року, а також торік, з гравитаційними хвилями, означає — ми виявили та використали абсолютно новий спосіб вивчення Всесвіту, який не пов’язаний з електромагнітним спектром», — сказав Марвел. Але на відміну від світла, гравітаційних хвиль, здається, не розсіюють пил і газ і не блокують зорі, туманності або галактики.

Гравітація — найслабша із чотирьох фундаментальних сил. Тільки найпотужніші явища генерують гравітаційні хвилі, які можна зареєструвати. «Отже, гравітаційна астрономія буде вивчати явища з найбільшими енергіями, що є у Всесвіті», — підкреслив Марвел.

Крім того, вказуючи шлях до найкатастрофічніших подій Всесвіту, гравітаційна астрономія також дозволяє астрономам отримати два доволі складних вимірювання: згідно із загальною теорією відносності вигляд сигналу дає точну інформацію про те, як далеко міститься джерело, а його сила прямо пропорційна масі об’єктів, що його створили. Цей метод дозволяє науковцям прямо визначати відстань до джерела, а не переходити від однієї відомої відстані до іншої, тобто не використовувати метод, який астрономи називають космічною драбиною відстані. «Ви не лише знаєте відстань до цих об’єктів, зважаючи на вигляд сигналу, ви дуже точно знаєте масу двох тіл, злиття яких дало новий об’єкт, а також і його кінцеву масу», — зауважив Марвел. «Це справді дивовижний метод». Він може допомогти космологам краще зрозуміти, як Всесвіт розширювався в минулому, а також те, що визначає його поточне, прискорене розширення, додав Кевін Марвел.
Планетарна астрономія використовує також безпосереднє вивчення за допомогою космічних кораблів і дослідницьких місій типу «за зразками й назад» (Sample Return). До них належать польоти місій з використанням датчиків; спускних апаратів, які можуть проводити експерименти на поверхні об'єктів, а також дають змогу здійснювати віддалене зондування матеріалів чи об'єктів і місії доставки на Землю зразків для прямих лабораторних досліджень.

Зоряне небо завжди притягувало увагу людей, недарма астрономія - одна з найстародавніших наук. В даний час розвиток професійної астрономії досягла небачених висот - ми досліджуємо космос не тільки із Землі, але і відправляємо різні апарати, які відкривають нам все нові й нові таємниці Всесвіту. Подібні дослідження потребують величезних коштів, напруженої роботи і високої кваліфікації вчених. Однак зоряне небо манить не тільки вчених мужів, озброєних передової апаратурою, а й «простих смертних», які можуть долучитися до багатьох чудес зоряного неба, маючи трохи бажання і зовсім трішки терпіння.

Неозброєним оком

Здається, що ясно вночі на небі видно незліченну кількість зірок. Насправді ж неозброєним оком людина може побачити лише кілька тисяч. Само по собі видовище зоряного неба цікаво і красиво, однак деяка деталізація подібних спостережень зробить процес набагато цікавіше.

Оптичні характеристики ока визначаються  роздільною здатністю та чутливістю. Роздільна здатність ока (гострота зору) — це спроможність розрізняти об'єкти певних кутових розмірів.

Встановлено, що роздільна здатність ока людини не перевищує 1' . Це означає, що ми можемо  бачити окремо дві зорі (або дві букви у тексті книги), якщо кут між ними α > 1/, а якщо кут менший за одну кутову секунду, то ці зорі зливаються в одне світило, тому розрізнити  їх неможливо. Ми розрізняємо диски Місяця та Сонця, бо кут, під яким видно діаметр цих світил (кутовий  діаметр), дорівнює близько 30', в той час як кутові діаметри планет та зір менші ніж 1/, тому ці світила  неозброєним оком видно як яскраві точки.

По-перше, можна спостерігати різні сузір'я, тобто умовно прийняті групи зірок, яким дається певну назву, дуже часто навіть не збігається з нашими уявленнями про предмет. Наприклад, що нагадує букву «W» сузір'я Кассіопеї, отримало свою назву на честь міфологічної цариці, яку можна представити у вигляді «W» тільки при наявності гарної фантазії. Але, так чи інакше, процес пізнавання на небі сузір'їв, які до цього дивилися в атласі, дуже приємний. Літніми ночами можна побачити такі цікаві сузір'я, як Лебідь, Кассіопея, Волопас, Орел, Дракон, Велика Ведмедиця і т.д.

По-друге, неозброєним оком в ясну безмісячну ніч можна побачити такий об'єкт, як Чумацький Шлях. Це наша з вами галактика, у якій крім Сонця є ще 200 мільярдів зірок. При спостереженні неозброєним оком вона виглядає як туманна смуга, що проходить через все небо.

По-третє, деякі планети Сонячної системи видно без всяких приладів навіть краще, ніж зірки. Наприклад, ввечері на Заході іноді можна побачити так звану «Вечірню Зірку» - Венеру. Нарешті, спостерігачеві доступні Місячні і Сонячні затемнення, які хоч і рідко, але трапляються, являючи собою досить незвичайне і цікаве видовище.

Озброївшись біноклем

Вже в простій бінокль, зі збільшенням у вісім разів, діапазон спостережуваних астрономічних об'єктів значно збільшується. Прості зірки виглядають набагато яскравіше, з'являються невидимі неозброєним оком зірки. Знайомий нам Чумацький Шлях з туманної смуги перетворюється на розсип зірок у полі зору бінокля.

Але особливий інтерес при спостереженні в бінокль представляє Місяць. Навіть у слабкий прилад помітні Місячні моря, мають вельми незвичайні назви, на кшталт Моря Криз, Моря Достатку, Моря Нектару та інші. У бінокль вони видно як темні плями. Зараз ми розуміємо, що так виглядає поверхню Місяця, на якій давно відбувалися бурхливі геологічні процеси, текла і застигала лава. Але довгий час деякі астрономи припускали, що ці моря заповнені водою, звідси і їх назва. В хороший бінокль можна побачити і деякі місячні кратери, наприклад, Тихо, Кеплер і т.д.

Мабуть, можна розгледіти і супутники Юпітера. Для цього потрібно знайти на небі цю планету, яка добре видно і неозброєним оком. Націливши на неї прилад, ми побачимо крихітний диск, з боків від якого знаходяться маленькі «зірочки». Максимально можна розглянути чотири - це так звані «Галілеєві» супутники, які вчений відкрив в 1610 році.

Ні в якому разі не намагайтеся дивитися в бінокль та інші прилади на Сонце - можна осліпнути (промінь Сонця при такому збільшенні пропалює папір і вже тим більше здатний пропалити сітківку ваших очей). Для спостереження Сонця використовуються світлофільтри та інші спеціальні методи, які вимагають окремого розгляду.

 Спостереження телескопом

У невеликій і недорогий любительський телескоп можна побачити безліч цікавого і навіть зробити відкриття наукового масштабу. Багато комети були відкриті любителями, а хтось примудрився це зробити кілька разів, як японець Ікейа, що відкрив 5 комет. Справа в тому, що професійним астрономам колись прочісувати в пошуках подібних об'єктів все небо, і тут як раз на допомогу приходять ентузіасти з невеликими телескопами, але з великим бажанням щось побачити. Звичайно, відкрити комету пощастить одиницям, але ось долучитися до маси інших цікавих явищ можуть практично все. Навіть з телескопом, що стоять менш 5000 рублів.

Перше, на що зазвичай наводять цей прилад - це Місяць. Тут вже видно не просто плями морів. Перед поглядом спостерігача постає найдокладніша «карта» з купою кратерів, ущелин, морів та інших деталей рельєфу. Причому виглядає все настільки жваво й об'ємно, що ніякі фотографії і поряд не стоять.

Надивившись на Місяць, можна почати досліджувати планети. Варто звернути увагу на Венеру, яка в телескоп виглядає як яскравий блакитний півмісяць, потім подивитися Юпітер з смугами, супутниками, Сатурн з кільцями, Марс з полярною шапкою, маленький червоний Меркурій. Все це пишність доступно вже на збільшенні до ста крат.

Після планет можна спробувати поспостерігати і туманності, галактики, зоряні скупчення, змінні зорі, подвійні зірки. Але це вже вимагає певних навичок, хоча галактика М31 - Туманність Андромеди - доступна кожному. Треба тільки вибрати ясну літню ніч, навести телескоп у потрібне місце (його легко знайти за будь карті зоряного неба), і перед вами з'явиться туманний диск, який насправді більше Чумацького Шляху практично в два рази, і який за деякими розрахунками зіткнеться з нашою галактикою через 5 млрд. років.

Карти, програми та інше

Якщо Місяць можна знайти на небі без усяких «шпаргалок», то з іншими об'єктами справа йде складніше. Для орієнтування на зоряному небі бажано ознайомитися з картами зоряного неба - друкованими чи електронними. Серед друкованих видань для початківців підійде «Шкільний астрономічний календар», а серед електронних - інтерактивні карти на сайті «Астронет» і т.д.

Особливе місце серед подібних джерел інформації займають так звані «віртуальні планетарії» . Це програми, які дозволяють отримувати зображення зоряного неба в потрібний час з потрібного місця. Серед таких програм можна відзначити Red Shift, Celestia, Starry Night та інші. Наприклад, Red Shift дозволяє моделювати зоряне небо на декілька тисячоліть вперед і назад, при цьому з приголомшливою точністю створювати мальовниче зображення, видавати інформацію про будь-якому об'єкті.

2

Часто винахід першого телескопа приписують Гансу Ліппершлею з Голландії, 1570-1619 роки, проте майже напевно він не був першовідкривачем. Швидше за все, він просто зробив телескоп популярним і затребуваним. Але при цьому не забув подати в 1608 році заявку на патент на пару лінз, розміщених в трубці. Він назвав пристрій підзорної трубою. Проте його патент був відхилений, оскільки його винахід здалося занадто простим.

До кінця 1609 невеликі підзорні труби завдяки Ліппершлею стали поширені по всій Франції та Італії. У серпні 1609 Томас Харріот допрацював і удосконалив винахід, що дозволило астрономам розглянути кратери і гори на Місяці.

Великий прорив стався, коли італійський математик Галілео Галілей дізнався про спробу голландця запатентувати лінзову трубу. Натхненний відкриттям, Галілей вирішив зробити такий прилад для себе. У серпні 1609 саме Галілео виготовив перший у світі повноцінний телескоп. Спочатку це була всього лише зорова труба — комбінація очкових лінз, сьогодні б її назвали рефрактор. До Галілео, швидше за все, мало хто здогадувався використовувати на користь астрономії цю трубку. Завдяки приладу Галілей відкрив кратери на Місяці, довів її сферичність, відкрив чотири супутники Юпітера, кільця Сатурна.

Розвиток науки дозволяло створювати більш потужні телескопи, які давали бачити багато більше. Астрономи почали використовувати об’єктиви з великою фокусною відстанню. Самі телескопи перетворилися на величезні непідйомні труби і, звичайно, були не зручні у використанні. Тоді для них винайшли штативи.

До 1656 Християн Гюйенс зробив телескоп, що збільшує в 100 разів спостережувані об’єкти, розмір його був більше 7 метрів, апертура — близько 150 мм. Цей телескоп вже відносять до рівня сьогоднішніх аматорських телескопів. До 1670-х років був побудований 45-метровий телескоп, який ще більше збільшував об’єкти і давав більший кут зору.

Але навіть звичайний вітер міг служити перешкодою для отримання чіткого і якісного зображення. Телескоп став рости в довжину. Першовідкривачі, намагаючись вичавити максимум з цього приладу, спиралися на відкритий ними оптичний закон: зменшення хроматичної аберації лінзи відбувається із збільшенням її фокусної відстані. Щоб прибрати хроматичні перешкоди, дослідники робили телескопи самої неймовірної довжини. Ці труби, які назвали тоді телескопами, досягали 70 метрів в довжину та доставляли безліч незручностей у роботі з ними та їх налаштування. Недоліки рефракторів змусили великі уми шукати рішення, як поліпшити телескопи. Відповідь і новий спосіб був знайдений: збирання і фокусуванні променів стали проводити за допомогою увігнутого дзеркала. Рефрактор переродився у рефлектор, повністю звільнився від явища хроматизма.

Заслуга ця цілком і повністю належить Ісааку Ньютону, саме він зумів дати нове життя приладам за допомогою дзеркала. Його перший рефлектор мав діаметр всього чотири сантиметри. А перше дзеркало для телескопа діаметром 30 мм він зробив зі сплаву міді, олова і миш’яку в 1704 році. Зображення стало чітким. До речі, його перший телескоп досі дбайливо зберігається в астрономічному музеї Лондона.

Але ще довгий час оптиках ніяк не вдавалося робити повноцінні дзеркала для рефлекторів. Роком народження нового типу телескопа прийнято вважати 1720, коли англійці побудували перший функціональний рефлектор діаметром 15 сантиметрів. Це був прорив. У Європі з’явився попит на удобоносімие, майже компактні телескопи в два метри довжиною. Про 40-метрових трубах рефракторов стали забувати.

XVIII століття цілком міг вважатися століттям рефлектора, якби не відкриття англійських оптиків: чарівна комбінація двох лінз з крона і флінта.

Двозеркальная система в телескопі запропонована французом Кассегреном. Реалізувати свою ідею в повній мірі Кассегрен не зміг через відсутність технічної можливості винаходу потрібних дзеркал, але сьогодні його креслення реалізовані. Саме телескопи Ньютона і Кассегрена вважаються першими «сучасними» телескопами, винайденими в кінці XIX століття. До речі, космічний телескоп Хаббл працює як раз за принципом телескопа Кассегрена. А фундаментальний принцип Ньютона із застосуванням одного увігнутого дзеркала використовувався в Спеціальної астрофізичної обсерваторії в Росії з 1974 року. Розквіт рефракторной астрономії стався в XIX столітті, тоді діаметр ахроматичних об’єктивів поступово зростав. Якщо в 1824 році діаметр був ще 24 сантиметри, то в 1866 році його розмір зріс удвічі, в 1885 році він став складати 76 сантиметрів (Пулковська обсерваторія в Росії), а до 1897 року винайдений іеркскій рефрактор. Можна порахувати, що за 75 років лінзовий об’єктив збільшувався зі швидкістю одного сантиметра на рік.

До кінця XVIII століття компактні зручні телескопи прийшли на заміну громіздким рефлектора. Металеві дзеркала теж виявилися не дуже практичні — дорогі у виробництві, а також тьмяніючі від часу. До 1758 з винаходом двох нових сортів скла: легені — крон — і важкого — флінта — з’явилася можливість створення двохлінзових об’єктивів. Чим благополучно і скористався вчений Дж. Доллонд, який виготовив двохлінзовий об’єктив, згодом названий доллондовим.

Після винаходу ахроматичних об’єктивів перемога рефрактора була абсолютна, залишалося лише покращувати лінзові телескопи. Про увігнутих дзеркалах забули. Відродити їх до життя вдалося руками астрономів-аматорів. Так Вільям Гершель, англійський музикант, в 1781 році відкрив планету Уран. Його відкриттю не було рівних в астрономії з глибокої давнини. Причому Уран був відкритий за допомогою невеликого саморобного рефлектора. Успіх спонукав Гершеля почати виготовлення рефлекторів більшого розміру. Гершель у майстерні власноруч сплавляли дзеркала з міді та олова. Головна праця його життя — великий телескоп з дзеркалом діаметром 122 см. Завдяки саме цьому телескопу відкриття не змусили себе чекати: Гершель відкрив шостий і сьомий супутники планети Сатурн. Інший, що став не менш відомим астроном-любитель, англійська землевласник лорд Росс винайшов рефлектор з дзеркалом діаметром в 182 сантиметри. Завдяки телескопу він відкрив ряд невідомих спіральних туманностей.

Телескопи Гершеля і Росса володіли безліччю недоліків. Об’єктиви з дзеркального металу були занадто важкими, відбивали лише малу частину падаючого на них світла і тьмяніли. Був потрібен новий досконалий матеріал для дзеркал. Цим матеріалом виявилося скло. Французький фізик Леон Фуко в 1856 році спробував вкласти в рефлектор дзеркало з посрібленого скла. І досвід вдався. Вже в 90-х роках астроном-аматор з Англії побудував рефлектор для фотографічних спостережень зі скляним дзеркалом у 152 сантиметри в діаметрі. Черговий прорив в телескопобудування був очевидний.

Цей прорив не обійшовся без участі російських вчених. Я.В. Брюс прославився розробкою спеціальних металевих дзеркал для телескопів. Ломоносов і Гершель, незалежно один від одного, винайшли абсолютно нову конструкцію телескопа, в якій головне дзеркало нахиляється без вторинного, тим самим зменшуючи втрати світла.

Німецький оптик Фраунгофер поставив на конвеєр виробництво і покращив якість лінз. І сьогодні в Тартуськой обсерваторії варто телескоп з цілою, працюючої лінзою Фраунгофера. Але Рефрактори німецького оптика також були не без вад — хроматизму.

І лише до кінця XIX століття винайшли новий метод виробництва лінз. Скляні поверхні почали обробляти срібною плівкою, яку наносили на скляне дзеркало шляхом впливу виноградного цукру на солі азотнокислого срібла. Ці принципово нові лінзи відображали до 95% світла, на відміну від старовинних бронзових лінз, що відбивали всього 60% світла. Л. Фуко створив рефлектори з параболічними дзеркалами, змінюючи форму поверхні дзеркал. В кінці XIX століття Кросслей, астроном-любитель, звернув свою увагу на алюмінієві дзеркала. Куплене ним увігнуте скляне параболічне дзеркало діаметром 91 см відразу було вставлено в телескоп. Сьогодні телескопи з подібними величезними дзеркалами встановлюються в сучасних обсерваторіях. У той час як зростання рефрактора сповільнилося, розробка дзеркального телескопа набирала обертів. З 1908 по 1935 року різним обсерваторії світу спорудили більше півтора десятків рефлекторів з об’єктивом, що перевищує іеркскій. Найбільший телескоп встановлений в обсерваторії Маунт-Вілсон, його діаметр 256 сантиметрів. І навіть ця межа зовсім скоро був перевершений вдвічі. У Каліфорнії змонтований американський рефлектор-гігант, на сьогодні його вік більше п’ятнадцяти років.

Більше 30 років тому в 1976 році вчені СРСР побудували 6-метровий телескоп БТА — Великий Телескоп Азимутальний. До кінця XX століття БРА вважався найбільшим у світі телескопом Винахідники БТА були новаторами в оригінальних технічних рішеннях, таких як альт-азимутальна установка з комп’ютерним веденням. Сьогодні ці нововведення застосовуються практично у всіх телескопах-гігантах. На початку XXI століття БТА відтіснили у другий десяток великих телескопів світу. А поступова деградація дзеркала від часу — на сьогодні його якість впало на 30% від первісного — перетворює його лише в історичний пам’ятник науці.

До нового покоління телескопів відносяться два великих телескопи — 10-метрових близнюка KECK I і KECK II для оптичних інфрачервоних спостережень. Вони були встановлені в 1994 і 1996 році в США. Їх зібрали завдяки допомозі фонду У. Кека, на честь якого вони і названі. Він надав понад 140 000 доларів на їх будівництво. Ці телескопи розміром з восьмиповерховий будинок і вагою більше 300 тонн кожен, але працюють вони з найвищою точністю.

Головне дзеркало діаметром 10 метрів складається з 36 шестикутних сегментів, що працюють як одне відбивне дзеркало. Встановлені ці телескопи в одному з оптимальних на Землі місць для астрономічних спостережень — на Гаваях, на схилі згаслого вулкана Мануа Кеа заввишки 4 200 м. До 2002 року ці два телескопа, розташовані на відстані 85 м один від одного, почали працювати в режимі інтерферометра, даючи таке ж кутовий дозвіл, як 85-метровий телескоп.

Історія телескопа пройшла довгий шлях — від італійських склярів до сучасних гігантських телескопів-супутників. Сучасні великі обсерваторії давно комп’ютеризовані. Однак любительські телескопи і багато апарати типу Хаббл все ще базуються на принципах роботи, винайдених Галілеєм.

Багато видів діяльності — астрономія, вивчення природи, спостереження за ходом спортивних змагань — доводиться здійснювати з великої відстані. Бувають ситуації, коли з різних причин ми не можемо наблизитися до об'єкту, що вивчається, і розглянути його в необхідних подробицях. Наші очі — це інструмент загального призначення: їх чутливість і роздільна здатність обмежена, а збільшення мінімально. Щоб усилити свої можливості, ми використовуємо телескопи. Телескоп — це оптичний прилад, призначений для спостереження видалених об'єктів. Паралельне проміння світла, що потрапляє в телескоп, збирається об'єктивом в точці фокусу. Потім вони проходять через окуляр — систему лінз, дія якої протилежно дії об'єктиву. Окуляр перетворить ті, що розходяться з точки фокусу проміння в паралельні, забезпечуючи збільшення побудованого об'єктивом зображення.

Рефрактори (лінзові телескопи)

Є два основні методи фокусування світлового проміння в телескопі. В першому методі проміння фокусується скляним об'єктивом, який складається з однієї або декількох лінз. Працюючі таким чином телескопи називають рефракторами.

Рефрактори мають ряд переваг в порівнянні з іншими конструкціями телескопів. По-перше, в них не проникає пил і волога, оскільки труба закрита об'єктивом. По-друге, оптичні елементи рефрактора фіксуються на фабриці і не вимагають юстирування — тонкої настройки оптичної системи. По-третє, на відміну від інших систем, в рефракторах немає екранування об'єктиву, яке зменшує кількість збираного світла і спотворює дифракційну картину. В результаті виходить висококонтрастне, з прекрасним дозволом зображення, ідеально відповідне для спостережень місяця і планет.

Одним же з основних недоліків рефракторів є фарбування яскравих об'єктів кольоровими ореолами. Причина появи ореолів полягає в тому, що проміння різних довжин хвилі заломлюється лінзою по-різному. Цей недолік можна виправити практично повністю, якщо зробити об'єктив з декількох дуже точно виконаних лінз, виготовлених із спеціально підібраних сортів скла.

Рефлектори (дзеркальні телескопи)

  Другий спосіб фокусування світла — віддзеркалення вхідного проміння увігнутою дзеркальною поверхнею. Такі влаштовані телескопи, звані рефлекторами. Найбільш поширені на сьогоднішній день рефлектори називають рефлекторами Ньютона, тому що першим таку конструкцію створив Ісаак Ньютон.

Дзеркало є скляним диском, одна із сторін якого має сферичну або параболічну форму і покрита шаром, що відображає. При цьому фарбування предметів, як в рефракторі, не відбувається, оскільки потрапляючий в телескоп світло не проходить через скло, а відображається від дзеркальної поверхні об'єктиву. Найбільш прості у виробництві дзеркала сферичної форми. Проте якщо зробити таке дзеркало достатньо світлосильним, проміння з його країв і проміння з центру сходитимуться в різних крапках, що приведе до падіння чіткості зображення. Щоб усунути цей дефект, званий сферичною аберацією, поверхню дзеркала роблять параболічною.

Оскільки зібраний головним дзеркалом світло відображається назад, його потрібно перенаправити, щоб вивести з труби. Це робиться за допомогою невеликого плоского дзеркала еліптичної форми (званого вторинним), розташованого під кутом в 45 градусів до оптичної осі головного дзеркала. На жаль, вторинне дзеркало і система його кріплення неминуче екрануватимуть головне дзеркало, зменшуючи кількість збираного їм світла і знижуючи загальний контраст зображення.

Катадіоптрічні (дзеркально-лінзові) телескопи

Третя група телескопів, званих катадиоптрическими (дзеркально-лінзовими), є гібридом двох попередніх систем — для того, щоб управляти ходом проміння в них використовуються і лінзи, і дзеркала. Прикладами таких інструментів є катадіоптричні телескопи Ньютона, телескопи Шмідта-Кассегрена і Максутова-Кассегрена.

 Катадіоптрічний рефлектор Ньютона — це класичний рефлектор, в який додана коректуюча лінза, розташована на шляху світлового проміння перед точкою фокусу. Цей коректор збільшує ефективну фокусну відстань об'єктиву, дозволяючи значно укоротити довжину труби. Катадіоптрічеськіє рефлектори більш компактні і меньш схильні коливанням від вітру, ніж прості Ньютони, але мають більше екранування і можуть бути складнішими в настройці.

В телескопах Шмідта-Кассегрена світлове проміння спочатку проходить через тонку асферичну пластину, підібрану так, щоб вона виправляла сферичну аберацію головного дзеркала. Відобразившися від головного, а потім і вторинного дзеркала, проміння знов відправляється у бік головного дзеркала і виходить з труби через отвір в ньому. Прямо за цим отвором встановлюється окуляр або діагональне дзеркало. Фокусування здійснюється переміщенням окуляра або головного дзеркала. Основна гідність Шмідта-Кассегрена — компактність (труба виходить в три рази коротше за рефлектор Ньютона з тією ж фокусною відстанню). Основний недолік — відносно велике вторинне дзеркало, яке зменшує кількість збираного світла і приводить до невеликого падіння контрасту зображення.

Телескопи Максутова-Кассегрена схожі з телескопами Шмідта-Кассегрена, тільки замість коректуючої пластини Шмідта в них використовується опукло-увігнута лінза (меніск), обидві поверхні якої мають сферичну форму. Роль вторинного дзеркала в цих телескопах грає невеликий центральний "п'ятачок", розташований з внутрішньої сторони меніска і покритий матеріалом, що відображає. Проходячи через меніск, світло потрапляє на головне дзеркало, відображається від нього, потрапляє на дзеркальний "п'ятачок" на внутрішній стороні меніска, знов відображається і, так само як і в телескопах Шмідта-Кассегрена, виходить з труби через отвір в головному дзеркалі. Така конструкція простіше у виготовленні в порівнянні з телескопами Шмідта-Кассегрена, але має більшу вагу за рахунок більш важкого меніска.

Оптичний телескоп - це афокальна система ( оптична сила дорівнює нулю), що складається з об'єктиву і окуляра . Телескоп збільшує видимий кутовий розмір і видиму яскравість  спостережуваних об'єктів. Основними параметрами, які визначають інші характеристики телескопа, є: діаметр об'єктива ( апертура ) і фокусна відстань об'єктива.
- Роздільна здатність залежить від апертури. Визначається за формулоюr=140/D, де r - кутова роздільна здатність в кутових секундах, а D - діаметр об'єктива в міліметрах.
- Оптичне збільшення визначається відношенням G=F/f, де F і f - фокусні відстані об'єктива та окуляра.
- Діаметр поля зору телескопа S (size of visible sky field-розмір видимого поля неба). Дослідним шляхом встановлено, що діаметр поля зору телескопа, виражений у мінутах дуги, залежить від застосованого збільшення, S=2000/G.
- Відносний отвір телескопа A - це відношення діаметра об'єктива телескопа D до його фокусної відстані F, де D і F виражаються в міліметрах, A=D/F=1/∇=∇^-1.
- Світлосила телескопа ∇, ∇=F/D=1/A=A^-1. 
Відносний отвір телескопа A і світлосила ∇ є важливою характеристикою об'єктива телескопа. Це зворотні один одному величини. Чим більше світлосила – тим менший відносний отвір, і відповідно формується яскравіше зображення у фокальній площині об'єктива телескопа. Але при цьому виходить менше збільшення, яке дає даний об'єктив.
- Проникаюча сила (оптична сила) m - зоряна величина найбільш слабких зірок, видимих з допомогою телескопа при спостереженні в зеніті . Для візуального телескопа може бути оцінена за формулою Боуена m=3+2.5lgD+2.5lgG. Або ж за спрощеною формулою, m=2.1+5lgD. 
Проникаюча сила рефлекторів на 1-2m вище, ніж у рефракторів. Проникаюча сила телескопа сильно залежить від якості оптики, яскравості неба, прозорості атмосфери і її спокою. Рівень і тип оптичних спотворень (аберацій) залежить від конструкції телескопа, і фізичних властивостей його оптичних компонентів - лінз, дзеркал, призм і скляних коректорів.
- Лінійні розміри діаметрів дисків Сонця і Місяця в фокальній площині об'єктива телескопа обчислюються за формулою l=F(30/3440), де l - діаметр диска Сонця у фокусі в міліметрах, а F - фокусна відстань об'єктива у міліметрах.
- Масштаб фотонегативів чи матриці u=3440/F , де u - масштаб в кутових мінутах на міліметр ('/ мм), а F - фокусна відстань об'єктива у міліметрах. Якщо відомі лінійні розміри матриці, її роздільна здатність і розмір її пікселів, то тоді звідси можна обчислити роздільну здатність цифрового знімка в кутових мінутах на піксель.

Радіотелескопи

Для дослідження космічних об'єктів в радіодіапазоні застосовують радіотелескопи. Основними елементами радіотелескопів є приймаюча антена і радіометр - чутливий радіоприймач, та приймаюча апаратура. Оскільки радіодіапазон набагато ширший оптичного, для реєстрації радіовипромінювання використовують різні конструкції радіотелескопів, в залежності від діапазону. У довгохвильовій області (метровий діапазон; десятки і сотні мегагерц ) використовують телескопи складені з великої кількості (десятків, сотень або, навіть, тисяч) елементарних приймачів, зазвичай диполів. Для більш коротких хвиль (дециметровий і сантиметровий діапазон; десятки гігагерц) використовують напів-або повноповоротні параболічні антени. Крім того, для збільшення роздільної здатності телескопів, їх об'єднують в інтерферометри . При об'єднанні кількох одиночних телескопів, розташованих у різних частинах земної кулі, в єдину мережу, говорять про радіоінтерферометрію з наддовгою базою (РНДБ). Прикладом такої мережі може слугувати американська система VLBA (  Very Long Baseline Array). З 1997 по 2003 рік функціонував японський орбітальний радіотелескоп HALCA ( Highly Advanced Laboratory for Communications and Astronomy), включений в мережу телескопів VLBA, що дозволило істотно поліпшити роздільну здатність всієї мережі. 

Уперше у світовій історії на планеті Земля понад сто тисяч малюнків дитячих мрій будуть зашифровані в сигнал і відправлені у космос. Подія відбулася у суботу, 28 вересня 2019р, на потужній космічній станції, яка знаходиться у Золочеві Львівської області.

Центр космічних досліджень і зв’язку в Золочеві (в народі «Азимут») розташований у мальовничій місцині серед кілометрів полів та лісів. Довкола нього тиша і спокій. Та на теперішній час – це найбільший подібний об’єкт в нашій державі (з окупацією Росією Криму, Україна тимчасово втратила більший центр поблизу Євпаторії). Центр у Золочеві складається з двох потужних антен, які з’явилися ще за радянських часів. Вони були інформаційним вікном всього СРСР у західний світ. 25-метрову антену КТНА-200 поставили у середині 70-х років минулого століття у рамках програми міжнародного співробітництва «Союз-Аполлон» (співпраця радянських космічних науковців з американськими). Але першочергово антена дозволяла мати прямий урядовий канал зв’язку між Москвою та Вашингтоном, а вже далі здійснювати міжнародні телекомунікації через супутники системи «Інтелсат». Тобто завдяки цій антені могли не лише говорити Брежнєв з Картером, чи Горбачов з Рейганом, але і прості радянські люди дивитися наживо, для прикладу, хокейні матчі між збірними СРСР та США, або весь світ міг спостерігати, як «мішка» покинув стадіон і полетів у небо під час літніх Олімпійських ігор 1980 року. У 1986 році 25-метрова антена перестала бути самотньою. У центрі зв’язку постала нова, ще більша 32-метрова! На відміну від антени КТНА-200, яка була суто радянською розробкою і свого часу стояла на науково-дослідному кораблі «Юрій Гагарін», MARK-4B збудували японці. 32-метрову антену розробила японська компанія NEC, а вже на місці радянські спеціалісти склали її докупи. Завданням антени був зв’язок у південно-східному напрямку – Індія, Китай і так далі. Що ж сталося з антенами зі здобуттям Україною незалежності? До 2017 року, практично нічого не відбувалося. Антени були частиною Львівської філії Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення. На початку 90-х, антени продовжували виконувати свої функції, однак із розвитком оптичного волокна, прокладання трансатлантичних магістралей та загальним розвитком техніки, потреба у такому типу зв’язку відпала і стала економічно не вигідною. Більше того, для трансляцій через супутники почали використовувати стандартні 7-метрові антени. Тому дві великі антени все менше застосовувалися у роботі Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення. Для прикладу, на початку 2010-х 25-метрова антена займалася трансляцією радіо FM Галичина. Все змінилося з початком військової агресії Росії на Сході України та окупацією Криму. Після втрати парку космічних антен поблизу Євпаторії, постало питання про відновлення роботи Центру далекого космічного зв’язку. 2,5 роки бюрократичної тяганини, суперечок з Концерном радіомовлення, радіозв’язку та телебачення, який мав (чи не мав) свої плани стосовно антен біля Золочева, і у 2017 році вони офіційно увійшли до Державного космічного агентства України, до Національного центру управління та випробування космічних засобів. З того часу з антенами відбуваються разючі зміни – їх модернізують і роблять з них величезні радіотелескопи, які займатимуться дослідженням далекого космосу. Стежать за оновленням та займатимуться експлуатацією українські військові у відрядженні. Центр у Золочеві є напівзакритим об’єктом. Тобто просто прогулятися там не вийде. Він під охороною. Та для науково-освітніх проєктів тут завжди відкриті двері.

«Ми закриті для справ суто військових. А з приводу наукових досліджень, освітніх чи гуманітарних проєктів, то ми повністю відкриті. До нас приїздлять учні зі шкіл і ми проводимо невеликі семінари. Однак, для прикладу, щоб регулярно проводити у нас уроки астрономії, то треба краще підготуватися і відповідно обладнати одну з кімнат. Також один директор школи звернувся з учнем, щоб до олімпіади зробити проєкт. Одним словом, всі ініціативи від місцевих та місцевої влади намагаємося підтримувати. Бо важливим є цивільно військове співробітництво», – розповідає Віктор Ожинський. На даний момент відбувається процес модернізації 32-метрової антени. MARK-4B називатиметься Радіотелескоп-32. Відновлюється поворотна система, та приймачі. Хочемо її оновити до сучасного стану. Зараз все у дослідній експлуатації. Експлуатуємо, досліджуємо, модернізуємо разом із науково-дослідницькими українськими інститутами з різних міст, які зараз налаштовують надточну апаратуру. Перший етап модернізації завершився. Зараз починається дослідна експлуатація. Ми починаємо досліджувати те, що вони модернізували. На скільки воно правильно, шукати недоліки. У перспективі і планах включити антену у європейську систему радіотелескопів», – розповідає Олександр Салівончик. Цікаво, що вже зараз 32-метрова антена MARK-4B під Золочевом є потужнішою за 72-метрову, якою користувалися у Криму. Оскільки сучасні підсилювачі та розробки українських вчених, які вмонтовані в антену, дають більші можливості.

Ми створили спеціальну програму для перетворення мрій у пікселі і їхньої відправки. Провели тестування обладнання і можемо сказати, що раніше відправка такого об'єму даних за один раз ніколи не відбувалася. Наша команда буде працювати впродовж цілого місяця з цією місією під назвою „Промінь мрій". Ми вже знаємо детальний маршрут, яким полетять мрії", — зазначає керівник Національного центру управління та випробувань космічних засобів Володимир Присяжний.

Малюнки дитячих мрій протягом року збиралися під час всеукраїнського арт-марафону #моядітячамрія в турі по містах і онлайн, зокрема, на уроках мрій в школах і лікарнях країни. У Космос полетять малюнки дітей, які мріють про мир, знайти свою сім'ю, повернутися додому, бути здоровими, зіграти у футбол з марсіанами, покатати маму в космос, стати котом, відростити хвіст русалки, винайти нові джерела енергії, навчитися літати, щоб всі тварини не вмирали, зупиняти час, відкрити портал щастя, побувати в чарівному лісі і ще безліч неймовірних ідей і надій. Сигнал не може зашкодити космічним апаратам і є екологічним. У Конвенції ООН міститься пункт, який дозволяє відправляти сигнали в космос, якщо вони несуть позитивний посил і там немає агресії. Інформація з малюнками дитячих мрій такою точно є. За одну секунду сигнал буде проходити 300 тис кілометрів. І він буде летіти 41 світловий рік до планетної системи TRAPPIST-1, яка знаходиться у сузір'ї Водолія. Там є чотири екзопланети, які відповідають критеріям наявності життя, ймовірно, там є рідка вода, а значить є і життя. Вони презентовані  NASA і внесені в каталог у 2017 році”

Космічні телескопи

Земна атмосфера добре пропускає випромінювання в оптичному (0,3-0,6 мкм ), ближньому інфрачервоному (0,6 - 2 мкм) і радіодіапазоні (1 мм - 30 м ). Вже в ближньому ультрафіолетовому діапазоні зі зменшенням довжини хвилі прозорість атмосфери сильно погіршується, внаслідок чого спостереження в ультрафіолетовому, рентгенівському і гамма діапазонах стають можливими тільки з космосу. Винятком є реєстрація гамма-випромінювання надвисоких енергій, для якого підходять методи астрофізики космічних променів : високоенергійні гамма-фотони в атмосфері породжують вторинні електрони, які реєструються наземними установками. Прикладом такої системи може служити телескоп CACTUS.

В інфрачервоному діапазоні також сильне поглинання в атмосфері, проте, в області 2-8 мкм є деяка кількість вікон прозорості (як і в міліметровому діапазоні), в яких можна проводити спостереження.  Крім того, оскільки велика частина ліній поглинання в інфрачервоному діапазоні належить молекулам води , інфрачервоні спостереження можна проводити в сухих районах Землі (зрозуміло, на тих довжинах хвиль, де утворюються вікна прозорості у зв'язку з відсутністю води). Прикладом такого розміщення телескопа може служити South Pole Telescope, встановлений на південному географічному полюсі, що працює в субміліметровому діапазоні.

У деяких випадках вдається вирішити проблему атмосфери підйомом телескопів чи детекторів в повітря на літаках або стратосферних балонах . Але, найбільші результати досягаються з винесенням телескопів у космос. Космічна астрономія - єдиний спосіб отримати інформацію про всесвіт у короткохвильовому і, здебільшого, в інфрачервоному діапазоні; спосіб поліпшити роздільну здатність радіоінтерферометрів. Оптичні спостереження з космосу не настільки привабливі в світлі сучасного розвитку адаптивної оптики , що дозволяє сильно знизити вплив атмосфери на якість зображення, а також дорожнечу виведення на орбіту телескопа з дзеркалом, яке можна порівняти за розмірами з великими наземними телескопами.

Послання з Аресібо – вперше послали 43 роки тому з Пуерто – Ріко.  Інформацію закодували у вигляді простих чисел.

Найбільші телескопи

LAMA (Large-Aperture Mirror Array)
Апертура – 42 м
Унікальність цього телескопа, який нині перебуває на стадії конструкторської розробки, полягає в тому, що він складатиметься з рідких дзеркал, а це дозволить значно знизити витрати на будівництво телескопа.
LAMA складатиметься з масиву 10-метрових телескопів на рідких ртутних дзеркалах, зібраних у компактну групу загальним діаметром 54 м. Додаткові дзеркала й активна оптика дозволяє кілька хвилин безперервно стежити за зоряними об’єктами. Для досліджень доступні 6% неба в зеніті. Найбільш вірогідне місце розташування LAMA – в Чилі або в Мексиці.
Cornell Atacama Telescope
Апертура – 25 м
Астрономи з Великобританії та США нещодавно оголосили про початок проекту створення нового 25-метрового інфрачервоного телескопа Cornell Atacama Telescope, який буде встановлений у високогірних районах Чилі на висоті 6000 м. Підсумкова вартість телескопа становитиме $100 млн.
Відомо, що новий телескоп працюватиме в парі з уже побудованим Atacama Large Millimeter Array (ALMA). Згідно з планом, роботи над телескопом будуть завершені до 2013 року. З його допомогою астрономи зможуть вивчати далекі галактики і зірки в інфрачервоному діапазоні. Основними інвесторами виступили Каліфорнійський та Корнельський технологічні інститути і Британський астрономічний центр.
JWST (James Webb Space Telescope)
Апертура – 6,5 м
Космічний телескоп імені Джеймса Верба – орбітальна інфрачервона обсерваторія, яка за попередніми розрахунками займе місце космічного телескопа Габбла.
JWST матиме величезне дзеркало – 6,5 м у діаметрі – та сонячний щит розміром із тенісний корт. JWST розташується на орбіті на відстані 1,5 млн. км від Землі в точці Лагранжа L2. космічний телескоп ім. Вебба створюється для спостереження Всесвіту насамперед в інфрачервоному світлі. Виведення телескопу в космос на важкій ракеті-носію Ariane 5 заплановано на 30 березня 2021 року. бсерваторію розмістять на гало-орбіті в точці Лагранжа L2 системи Сонце-Земля (1,5 млн км від Землі в протилежний бік Сонця). Термін роботи становитиме не менше ніж п'ять років. Повідомляється, що проект JWST постійно стикався із затримками, які виливалися в  більшення бюджету (спочатку вартість була вдвічі меншою) і відстрочку більш ніж на сім років. Проєкт ведуть 17 країн на чолі з США (NASA) і зі значним внеском Європейського (ESA) і Канадського (CSA) космічних агентств.

Місія TESS

18 квітня американська компанія SpaceX вивела на орбіту телескоп TESS Національного аерокосмічного агентства США (NASA). Про це повідомляють на сайті агентства. Протягом кількох тижнів телескоп вийде на потрібну орбіту. Потім, після приблизно 60 днів перевірки і тестування приладів, апарат почне свою роботу. Протягом дворічної місії TESS за допомогою чотирьох широкоформатних камер дослідить 85% неба. Телескоп шукатиме придатні для життя екзопланети.

Разными цветами показаны участки неба, которые TESS будет наблюдать разное количество дней. Так как одна из камер телескопа направлена на полюс эклиптики, эту часть неба он обозревает непрерывно.

На початку січня астрономи, що працюють з TESS доповіли про відкриття екзопланети, яка одночасно схожа за своїми параметрами на Землю і знаходиться в зоні населеності. Серед відкритих за допомогою TESS екзопланет ця - перша, що поєднує обидва ці якості. Система TOI-700, в якій вона знаходиться, розташована від нас відносно недалеко - всього в 31,1 парсеках.

Планетная система красного карлика TOI-700. Зеленым показана обитаемая зона звезды

Зірка TOI-700 (акронім TOI означає Transiting Exoplanet Survey Satellite Object of Interest - «об'єкт інтересу телескопа TESS»), навколо якої ці планети обертаються, знаходиться в сузір'ї Золотої Риби. Сама зірка TOI-700 - це червоний карлик спектрального класу M2, чия маса і радіус становлять близько 40 відсотків від маси і радіусу Сонця. Три знайдені екзопланети - TOI-700 b, TOI-700 c і TOI-700 d - через свою близькість до світила і, як наслідок, сильного гравітаційного впливу, найімовірніше, перебувають в приливному захопленні, тобто завжди звернені однією стороною до світила.

Сектори спостережень телескопа TESS і положення зірки TOI-700. Сама зірка обведена синім квадратиком на верхній врізці. Синім пунктиром обведена область південного небосхилу, яку TESS оглядав безперервно, біла пляма всередині неї - Велика Магелланова хмара, біла точка поряд з рожевим квадратиком - південний полюс екліптики.

Експерти агентства NASA змонтували зоряну карту південної частини неба за даними, отриманими від супутника TESS (Transiting Exoplanet Survey Satellite). Карта створена з 208 зображень, отриманих від супутникового телескопа за перший рік своєї роботи.

TESS розділив південне небо на 13 секторів та досліджував кожен з них протягом місяця. Чотири камери телескопа робили знімок окремого регіону кожні 30 хвилин в ході пошуку нових екзопланет. В рамках цієї дослідницької місії, TESS виявив 29 екзопланет та понад тисячу кандидатів в екзопланети.

На панорамному знімку можна побачити нашу галактику Чумацький Шлях. Зверху розташувалася туманність Оріона, а в центрі — Велика Магелланова Хмара, яка знаходиться на відстані 163 тисяч світлових років від нас. Деякі зірки, такі як Альфа Центавра, настільки яскраві, що створили довгі, схожі на промені артефакти. (Натисніть на зображення для збільшення - відкриється у новому вікні)

Телескоп шукає зміни в яскравості зірок, які можуть свідчити про те, що навколо них обертаються планети. На карті можна побачити комету в Сонячній системі, спалахи від нових зірок та навіть надмасивну чорну діру.

Накладення контурів окремих сузір'їв допомагає уявити масштаб карти, створеної TESS.

Протягом своєї дворічної місії TESS повинен допомогти вченим знайти нові планети, придатні до життя. Передбачається, що телескоп вивчить понад 200 тисяч зірок на відстані до 300 світлових років. Всього вчені розраховують виявити кілька тисяч планет, якими надалі будуть більш поглиблено займатися інші телескопи. Зараз NASA почне створювати аналогічний проект у північному зоряному небі.

ATST (Advanced Technology Solar Telescope)
Апертура – 4 м
Новий телескоп розташується в Національному парку Галікала на одному з найбільших вулканів світу Галікала (острів Мауї, Гаваї). Телескоп буде створений спеціально для спостереження за Сонцем. Діаметр основного дзеркала становитиме 4 м.
ATST з надзвичайною точністю дозволить виміряти магнітні поля Сонця. Оптична система телескопа – складна і комплексна. Окрім систем адаптивної оптики, вона матиме систему контролю хвильового фронту, інтегральної поляриметрії і численне постфокусне устаткування.
Початок робіт запланований на 2009 рік. Очікується, що ATST побачить світ у 2015 році і стане найбільшим сонячним телескопом.
Обсерваторія Маунт-Лагуна. Апертура – 2,5 м
Обсерваторія Маунт-Лагуна була відкрита у 1968 році поблизу Сан-Дієго на території Національного парку. Саме тому дослідницький центр, розташований на висоті майже 2000 м, надійно захищений від вогнів міста (відсутність потужних джерел світла навколо – обов’язкова умова роботи обсерваторії). Для більш точних досліджень обсерваторія збирається побудувати високоавтоматизований телескоп діаметром 2,5 м.
Індійська астрономічна обсерваторія (Indian Astronomical Observatory) Апертура – 2 м
Найбільш високогірна астрономічна обсерваторія у світі (доки не побудували телескоп Cornell Atacama) – це індійська обсерваторія на горі Сарасваті (хребет Ладакх на північ від Гімалаїв) поблизу міста Ханле. Обсерваторія має оптичний інфрачервоний телескоп діаметром 2 м. 
Дослідний центр розташований на висоті 4517 м над р. м., що дає багато переваг для вивчення небесних тіл: безхмарне небо, сухий холодний клімат, жодних автомобільних фар, атмосферного забруднення тощо. Обсерваторія підтримує зв’язок з геосинхронним супутником, що дозволяє передавати дані спостережень дистанційно.
Астрофізична обсерваторія Домініона (Dominion Astrophysical Observatory) Апертура – 1,86 м
Обсерваторія Національної дослідної ради Канадського центру оптичної астрономії розташована поблизу міста Вікторія. Вона відома своїми роботами з вивчення зірок і галактик. З 1918 року в галереї функціонує телескоп діаметром 1,86 м, вага його дзеркала становить 2000 кг.
«Левіафан» із Парсонстауна. Апертура – 1,8 м
У 1845 році в Бір-Касле (Ірландія) граф Росса побудував надзвичайний телескоп, який здавався Левіафаном серед інших тогочасних  телескопів (звідси й назва). «Левіафан» залишався найбільшим телескопом у світі, аж доки не побудували телескопа Маунт-Вілсонської обсерваторії (діаметр – 2,5 м). Дзеркало «Левіафана» виготовлене з металу-віддзеркалювача. І хоча цей телескоп вперше дозволив вивчати небесні тіла так близько і з такою точністю, ірландський клімат не сприяв астрономічним пошукам – дзеркало постійно псувалося від вологи, і врешті-решт телескоп поламався. Проте в результаті його роботи були досліджені деякі туманності, сузір’я, спіралеподібна структура деяких галактик.
Телескоп-комаха (Hexapod Telescope)Апертура – 1,5 м
Інженери компанії Vertex спільно з ученими Німецького університету астрономії (місто Бохум) винайшли революційний телескоп. Унікальність Hexapod’a полягає в тому, що замість традиційної установки на двох осях дзеркало телескопа підтримують шість опор. Це нагадує комаху (звідки й назва: hexapod у перекладі з англійської означає «комаха»). Ця конфігурація дозволяє телескопу переміщуватись у шести площинах і надає пристрою великої міцності. Телескоп Hexapod встановлений у пустелі Атакама, Чилі.
Телескоп Семюеля Осчина (Samuel Oschin Telescope)Апертура – 1,2 м. Унікальний телескоп належить Паламарській обсерваторії (Сан-Дієго, Каліфорнія). За допомогою цієї установки зроблені епохальні відкриття: у 2003 році – мала планета Седна, а в 2005 – об’єкт 2003UB313. За розмірами він у півтора раза більший за Плутон, тож астрономи ще вагаються, чи визнавати  2003UB313 десятою планетою Сонячної системи.

У Чилі в п'ятницю, 26 травня, почалося будівництво найбільшого у світі оптичного телескопу European Extremely Large Telescope (EELT).Телескоп будують на висоті 3 км над рівнем моря, у центрі пустелі Атакама. Завершити його зведення і почати експлуатацію планують у 2024 році.

Діаметр головного дзеркала телескопа буде сягати близько 39 метрів, купол телескопу за розмірами буде близький до футбольного поля (близько 80 метрів у діаметрі).

Найдорожчий і складний компонент телескопа — його рекордно велике дзеркало, чий діаметр становитиме близько 39 метрів. Воно буде зібрано з 798 шестикутних сегментів розміром 1,4 метра.

Це величезне дзеркало, а також дві допоміжні відображають поверхні діаметром в 4,2 і 3,75 метра допоможуть E-ELT отримати перші детальні фотографії планет поза Сонячною системою, зірок в інших галактиках, а також шукати двійників Землі. До того ж учені спробують використовувати цю обсерваторію для спостережень за околицями Sgr A*, надмасивної чорної діри в центрі Чумацького Шляху.Незважаючи на те, що споруда купола тільки розпочато, дзеркала, наукові інструменти та інші компоненти обсерваторії вчені, інженери та інші фахівці розробляють вже три роки — з моменту оголошення перших планів з будівництва E-ELT.

Космічні телескопи Чандра і Спітцер (Chandra/Spitzer Space Telescopes)

Орбітальна обсерваторія NASA під назвою Chandra X-Ray Observatory рухається на великій відстані від Землі по еліптичній орбіті. З цієї обсерваторії можна отримувати зображення найбільших енергетичних скупчень галактики, зокрема і наднових. Знімки саме з цієї обсерваторії допомогли вченим зрозуміти природу туманностей і пульсарів.

Інфрачервоний телескоп Spitzer Space Telescope (на фото) названий на честь творця космічного телескопа Лімана Шпітцера. Прилад дозволяє вивчати «холодні» об’єкти Галактики – наприклад, малі зірки й планети поза Сонячною системою. Обидва телескопи виконують роботу, яку не можна провести із Землі. Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору США (NASA) заявило про завершення місії телескопа Spitzer (січень 2020р), що понад 16 років слідкував за Всесвітом. Про це повідомляє пресслужба управління.

Згідно з повідомленням, запущений у 2003 році, Spitzer був однією із чотирьох великих обсерваторій НАСА, разом із космічним телескопом Hubble , рентгенівською обсерваторією Chandra та гамма-обсерваторією Compton. Саме програма "Великі обсерваторії" продемонструвала потужність використання різної довжини хвилі світла для створення більш повної картини Всесвіту.

"Spitzer навчив нас абсолютно новим аспектам космосу і зробив нам багато кроків далі, щоб зрозуміти, як працює Всесвіт, вирішуючи питання про наше походження, і чи ми не одні", - сказав Томас Зурбухен, помічник адміністратора дирекції наукової місії NASA у Вашингтоні.

Як зазначається, серед багатьох наукових внесків Spitzer вивчав комети та астероїди у нашій власній Сонячній системі та виявив раніше невстановлене кільце навколо Сатурна. Він вивчав формування зірок і планет, еволюцію галактик від стародавнього Всесвіту до сьогодні та склад міжзоряного пилу.

Телескоп також виявився потужним інструментом для виявлення екзопланет та характеристики їх атмосфери. Найвідомішою роботою Spitzer може бути виявлення семи планет розміром Землі в системі TRAPPIST-1 - найбільшої кількості земних планет, коли-небудь знайдених на орбіті однієї зірки, та визначення їх маси та щільності.

Телескоп Корот і космічний телескоп Кеплер (Corot/Kepler Space Telescopes)

Ці два телескопи – один французький, інший американський – призначені для вивчення Космосу за межами Сонячної системи. Саме там, можливо, є температура, при якій вода може існувати у рідкому стані. Минулого місяця почав працювати телескоп NASA Кеплер, нині він готовий до початку досліджень. На фото зображена остання перевірка головного дзеркала телескопа Кеплера.

Назва телескопа Корот (Corot) – абревіатура від «конвекція» (Convection), «ротація» (Rotation) і «рух» (Transits). Його використовують Французьке і Європейське космічні агентства. Від початку своєї роботи у 2006 році Корот уже зробив важливі відкриття. Наприклад, у лютому 2009 року за допомогою Корота відкрили далеку планету, вдвічі меншу за Землю, що обертається навколо зірки, подібної до Сонця. Період обертання становить 20 годин.

Обсерваторія В. М. Кека (W. M. Keck Observatory) 10-метровий, 8-ярусний, 300-тонний телескоп Кека відомий як через оригінальну конструкцію, так і завдяки численним відкриттям. Кожне головне дзеркало складається з 36 шестикутних сегментів, які працюють разом як один шматок скла – революційна технологія, що збільшує потужність дзеркал. Цей телескоп, розташований на горі Мауна-Кі, є найбільшим оптичним та інфрачервоним телескопом у світі. Саме він допоміг ученим зробити низку важливих відкриттів: існування галактик на краю Всесвіту, природа наднових, механізм викиду гамма-випромінювання, численні планети навколо інших зірок.

 Єрська обсерваторія (Yerkes Observatory) Апертура – 1 м. Єрська обсерваторія належить Чиказькому університету. Вона була заснована ще в 1897 році, а сьогодні тут стоїть найбільший у світі рефракторний телескоп діаметром 102 см. Обсерваторія займається дослідженнями міжзоряної речовини, навколоземних об’єктів, інфрачервоним аналізом тощо.
Фокусна відстань телескопа – 19 м. Для зйомки використовують скляні фотопластини 20х25 см. Вони мають таку високу жорсткість, що не деформуються навіть через 100 років.

Одна з найдавніших обсерваторій в Європі та найперша і найповажніша в Україні знаходиться у Львові. Львівська обсерваторія Національного університету імені Івана Франка — як вона нині називається — заснована у 1771 році. Перші документально підтверджені астрономічні спостереження у Львові датовані серединою XVIII століття. Проводив їх покровитель єзуїтського колегіуму львівський архиєпископ Вацлав Єронім Сєраковський. У технічних аспектах йому допомагав отець Домінік Лисогорський. Відомо також, що він у 1764 році у маєтку В. Сєраковського в Оброшино (передмістя Львова) спостерігав затемнення Сонця за допомогою астрономічного годинника, квадранта із зоровою трубою та мікрометром, а також телескопа Ньютона. Саме спостереження о.Лисогорського згадуються у протоколах Паризької Академії та у Віденських астрономічних ефемеридах, тобто науковий рівень їхній був високий. Очевидно Церква, розуміючи важливість спостережень за зоряним небом, довіряла це робити лише ревним поборникам віри, якими були єзуїти. З приєднанням Галичини до Австрії астрономічна обсерваторія отримала завдання від австрійського уряду провести геодезичну зйомку Галичини і Лодомирії. Сучасними напрямками досліджень у Астрономічній обсерваторії ЛНУ ім.І.Франка є фізика Сонця, фізика зірок і галактик, а уже на початку ХХІ століття розпочато дослідження у сфері релятивістської астрофізики та космології. В обсерваторії досі ведуть наукові спостереження за сонцем та зірками. Щороку у жовтні тут проводять дні відкритих дверей для усіх охочих поспостерігати за зоряним небом.

Обсерваторія «Близнюки» (Gemini Observatory). Одне око – добре, а два – краще. Інфрачервоний телескоп Південний Близнюк (Gemini South) розташований на висоті 2740 м в Андах (Чилі), а його брат Північний Близнюк (Gemini North) – на вершині заснулого вулкану Мауна-Кі, Гаваї. Потужні обсерваторії належить сімом країнам. Учені з різних куточків світу дбають про використання новітніх технологій у дослідженнях. Саме тому оптика тут вкрита обшивкою зі срібла, що підвищує можливості техніки.

Європейська південна обсерваторія (European Southern Observatory).Головний 3,5-метровий телескоп обсерваторії був першим, у якому застосували комп’ютерне керування дзеркалами. Сьогодні ж навіть аматорські телескопи мають такі можливості.Інша частина Європейської південної обсерваторії розташована серед чилійської пустелі Атакама – там встановлений Very Large Telescope (на фото). Це головний плацдарм обсерваторії. В Атакамі планується реалізувати найбільший у світі міжнародний проект – обсерваторію з телескопами Atacama Large Millimeter/sub-Millimeter Array, більш відомими під абревіатурою ALMA. Сторони, задіяні у проекті – Північна Америка, Східна Азія, Європа і Чилі.

Національна радіологічна астрономічна обсерваторія (National Radio Astronomy Observatory, NRAO) Потужності обсерваторії розташовані у кількох місцях. Її головні телескопи – Green Bank Telescope, Very Large Array (на фото), Very Large Baseline Array. Нещодавно за допомогою Green Bank вчені вивчали щільність молекул у міжзоряному просторі.

Телескоп Very Large Array отримав свою назву через серйозні габарити: 27 радіоантен діаметром 25 м і вагою 230 тонн кожна. Мережа антен розташована у пустелі Сокорро, Нью-Мексико, США. До речі, саме її ви можете побачити у голлівудському фільмі «Контакт».

7. Обсерваторія Маунт-Вілсон (Mount Wilson Observatory)

Маунт-Вілсон – одна з найголовніших в історії астрономії обсерваторій. Саме тут біля півтораметрового телескопа дослідник Едвін Габбл (Edwin Hubble) провів не одну ніч, переписуючи наново астрономію, доповнюючи її новими відкриттями і спостереженнями. До речі, на вершину гори чималенький телескоп доставив віслюк.

Телескоп, який сконструював Джордж Еллері Гейл (George Ellery Hale), нині вже не використовують. Проте саме завдяки йому був розроблений спектральний аналіз і класифікація зірок, що стало фундаментом сучасної астрономії. Маунт-Вілсон близько 40 років залишалась головною у світі обсерваторією.

Обсерваторія Паломар (Palomar Observatory)

500-сантиметровий телескоп у Паломар вніс революційні зміни у розвиток сучасної астрономії. Виробники дзеркал витратили на нього майже $1 млн., і це у 1934 році! Досі ніхто не спромігся виготовити більші кварцові дзеркала. При цьому матеріал, з якого вони зроблені, малочутливий до температурних коливань, а отже, в телескопа невелика похибка. Вперше телескоп використали для вивчення небосхилу тільки після закінчення Другої світової війни. Невдовзі в обсерваторії з’явився новий 250-сантиметровий телескоп, і почалося дослідження Palomar Observatory Sky Survey. Його результатом було складання зоряної карти Північної півкулі. До речі, нею продовжують користуватись і донині. Важко уявити, але й через три чверті століття паломарськими телескопами продовжують успішно користуватися, роблячи нові відкриття.

Космічний телескоп Габбл (Hubble Space Telescope)

Неможливо переоцінити значущість космічного телескопа Габбл, названого на честь свого розробника. Саме цей добре відомий прилад причетний до численних відкриттів, зроблених протягом останніх 18 років. Френк Саммерс (Frank Summers), відомий астроном і вчений, наголошує: «Говорячи про значущість того чи іншого пристрою для історії науки, можна звернути увагу на єдиний факт: скільки назв електронних мікроскопів чи прискорювачів часток ви знаєте? Важко відповісти, а от Габбл – дуже відоме ім’я». Важко точно сказати, чому саме Габбл став найвідомішим телескопом у світі. Можливо, це пояснюється тим, що за його допомогою було написано близько 6000 сторінок наукових досліджень? Ось приклади найбільших відкриттів за допомогою Габбла за останні 18 років: визначення віку Всесвіту, знімки планет за межами Сонячної системи, визначення хімічного складу їх атмосфери. Хаббл відіграв важливу роль у зміні уявлень людства про Всесвіт.

Узагальнення  та систематизація  отриманих знань – усне фронтальне опитування в системі Kahoot. Підведення підсумків занятття
1.Галузь астрономії що вивчає об′єкти – джерела видимого світла:

• Оптична астрономія

Радіоастрономія

Гравітаційно – хвильова астрономія

Рентгенівська астрономія.

2. Об′єктом якої галузі дослідження в астрономії є планети - гіганти?

Оптична астрономія

• Інфрачервона астрономія

Ультрафіолетова астрономія

3. Яка галузь дослідження в астрономії не пов′язана з вивченням електромагнітного спектра випромінювання?

Оптична астрономія

Радіоастрономія

• Гравітаційно – хвильова астрономія

Рентгенівська астрономія.

4.Польоти  місій з використанням датчиків; спускних апаратів, які можуть проводити експерименти на поверхні об'єктів використовує:

Оптична астрономія

• Планетарна астрономія

Інфрачервона астрономія

Ультрафіолетова астрономія

5. Частина телескопа, в яку дивиться спостерігач називається

Об′єктивом

• Окуляром

Триногою

Монтуванням

6. Апертура- це характеристика телескопа, яка означає:

зоряну величину найбільш слабких зірок, видимих з допомогою телескопа

• діаметр об′єктива

фокусну відстань телескопа

роздільну здатність телескопа

7.Хто створив телескоп – рефрактор?

Ньютон

• Галілей

Гершель

Фраунгофер

8.Хто створив телескоп – рефлектор?

• Ньютон

Галілей

Гершель

Фраунгофер

9.Виберіть зайве. Основними елементами радіотелескопа є:

Приймаюча антена

Радіометр

приймаюча апаратура

• Система лінз та дзеркал

10.Де знаходиться один з найбільших радіотелескопів, приймаюча анетна якого розташована у кратері згаслого вулкана?

• Аресібо

Атакама

Змієве

Нью Мексика

11. Найбільший у світі  наземний оптичний телескоп споруджують у:

Аресібо

• Атакама

Змієве

Нью Мексика

12. Проєкт «Промінь мрій» був реалізований в українському місті..

Харків

Львів

• Золочів

Одеса