"Урок "Аскольд: історична постать та літературний герой"

Бінарний урок з історії України та української літератури у 7 класі

Тема: Аскольд : історична постать та літературний герой.

(Українська література: Позакласне читання. Н.Королева «Легенди старокиївські»

Історія України: Київська Русь за перших князів)

 

Мета: ознайомити учнів з одним із перших правителів Київської Русі -князем Аскольдом, з версіями про походження Аскольда, з легендою Наталени Королеви «Аскольдова могила» із циклу «Легенди старокиївські»; вчити аналізувати художній твір, порівнювати літературну версію про загибель Аскольда з історичними фактами, розвивати логічне мислення, вміння аналізувати; виховувати любов до минулого Батьківщини, естетичний смак.

Обладнання: історичні документи, уривки з твору Н. Королеви, презентація «Київ», карта, пам’ ятки.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Хід уроку:

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель історії.Епіграф нашого уроку: «Вічно молодий Київ, загадковий своїми таємницями, які ще не одне покоління намагатиметься розв’язати». Ми теж долучимося до тих, хто намагається хоч трішки підняти завісу над минулим цього величного міста.

«и быша 3 братья: единому имя Кий, а другому Щек, а третьому – Хорив, и сестра их Лыбедь. Сидяше Кий на горе, где ныне узвоз Боричев, а Щек на горе, где ныне зовётся Щекавицей, а Хорив на третьей горе. И сотвориша град во имя старшего своего и нарекоша имя ему – Киев. И бяху мужи мудры и смыслены»

? Про яку подіюйдеться у літописі?( Про заснування Києва)

Це відбулося у V столітті, приблизно у 480 рр. З того часу минуло вже 1500 років.

Учитель літератури. Для людини це звичайно величезний строк. Та і в історії 15 століть теж поважний вік. Але погляньте на ці фотографії сучасного Києва, яке це молоде, красиве і величне місто!

Перегляд презентації «Як тебе не любити, Києве мій!»

(Учениця читає вірш Д. Павличка)

«Тече Дніпро попід зелені гори

А на вершинах Київ мерехтить,

Неначе сонця золоті прапори

Воздвигнуті століттями в блакить.

 

Києве, заглянь мені у вічі,

Голос мій піснями освяти,

Засвіти каштанів білі свічі,

Щоб душа не знала темноти.

 

Тут Русь моя в новітній силі грає,

Немов жита з прадавнього зерна.

Тут джерело братерства захмеліє,

Як весняного неба глибина.

 

Минає все, а Київ не минеться,

Не спопеліють правнуків зірки,

Не згасне шлях від маминого серця

До серця України крізь віки.

 

Учитель літератури.Зверніть увагу, як переплелися у нашій столиці юність та зрілість. Скільки сучасних новобудов прикрашають вулиці міста і якою таємничістю дихають пам'ятки старовини. Серед багатьох красивих місць нашої столиці одним з найулюбленіших залишається Аскольдова могила. За народними переказами, тут поховано старокиївського князя Аскольда. Сьогоднішній урок допоможе дати нам відповідь на питання: хто він, князь Аскольд, саме про цю загадкову постать розповідає Наталена Королева у легенді «Аскольдова могила» . Протягом уроку ми дамо відповіді на питання: як потрапив Аскольд у Київ, чим прославився під час князювання, розглянемо, як помер, і спробуємо уявити великого князя. Ми будемо працювати з документами, текстом легенди.

ІІІ. Сприйняття нового матеріалу.

Учитель літератури. Для початку плідної роботи нам треба об єднатися у дві групи: «Літератори» та «Історики». «Літератори» прочитають уривок із «Повісті минулих літ», а «Історики» ознайомляться з версіями про походження князя Аскольда.

(Дивись додаток 1 та додаток 2)

Учні аналізують джерела та висловлюють думки щодо появи князя у Києві.

Учитель історії. Давайте згадаємо ще один історичний факт: князь Аскольд з великим флотом із 200 кораблів рушив у похід на Царгород. На цей час у Європі не бачили такого величезного флоту, і тому військо русичів було впевнено в перемозі. Цьому сприяв ще і той факт, що Царгород лишився без правителя. Той був у від їзді, але дізнавшись про наступ Аскольда спішно повернувся додому. На ранок імператор разом з патріархом Фотієм вийшли на берег моря. Вони винесли із собою ікону Богородиці та її шати. Шати занурили у море. Всю ніч провівши у молитвах, просили у Бога порятунку і сталося диво: море, яке за хвилину перед цим було спокійне і чисте, раптом перетворилося на бурхливий океан. Підіймалися величезні хвилі. Через деякий час флот було розбито. Ця подія справила настільки величезне враження на Аскольда, що він повірив у диво, а ще більше – у Божу силу. Аскольд став першим християнином Київської Русі, адже на той час всі русичі були язичниками.

Звернімося до словника і згадаймо терміни, записані на дошці. (Язичництво, ідол, офіра, капище)

? Яких язичницьких богів ви знаєте? (Перун, Ярило, Лада…)

? А про якого бога йдеться в легенді Наталени Королеви? ( Про Святовида)

(Учень розповідає про Святовида. Це один із наймогутніших та найжорстокіших богів язичництва. Язичники вважали, що за принесену Святовиду жертву – людину, бажано християнина, цей бог може виконати будь-яке прохання. На честь Святовида споруджувались спеціальні капища – чотирикутні камені, на яких і приносились жертви.)

Учитель літератури.Як поставилися жерці до спроби Аскольда похрестити Русь? Працюємо з текстом легенди, зачитуємо місця, де показано, як відреагували жерці.

«Сказано!.. Капище Святовидове знищити. Ані стовпа, що на межах гаїв по святних, ані того "слупа" Святовидового трьохликого віднині не стерпить князь на земліКиївській. Бо ж і вся та країна, як довга, так і широка — невзабарі має стати, як став сам князь Миколай — християнською! Тож за три дні най вимандрують жерці за межі київські, хоч би й до землі Ругіан, чи наострів Руйану. Там-бо ж найпишніша святиня бога їхнього. А за минуле князь не мстить: можуть взяти з собою все своє добро, всі начиння посвятні і самого Святовида з Перуном»

«Ледве стримав правицю свою Водслав, щоб стрілою прокляття в обидчика-князя не метнула. Таж чи бог потребує зброї на смертного?

Жрець щільніше загорнувся своїм білим плащем, нижче насунув на скроні дубовий вінок й пошепки дав шлюб:

— Буде гідна тебе, Святовиде, остання офіра наша. Буде!»

(Учні коментують прочитані уривки)

Розгляньмо, як загинув князь Аскольд. Продовжуємо працювати у групах.

«Літератори» працюють з текстом легенди: знаходять опис смерті князя Аскольда за версією Наталени Королеви. (Додаток 3)

 «Історики» відшукують, як подає цей факт «Повість минулих літ».

(Додаток 4)

(Учні разом порівнюють версії, висловлюють свої судження щодо кожної з версій)

ІV. Підсумки уроку.

Учитель літератури.Мине деякий час, ви станете дорослими людьми. Уявімо, що через 20 років вам, режисерам та кінокритикам, запропонували зняти фільм про князя Аскольда. Користуючись пам‘ятками, розкажіть, яким має бути актор на роль князя. А кінокритики нехай подумають, чи потрібно знімати фільм про Аскольда.

Учні працюють у групах самостійно. Після закінчення роботи представники груп виступають, аргументуючи свій вибір.

Оцінювання.

Учитель літератури. Давайте ще раз звернемося до епіграфа нашого уроку: «Вічно молодий Київ, загадковий своїми таємницями, які ще не одне покоління намагатиметься розв’язати». Сьогодні ми намагались розібратись тільки в одній загадці історії України. Нехай цей урок змотивує вас до дослідницької роботи, адже таємниць і загадок у історії нашої Батьківщини залишається ще багато.

 

Додаток 1

 

Уривок з «Повісті минулих літ»

 

Вигнали [чудь, словени, кривичі і весь] варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були особиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: "По- шукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву".

Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів - русь, як ото одні звуться свеями, а другі - норманами, англами, інші - готами, - отак і ці. Сказали русь, чудь, словени, кривичі і весь: "Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами".

І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синеус, - на Білім озері, а третій, Трувор, - в [городі] Ізборську. І од тих варягів дістала свою назву Руська земля1.

А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик волость усю один. І, прийшовши до [озера] Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості, [звелівши їм] городи ставити: тому - Полоцьк, тому - Ростов, другому - Білоозеро. А варяги по тих городах є приходні. Перші насельники в Новгороді - словени, а в Полоцьку - кривичі, в Ростові - меря, у Білоозері - весь, в Муромі - мурома. І тими всіма володів Рюрик.
І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи "Чий се город?". А вони [тамтешні жителі] сказали: "Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город цей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хазарам". Аскольд1, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді

 

Додаток 2

Польський хроніст XV ст. Ян Длугош та ряд істориків які спираються на його інформацію, вважали, що Аскольд походив з князівської династії, започаткованої князем Києм. Ці твердження лягли в основу критиків норманської теорії походження Русі.

    М.Грушевський , історик: «Я насамперед мушу нагадати верзію, що Аскольд і Дир були потомки Кия: вона, очевидно, давнїйша від того що маємо не тільки в ширшій „Повісти“, але і в коротшій (новгородській) її редакції. Коротша редакція, в дусїтої династичної ідеї, яка звучить в промові Олега (чиІгоря) до Аскольда і Дира, уже представляє Аскольда і Дира Варягами-приходнями: „нарек остася князема“, самовільно і самозванно. Ширша Повість розвиває се далї: Аскольд і Дир не просто якісь Варяги, а люде Рюрикові, „не племени єго, но боярина“, з дружини Рюрика — Ігоря…»

Додаток 3

«А в глушинах тих справді сотки очей стежили за Аскольдом та його дружиною, що продиралась лісами-хащами. Та князь нічого не прочував, не вчув і не побачив, бо "йшов за звіром". Тільки було йому, ловцеві вправному, неначе дивно: от-ось зовсім близько, субіч шусне, і знов — немов у тань пішов — не чути ані диху! То ось немов мигне у сухолі-сі, то знову в сутінь пірне, як ведмідь в свою гавру. Ні пси, ні пардуси-котюги не можуть "піднести" звіра. Омана, чари, злуда?.. Таж ясно чути: ось знову хрустить під звіром! Таж най і чари: князь не відступить! Все прудчіш летить Асколь-дів кінь, все глибше в хащу заносить. Давно вже князь — один, з дружини лише четверо в зв’язку, не відстають від князя. То — найпевніші й найліпші ловці-товариші. Та й про них забув Аскольд, бо ж пориває його цікавість і загара.

А в капищі під звислими вусами жерця Водслава ясніє злорадісний усміх:

— Добре справляються Свядовидові діти… Бог помагає своїм вірникам. Вже ведуть вони гущавинами Аскольда туди, де знайде його Святовидова мста.

Ось ще хвилина, і раптом, як зела з прілої весняної землі, теплими дощами Яр-бога змитої, виросли довкола князя бойовники Святовидові. Так вправно мечами блиски метають, що здається — в кожного не дві руки, а по шість пар з рамен виростає. І кожна кидає блискавки…

Довершено!

Цілою своєю вагою впала помста. Смертельний удар засяг князя Аскольда, не минув і його вірних прибічників-друзів. Всі удалі та угарні ловці стали вловом Смерті-Морани: полягли кістьми на узліжку Поляни Святовидової. Ще на мить одну отямився вбитий Аскольд. Усвідомив уривком вгасаючої думки: "Пробито голову в тімені… ноги зломані, груди проткнуто списом…"

Клекоче не стужавіла ще княжа кров у роззявлених устах, а каламутний погляд крізь серпанок смерті ще бачить лісову прогалину. Он межний стовп на узміжжі, вартує Святовидів "Слуп" над потоком. Он сям-тут лежать всі чотири дружинники княжі, що з ним вірно сябрували, всі — чолом до землі — поганському богові востаннє вклонились, у підніжжя "Слупу" лягли. Найближче до князя улюбленець юнак Услад, головою русявою аж у потічок занурився, в драгву ув’яз руками… Немає більше нікого — повтікали убий-душі…

Вгасаючий Аскольдів погляд спинивсь ще на світлій смужці зеленавого неба, вритій, мов інкрустація тиркизу в старовинну мідь, — до темно-зеленої стіни лісу. Несподіваним холодом раптом облилось вже затихаюче серце. І разом зменшилась перед тим нестерпна болість ран: з кров’ю й життям також втікала з тіла. Стало легко й спокійно, як по відкинутім тягарі. І думка ясна, аж гостра, блиснула в мозку на мить зміцнілім.

"Прийми, Ісусе Христе, душу служебника свого, Миколая. Най Богу офірою за… тих, що не відають, що творять…"

Напнувсь і спробував піднести для хреста ще так недавно могутню правицю. Таж від того руху з грудей цівкою линула кров. Велике тіло розпружилось, витяглось в повну довжину і вгрузло, нерухоме, у м’ягкий пухкий мох під великим пірамідальним дубом.»

Додаток 4

 

«Вирушив Олег [у похід], узявши своїх воїнів - варягів, чудь, словен, мерю, весь, кривичів. І прийшов він до Смоленська з кривичами, і взяв город Смоленськ,і посадив у ньому мужа свого. Звідти рушив він униз [по Дніпру] і, прийшовши, узяв [город] Любеч і посадив мужа свого. І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське [і] сховавши воїв своїх, він послав [посла] до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: "Ми - купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас".

Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: "Ви оба не є ні князі, ні роду княжого. Я єсмь роду княжого. - І [тут] - винесли Ігоря. - А се - син Рюриків".
І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли [Аскольда] на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поставив [боярин] Ольма церкву святого Миколая [Мирлікійського]. А Дірова могила - за святою Ориною»