Урок "Боротьба ОУН - УПА з комуністичним режимом"

                         Історія України 11 клас

Тема : Боротьба ОУН – УПА з комуністичним режимом.                                Мета : Виховання засобами історії громадянської свідомості , зорієн –тованої на патріотичні почуття приналежності до власної країни та до її спільних історичних, політичних і культурних цінностей.                                                                                                     Тип заняття : семінарське заняття (узагальнення та корекції знань) Основні терміни і поняття : «Волинська трагедія» , « Армія Кра – йова» , «Велика блокада» , «операція Захід» , «Нюрнберзький про –цес».                                                                                                                   Основні дати та події : 21 -25 квітня 1944 бій під Гурбами ; 1946 «Велика блокада» , 1949 – початок демобілізації УПА ; 1954 – офіційне припинення боротьби УПА з радянською владою; 2015 – визнання ветеранів УПА учасниками боротьби за незалежність ; 2018 – надання ветеранам УПА статусу учасників бойових дій.                                 Очікувані результати : формування в студентів критичного мислення , протидія фейкам московської пропаганди в інформацій -ній війні.                                                                                                                     Обладнання : ноутбук , відеопроектор , настільна інтелектуальна гра «Криївка».                                                                                     Література:                                                                                                       Основна: Історія України (рівень стандарту) – підручник для 11 кла –су / В.С.Власов , С.В.Кульчицький. – Київ : Літера ЛТД. 2019 -288с.                                                                                                    Допоміжна : 1.Близнюк В. Ми рвали кайдани. / В.Близнюк. – Косів : «Писаний камінь» .2008. -192с.                                                                 2.ОУН і УПА. Зродились ми великої години… / В.Кіпіані. – Київ. Видавництво Вівіат.2019 – 304с.                                                                       3. Перемога або смерть. Український визвольний рух (1939 – 60 ті роки) / І.Патриляк. – Київ. Наш формат.2012. – 406с.                                  Електронні ресурси : 1. Головна таємниця УПА / Історія України від Т.Г.Шевченка .Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=qDVZpBUvuys&t=13s                      2. НКВД проти УПА : як сталінські карателі воювали з українськими повстанцями.// 10 запитань історику. Режим доступу. https://www.youtube.com/watch?v=m-wKFh8YzM4&t=2s                        3. Українська повстанська армія : за вільну Україну – проти всіх .// Іс –торія без міфів. Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=qgHGiu4Atq0&t=1

Організаційний момент : Привітання викладача , перевірка присут –ності студенті та налаштування обладнання.                                                                                                                          Хід заняття:

Вступне слово викладача : Споконвічний ворог українського народу ,української державності ,дикий тоталітаризм московії, постійно веде боротьбу з нами і ця боротьба відбувається на різних напрямках – на полі бою , на дипломатичному фронті , в інформа -ційному просторі. Величезні зусилля ворог направляє на фальсифі -кацію нашої історії , намагаючись виправдати свою агресію і свої злочини проти українського народу. Ми повинні позбавитись мос -ковської брехні при вивученні історії України , очистити імена справжніх героїв України від вигадок «руських вчених – істориків».                      Сьогоднішня наша зустріч присвячена памяті легендарних вояків Української повстанської армії – справжніх героїв визвольних змагань українського народу

Обговорення питань семінарського заняття

1.Утворення УПА і її діяльність в роки Другої світової війни

Символічною датою створення УПА прийнято вважати 14 жовтня 1942 року. Ця дата була закріплена постановою Української Головної Визвольної Ради, у якій зазначається: «В м. жовтні 1942 р. на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Українській Повстанській Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА».

Документи, що зберігаються в Галузевому державному архіві СЗР України, конкретизують часові межі утворення УПА. Водночас у них, як і в матеріалах дослідників українського національно-визвольного руху, згадується про Українську повстанську армію отамана Тараса Боровця (Бульби), створену в березні 1942 року на базі військової формації «Поліська Січ», яка діяла на поліських теренах Рівненської та Житомирської областей ще на початку Другої світової війни. Так само є згадування і про формування Української повстанської армії в січні–лютому 1943 року на базі боївок і відділів ОУН (б). Відтак новопостала УПА в подальшому діяла під егідою ОУН (б), а Тарас Боровець підпорядковані йому загони змушений був перейменувати на Українську народно-революційну армію (УНРА).

Постанова про заведення справи, в якій зібрані різнопланові матеріали про УПА, датована 23 жовтнем 1943 року. У ній зазначається: «Я, ст. оперуповноважений 1 відділу 4 Управління НКДБ УРСР ст. лейтенант держбезпеки Долуда, розглянувши оперативні матеріали, які надійшли до 4 Управління НКДБ УРСР про контрреволюційну повстанську діяльність озброєних банд українських націоналістів, які називають себе Українською Повстанською Армією – УПА, постановив: «Завести літерну справу на контрреволюційне формування українських націоналістів, так зв. УПА, зареєструвавши її в обліковій групі 4 Управління НКДБ УРСР із забарвленням «Укр. нац. к-р» (повстанство)».

Невдовзі за підписом народного комісара державної безпеки УРСР Сергія Савченка всім начальникам обласних управлінь НКДБ було розіслано орієнтування від 23 березня 1944 року «Про виникнення і діяльність «Української Повстанської Армії (УПА)». Нині цей документ, попри те, що він складався в надрах НКДБ і може містити викривлену тенденційну інформацію про тогочасний український визвольний рух, є своєрідним джерелом для подальшого дослідження історії УПА. Нижче наводяться витяги з цього документу (зі скороченнями).

Із розділу «Виникнення УПА»

«Не дивлячись на жорсткі репресії з боку німців, ОУН бандерівського спрямування не лише не була ліквідована, але й значно збільшила свої лави, організувавши до початку 1943 року майже скрізь в Україні свої підпільні осередки і бойові групи».

«…В умовах зростаючої ненависті широких верств населення до окупантів, ОУН бандерівського спрямування вміло, використовуючи цю ненависть, повела за собою частково і соціально близькі нам елементи.

У подальшому, продовжуючи небезуспішно грати на цій ненависті, бандерівці розпочали створювати своєї озброєні сили і створили так звану «Українську Повстанську Армію», оголосивши її «єдиною суверенною владою на звільнених землях України», а ОУН у звʼязку з «новими» завданнями, на відміну від мельниківської течії, перейменували в «Організацію українських націоналістів самостійників-державників» – ОУН(СД), яка ставила своїм завданням боротися за Українську самостійну соборну державу – УССД».

«Докладно історія виникнення і діяльності УПА на підставі здобутих із різних джерел відомостей і документальних матеріалів має такий вигляд:

30 червня 1941 року Степан Бандера явочним порядком скликав у Львові «Українське національне зібрання», яке проголосило створення Української держави і опублікувало у звʼязку з цим спеціальну декларацію.

На чолі українського національного «уряду» Бандера поставив свого заступника в ОУН Ярослава Стецька.

Одночасно Бандера почав формування так званої «Української національної армії».

Однак німці запропонували Бандері розпустити сформований «уряд» і анулювати опубліковану декларацію. Бандера відмовився виконати цю вимогу, після чого німці заарештували Бандеру, Стецька та інших активних учасників ОУН і цим поклали край існуванню «Українського уряду».

Всій німецькій окупаційній владі в Україні 19 листопада 1941 року була надіслана директива, яка вимагала не допускати до органів самоврядування й поліції прихильників бандерівського руху, а 25 листопада 1941 року німці видали наказ про їх знищення.

Внаслідок масових репресій, що розпочалися з боку німців стосовно бандерівців, останні перейшли на нелегальне становище і розпочали активну роботу зі створення підпільних оунівських організацій і бойових озброєних груп «боївок».

Протягом 1942 року бандерівці здійснили велику роботу зі створення широкої мережі підпільних озброєних бойових груп на території Західної України.

У березні 1943 року на основі цих бойових груп бандерівським Проводом ОУН розпочалося формування так званої «Української Повстанської Армії» (УПА), на чолі якої спочатку стояв такий собі «Юрко» (оунівський псевдонім), а в травні 1943 року – такий собі Клим Савур у званні «Головнокомандувача УПА»…

Із розділу «Програмні положення УПА»

«ОУН і УПА на сторінках своїх нелегальних видань, зокрема й листівок і відозв, поширює «програмні» положення й настанови УПА, суть яких зводиться до такого.

Політична боротьба українського народу за Українську державу увійшла в нову фазу. Це обумовлено зростанням внутрішніх сил українського народу і зовнішньою політичною ситуацією. Проявом організаційної боротьби за Українську державу є «Українська Повстанська Армія (УПА)».

УПА, захищаючи український народ від терору окупантів, створює озброєну силу, яка закріпить завоювання української національної революції і, втілившись в українську народну армію, стане на захист УССД проти зовнішніх ворогів.

УПА – це озброєна сила українського народу; вести боротьбу в лавах УПА – це почесний обовʼязок кожного громадянина України.

УПА бореться:

За самостійну соборну українську державу на українській землі.

За новий справедливий лад і порядок в Україні без панів, поміщиків, капіталістів і більшовицьких комісарів.

За новий справедливий міжнародний лад і порядок у світі, що ґрунтується на основі поваги прав кожного народу і його незалежного всебічного розвитку у власних державних формах.

Проти німецьких і московських імперіалістичних загарбників, які прагнуть до поневолення і знищення українського народу.

Проти імперіалістів як джерела воєн і поневолення народів.

Більшовицьких парашутистів УПА вважає передовим загоном московських імперіалістів і знищує їх нарівні з німецькими грабіжницькими бандами.

Сьогодні УПА – це не партизанщина. Це зародок майбутньої української збройної сили, це майбутня українська народна армія, яка вже нині збагачується всіма видами зброї, навченими рядовими і командними кадрами.

УПА бореться проти імперіалістів, які поневолюють один народ іншим, і тому веде нещадну боротьбу як з гітлерівською Німеччиною, так і з більшовицькою Москвою. Ці два імперіалісти бʼються між собою за те, кому з них політично й економічно владарювати в Україні.

Визнаючи право кожного народу мати власну національну державу на своїй території, УПА закликає всі поневолені народи Європи й Азії до спільної боротьби проти московських і німецьких імперіалістів».

Із розділу «Практичні завдання УПА»

«За агентурними даними, показаннями захоплених учасників УПА і документами встановлено, що нині УПА ставить перед собою і активно втілює в життя такі практичні завдання:

1. Збройна боротьба з партизанами і Червоною армією у випадку її просування територією Західної України.

2. Підготовка і залишення в тилу Червоної армії на звільненій від окупантів території озброєних банд для диверсійної, терористичної і повстанської діяльності, організація нападів і знищення партійних і радянських органів, колгоспів, напад на дрібні підрозділи Червоної армії і захоплення її обозів.

3. Підготовка кадрів оунівців для впровадження в лави Червоної армії, органи НКВС, НКДБ, міліції і радянсько-партійний апарат із завданням терору щодо командного складу Червоної армії, партійним і радянським активом та працівниками НКВС, НКДБ і міліції.

4. Підготовка і організація збройного повстання проти Радянської влади, створення таємних баз продовольства, фуражу, одягу, взуття, зброї і набоїв з цією метою.

5. Зривання мобілізації населення до Червоної армії шляхом націоналістичної пропаганди і примусового виведення всієї молоді до лісів. Зривання усіх заходів, які проводяться нами у звільнених районах».

(Джерело: ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 7088. – Т. 1. – Арк. 4–12

З метою посилення емоційного фону даного матеріалу використо –вується відеокліп «Зродились ми великої родини», режим доступу https://www.youtube.com/watch?v=YThb42mQdVU                            Особливо необхідно звернути увагу , що гімн УПА виконують герої –чні захисники Маріуполя.

2.Особливості боротьби УПА з сталінським режимом в перші післявоєнні роки

У січні 1944 відбулися перші зіткнення підрозділів УПА з рад. військами на теренах Рівнен. обл. Наступні два воєн. роки характеризувалися масовими військово-чекістськими операціями внутр. і прикордонних військ, а також винищувальних батальйонів НКВС УРСР. Найбільшим зіткненням куренів УПА із частинами Внутр. військ НКВС була серія боїв у лісах навколо урочища Гурби на межі Рівненщини й Тернопільщини. 21—25 квітня 1944 курені УПА-Північ та УПА-Південь сукупною чисельністю 3—4 тис. бійців проривалися з кільця оточення, яке становили, за різними даними, 15—30 тис. рад. солдатів.

1944—45 УПА й підпілля ОУН провели бл. 6,6 тис. антирад. акцій. Тоталітарний режим протиставив їм 39 773 каральні операції. Співвідношення втрат із липня 1944 по листопад 1945 було таким: 7—8 тис. повстанців загиблими і 4,6—5,3 тис. рад. солдатів і представників влади загиблими, пораненими і полоненими (за оцінками І. Патриляка).

ПЕРЕДУМОВИ БОЮ ПІД ГУРБАМИ

Дослідники бою під Гурбами, Ігор Марчук та Олег Тищенко у своїй книзі «Гурби: квітень 1944-го» зазначають, що однією з вагомих причин початку боротьби радянської влади проти українського визвольного руху були зміни німецько-радянського фронту, який поділив територію Галичини та Волині. Це розділило основні сили УПА на тих, що розташовані на території, окупованій німецькими військами (під командуванням Романа Шухевича), і тих, які розташовані на території окупованій радянськими військами (під командуванням Василя Кука). Відповідно частину території УПА-Північ (Волинь та Полісся) зайняли радянські війська, а цілу крайову групу УПА-Південь вже радянська адміністрація. Водночас постала потреба підготувати рейдові групи. На межі Тернопільщини та Рівненщини розташовувалася низка вишкільних баз воєнної округи УПА «Богун» та інших підрозділів УПА-Південь — це був своєрідний військово-вишкільний центр для поповнення та переформування підрозділів Української Повстанської Армії.

В той час німецький фронт відійшов на захід від Рівненщини, однак в тилу червоної армії залишились доволі значні з’єднання українських повстанців, тож радянські війська у квітні 1944 методично відрізали комунікації й шляхи до відступу. Радянськими військами був підготований  великий наступ, зараз більш відомий як бій під Гурбами чи Кременецька військова операція (згідно з документами НКВС).

Український історик Петро Мірчук зазначає, що ключовою причиною бою під Гурбами став замах вояків УПА на життя командувача 1-м Українським фронтом Миколу Ватутіна. Операцію УПА проти Ватутіна було проведено 29 лютого 1944 року, на під’їзді до с.Милятин ескорт штабних автомашин радянського генерала потрапив у засідку упівської сотні. Під час бою генерал зазнав важкого поранення. За деякими даними, акція проти Ватутіна була спланована верхівкою радянської влади, щоб розв’язати дві проблеми одночасно: позбутися генерала, та створити ще одну причину для подальшого переслідування і знищення Української Повстанської Армії. На пошуки упівської сотні до села Милятина миттєво відрядили опергрупу «СМЕРШ» у складі 60 осіб. Але ще до їхнього приходу повстанцям, а також переважній більшості жителів Милятина вдалося відійти до лісу.

ХРОНОЛОГІЯ БОЮ

21 квітня розпочалася наступальна операція НКВС і вже за два дні вони оточили дерманський та точевицький ліси, тоді й розпочалися перші сутички військ УПА та підрозділів НКВС. У нерівному та відкритому бою зустрілись загони УПА, у складі яких були відділ південної групи УПА-Північ “Богун” під командою Петра Олійника («Енея») та з’єднання УПА-Південь під командуванням Василя Кука («Леміша»). Загалом сили повстанців складалися з 3000 бійців, з яких не кожен був озброєний.

З боку ворога виступили 4 піхотні бригади, танковий батальйон, авіація та кавалерійський полк НКВС, а це близько 15 000 бойовиків.

«Наступали танки НКВС. Вони вже кілька разів йшли в бій і не можуть прорвати. Вони рахували так, що сильним ударом дадуть і зразу нас розколють і увірвуться клинком всередину, от пробували кілька разів прорвати й не можуть. Танки за танками йдуть. Ми укріпили пагорб. Уявіть: хлопці молоді, років 20-25, і такий дали бій по танках, що там деякі й залишилися. Пробити броню танку не можуть, але б’ють по гусеницях. То совіти зрозуміли що не візьмуть, і танки відступили.  Завершився день 24 квітня 1944 року», — з спогадів Василя Кирилюка, учасника бою під Гурбами.

Під час операції повстанські підрозділи були змушені вести важкі фронтальні оборонні бої, що проходили з перемінним успіхом. За звітами ВВ НКВС відбулося 26 бойових зіткнень, причому деякі з них тривали по 8-11 годин. В ніч з 24 на 25 квітня командир «Ясен» (Микола Свистун)  віддав накази курінним проривати ворожу облаву. 25 квітня розпочався Бущанський прорив. Курінні «Докса» (Семен Котик) та «Мамай» (Іван Сало) мали прорватись в бік села Буща, тим самим забезпечити прорив інших частин.

НАСЛІДКИ БОЮ

Для Української повстанської армії найбільша битва з військами НКВС, у Кременецьких лісах 21-25 квітня, була переможною. Попри значну  перевагу у зброї та особовому складі, радянським військам не вдалося вибити повстанців з оборонних позицій і витіснити з лісового масиву на відкритий простір, на тили фронтової лінії Червоної армії з метою цілковитого знищення.

Повернення бійців УПА з рейду

Згідно з підрахунками української сторони, УПА втратила не більше 100 повстанців, близько 300 було поранено. Війська НКВС зазнали більших втрат, приблизно 900 бойовиків було вбито і стільки ж поранено. Радянська сторона описує ситуацію по-іншому: на їхню думку, вони втратили лише 11 вояків, а вбили 2018 повстанців. Проте з цим не погоджуються українські історики. Командування НКВС під час битви не хотіло звітувати керівництву СРСР про неефективну операцію на західних теренах України, тому й суттєво завищувало втрати УПА. Крім того, ворог не хотів розвіювати міф про «непереможну Червону армію», тому й вдався до таких спекуляцій.

 «Гурби ― це наша перемога над ворогом, який переважав нас у багато разів. Перемога не тільки політична, а й мілітарна, і жодні звірства та мордування, при яких енкаведисти, як спрути, накидаються на наших бійців і на цивільне населення, щоб обмити руки в їхній крові, щоб поштрикати штиками їхні благородні тіла, не мають і не можуть мати успіху. Бо терором не можна знищити всезростаючого революційного руху. Ним ворог нас не злякав, а навпаки, збудив вогненну ненависть до себе і згуртував до відкритої боротьби проти більшовицького  терору, проти більшовицького імперіалізму. Гурби ― це наша відповідь ворогові», — майор Косенко, учасник бою під Гурбами, спогад від 13 травня 1944 року.                                                                             По матеріалам Центру дослідження визвольного руху.

На екрані відображено карто – схему бою під Грубами.

3.УПА в боротьбі з тоталітарним режимом на початку 50х років

Великих втрат (40—60 %) сили УПА зазнали внаслідок проведених рад. режимом 1-ї (січень—березень 1945) і 2-ї (січень—квітень 1946) "Великих блокад", коли частини Внутр. військ НКВС СРСР і Червоної армії блокували всі населені пункти та лісові масиви Західної України.

Це спонукало командування УПА змінити тактику. В регіонах, де визвол. рух був найбільш виснажений, відбулася демобілізація повстанських загонів і перехід до конспіративно-підпільних методів боротьби. Першими на суто підпільні форми перейшли УПА-Південь (1945) і УПА-Північ (1946). Військ. підрозділи зберігалися в УПА-Захід, однак переважно в Карпатах і на Закерзонні. На решті території бойові структури підпілля мали діяти силою не більше 30—40 бійців.

Під кінець 1949 визвол. рух остаточно перейшов на підпільні методи боротьби. 3 вересня 1949 гол. командир УПА Р.Шухевич оголосив про демобілізацію останніх відділів УПА. Відтоді в Україні діяло збройне підпілля, що зосереджувалося на протидії колективізації, антирад. агітації, замахах на представників адміністрації, комуніст. активістів і військовиків, диверсіях, актах саботажу тощо.

Після загибелі голови Бюро Проводу ОУН і гол. командира УПА Р.Шухевича (5 березня 1950) активність націоналістичного підпілля різко знизилася. Останній керівник ОУН і УПА В.Кук (1950—54) вживав заходів задля збереження кадрів (3,5 тис. осіб на поч. 1950) і перенесення осередків боротьби в центр. Україну, поки його не спромоглися схопити в ході спец. операції КДБ. Відтоді організована антирад. боротьба припинилася і надалі являла собою розрізнені осередки спротиву.

Офіційно КДБ вважав 1956-й роком остаточного придушення збройного підпілля. Однак і в наступні роки траплялися арешти й навіть сутички з останніми повстанцями. 14 квітня 1960 було ліквідовано останню боївку ОУН під проводом П.Пасічного (псевдо — Чорний) на х. Лози Бережанського р-ну Терноп. обл. У квітні 1965 у сутичці з міліцією в с. Улашківці Чортківського р-ну Терноп. обл. підірвався гранатою підпільник П.Басюк. Очевидно, останнім підпільником, який загинув у бою, був Ю.Михайлецький. Оточений співробітниками КДБ при РМ УРСР 1967 у криївці, яку він облаштував у печері коло с. Рукомиш Бучацького р-ну Терноп. обл., він підпалив себе, щоби не здатися в полон. Арешти поодиноких учасників підпілля тривали й наприкінці 1960-х, і в 1970-х рр., а окремі повстанці переховувались аж до 1991.

Відповідно до офіц. рад. статистики за 1944—53 УПА й підпілля ОУН здійснили 14 424 бойові акції, в яких загинуло 30 756 осіб. Очевидно, що дані про втрати рад. сторони явно занижені, а повстанців — завищені. За зазначений період органи держ. безпеки вбили понад 155 108 повстанців, 103 866 взяли в полон, а 76 753 вийшли з повинною. З 1944 до 1953 було виселено у віддалені райони СРСР майже 204 тис. осіб — членів сімей учасників повстанського руху й тих, хто допомагав повстанцям.

Використовується фрагмент з фільму «ОУН – УПА. Історія україн –ських земель». Режим доступу https://www.youtube.com/watch?v=MJsak2k_-4Y

4.Методи боротьби сталінських каральних органів з УПА.

У боротьбі проти визвольного руху репресивно-каральна система використовувала низку методів: чекістсько-військові операції, паспортизацію (облік населення), залучення широко розгалуженої агентурної сітки, депортації, колективізацію, ідейнопропагандистську роботу тощо. Основною формою придушення радянською владою руху опору були так звані “чекістсько-військові операції”. З серпня 1944 до 1 січня 1945 рр. у Дрогобицькій області УРСР проведено 439 операцій, при цьому вбито 3 432 особи, захоплено і заарештовано – 2 550, “вийшли з повинною” – 6112. За період із 1 січня до 1 липня 1945 р. в області проведено 2 146 чекістсько-військових операцій, у результаті яких ліквідовано 85 груп. Убито 3 435 осіб, захоплено і заарештовано – 5 039, “вийшли з повинною” – 10 0743. Тільки 13-й загін – 7-й дивізіон ВВ МВС – ВО МВС СРСР у Дрогобицькій області здійснив у 1946 р. 28, у 1947 р. – 20, у 1948 р. – 14, у 1949 р. – 15, у 1950 р. – 17, у 1951 р. – 15, у 1952 р. – 32, у 1953 р. – 17 таких операцій4. В усіх селах Дрогобицької області у кожній десятій хаті було встановлено звукові сигнали, через які викликалися чекістські військово-оперативні групи5. До боротьби проти визвольного руху залучалася також Червона армія. Так, з 18 серпня до 9 вересня 1944 р. НКВС разом із військами 4-го Українського фронту проводили великі військові операції в Дрогобицькій області УРСР. За офіційними даними, тоді було вбито 1 174 і захоплено 1 180 націоналістів, затримано 6 000 осіб, які ухилялись від мобілізації6 . Перша масштабна збройна акція радянського режиму проти УПА була проведена у грудні 1944 р. у районах Дрогобицької та Львівської областей. За підрахунками 367 ФОРМИ І МЕТОДИ БОРОТЬБИ РАДЯНСЬКИХ РЕПРЕСИВНИХ ОРГАНІВ ПРОТИ ПІДПІЛЛЯ... П. Мірчука, у ній взяли участь приблизно 20 000 бійців та спецгрупа МДБ із Києва. Тоді загинули відомі командири УПА і провідники ОУН, але зазнали значних втрат і карателі. Під час операції неподалік с. Велика Горожанка Миколаївського району у триденному бою, у якому енкаведисти застосували танки й авіацію, повстанці не лише вийшли з оточення, втративши 20 бійців, але знищили близько 300 карателів7 . Боротьба проти підпілля відбувалася активно шляхом арештів. Так, за час від 1944 до 1 січня 1956 рр. органами МВС – МДБ у західних областях України у боротьбі з визвольним рухом було арештовано 103 828 осіб, у тому числі: у 1944 р. – всього 18 732 особи, у Дрогобицькій області 2 719, 1945 р. – 25 618/4 264, 1946 – 18 649/2 113, 1947 – 10 374/2 046, 1948 – 9 936/1 510, 1949 – 6 461/1 334, 1950 – 9 009/2 023, 1951 – 3 154/696, 1952 – 1 070/79, 1953 – 697/33, 1954 – 60/9, 1955 – 68/4, всього – 103 828/16 830. Серед них засуджені – 87 671/13 871, до вищої міри покарання – 2 755/128, позбавлені волі – 83 775/13 469, виселені – 953/260, інші міри – 188/148. За лютий того ж року проведено 474 чекістсько-військові операції, внаслідок яких вбито 613 підпільників, арештовано 457 і з’явилося з повинною 953, переховувалися від призову в ЧА та з’явилися з повинною – 2 570 осіб9. Постанова ЦК КП(б)У від 10 січня 1945 р. “Про посилення боротьби з українськонімецькими націоналістами у західних областях України” зобов’язувала наркома внутрішніх справ УРСР і начальників обласних управлінь цього відомства до 15 лютого провести у сільській місцевості регіону облік населення від 15 років. Під час обліку рекомендувалося “точно встановити, де знаходиться той чи інший громадянин або громадянка. Родичів тих осіб, точне місцезнаходження яких не буде встановлене, попередити під розписку: якщо ці особи не з’являться до органів радянської влади, вони вважатимуться учасниками банд і до їхніх родичів будуть ужиті репресії, включно до арешту й виселення”10. Конкретні заходи щодо організації акції викладено у постанові ЦК КП(б)У від 19 січня 1945 р. “Про проведення реєстрації населення в західних областях України”. Обкоми і райкоми партії мали надавати всіляку допомогу органам НКВС у цій нелегкій справі. Про важливість паспортизації свідчить те, що у всіх звітних документах про боротьбу з українським націоналізмом включалися дані про результати проведеної роботи в цьому напрямі. Стислі терміни, визначені для її завершення, вимагали значного напруження сил і залучення великої кількості людей. Але й за цих умов організувати перепис відразу вдалося не скрізь. У порядку контролю і з метою прискорення процесу реєстрації це питання розглянуто на засіданні політбюро ЦК КП(б)У. З’явилася спеціальна постанова від 26 лютого 1945 р., у якій вказувалися недоліки у проведенні перепису: у Станіславській області облік населення проведено у 520 сільрадах зі 695, у Волинській – у 798 із 1 516, у Дрогобицькій реєстрацію здійснено формально. Широкомасштабна облікова акція допомогла виявити серйозні недопрацювання. ЦК КП(б)У санкціонував продовження реєстрації до 15 березня. Після цього відбувся перепис міського населення краю11. Після проведення паспортизації, відповідно до рішення ЦК КП(б)У від 4 жовтня 1946 р., із питання підтримання паспортного режиму протягом 4 кварталу 1946 р. і 1 кварталу 1947 р. органи міліції Дрогобицької області перевірили 104 009 будинкових та інших житлових споруд, а також 1 732 підприємства та організації. Разом – 105 741. У результаті перевірки було виявлено 4 741 особу12. Разом із проведенням військово-чекістських операцій із ліквідації ОУН, репресивнокаральні органи розпочали агентурну роботу та нейтралізацію шляхом арешту 368 Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ націоналістичних “елементів”. Агентурна робота в ці роки полягала у створенні агентурно-інформативного апарату, у першу чергу за рахунок членів ОУН та створення спеціальних агентурно-бойових груп13. Агентура виконувала й інші функції, зокрема розкладання націоналістичних організацій із середини14. 14 жовтня 1944 р. розпочато справу під назвою “Провід”, у якій фігурували 25 осіб, у тому числі обласний провід ОУН15. Уже 14 грудня 1944 р. 2-й відділ УНКДБ у Дрогобицькій області відкрив спеціальну агентурну справу № 27 на членів Дрогобицького окружного проводу ОУН “Омут”16, а станом на 20 жовтня 1945 р. було 96 таких справ, у яких проходило 789 фігурантів17. Окрім того, на всі проводи Дрогобицької округи заводяться аналогічні агентурні справи. Так, станом на 1 січня 1948 р. були відкриті агентурні справи на районні, надрайонні та окружні проводи Дрогобицької округи ОУН18. Після постанови ЦК КП(б)У від 10 січня 1945 р. поширення агентурної мережі стало пріоритетним завданням. М. Хрущов запропонував методи організації і залучення агентури, а саме: викликати з сіл великі групи населення (50 – 100 осіб) і під час допитів вербувати агентів та інформаторів або зустрічатися із завербованими. Відповідно до цих рекомендацій, у Дрогобицькій області з 26 січня до 5 лютого 1946 р. із 777 населених пунктів викликано на допити 17 872 особи. У результаті цього було завербовано 637 осіб, заарештовано 43 симпатики, з’явилося з повинною 5 осіб19. У першій половині 1946 р. тривали виклики населення у райвідділи НКВС і НКДБ; із 6 до 15 лютого у Дрогобицькій області було викликано 15 608 осіб, із них завербовано – 378. Від 26 лютого до 5 березня того ж року таким чином завербовано 106 осіб20. Пізніше також було проведено масові виклики населення в області з 307 населених пунктів: викликано 4 539 осіб, завербовано 12621. З метою налагодження агентурної роботи і створення “паралельної агентурної мережі” (таємні працівники МВС, МДБ і агентура функціонували у вигляді підпілля ОУН), у великі міста західних областей України з 10 липня 1946 р. скеровували досвідчених оперативників, їх переводили у ранг “негласних працівників”. Під безпосереднім керівництвом перших секретарів обкомів КП(б)У їх влаштовували на роботу під виглядом представників різних заготівельних організацій або добровільних товариств, забезпечивши відповідними документами. До кожного з них прикріплювали 30 – 40 агентів із прилеглих до міста районів. Такі “паралельні мережі” було утворено в кожному місті шести областей західного регіону, куди скерували по одному працівникові, зокрема в Дрогобицькій області – у містах Стрий, Сколе, Борислав, Турка та обласному центрі22. У Дрогобицькій області на кінець листопада 1944 р. у складі агентурної сітки числилося: 1 резиден 15 агентів-“внутрєшніків”, 605 “інформаторів”23. Якщо за п’ять місяців 1944 р. РВ НКВС завербовано 40 осіб – “інформаторів”, то за 7 місяців 1945 р. завербовано тільки 16 осіб24. Станом на 1 січня 1945 р. на обліку було 3 резидентів, 25 агентів, 724 “інформатори”. Уже 15 травня 1945 р. числилося 26 резидентів, 56 агентів, 1 363 “інформатори”25. За час від 20 липня до 20 жовтня 1945 р. для розробки ОУН у Дрогобицькій області завербовано 19 агентів-маршрутників, 13 агентів-“внутрєшніків”, 257 “інформаторів”, 28 резидентів. Усього – 317 осіб. На 20 жовтня 1945 р. агентів-“інформаторів” було 1 989 [360, арк. 294]26. Станом на 1 листопада 1946 р. діяло 276 агентів. Серед них 119 – агентів-внутрєшніків, 128 – агентів-маршрутників, 0 – агентів-вербувальників, 0 – агентів-зв’язників, 29 – агентів-бойовиків. Крім того, на обліку перебувало 145 резидентів, 2 330 – інформаторів27. 20 лютого 1947 р. із УМВС в УМДБ було передано 2 088 осіб

За матеріалами національного інституту памяті              5. Ніл Хасевич – художник УПА.                                                               . 1905, 26 листопада – на Рівненщині в родині священика народився Ніл Хасевич – художник-графік, громадсько-політичний діяч. Лицар Срібного Хреста Заслуги.

“У своєму житті я втратив уже все, але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але б'юся різцем і долотом. Я, каліка, б'юся в той час, коли багато сильних та здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються”.

З 1926-го навчався у Варшавській академії образотворчих мистецтв. Тут відбувається становлення Ніла Хасевича – художника. Він шукає свій шлях у художньому світі. Та остаточно зупиняється на графіці. Замислюючись над специфікою мистецтва, 24 лютого 1934-го запише:

«Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди… Це єдина мова, якою можна висловити все».

Із книги «Графіка в бункерах УПА», Філадельфія 1952 р.

1927-го Ніл Хасевич став одним із співзасновників мистецького гуртка «Спокій» у Варшаві. До його складу входили українські студенти Варшавської академії образотворчих мистецтв і на 1939-й їх чисельність складала 33 чоловіки. За роки існування гуртка організовано 13 виставок, у тому числі дві пересувні – на Волині.

У Варшаві наполегливо працює та удосконалюється у створенні дереворитів (гравюра на дереві) та екслібрис (книжковий знак, невелика художньо виконана етикетка, де вказано, кому належить книга).  Протягом 1930-х він отримує визнання у мистецьких колах Європи. Його твори були представлені на 35 виставках. Роботи художника експонуються не тільки на крайових виставках, але і в Празі, Берліні, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Чикаго, Нью-Йорку. 1937-го він здобуває третій приз на виставці дереворитів у Варшаві. І вже за два роки в польській столиці виходить друком художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича», а у Філадельфії побачив світ − «Екслібрис Ніла Хасевича». В мистецьких колах його ім’я ставлять в один ряд із Юрієм Нарбутом, Василем Кричевським, Петром Холодним.

Отримавши диплом Академії мистецтв з правом викладати в середніх школах 1935-го повертається на Волинь і деякий час вчителює. Ніл Хасевич став членом Волинського українського об’єднання та Організації українських націоналістів (ОУН). Співпрацює з часописами «Волинь», «Шлях», «Волинське слово» у Луцьку та Рівному.

Протягом 10 років (1942 – 1952) Ніл Хасевич у підпіллі національно-визвольної боротьби – боєць групи УПА «Північ» на Волині. Діяв під псевдо «Зот», «Рибак», «Старий» тощо. Був активним членом крайової референтури пропаганди Організації українських націоналістів. Керував друкарнею повстанців, працював як художник і редактор, готуючи ілюстрації до журналів УПА «До зброї», «Український перець», «Хрін». Не дивлячись на складні умови підпільного життя, Ніл Хасевич розвивався як художник-графік. Доробок воєнної і повоєнної доби – 150 дереворитів, які видано за океаном в альбомах «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950 –1952). Його малюнки потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН, поширювались в посольствах іноземних держав. Ці твори показували світові, що в Україні триває боротьба проти більшовицького режиму.

«Його графіка була ефективною зброєю в руках визвольного підпілля, - писала про Ніла Хасевича підпільниця, діячка ОУН – Марія Савчин (псевдо «Марічка») у спогадах «Тисяча доріг». – Був він незвичайно вартісна для підпільної боротьби людина ще й тим, що постійно вишколював нових людей, які опісля відходили в різні округи, де ілюстрували підпільні видання чи виготовляли кліша для друкарень».

Практично весь час Хасевич проводив у криївці. Працював нерідко без необхідного обладнання. З метою безпеки, час від часу, змінювали його місце перебування. Перевозили «Зота» до нового бункера на спеціально виготовленому велосипеді.

Він розробив бофони – квитки на бойові фонди ОУН та УПА, які виконували функцію повстанських грошей, облігацій чи квитанцій. Повстанці їх видавали населенню за продукти, одяг тощо. Бофони чітко передають ідейний зміст визвольної боротьби.

Загинув 4 березня 1952-го у бункері біля Сухівців Клеванського району на Волині.

За матеріалами національного інституту памяті

Портрет Ніла Хасевича , ілюстрації з циклу «Волинь у боротьбі»

6. Керівники УПА – Роман Шухевич , Василь Кук.

Роман Шухевич походив зі славного українського роду. Його прадід, священик Йосип Шухевич, першим в українській літературі перекладав Вергілія, Шиллера, Вальтера Скотта. Іван Франко написав передмову до посмертного видання його творів. Дід, професор Володимир Шухевич був активним учасником товариства «Просвіта» і дійсним членом Наукового товариства імені Т.Шевченка. Володимир Шухевич був автором дослідження «Гуцульщина», найґрунтовнішої праці про гуцулів у 5-ти томах. Дядько Степан Шухевич був адвокатом і оборонцем прав українців на гучних політичних процесах у Польщі. Роман Шухевич, фото 1908 року Батько Романа Осип Шухевич, суддя, під час проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) став політичним комісаром в Кам’янці Струмиловій (тепер Кам’янка-Бузька) на Львівщині, за що після поразки визвольних змагань карався польськими окупантами у львівській тюрмі «Бриґідки». Мати Євгенія  була донькою-одиначкою отця Єтоцького, пароха в селі Оглядів на Радехівщині. Батьків Романа Шухевича більшовики арештували і вислали за межі України (батька в Кемеровську область Росії, матір в Казахстан), де вони невдовзі померли. Батьки Романа Шухевича: Йосип-Зенон Шухевич та Євгенія-Емілія Шухевич (Стоцька). Центр досліджень визвольного руху (ЦДВР) 15-річний Роман Шухевич на різдвяних канікулах врятував дитину, яка через крихкий лід впала у крижану воду. Внаслідок переохолодження рятівник довго хворів на запалення легенів. Навчаючись у 1917-1925 роках в Академічній гімназії, Роман мешкав у Львові під опікою бабусі Герміни. У неї в 1921-1922 роках винаймав кімнату полковник Євген Коновалець – Командант УВО. Гімназист Роман часто спілкувався із полковником, прислухався до його розмов, які справили великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього Командира УПА. Фото зі студентської справи Романа Шухевича, 1926. ЦДВР Роман Шухевич дуже любив спорт. Він грав у футбол, волейбол, баскетбол, водне поло, займався боксом, кінним і лижним спортом. На Запорозьких іграх у Львові він встановив рекорд бігу з перешкодами на 400 метрів та рекорд у плаванні на 100 метрів. Займав призові місця у метанні диску та штовханні ядра. Роман Шухевич – спортсмен. Львів, поч. 1930-х рр. Особливо добре Шухевич володів шпагою, якою тричі боронив честь українського студентства. Займався він також планеризмом і отримав диплом пілота безмоторного літака. Роман Шухевич (нагорі) в 1922 році / З приватного архіву родини Богдана Підгайного Шухевич захоплювався мандрами по річках: на човні проплив з Галичини по Бугу та Віслі до Балтики і назад — на веслах проти течії. Також він заснував у «Пласті» курінь «Чорноморці», з яким проплив усі найважливіші ріки Західної України. Роман Шухевич серед членів 10-го куреня УУСП “Чорноморці”. Зліва праворуч: 1-й ряд: невідомий, Яро Гладкий, Роман Шухевич; 2-й ряд: невідомий, Роман Рак, Антін Івахнюк, Євген Полотнюк, невідомий (1929) ЦДВР Роман Шухевич був музично обдарованою людиною: закінчив курс народних танців Василя Авраменка, навчався в Музичному інституті імені Лисенка, закінчив курси гри на фортепіано. Він виступав з концертами на різних сценах Львова. У студентські роки у Львові Роман грав у студентському квартеті «Ревелєрси Євгена» («Львівські ревелєрси»). Одним із солістів квартету був рідний брат Романа Юрій, пізніше, у 1941-му закатований більшовиками. Брати навіть виступали спільно у Львівському оперному театрі. Роман полюбляв грати на фортепіано і робив це за кожної слушної нагоди. Як зазначали квартиранти родини Шухевичів, коли в домi починалися суперечки, Роман сідав за фортепіано, грав і співав з «Наталки Полтавки»: «Де згода в сімействі, там мир і тишина». Після цього сварки вщухали. Одного разу молодий Шухевич грав на фортепіано на вечірці в карпатському містечку. Інструмент привезли на возі, але назад коштовне фортепіано пошкодували трясти на возі, тому понесли на руках. Несли разом зі стільцем, на якому сидів Шухевич, який продовжував грати всю дорогу. Роман Шухевич із сестрою Наталею (1938 рік). Історична правда, ЦДВР Після звільнення з ув’язнення Роман Шухевич разом із приятелем Богданом Чайківським заснував першу в Галичині українську рекламну фірму «Фама». Фірма успішно розвивалася й відзначилася креативним підходом до реклами, не гребувала еротичними сюжетами та оригінальними акціями. Зокрема, одного разу працівники «Фами» поширили в львівських ЗМІ плітки, що в певний час одна жінка вкоротить собі віку, стрибнувши з даху готелю «Жорж». Коли у визначене місце збіглися репортери, з даху впала лялька жінки з рекламою. Реклама жіночої білизни і не тільки / Історична правда Окрім газетної реклами, «Фама» активно працювала на ринку крамничних вітрин, заробляла рекламою на трамвайних стовпах, тощо. З часом справи пішли настільки добре, що в останні роки існування компанія вийшла на ринки Угорщини та Німеччини. При цьому Роман Шухевич весь час вів «чорну» бухгалтерію і щомісяця перераховував чималі кошти на потреби українського підпілля. Зразки реклами для фірми з виробництва мастильних матеріалів “Елеґант” у газеті “Діло” (1938) / Історична правда Свої воєнні університети генерал-хорунжий УПА починав як звичайний рядовий гарматник у польському війську. У 1928-1929 роках Шухевич проходив строкову службу в артилерійській частині у Володимирі-Волинському і навіть навчався в так званій підстаршинській школі. Але через участь в українській націоналістичній організації він вважався неблагонадійним, тому не зміг завершити навчання і залишився рядовим. Роман Шухевич і Осип Дяків. 1940-ві / Вікіпедія Роман Шухевич, керуючи Організацією Українських Націоналістів, показав себе талановитим політиком. Саме під його керівництвом ОУН зробила цілий ряд вкрай важливих політичних кроків: в серпні 1943 проведено ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН, прийнято розгорнуту програму організації, що була по суті програмою національно-визвольного руху. В листопаді за участі Шухевича було проведено Конференцію поневолених народів, своєрідний антикомуністичний Інтернаціонал, який мав стати основою антирадянського фронту боротьби народів СРСР. В липні наступного 1944 року ОУН створила підпільний парламент — Українську головну визвольну раду. До неї увійшли представники різних політичних сил, причому головним критерієм відбору була готовність до збройної боротьби за створення Української держави. Роман Шухевич з дружиною Наталією Березинською. Весільне фото (1930) ЦДВР Міф про Шухевича гауптштурмфюрера СС Кремлівські пропагандисти та проросійська “п’ята колона” поширюють фейк, нібито головний командир УПА Роман Шухевич мав військове звання гауптштурмфюрера СС та отримав з рук Гітлера один або навіть два німецькі Залізні хрести — за участь у каральних операціях проти мирного населення. Насправді жодного стосунку до з’єднань СС Роман Шухевич не мав, також не існує жодних відомостей про нагородження Шухевича будь-якими відзнаками Вермахту та Третього Райху. Задовго до початку світового збройного протистояння українські націоналісти розглядали можливість нової великої війни як шансу для збройного виборювання незалежності України. Українці потребували союзників у творенні національних мілітарних структур. Проте коло союзників у цій справі було дуже обмеженим, оскільки діяльність цих мілітарних з’єднань була спрямована проти країн, між якими було розділено український народ у міжвоєнний період. В ОУН усвідомлювали, що здобуття незалежності можливе тільки за допомогою армії. А армія потребувала не тільки відважних рядових, а й фахових офіцерів та сучасного озброєння. Усе це могла забезпечити тільки державна машина. А тому треба було знайти союзника, який би погодився допомогти в оснащенні ядра майбутньої армії. Німеччина вважалася цілком підходящим варіантом через наявність спільного противника — Радянського Союзу. Батальйони Нахтіґаль і Роланд стали результатом угоди ОУН з військовою розвідкою (Абвером) і розглядалися українськими націоналістами як ядро для майбутніх самостійних збройних сил. Вони не мали відношення до структури СС і діяли в оперативному підпорядкуванні Вермахту. Роман Шухевич (2-й зліва сидить) серед старшин легіону «Нахтігаль» / Фото з сайту “Українське військо” ОУН(б) чудово розуміла, що домовляється з тоталітарною державою, яка переслідує виключно власні інтереси. Щоб не перетворитися на інструмент у чужих руках, лідери ОУН(б) виставили умови — майбутні батальйони мали перебувати під їхнім політичним проводом, підлягаючи німецькій команді тільки у питаннях військової тактики та вишколу. Українські вояки не складали присягу Німеччині. Також ОУН(б) залишила за собою право надавати військові звання бійцям та закладати внутрішню організацію підрозділу. Обидва батальйони готувалися для війни на Східному фронті і в жодному разі не могли бути використані проти західних союзників. ОУН домоглася для бійців Дружин українських націоналістів (ДУН) — як оунівці називали обидва батальйони — права мати капеланів, які стали духовними опікунами солдатів-українців. Одночасно у ДУН була відсутня нацистська агітація. Роланд і Нахтіґаль весною 1941 року пройшли вишкіл у Нойгаммері та Зауберсдорфі (Німеччина). 22 червня 1941 року — з перших годин радянсько-німецької війни — Нахтіґаль взяв участь у бойових діях. Командиром Роланда з українського боку був майор Євген Побігущий, командиром Нахтіґалю — сотник Роман Шухевич. 30 червня 1941 року Нахтіґаль опинився у Львові. Тут усі солдати отримали звільнення на тиждень, а його командир зайнявся насущними проблемами. До Львова якраз дісталася група членів ОУН(б) під командуванням Ярослава Стецька, яка мала проголосити у Львові відновлення Української держави. Ця подія відбулася ввечері того ж 30 червня 1941 року. У серпні 1941-го солдати довідалися про арешт уряду Ярослава Стецька (Українського державного правління), в якому Роман Шухевич обійняв посаду заступника міністра оборони. Вояки батальйону Нахтіґаль висунули вимогу звільнення українських урядовців. 13 серпня бунтівні батальйони зняли з фронту і відправили в тил — у Нойгаммер. З Нойгаммера було відправлено письмовий меморандум із вимогою звільнити заарештований Провід ОУН(б) та членів Державного правління та повернути батальйон на Східний фронт. Вимоги не виконали, а самі батальйони розформували. Обидва батальйони восени 1941 року реорганізували в одну частину — 201-й шуцманшафт-батальйон, який формувався на контрактній основі. Після додаткового вишколу цей батальйон відправили у Білорусь для охорони шляхів сполучення. Незважаючи на це, місцева окупаційна влада у Білорусі намагалася схилити Шухевича до участі у стяганні контингентів з селян, але отримали рішучу заперечну відповідь. Роман Шухевич в однострої батальйону Нахтіґаль. Жодних «есесівських» відзнак — рун і черепів — на його формі немає. 1 грудня 1942 року термін дії контракту скінчився, й учасники батальйону відмовилися присягати Адольфові Гітлеру. Батальйон перевезли до Львова, де офіцерів заарештували. Роману Шухевичу вдалося втекти і в листопаді 1943 року він очолив УПА. Як бачимо, у жодній із частин СС Роман Шухевич не служив. Батальйон Нахтіґаль перебував у підпорядкуванні командування Вермахту. Під час Нюрнберзького процесу питання про участь Нахтіґалю у воєнних злочинах не піднімалося. Історія про те, що Шухевич нібито отримав Залізний хрест із рук Гітлера, є вигадкою. Її у 2007 році поширив лідер КПУ Петро Симоненко під час засідання Верховної Ради. Насправді, у списку нагороджених Залізними хрестами присутні українці (переважно з дивізії СС Галичина), але Романа Шухевича серед них немає. У 2010 році суд зобов’язав Симоненка: На найближчому з моменту набрання законної сили рішення суду пленарному засіданні Верховної Ради України спростувати поширену ним недостовірну інформацію про Романа Шухевича. Попри це, міф про Залізні хрести Шухевича досі активно експлуатують певні середовища. Насправді хрестами Шухевича відзначив не Гітлер, а підпільний парламент — Українська головна визвольна рада. Звісно, це були не німецькі, а українські нагороди: Золотий хрест бойової заслуги 1-го класу і Золотий хрест заслуги 1-го класу, присуджені командиру УПА в 1950 році, посмертно. Роман Шухевич та невідомий підпільник, 1948 рік / galinfo.com.ua Роман Шухевич загинув 5 березня 1950 року у підпільній штаб-квартирі в с. Білогорща біля Львова у бою з оперативною групою МДБ УРСР. Кремлівські окупанти ретельно приховали місце поховання видатного українця. Досі немає жодних відомостей про це. Найімовірніше інформація про це є лише в архівах радянських спецслужб у Москві.

Оригінал статті - на сайті Українського кризового медіа-центру: https://uacrisis.org/uk/shuhevych-fakty-mify

11 січня 1913 року народився Василь Кук, один з лідерів українського визвольного руху у XX столітті, останній Головний командир Української повстанської армії після загибелі генерала Романа Шухевича.

Василь Степанович Кук з’явився на світ 1913 року у багатодітній родині в селищі Красне, що нині належить до Буського району Львівської області. Закінчив Золочівську класичну гімназію товариства “Рідна школа”. Вступив на юридичне відділення Люблінського католицького університету. Ще в юному віці, як і його брати, став членом Організації Українських Націоналістів. Перевозив нелегальну літературу, зброю, виконував різноманітні доручення керівництва ОУН. Два роки провів у польській тюрмі за проукраїнську діяльність. Його рідні брати Ілярій та Ілько були страчені у 1938–1939 роках за причетність до ОУН. Ще двох братів, Филимона й Івана, засудили до ув’язнення вже за радянського режиму 1940 року.

Після нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз Василь Кук очолив одну з похідних груп ОУН (20–30 осіб), яка мала йти слідом за німецькими військами і проголошувати українську владу. Група Кука вирушила до Києва, але місця призначення не дісталася. В останній день літа 1941 року у місті Васильків під Києвом німці заарештували Кука. Під час перевезення до Львова він зумів утекти й надалі долучився до боротьби проти нацистських окупантів.

Із 1942 року Василь Кук керував діяльністю ОУН на землях центрально-східної і південної України. За фіктивними німецькими документами мешкав у Дніпропетровську (нині Дніпро), Києві та Умані. За словами його дружини Уляни Крюченко, гасло “Україна для українців, геть чужинців!” він відкинув як “заскорузле та вузьконаціональне”, залучав національні меншини до підпільної роботи, ініціював створення об’єднаного фронту всіх поневолених народів СРСР. Навесні 1943 року очолив УПА-Південь, а згодом став заступником Головного командира УПА Романа Шухевича. Користувався псевдонімами “Леміш”, “полковник Коваль”, “Юрко”, “Медвідь”.

Від 1944 року українські партизани зосередилися переважно на боротьбі проти сталінського тоталітарного режиму. Після загибелі Романа Шухевича, влітку 1950 року відбулася конференція керівників українського визвольного руху. На ній Василя Кука обрали Головним командиром УПА, провідником ОУН в Україні та секретарем Української головної визвольної ради.

Кук наполягав на перенесенні головного центру опору із західної України далі на схід – на Хмельниччину, Вінниччину, Житомирщину. Він бачив, що сили УПА невпинно тануть в нерівній боротьбі з режимом. Станом на 1951 рік в Україні ще діяли до 1700 озброєних партизанів і підпільників, переважно невеликими групами по 8–12 осіб. Основні зусилля вони зосереджували на видавництві й поширенні агітаційної літератури, здійсненні нападів на місцевих чиновників, партійців, спецслужбістів, радянських активістів. Василь Кук усвідомлював, що шансів на перемогу вже немає. Та зброї він не складав.

23 травня 1954 року Василь Кук із Уляною Крюченко з’явився на одній з криївок неподалік села Кругів Золочівського району Львівської області. Проте завербований кадебістами зрадник приспав їх за допомогою снодійного препарату “Нептун-47”, який додавали у їжу, і викликав оперативну групу КДБ. Заарештованих літаком доставили до Києва, у внутрішню тюрму КДБ УРСР на Володимирській, 33.

Шість років Василь Кук перебував у тюрмах Києва і Москви в цілковитій ізоляції від зовнішнього світу. Пізніше він згадував: “Я був упевнений, що мене, як останнього головнокомандувача УПА, уб’ють. Але КДБ потрібно було дістатися до Степана Бандери, і тому воно переконало Хрущова, який вимагав розстрілу Кука, використати мене у своїх іграх, щоб вийти на Провідника. Я не зрадив, тож вони самі склали лист, де Кук нібито закликав припинити боротьбу УПА. Але я писав одне, а вони дописували те, що вважали за потрібне”.

У червні 1960-го Василя Кука і Уляну Крюченко помилували зі звільненням від кримінальної відповідальності. Це було зроблено з пропагандистською метою – продемонструвати світові “потепління” політичного клімату в СРСР та відсутність в країні політичних в’язнів. Але кожен подальший крок колишнього командарма УПА контролювали кадебісти. Голова КДБ УРСР Віталій Федорчук писав: “Кук був завербований Комітетом державної безпеки України в якості агента з метою використання в заходах щодо компрометації керівників закордонних націоналістичних центрів. Однак від виконання завдань КДБ від ухилявся, ніяких матеріалів, що заслуговували на оперативну увагу, не надавав… Будучи націоналістом-фанатиком і твердо залишаючись на попередніх ворожих позиціях, він зрадив попередні обіцянки. Ніяких статей та інших матеріалів проти українських націоналістів отримати від нього протягом більш як десяти років так і не вдалося”.

Намагаючись діяти методом “батога і пряника”, Василеві Степановичу виділили квартиру у Києві на Дарниці по вулиці Чудновського (нині Григорія Чупринки), влаштували на роботу до Центрального державного історичного архіву, а потім до Інституту історії АН УРСР. Проте 1972 року, коли в Радянському Союзі почалася нова хвиля політичних переслідувань, Кука звільнили з інституту із забороною працевлаштовуватися до наукових та навчально-виховних установ. З великими труднощами він влаштувався рядовим постачальником на комбінат “Побутреклама”, де працював до виходу на пенсію у 1986 році.

Після відновлення незалежності України Василь Кук написав низку праць, присвячених боротьбі ОУН і УПА, діяльності Романа Шухевича, Степана Бандери, Ярослава Старуха, Дмитра Мирона-Орлика.

2002 року Василь Кук відмовився від звання Героя України. Він заявив, що не може прийняти його, допоки бійці УПА не визнані на державному рівні учасниками бойових дій та боротьби за незалежність України. Як відомо, статус борців за незалежність України воїни УПА отримали тільки 2015 року, коли Василя Степановича вже не було серед живих.

За атеріалами нгаціонального інститута памяті.

Портрети Р.Шухевича та В.Кука.

7. Організаційний устрій УПА.

Українська повстанська армія вважала себе фундаментом збройних сил Української Самостійної Соборної Держави і тому структурувалася за зразком регулярних армій. Організаційна структура УПА була проста, але водночас достатньо гнучка, щоб можна було ефективно розподіляти людські та матеріальні ресурси.

Хронологія формування військової структури УПА

Жовтень 1942 На першій військові конференції ОУН (б) обрано комісію з розроблення плану розбудови збройних сил організації

Грудень

1942 На другій конференції представлено проект розбудови армії

Січень 1943 Під керівництвом військового референта Сарненського  окружного проводу ОУН (б) Григорія Перегіняка – “Коробки” кілька повстанських відділів об’єднуються в першу сотню

Лютий 1943 На Рівненщині і Волині військові референти ОУН (б) об’єднують повстанські відділи у більші групи.

На третій конференції прийнято низку військових рішень щодо збройної антинімецької та антибільшовицької боротьби.

До кінця місяця створено перші стаціонарні партизанські загони, які стали основою майбутньої повстанської армії  

9 квітня

1943 На нараді Проводу ОУН (б) вирішено іменувати всі збройні формування Українською повстанською армією; об’єднати боївки і сотні у більші структури – Групи. Для кожної Групи виділялася певна територія, де створювалися Воєнні округи (ВО). Їх межі приблизно відповідали межам областей: ВО “Турів” (Волинська область), ВО “Заграва” (північ Рівненської області), ВО “Богун” (південь Рівненської, північ Тернопільської областей), ВО “Тютюнник” (Житомирська область)

Липень

1943 Провід ОУН (б) утворює повстанські відділи на Галичині під назвою Українська народна самооборона (далі – УНС). Командування УНС обійняв Олександр Луцький – “Андрієнко”

Листопад-

грудень

1943 Утворено Генеральні воєнні округи (ГВО), де оперували окремі Групи УПА: УПА–Північ (північно-західні землі Полісся та Волині), УПА–Південь (Поділля) й УПА–Захід (Галичина). Кожна ГВО мала крайового командира з Крайовим військовим штабом (КВШ) та поділялася на територіальні воєнні округи (ТВО), на рівні яких відбувалося безпосереднє керування бойовими діями.

Утворено Головний військовий штаб (ГВШ) УПА, який з грудня 1943 року очолив Олекса Гасин –  “Чорнота”.

Головну команду (ГК) УПА очолив Роман Шухевич – “Чупринка”

 Українська Повстанська Армія поділялася на групи (їх було три), а ті, своєю чергою, на округи. Основною ж тактичною одиницею УПА була сотня.  Із сотень утворювалися курені по 300–800 осіб. Під час складних операцій сотні діяли в складі куренів. Іноді курені формували оперативну групу для здійснення масштабних окремих завдань.

Сотня складалася з трьох чот, до складу яких входили три (інколи чотири) рої. Рій у вишколених бойових сотнях налічував 10–12 вояків, озброєних одним легким кулеметом, двома–трьома автоматами та рушницями.

Від 1944 року збройна боротьба УПА охопила Надсяння та Холмщину. Таким чином було завершено формування територіальної структури УПА, яка діяла на території сучасних Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Черкаської, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської областей, східних землях Підкарпатського та Люблінського воєводств Польщі.

За матеріалами національного інститута памяті

8. Рішення Нюрнберзького трибуналу по 0УН – УПА.

Ані Степан Бандера, ані Роман Шухевич особисто, ані ОУН чи УПА як організації не були засуджені Міжнародним військовим трибуналом у Нюрнберзі.

 Міф . Нюрнберзький трибунал засудив українських націоналістів

Цитата-міф: Документально підтверджено, що тільки на території України від злочинів гітлерівців і їхніх посіпак загинуло 5,3 млн осіб. Участь у них "вояків" ОУН-УПА доведено, як і їхню співпрацю з нацистами… Саме тому, виходячи з принципів Нюрнберзького трибуналу, які визнані у всьому світі, Бандера і бандерівці є військовими злочинцями. Саме тому багато з них були засуджені судами після війни, а сам Бандера — знищений.

Олександр Волеводз, професор кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Московського державного інституту міжнародних відносин, 6 березня 2014 року

 Суть міфу

 Бандеру особисто та ОУН і УПА в цілому засудив Нюрнберзький трибунал, а навіть якщо і не засудив — то все одно вони були воєнними злочинцями.

Факти стисло

 Ані Степан Бандера чи Роман Шухевич особисто, ані ОУН чи УПА як організації не були засуджені Міжнародним військовим трибуналом у місті Нюрнберґ. У жодному з 42 томів матеріалів трибуналу обвинувального вироку щодо них нема.

 Факти докладніше

 У матеріалах Нюрнберзького трибуналу вміщено вичерпний перелік осіб та організацій, що їх визнано злочинними. Українських націоналістів у цьому переліку немає. Із 42 томів справи в СРСР російською мовою видано 7, що відкрило простір для масштабних фальсифікацій та перекручень. Критики українського націоналізму сподіваються відшукати вирок Бандері в одному з невиданих томів. Однак аналіз матеріалів показує, що жодна згадка про Бандеру не може бути витлумачена проти нього.

 У 25 томі зазначено, що все більше українців у таборах праці пристають до "табору Бандери" і що емігранти налаштовують "рухи як Бандери, так і Мельника" проти німців.

 27 том містить свідоцтва, що деякі масові розстріли були помстою "групам Бандери".

 У 29 томі згадується "рух Бандери", спрямований на досягнення державності.

У 38 томі йдеться про відданість українців та "руху Бандери" ідеї самостійності.

 Наказ страчувати бандерівців без суду, вміщений в томі 39 повного зібрання матеріалів Нюрнберзького процесу

 У 39 томі вміщено наказ айнзацгрупам знищувати бандерівців як борців за незалежність України. Наводимо цей короткий документ у повному обсязі:

"Айнзацкоманда С/5

Охоронній поліції та СД

25 листопада 1941 року

Київ

Дніпропетровськ

Миколаїв

Рівне

Житомир

Вінниця.

Стосується: ОУН (рух Бандери)

 Достовірно встановлено, що на території Райхскомісаріату рух Бандери готує заколот із кінцевою метою створення незалежної України. Всіх учасників руху Бандери слід негайно затримати і після докладного допиту під виглядом мародерів без найменшого розголосу ліквідувати. Протоколи допитів надати в Оперативний загін С/5. Цей документ після ознайомлення командирам підрозділів знищити.

 ОберштурмбанфюрерСС

 Підпис (нерозб.)"

 Російські дослідники люблять посилатися на матеріали допиту полковника Абверу Ервіна Штольце, котрий згадував про наказ "провідникам українських націоналістів" Мельнику, (кодове ім’я "Консул І"), та Бандері негайно зібратися під час нападу Німеччини на Радянський Союз та спровокувати демонстрації в Україні, аби розірвати безпосередній тил радянських армій, а також переконати міжнародну громадську думку у начебто "розпаді радянського тилу".

 Але, по-перше, ця загадка так і залишилася лише у виступі радянського обвинувача Миколи Зорі (7 том) і не потрапила до вироку, а по-друге, Абвер у Нюрнберзі не визнали злочинною організацією, тож співпраця з ним з погляду трибуналу не є компрометуючою.

 І ще — на допитах НКВД навіть найвищі радянські командири під тортурами слідчих визнавали себе "фашистськими шпигунами".

За матеріалами національного інститута памяті

Фото Нюрнберзького процесу.

Закріплення вивченого матеріалу у формі настільної інтелектуаль –ної інтелектуальної гри «Криївка».

КРИЇВКА - СУТЬ І ПРАВИЛА ГРИ

« К Р И Ї В К А»

Дійові особи:

1.     УПА – 6 чоловік (карта чорно-червона)

2.     Агенти НКВС – 3 чоловіка (карта червона)

3.     Агент Абверу – 1 чоловік (карта червона з білим колом посередині на якому чорний знак свастики)

Гра ділиться на фази:

-         день

-         ніч

ВЕДУЧИЙ:

«Правила вступили в силу – Криївка засинає» - гравці одягають мішки і під музику по черзі обирають свою карту.

ВЕДУЧИЙ:

«Прокидається НКВС і Абвер» - гравці, що отримали карту НКВС обережно знімають мішки і знайомляться один із одним, Агент Абверу показує свою роль (наприклад по команді ведучого підіймає руку), Керівник трійки показує свою роль (торкається двома складеними пальцями свого плеча – погона). Керівник трійки показує жестами своїм агентам жертви на перші 3 ночі. Це єдина ніч, коли НКВС вночі разом відкриває очі, надалі вони будуть стріляти із закритими очима. Агент Абверу може не спати при договорі.

ВЕДУЧИЙ:

«НКВС і агент Абверу засинає.

ВЕДУЧИЙ:

«Доброго ранку. Слава Україні!» і по черзі надає слово гравцям.

Кожен гравець має 1 хвилину для того щоб висловити сово думки стосовно того, хто є агентом Абверу. Завершує свій виступ словом «Дякую». Якщо гравець сказав слово «Дякую» випадково чи навмисне він не має права говорити після цього слова.

Якщо гравець переконаний в тому, що хтось є агентом Абверу, він може виставити його на голосування. Це робиться наступним чином: гравець говорить «Я виставляю гравця №__ на голосування» і при цьому ставить кулак із виставленим великим пальцем догори на стіл. Фраза має звучати саме так (ніяких «хочу виставити», «виставлю» або відсутність жесту), в противному разі виставляння не приймається. Виставляння вважається прийнятим, якщо Ведучий сказав «Прийнято».

Голосування відбувається шляхом виставлення гравцем кулака на стіл із піднятим догори великим пальцем. Всі голоси  після словом Ведучого «Дякую» не враховуються.

На першому колі голосування відбувається лише у випадку коли виставлено більше одного гравця.

На всіх інших колах якщо виставлений один гравець, він автоматично покидає стіл. Якщо виставлено більше одного гравця, відбувається рейтингове голосування. Всі голоси тих, хто утримався відходять останньому виставленому гравцю. Гравець, який набрав найбільше голосів відправляється на гілляку (покидає стіл).

Якщо два і більше гравця набрали рівну кількість голосів відбувається «Перестрілка» - кожному з них дається по 30 секунд на виправдання/переконання, після чого знову відбувається голосування. Якщо знову набирається рівна кількість Ведучий оголошує: «Хто за те, щоб обидва гравці покинули стіл?», якщо ця пропозиція набирає більшість, то обидва покидають стіл, якщо ні – обидва залишаються за столом.

Вночі постріл враховується лише якщо всі члени НКВС синхронно зробили жест-постріл (імітація піднятими догори вказівним та середнім пальцем натиску на курок). Якщо гравець вистрілив двічі, не вистрілив взагалі, або гравці стрельнули в різних гравців зараховується промах.

Після пострілу Ведучий оголошує «Битва!».

Прокидаються всі Агенти НКВС і Агент Абверу. Агент Абверу вказує пальцем на одного із Агентів НКВС. З ним вони б’ються на «Камінь-ножиці-бумага».

(Нагадуємо, що Камінь б’є ножиці; ножиці ріжуть папір; папір перемагає камінь).

Якщо Агент Абверу переміг – зранку Ведучий оголосить про ще одну смерть – Агента НКВС. Агент НКВС не може вбити Агента Абверу. Якщо в Битві перемагає Агент НКВС, то обидва залишаються в грі.

Ведучий: «Доброго ранку! Слава Україні! Новини погані – загинув один з наших побратимів. Гравець №__ Вам останні 30 секунд. Гравець №__ Вам останні 30 секунд» - у разі якщо НКВС не промахнулося, і Агент Абверу переміг у Битві. Причому загиблих оголошує в будь-якому порядку.

Або відповідно Ведучий повідомляє про одну смерть: «Гравець №__ Ваші останні 30 секунд!», що означає, або що Агент НКВС відбився від Агента, або, що Агент Абверу переміг, але НКВС промахнулося по УПА.

Або Ведучий: «Доброго ранку! Слава Україні» Гарні новини – всі наші живі!».

Кожне наступне коло починається з наступного гравця. Так, якщо перше коло починав гравець № 1, то наступне коло починає гравець № 2.

Вночі забороняються будь-які жести не в свій час. За це Гравець отримує зауваження.

Також зауваження Гравець отримує за зайві жести вдень (такі, що заважають обговоренню інших).

Гравець отримує зауваження за ненормативну лексику, за слова «Клянусь», «Чесне слово» апеляцію до будь-якої релігії на кшталт «Бог свідок».

За 3 зауваження гравець не може говорити на цьому або наступному колі.

За 4 зауваження гравець покидає стіл без останнього слова.

УПА виграє, якщо відправляє на гілляку (виганяє із-за столу) Агента Абверу.

НКВС виграє, якщо вони перестріляли всіх УПівців, але залишилися разом із Агентом Абвера. У разі відправленні на гілляку Агента Абверу, Агенти НКВС теж автоматично програють.

Агент Абверу перемагає, якщо він перебив аби перевішав всіх Агентів НКВС і залишився з УПівцями.

Підведення підсумків заняття та виставлення оцінок

Заключне слово викладача : Шановні студенти ми з вами роз – глянули одну із найбільш сфальсифікованих сторінок нашої іс –торії , історії нескорених борців за український народ , українську державність – вояків Української Повстанської Армії . Саме про них можна сказати словами великого  Кобзаря :                                    І вам слава, сині гори,

Кригою окуті.

І вам, лицарі великі,

Богом не забуті.

Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!