Урок для 10 класу:АНОТАЦІЯ Урок розвитку зв’язного мовлення: розкриття складності та суперечливості духовного світу людини (за романом Ф.М. Достоєвського «Злочин і кара»)

Урок розвитку зв’язного мовлення : розкриття складності та суперечливості духовного світу людини (за романом Ф.М. Достоєвського «Злочин і кара»)

Мета: створити умови для перевірки рівня осмислення учнями ідейно-тематичного змісту, художніх особливостей роману «Злочин і кара»; спонукати до розвитку навичок зв’язного усного та писемного мовлення, вмінню висловлювати власні думки, вести дискусію, розвитку аналітичного та абстрактного мислення.; сприяти вихованню толерантності, поваги до особистості, формуванню оптимістичного світогляду, відповідальності за власні вчинки.

Обладнання: тексти роману Ф.М.Достоєвського «Злочин і кара», роздатковий матеріал для роботи у творчих групах, ілюстрації учнів до роману.

Епіграф: 

                                                                Там диявол з Богом бореться.

                                                               А поле бою – серця людей.

                                                                                                  Ф.Достоєвський

                                                                 Я не хочу і не можу вірити, щоб зло  

                                                                 було нормальним станом людей

                                                                                                  Ф.Достоєвський

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Підготовка до сприйняття навчальної теми.

    Учитель читає вірш Ф.Тютчева «Наш век»

Не плоть, а дух растлился в наши дни,
И человек отчаянно тоскует…
Он к свету рвется из ночной тени
И, свет обретши, ропщет и бунтует.

Безверием палим и иссушен,
Невыносимое он днесь выносит…
И сознает свою погибель он,
И жаждет веры… но о ней не просит…

Не скажет ввек, с молитвой и слезой,
Как ни скорбит перед замкнутой дверью:
«Впусти меня! – я верю, Боже мой!
Приди на помощь моему неверью!..»

ІІ. Актуалізація опорних знань.

   Учитель:

-  Чому саме ці рядки  Ф.Тютчева є початком нашого уроку?

- Які асоціації виникли у вас?

( У вірші звучать думки про моральний стан людини, дух якої розтлінний, яка не має віри, але бажає цієї віри) .

- Чи відчули ви, що ця поезія співзвучна з тими темами, над якими ми працювали, вивчаючи роман Достоєвського?

- Ми знову доторкнемося до роману, в якому увага письменника прикута до людини.

- Читання епіграфів.

Учитель:  Він вірив, що може стати «володарем», «добрим тираном» і «ощасливити натовп»

ІІІ. Робота за темою уроку.

Учень-асистент розповідає історію Раскольникова від першої особи

(тло – кадри фільму «Злочин і кара», режисер - Д.Свєтозаров, 2007р.)

Монолог Раскольникова:

У злиденному Петербурзькому районі, у комірчині, визріває у мене, колишнього студента юридичного факультету Родіона Раскольникова, фантастично жорстокий та безглуздий задум - здійснити вбивство і зробити таким чином благо для всього людства. Спочатку це була «мрія», яка поступово набувала все конкретнішої форми і спричиняла в моїй свідомості жорстоку боротьбу із самим собою. Я відчував у душі «сили неймовірні», але ж куди їх подіти? Як використати? Методично і холоднокровно я готуюся до вбивства старої лихварки, обмірковую деталі, знищую докази. Я йду здійснювати «пробу». Але раптом мене обіймає жах, відраза до самого себе: «Невже ж це може бути?» Після листа матері, після розповіді Мармеладова про долю доньки Соні я розгніваний і нестямний. Я іду на вбивство (спокута всіх страждань людських…але чужою кров'ю). Ніколи не міг уявити, що це завдасть мені таких жорстоких мук. Всі десять днів після вбивства триває відчайдушна боротьба з власною совістю, я намагаюся знайти відповідь на питання, що виросло у понівеченій свідомості до неймовірних розмірів: бути чи не бути мені людиною?

Коли я йшов на вбивство, хотів не теорію перевірити, а самого себе: чи маю право вбивати. І вийшло так, що не маю права, бо великих душевних мук завдають мені питання «людини та громадянина». Забув я і про те, що той, хто порушив закон людський, «приречений носити в душі страшний тягар самотності»

Учитель: Що вбило у Раскольникову людське?

- ідея зверхлюдини, яка вільна від моральних законів;

- віра «у можливість по совісті дозволити злодійство»;

- бажання робити добро за допомогою зла;

- стремління до особистої необмеженої влади.

Учитель:

Він вірив, що може стати «володарем», «добрим тираном» і «ощасливити натовп». Він не виняток. Сучасний психолог М.Литвак говорив, що на одній із своїх лекцій він запитав слухачів, хто із них любить владу. Жоден із присутніх не відповів ствердно. Але коли він запитав їх, хто хоче стати гіпнотизером, то підняли руки майже всі. Отже, ніхто не зізнається навіть собі, що любить владу. Але, можливо, нічого страшного у бажанні керувати іншими людьми немає, тим паче, якщо людина, як правило, діє, виходячи з благородних намірів? Але біда  Раскольникова не в тому, що він хотів належати до «сильних світу цього», а в антигуманності його теорії.               А якщо спроектувати його теорію на тих, хто його оточує? Хто підлягає класифікації його теорії? Хто «звичайні» і «незвичайні» люди», якщо брати до уваги поняття «право маю», і хто в якійсь мірі владарює над іншим, то це…

                                    Теорія Раскольникова

       Висновок: теорія Раскольникова – антигуманна.

Учні-асистенти: Вчинок Родіона Раскольникова передусім слід оцінювати з позицій християнської моралі, гуманних ідей, найвищої людської вартості – життя, дарованого Богом. Які мотиви злочину Раскольникова з погляду теорії макіавеллізму, суть якої є  думка: «Мета виправдовує засоби».

 Ніколо Макіавеллі (1469 – 1527) – італійський громадський діяч, політик, письменник, історик. Він вважав, що республіка – найкраща форма державного правління. Стверджував, що задля об'єднання Італії в республіку, яка в той час була розділена на окремі провінції, підходять будь-які засоби : підкуп, терор, примус, шантаж, тобто, «Мета виправдовує засоби». Теорію макіавеллізму  по-своєму розуміли наступні покоління людства, й часто на цьому грунті виникали жорстокі тоталітарні режими. Однак навіть у самому першоджерелі така ідея хибна. Якщо мета приваблива (побудова держави), то спосіб її здійснення, який допускає людські жертви, не можна виправдати.

 Загалом мета Раскольникова благородна – в перспективі бути корисним «приниженим і знедоленим». Та шлях до її здійснення пролягає через злочин. «Вбити, щоб перевірити себе», вбити, щоб загарбати гроші, завершити завдяки їм навчання в університеті, вбити, аби «возвеличитися», «піднестися над іншими», а тоді вже творити добро. Герой обрав для здійснення своєї мети хибний шлях, тому, зрештою, і не досягнув її, зупинився на півдорозі. Вбив і відчув тягар на душі. Отже, як і в твердженні Н. Макіавеллі, так і в меті Раскольникова закладена благородна ідея та допускається «неблагородний» спосіб її реалізації. А відтак – він приречений на невдачу.

Учитель: 

Пам'ятаєте, що говорить Порфирій Петрович Раскольникову: «А если произойдет путаница и один из одного разряда вообразит, что принадлежит к другому и начнет устранять препятствия». «Ну как иной какой-нибудь муж, али юноша, вообразит, что он Ликург али Магомет…- будущий, разумеется,- да и давай устранять к тому все препятствия…Предстоит, дескать, далекий поход, а в поход деньги нужны…и начнет добывать себе для похода…знаете?» (Учні розвивають думку героя)

Учитель:

Серед монографій, присвячених творчості Достоєвського, виділяється робота Юрія Григоровича Кудрявцева «Три кола Достоєвського», в якій вся творчість письменника розглядається з позицій трьох кіл: фактичного, сюжетного, вічного.

Кудрявцев Юрій Григорович (13.01.1935—12.1996) - спеціаліст з історії російської філософії, естетики, етики; доктор філософських наук, професор.

    Спробуємо проаналізувати вивчене саме з позицій трьох кіл: фактичного, сюжетного, вічного.

Дослідження семантики і символіки назви роману.

Попередньо підготовлені учні зачитують визначення термінів «злочин» і «кара»

Фактичне:

Злочин – 1-е значення. Суспільно небезпечна дія (чи бездіяльність), що чинить, заподіює зло людям.

              2-е значення. Неприпустимий ганебний вчинок. Злочини класифікуються залежно від ступеня тяжкості, невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі, особливо тяжкі.

                                                                                           «Стаття юридичного словника»

У контексті сюжету:

1. Герої, які мали проблеми із законом.
2. Чи можна стверджувати, що злочин Раскольникова найважчий?
3. Чому Мармеладова не притягують до відповідальності за пияцтво?
4. Хто з героїв порушив християнські закони?
5. Як ставиться до власних вчинків Соня?
6. Чи мав Свидригайлов вчинити самовбивство?

Кара –суворе покарання, відплата за що-небудь.

                                                                                         «Стаття юридичного словника»

У контексті сюжету:

Покарання Раскольникова за злочин

1. Загибель матері

2.Всенародне висміювання «Гей, ти, німецький шляпник!»

3. Висміювання натовпу на Сінній площі

4. Нерозуміння Сонею його теорії

5. Ненависть до нього каторжників

6.Відчуття самотності

7. Каторга як юридична кара, як очищення  через страждання

         Кара інших героїв

- Хто отримав кару, хто переступив закон не тільки юридичний, а й християнський?

У контексті «Вічне» - 10 заповідей Божих:

• Які заповіді порушують герої роману?
• 1. Я є Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене. (Теорія Раскольникова антихристиянська і руйнівна. Людина,яка сповідує подібні ідеї, які б докази та аргументи вона не використовувала, ставить себе, приписуючи якості зверх людини своїй особистості, вище Бога. Бог відходить на другий план і навіть щезає. І Богом стає вона сама)

«Горда і марнославна людина із самої себе робить ідола»

 - Як ця думка стосується образу Раскольникова? (Аналіз притчі «Про митаря та фарисея»)

До храму ввійшли помолитись два чоловіки. Один був фарисеєм, а другий митарем. Фарисей, ставши посередині храму, поближче до вівтаря, молився так: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди неправедні, як оцей митар, наприклад. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!” А митар здалеку стояв і навіть не смів звести очей до неба, тільки бив себе в груди: „Боже, будь милостивий до мене, грішного!”... Фарисей повернувся до дому свого більш неправдивий, ніж митар, бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться. (Див. Луки 18:10-14).

Хто такі фарисеї і що таке фарисейство

Фарисеї у давній ізраїльській державі були не священиками, а мирянами. Вони зберігали Мойсеїв Закон і суворо дотримувались його. Серед них було багато добрих учителів Божої науки, які користувалися авторитетом серед народу. Фарисеї вірили у воскресіння, але не пов’язували його з приходом Ісуса. Водночас вони перебільшували роль церковних правил і не вірили в те, що головнішим за них є любов до Бога і до ближнього. Коли Ісус проголосив ці істини, фарисеї почали переслідувати і цькувати Його, боячись втрати свою духовну владу над євреями.

Фарисеєві з Ісусової притчі, здається, що він найкращий для Бога, тому що поститься набагато частіше, ніж того велить Божий Закон і не шкодує для Господа своїх грошей. Та коли придивитися уважно, то неважко помітити гріховність фарисея: він фактично відкупляється своїми грішми від Усевишнього, згорда розглядається по церкві замість того, щоб зосередитися на спілкуванні з Богом, а головне, не любить ближніх, засуджує їх, чваниться власними заслугами.

Митарі в Іудеї були збирачами податків. Їх серед євреїв ніхто не любив, вони вважалися безбожними, жорстокими здирниками. Так воно здебільшого й було насправді. Але персонаж притчі про митаря й фарисея не такий. Він усвідомив свій гріх. Він не тільки не схожий на інших митарів, але й на фарисея. Він стоїть здалеку, не сміє навіть голови підвести, настільки тяжкими видаються йому власні гріхи. Митар розуміє, що коли змінить своє життя, в якому вже розкаюється, то фінансово потерпить, можливо, й крах, йому важко віддати всі гроші, забрані нечесним способом від інших, але не бачить іншого способу для порятунку і тільки б’є себе у груди, виявляючи тим самим знак найглибшого жалю, і просить Бога про милосердя, яке полягає не тільки у Господньому прощенні, але й у допомозі стати на праведний шлях.

* Бесіда

- Які поради можна дати Раскольникову, посилаючись на почуту притчу?

-  Кого – митаря чи фарисея - більше нагадує головний герой?

- «Горда і марнославна людина із самої себе робить ідола» Як ця думка стосується образу Раскольникова?

-  Як вилікуватися від гордині?

Існує єдині «ліки» від гордині і самолюбства – смирення і скромність. Смиренна людина – це та, яка:

• довіряє Богові, більше за все бажає виконати Його волю; за все дякує, радіє навіть у скруті;
• переживає за свої гріхи, намагається не образити Бога хоча б найменшим із них, ніколи не забуває молитися про те, щоб звільнитися від гріха;
• не пишається нічим добрим, що в ній є чи що вона робить, бо знає, що все це – лише милість Божа, дар Божий, а не її заслуги; не старається, щоб її хвалили;
• не відповідає злом за зло; нікого не судить, до себе ставиться вимогливо, до інших – поблажливо;
• нікого не ображає, не дратує, не засмучує; і сама не ображається, не дратується, не засмучується;
• у кожній людині шанує образ Божий, любить і друзів, і ворогів; вважає всіх кращими, достойнішими за себе, але не забуває і про власну гідність; служить людям, як Самому Христу;
• не боїться нікого й нічого, але усвідомлює свою моральну відповідальність перед Богом.

2. Не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі, або на землі внизу, і що у воді під землею: не поклоняйся їм і не служи їм.

3. Не згадуй імені Господа Бога твого даремно.

4. Пам'ятай день суботній, щоб святити Його: шість днів працюй і виконуй у них всю роботу свою, а день сьомий — для Господа Бога твого.

5. Шануй батька твого і матір твою, і добре тобі буде, і довго житимеш на землі.

6. Не вбивай. (Раскольников убив)

7. Не чини перелюбу. (Свидригайлов аморальний)

8. Не кради. (Мармеладов крав  у Соні і Катерини Іванівни гроші й  пропивав їх)

9. Не свідчи неправдиво проти ближнього твого. (Лужин принизив Соню, Раскольников не говорить правди, коли чує, що Миколка вбив лихварку)

10. Не  жадай дому ближнього твого, не жадай жони ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані осла його, ані всякої худоби його, ані всього, що у ближнього твого. (Раскольников забажав те, що належало не йому)

Десять заповідей Закону розміщені були на двох скрижалях, бо в них містяться два види любові: любов до Бога і любов до ближнього.

* Попередньо підготовлені учні презентують  поняття «Кара за гріх» у контексті «Вічне»

З глибокої давнини і донині люди замислювались над питанням: «Де взялося зло у світі? Звідки злість, ворожнеча, ненависть, злодійство, грабежі, вбивства, різні нещастя, суспільні непорозуміння? Кари за гріх є різні: хвороби, голод, внутрішнє невдоволення. Але найбільшою карою є те що душа потрапляє до пекла. Очевидно, Сократ – перший, хто досліджував совість. Він вважав: джерело моральних суджень є її самопізнання. Арістотель зазначив, що совість – це правдивий суд доброї людини»

 Понад 2 тис. років після Аристотеля  Кант розмірковує про совість – це «правдивий суд доброї людини» Сучасний латвійський філософ Август Мілтс пов'язує поняття «совість» із моральним обов’язком особистості: «Чим складніший внутрішній світ особистості, чим багатоманітніші відносини людини з навколишнім світом, тим сильніша потреба врівноважити свій духовний світ. І людина починає сама вершити над собою суд, віддавати собі похвалу, оцінювати вчинки, давати поради, наводити порядок у внутрішньому «господарстві», виховувати себе. І вона переконується, що там, усередині є якась могутня і таємнича сила, що є сама собі законом, є совість.

Совість(сумління) здатність здійснювати моральний самоконтроль, вимагати від себе їх виконання і здійснювати оцінку своїх вчинків. Совість – феномен емоційний, вона виявляє себе через глибокі переживання, самодокори. Виступає вона в якомусь розумінні як надрозумна. Коли людина відступає від велінь совісті, вона говорить собі : «я не могла», «я не встигала», тобто, шукає раціональні практичні аргументи, які обґрунтовують власну недосконалість. Совість ігнорує аргументи. Совість - це самозвіт за виконання певних моральних обов’язків. Совість - світильник у духовно-моральному житті людини. Завдяки їй людина розрізняє добро і зло. Совість має у моральному житті таке саме значення, як око для тіла. Іван Огієнко: « Значення совісті загальнолюдське: державне, особисте, родинне. На совісті світ стоїть». За теорією Зигмунда Фрейда совість є «ідеальним Я», яке протистоїть «Я реальному». Муки совісті свідчать про поразку ідеалу, а спокійна совість і відповідне моральне вдоволення – про перемогу ідеалу.

Совість перебуває у зв’язку із страхом, соромом, виною, каяттям.

Учитель:

- Яке слово проходить лейтмотивом? (Совість)

Достоєвський вважав, що людина ─ це 20% розуму та 80% душа. Жити за велінням душі  ─ основна ідея творчості Достоєвського. Не можна вступати в конфлікт із самим собою, переступати межу моралі, переступати через Бога.

Учитель: Чому Раскольников деградував?( Втратив віру)

     Учитель: Хто воскрешає совість Раскольникова? (Соня і її віра:

«Їх воскресила любов, серце одного містило безкінечні джерела життя для серця іншого»)

 Демонстрація кадрів фільму «Злочин і кара»(2007р., режисер Д.Свєтозаров),  (сцени розмови Соні з Раскольниковим)

Учень-асистент:

Автор дає змогу своєму героєві очиститися через віру. Мотив молитви у романі звучить дуже часто.  Молитва – невід'ємна складова християнина стає складовою роману наряду з такими образами і символами як хрест і Євангеліє.

Соня дає Раскольникову Євангеліє, яке належало Лизаветі. Читає його. І він відроджується до життя. Хрест Лизавети Раскольников спочатку не приймає, бо поки що не готовий, але потім бере. І знову це пов’язано з духовним очищенням, відродженням від смерті до життя. Присутність ремінісценції (тобто, згадка….) із Біблії про Лазара, притча, яку Соня читає Раскольникову на 4-й день після злочину. При цьому Лазар воскрес саме на четвертий день. І Раскольников ці чотири дні духовно мертвий, і по суті, лежить у домовині, (його житло порівнюється з комірчиною, а Соня прийшла, щоб врятувати).
Соня намагається запевнити Раскольникова у тому, що жити без Бога не можна. Вона читає Раскольникову притчу про воскресіння Лазаря.

Притча про Лазаря є найсокровенніша таємниця, що пов'язує Раскольникова і Соню. Адже Раскольников мислить себе загинувшим і невоскресшим Лазарем, адже його духовна смерть «Я себе убив, а не стару» настала в момент вбивства.
Читання притчі про воскресіння Лазара повинно стати провісником воскресіння Раскольникова. Лазар, обгорнутий тлінню воскрес всупереч очевидному, …всупереч очевидному  і всепереможній логіці  повинен воскреснути і Раскольников. Принаймні так це представляє Соня «І він, він – теж засліплений  і невіруючий,- він увіриться .Так!Так!  Зараз, тепер»,- мріяла вона. Сам він на роздоріжжі.  Його воскресає Соня і Раскольников прямує до воскресіння, який вказала йому Соня.

    * Робота у парах:   учні досліджують  відмінне та спільне між Сонею і Раскольниковим

Учитель: Ми співчуваємо йому, ідея убила в ньому людське. Слова заводять у глухий кут, слова убивають, але Слово і рятує. Віра і Любов вирвали його з тієї «ями смороду». Він воскрес! І він знав це. Значить, варто боротися за людину. І пам’ятати пересторогу Ф.Ніцше: «Тому, хто бореться з чудовиськами, треба дуже берегтися, щоб і самому не перетворитися у чудовисько»

Учитель: творчі шукання Ф.Достоєвського у задумі «Злочину і кари» зіштовхнули у Раскольникові дві протилежні ідеї: ідею любові до людей і ідею презирства до них. І він вирішує об'єднати ці ідеї, показати людину, в якій, як говорить Разуміхін про Раскольникова, - «два протилежних характери по черзі змінюються»

Учитель:

- Що спонукало Раскольникова до злочину?

- Які у нього мотиви злочину:

• голод;
• бідність, бажання поправити свої фінансові діла;
• розрахуватися з квартирною хазяйкою;
• продовжити навчання в університеті;
• бажання допомогти матері і не допустити заміжжя Дуні;
• бажання допомогти сім'ї Мармеладових;
• допомогти всьому людству, усім нужденним;
• перевірка теорії «кров по совісті» (самого себе – «тварина я дрижача» чи « право маю».

Учням пропонується проаналізувати тему наполеонізму, сильної особистості. Скласти порівняльну таблицю героїв – Жульєна Сореля (Ф. Стендаль «Червоне та чорне» та Родіона Раскольникова (Ф. Достоєвський «Злочин і кара»)

Учні порівнюють захоплення Наполеоном обох героїв.

                                        Еволюція образу Раскольникова

1. «Геній, що спроможний сказати нове слово світу. (А знаряддя вбивства обирає – сокиру).
2. Сильні обрані, їм дозволено все.
3. Реформування життя – із вбивства до вищого блага.
4. Совість.
5. Моральні страждання (хоче заховатись у самоті, вдатися до самогубства чи публічної сповіді).
6. Відчай.
7. Самотність.
8. Повернення до християнських цінностей через любов до ближнього, довіру власної долі коханій людині, сповідування Христа.
9. Відродження.

Ім'я Родіон є російською формою грецького імені Іродіон, що означає  «герой», «героїчний», за народною російською етимологією означає рідний.  Ім'я Софія – має давньогрецьке походження й означає «мудрість».

Учитель:

- Чи міг Достоєвський  використати етимологію цих імен у романі?

Учитель: «Достоєвський довіряв уважному і вдумливому читачеві і тому багато недоговорював, розраховуючи на духовне прилучення читача до свого світу»,— писав академік Д. Лихачов.

- Читацька думка, читацька оцінка стають необхідною умовою розуміння теорії Раскольникова та його самого, інших героїв, душі яких сповнені протиріч, страшних, нелюдських, але досить переконливих аргументів.

Робота у групах (парах):

 -  Обери позицію:

 У якій ролі ви виступили б щодо Родіона Раскольникова, якби вам представилась така нагода - звинувачувачем чи адвокатом?

- Чи заслуговує Родіон  Раскольников на звання  «героя свого часу»?

- Учні коментують особисті ілюстрації  до роману.

-  Герої Достоєвського і екранізація роману через призму моєї уяви.

Учитель:

    Опираючись на реалії дійсності, Ф.Достоєвський висував і висвітлював проблеми, які мають всесвітнє значення: проблеми боротьби добра і зла в суспільному житті, у внутрішній природі людей; призначення людини, її страждання, питання суспільного, духовного зв’язку між людьми та їх розбрату, справедливого устрою світу.

Достоєвський написав роман-попередження людству, підкреслюючи, що «потрібно просто жити серед людей і бути добрим» й не можна «залізною рукою загнати людство у щастя». «Кожна людина мусить бути людиною і ставитися до інших, як людина»,- ця висловлена Достоєвським істина близька до біблійної, дуже актуальна і в наш час. Письменник, спираючись на гуманістичні засади, хотів, щоб такої думки дотримувалися, так чинили і політики, і влада, і звичайні громадяни щодо один одного.

• Що пов'язує твір Достоєвського «Злочин і кара» із сучасністю?

Пропонується  «перехрестя думок» із різних джерел:

Уривок із послання святого апостола Павла до римлян: «Благословляйте тих, хто вас переслідує, благословляйте, а не проклинайте! Ненавидьте зло та туліться до доброго. Любіть один одного братньою любов'ю. Не будьте переможені злом, але перемагайте добром! Коли можливо, якщо це залежить від вас,- живіть у мирі зі всім

Турецьке прислів’я «На добро відповідати добром - справа кожного, а на зло відповідати добром – справа відважного»

Ти питаєш: якщо щастя життя в кожному з нас,
То чому досягає його так мало людей?
О, це тому, що їм важко керувати душею,
І тому що не навчилися приборкувати пориви.
Звивистими стежками, горбами і через глибокі рови
Мчить недосвідчений вершник, якщо він погано
править конем.
Морем і сушею, крізь стріли і вогонь мчить той,
Хто нерозумну душу не скеровує розумом.
Отже, що ж залишається? Читати блаженні книги,
Не досить ховати це в собі, необхідно відобразити його.
Тепер ти новобранець: вправляючись вчинками,
з часом станеш воїном.
З цих воїнів виходить той дивний цар,
Яким був Христос і його учні…

                                                                      Григорій Сковорода

Микола Луків

Не зобидь ні старця, ні дитину,

Поділись останнім сухарем,

Тільки раз ми на Землі живем,

У могилу не бери провину.

Зло нічого не дає, крім зла,

Вмій прощати, як прощає мати.

За добро добром спіши віддати,-

Мудрість завше доброю була.

Витри піт солоний із чола

І трудись, забувши втому,

Бо людина ціниться по тому,

Чи вона зробила, що змогла,

Скільки сил у неї вистачало,

Щоб на світі більше щастя стало.

Омар Хайям

Мы - источник веселья и скорби рудник,

Мы - вместилище скверны и чистый родник,

Человек, как в зеркале мир, многолик,

Он ничтожен и он же безмерно велик.

Чингіз Айтматов

«І в сьогоднішньому світі, який розгалужується статевими проблемами і розгулом насильства, тривожний набат Достоєвського гуде не змовкаючи, закликає до людяності та гуманізму. (Проблема, над якою бився герой російського письменника «як звільнити людство від страждань», залишається невирішеною. Цьому заважають ті ж облудні теорії: розуміння своєї винятковості, презирство до людського мурашника, «наполеонізм». Коли ж ми навчимося ставитися до людей так, як би ми хотіли, щоб вони ставилися до нас?»

Мудрі поради від Ф.М.Достоєвського:

- Краса врятує світ.

- Будемо, по-перше, і передусім, добрими, потім чесними, а потім не будемо ніколи забувати одне про  одного.

- Я не хочу і не можу вірити, щоб зло   було нормальним станом людей.

- Кожна людина мусить бути людиною і ставитися до інших, як людина до людини.

- Добро залишиться завжди, тому що воно є потребою особистості.

- Потрібно просто жити серед людей і залишатися добрим.

Давидові псалми

                                                   Псалом 1

         Блажен той муж, воістину блажен,котрий не був ні блазнем, ні вужем.

Котрий вовік ні в празники, ні в будні не піде на збіговиська облудні.

І не схибнеться на дорогу зради, і у лукавих не спита поради.

І не зміняє совість на харчі, - душа його у Бога на плечі.

І хоч про нього скажуть: навіжений, то не біда - він все одно блаженний.

І між людей не буде одиноким, стоятиме, як древо над потоком.

Крилаті з нього вродяться плоди, і з тих плодів посіються сади.

І вже йому ні слава, ні хула не зможе вік надборкати крила.

А хто від правди ступить на півметра, - душа у нього сіра й напівмертва.

Не буде в ній ні сили, ні мети, лиш без'язикі корчі німоти.

І хто всіляким ідолам і владам ладен кадити херувимський ладан,

той хоч умре з набитим гаманцем, - душа у нього буде горобцем.

Куди б не йшов він, на землі і далі, дощі розмиють слід його сандалій.

Бо так воно у Господа ведеться - дорога ницих в землю западеться!

                                                              Ліна Костенко

Найвища мудрiсть – усмiхатись зранку!

Життю радiти, хоч би що було!

Терпiти бiль. Угамувати рану.

Простити ближнiм їх несправжнє зло.

Три корiнцi висмоктують з нас душу.

Найперший – заздрiсть. Жадiбнiсть за ним.

I лiнощi... Настiльки серце сушать,

Що усмiшки не залишають в нiм.

Щоб вирвати їх, треба мати волю

I треба зрозумiти сенс життя :

Любити ближнього, приймати Долю,

I гiдно йти по краю небуття.

                                                             Віталій Іващенко

Якщо ти хочеш Душу зберегти,

Не дати вмерти їй від суму й болю,

Роботою рятуйся і любов'ю.

Душа не може жити без мети!

                                                        Віталій Іващенко

І скаже світ:
— Ти крихта у мені.
Ти світлий біль в тяжкому урагані.
Твоя любов — на грані маячні
і віра — у наївності на грані.

Що можеш ти, розгублене дитя,
зробити для вселюдського прогресу?
— Я можу тільки кинути життя
історії кривавій під колеса.

Хоч знаю: все це їй не первина.
Але колись нап’ється ж до переситу!
Захоче випити не крові, а вина
за щастя людства, за здоров’я всесвіту!

Моя молитва

З Ніколоза Бараташвілі

Отче небесний, син твій спокушений,
Утихомир мої страсті земні.
Погляд мій спалений, подих мій здушений,
Я в небезпеці, страшно мені.

Виведи з відчаю крихту надії!
Сам не вберігсь непогрішний Адам:
В хтивім бажанні він гріх заподіяв,
Райську красу за бажання віддав.

Світло життя, я в глибокій зажурі,
Вилікуй в серці болі біди
І порятуй мого човна від бурі,
В тиху причалість його заведи.

Ти, серцезнавцю, вовіки і нині
Знаєш ти все на дорозі людській,
Прошу: прости по своїй благостині
Всі недомовки в молитві моїй.

Микола Вінграновський

ІІІ. Підбиття підсумків уроку.

Учитель: Твір Ф.Достоєвського привів нас  до однієї думки: світ не може існувати, коли в ньому присутні насильство і зло, кожній людині краще жити в суспільстві, де любов, повага, де цінять людину як особистість.

Урок закінчується піснею «Молитва» (музика Левона Севана, вірші Армена Казаряна) http://vk.com/video41330258_165129609

                                     Домашнє завдання: написати твір

                                                     «Світ потрібно змінити, почнемо з себе…»     

                                                                                               (Ф.Достоєвський)

1. Бахтін М.М. Літературно-критичні статті. — М., 1986.

2. Проблеми поетики Достоєвського.   М.,"Художня література",1972.3. Ю. Г. Кудрявцев «Три кола Достоєвського», М., видавництво МДУ, 1991. 

4. Сканлан   Д. Достоєвський як мислитель. Академічний проект, 2006. 

5. Соколов Б.В. Розшифрований  Достоєвський. Таємниці романів про Христа. М: Ексмо, 2007.

6. Як осягнути образ Раскольникова. Всесвітня література. №2, 1997.

7. Як допомогти учневі осмислено сприймати художній твір під час домашнього читання. Всесвітня література. № 10, 1997.

8. http://onlyart.org.ua (вірші українських поетів)

АНОТАЦІЯ

Урок розвитку зв’язного мовлення: розкриття складності та суперечливості духовного світу людини (за романом Ф.М. Достоєвського «Злочин і кара»),

Койда Людмила Василівна, учитель зарубіжної літератури, Малинський загальноосвітній навчально-виховний комплекс «Школа-ліцей №1 ім. Ніни Сосніної»

І – ІІІ ст.

Анотація: Розробка уроку світової літератури на заявлену тему, мета якого – підведення підсумків знань учнів щодо ідейного змісту роману Ф.Достоєвського «Злочин і кара» як соціально-психологічного роману; виховувати в учнів терпимість до думок та ідей, що не відповідають їхньому власному баченню; формувати життєві ідеали, що базуються на загальнолюдських духовних цінностях; удосконалювати навички побудови й мовного оформлення власних висловлювань; формувати потребу в творчому самовираженні.