Урок "Форми права. Законодавство"

ПЛАН – КОНСПЕКТ  УРОКУ  З  ОСНОВ  ПРАВОЗНАВСТВА

Тема: «Основи теорії держави і права України»

Підтема: «Форми права. Законодавство»

В підготовці матеріалу використані відкриті історичні та довідкові джерела, рекомендовані Міністерством освіти і науки підручники, чинне законодавство України.

Для учнів 9 класів, зокрема з поглибленим вивченням основ правознавства.

Зміст уроку:

1. Форми (джерела) права- поняття, види. Нормативно-правові акти (НПА)- закони та підзаконні НПА. Законодавство- ієрархічна структура. Систематизація НПА.

2. Як створюються закони. Як знайти потрібний НПА.

Тип уроку: урок-лекція.

Наочність: підручник О.Д. Наровлянського «Основи правознавства», 9 клас, §3,4, стор.23-35 https://lib.imzo.gov.ua/yelektronn-vers-pdruchnikv/9-klas/15-osnovi-pravoznavstva-9-klas/osnovi-pravoznavstva-pdruchnik-dlya-9-klasu-zagalnoosvtnkh-navchalnikh-zakladv--narovlyanskiy-o-d-/ ; чинне законодавство України станом на час проведення уроку.

Мета уроку: сформувати уявлення та розуміння таких понять як: форми права- поняття, види; нормативно-правові акти та їх види, систематизація НПА тощо; звернути увагу учнів на велику кількість термінів іншомовного походження, частовживаних при вивченні правознавства, що дає можливість значно розширити словниковий запас спеціальних лексем (грец. λέξις — «слово», «мовний зворот»)  (учням рекомендується вести власний словничок, де наприкінці навчального року очікується понад 300 нових слів з розкриттям їх походження та значення)- тільки на цьому уроці їх пропонується до уваги понад 10.

В умовах правового режиму воєнного стану, викладений матеріал пропонується  учням як під час офлайн навчання, так і в межах синхронного, онлайн-спілкування з ними на уроці або в асинхронному режимі.

ОСОБЛИВУ УВАГУ ЗВЕРТАЮ НА ВИДІЛЕНИЙ ТЕКСТ!

1. Форми (джерела) права- поняття, види. Нормативно-правові акти (НПА)- закони та підзаконні НПА. Законодавство- ієрархічна структура. Систематизація НПА

     Право співвідноситься з законом як зміст та форма, тобто закон є зовнішнім проявом права. Право- об’єктивна реальність, наше уявлення про справедливість та яким має бути регулювання суспільних відносин, а закон- це результат законотворчої, суб’єктивної діяльності держави і має максимально прагнути бути справедливим, хоча так буває не завжди- історія знає не один приклад, коли закони були спрямовані на знищення власних чи сторонніх народів (часи гітлерівського та сталінського режимів, сучасних північної кореї та росії тощо, де панують авторитарно-тоталітарні режими, законодавство яких мало відповідає критеріям справедливості). Тому форма не завжди відповідає змісту.

     Джерело- те, що дає початок, виток чому-небудь, звідки постає щось, основа чого-небудь, вихідний початок, кузня чогось,  прояв чогось (форма, як синонім слову джерело).

     Поняття «джерела права» варто розглянути в двох аспектах:

     1. Джерела права у матеріальному значенні- це саме матеріальні умови життя суспільства, невід’ємною складовою яких є частина соціальних відносин, які потребують регулювання державою за допомогою обов’язкових для виконання правил- правових норм, витоком яких є певні фактори:

     а.  суспільні відносини, які існують у соціумі (лат. socium- спільне, суспільство) і потребують регулювання державою;

     б. воля держави, тобто її рішення на запровадження правових норм для регулювання відповідних відносин;

     в. діяльність державних органів- правотворчий (законодавчий) процес, технологія, механізм, результатом якого є «народження», поява правових норм; 

     г.  правові норми, які самі є джерелом нових правових норм (закони, на підставі яких приймаються підзаконні нормативно-правові акти; постанови Уряду, на підставі яких видаються накази міністерствами та відомствами тощо);

     2.  Джерела (форми) права у формально-юридичному значенні (далі «форми права)- це зовнішній прояв та державний офіційний спосіб закріплення правових норм, що обумовлюють їх загальнообов’язковість та формальну визначеність.

     Види форм права:                                                                                                              

     1. Правовий (санкціонований) звичай- це звичай, який існував як усталене неписане правило поведінки, та якому за волею держави (її санкцією) йому надано обов’язкового, офіційного, легітимного (лат. legitimus — згідно із законами, правомірний, законний)   характеру ( всім відомі стародавні джерела права: Закони Хаммурапі (Вавілон, 18 ст. до н.е.); Закони Ману ( Індія, 2 ст. до н.е.); Закони ХХІІ таблиць (Стародавній Рим, 451-450р. до н.е.); «Правда Ярослава» часів Київської держави (України-Руси) (11 ст. н.е.) тощо- всі ці стародавності народились із звичаїв, якими суспільство послуговувалось в додержавний період);

     2. Правовий прецедент (лат. praecedens - той, що передує; випадок або подія, що відбулися в минулому та є прикладом або підставою для аналогічних дій у сьогоденні) - судове або адміністративне рішення по конкретній справі, на підставі якого за аналогією приймаються рішення в майбутньому при розгляді подібних правових ситуацій (є основною формою права для англосаксонської правової сім’ї- Велика Британія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія тощо; набуття статусу правового прецедентна відбувається за спеціальною юридичною процедурою);

     3. Правовий (нормативний) договір (зокрема міжнародний договір)- це, письмова домовленість кількох суб’єктів правовідносин, в якій виражена їх узгоджена воля з приводу цих відносин, та яка за волею держави стає обов’язковою і для інших суб’єктів, які вступають в подібні відносини. Наприклад, договори купівлі-продажу, дарування, страхування; міжнародні договори у формі пактів, конвенцій тощо. Наприклад, Україна, вступивши у 1995 році до Ради Європи (РЄ), у 1997 році через процедуру ратифікації (лат. ratus — затверджений + ficio — роблю) — процес надання юридичної сили документу (наприклад, договору) шляхом затвердження його відповідним органом кожної зі сторін. Правова природа ратифікації й порядок її здійснення визначаються Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 року та національним законодавством -Законом України «Про міжнародні договори України (2004)- надання міжнародному договору статусу закону держави, приєдналась до міжнародної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (інколи цю конвенцію спрощено називають Європейською конвенцією прав людини), яка була прийнята РЄ ще у 1950 році, чим взяла на себе всі зобов’язання, пов’язані з цим міжнародним договором, зокрема скасувала в країні смертну кару;

     4. Релігійно-правові норми- в деяких країнах норми священних книг- Біблії (грец. τά βιβιλία, βιβλία, «вівлія» тобто «збірка книг»; також через місто Бібл, куди завозили папірус, або Святе́ Письмо́, Свяще́нне Писа́ння — сукупність текстів різних епох і авторів, яка сприймається всіма християнськими конфесіями як божественна, натхненна Богом Книга), Корану (араб القرآن — читане вголос, al-Qurʾān [alqurˈʔaːn], «декламація») — центральний релігійний текст Ісламу, який мусульмани вважають одкровенням від Бога (Аллаха) тощо, які за волею держави набувають обов’язкового правового характеру і стають невід’ємною частиною чинного законодавства (Ватикан, Саудівська Аравія, Іран, Афганістан тощо);

     5. Індивідуально-правовий акт- судове або адміністративне рішення компетентного органу держави (її посадової особи) відповідної форми, одноразового застосування, прийняте на підставі нормативно-правового акта, по конкретній справі, відносно однієї або визначеного кола осіб (наприклад, вирок суду по конкретній справі відносно конкретної особи чи кола осіб про притягнення їх до кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення- умисне вбивство, розбій, зґвалтування, крадіжку тощо; укази Президента України про помилування, присвоєння військових звань, нагородження державними відзнаками; рішення поліціянта  про притягнення до адміністративної відповідальності водія за порушення правил дорожнього руху; наказ директора підприємства про прийняття чи звільнення з роботи працівника тощо);

     6. Нормативно-правовий акт (НПА)- це офіційний, письмовий документ компетентного органу держави відповідної юридичної сили та форми, загального характеру, який встановлює, змінює або скасовує правові норми (приписи) і за невиконання якого передбачена юридична відповідальність- є основним джерелом права в країнах, правові системи яких належать до континентальної (романо-германської) правової сім’ї, зокрема і в Україні.

     Особливу увагу звернемо на нормативно-правовий акт та  його ознаки.

     Нормативно-правовий акт (НПА)- це офіційний, письмовий документ компетентного органу держави відповідної юридичної сили та форми (закон, указ, постанова, рішення, наказ тощо), загального характеру, який встановлює, змінює або скасовує правові норми (приписи) і за невиконання якого передбачена юридична відповідальність.

          Ознаки НПА:

     1.  НПА є писаним (відображеним на папері) в конкретному документі відповідної форми (закон, указ, постанова, наказ тощо);

     2.  НПА приймається відповідним компетентним органом (парламентом, президентом, урядом, директором підприємства, навчального закладу тощо);

     3.  НПА має юридичну силу.

     Юридична сила (ЮС)- це основна властивість НПА діяти у просторі та часі і породжувати правові наслідки- виникнення, зміну, припинення правовідносин.

     ЮС має два аспекти:  співвідношення нормативно-правових актів між собою та загальнообов’язковість до виконання:

     а. Співвідношення нормативно-правових актів між собою в загальній системі НПА-  це встановлення ієрархії  (грец. ίεραρχία, від ίερός – священний і άρχή – влада) – суворий порядок підлеглості нижчих чинів вищим, розташування частин чи елементів цілого від нижчого до вищого) НПА, тобто системи підпорядкованості  нормативно-правових актів відповідно до їх місця в їєрархічній структурі законодавства згідно компетенції суб’єктів їх прийняття (закон- парламент, указ- президент, постанова- уряд тощо). Це означає, що кожний акт займає своє, виділене йому місце і  чим воно вище в такій ієрархії, тим вища його юридична сила, водночас положення нижчих НПА мають відповідати положенням вищих і не можуть їм суперечити.

     б. загальнообов'язковість його виконання: за колом суб’єктів виконання (всіма громадянами, посадовими особами, державними органами та їх посадовими особами тощо чи окремим колом фізичних та юридичних осіб); у визначеній НПА сфері суспільних відносин (наприклад, конституційних, цивільних, сімейних, кримінальних чи адміністративно-правових); за певних обставин (наприклад, під час навчального процесу, при виконанні службових обов’язків, в стані сильного душевного хвилювання чи алкогольного сп’яніння); у часі (наприклад, принцип зворотної дії закону у часі (ст.58 Конституції України, ст.5 Кримінального кодексу України), на період надзвичайного чи воєнного стану); у просторі (на всій території держави чи певній її частині- область, район, місто, селище, село тощо).

     4.  НПА має загальний характер-поширюється на невизначену кількість подібних правовідносин (правовідносини- суспільні відносини, які регулюються нормами права) за невизначеної кількості їх учасників (суб’єктів);

     5.  За порушення НПА (тобто вчинення правопорушення) передбачена юридична відповідальність- тобто примусові, незалежно від волі правопорушника, обмеження його в правах і свободах- санкції  у формі стягнень (наприклад, догана- за вчинення  дисциплінарного проступку; штраф, адміністративний арешт- за вчинення адміністративного проступку тощо)  або покарань (наприклад, штраф за вчинення кримінального проступку; позбавлення волі- за вчинення злочину тощо)  .

     Система законодавства (далі законодавство)- взаємопов’язана і взаємодіюча сукупність всіх чинних на території держави нормативно-правових актів.

     Система законодавства має свою структуру-  це внутрішня організація упорядкованих НПА, яка виражається в їх погодженості та розподілі на галузі та інститути законодавства.

     Основними елементами системи законодавства є:

     1. Нормативно-правовий припис- це цільне, логічно і граматично вивершене імпе­ративне правове судження (веління) загального характеру, формально закріплене в тексті нормативно-правового акта. Нормативно-правовий припис є первинним елементом нормативно-правових актів і формою правової норми.

     Кількість правових приписів в самому НПА не є лімітованим, але як мінімум- один. Нормативно-правові приписи можуть об’єднуватись у статті, глави, розділи, частини тощо, утворюючи відповідно інститути та галузі законодавства; 

     2. Інститут законодавства- сукупність нормативно-правових приписів, які регулюють подібні відносини в межах окремої галузі законодавства (наприклад, книга шоста Цивільного кодексу України- спадкове законодавство в межах цивільного законодавства) і є формою інституту права;

     3. Галузь законодавства- сукупність нормативно-правових приписів та інститутів законодавства, які регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин та характеризуються єдністю змісту, форми і мають системні зв’язки між собою (кримінальне, адміністративне, цивільне, сімейне законодавство тощо) і є формою галузі права.

     Структуру законодавства можна розглядати в трьох аспектах:

     1. Горизонтальна (галузева) структура законодавства- заснована на поділі НПА за сферами регулювання суспільних відносин аналогічно системі права.

     2. Державно-організаційна структура законодавства- відображає особливості форми державного устрою: законодавство простих (унітарних) держав, де воно є єдиним (одна Конституція, єдиний законодавчий орган, який приймає закони тощо); законодавство складних (федеративних) держав, де воно має дворівневу систему- загальнофедеральне законодавство (загальнофедеральна конституція, загальнофедеральний парламент, який приймає федеральні закони) і законодавство суб’єктів федерації- штатів, областей, кантонів тощо (можливі власні основні закони, парламенти, які приймають власні закони), водночас існує відповідна система взаємодії між цими рівнями.

3. Ієрархічна (вертикальна, субординаційна) структура законодавства- відображає структуру всіх НПА за юридичною силою відповідно до компетенції державних органів, які їх приймають, та фактично є поділом законодавства за видами НПА.

     Види нормативно-правових актів за їх юридичною силою:

     А.  Закони- це НПА вищої юридичної сили, які приймаються виключно законодавчими органами або, якщо це передбачено Конституцією,  народом на загальнодержавному референдумі:

     -    конституція- це основний закон держави, який має тільки йому притаманні ознаки в порівнянні з іншими законами ( наприклад, конституція має підвищену стабільність і підвищений ступінь захисту, приймається в особливому порядку; є писані та неписані конституції, м’які та жорсткі, унітарні та складні);

     -   конституційні закони- це закони, що встановлюють, змінюють або скасовують норми Конституції та такі, що передбачені конституцією;

     -   звичайні закони- це НПА, які приймаються парламентом в межах законотворчого процесу;

     -   закони, які приймаються народом на загальнодержавних референдумах.

     Окремим видом НПА, якому фактично надається юридична сила закону, є Декрет- це НПА, як виявлення надзвичайних повноважень уряду держави, як вищого органу виконавчої влади (наприклад, Кабінет Міністрів України в період з грудня 1992 по травень 1993 року прийняв 83 Декрети, деякі з яких є чинними і досі);

     Б.  Підзаконні НПА- приймаються компетентними органами держави в межах їх повноважень на  основі закону та на його виконання:

     -    загальні- приймаються на підставі законів органами загальної компетенції (вищими органами державної влади) і поширюються на всю територію держави та всіх, хто на ній перебуває, за виключеннями, передбаченими законом (наприклад, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови КМУ тощо);

     -    відомчі- приймаються на підставі законів центральними органами виконавчої влади та органами із спеціальним статусом (наприклад, накази міністерств, СБУ, Генеральної прокуратури тощо) та поширюються на певну сферу суспільних відносин;

     -    місцеві- приймаються місцевими органами державної влади (обласні та районні державні адміністрації- розпорядження, накази, які є чинними в межах областей та районів) та органами влади місцевого самоврядування (наприклад міські ради,  їх департаменти- рішення, накази) і є чинними в межах відповідної адміністративної одиниці (село, селище місто тощо);

     -    локальні- регламентують діяльність конкретних підприємств, установ та організацій (наприклад, наказ директора навчального закладу про організацію навчального процесу у відповідному навчальному році).

     Систематизація НПА- це впорядкування та вдосконалення  НПА і приведення їх до певної, внутрішньо узгодженої системи.

     Види систематизації:

     1. Консолідація (лат. consolidatio об'єднувати, зрощувати) - об’єднання НПА за певною

формальною ознакою (наприклад, алфавітний порядок, дата видання, суб’єкт видання тощо) без втручання у їх зміст та без утворення нового НПА;

     2. Інкорпорація (лат. «in»- в, «corpus»- тіло, «facio»- робити)-  внесення поточних змін та доповнень шляхом редагування окремих положень НПА, без його загальної редакції та  утворення нового НПА. Яскравим прикладом інкорпорації є чинні закон України, в яких тексту закону по суті передує перелік тих законів, які вносили зміни до «тіла» закону, який розглядається );

     3. Імплементація (лат. implere – наповнювати, досягати, впроваджувати) (різновид інкорпорації)- впровадження міжнародно-правової норми, шляхом її ратифікації, до чинного законодавства держави (наприклад, скасування смертної кари, як кримінального покарання та інкорпорація такого виду кримінального покарання як довічне позбавлення волі в чинне законодавство України у 2001 році- ст.12 Кримінального кодексу України);

     4. Кодифікація (лат. codex — стовбур дерева, дощечка для письма, а також книга, як створена сукупність правил та знань у певній формі) - об’єднання, зведення шляхом редагування окремих НПА, що регулюють відносини у певній сфері суспільного життя і утворюють певну галузь права, в один комплексний нормативно-правовий акт- кодекс (в Україні чинними є 18 кодексів- Кримінальний, Цивільний, Сімейний, Податковий, Митний та інші), статут (наприклад, Статути Збройних Сил України) тощо;

     5. Звід законів- архаїчна форма систематизації НПА, багатотомне видання всіх чинних НПА, у якому кожний том присвячений окремій галузі права;

     6. Мережева база даних офіційних інтернет-сайтів органів державної влади (ВРУ- https://www.rada.gov.ua/ , Президент України- https://www.president.gov.ua/ , КМУ-  https://www.kmu.gov.ua/ , міністерства та відомства тощо).

2. Як створюються закони. Як знайти потрібний НПА

     Як правило, в цивілізованих країнах закони приймаються парламентами, які можуть мати різні назви: Альтинг (Данія), Бундестаг (Німеччина), Кнесет (Ізраїль), Конгрес (США), Меджліс (переважно арабські та ісламські країни), Сабор (Хорватія),  Сейм (Польща) тощо.

     Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент- Верховна Рада України (ст.75 КУ). Процедура прийняття законів зазначена у ст.93, 94 Конституції України та відповідно у Законі України 2010 року «Про Регламент Верховної Ради України»  (ст.89-136, розділ ІУ Законодавча процедура).

     Витяг з Конституції України:

     Стаття 93. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить    Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

     Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

     Стаття 94. Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

     Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

     У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

     Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.

     Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

     Промульгація (лат. promulgatio-  публічне оголошення)- дія, що надає закону загальнообов'язкової сили. Такою дією, як завершальною стадією прийняття закону, є його опублікування в офіційному медіа (друкованому засобі масової інформації) парламенту- газеті Верховної Ради України «Голос України»- https://www.golos.com.ua/. Для Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади таким медіа є газета «Урядовий Кур’єр»- http://ukurier.gov.ua/ , в якій друкуються нормативно-правові акти, що приймаються в межах їх компетенції (постанови, накази тощо).

     Контрасигна́ція або контрасигнатура (лат. contrasignatura ; лат. contra- проти, і assigno- міністерська скрепа, підпис; ставлю печатку)-  власний підпис (візування, посвідчення, скріплення) урядовця чи іншої особи  на документі, зокрема указі , постанові, наказі тощо, що виданий і підписаний главою держави, головою уряду, міністром тощо, який означає, що урядовець чи інша офіційна особа бере на себе юридичну та політичну відповідальність за цей документ разом із тими, хто саме має право підписувати ці НПА (витяг зі ст.106 КУ: «Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21 цієї статті, скріплюють підписами Прем’єр-міністр України і міністр, відповідальний за акт та його виконання.»).

     Пошук загальних, відомчих, місцевих та локальних НПА, як правило, відбувається за допомогою бази даних відповідних офіційних інтернет-сайтів, інтернет-представництв, порталів органів державної влади, зокрема, Верховної Рада України- https://www.rada.gov.ua/ , Президента України- https://www.president.gov.ua/ , Кабінету Міністрів України, міністерств та інші центральних органів виконавчої влади (Урядовий портал)- https://www.kmu.gov.ua/ , обласних та районних державних адміністрацій (воєнних адміністрацій на період воєнного стану); офіційних інтернет-сайтів органів влади місцевого самоврядування та підприємств, установ і організацій, їх друкованих засобів масової інформації, а також шляхом звернення до відповідних архівів.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: уважно ознайомтеся зі змістом конспекту та рекомендованим для вивчення матеріалом за підручником О.Д. Наровлянського «Основи правознавства», 9 клас, §3,4, стор.23-35- https://lib.imzo.gov.ua/yelektronn-vers-pdruchnikv/9-klas/15-osnovi-pravoznavstva-9-klas/osnovi-pravoznavstva-pdruchnik-dlya-9-klasu-zagalnoosvtnkh-navchalnikh-zakladv--narovlyanskiy-o-d-/ ; чинне законодавство України на час проведення уроку. Звертаю увагу на дефініції, тобто визначення тих чи інших понять, які є найпоширенішими.

Автор матеріалу- вчитель правознавства Одеського юридичного ліцею Одеської міської ради Коритнюк Я.О.