Урок-дискусія для учнів 9-11-х класів на тему "Права чоловіка та жінки:гендерна рівність?"

Комунальний заклад «Тернівська загальноосвітня школа

 І-ІІІ ступенів №7 Тернівської міської ради Дніпропетровської області»

 Вчитель: Блінова Н.О.

Мета: дати уявлення про гендерну рівність в Україні та світі, розвивати вміння відстоювати власну думку, вміння захищати свої права; виховувати обізнаних  в своїх правах громадян.

Тип уроку: урок-дискусія

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ Актуалізація знань учнів

1.              Що таке права людини?
2.              Які права людини ви можете назвати?
3.              На дошці ви бачите фразу Сенеки «Рівність прав не в тому, що всі ними користуються, а в тому, що вони всім надані.»      Як ви її розумієте?
4.              Що таке гендерна рівність?
5.              Чому історично так склалося, що саме жінки найбільше потерпають від статевої дискримінації?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Давайте спочатку дізнаємось про міжнародні документи, які закріплюють гендерну рівність.

Норми про рівноправність жінок і чоловіків закріплено у двох Міжнародних пактах ООН 1966 року. Це Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Слід відзначити, що в цих документах принцип рівноправності статей закріплено у формі юридичного зобов’язання, а рівність прав жінок і чоловіків розглядається ширше, ніж просте декларування їх загальної рівності перед законом.

Особливу роль у становленні рівності статей відіграла Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW), прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 р.

У  преамбулі до Конвенції заявлено,  що просування рівності між жінками і чоловіками та ліквідація дискримінації стосовно жінок є центральним принципом ООН і становить предмет зобов’язань держав. У ній констатується, що дискримінація щодо жінок  “порушує принципи рівноправності й поваги до людської гідності” і є перепоною на шляху жіночої участі на рівних умовах з чоловіками в  політичному, економічному, соціальному й культурному житті своїх країн. У Конвенції роз’яснюється значення гендерної рівності й шляхи її досягнення.

Конвенція є першим міжнародним юридичним документом, в якому забороняється дискримінація жінок. Вона має особливе значення для характеристики можливостей, які надаються міжнародним правом державам для гендерного реформування суспільства.

Одне з найважливіших положень Конвенції  - юридичне визначення дискримінації щодо жінок: “поняття “дискримінація  щодо жінок” означає будь-яку відмінність, виняток або обмеження за ознакою статі, яке спрямоване на послаблення або зводить нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їхнього сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини і основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадянській або будь-якій іншій сферах”.

Конвенція забороняє будь-яку діяльність, що сприяє збереженню нерівності жінок. Так,  відповідно до ст. 3, держави, які підписали цей документ, зобов’язалися забезпечити всебічний розвиток і прогрес жінок із тим, щоб гарантувати їм здійснення й користування правами людини й основними свободами на основі рівності з чоловіками.

Відповідно до ст. 2 держави зобов’язалися:

– включити принцип рівноправності чоловіків і жінок до своїх національних конституцій або іншого відповідного законодавства й забезпечити за допомогою закону практичне здійснення цього принципу;

– вживати відповідні законодавчі та інші заходи, включаючи санкції, з метою  заборони будь-якої дискримінації щодо жінок;

– встановити юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками й забезпечити за допомогою компетентних національних судів та інших державних установ ефективний захист жінок проти будь-якого акту  дискримінації;

–  утримуватися від здійснення будь-яких дискримінаційних актів або дій щодо жінок і гарантувати, що державні органи та установи   діятимуть відповідно  до цього зобов’язання;

–  вживати всіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, для зміни або скасування чинних законів, постанов, звичаїв і практики, які містять дискримінацію щодо жінок;

– скасувати всі положення свого кримінального законодавства, що є  дискримінаційними  щодо жінок.

Важливою подією в утвердженні  ґендерної рівності став Всесвітній саміт Тисячоліття (вересень, 2000 р.), на якому була прийнята та затверджена главами 191 держав світу, в тому числі і Україною,  Декларація Тисячоліття ООН, в якій держави зобов’язувалися  “Сприяти рівності чоловіків і жінок та розширенню прав і можливостей жінок як ефективного засобу боротьби із злиденністю, голодом й хворобами та стимулювання розвитку, що має справді стійкий характер.”

Декларацією  був схвалений глобальний стратегічний документ найвищого рівня  Пакт «Цілі Розвитку Тисячоліття» (англ. Millennium Development Goals). Серед восьми цілей розвитку тисячоліття, визначених у Пакті, третьою ціллю визначено: “Розвивати гендерну рівність та надавати повноваження жінкам”.

До кола міжнародних антидискримінаційних документів, ратифікованих Україною,  належать також низка актів Міжнародної організації праці (МОП). Це перш за все Конвенція № 100 про рівне винагородження чоловіків та жінок за рівноцінну працю 1951 р., Конвенція № 103 про охорону материнства (переглянута) 1953 р., Конвенція № 111 про дискримінацію в галузі праці та занять 1958 р., Конвенція про рівне ставлення й рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов’язками № 156  1981 р., а також Декларація МОП основних принципів та прав у світі праці, ухвалена Міжнародною конференцією праці у 1998 р.

Законодавча база України стосовно питань гендерної рівності.

України ратифікувала документи, про які ми говорили вище, а також на виконання міжнародних зобов’язань Україна включила принцип гендерної рівності  до Конституції (зокрема, ст. 24, 23, 21), де проголошується, що „рівність прав жінки та чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у суспільно-політичній та культурній діяльності, у одержанні освіти та професійної підготовки, у праці та винагороді за неї.” (ст. 24).

Ґендерний паритет відображений у низці законодавчих актів України: Кодексі про шлюб і сім’ю; Кодексі про працю; Кримінально-процесуальному, Цивільному кодексах України; Кодексі України про адміністративні порушення, а також  в Законах України “Про зайнятість населення”, “Про пенсійне забезпечення”, “Про охорону праці”, “Про державну службу” тощо.

Стаття 3 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” забороняє будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками.

Практичне втілення принципу рівності статей забезпечив Закон України «Про рівні права і можливості жінок та чоловіків», що набрав чинності 1 січня 2006 року. "Метою цього Закону є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України", - зазначено у Преамбулі до нього [3].

В Законі дається визначення поняття «ґендерна рівність»: „рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства”, визначаються терміни „сексуальні домагання”, „дискримінація за ознакою статі”, «позитивні дії», «ґендерно-правова експертиза» та ін.; вказуються механізми і принципи  забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі, у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, у соціально-економічній сфері (сфері праці та одержанні винагороди за неї, сфері підприємництва, соціального захисту), сфері освіти.

Закон передбачає  можливість оскарження дискримінації за ознакою статі та сексуальних домагань до Уповноваженого з прав людини, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади  з питань рівних прав та можливостей жінок та чоловіків, уповноважених осіб в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, правоохоронних органів та суду.               Юридичною силою Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» передбачена можливість проведення ґендерно-правової експертизи законодавчих нормативних актів. На сьогодні розробка проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов’язковим врахуванням принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Висновок ґендерно-правової експертизи є обов’язковою складовою пакета документів, що подаються разом з проектом нормативно-правового акта до розгляду.

Різні види порушень законодавства, щодо гендерної рівності:

1. Жінка в політиці.

Прекрасна стать складає 53% населення країни, кiлькiсть жiночих органiзацiй росте, а кiлькiсть жiнок в органах влади зменшується. В часи Радянського Союзу тiльки одна жiнка займала пост мiнiстра — Катерина Фурцева. На сьогоднiшнiй день в Українi немає жодної жiнки, яка займала б пост мiнiстра або губернатора. Індекс політичних прав в Україні ледь-ледь набирає позначки 0,101 (нагадаємо, що 0 – це повна нерівність чоловіків та жінок). Такі показники аналізу, як «Жінки в парламенті» та «Жінки в міністерствах» – практично не перевищують позначки 0. Серед 142 країн за кількістю жінок в парламенті Україна посідає 118 (!) місце.

Не дивлячись на те, що Верховна Рада має бути репрезентативним органом, серед депутатів лише 8% жінок. Але це не значить, що жінки не працюють у органах державної влади. Просто вони представлені на нижчих щаблях управлінської ланки. Таке явище називають вертикальною гендерною сегрегацію української політики: чим вище ми підніматимемось по управлінській драбині у сфері державної влади, тим менша частка жінок буде там представлена. Згідно із даними останнього перепису населення, в Україні 54% жінок. Але у сільських радах жінок 51%, у селищних радах – 46%,серед депутатів міських рад – 28%. Чим вищим є рівень влади – тим менше до неї допускають жінок.

2. Дискримінація на ринку праці

Часто заперечується той факт, що дискримінація жінок на ринку праці є проблемою для України. Насправді дискримінація за статевою ознакою характерна як для державного, так і приватного секторів економіки. І це зовсім не означає, що немає робочих місць, або інше – жінки не хочуть працювати. Навпаки, сучасні українки прагнуть реалізувати себе в суспільстві. Однак ще до співбесіди з потенційним роботодавцем, вони вже зазнають дискримінації, що випливає зі змісту оголошень у ЗМІ. Ідеться про безліч оголошень у газетах про прийом на роботу, які містять вимоги щодо віку, статі, і навіть зовнішнього вигляду бажаного працівника. Особливо часто застосовується відсів за статевою ознакою, коли йдеться про високооплачувані та престижні посади.

Зазвичай, такі оголошення можна побачити в агенціях працевлаштування або навіть у державних центрах зайнятості. Надзвичайно поширеною є практика відмови в прийомі на роботу на підставі сімейного стану та віку жінки. Зокрема, дискримінації при прийомі на роботу зазнають незаміжні жінки, жінки з малими дітьми й жінки старші 40 років. При цьому освіта, досвід та професійні якості до уваги просто не беруться. Як правило, у вищих навчальних закладах дівчата навчаються краще за хлопців, проте при розподілі «портфелів» надається перевага чоловікам.

Є проблеми на ринку праці й у жінок, які мають маленьких дітей. Так, багато українок скорочують декретну відпустку. У компанії мобільного зв'язку «life:)» – 16% співробітниць, в яких з'явилися діти, повертаються на роботу до виповнення дитині 6 місяців, ще 20% – до року. У компанії Крафт Фудз Україна, яка виробляє продукти харчування, більшість співробітниць виходять з декрету вже через 4 місяці після народження. Лише до цих пір компанії виплачують декретні. Керівники компаній пояснюють ранні виходи з декрету небажанням самих робітниць втратити кваліфікацію. Проте, за визнанням співробітників, тривала відсутність на роботі співробітниці, що народила, хоча й негласно, не вітається. Жінки вимушені так вчиняти в основному з-за небажання псувати кар'єру, збудувати яку їм було непросто. Для деяких активних жінок тривала відпустка по догляду за дитиною може перетворитися на справжнє покарання, вважають психологи[6].

Крім того, існують бюрократичні перешкоди на шляху отримання виплат та пільг, які надаються матерям маленьких дітей. Ці перешкоди настільки серйозні, а виплати – малі, що певна частина жінок готова відмовитися від їх отримання. Ця тенденція, яка посилюється з кожним роком, знайшла вже відображення в ЗМІ[7].

Але є й позитивні зрушення в цьому аспекті. У Державному звіті (об’єднаному шостому та сьомому) про виконання Україною Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, поданого в 2008 році до Комітету ООН, наведена детальна інформація про надання пільг вагітним жінкам, жінкам після пологів та жінкам, які мають неповнолітніх дітей. У 2008 році був підвищений розмір виплат сім’ям по народженню першої дитини до 12 240 гривень, введені виплати тим сім’ям, які всиновили дитину в такому ж розмірі, як і при народженні. Крім того, батьки-усиновлювачі отримують оплачувану відпустку терміном 56 діб.

Необхідність здійснення певних грошових виплат за місцем роботи призводить до виникнення певних проблем, оскільки роботодавці не поспішають з реалізацією цього права. Приватні роботодавці нерідко не інформовані про те, що виплати, а саме виплати по декретній відпустці, по догляду за дитиною до 3-х років здійснюються із бюджетних та страхових фондів. У силу недостатності розуміння цього питання з боку роботодавців, при працевлаштуванні в жінок виникають додаткові проблеми щодо індексу економічних можливостей. Українські жінки «програють» чоловікам, як за рівнем зарплатні за однакову роботу і за загальним трудовим доходом, так і за кількістю вищих керівних посад. Єдине, де жінки випереджають, так це серед технічних працівників. Тут українки «обігнали» чоловіків у півтора рази! З чого виходить, що в українському суспільстві, на жаль, жінкам знаходиться місце лише на посадах нижчої кваліфікації. Згідно з звітом Всесвітнього економічного форуму,рівень здатності жінки в Україні піднятися кар’єрними сходинками на підприємстві  – 4,7 (коли 7 балів – найкращий показник).  Фірм в Україні, які очолюють жінки, – 19% від загальної кількості.  Фірм, що мають у співвласниках жінок, – 31%.

І це незважаючи на те, що за індексом «Рівень освіти» жінки нічим не поступаються чоловікам: ні за рівнем грамотності, ні за показниками зарахування до системи початкової та середньої освіти. А щодо вищої освіти – то й взагалі «перемагають»! Так само, як лідирують українські жінки і за індексом «Здоров’я та виживання».Якщо працездатними українські чоловіки вважаються до 59 років, то жінки – аж до 67 (!) років. Українські жінки, як виявилося, значно здоровіші та витриваліші за чоловіків. За даними звіту серед наших жінок вдвічі менша смертність через судинні захворювання, рак шкіри, ВІЛ-інфекції, а через туберкульоз та респіраторні захворювання в Україні вмирає ледь не в десяток разів більше чоловіків, ніж жінок.Більше того, українки не відстають і у освоєнню інтернет-технологій! Жіноча доросла аудиторія мережі в Україні становить 33%, чоловіча – 38%.

3. Жінка та чоловік і декретна відпустка.

У Канаді для того, аби гарантувати, що жінка не “зачахне” за період декретної відпустки і зможе далі себе відчути працездатною і мотивованою для подальшого розвитку, а чоловік зрозуміє, що таке перебувати у декретній відпустці, є так звана позитивна дискримінація. Чоловік зобов’язаний щонайменше півроку провести у декретній відпустці з дитиною у той час, коли жінка зобов’язана працювати. Отака примусова заміна, і, як на мене, тут немає нічого особливого. Але вона через роки застосування здійснила шалений вплив на суспільство: чоловіки стали зовсім по-іншому ставитися до такої повсякденної домашньої роботи, особливо – по догляду за крихітними дітьми, а жінка отримала моральну сатисфакцію, що не вона одна цим опікується“.

4. Проблеми чоловіків у контексті забезпечення ґендерної рівності

Говорячи про проблеми ґендерної рівності в суспільстві, не можна обминути проблеми чоловіків, оскільки вони також у певних випадках, а також певні категорії чоловіків, стикаються з виявами ґендерної дискримінації та порушення їх прав. З іншої сторони, ці прояви ґендерної нерівності мають зворотній ефект проти жінок, оскільки підсилюють певні стереотипи про соціальну роль жінки в суспільстві.

Однією з груп чоловіків, чиї права порушуються, є ті, хто самостійно виховує дітей. Патерналістськи орієнтоване законодавство у сфері захисту материнства призводить до того, що чоловіки, які мають дітей, або навіть самостійно виховують без жінок дискриміновані порівняно з жінками, які самостійно виховують дітей.

До таких висновків спонукає й здійснений ґендерний аналіз низки законів, у тому числі, Законів «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та «Про відпустки», висновки якого були підготовлені до друку в 2008 році та надруковані Програмою рівних можливостей та прав жінок.

Так, відповідно до статті 1 Закону «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» усі громадяни України, у сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами. Таким чином, стаття 1 не встановлює обмеження лише для жінок (матерів), а забезпечує правові гарантії для отримання допомоги й жінкам, і чоловікам. Усупереч цьому принципу, у подальшому тексті закону визначено окремий вид допомоги – «допомога на дітей одиноким матерям», котрий містить дискримінаційну по відношенню до чоловіків, які самостійно виховують дітей, норму, оскільки за законом допомога може назначатися лише одиноким матерям. Хоча варто при цьому зауважити, що в низці статей мова йде не лише про матерів, але й про батьків. Але для повної ліквідації дискримінації за статевою ознакою, закон потребує змін.

Дискримінаційні норми по відношенню й до жінок, і до чоловіків, містять деякі статті Закону «Про відпустки» та Кодексу законів про працю.

Так, згідно зі ст. 19 цього Закону та ст. 73 Кодексу законів про працю, жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (зокрема, у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічна додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. За наявності кількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів. У цій статті, як видно, застосовується різний підхід до чоловіків та жінок, які мають сімейні обов’язки.

Відстоюючи свої права, декілька сотень чоловіків-одинаків провели 20 вересня 2008 року мітинг у Києві, вимагаючи від державних чиновників звернути увагу на їхні проблеми. Захід організувала та провела Всеукраїнська асоціація мужніх татусів. Чоловіки наполягали на введенні «декретної відпустки» для чоловіків і національного свята «Дня батька» 27 жовтня.

У відповідності із законодавством, жінці, яка виховує дитину-інваліда, дозволено на 5 років раніше йти на пенсію. Чоловіки такого права не мають.У Харкові жіноча організація «Крона» винесла на громадське обговорення соціальні проблеми чоловіків. Дослідники ґендерного питання прийшли до висновку, що рівність прав і можливостей чоловіків і жінок може порушуватися з обох сторін

ІV. Закріплення знань

Обмін ролями. Хлопці повинні вказати фактори, які можуть покращити становище жінок, а дівчати  - чоловіків.

V. Підсумки уроку

Які висновки ви можете зробити з теми нашого уроку.

VІ. Домашнє завдання

Підготуватися до контрольної роботи.