Урок. "Групи грибів: симбіотичні — мікоризоутворюючі шапинкові гриби; лишайники"

Про матеріал

ознайомити учнів з особливостями будови та життєдіяльності таких груп грибів, як мікоризоутворюючі шапинкові і лишайники

Перегляд файлу

Групи грибів: симбіотичні — мікоризоутворюючі шапинкові гриби; лишайники

Цілі уроку:

• освітня: ознайомити учнів з особливостями будови та життєдіяльності таких груп грибів, як мікоризоутворюючі шапинкові і лишайники;

• розвивальна: розвивати вміння порівнювати об’єкти і процеси та формулювати висновки, використовувати раніше вивчений матеріал та проводити аналіз інформації;

• виховна: виховувати розуміння єдності всього живого, тісних зв’язків між організмами та вразливості природи до діяльності людини.

Обладнання і матеріали: плакати або слайди презентації із зображенням особливостей будови мікоризоутворюючих шапинкових грибів та лишайників, фотографії та малюнки грибів та лишайників.

Базові поняття і терміни уроку: гриби, гетеротрофи, шапинкові гриби, лишайники, міцелій (грибниця), шапинка, ніжка, плодове тіло, спори.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний етап

II. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності учнів

Бесіда

Які типи розмноження притаманні грибам?
Як здійснюється нестатеве розмноження грибів?
Як здійснюється статеве розмноження грибів?
Які функції виконує плодове тіло грибів?
Як поширюються гриби?

III. Вивчення нового матеріалу

Повідомлення учнів

1. Мікориза і мікоризоутворюючі гриби.

2. Лишайники і їхнє значення.

Розповідь учителя з елементами бесіди

Мікориза

Деякі гриби відіграють ключову роль у мінеральному живленні судинних рослин. Сходи багатьох видів лісових дерев, вирощені в стерильному живильному розчині, а потім перенесені в луговий ґрунт, будуть погано рости і навіть гинути від нестачі їжі, хоча субстрат досить багатий нею. Багато рослин можуть нормально розвиватися і без мікоризи в разі доброго забезпечення незамінними елементами, особливо фосфором. Однак у разі обмеженого доступу цих мінеральних речовин вони ростуть без неї погано або гинуть. Участь мікоризи в прямому транспорті фосфору з ґрунту в коріння доведено експериментально. У свою чергу рослин постачає симбіотичні гриби вуглеводами. Мікориза є двох основних типів: ендо-і ектомікоріза. Перша дуже поширена і зустрічається приблизно у 80 % всіх судинних рослин. У всьому світі цей симбіоз утворює менше 100 видів грибів, тобто взаємини симбіонтів не є суто специфічними. Грибні гіфи проникають у клітини кори кореня, де утворюють спіралі, здуття або розгалуження, а також поширюються в навколишньому ґрунті.

Ектомікориза характерна для певних родин дерев і чагарників переважно в помірних зонах, зокрема букових, вербових, соснових, а також для деяких груп тропічних дерев, які ростуть у густих деревостанах з одного або невеликого числа видів. Часто утворюють ектомікоризу дерева, що виростають у висотної межі лісу в різних частинах земної кулі, наприклад сосни в північних широтах або евкаліпти в Австралії. Ектомікориза, можливо, підвищує стійкість дерев до суворих холодних і сухих умов, близьких до межі їхнього існування.

Лишайники

Лишайники — це особливі організми, утворені в результаті симбіозу водорості й гриба, з новими морфологічними, фізіологічними та екологічними властивостями. Відомо понад 20 тис. видів лишайників. Слань лишайника складається з переплетених ниток грибниці — гіфів — і розміщених між ними клітин або ниток водоростей. Розрізняють два основних типи мікроскопічної структури слані лишайників: гомеомерний і гетеромерний. На поперечному перерізі лишайника гомеомерного типу видно, що слань утворена хаотично переплетеними гіфами гриба, поміж якими розкидані окремі клітини або нитки водоростей. У лишайнику гетеромєрного типу клітини водоростей зосереджені в одному шарі. Під ним є серцевина, що складається з ниток гриба. Зовнішніми шарами лишайника є щільно зімкнуті грибні гіфи, які називають кірковими шарами. За допомогою грибних ниток, що відходять від нижньої кори, лишайник прикріплюється до субстрату, на якому росте. У деяких лишайників нижньої кори немає, і вони зростаються із субстратом гіфами серцевини. Водоростевий компонент лишайника (фікобюнт) представлений синьозеленими, зеленими, жовтозеленими і бурими водоростями. Слань лишайників різноманітна за формою, розмірами, будовою, забарвленням. Колір слані зумовлений наявністю пігментів в оболонках гіфів лишайників. Розрізняють п’ять груп пігментів: зелені, сині, фіолетові, червоні й коричневі. Пігменти утворюються лише на світлі. Чим більше світла в місці зростання лишайників, тим яскравіше забарвлення вони мають. За морфологічними ознаками лишайники поділяють на кіркові, листуваті та кущисті. Лишайники відіграють істотну роль у ґрунтоутворенні. Їх використовують для отримання антибіотиків, ароматичних речовин і лакмусу. Багато видів дуже вимогливі до чистоти повітря і виносять задимлення, через що їх часто використовують як біоіндикатори забруднення довкілля. Деякі лишайники, наприклад ягель, є основною їжею північних оленів.