Урок "І. Карпенко-Карий. Короткі відомості про життя і творчість видатного українського драматурга ХІХ ст., про театр корифеїв. Трагікомедія «Сто тисяч».

Про матеріал
Матеріали уроку допоможуть ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом І. Карпенка-Карого; з’ясувати особливості створення і функціонування театру «корифеїв»; розвивати культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, увагу, пам’ять, спостережливість, вміння робити висновки, узагальнення; формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати почуття пошани до письменницької та театральної діяльності митця, засудження бездуховності як прояву зла у житті людини.
Перегляд файлу

 

Тема.  Іван Карпенко-Карий. Короткі відомості про життя і творчість видатного українського драматурга ХІХ ст., про театр корифеїв. Трагікомедія «Сто тисяч» – класичний взірець українського театру корифеїв.

Мета:  ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом І. Карпенка-Карого; з’ясувати особливості створення і функціонування театру «корифеїв»; розвивати культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, увагу, пам’ять, спостережливість, вміння робити висновки, узагальнення; формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати почуття пошани до письменницької та театральної діяльності митця, засудження бездуховності як прояву зла у житті людини.

Тип уроку:  засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет І. Карпенка-Карого, бібліотечка його творів; фотоматеріали про І. Карпенка-Карого — митця й актора; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки),презентація творчості у слайдах.

                                                 Хід уроку

 І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями

- Що таке театр? З якою метою його відвідують люди? Чим цей вид мистецтва відрізняється від інших?

- Які видатні українські драматурги вам відомі?

- Яким повинен бути справжній актор?

- Чому театр — це дзеркало життя? Наведіть переконливі приклади.

- Порівняйте театр минулого і теперішнього. Що їх єднає і водночас розмежовує?

- Висловіть свої враження від щойно переглянутих театральних вистав.

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Повідомлення № 1. Батьківщина І. Карпенка-Карого, його батьки.

Народився майбутній драматург 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівці поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград) в родині збіднілого дворянина. Мати походила з давнього козацького роду. Євдокія Садовська була кріпачкою, викупленою на волю своїм чоловіком. Підростаючи, вразливий хлопчик все більше відчував жорстокість кріпацького побуту, в якому насильство, знущання були звичайним явищем. Плач і стогін замучених панщиною кріпаків боляче вражали дитяче серце. На характер і світовідчуття майбутнього драматурга помітно впливала атмосфера родинного порозуміння, душевної теплоти і поетичності, яка, незважаючи на матеріальні нестатки, панувала в сім’ї Тобілевичів.

Карпо Адамович і Євдокія Зіновіївна були людьми щедрої поетичної вдачі. В їхній родині особливо шанували Шевченкове слово і народну пісню, тому й люди горнулися до цієї сім’ї. В довгі осінні вечори до Тобілевичів сходились жінки і дівчата прясти. За роботою співали, розповідали цікаві бувальщини. От коли наслухався малий Іван усяких сумних оповідань про кріпацьке життя, цікавих казок та приказок. А скільки народних пісень у ті довгі вечори дійшло до серця юного слухача, пісень, що в них оживали картини народної недолі, оживали героїчні постаті Морозенка, Наливайка, Богуна, Палія — мужніх захисників народної волі! Разом з піснями в душу хлопчика входила велика любов до поневоленого народу, яку пізніше ні час, ні школа й канцелярія, ні важкі життєві випробування не змогли заглушити в його житті. Від матері, яка дуже любила театр і знала напам’ять майже всю «Наталку Полтавку», малий Іван неодноразово чув захоплюючі розповіді про вистави мандрівних труп. Під впливом цих розповідей театр для хлопця став мрією, втіленням краси, правди, героїчного минулого рідного народу.

 Повідомлення № 2. Роки навчання

Початкової грамоти І. Тобілевич навчився, як тоді водилося, у дяка, а продовжував освіту в бобринецькій трикласній повітовій школі. Навчання хлопцеві давалося легко, і закінчив він школу в числі найкращих учнів, за що йому дали в нагороду «Собрание литературных статей Н. И. Пирогова» (Одеса, 1858) з написом: «Дана от бобринецкого уездного училища ученику 3-го класса Ивану Тобилевичу за успехи в науках и благонравие на публичном акте 21-го июня 1859-го года». Іван Тобілевич далі вчитися не зміг, бо не було в батьків для цього коштів.

Повідомлення № 3. Служба в урядових установах

Коли Іванові було 14 років, батько влаштував його на посаду писаря у станового пристава в містечку Мала Виска. Пізніше Іван Тобілевич працював у Бобринці канцеляристом у міській управі, а потім у повітовому суді. До установи, де служив Тобілевич, звертались зі скаргами багато людей. Іван Карпович був свідком того, як чиновники — бюрократи і хабарники — підтримували експлуататорів. Ці спостереження письменник потім широко використовував, створюючи свої п’єси. У 1865 р., переїхавши до Єлисаветграда, І. Тобілевич був столоначальником повітової, а потім секретарем міської поліції і мав чин колезького секретаря, чиновницька кар’єра його не приваблювала. Змістом його життя стала театральна, літературна і громадсько-політична діяльність.

Повідомлення № 4. Любов до театру

У дружній сім’ї Тобілевичів діти вчились не тільки розуміти і цінувати народне мистецтво, а й любити труд, шанувати людей праці. Не випадково ця сім’я дала українській культурі чотирьох видатних артистів — корифеїв українського театру: Івана, Миколу, Панаса і Марію Тобілевичів. Щоб побувати на виставах у Єлисаветграді (тепер Кіровоград), він пішки ходив туди з Бобринця за п’ятдесят кілометрів.У Єлисаветграді був заснований театральний гурток. В його роботі активну участь брали М. Кропивницький та І. Тобілевич.Улюбленим твором артистів і глядачів була п’єса «Назар Стодоля» Т. Шевченка, у якій автор розкрив суперечності між багатими і бідними козаками в XVII ст. У цій п’єсі Іван Карпович грав Назара, а його дружина — Галю. На знак любові до творчості Шевченка подружжя дало своїм дітям імена героїв п’єси — Назара і Галі. Ім’я одного з головних персонажів п’єси «Назар Стодоля» — Карого Тобілевич узяв собі за псевдонім. З великим успіхом театральний гурток ставив п’єсу І. П. Котляревського «Наталка Полтавка», а також п’єси російського письменника О. М. Островського «Бедность не порок», «Доходное место» та ін. Вистави за участю корифеїв театру М. Кропивницького, М. Заньковецької, братів Тобілевичів піднесли український театр на небувалу височінь. Прославлених артистів захоплено вітали Київ і Мінськ,

Одеса і Кронштадт, Петербург і Тбілісі.

Повідомлення № 5. Останні роки життя, смерть І. К. Карпенка-Карого

Нарешті знято поліцейський нагляд. Іван Карпович знову серед близьких людей, серед артистів, зайнятий улюбленою справою. Його талант драматурга й актора тепер був цілком відданий народові. Один за одним з’являлись на сцені й чарували публіку герої п’єс Карпенка-Карого в його ж майстерному виконанні: Мірошник («Наймичка»), Бондар («Бондарівна»), Калитка («Сто тисяч»), Пузир («Хазяїн») та ін. З бурхливого театрального життя щоліта повертався Карпенко-Карий на хутір Надія відпочивати. Тут написав він драми «Сава Чалий», «Суєта», «Житейське море» тощо. Свідомістю високого обов’язку перед своїм народом і його культурою була позначена вся драматургічна й артистична діяльність Карпенка-Карого. Ось чому давній друг письменника М. Л. Кропивницький у нарисі «Спогади про Бобринець і бобринчан» писав: «Заслуги Івана Карповича перед українським театром великі... він зоставив по собі слід, котрий не заросте і не затерніє, поки живе Україна». Помер Карпенко-Карий 15 вересня 1907 року. Поховали його в селі Карлюжині на Херсонщині (тепер Кіровоградська область).

5. Теорія літератури

5.1. Драматичний твір (від грецького слова драма — дія), або п’єса — художній твір, в якому показано життя в дії і який написано у формі розмови дійових осіб (діалоги, монологи).

5.2. Комедія — такий драматичний твір, у якому в комічних образах викриваються негативні суспільні або побутові явища, висміюються людські вади, негативні риси характеру.

5.3. Трагікомедія — драматичний твір, у якому об’єднані риси трагедії й елементи комедії: твір, збудований на основі трагедійного конфлікту, розв’язка якого закінчується комічно, не вимагає обов’язкової загибелі героя.

6. Опрацювання твору І. К. Карпенка-Карого «Сто тисяч»

6.1. Виразне читання цікавих уривків з твору в ролях або переказ окремих епізодів з трагікомедії.

6.2. Історичні події, відтворені в комедії.

Після скасування кріпацтва в Україні швидко розвивається капіталізм. Поглиблюються класові суперечності між багатими і бідними. Сільська буржуазія зосереджує у своїх руках великі земельні масиви. На розлогих полях землевласників, обливаючись кривавим потом, з ранку до ночі за безцінь працювали безземельні селяни. Куркулі — найлютіші, найгрубіші, найдикіші експлуататори. Визискуючи наймитів та сільську бідноту, вони не гребували найбезсоромнішими шахрайськими засобами збагачення. Сільська буржуазія і стала наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. господарем тогочасного села. У комедії «Сто тисяч» (перша назва — «Гроші») І. Карпенко-Карий викрив експлуататора, його нестримний потяг до багатства. Все це І. К. Тобілевич і відобразив у програмовому творі «Сто тисяч» (1890). Слід зазначити, що різні шахраї з міста дуже часто намагалися обдурювати отаких Калиток. Це було тоді звичайним явищем. «Ми чули про один випадок, коли якийсь пройдисвіт продав чистий папір замісто фальшивих грошей селянинові з сусіднього села, що було недалеко від станції Шостаківка. Цей випадок був не поодинокий»,— як зазначав С. Тобілевич. Таким чином, нічого вигаданого у п’єсі «Сто тисяч» не було. Все в ній було взято з життя, яке вирувало навколо.

6.3. Тема: зображення життя селянства в пореформені часи, суспільні явища, що мали місце в 80–90 роках XIX століття.

6.4. Ідея: викриття й засудження в образі Герасима Калитки хижацтва, жорстокості, ненаситної жадоби до наживи, духовної обмеженості, а також згубного впливу грошей на вихідців із народу (Бонавентура, Савка).

6.5. Основна думка: автор бичує сатирою страшною всіх і сміхом крізь сльози сміється над пороками і змушує людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків. «Буде здоров’я, будуть і гроші...»

6.6. Жанр: комедія.

6.7. Композиція — драматичний твір складається з чотирьох частин, кожна з яких поділена на яви.

Експозиція:  знайомство автором читача (глядача) з місцем дії та дійовими особами — Герасимом Калиткою, Бонавентурою, Савкою,

Невідомим, сином Герасима Романом і наймичкою Мотрею, показує обставини, в яких живуть дійові особи, їх стосунки і прагнення.

Зав’язка:  восьма ява першої дії твору, коли Невідомий домовляється з Калиткою про те, що у визначений час він передасть йому на вокзалі за 5 тисяч справжніх грошей 100 тисяч фальшивих.

Розвиток дії: гонитва Калитки за наживою, за грошима. У другій та третій діях комедії показано, що кожний вчинок Калитки, кожна його думка підпорядковані безглуздій жадобі збагачення, накопичення грошей і землі. Він нещадно експлуатує наймитів, підганяє до роботи сина і дружину, в одруженні сина шукає засобів збагачення.

Кульмінація: четверта дія комедії, коли Малофес попереджає Калитку, щоб він не барився з купівлею землі у Смоквинова, бо її поспішає придбати Жолудь. Калитка з Савкою їдуть на вокзал, привозять мішок «грошей» і починають ділитися. Настає найвищий момент напруження дії: в мішку замість фальшивих грошей були пакунки чистого паперу.

Невідомий виявився спритнішим шахраєм, ніж Калитка, і обдурив його, продавши за 5 тисяч карбованців мішок чистого паперу.

Розв’язка: п’єса «Сто тисяч» закінчується тим, що обдурений Герасим у розпачі вішається, його врятовує Бонавентура. Драматург показав всю потворність моралі Калитки, висміяв його мрії, поведінку, дії.

  6.8. Проблематика твору:

- батьки і діти;

- прагнення збагатитися заради задоволення власних потреб;

- бідність і багатство;

- добро і зло;

- моральність і аморальність.

6.9. Новаторство І. Карпенка-Карого в п’єсі «Сто тисяч».

Нове полягає у творі у тому, що в ньому виникають елементи авантюрної драми — жанру, давно відомого в західноєвропейській драматургії, але нового для української. До того ж проблеми, порушені у цій п’єсі, є актуальними, «болючими» і в нашій сьогоднішній дійсності.

6.10. Особливості назви твору.

Першою п’єсою, що вийшла з-під пера драматурга після того, як він позбувся «гласного нагляду», була комедія «Гроші», написана в 1889 році. Того ж року автор надіслав її до цензури, але звідти вона повернулася з написом: «К представлению признано неудобным». Після переробки комедія була дозволена до постановки під зміненою назвою — «Сто тисяч». На думку самого автора, ця назва твору буде краще відповідати його сюжету. Адже ж справа йшла не взагалі про гроші та їхнє значення для селянина, а саме про суму в сто тисяч, яку наважився придбати Калитка на свої п’ять тисяч. У 1890 р. комедія була поставлена на сцені.

 Домашнє завдання

Підготувати до твору малюнки: «Якими я уявляю героїв п’єси»; прочитати твір «Сто тисяч»

Скласти «доміно» до життєвого і творчого шляху І. К. Карпенка-Карого

(І. К. Карпенко-Карий → драматург → артист → режисер → вихователь артистичної молоді → канцелярист → основоположник українського реалістичного театру → громадський діяч → ...)

 

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Неділя Ірина Олександрівна
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
docx
Додано
28 жовтня 2020
Переглядів
5483
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку