Конспект уроку «Леся Українка – геніальна донька українського народу».

Тема. Леся Українка – геніальна донька українського народу.

 

Мета: поглибити знання про життєвий і творчий шлях Лесі Українки, допомогти усвідомити велич її життєвого подвигу; розвивати творчі здібності, викликати захоплення учнів життям та творчістю поетеси; бажання наслідувати її; виховувати високі моральні якості, почуття прекрасного.

 

Обладнання: портрет письменниці, мультимедійна презентація «Леся Українка».

 

Тип уроку: вивчення життєпису письменника.

 

Епіграф
 

Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на вустах.
Леся Українка

 

Хід уроку

Формування позитивного настрою.

Метод «Прогноз погоди»

     Доброго дня! Доброго, теплого, сонячного дня!

     Олександр Дюма, видатний французький письменник, коли чекав гостей на звану вечірку, у гардеробі вішав табличку з написом: «Отут, разом з одягом, залишайте свій поганий настрій».

     Мені б дуже хотілося, щоб і ви залишили свій негатив, якщо такий є, за дверима аудиторії і налаштувалися на роботу.

  

     Кожен край, його земля і небеса, сонце і води, ліси й трави, що на тій землі виростають і тими водами напуваються, мають свою неповторну красу, вдачу і долю свою.

     Кожен край народжує свого Поета, сподіваючись виявити себе через його Слово ... Рідна земля виколисує і виховує свого Співця.

     Народження Поета завжди відчувається природою — замовкають ліси і вслухаються в свою тишу, на якусь мить зависає в повітрі краплина роси, що скотилася з соснової гілки. На якусь часину довше затримується призахідне вечірнє сонце, зволікає згаснути, чогось чекаючи.

     З кожним народженням Поета знову і знову народжується надія природи, надія народу. Мудрість природи і мудрість народу у тривожні для них часи проявилася у тому, що справді величезний талант було вкладено в серце і вуста слабосилої дівчини.

 

     І от зазвучав її голос — тихий і ніжний, проникливий і мелодійний, пристрасний і променистий — голос великої поетеси.

 

Звучить мелодія Бетховена, учитель читає вірш  «Сім струн» (першу струну).

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня од серця поллється.

По світі широкому буде та пісня літати,

А з нею надія кохана

Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,

Де схована доля незнана?

І, може, зустрінеться пісня моя самотня

У світі з пташками-піснями,

То швидко полине тоді тая гучная зграя

Далеко шляхами-тернами.

Полине за синєє море, за гори,

Літатиме в чистому полю,

Здійметься високо-високо в небесні простори

І, може, спітка тую долю.

І, може, тоді завітає та доля жадана

До нашої рідної хати,

До тебе, моя ти Україно мила, кохана,

Моя безталанная мати!

 

Запитання до класу.

1. Чий музичний твір ви прослухали?
2. А поетичні рядки кому належать?
3. Який настрій створюють ці твори?

 

     Ви прослухали музичний твір композитора Людвига ван Бетховена. А поезія належить поетесі, якій присвячений наш урок – геніальній дочці українського народу – Лесі Українці. До речі, Бетховен - це улюблений композитор Лесі Українки, його твори вона грала на фортепіано ще дитиною.

 

     Отже, записуємо в зошитах тему нашого уроку: Леся Українка – геніальна донька українського народу. І епіграф до уроку.

Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на вустах.
Леся Українка

Проблемне питання

     Леся Українка. Це ім’я вже добре вам відоме, як багатьом людям світу. Кожне покоління, читаючи й пізнаючи письменницю та її творчість, знаходить щось цікаве й важливе для себе особисто. Потрібні роки, щоб перечитати все те, що написала Леся Українка і що написано про неї.

     Отже, сьогодні ми з вами детальніше розглянемо життєвий і творчий шлях поетеси; намагатимемося усвідомити велич її життєвого подвигу.

В цьому нам допоможе план уроку:

1. Оточення Лесі Українки з народження і до кінця життя.
2. Освіта.
3. Вдача і характер.
4. Захоплення і обдарування.
5. Актуальність і значення творчості.

   

 Запишіть будь ласка в зошити план.

      Сьогодні на уроці буде також працювати група дослідників, які готували повідомлення про Лесю Українку. Ваше завдання уважно слухати повідомлення, доповнювати почуте, а найважливіше занотовувати у зошит.

     Переходимо до розкриття нашої теми.

Запрошую до слова  Костюк Вікторію

 

Виступ учениці 1.

     Психологи кажуть, що на характер письменника,   як   і    взагалі   на  людину,     впливає   спадковість. Ну що ж, коли  так,  то Леся     Українка      не  випадково була винятковою людиною. Предки  Лесі  Українки  з обох боків – батька  і матері, виходять своїм корінням у глибину далеких століть і мають багату історію.

     Батько - Петро Антонович Косач   — це був родовитий землевласник, маршалок повітового дворянства з генеральським званням; український юрист, громадський діяч, освітянин, високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис.

     Народився 20 грудня 1841 року в місті Мглині Чернігівської губернії. Семирічним втратив матір. Виховувався в пансіоні тітки, яка забрала племінника після смерті сестри. Проявивши в гімназії, інтерес до математики, історії, літератури, Петро Косач вступив до Петербурзького університету на математичний факультет, але через рік перейшов на юридичний. Після «студенческих беспорядков» перевівся до Київського університету. По закінченні університету Косач захистив дисертацію на звання кандидата законодавства і був зарахований до міністерства юстиції.

     Брав участь у роботі української «Громади», пізніше перейменованої в «Стару громаду», до якої входили Михайло Драгоманов, Володимир Антонович , Павло Житецький, Костянтин Михальчук, Орест Левицький, Микола Лисенко, Михайло Старицький. Члени об'єднання навчали по недільних школах дорослих, видавали «метелики» (популярні книжечки українською мовою), записували українські пісні та думи. Перший збірник пісень Лисенка Петро Косач видав своїм коштом (у Лейпцигу), вважаючи це за суто дружню послугу і тримаючи це в таємниці.

     Він врятував життя Лесі, коли вона була ще немовлям. Оскільки мати не могла годувати груддю доньку, бо захворіла на тяжку анемію, то батько, боячись, що дитина загине, взяв відпустку і за лікарськими приписами, які старанно виконував, налагодив штучне годування і виходив Лесю сам. Може, тому вони: донька і батько, були найщирішими і найніжнішими приятелями. Та й Леся була подібна до нього і вродою, і вдачею. Для своєї улюблениці Петро Косач побудував «білий домик», де Леся писала свої твори, був одним з перших читачів. Підтримуючи обдарування і захоплення, все ж найбільше турбувався про здоров’я, тривожився, коли у «білому домику» до пізньої ночі горіло світло.

Найбільше, що дав дочці, — безкорисливу справжню батьківську любов, матеріально забезпечив здобуття освіти, сприяв розвитку обдарувань, захоплень, вплинув на формування характеру і вдачі.

 

Виступ учениці 2.

     Оле́на Пчі́лка (псевдонім Ольги Петрівни Косач)  — українська письменниця, драматург, публіцистка, громадська і культурна діячка, перекладачка, етнограф, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук; мати Лесі Українки, сестра Михайла Драгоманова.

     Народилася 5 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».

     З появи на світ Олена Пчілка жила в обіймах української народної стихії. У драгоманівській родині в Гадячі міцно трималися демократичні традиції, завжди були в пошані рідна мова і рідна пісня. Вони мали вирішальний вплив на Олену Пчілку, а через неї і на її доньку Лесю.

     Мати, доглядаючи за шістьома дітьми, намагалася дати їм національне виховання. У родині спілкувалися українською мовою, читали книжки, щороку відзначали шевченківське свято. Діти змалку ходили в національному одязі, шанували народні звичаї.

     У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти.

     Олена Пчілка у 70 – річному віці була заарештована. Але, зглянувшись на її старість, відпустили. Хотіли заарештувати вдруге. Та письменниця вже була тяжкохвора з паралізованими ногами. Її залишили помирати в рідних стінах.     

    

Виступ учениці 3.

Михайло Драгоманов

Професор, ерудит, соціаліст, учитель багатьох українських письменників; материн брат, Лесин духовний батько. Був виключений з Полтавської гімназії за захист честі товариша, з Київського університету — за захист України від обрусителів. Вплинув на політичні, національні, релігійні погляди своєї «духовної дочки». Вони листувалися. Дядько висилав їй книги, керував її читанням.

В одному з листів Леся напише: «Він навчив мене, як терплять лихо і б’ються з долею». Вплинув на формування світогляду, характеру, на розвиток інтелекту, сприяв освіті.

 

Родини Старицьких і Лисенків

Родини Косачів, Старицьких і Лисенків єднає захоплення театром, музикою, літературою, їхні національні погляди співпадали. Таке спілкування вплинуло на формування мистецьких уподобань, світоглядної позиції та політичних переконань поетеси.

 

Батькові сестри

Вплинули на формування особистості Лесі Українки батькові сестри.

Олена Косач (Тесленко-Приходько) навчила плести вінки. Леся завдячувала їй умінням гарно вишивати Ця енергійна завзята тьотя Єля, згодом буде звинувачена у співучасті організації замаху на царя Олександра ІІ (1879 рік), заарештована і заслана в Сибір. Це їй присвячений перший Лесин вірш «Надія».

Читає вірш «Надія».

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну.

Поглянути ще раз на синій Дніпро, —

Там жити чи вмерти, мені все їдно;

Поглянуть іще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки...

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

 

     Олександра Косач (Шимановська сестра батька, яку Леся називала тітка Саша) була першою вчителькою музики.

Отож, тітки вплинули на формування світогляду, на розвиток обдарувань та захоплень.

 

Інші особи

Серед відомих, навіть знаменитих людей того часу, що оточували поетесу, були такі: І. Франко, М. Павлик, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, С. Мержинський,         М. Кривнюк, А. Кримський, К. Квітка.

 

 

     Слово вчителя.

     Оточення надзвичайно впливає на формування особистості, на розвиток обдарувань, захоплень, світогляду, на характер, на рівень освіченості.

     І, можливо, найважливішу роль відіграє найближче оточення — родина, де дитина росте і розвивається. Врахуйте це, майбутні мами і батьки.

 

 

Виступ учениці 4.

     25 лютого (13 лютого за старим стилем) 1871 року народилася Лариса Петрівна Косач.

      Леся виростала в гарній,великій родині – мала трьох сестер  (Ольга, Оксана, Ізидора) та двох братів (Михайло, Микола).

     Велика сім’я була у Косачів. Але нікому з дітей не довелося дожити до глибокої старості.

     У 1903 році в Харкові несподівано помер брат Михайло, письменник, фізик.

     У поліському селі Колодяжному, відірваний від рідних, у самотності помер брат Микола.

     Сестра Оксана у 1975 році померла в Празі.

     А Ользі та Ізидорі довелося зазнати тяжких випробувань в роки сталінських репресій. Ізидора поїхала з рідної землі й оселилася в США, щоб зберегти життя собі й дітям. Померла у 1980 році, залишивши спогади про Лесю і свою родину.

     Відходили з життя Лесині рідні, а з ними обривалася і та ниточка, яка зв’язувала нас із цією родиною. Але пам’ять про талановиту письменницю залишиться в наших серцях назавжди.

     Ларису по-домашньому кликали Леся, а в п’ять років вона попросила, щоб її завжди називали Лесею. Коли ще Леся не вміла читати, батько навчив її переказувати за ним байки Л. Глібова, казки О. Пушкіна. Улюбленими творами дівчини стали вірші Тараса Шевченка. Рано (у 4 роки) навчилася читати.

     Мати з батьком, помітивши малярсткі здібності своєї доньки, сприяли їх розвитку. Деякий час Лариса брала уроки малювання у відомого художника – імпресіоніста професора Олександра Мурашка в Києві. Пізніше їй довелося здобувати освіту самостійно, в чому допомагала мати.

     У дитинстві Леся була особливо дружною з братом Михайлом, який був старший за неї на півтора року. Все життя їх зв’язувала найщиріша дружба. В сім'ї їх називали спільним ім'ям — Мишелося. До тринадцятилітнього віку Лесі вони були нерозлучні: разом розважались, читали й учились.

          Леся була веселою дівчинкою, любила співати і танцювати, жартувати, не знала вона, що за її дитячими плечиками вже стоїть біда.  Під час свята Водохреща в Луцьку дівчинка промочила ноги  в крижаній воді. Спочатку боліла нога, потім рука. Діагноз – туберкульоз кісток, а потім і легень, нирок. Та ще в дитинстві поетеса засвоїла правило: щоб не плакать, треба сміятись.

     30-річна війна з хворобою була тяжкою і жорстокою. Це була війна життя і смерті. Вона забрала в Лесі дитинство, юність, не дала змоги вчитися в школі, нормально жити.

     Через хворобу дівчина змушена була кинути гру на фортепіано. Болісна була ця розлука. Пізніше біль виллється в поезію «До мого фортепіано».

 

Учень читає вірш «До мого фортепіано» (У супроводі музики).

Мій давній друже! Мушу я з тобою

Розстатися надовго ... Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою,

Вповідувать думки веселі і сумні.

Тож при тобі, мій друже давній, вірний,

Пройшло життя дитячеє моє,

Як сяду при тобі я в час вечірній,

Багато спогадів тоді встає!

Картина постає: зібравсь гурточок,

Провадить речі, і співа, й гука,

На клавішах твоїх швидкий таночок

Чиясь весела виграва рука.

Коли я смуток свій на струни клала,

З'явилась ціла зграя красних мрій,

Веселкою моя надія грала,

Далеко линув думок легкий рій.

Розстаємось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самоті німій,

А я не матиму де дітися з журбою ...

Прощай же, давній, любий друже мій!

 

Виступ учениці 5.

     Муки нестерпні, болі роздираючі робили Лесю стійкою, розвивали в неї незвичайну силу волі. Лікарі згадували, які болісні уколи приймало це ніжне створіння з великими, як світ, очима, і жодного стогону, жодного нарікання… 

     А невгамовний пекучий біль, взявши в полон тіло і душу, давив, мучив Лесю. Часто хотілося кричати, припасти до землі, віддати їй свої муки.

Горить моє серце, його запалила

Гарячая іскра палкого жалю.

Чому ж я не плачу? Рясними сльозами

Чому я страшного вогню не заллю?..

Хотіла б я вийти у чистеє поле,

Припасти лицем до сирої землі

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

     Але поетеса, не звертаючи уваги на рани, відважно мірялася силою з лихою долею, зі страшним болем. І перемагала. Та найстрашнішим для неї був не власний фізичний біль, а страждання за долю коханого, Сергія Мержинського.

 

Виступ учениці 6.

     Це було перше кохання, яке боязко ступило на тінисту терасу в невеличкому містечку Чукурларі, що біля Ялти, де Леся лікувалась, заглянуло в очі, посміхнулось щирою посмішкою і навіки поселилось у серці.

     «Це він», - шепотіли її губи. «Це вона», - говорили його очі.

Їм було добре вдвох. Вони часто слухали, як шепотіли кипариси, бився об скелі шалений прибій, стогнали чайки над водою.

     Сергій Мержинський, відомий революціонер, нестямно був закоханий в Мавчині Лесині очі, в яких стояла лісова прохолода, надвечірня зажура і тепло призахідного сонця. «Він дивився на мене, як на ікону, як на ту зірку, що раптом скотилася з неба і може ненароком погаснути. Я була для нього ніби з тонкого скла. Що може впасти і розбитись, я була вітром, що може вилетіти крізь прочинені віконця і не повернутись, тим дивним світом, що робить людей, щасливими».

     Але щастя було коротким. Доля, зле жартуючи, наділила обох не тільки талантом, але й однаковою хворобою – туберкульозом.

     Леся неймовірно тяжко переживала хворобу свого любого товариша. Невимовна туга звучить у цей час у її поезії:

Все, все покинуть, до тебе полинуть,

 Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!

Все, все покинуть, з тобою загинуть.

То було б щастя, мій зламаний світе!

     І вона дійсно кидає все і їде рятувати коханого, доглядати, коли «розгублені друзі сахнулися врозтіч», навіть родичі залишили його. Коли постало питання, чи їхати їй, ще не зовсім здоровій, вирішила їхати, переступивши навіть заборону матері. Два з половиною місяці Леся самовіддано б’ється за життя любого Сергія, але смерть виявилася сильнішою. Він помер у неї на руках тієї пам’ятної березневої ночі…

     Змучена, розбита, знесилена, вона після похорону повертається додому. І знову не близьким людям, а тільки білим аркушам довіряє вона свій біль, смуток:

Уста говорять: «Він навіки згинув!»

А серце каже: «Ні, він не покинув!»

Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,

Тут в глубині і б’ється враз зі мною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

І кожний раз, як стане він бриніти,

Тремтять в моєму серці тії квіти,

Що ти не міг їх за життя зірвати,

Що ти не хтів їх у труну сховати,

Тремтять і промовляють враз зо мною:

Тебе нема, але я все з тобою!

     Ця сторінка життя відкрила нам жінку люблячу, сильну духом, саможертовну і героїчну.

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

     Ці слова, безсмертної поетеси можна вважати девізом усього її життя.

 

Виступ учениці 7.

     Сили поетеси поступово танули. А між нападами хвороби була напружена письменницька діяльність – поетична творчість, переклади, випробування себе в різних жанрах…

        25 липня 1907 року Леся Українка виходить заміж за Климента Васильовича Квітку, людину, яка через усе життя пронесла любов до Лесі, не бажаючи поєднувати свою долю ні з ким. Разом із чоловіком вона працювала над збиранням і записуванням українських народних пісень.  Спільну працю Климент Квітка доопрацював і видав вже після смерті Лесі. 1917-1919 рр. вийшов двотомник «Народні мелодії із голосу Лесі Українки» 

     Останні роки життя Лариси Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Чим далі, тим тяжчими ставали для неї ці подорожі.

     Дедалі тяжчим ставав хрест, якого поетеса несла до своєї Голгофи. Та навіть на смертному ложі Леся Українка до останньої хвилини життя не покидала своєї єдиної зброї – поетичного слова. ”Нехай моїм останнім акордом буде молитва до сонця», - говорила вона. Леся вірила, що тільки сонячне тепло витіснить із нас дух рабської покори, зла, байдужості, бо ми ті люди, що можуть і вміють цінувати талант, шанувати розум, поважати людську гідність, вірити в торжество справедливості.

     19 липня (1 серпня) 1913 року в місті Сурамі (Грузія) зупинилося серце Лесі Українки у віці 42 роки. Поховали її на Байковому кладовищі, що в Києві, між могилами батька і брата.

Терплячість, самостійність, витримка, справді залізна сила волі були потрібні Ларисі Косачівні в період 30-літньої війни з хворобою. «Щоб не плакать, я сміялась», — скаже вона в одному з віршів. А чи легко це було — тамувати нелюдський біль? Та вона не хотіла, щоб страждали через неї інші, тому, мовчала.

 

 

Вшанування пам’яті

 

Літературний диктант

А зараз перевіримо наскільки ви були уважні на уроці за допомогою літературного диктанту.

1. Лесі Українка народилася …

2. ПІП Лесі Українки …

3. Лесю Українку і її старшого брата Михайла називали …

4. Леся Українка навчилася читати в … роки.

5.  Леся промочила ноги під час свята …

6. Письменниця прожила … роки. 

7. Перший вірш письменниці називається …

8. «Духовним батьком» Лесі був …

9.  «Щоб не плакать, … »

10. Леся готова «Все, все покинуть…» для порятунку …

 

Продовження речень

Отож, наша робота була плідною. І тепер належить зробити висновок, якою ж особистістю постала перед вами Леся Українка і чого нового ви дізналися про неї?

 

Продовжіть будь ласка речення

З життя поетеси я дізналась нового…

Найбільше мене вразило і схвилювало у цій неповторній жінці…

Життя Лесі Українки може бути прикладом, для тих …

 

Повернемося до проблемного запитання.

 

Висновок.

Леся Українка — високоосвічена обдарована особистість з багатим духовним світом, з високими моральними принципами, шляхетна і благородна натура. Завдяки силі волі, витримці, залізному характеру витримала випробовування долі і могла підвести підсумок власного життя: «Зрештою, життя моє не було убогим, і сором було б мені плакатись на нього».

У свій час Леся Українка була ідеалом і прикладом для оточення (особливо, молоді). Вона спромоглася сягнути таких вершин духу, що під силу лише генієві.

Думаю, що Леся Українка як особистість може бути взірцем і для сучасної молоді.

 

Оцінювання.

Ваші дослідження і виступи заслуговують відповідної нагороди (мотивування оцінок).

 

Домашнє завдання.