Урок-конференція "Аварія на Чорнобильській АЕС"

АВАІЯ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС.

ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ.

Мета: з’ясувати причини аварії на Чорнобильській АЕС, осмислити та усвідомити масштаб трагедії, закріплювати вміння працювати з документами, фотоматеріалами, художньою літературою; виховувати повагу до людей, які зробили внесок у ліквідацію наслідків катастрофи; прищеплювати екологічну культуру та прагнення до гармонійного ставлення людини і природи.

Тип уроку: комбінований, урок – конференція;

Обладнання: карта України, портрети пожежників, виставка статей та книг про Чорнобиль

 

26 квітня … У ніч забуття

Йде страшне створіння – атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема,

І уста безкровні , і душа німа.

 

ХІД УРОКУ

I Організаційний момент

Учні заздалегідь поділені на п’ять груп: історики, поети, статисти, державні діячі, очевидці. Кожна з них отримала завдання зібрати відповідний матеріал для виступів.

II Мотивація навчальної і пізнавальної діяльності

Скрадлива чутка поповзла селом ,

Із хати в хату, наче тінь зловісна:

біда в Чорнобилі … четвертий блок…

Рятуймося… Завтра може бути пізно…

Метод Мікрофон:

Що називають геоекологічною ситуацією?

Які чинники впливають на формування геоекологічної ситуації?

Яка біда трапилася в Чорнобилі?

Що нам відомо про цю трагедію?

III Вивчення нового матеріалу

Метод «Конференція»

Чорнобиль, чорнобильник – це гірка трава, яка росте в наших краях. Чи не злий жарт об’єднав цю гіркоту з нашим українським містечком – Чорнобиль , чи не стало це чорною билиною для нашого народу?

Була весна. Все потопало в зелені , пуп’янки абрикос, черешень ось – ось розкриються біло – рожевим цвітом. А береги, пагорби вкрилися жовтизною кульбаб. Повітря чисте і свіже, а води Прип’яті – прозорі, як кришталь. Ніщо не передвіщало біди. А воно була поруч. Створена самою людиною.

У 1970 році неподалік від столиці України – міста Києва , розпочали будівництво потужної Чорнобильської атомної станції. АЕС – це об’єкти, які виробляють електричну енергію за допомогою ядерних реакцій. Електроенергія йшла не тільки на потреби України, а й на експорт. У 1983 році стали до ладу чотири енергоблоки. Поряд з АЕС виросло нове місто, в якому жили енергетики, - Прип’ять.

Питання для обговорення

Давайте з’ясуємо, які причини призвели до найбільшої за масштабами катастрофи?

Ніщо не віщувало біди.

 О ч е в и д е ц ь. Звичайний весняний день 25 квітня 1986 року.

О 8 –й годині починалося звичайне чергування. Всі займалися своїми справами. Правник, як завжди, провів політінформацію. Розповів про міжнародне становище. Відповів на запитання…

7 вечора. Сонце вже височенько. Хлопці у ВПЧ -2 зварили картоплю. Повечеряли. Обмінялися спортивними новинами.

О 9 – й вечора ввімкнули телевізор. Дивились програму »Час».

23 година. Відбій.

Лягаючи відпочивати, Іван Буртименко звернув увагу на те , що Володимир Правник з кількома хлопцями ще сидів біля екрана телевізора. Мабуть, була цікава передача.

Неквапом спливали хвилини.

Зорі у небесній високості палали дедалі яскравіше…

Повітря здригнулося…

 

Учитель. Вибух на Чорнобильській АЕС стався 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилині. Сталося несподіване і непередбачуване… Загорівся четвертий , вийшов з – під контролю невміло застосований людиною атом. Смерть невидима розповзлася по селах і містах. Чорнобильська катастрофа вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом біди, трагічні наслідки якої буде відчувати ще не одне наступне покоління…

П о е т

Є чорне золото

І чорний хліб .

Є чорний лебідь

І лебідка чорна .

Та найчорнішим

Серед них усіх

Є все – таки – Чорнобиль.

Є чорна хмара

Й чорний – чорний дим,

Година чорна

І тюльпани чорні.

Та найчорнішим серед них усіх

Є все – таки – Чорнобиль.

Є чорна Африка

І чорний віл

Є чорний крук,

Він чорно – чорно кряче.

Та найчорнішим

Серед них усіх

Є все – таки Чорнобиль.

Учитель. Трагедія зразу показала своє чорне обличчя. У ту мить, коло сталася аварія, загинув наладчик Ходемчук , його могилою став реактор. Помер від опіків і опромінення Володимир Шашенюк.

Першими приймуть на себе удар радіації пожежники воєнізованої пожежної частини № 2 з начальником караулу Володимиром Правиком.

П о е т

Коли біда чорнобильська війнула,

Коли упав наладчик неживим,

Був першим тут начальник караулу,

Володя Правик з воїнством своїм.

О ч е в и д е ц ь. О 1 год 23 хв ночі в диспетчерській сиділи чергові.

Зненацька на центральному щиті управління спалахнула лампочка,

Спрацювала пожежна сигналізація. Сергій Легун зняв трубку. Але ніхто не відповідав. Тієї ж миті на щиті загорілася ще одна лампочка. Повітря здригнулося. Пролунав сильний вибух. За ним другий, СИЛЬНІШИЙ. За відчиненим вікном – панорама Чорнобильської станції. До 4 блоку рукою подати – метрів 400. Саме в тому районі вгору піднявся круглий вогненний гриб і небо освітила заграва. Диспетчер натиснув червону кнопку тривоги. Різко загула сирена. Для пожежників відлік не на хвилини, а на секунди.

І с т о р и к. 26 квітня . 1 година 23 хвилини 40 секунд. Трагічна фатальна мить. Саме в цей час сталася аварія на ЧАЕС. Увірвалася біда в наш спільний дім.

400 метрів від частини до четвертого блоку – скільки їх треба долати? Півхвилини? Хвилину? Часу на роздуми обмаль. Їдучи на машинах до четвертого блоку, Правик та його товариші не знали ще ні масштабів, ні характеру аварії. Ще з дороги вони побачили багряний відблиск над блоком, язики полум’я на покрівлі машинного залу. Володимир Правик приймає в дорозі єдине правильне рішення: по рації передав виклик № 3. Це означало підвищений ступінь небезпеки, коли треба викликати до місця події інші пожежні частини області.

А вогонь вже перекинувся на покрівлю машинного залу. Потрібно гасити вогонь. Через 5 хвилин прибув караул Віктора Кібенка із ВПЧ № 6, яка відповідала за пожежну оборону міста.

О ч е в и д е ц ь. Горів і тріщав дах, клубочився задушливий дим… Люди знемагали. Від ядучого диму. Від пекучого полум’я. Від болю. І від того невидимого ворога, який дедалі більше загрожував кожному.

С т а т и с т. Через деякий час на об’єкт АЕС, що горіла прибуло більше 50, потім більше 100 пожежних машин з Києва і області.

Учитель. Повсюди палахкотів вогонь, важко було дихати через дим. Але було найстрашніше, невловиме – радіація. Вона згубно діє на людину. Надмірна її призводить до появи променевої хвороби, після якої наступає смерть.

Висота машинного залу сягала більше 30 метрів. Внизу машина встановлена на гідрант, Леонід Шаврей і Володимир Прищепа сходинками дісталися на покрівлю машинного залу. Чоботи пожежників грузнули у розплавленому від високої температури бітумі…

О ч е в и д е ц ь. «Пожежники невдовзі збагнули – перед ними значно небезпечніший, підступніший ворог, якого неможна побачити, відчути. Він не мав ні кольору, ні запаху. Не витримувала сталь. Та витримували люди. Їх було 28.Вони діяли на грані людських можливостей, більше того, вони зробили неможливе: прийняли на себе подвійний удар – вогонь і радіацію. Дозиметри повідали страшну трагічну правду. Та пожежники не відступали.

Пожежники один за одним втрачали свідомість, знесилених, їх забирали машини швидкої допомоги».

Учитель.  Звичайний весняний день 26 квітня 1986 року. Небо високе і чисте, із – за горизонту з’являється велика сонячна куля і посилає всі свої промені на землю. Повітря настояне на пахощах весняних квітів, свіжої зелені ніжного листя. Нічого , здавалося, не змінилося в природі. Все було як завжди: і сонце, і прозорі води Прип’яті , і перші перехожі, які поспішали на роботу. Усе було як завжди. І водночас все було по – новому… Все змінилося з 26 квітня… Невидимий мирний атом зненацька дістав своє грізне розлючене обличчя, він став дійсно гірким полином для жителів України. Про катастрофу не повідомили.

П о е т

Радіо мовчить. Газети поніміли.

По телевізору – концерти та кіно.

А ми по воду до криниць ходили,

Дітей поїли теплим молоком.

Город садили, босими ногами

Збивали роси з ніжної трави,

Про радіацію не знали й не гадали,

І страх у душах ще не оселивсь.

С т а т и с т. 26 квітня на 12 годину дня було госпіталізовано 105 осіб, з них 16 – з особливого складу пожежної частини.

П о с о л  з  Н і м е ч ч и н и . Міністерство закордонних справ Німеччини стривожено тим, що у країні підвищився рівень радіації. Що трапилося? Чому такий фон? Оскільки останні дні вітер дув зі сходу, вони звернулися до міністерства закордонних справ СРСР за поясненням. Проте у відповідь почули, що в СРСР все нормально і чому високий рівень радіації в Німеччині – їм невідомо.

І с т о р и к. Тривогу про підвищений рівень радіації підняли в Норвегії,   Франції, Польщі, Румунії та інших країнах Європи. А в Києві 1 Травня відбулося. Демонстрація з нагоди дня солідарності трудящих. Люди йшли цілими сім’ями; з малими дітьми, а наступного дня працювали в городах, дачних ділянках.

Учитель. Чорнобильська трагедія не тільки губила природу, вона губила людину. У радіусі 30 км від ЧАЕС почалася евакуація людей… Евакуація у мирні дні. Гнала з рідної землі людей смертельна небезпека.

П о е т.

А в тім селі – ні голосу, ні звуку,

І вікна випромінюють розлуку,

І двері навхрест дошками забиті,

І журавлі криничні сумовиті,

І тихий сад біля старої школи,

І дітям в ній не вчитися ніколи.

С т а т и с т. На середину травня було вивезено більше 90 тисяч жителів, втрачено 48 га земельних угідь. Виведено з ладу 14 промислових підприємств, 15 будівельних організацій, втрачено 900 тис. м житла. Пізніше кількість евакуйованих склала 135 осіб.

П о е т.

Не стало села. Є хати і хлівці,

І сива, пекуча сльоза на щоці,

І розпач, що гостро торкнувся грудей, -

Село це стоїть, та немає людей.

Болючу дорогу обрали вони,

Ростуть на городах густі бур’яни.

Блукають собаки безлюдним селом, 

Та пустка і тиша безлюдним крилом

Зриває останню помітку житла…

На карті Вкраїни не стало села.

Учитель. Поля під Чорнобилем після аварії перестали годувати людей. Все, що проростало на них після квітня, будь – яка травинка – билинка вбирала в себе смертоносну радіацію, яка переслідувала все живе. А там, де радіоактивні опади випали густо, там і природа понесла велику втрату. З’ясувалося нове визначення: рудий ліс – це заражені дерева. Вони стали небезпечними для всього живого. І рудий ліс викорчовували і хоронили під землю.

П о е т.

Біля мертвої Прип’яті дерево – хрест,

Поруч братська могила і братська ЧАЕС.

Ліс рудий хоронили щоночі й щодня.

Тільки Хрест уберігся, як нагадування.

Учитель. На початку травня в Москві від променевої хвороби вмирали пожежники, медицина була безсила…  А вони вірили, що виживуть. Що здолають смерть.

І с т о р и к. Як хочу вам зазначити лист Володимира Правика з Москви до своєї коханої, а згодом дружини. Його сімейне життя продовжувалося 4 роки і 4 місяці. Надя, його дружина, в 16 років стала нареченою, а в 20 – вдовою з немовлям на руках .

« Здраствуйте, мої дорогі, Надійко, Наталочка!

З великим привітом до Вас курортник і ледар. Все тому, що ухиляюсь від виховання нашої крихітки Наталки. Прошу вибачення за почерк. Напишіть, як Надя з манюнею доїхали додому, чи не захворіли?

Живу добре. Пересилили нас клініку для догляду. Тут усі, хто був там. Так що мені весело, адже мій караул при мені. Ходимо, гуляємо, милуємося вечірньою Москвою. Одне погано, що милуватися доводиться через вікно. І це триватиме, мабуть, місяця півтора – два. На жаль, тут такі закони: доки не обстежать, не випишуть. Надійко, живи у батьків, в Городищі. Я приїду прямо туди. Та ще хай моя дорога теща підшукає для мене роботу, щоб я міг перевестися. Надійко, ти читаєш мого листа і плачеш. Не треба, ми ще поживемо до 100, і донечка наша ненаглядна тебе переросте разів у три. Я за вами дуже скучаю. А ви мене і не впізнаєте, коли приїду. Почав відпускати бороду і вуса. Зараз зі мною мама. Вона вам подзвонить і скаже, як я себе почуваю. На цьому закінчую. Не хвилюйся. Чекай з перемогою, Надійко, бережи дорогу нашу Наталочку. Міцно обіймаю, цілую.

Навіки твій Володя.»

Учитель. Вони вмирали… Вмирали такими молодими. 10 травня помер Володимир Тишура. 11 – вночі протягом однієї години Віктор Кібенок і Володимир Правик, 13 – Василь Ігнатенко, 14 – Микола Ващук, а через кілька днів – Микола Титенок. Ось перед вами їх портрети. Це вони своїми відважними серцями захистили нас, вирвали своє молоде життя і подарували його  майбутнім поколінням. Що було б з вами?

І с т о р и к. А потім було повідомлення телеграфного агентства Радянського Союзу: « Президія Верховної Ради СРСР Указом від 25 квітня 1986 року за мужність, героїзм і самовіддані дії, виявлені при ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, присвоює Правику Володимиру Павловичу, Кібенку Віктору Миколайовичу звання Героя Радянського Союзу(посмертно)»

IV Закріплення нового матеріалу

Питання для обговорення    

Давайте з’ясуємо, які наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС? (Думки учнів, їх фото звинувачення висловлюються за допомогою прес – методу: я вважаю…, тому, що…; наприклад… ; отже…)

Метод «Роблю висновки»

Наслідки аварії на ЧАЕС :

1. Складна екологічна ситуація: забруднення грунтів, вод, лісових насаджень, повітря.
2. Погіршення стану здоров’я людей, що виявляється у зростанні онкологічних захворювань, народження неповноцінних дітей.
3. Збільшення смертності, зменшення середньої тривалості життя людини.
4. Душевний біль і страждання за загиблими і померлими.

Учитель. Панорама АЕС. Знайомі корпуси. Градирня, труби. Перший блок, другий, третій. Над четвертим споруджено саркофаг. З вікна вертольота добре видно унікальну будову зі сталі й бетону. Це багатометрова ярусна стіна саркофага, що перекрила завал реактора…

П о е т.

Сльози загуслі на вітрі не сушаться –

З болем зрослися вони.

Ми перед мертвими , ми перед сущими

Носимо камінь вини.

Дивляться в очі, як вогники в темряві,

Душу тривожать завжди

Діти Чорнобиля, діти Чорнобиля,

Діти людської біди.

Дати трагедії спускаються сходами

Вниз до скорботних могил.

Хто нам пробачить за те, що виводили

Діток на атомний пил?

Хай же болять тобі, хай же болять мені,

Вічні лишивши сліди,

Діти Чорнобиля, діти Чорнобиля,

Діти людської біди.

V Підсумок уроку

Прийом «Мікрофон»

Що мене найбільше вразило …

(учні наводять факти з матеріалу уроку , які їх найбільше вразили )

Учитель. Минає 33 роки від дня жахливої трагедії. І цього року погідного квітневого дня залунають церковні дзвони.

По кому плачуть дзвони?

По кожному із нас…

Це крик душі, це стогін.

Наш сум, наш біль, наш час.