Урок краєзнавства "Моя мала Батьківщина Лохвиця"

Мета: знайомити дітей з рідним містом (видатні люди, виробництва, визначні місця тощо); розвивати уяву, мовлення, пам’ять, вміння аналізувати, порівнювати, робити висновки,виховувати у школярів громадянсько-патріотичні почуття (любов до малої батьківщини, гордість за своє місто).

Ключові компетентності:

-ціннісно-смислова,

-загальнокультурна,

-навчально-пізнавальна,

-інформаційно-комунікативна,

-здоров’язбережувальна

Обладнання: світлини та слайди з видами міста; зображення герба міста; аудіоапаратура; олівці, папір.

Попередня робота: педагог організовує оглядову екскурсію першокласників по рідному місту, створені учнівські групи, які готують певну інформацію про місто.

Форма проведення: віртуальна подорож

ХІД ЗАНЯТТЯ

I. Організаційний момент

Вчитель. Діти! Нашу сьогоднішню виховну годину мені хотілося б почати поетичними рядками.

Моя Батьківщина

 Зацвітає калина,

 Зеленіє ліщина,

 Степом котиться диво-луна.

 Це моя Україна, Це моя Батьківщина,

 Що, як тато і мама,— одна.

А. Камінчук

 

II. Мотивація теми заняття

 

Гра «Підкажи словечко»

Ось небо блакитне і сонце в зеніті!

Моя Україна — найкраща у… (світі)!

Моя Україна — це ліс і озерця,

Безмежні степи і чарівні… (джерельця).

Красиві пейзажі і гори високі,

Маленькі струмочки і ріки… (глибокі).

Міста старовинні і замки прекрасні,

Великі будови і дуже… (сучасні).

Сади чарівні, мальовничії села,

Моя Україна — це пісня… (весела).

Це щира, багата як світ її мова,

Крилата, така мелодійна,… (чудова).

Її обереги — верба і калина.

Найкраща у світі —… (моя Україна).

Бо нам найрідніша Вітчизна і мати!

То як же нам, дітям, її не… (кохати)!

Моя Україна — то козацька слава!

Така волелюбна і мирна… (держава).

Вона дорога нам, і рідна, і мила,

Бо світ перед нами, як мати,… (відкрила)

Вітчизно свята, дорога Україно,

Для кожного з нас ти у світі —… (єдина).

Н. Красоткіна

Вчитель.Розкажіть мені, що ми вважаємо своєю Батьківщиною? (Україну — країну, в якій ми всі народилися й живемо, наш рідний край.) Так. Наша Батьківщина велика й неозора, багата й мальовнича. У ній дуже багато сіл, селищ, містечок та великих міст. Але серед них тільки одне місто для нас найближче й найдорожче. Яке це місто, діти? (Учні називають своє рідне місто. Слайд 1)

III. Повідомлення теми й мети

Вчитель.Так, саме це місто вам знайоме змалку. У ньому ви з’явилися на світ. І перше, що ви бачили, коли були маленькі,— це куточок нашого рідного міста: його вулиця, будинки, алеї, люди.

Про наше рідне місто ми поговоримо сьогодні на занятті. Наша тема — «Моя мала батьківщина - Лохвиця». Сьогодні ми маємо познайомитися з нашим містом поближче, дізнатися багато нового й цікавого про його визначні та пам’ятні місця, видатних людей, його історію.(Слайд 1)

IV. Основна частина 

Демонстрування слайдів з символікою міста. (слайд 2-7)

 

Вікторина «Що ти знаєш про своє місто?»

Запитання до вікторини

 - Як називається область, яку очолює (у якій розташоване) наше місто?

 - Назвіть один з районів нашого міста.

 - Назвіть одну з центральних вулиць міста.

 - Назвіть один із закладів культури рідного міста.

 - Назвіть один з великих промислових об’єктів міста.

 - Розкажіть, як виглядає герб нашого міста.

-  Що звучить на початку кожної шкільної лінійки?

 - Як називається центральний парк міста?

 - Яких видатних людей нашого міста ви знаєте?

 - Які види спорту популярні в нашому місті?

 - Скільки часу налічує історія нашого міста?

 

Вчитель . Діти, ми з вами нещодавно подорожували вулицями нашого містечка. До цієї виховної години готувалась не тільки я, а й деякі учні.

 Це 1 група –« історики»,

2 група – «етимологи»-про походження назви міста,

3 група – «архітектори»,

4 група –«публічні люди»,

5 група – «сучасники»

«Історики».Ло́хвиця – старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області.

Розташоване на річці Суха Лохвиця (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. (слайд 8-10).

Відстань до столиці м. Києва – 220 км, до обласного центру м. Полтави — 174 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці становить близько 12 тис. жителів.

Територія, на якій знаходиться сучасна Лохвиця, була заселена ще в перших століттях нашої ери. Свідченням тому - ранньослов’янський могильник Черняхівської культури.

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі Лохвиця входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посульської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. У «Книгебольшомучертежу» (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

 

«Етимологи» (слайд 11)

1.Коли ми їдем Київ — Суми,

побіля Лохвиці — місток.

Обабіч — зарості. Внизу ми

аж відчуваєм холодок.

Вже й Лохвиця. Чи не рослина

дала їй назву отаку?

2.Адже росли тут лох, лохина,

що є в Грінченка в словнику.

Та головне, що річка в'ється

повз давні насипи, вали.

Сухою Лохвицею зветься

і є притокою Сули.

3.Снігами живиться й дощами,

й, буває, так пересиха,

що, мов калюжка між кущами,

стає воістину суха.

Та назва не дає спокою:

що ж Лохвиця в собі таїть,

що може бути і сухою —

як тайну слова зрозуміть?

4.Щоб дивну назву розтлумачить,

нас може виручить слівце —

слов'янське локва. Що це значить?

5.А означає слово це —

калюжа, рудочка, болітце

(а зменшувальне — локвица).

І докажіть ви, що не звідси

походить назва Лохвиця!

 (вірш Дмитра Білоуса із збірки "Чари барвінкові")

«Історики».В 1648–1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658–1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицькакозача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті містилася гетьманська скарбниця.

У 1729–1751 рр. (з перервами) лохвицьким сотником був український правник і державний діяч Василь Стефанович. Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781–1796), заштатне місто Малоросійської (1796–1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802–1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

21 липня (8 липня за старим стилем) 1901 р. у м. Лохвиця на вул. Лубенській (нині вул. Шевченка) було відкрито Народний будинок (театр). Струнка дерев'яна двоповерхова споруда театру, який став візитною карткою повітового міста, доповнила його своєрідний архітектурний силует.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських — 406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, навчальні ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств — вченим секретарем був Ренський Михайло Дмитрович, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929–1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932–1933 років.

У роки німецько-нацистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили близько 400 жителів міста, більшість з них представники єврейської громади міста, 536 осіб вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. З 1 вересня 1942 року місто стало адміністративним центром Лохвицькогоґебіту. У вересні 1943 року, після визволення, у місті містився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом арміїМ. Ватутіним.

У листопаді 1945 введено в дію відбудований цукровий завод ім. Сталіна.

У Лохвиці в різний час видавалися такі газети: «Бюлетень Лохвицкойуезднойземской управи» (1903–1905), «Лохвицкийвестник» (1913–1914), «Лохвицкое слово» (1912–1918), «Провесінь» (1918),«Робітник» (1919), «Известия» (1919), «Вісті» (1920–1923), «В соціалістичний наступ» (1930–1937), «Більшовицька трибуна» (1937–1941,1943), «Лохвицьке слово» (1941–1942), «Вісті Лохвиччини» (1942–1943), «Зоря Лохвиччини» (1943–1944), «Зоря» (з 1944), «Лохвицький вісник» (1990–1991), «Добридень» (з 1997 р.).(слайд 12)

«Архітектори».Окрім сучасних пам'ятників, у Лохвиці також багато історичних споруд, що були побудовані в середині 19 — на початку 20 ст. Серед них: Лохвицька синагога, побудована на гроші відомого лохвицького мецената та підприємця Дунаєвського, будівля поліцейської управи, будинок повітового з'їзду, тютюнова фабрика Дунаєвського (на ній і досі збереглися вензелі з літерами "Е.Д." - Євель Дунаєвський),будинок Товариства сільських господарів, будинки реального училища та жіночої гімназії, будинок Гостинного двору, будинок повітового дворянства, кована огорожа Миколаївської церкви, старовинний єврейський цвинтар та багато інших унікальних місцин, старовинних будиночків і хат.(слайд 13-16)

В останні роки, унікальні споруди, що пережили 1 світову війну, революцію, колективізацію, німецько-нацистську окупацію та радянський режим нещадно нищаться місцевою владою, підприємцями та місцевими жителями — навмисне чи через недбальство.

1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі лохвичани виявили волю разом з усім українським народом жити у своїй незалежній державі - Україні.

«Публічні люди».Основне багатство Лохвицького краю - люди. Лохвицька земля дала багато талановитих письменників, композиторів, скульпторів, учених, винахідників. Широковідомі імена І.О. та З.О.Дунаєвських, Миколи Петренка, Олекси Коломійця, Архипа Тесленка, Христини Литвиненко, Володимира Молодченка, Григорія Пивоварова, Петра Сімонова, Дем'яна Попова, Олександра Пащенка та багатьох інших.(слайд 17-20)

З 1923 року Лохвиця - центр Лохвицького району. Станом на 01.01.2002 року площа району складає 1304 кв.км., населення 51,4 тис. чоловік. У районі 84 населених пункти і 2 міста. Населення Лохвиці 12,4 тис.чол., населення Червонозаводського - 9тис. чол.

На кінець ХХ століття у районі діяли ТЗоВ «РАЙЗ-ЦУКОР», ВАТ «Склоприлад», спиртокомбінат, ВАТ «Червонозаводський хлібозавод», швейна фабрика, цегельний завод, 31 колективне і фермерське господарство, Лохвицька філія Полтавського технікуму харчових технологій, 2 професійно-технічних училища та медучилище, 18 сільських будинків культури, 18 клубів, 7 клубів-бібліотек, 37 бібліотек, 4 музичні школи, Лохвицький краєзнавчий музей ім.Г.С.Сковороди та літературно-меморіальний музей А.Ю.Тесленка, районний будинок культури, районна бібліотека.(слайд 21-24)

«Сучасники». Обличчя старовинного міста визначають будівля Благовіщенської церкви (споруджена в 1800 році), Кам’яний торговий ряд (середина 19 століття), будинок повітового дворянства (нині філія „Полтаваобленерго”), синагога (початок 20 століття), фігурна огорожа Миколаївської церкви (кінець 19 століття, тепер територія дитсадка „Орлятко”), будинок Товариства сільських господарів (1907, нині районна бібліотека), будинок реального училища (1910, нині головний навчальний корпус медучилища), будинок жіночої гімназії (1887, нині СПТУ-27) та ряд інших пам’яток. У Лохвиці споруджено пам'ятники: українському філософу і просвітителю Г.С.Сковороді (1922, реконструйовано в 1972 р., скульптор І.П.Кавалерідзе); загиблим у роки Великої Вітчизняної війни воїнам-визволителям (1957, скульптори Я.Й.Рик та Н.Клейн) і пам’ятний знак полеглим воїнам-землякам (1967, реконструйовано в 1975 р.); комсомольцям двадцятих років (1968, скульптор Ю.П.Варв’янський); пам’ятний знак воїнам-визволителям 309-ї стрілецької дивізії Воронезького фронту (1975, реконструйовано в 1989 р., скульптор Шапран, архітектор Гвоздя); письменнику-земляку А.Ю.Тесленку (1974, скульптор І.А.Коломієць); воїнам-інтернаціоналістам (2004), Т.Г.Шевченку (2010).(слайд 25-32)

Постановою Ради Міністрів УРСР № 532 від 24 листопада 1976 р. Лохвиця занесена до переліку малих і середніх міст України, що мають пам'ятники історії, архітектури і містобудування.(слайд 33)

Слайд-шоу «Вулицями рідного міста» (Слайд 34-53)

Фізкультхвилинка «Моє місто»

Діти виконують імітаційні рухи відповідно до змісту віршованого тексту.

 Ой яке чудове рідне місто!

(Плескають у долоні.)

 Сяє над ним сонечко іскристе.

(Піднімають руки й голову вгору.)

 Вулиці в нім — ось які широкі,

(Ставлять ноги в широку стійку, руки розводять у сторони.)

 А будівлі — ось які високі,

(Піднімаються на носочки, тягнучись руками вгору.)

 В зелені алеї тут зростають,

(Обертаються навколо себе.)

 Нам привітно гіллячком кивають.

(Нахили тулуба в сторони.)

 Мчиться транспорт вулицями всюди,

(Біг на місці, руками зображують керування автомобілем.)

 Поспішають на роботу люди,

(Швидкий крок на місці.)

 Серед них — і я іду-крокую,

(Уповільнюють крок.)

 Рідне місто від душі люблю я!

(Притискають руки до грудей, усміхаються.)

 

 

 

Гра «Продовжуй і пояснюй!» ( продовжити й закінчити розпочаті вчителем фрази так, щоб утворилися речення-пояснення).

Наше місто слобожанське, ... (тому що воно розташоване на території Слобожанщини, Слобідської України).

Наше місто невелике, ... (тому що в ньому проживає ……..мешканців).

Наше місто зелене, ... (тому що в ньому є сосновий парк, сквери, алеї, зелених насаджень).

Наше місто промислове, ... (тому що в ньому розміщується багато заводів та фабрик).

Наше місто — культурний центр, ... (тому що в ньому є Будинок культури,загальноосвітні , музична, спортивна школи, бібліотека, музей).

Наше місто студентське,... (тому що в ньому є медучилище, ПТУ-27, у яких навчається безліч студентської молоді).

Наше місто чисте, ... (тому що ми дбаємо про чистоту його вулиць, парків).

Наше місто величне, ... (тому що в ньому є п’ятиповерхові будинки, церква, пам’ятники видатним людям...).

Наше місто гостинне, ... (тому що в ньому гостям завжди раді, до них ставляться приязно, привітно).

Наше місто — найкраще, ... (тому що воно для нас рідне, це наша мала батьківщина).

 

 

Гра «Зростай громадянином!»

Вчитель.Усі ви, діти,— маленькі громадяни нашого міста. Це значить, що ви маєте поводитися належним чином, тобто ставитися до рідного міста з повагою, пишатися ним. А ще ви повинні змалку дбати про те, щоб наше рідне місто було гарним, процвітаючим.

Учитель спонукає першокласників завершувати зачитані ним тематичні речення, обравши один з варіантів «буду» або «не буду».

 

 • Смітити у своєму місті я ... (не буду).

 • Дбати про чистоту, добробут і благоустрій рідного міста я... (буду).

 • Відвідувати міські театри, парки, цирк я ... (буду).

 • Цікавитися новинами й життям свого міста я ... (буду).

 • Якщо мені в майбутньому доведеться жити в іншому місті,

місто свого дитинства я забувати ... (не буду).

 • Перейматися проблемами свого міста я ... (буду).

 • Радіти досягненням й успіхам мого міста я ... (буду).

 • Вивчати історію й минуле рідного міста я ... (буду).

 • Ставитися байдуже до добробуту свого міста та його життя

я ніколи ... (не буду).

 

V. Підсумки заняття

Вчитель. У майбутньому, коли ви станете дорослими, ви можете жити в будь-якому куточку світу. Але місто, де проминули ваші дитячі роки, залишиться для вас назавжди світлим спомином — як рідна домівка, як мамина усмішка, як дотик сонячного промінчика, що будить вас ранком...

 

Вирушаючи в дорогу, мандруючи землями України або світу, ви пам’ятатимете ті місця своєї малої батьківщини, де ви любили бувати... Адже місто дитинства залишається для людини рідним назавжди.

-Послухайте гімн Лохвиці, який написали Н. Мірошник та А. Недовінчаний (відео про Лохвицю на фоні гімну).

 

 

VI. Рефлексія

Вчитель. Любі діти, пропоную намалювати свій улюблений куточок міста, у якому ви часто буваєте. (Діти виконують завдання під ліричні народні мелодії.) (слайд 55-57)

 

По закінченні роботи бажаючі першокласники коментують зміст своїх малюнків і розповідають про них.

Вчитель. А на згадку про нашу віртуальну подорож дарую вам листівки-календарики «Моя мала Батьківщина – Лохвиця.» (слайд 58)