Урок. Лекція " ПРАВОВІ І НОРМАТИВНО-ТЕХНІЧНІ ДОКУМЕНТИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ ПРАВО НОРМАТИВНО-ТЕХНІЧНІ ДОКУМЕНТИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ ередачі"

ПРАВОВІ І НОРМАТИВНО-ТЕХНІЧНІ ДОКУМЕНТИ

З ОХОРОНИ ПРАЦІ

ЛЕКЦІЯ  №1

ВСТУП

1. Мета, завдання і соціально-економічне значення дисципліни "Охорона праці"

2. Основні поняття і визначення "Охорона праці"

3. Класифікація шкідливих і небезпечних виробничих факторів

1. Мета, завдання і соціально-економічне значення дисципліни

"Охорона праці"

Основи охорони праці - нормативна дисципліна, яка вивчаєть­ся з метою формування у майбутніх фахівців не­обхідного в їхній подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь із правових та організаційних питань охорони праці, ос­нов фізіологіі, гігієни праці, виробничої санітарії, безпеки процесів праці та пожежної безпеки, визначеного відповідними державни­ми стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров'я пра­цівників щодо результатів виробничої діяльності.

Курс "Основи охорони праці" як комплексна дисципліна ба­зується на теоретичних положеннях природничих (фізика, хімія, математика, медицина) та суспільних (економіка, соціологія, пси­хологія, право) наук. Важливе місце в структурі охорони праці за­ймають зв'язки з безпекою життєдіяльності, ергономікою, фізіо­логією та психологією праці, технічною естетикою та ін.

Історія розвитку науки про охорону праці пройшла довгий шлях свого становлення. Охорона праці як самостійна спеціальна дис­ципліна формувалася протягом більш ніж семидесяти років. Впер­ше ця дисципліна була впроваджена в 1929 році в Московському інституті залізничного транспорту. До 1966 року охорона праці ви­кладалась у межах окремих спеціальних та інженерних дисциплін, а як окрема дисципліна - лише в деяких інститутах.

У 1966 році цей курс був офіційно впроваджений у навчальні програми всіх інженерних спеціальностей, а всім технічним вищим навчальним закладам було запропоновано створити кафедри охо­рони праці.

Значний внесок у розвиток науки про охорону праці на­лежить визначним російським і радянським вченим. У 1742 р. увійшла робота М. В. Ломоносова "Первые основания металлур­гии или рудных дел", в якій розроблена теорія природної вен­тиляції шахт, а також наведені рекомендації з безпеки при ви­користанні драбин і сходин та щодо застосування робочого одя­гу. В книзі "Очерки рабочих движений" (1901р.) І. М. Сеченов встановив фізіологічні критерії, за якими можна було встанови­ти тривалість робочого дня. Це була перша книга з гігієни праці. Книга першого професора гігієни Московського університету Ф. Ф. Єрисмана "Курс гігієни" (1887р.) і 19-томне видання "Ма­териалы по исследованию фабрик и заводов Московской губер­нии" за його редакцією значно збагатили вчення про гігієну праці. Лікар А. В. Погожев видав у 1902-1903рр. перший російський журнал "Промышленность и здоровье", а також заснував перший у Росії соціальний музей.

Значний вклад у розвиток охорони праці внесла Міжнародна організація праці (МОП) - одна з найдавніших міжнародних організацій, яка була створена у 1919 році і розвивалася спочатку як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 року - як перша спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй.

До основних напрямів діяльності МОП належать: участь у міжнародно-правовому регулюванні праці шляхом розроблення та ухвалення нормативних  актів (конвенцій і рекомендацій) з питань умов праці та життя працівників; розроблення та здійснення міжна­родних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проблем (зайнятість, умови праці та ін); на­дання допомоги державам - членам МОП в удосконаленні націо­нального трудового законодавства, професійно-технічної підготов­ки працівників, поліпшенні умов праці тощо шляхом здійснення міжнародних програм технічного співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності.

У відповідності з Угодою про співробітництво в галузі охорони праці спеціалісти України разом із спеціалістами інших держав СНД проводять загальну роботу по удосконаленню Системи стан­дартів безпеки праці, розробці та узгодженню нормативної бази щодо охорони праці для країн СНД.

Дослідженнями з питань безпеки праці та виробничого середо­вища, управління і нагляду за охороною праці, координацією робіт у науково-технічній сфері охорони праці займається створений у 1994 році Національний науково-дослідний інститут охорони праці (ННДІОП).

Статистичні дані про виробничий травматизм свідчать про те, що його рівень у цілому світі безперервно зростає і становить, за даними МОП, біля 125 млн випадків щорічно. У розвинених краї­нах із високим технічним рівнем він значно менший, ніж у краї­нах, що розвиваються, в т.ч. й в Україні. У країнах Євросоюзу від нещасних випадків та професійних захворювань потерпають що­річно біля 10 млн осіб, з яких майже 8 000 гине. В цілому по всіх країнах земної кулі кожні 3 хвилини гине людина, а кожні 2 секун­ди травмуються 8 осіб. Ціна помилки однієї людини безперервно зростає: якщо відразу після 2-ї світової війни від помилки однієї людини гинуло в середньому 2-4 особи, то сьогодні ця цифра на­ближається до 10. У цьому плані можна згадати катастрофи, які ста­лися з пароплавом «Адмірал Нахимов», де загинуло більше 500 осіб, підводний човен «Курськ», де загинуло 170 осіб, випадок падіння літака Су-27 на Скнилівському летовищі, де постраждало 165 осіб, загинуло 77 осіб, із котрих 28 - діти. Багато прикладів ще можна наводити про трагічні події на шахтах України, де гине одночасно багато людей, та катастрофи з літаками.

За статистикою, в Україні щоденно на виробництві травмують­ся 80-85 осіб, із них до 10% стають інвалідами і до 2% гине.

За даними Національного науково-дослідного інституту охорони праці, стан виробничого травматизму в Україні за останнє десятиріччя характеризується зменшенням числа випадків як загального, так і смертельного травматизму. За період 1991-2001 рр. кількість травмованих зменшилась на 76,8%, смертельних травм - на 48,6%. Слід зазначити, що у 2001 р. кількість випадків смертельного трав­матизму порівняно з 2000 р. збільшилась з 1325 осіб до 1378 осіб, тобто на 53 особи (рис. 1).

Рік

—■— Травматизм загальний —•— Травматизм смертельний

Рис. 1. Виробничий травматизм в Україні по роках

Динаміка нещасних випадків може бути пов'язана з економічною ситуацією в Україні.

За роки економічної кризи (1990-1999 рр.) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Найбільш відчутних втрат українська економіка зазнала у 1990-1994 рр. За цей час обсяги ВВП зменшилися на 45,6%, промислового виробництва - на 40,4%, сільського господарства - на 32,5%. Лише у 1994 р. падіння ВВП склало 22,9% (промислового виробництва - 27,3% (у т.ч. непродовольчих товарів -37,5%), сільськогосподарського -16,5%).

Практично на цей період припадає найбільше скорочення ви­падків загального і смертельного травматизму. Поступова стабілі­зація економічної ситуації в Україні (1994-1999 рр.) супроводжується зростанням темпів скорочення випадків як загального, так і смертельного травматизму.

Позитивні зрушення в економіці України в 2000-2001 рр. супровод­жуються зростанням у 2001 році випадків смертельного травматизму.

В Україні спостерігається високий рівень травматизму зі смер­тельними наслідками у соціально-культурній сфері та торгівлі. Аналіз оперативних даних про стан виробничого травматизму зі смертельними наслідками за 2002 рік показує, що в невиробничій сфері загинуло 125 осіб - це на 6 осіб більше, ніж у будівництві, де ступінь травмонебезпеки є високим. Постає питання: чому гинуть люди в тій сфері, де відсутні шкідливі та важкі умови праці, складні механізми. Адже законодавство України щодо охорони праці встановлює єдині вимоги з безпеки праці для всіх підприємств,установ і організацій незалежно від форм власності та видів діяльності для всіх працюючих. Як показує досвід, на практиці ці вимоги не виконуються. Існує думка, що в невиробничій сфері відсутні шкідливі  та небезпечні чинники, що негативно впливають на стан здоров'я та працездатність працюючих. В більшості установ та організацій керівники, посадові особи та службовці не обізнані в питаннях безпеки праці, не створюються служби з охорони праці навіть тоді, коли чисельність працюючих становить більше 100-500 осіб. Питання охорони праці поклада­ються на сумісників, які не мають певної кваліфікації, не про­водяться інструктажі та навчання (або проводяться не на належ­ному рівні).

В Україні, крім виробничого травматизму, є високим рівень про­фесійної захворюваності. За статистичними даними, на підприєм­ствах України щорічно реєструється близько 2,6% професійних за­хворювань. Аналізом професійної захворюваності виявлено, що професійна патологія зареєстрована у осіб понад 185 професій, серед яких значною є частка (2,5%) інженерно-технічних праців­ників, зайнятих у різних галузях економіки. Ситуація з професій­ною захворюваністю, що склалася в Україні, вимагає реалізації комплексних заходів щодо створення умов праці, які забезпечать захист працюючих від несприятливого впливу професійних шкід­ливих чинників.

За даними Міжнародної асоціації «Пожежна безпека Украї­ни» щорічно в Україні виникає близько 60 000 пожеж, в яких гине понад 3 500 осіб. Так, у 2002 р. в Україні внаслідок пожеж загину­ло 3 616 осіб, у т.ч. 133 дитини. Порівняно з періодом середини 80-х pp. річна кількість пожеж сьогодні майже втричі вища.

Щодня в Україні виникає близько 150 пожеж, в яких гине 7-10 осіб і 5-6 отримують травми. Збитки від пожеж складають понад 2 млрд. грн. на рік.

Найпоширенішими причинами пожеж в Україні є: необережне поводження з вогнем (61%); порушення правил монтажу та екс­плуатації електроприладів (18%); порушення правил монтажу та експлуатації приладів опалення (11%); пустощі дітей з вогнем (7%); підпали (2%); невстановлені та інші (1%).

Державна політика України щодо охорони праці виходить з конституційного права кожного громадянина на належні безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності. В реалізації цієї політики значну роль має відігравати постійне поліпшення умов і безпеки праці, зменшення рівнів травматизму та професій­ної захворюваності.

В Україні прийнята і реалізується Національна програма по­ліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 рр., що була затверджена Кабінетом Міністрів від 10.10.2001 р. (наказ № 1320), на основі якої були розроблені галу­зеві та регіональні програми поліпшення стану охорони праці.

22.10.2001 р. наказом Мінпраці № 432 була затверджена і впроваджується в життя Концепція управління охороною праці, в якій визначені шляхи реформування управління охороною праці в Україні.

Мета дисципліни  «Основи охорони праці» - формування у майбутніх фахівців необхідного в їх професійній діяльності рівня знань та умінь, які відповідають державним стандартам освіти і дають можливість професійно орієнтуватися в питан­нях організації виробничого процесу, що відповідає всім нор­мам і правилам безпеки. Вивчення дисципліни передбачає, що студент користується, крім підручника, законодавством України про охорону праці, а також спеціальною і навчальною літе­ратурою.

Соціальне значення охорони праці полягає в сприянні росту ефективності суспільного виробництва шляхом безперервного вдосконалення і поліпшення умов праці, підвищення їх безпеки, зниження виробничого травматизму і профзахворювань.

Соціальне значення охорони праці проявляється в зростанні продуктивності праці, збереженні трудових ресурсів і збільшенні сукупного національного продукту.

Зростання продуктивності праці відбувається в результаті збільшення фонду робочого часу завдяки скороченню внутрішньозмінних простоїв шляхом ліквідації мікротравм або зниження їх кількості, а також завдяки запобіганню передчасно­го стомлення шляхом раціоналізації і покращення умов праці та введенню оптимальних режимів праці і відпочинку та інших за­ходів, які сприяють підвищенню ефективності використання ро­бочого часу.

Збереження трудових ресурсів і підвищення професійної активності працюючих відбувається завдяки покращенню ста­ну здоров'я і подовженню середньої тривалості життя шляхом покращення умов праці, що супроводжується високою трудо­вою активністю і підвищенням виробничого стажу. Підвищуєть­ся професійний рівень також завдяки зростанню кваліфікації і майстерності.

Збільшення сукупного національного продукту відбувається завдяки покращенню вищеперелічених показників та їх складових компонентів.

Економічне значення охорони праці визначається ефектив­ністю заходів з покращення умов і підвищення безпеки праці, і є економічним виразом соціальної значущості охорони праці. Тобто, економічне значення охорони праці оцінюється за ре­зультатами, отриманими при зміні соціальних показників шляхом впровадження заходів з покращення умов праці: підвищення продуктивності праці; зниження непродуктивних витрат часу і праці; збільшення фонду робочого часу; знижен­ня витрат, пов'язаних з плинністю кадрів через умови праці, тощо.

Збільшення фонду робочого часу і ефективність використан­ня обладнання досягається шляхом зниження простоїв протя­гом зміни внаслідок погіршення самопочуття через умови праці та мікротравми. При комплексній дії на людину декількох шкідливих виробничих чинників простої на робочому місці мо­жуть досягати 20...40% за зміну через виробничий травматизм та погане самопочуття. Зростання непродуктивних витрат часу, а значить і праці, обумовлюється також поганою організацією робочих місць: без урахування органометричних вимог виникає необхідність виконання зайвих рухів та докладання додаткових фізичних зусиль через незручне положення, невдале роз­ташування органів управління обладнанням і невдале кон­структивне оформлення робочих місць. В результаті поліпшення умов праці нормалізується психологічний клімат в трудовому колективі, підвищується налагодженість в роботі, зростає про­дуктивність праці.

Збільшення фонду робочого часу досягається скороченням цілодобових втрат на виробничий травматизм та неявки на ро­боту. Шкідливі умови праці суттєво впливають не тільки на ви­никнення професійних захворювань, а й на виникнення і три­валість загальних захворювань.

Економії матеріальних втрат можна досягти шляхом відміни пільг та компенсацій за несприятливі умови праці через не­дотриманням відповідних санітарно-гігієнічних вимог і пра­вил безпеки до робочих місць. Дотримання таких вимог дає можливість повністю або частково відмінити такі пільги як: скорочений робочий час і додаткова відпустка; підвищення та­рифної ставки та пільгової пенсії; лікувально-профілактичне харчування і безкоштовна видача молока. Всі ці пільги пов'я­зані зі значними трудовими втратами і супроводжуються ви­платами додаткових грошових коштів за фактично не від­працьований час.

На підприємствах спостерігається висока плинність кадрів серед працівників, робота яких пов'язана з важкою фізичною працею, несприятливими санітарно-гігієнічними умовами, монотонністю виробничого процесу. Із загальної кількості працівників, які звільняються за власним бажанням, від 10 до 25% складають особи, яких не влаштовують несприятливі умови праці.

2. Основні поняття і визначення "Охорона праці"

Охорона праці - система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профі­лактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоро­в'я і працездатності людини в процесі праці.

Виробнича санітарія - це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників.

Гігієна праці - галузь практичної та наукової діяльності, що вивчає стан здоров'я працівників, зумовлений умовами праці, і на цій основі обґрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров'я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці.

Небезпечний (виробничий) чинник - це такий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, гост­рого отруєння, різкого погіршення здоров'я, або до смерті.

Шкідливий (виробничий) чинник - це такий чинник, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативного впливу на здоров'я нащадків. Прим. Залежно від кількісної характеристики (рівня, концентрації тощо), тривалості впливу, шкідливий виробничий чинник може стати небезпечним.

Безпека - стан захищеності особи та суспільства від ризику за­знати шкоди.

Рівень безпеки - оцінка безпеки посиланням на прийнятий ризик.

Промислова безпека - безпека від аварій на виробничих об'єк­тах і наслідків цих аварій.

Небезпека - потенційне джерело шкоди.

Безпечні умови праці; безпека праці - стан умов праці, за яко­го вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чин­ників усунуто, або вплив шкідливих чинників не перевищує гра­нично допустимих значень.

3. Класифікація шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

У процесі трудової діяльності людина (суб'єкт праці) за допо­могою певних знарядь (машини, інструмент, пристрої) діє на пред­мет праці в умовах існуючого середовища. Залежно від характера праці на людину можуть впливати різні середовища: механічні, хі­мічні, теплові, електричні, електромагнітні, радіаційні, біологічні та інші. Організм людини здатний переносити без наслідків такі дії лише якщо вони не перевищують певних рівнів і тривалості. За межами цих рівнів і тривалості виникає пошкодження організ­му, яке при досягненні певного ступеня кваліфікується як нещас­ний випадок, травма.

Безпосереднім джерелом таких пошкоджень може бути будь-який з компонентів праці.

Пошкодження організму можуть виникати внаслідок як безпо­середніх контактних дій (механічного, хімічного, електричного), так і дистанційних (світлового, теплового) одразу після дії або че­рез певний проміжок часу (наприклад, після радіоактивного опро­мінення) .

Серед різних факторів виробництва, які можуть спричиняти певні дії на людину, виділяють шкідливі й небезпечні виробничі фактори.

Небезпечний виробничий фактор (ГОСТ 12.0.002—80) —це та­кий, дія якого на працюючого у певних умовах призводить до травми або іншого раптового погіршення здоров'я.

Будь-який шкідливий або небезпечний виробничий фактор мо­же діяти на людину лише у певних умовах. Це поняття має над­звичайно важливе значення при вивченні й дослідженні механіз­мів дії таких факторів на людину та їх наслідків.

Небезпечні й шкідливі виробничі фактори відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 поділяють на фізичні, хімічні, біологічні й пси­хофізіологічні. У названому стандарті шкідливі і небезпечні фак­тори, що належать до однієї з названих груп, не розрізняють. Це, можливо, пов'язано з тим, що більшість шкідливих та небезпечних факторів залежно від їх значення, концентрації чи рівня можуть переходити зі шкідливих у небезпечні, і навпаки. Наприклад, пев­на концентрація парів хімічної речовини у повітрі робочої зони може бути шкідливим виробничим фактором, але при підвищенні цієї концентрації вона стає небезпечним виробничим фактором. Все це необхідно враховувати при прогнозуванні наслідків дії та­ких факторів на людину у виробничих умовах.

При розробці заходів, для запобігання виробничому травматиз­му і захворюваності працюючих, спеціалістів найбільше цікавлять шкідливі та небезпечні виробничі фактори.

До фізичних небезпечних і шкідливих виробничих факторів на­лежать: рухомі машини, механізми та окремі деталі; вироби, за­готовки, матеріали; конструкції, що можуть руйнуватися; грунти, що обвалюються; запиленість і загазованість повітря робочої зони; підвищена або понижена температура матеріалів та поверхонь об­ладнання, повітря робочої зони; високі рівні шуму та вібрації на робочому місці; підвищений або понижений барометричний тиск або його різка зміна; підвищені або понижені вологість, рухомість та іонізація повітря; підвищені рівень іонізуючих випромінювань у робочій зоні, напруга в електричній мережі при наявності умов проходження струму через тіло людини, рівень статичної електри­ки та електромагнітних випромінювань, напруга електричного або магнітного поля; відсутність або нестача природного освітлення; недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість, пони­жена контрастність, підвищені пульсація світла, рівень ультрафіо­летового та інфрачервоного випромінювання і радіації; гострі краї, задирки і шорсткі поверхні заготовок, інструменту, тари тощо.

До хімічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів на­лежать: пестициди, мінеральні добрива, кислоти, луги та інші хі­мічні реактиви; хімічні кормові добавки; дезинфекційні засоби; лікувальні препарати та інші хімічні речовини.

До біологічно небезпечних і шкідливих виробничих факторів належать патогенні-мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, гриби, найпростіші) та продукти їх життєдіяльності; мікрооргаиізми (рослини і тварини), отруйні комахи, змії, дикі і свійські тва­рини.

Серед сільськогосподарських тварин особливо небезпечними є жеребці, бугаї, кнури. При порушенні правил утримання та догля­ду дії цих тварин на людей можуть призводити до важких на­слідків.

Психофізіологічні небезпечні і шкідливі виробничі фактори за характером дії на людей поділяють на фізичні та нервово-психіч­ні перевантаження. Фізичні перевантаження бувають статичні і ди­намічні, а нервово-психічні — розумові, перевантаження аналізато­рів, монотонність праці, емоційні (стреси).

Той чи інший виробничий фактор (шкідливий чи небезпечний) за межами певного рівня (значення, концентрації) може не спри­чиняти негативних наслідків. У зв'язку з цим для таких факторів встановлений відповідний гранично допустимий рівень.

Гранично допустимий рівень виробничого фактора — це дія встановленої тривалості, яка протягом усього трудового стажу не призводить до травми, захворювання або відхилень у стані здо­ров'я в процесі роботи або у віддалені строки життя сучасного і наступних поколінь.

Небезпечні виробничі фактори поділяють на явні, якщо їх дія на людину очевидна і для її запобігання необхідні певні заходи, і потенційні, які можуть діяти на людину при певних її діях, ви­никненні аварій та в інших небезпечних умовах.

Поняття «небезпека» не увійшло до списку термінів, наведених у державних стандартах, але воно широко застосовується у літе­ратурі. Так, спеціалісти в галузі безпеки праці стверджують, що виробнича небезпека — це загроза дії на працюючого небезпечних і шкідливих виробничих факторів, а виробнича шкідливість — дія на працюючого лише шкідливих виробничих факторів.

Виробнича небезпека — стан виробництва (умови праці, стан обладнання, робочого місця тощо), при якому існує можливість (ймовірність) дії небезпечного виробничого фактора з пошкоджен­ням здоров'я (або загибелі) людини.

Поняття «виробнича небезпека» трактується лише відносно по­шкодження здоров'я людей. Інші небезпеки матимуть різні визна­чення: пожежна небезпека, радіаційна небезпека, небезпека вибу­ху, небезпека руйнування (аварі^) тощо.

Факт пошкодження здоров'я (випадок) людини від дії небез­печного фактора кваліфікується як нещасний випадок. Це понят­тя має офіційне визначення у державних стандартах.

Нещасний випадок на виробництві — випадок дії на працю­ючого небезпечного виробничого фактора при виконанні ним трудо­вих обов'язків або завдання керівника робіт.

У науковій літературі наводиться інше визначення. Нещасний випадок — це несподіване ненавмисне пошкодження людини, що перешкоджає нормальному продовженню п діяльності та вини­кає внаслідок дії небезпечного виробничого фактора.

Поняття «пошкодження людини», «пошкодження здоров'я лю­дини» асоціюються з поняттям «травма», що прийняте як офіцій­ний термін.

Травма — не пошкодження анатомічної цілості організму будь-яким небезпечним фактором.

Травматизм — сукупність травм, які повторюються у тих чи ін­ших контингентів населення відповідно до побутових, виробничих, спортивних та інших обставин. Залежно від того, за яких обста­вин виникають травми у людей, розрізняють травматизм вироб­ничий, побутовий, спортивний тощо.

При встановленні причинно-наслідкових зв'язків між подіями, що призвели до травми працюючого, необхідно розрізняти поняття «нещасний випадок» і «травма». Травма є випадковою подією (явищем) внаслідок дії небезпечного виробничого фактора на лю­дину. Поняття «нещасний випадок» пояснює достовірність факту виникнення травми, а тому його окремою подією вважати не можна.

Запитання для самоконтролю:

1. Якими офіційними документами регламентується навчання з охорони праці?

2. Які види навчань з охорони праці ви знаєте?

3. Який порядок проведення і реєстрації вступного інструктажу?

4. Як проводиться і реєструється первинний інструктаж на робочому місці?

5. Коли проводиться позаплановий і поточний інструктаж?

ЛЕКЦІЯ №2 (продовження)

ПРАВОВІ І НОРМАТИВНО-ТЕХНІЧНІ ДОКУМЕНТИ

З ОХОРОНИ ПРАЦІ

Мета: Надання знань з охорони праці, реалізація яких на практиці сприятиме покращенню умов праці, підвищенню її продуктивності, запобіганню професійних захворювань, виробничого травматизму, аварій.

1. Законодавство про охорону праці.
2. Спеціальні законодавчі акти.

1. Законодавство про охорону праці

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємопов'я-

заних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації держав-

ної політики щодо правових, соціально-економічних і лікувально-

профілактичних засобів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і пра-

цездатності людини в процесі праці. Воно складається із загальних законів

України та спеціальних законодавчих актів.

Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони

праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон

України «Про охорону праці».

Конституція України (ст. 43,50). Конституція постає як основний, головний

закон держави, який регламентує найважливіші з погляду держави суспільні ві-

дносини. До них належать засади суспільного ладу й політики, правового ста-

новища особи, державного устрою, організації та діяльності органів держави.

Конституція України закріплює засадничі принципи державної політики що-

до особи, людини, громадянина. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,

недоторканність і безпека визначаються найвищою цінністю в суспільстві. А

тому права та свободи людини, їх гарантії є тим, що становить зміст і спрямо-

ваність діяльності держави. Саме в конституції закріплено, що держава несе ві-

дповідальність за свою діяльність перед людиною.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України затверджено Законом Української

РСР від 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До нього неоднора-

зово вносилися зміни і доповнення. Правове регулювання охорони праці не

обмежується главою XI «Охорона праці». Норми щодо охорони праці містяться

в багатьох статтях інших глав КЗпП України: «Трудовий договір», «Робочий

час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки»,

«Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

Закон України «Про охорону праці» є одним із найважливіших актів законо-

давства про охорону праці.

Інші законодавчі акти України. Окремо питання правового регулювання в

галузі охорони праці міститься в таких законодавчих актах України: Основи за-

конодавства України про охорону здоров'я (ст. 6,10, 25-28, 32, 33, 37, 59, 62, 65,

66); Закон України «Про пожежну безпеку» (ст. 2, 5, 6, 8, 10,13, 26, 29, ЗО, 31,

34-38);' Закон України «Про дорожній рух» (ст. 12-20, 46, 47, 49, 53); Закон

України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен-

ня» (ст. 4-8, 15, 20, 21, 25, 26, 45); Закон України «Про цивільну оборону Украї-

ни» (1, 2, 3, 5, 6, 8,11,12,13, 14, 16); Закон України «Про використання ядерної

енергії та радіаційну безпеку» (ст. 5, 10, 13, 81); Закон України «Про професійні

спілки, їх права та гарантії діяльності» (ст. 19, 20, 21, 28, 30); Закон України

«Про колективні договори і угоди» (ст. 1-20); Закон України «Про загальнообо-

в'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробницт-

ві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (ст. 1-

55); Кодекс законів України про адміністративні правопорушення (ст. 41, 93,

188-4, 188-5, 231); Кримінальний кодекс України (ст. 271, 272, 273, 274); Закон

України «Про оплату праці»; Закон України «Про відпустки»; Закон України

«Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»; Закон

України «Про зайнятість населення»; Закон України «Про організації роботода-

вців».

Крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони праці

регулюються підзаконними нормативними актами: Указами і розпорядження-

ми Президента України, рішеннями Уряду України, нормативними актами мі-

ністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

До найважливіших підзаконних нормативно-правових актів з питань охоро-

ни праці належать:

• Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних за-

хворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях;

• Правила __________відшкодування власником підприємства, установи і організації або

уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням

здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків;

• Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і ор-

ганізації за порушення нормативних актів про охорону праці;

• Положення про розробку інструкцій з охорони праці;

• Положення про медичний огляд працівників певних категорій;

• Список важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці,

на яких забороняється використання праці жінок;

• Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками;

• Список виробництв, професій і робіт з важкими і шкідливими умовами пра-

ці, на яких забороняється застосування праці осіб молодших 18 років;

• Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми;

• Перелік робіт з підвищеною небезпекою;

• Типове положення про навчання з питань охорони праці.

• Типове положення про службу охорони праці;

• Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства;

• Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань

охорони праці;

• Перелік важких робіт і робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці,

на яких забороняється застосування праці неповнолітніх;

• Положення про навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з важкими

роботами і роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці;

• Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спе-

ціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту;

• Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці.

• Типове положення про службу пожежної безпеки.

• Положення про розслідування та облік нещасних випадків невиробничого

характеру;

• Списки виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у

яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і ва-

жкими умовами праці за особливий характер праці;

• Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим

днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці;

• Типове положення про кабінет охорони праці;

• Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі;

• Спільні рекомендації державних органів і профспілок щодо змісту розділу

«Охорона праці» у колективному договорі (угоді, трудовому договорі);

• Накази, роз'яснення та інші акти з питань охорони праці Державного коміте-

ту України по нагляду за охороною праці;

• Міжнародні договори або міжнародні угоди, до яких приєдналася Україна у

встановленому порядку. (У разі, коли міжнародними договорами або угода-

ми, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони

праці, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються

правила міжнародного договору або угоди.);

• Конвенції Міжнародної Організації Праці (МОП) - спеціальної установи Ор-

ганізації Об'єднаних Націй щодо міжнародного співробітництва у галузі по-

ліпшення умов праці та рекомендацій щодо їх застосування (№ 115 - про за-

хист трудящих від іонізуючої радіації, № 120 - про гігієну праці в торгівлі та

установах, № 32 - про захист від нещасних випадків трудящих, зайнятих на

вантаженні або розвантаженні суден, № 119 - про забезпечення машин захи-

сними пристроями та деякі інші).

2. Спеціальні законодавчі акти

До них належать державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охо-

рону праці. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії державні

нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) можуть бути міжгалузевими або

галузевими. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону

праці - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи,

яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання.

Ст.27 Закону України “Про охорону праці” визначає, що “Нормативно-

правові акти з охорони праці – це правила, норми, регламенти, положення, ста-

ндарти, інструкції ті інші документи, обов’язкові до виконання”. Ці акти роз-

робляються відповідно до законодавства України про охорону праці і містять

конкретні вимоги безпеки та гігієни праці до виробничого середовища, поряд-

ку виконання робіт ведення технологічних процесів, обладнання, устаткування,

засобів захисту працюючих і складають нормативну базу охорони праці.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормати-

вно-правових актів з охорони праці здійснює один з органів державного нагля-

ду за охороною праці за участю професійних спілок і фонду соціального стра-

хування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

за погодженням з іншими, відповідними органами державного нагляду.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються у міру впрова-

дження досягнень науки і техніки, що сприяють підвищенню безпеки, гігієни

праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологі-

чні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з

органами державного нагляду за охороною праці.

Нормативно-правові акти з охорони праці поширюються також на сферу

трудового і професійного навчання. Вони обов’язкові для виконання у вироб-

ничих майстернях, лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудо-

вого і професійного навчання, облаштованих у будь-яких навчальних закладах.

До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне навчання (виробничу

практику) на підприємствах під керівництвом їх персоналу, застосовується за-

конодавство з охорони праці у такому ж порядку, що й до працівників підпри-

ємства.

Документом, який містить повний перелік стандартів, норм, правил, еко-

номічних нормативів та інших документів з питань охорони праці, чинних в

Україні, є Реєстр ДНАОП (державних нормативних актів про охорону праці).

Новою редакцією Закону “Про охорону праці” 2002 р. замість існуючого рані-

ше терміну “державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону

праці” введено термін “нормативно-правові акти з охорони праці”.

Основними причинами незадовільного стану забезпечення нормативно-

правовими актами з охорони праці є відсутність необхідних коштів на їх розро-

бку (перегляд) та видання.

У діючому Реєстрі ДНАОП кожному Міжнародному нормативно-

правовому акту присвоєно відповідний код, що утворюється з таких складових:

1 2 3

Х ХХ ХХХ ХХ

ДНАОП - - . ,

де ДНАОП – абревіатура назви “державний нормативний акт про охорону пра-

ці”;

1 – три цифри (ХХХ), означають код групи, до якої належить державний

орган, що затвердив даний акт:

0.00- нормативні акти Держнаглядохоронпраці, 0.01 – з пожежної безпеки,

0.02 – з безпеки руху, 0.03 – Міністерства охорони здоров’я, 0.05 – Міністерст-

ва праці та соціальної політики, 0.06 – Держстандарту, 0.07 – Держбуду (Мін-

будархітектури);

2 – три цифри (ХХХ), що означають вид і номер документа: перша цифра

– вид нормативного акту (1- правила, 2- ОСТи, 3- норми, 4- положення і стату-

ти, 5- інструкції, 6- керівництва, вказівки, рекомендації, вимоги, 7- технічні

умови безпеки, 8- переліки та інші документи), дві наступні за крапкою цифри

– порядковий номер нормативного акту даного виду у послідовності його ре-

єстрації;

3 – останні дві цифри (ХХ), означають рік затвердження або перегляду но-

рмативного акту.

Коди галузевих нормативно-правових актів про охорону праці, які включе-

ні до Реєстру ДНАОП, відрізняються від міжгалузевих тим, що на місце першо-

го трицифрового числа ставиться чотирицифрове, яке означає галузь застосу-

вання даного нормативного акту відповідно до Загального класифікатора “Га-

лузі народного господарства України”. Інші цифрові позначення коду галузе-

вого нормативного акта такі ж самі, як і міжгалузевого :

1 2 3

Х ХХХ ХХХ ХХ

ДНАОП - - . .

Серед нормативно-правових актів з охорони праці, які ввійшли до Реєстру

ДНАОП, важливе місце займають державні стандарти України (ДСТУ), їх 75

одиниць та правил, норми, інструкції тощо розроблені у радянські часи, які є

чинними в Україні.

Важливою складовою Реєстру ДНАОП є стандарти безпеки праці, які по-

чали розроблятися з 1972 р. в СРСР і склали 12 групу Єдиної Державної систе-

ми стандартів СРСР, що мала назву “Система стандартов безопасности труда”

(ССБТ). Ці стандарти внесені до Реєстру ДНАОП під рубрикою “Міжнародні

стандарти системи стандартів безпеки праці” і визнаються Україною за узго-

дженим переліком. В останній Реєстр ДНАОП внесено 332стандарти ССБТ.

Стандарти цієї системи мають таке кодування:

ГОСТ 12.

1 2 3

Х ХХХ ХХХ ССБТ . - - (далі повна назва нормативного акту росій-

ською мовою),

де 12 – означає, що ГОСТ відноситься до ССБТ.

1 – цифра(Х), що визначає групу даного нормативу в системі.

Система включає 10 груп нормативів – від 0 до 9. На цей час розроблені

стандарти у групах 0-5. Групи 6-9 – резервні.

Стандарти групи 0 – основоположні. Вони включають термінологію в галу-

зі охорони праці, класифікацію небезпечних та шкідливих виробничих факто-

рів, вимоги до організації трудових процесів, навчання, атестації тощо. Значна

частина стандартів цієї групи на даний час замінена розробленими в Україні

нормативно-правовими актами.

Стандарти групи 1 – регламентують загальні вимоги безпеки окремих видів

небезпечних і шкідливих виробничих факторів, гранично допустимих значень

їх параметрів і характеристик, методів контролю та захисту працюючих.

Стандарти групи 2 – встановлюють загальні вимоги безпеки до виробничо-

го устаткування, а також до його окремих видів.

Стандарти групи 3 – визначають вимоги безпеки до технологічних проце-

сів, робочих місць, режимів праці тощо.

Стандарти групи 4 – це стандарти вимог до засобів колективного та індиві-

дуального захисту, а також до методів їх випробування та оцінки.

Стандарти групи 5 – включають загальні вимоги безпеки до виробничих

будівель, приміщень і споруд. Стандарти цієї групи повністю замінено відпові-

дними нормативно-правовими актами України.

2 – три цифри (XXX), що визначають порядковий номер ГОСТ у цій групі

за реєстрацією.

3 – дві цифри (XX), що означають рік затвердження або перегляду даного

ГОСТу.

Наказом Держнаглядохоронпраці України від 08.06.2004 р. № 151 затвер-

джене нове „Положення про державний реєстр нормативно-правових актів з

питань охорони праці”.

Реєстр НПАОП (нормативно-правових актів з охорони праці) - це банк да-

них, який складається і ведеться з метою забезпечення єдиного обліку та фор-

мування відповідного інформаційного фонду цих актів.

Включенню до Реєстру НПАОП підлягають нормативно-правові акти з

охорони праці, що затверджуються Держнаглядохоронпраці, та нормативно-

правові акти колишнього СРСР з питань охорони праці, які діють на території

України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.91 р. №

1545 „Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законо-

давства союзу РСР”.

Державні, галузеві стандарти з питань охорони праці реєструються у по-

рядку, встановленому Держстандартом України. Ці нормативні документи мо-

жуть включитися до Реєстру НПАОП із збереженням позначень (шифрів), які

їм були надані при реєстрації в Держстандарті України. НПАОП, що включені

у Реєстр, присвоюється відповідне позначення (шифр). Структура позначення

(шифру) містить такі літерні та цифрові елементи:

1 2 3

ХХ .Х Х .ХХ ХХ

НПАОП - - ,

де НПАОП - скорочена назва „Нормативно-правовий акт з охорони праці”;

1 – вид економічної діяльності (група, клас), який установлюється відповідно

до ДК 009-96 (код КВЕД - класифікації видів економічної діяльності);

Якщо нормативно-правовий акт поширюється на всі або кілька видів еконо-

мічної діяльності, зазначається код 0.00;

2 – вид нормативно-правового акта. Види НПАОП мають також цифрове по-

значення:

правила - 1; переліки - 2; норми - 3; положення - 4; інструкції - 5; порядки - 6;

інші - 7.

Дві наступні за крапкою цифри - порядковий номер нормативного акту дано-

го виду в послідовності його реєстрації;

3 – рік затвердження.

При внесенні змін до НПАОП його позначення не змінюються.

Кожній зміні до НПАОП присвоюється порядковий номер. Якщо НПАОП

викладається у новій редакції, в його позначенні змінюється рік затвердження.

Нормативно-правові акти з охорони праці слід відрізняти від відомчих до-

кументів, що розробляються на їх основі, затверджуються міністерствами, ві-

домствами або асоціаціями та іншими об’єднаннями підприємств з метою

більш повного відображення у вимогах охорони праці специфіки галузі.

Роботодавці на основі нормативно-правових актів розробляють і затвер-

джують власні нормативні акти з охорони праці, що діють у межах даного під-

приємства, установи, організації. Ці документи конкретизують вимоги норма-

тивно-правових актів і не можуть містити вимоги щодо охорони праці менші

ніж ті, що наведені у державних нормах.

Нормативні акти підприємства стосуються:

- організації управління охороною праці на підприємстві;

- розробки посадових інструкцій та інструкції з охорони праці;

- забезпечення перспективного і поточного планування роботи щодо пи-

тань охорони праці та виробничого середовища;

- атестації робочих місць на відповідність вимогам охорони праці;

- внесення вимог охорони праці до технологічної і конструкторської до-

кументації;

- організації експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки та системи допу-

ску до робіт з підвищеної небезпекою;

- проведення інструктажів, навчання і перевірки знань працюючих з пи-

тань охорони праці;

- встановлення правил безпечного виконання робіт і поведінки на терито-

рії, у виробничих приміщеннях та на робочих місцях;

- забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, мийними і

знешкоджувальними засобами, лікувально-профілактичним харчуванням, мо-

локом тощо;

- організації проведення попереднього і періодичних медичних оглядів

працівників певних категорій;

- визначення заходів пожежної безпеки.

Роботодавець затверджує нормативні акти про охорону праці, потреба в

яких виникає, виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодав-

ства.

Теми рефератів

1. На основі Типового положення розробити Положення про навчання, інстру-

ктаж та перевірку знань працівників з питань охорони праці з урахуванням

специфіки виробництва для конкретного підприємства (господарства).

2. Вивчення основ охорони праці в навчально-виховних закладах.

3. Навчання та перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб і спеціа-

лістів.

4. Інструктажі з питань охорони праці.

Література:

1. Бедрій Я.І., Дещинський Ю.Л. та ін. Основи охорони праці: Навчальний посібник / За ред. Я.І. Бедрія. – 3-тє вид., переробл. і доп. – Львів: «Магнолія плюс», видавець СПД ФО В.М. Піча, 2004.

2. Бутко Д.А., Лущенков В.Л., Лехман С.Д. Практикум з охорони праці. - К.: Урожай, 1995.

3. Буракова С.А. Охрана труда в сельском хозяйстве. Учеб. пособие. – К.: Выща шк., 1989

4. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський МО. Основи охорони праці. - Л.: Новий Світ - 2000; К.: Каравела, 2003.

5. Гряник Г.М., Лехман С.Д. та ін. Охорона праці. - К: Урожай, 1994.