Урок "Леся Українка - геніальна дочка українського народу"

Тема.  Леся Українка – геніальна донька українського народу. Життя і творчість великої поетеси. Л.Українка «Давня весна».

Мета.  Розширити знання учнів про життєвий і  творчий шлях  Лесі

            Українки; формувати навички виразного читання; вміння відчувати

            емоційний зміст поезії; розвивати зв’язне мовлення; виховувати

            любов до творчості поетеси, захоплення великою силою волі Лесі

            Українки.

Обладнання: портрет Л.Українки, виставка книг поетеси, малюнки до творів

             Л.Українки, мультимедійне оформлення уроку.

                                           Хід  уроку

І. Організація класу.

   Діти, я рада вітати вас на уроці  літературного читання і розвитку мовлення. Сьогодні у нас незвичайний урок:до нас завітали гості. А гостям ми завжди раді. Отже.

1.Заходьте, будь ласка,

До нашого класу,

Де Лесина казка

І слово – єдині !

Запрошуєм щедро

На щиру розмову

На Лесину казку,

На Лесине слово.

2.Ти себе Українеою звала,

І чи краще знайти ім’я

Тій,що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя!

3.Тобі сьогодні весняні квіти

Твоя малеча принесла

Ти все життя з недугою боролась

Та  творчістю  ти смерть перемогла.

Вправа «Очікування».

За виразом ваших облич я бачу, що у вас гарний настрій. Я дуже хотіла б, щоб цей настрій не покидав вас упродовж усього уроку.

- Діти, а що ви очікуєте від сьогоднішнього уроку ? (Відповіді дітей).

Я впевнена, що працюючи разом ваші очікування не будуть марними. Прочитайте ці слова :

  «Якби мені думи німії,

                         Та піснею стали без слова.

                         Вони б тоді більше сказали,

                         Ніж вся моя довга розмова».

                                                               Л.Українка

Їх написала Леся Українка. Ці слова стануть епіграфом нашого уроку.

ІІ. Повідомлення теми уроку.

 Ми будемо говорити про життєвий і творчий шлях письменниці, яку знає і шанує весь світ. Саме ім’я Леся Українка – наче символ України. Воно викликає в нас світлі почуття радості від зустрічі з талановитою людиною, яка настільки любила свій народ, що взяла собі псевдонім Українка.  Її життя – сонячний промінь І, що особливо приємно, що ця людина є нашою землячкою.

 Сьогодні ми поглибимо знання про життя і творчість Л.Українки, ще раз доторкнемось до цілющого джерела Лесиного слова, мандруючи сторінками творчості Лесі Українки на сьогоднішому уроці.

ІІІ.Перегляд  відеофільму  «Леся Українка».

IV.«Цікаве із біографії Л.Українки»

(Пошукова робота учнів—додатки)

Учень. 

 Мишелося. Так називали в родині Михайлика і Лесю, бо вони були нерозлийвода. Любили рухливі ігри, мандри в дрімучий ліс, плавали, стрибали,

Спільно доглядали свою клумбу.

 Старезний замок з вежами, величний костьол, церкви, мало не під самими будинками – Стир. Леся не набігається, не надивиться. І туди хочеться, й туди. Ноженята самі несуть її по усюдах, а ввечері аж гудуть від утоми. У Лесі ще нічого не болить, здоров’я не викликає жодних нарікань, вона на диво прудка, непосидюча.

Учениця.

 Але в той же час Леся була не зовсім звичайною дитиною: в 4 роки самотужки навчилася читати. у 5 років пише листи родичам, у 6 – декламує безліч віршів напам’ять і вишиває татові сорочку, у 9 – вже грає на фортепіано, а з 12 – починає вивчати іноземні мови і вивчила їх 13.

    Ще в дитинстві поетеса засвоїла правило:щоб не плакати, треба сміятися.Вона писала так:

                           Як дитиною ,бувало,

                           Упаду собі на лихо,

                           То хоч серце біль доходив,

                           Я собі вставала тихо.

                         «Що болить?- мене питали,

                          Але я не признавалась.

                          Я була малою горда,

                           Щоб не плакать я сміялась.

Учениця.

 Батьки вчили Лесю шанувати свій народ, звичаї і звичайно, рідну мову.

 Ліля, Лесина сестра згадує: «Панські діти виховувалися тільки польською або російськими мовами. Наша мати поклала собі за мету, насамперед навчити нас гарної, рідної мови і народних українських звичаїв, а вже потім ознайомити з культурою інших народів. Усі дивувалися, що ми ходили в національному одязі й розмовляли українською».

ФІЗКУЛЬТХВИЛИНКА.

 А зараз ми з вами відпочинемо. Але відпочинок буде дещо незвичайний.

       Леся дуже любила своїх братиків і сестричок.Молодших вона вчила читати і писати,робила для них іграшки.Разом вони співали, грали в народні ігри.

       Дівчинка з 5 років почала складати маленькі музичні п’єси.Серед них була пісенька «Козуня-любуня».

      Азараз ми заспіваємо цю пісню і спробуємо уявити як весело і цікаво відпочивали діти на той час.

Козуню-любуню,

Пристань до мене,

Нічого не будеш

Робити в мене:

У мене видиця

Віконцем тече,

У мене горобчик

Хліба напече.

У мене лисиці

Спечуть паляниці,

У мене ведмідь

Ізварить обід.

V. Опрацювання вірша Л.Українки «Давня весна».

--Діти,яка зараз пора року? (Весна).

--Чи чекали ви на неї?

Вчитель.

 Весна – найжаданіша пора у житті людини, її завжди зустрічали радісно й урочисто. Після довгої зимової холоднечі та негоди всім кортіло поспілкуватися з живою природою – власними очима побачити, як прокльовуються з-під землі перші паростки підсніжників,крокусів,пролісків, як прилітають птахи і лунають їх дружні співи.

 Весна для Лесі Українки – це час, коли їй не так болить, це відчуття припливу сил, енергії, прагнення насолоджуватися, радіти від тих змін, які відбуваються в природі.

     Цій порі року Леся Українка присвятила багато поезій,а саме

 Поезія «Давня весна» написана під час хвороби. Як же сприймає прихід весни поетеса? Це ми дізнаємося, ознайомившись із змістом даного вірша.

1. Читання вірша вчителем. 

- Які почуття викликає у вас цей вірш ?

- Який у вас настрій, коли приходить весна ?

- Які дві картини протиставляються у вірші ?

2. Словникова робота.

    весела                      я                          ясна

    хвора                       шум                    мила

    радісна                    весна                  щедра

    тісна                        квітки                 зелений

    білесенькі               хатина                самотна

-         Що об’єднує слова І і ІІ стовпчиків ?

-         Яке слово зайве у ІІ стовпчику ? Чому ?

-         Доберіть антоніми до слів І стовпчика.

-         Доберіть синоніми до слів: ЯСНА, МИЛА, ВЕСЕЛА, ЩЕДРА.

-         Поясніть значення слова САМОТНА.

3. Читання твору учнями.

- Хто головний герой вірша ?

4. Аналіз змісту вірша. Вибіркове читання.

- В яких рядках твору говориться про весну як живу істоту ?

- Яким був спочатку настрій дівчинки ?

- Чому вона була дуже сумна ?

- Який дарунок весна принесла поетесі ? Як про це сказано ?

- Чому змінився настрій ?

- Як поетеса описує пробудження природи: вітру, дерев, пташок ?

- Чому вірш має назву «Давня весна», а не просто «Весна» ?

5. Вправи на розвиток техніки читання.

 а) Різновиди читання:  «хвиля», «м’ячик», «абетка», «самокат».

б) Вправа на правильне інтонування речень.

в) Гра «Знайди рими».

г) Гра «Комп’ютер»

- Скільки разів у вірші зустрічається слово ВЕСНА ?

6. Мовно-логічне завдання.

- З’єднайте слова ІІ стовпчика з відповідними прикметниками (словникова робота), щоб утворилися словосполучення із вірша.

7. Гра « Що я чую, що я бачу ».

- Назвати все, що бачив, коли слухав вірш.

- Назвати все, що чув, коли слухав вірш.

8. Робота в групах. ( Гра « Віднови вірш ».)

Вчитель.

  Вірш «Давня весна» автобіографічний, пов’язаний із власними переживаннями поетеси, яка мала тяжку недугу й змушена була лежати, страждати через біль. Єдина її розвага і розрада клаптик голубого неба у вікні, гілочка квітучої яблуні, свіжий вітерець, що долинає крізь відчинену кватирку, та дзвінкі співи пташок. Усе інше додавали уява і фантазія дівчини.

Та давня весна запам’яталася, як дарунок долі, бо навчила цінувати найменші радості життя, загартовувала волю.

VІ. Інсценізація казки « Біда навчить»

- Леся Українка – автор багатьох казок для дітей.  

 -Діти, пригадайте, які казки Лесі Українки ви читали ?

(«Біда навчить», «Три метелики», «Казка про Оха-Чародія», «Лелія», «Лісова пісня» та інші).

Пропоную  подивитись інсценізацію казки «Біда навчить». Слухайте уважно, діти. Потім скажіть, чого вчить казка?

                                                        Біда навчить

Ведуча: Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик,  та тільки біда, що дурненький  був. Як вилупився з яйця,  так з того часу ні трішки не

порозумнішав. Нічого він не тямив - ані гніздечка звити, ані зернятка доброго знайти. Одного разу літав він із своїм товаришем, теж молодим горобчиком, по дворі в одного господаря. Літали  вони, гралися  - і знайшли три конопляні зернятка. От наш горобчик і каже:

Горобчик : Мої зернятка! Я знайшов!

Другий горобчик: Мої! Коли мої! Коли мої! Коли мої!

Ведуча: і почали битися! Та так б'ються,  аж пір'я з них летить. Бились, бились, поки потомились. Сіли напроти один одного, надулися та й сидять. Та вже й забулися,  за що то бійка була.

(Заходить курка, збирає зернятка).

Ведуча: і тут горобці згадали, за що билися.

Горобці: а де ж наші зернята?

Курка: поки дурні бились, то розумні поживились.

Горобці: що ти таке кажеш?

Курка: та то я дякую вам, що ви такі дурні! От поки ви здуру бились, то я з моїми курчатками поснідала вашими зернятами. Що то сказано, як хто дурний! Нікому було вас бити та вчити! Якби вас хто взяв в науку, то може б з вас і птахи були б.

Другий горобець: вчи своїх дурних курчат розуму, а з мене і мого розуму досить! (відлітає)

Горобчик: а й правда,  краще бути розумним. От курка розумна, наїлася собі, а я мушу голодний сидіти. Пані,  прошу вас, навчіть, як мені на світі жить?

Курка: е, ні, вибачай, серденько, в мене своїх діточок багато, треба до розуму довести. Шукай собі інших вчителів.

Горобчик: ну що ж робити,  треба когось іншого питати, бо я ж не хочу без розуму жити.

Ведуча: бачить горобчик -  сидить на калині зозуля.

Горобчик: тітотько, навчіть мене розуму. У вас ж нема своїх дітей, а то в курки просив, вона каже, що в неї клопоту багато.

Зозуля: а я тобі ось що скажу, у мене свого клопоту нема, і чужого не хочу! Нема мені роботи -  чужих дітей розуму вчити. Це не моє діло! А коли хочеш знати, скільки тобі років жити, то це я можу тобі сказати.

Горобчик: аби ти була жива, а за мене не турбуйся!

Ведуча: бачить горобчик -  сидить Гава.

Горобчик: дядино, чого ви так зажурились?

Гава: сама не знаю, синочку, сама не знаю!

Горобчик: навчіть мене розуму, дядино!

Гава: та ні, синочку, я і сама його не маю. А коли хочеш розуму навчитись, то полети до сови. Вона, кажуть, дуже розумна, може,  що і порадить. А я до того розуму не дуже, бог з ним!

Горобчик: прощавайте, дядино! (летить)

Гава: щасливо!

Ведуча: полетів горобчик до сухого дуба. Бачить -  й справді сова в дуплі сидить, тільки спить.Горобчик до неї:

- Пані, чи ви спите, пані?

Сова: га? Хто? Що?

Горобчик: це я -  горобчик.

Сова: горобчик? Який горобчик? Оце напасть -  і вдень не дадуть заснути!

Ведуча: і сова знову заснула. Горобчик не посмів її вдруге будити і вирішив чекати ночі.

Сова: угу-угу-угу! Ти чого тут?

Горобчик: та я, вибачте, моя пані, ще зранку тут сиджу.

Сова: і чого? -

Горобчик: та чекаю, коли ви встанете.

Сова: то я встала, що тобі треба?

Горобчик: я б хотів би вас попросити, вибачте, чи не змогли б мене розуму навчити? Адже ви такі мудрі...

Сова:  не на те я мудра, щоб дурнів розуму навчати! Хто дурнем родився, той дурнем і згине. Тікай – но, тікай, а то я голодна.

Ведуча: горобчик миттю схопився і заховався в гущавині і проспав до самого ранку. А вранці над головою щось як застрекоче.

Сорока: (літає навколо і кречить) че-че-че! Че-че-че!

Горобчик: з ким ви , панянко, так розмовляєте?

Сорока: а тобі що? Бач, який цікавий, а хоча б з тобою?

Горобчик: та я дуже радий, що зі мною, може б ви мене розуму навчили?

Сорока: а нащо тобі, молодчику,  розум? Без розуму легше в світі жити, та й

веселіше. А ти,  голубчику,  ліпше красти вчися, от як я. То тоді й розуму не

треба. З великого розуму можна й з глузду з'їхати. Ти ось поговори зі мною, а я тебе навчу,  як без розуму жити. Че-че-че! Че-че-че!

Горобчик: цур тобі! (І полетів)

Ведуча: сів горобчик на полі та й думає.

Горобчик: де я того розуму навчуся? Скільки світа злітав,  та щось небагато навчився. Хіба що так і зостанеться...

Ведуча: зажурився горобчик, поглядає сумно на поле, а по полю чорний крук ходить, та так поважно.

Горобчик: ну,  ще я цього спитаю.  Це вже востаннє. Навчіть мене розуму, я вже давно його шукаю, та ніяк не знайду, будьте добрі!

Крук: розум, хлопче, по дорозі не валяється, не так його легко знайти. А я тобі ось що скажу: поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш, от тобі моя наука. А тепер іди, мені ніколи.

Горобчик: що то мені така наука?

Ведуча: однак більше нікого розуму не питав. Посумував трішки, що мусить без розуму жити, та й забув.  Не зоглядівся горобчик, як літо проминуло. Настала осінь. А далі й сніжок почав перепадати. Біда горобчикові -  холод, голод. Та й почав наш горобчик до розуму приходити.  Куди горобці летять, то і він з ними, що вони знайдуть, то і він поживиться, та все без сварки , без бійки. Горобці його вже не женуть від себе, а то і близько не підпускали.  Дедалі всі горобці почали  його поважати. Куди зберуться на раду, то і його кличуть, так він вславився між ними своїм розумом. Перезимував він зиму щасливо, а на весну став великим і мудрим горобцем.

Горобці: які  ви,  пане,  мудрі. І де ви того розуму навчилися?                                                                                      

Горобець: біда навчила! 

Всі:  А біда вже розуму навчить

і підкаже, як на світі жить.

У любові, дружбі, мирі

та у праці чесній, щирій.

    2.Робота в групах.

--А зараз ми попрацюємо в групах.

                         1 група:

--Чого навчила біда горобчика?

(-Що треба жити дружно з іншими.

-Треба старанно самому вчитися,а не надіятися на чужий розум.

-Щоб щось мати,треба самому працювати.)

                         2 група: 

--Який висновок ви зробили для себе?

(-Треба вчити всі предмети, бо нам це пригодиться в нашому житті.

-Треба старанно вчитися.

-Треба поважати вчителів,які дають нам знання ,бо горобця не було кому навчити

-Треба дотримуватись правил поведінки завжди і всюди.

-Треба думати  про свої вчинки іїх наслідки.)                                                                   

VІІ.Пошуково-дослідницька робота «Вшанування пам’яті Лесі Українки».

                    1.Пам’ятники Лесі  Українці.

 Життя Лесі Українки скінчилося не на рідній землі. Вона померла в Грузії в місті Сурамі у 1913 році, коли їй було всього 42 роки. Похована на Байковому кладовищі.

 Ім’ям Лесі Українки названо вулиці, театри, школи, бібліотеки. Центральний музей Л.Українки знаходиться  в Києві. У Луцьку діє університет ім.Л.Українки.

 Пам’ятники поетесі споруджено в Києві, Сурамі, Ялті, Луцьку, в одному з міст Канади.

     Пропоную екскурсію пам’ятними місцями Лесі Українки на основі вашої пошукової роботи.

               2. « Віночок  Лесі Українці »

Вчитель.

 Творчість Лесі Українки дуже багата і різноманітна. Всі її поезії свідчать про велику любов до рідної землі, її вболівання за долю свого народу. Вона любила пісні й музику свого народу, його звичаї, вбрання, на голові носила віночок. А, оскільки, Л.Українка дуже любила квіти, то ж сплетімо сьогодні з вами віночок у пам’ять про неї.

  Кожний із вас вибрав ту квіточку, яку хотів би вплести у віночок і провів своє міні- дослідження чим вона особлива,чим символічна.Чому саме ви обрали її для Лесі?  

 Учениця.    

Я вплету до віночка ромашки – символ миру і кохання. Це улюблені квіти

Лесі. Нині медицина здолала таку хворобу, як туберкульоз. Колись він забирав багато життів, надто молодих, зокрема і Лесине. Раніше існувало товариство боротьби з туберкульозом, і його емблемою була ромашка.

Учениця.

Я хочу вплести барвінок. Ця дивна квітка зберігає свій синій колір навіть під снігом. Люди шанують барвінок, вважають його символом життя і безсмертя людської душі

Учениця.

 А я безсмертник вплету. Він тому так і називається, що людям здоров’я дарує. Його відвар від багатьох хвороб допомагає. Це – символ безсмертя.

Учениця.

 Я вплету у віночок волошки. Волошки – символ вірності і постійності. Ще їх вважають царськими.

Учениця.

 А я хочу вплести до Лесиного віночка калину. Калина – символ краси, вроди і мужності.

Учениця.

 Я любисток і троянди  вплету – символ любові, відданості.

Учениця.

 Я вплету конвалії. Здається, ця квітка виточена руками лісових гномів. Їх ще звуть лілія долин, маївка, любка, язик лісовий. У нашому фольклорі ці квіти порівнюють із перлинами щасливого сміху лісової Мавки. Конвалії – символ ніжності, чарівності. Леся назвала свій перший вірш «Конвалія», який написала у 13 років.

Учениця.

 Я вплету мак. Мак – символ печалі й туги. Ми сумуємо за тобою, Лесю, тому вплітаємо мак у віночок.

Учениця.

 А я вплету незабудки. Незабудки – квіти постійності й вірності.       

Учениця.

 А тепер подивіться на чудові стрічки у віночку.

Зелені – уособлюють життя,

коричневі – рідну землю,

сині – небо і воду,

жовті – сонце,

червоні – любов і красу,

рожеві-молодість і ніжність.

VII. Вправа «Асоціативний кущ»

- А зараз, підсумовуючи свої знання про поетесу, виконаємо вправу «Асоціативний кущ» і  побудуємо асоціативний ланцюжок « Леся Українка ».

Вчитель.

- Діти, подивіться на символічне дерево життя і творчості поетеси. Поки ви ще не все знаєте про життя і творчість Лесі Українки, тому і листочків на дереві небагато. Будете зростати ви, буде поповнюватися кількість листочків на дереві. А поки поясніть, що означають ті дати, які написані на цих листочках.

( На дошці висить символічне дерево життя і творчості Л.Українки, на ньому написані дати 42, 1871, 4, 1913, 1880, 13. Діти пояснюють значення кожного числа. )

ІХ. Підсумок уроку.

--Що вам найбільше запам’яталося з уроку?

--Які почуття проявляє Леся Українка змістом поезій,що ви прочитали?

(Любов до рідного краю,любов до природи,захоплення її красою,вміла побачити цікаве в природі.Кожна квітка-це жива історія. Ми любимо її –

казки.)

Діти, а чи справдились ваші очікування щодо нашого уроку ? (відповіді дітей).

  Я також згідна з вами. То ж хочу подякувати вам за підготовку до уроку, за ваші відповіді, за ваші знання, за розуміння поезії, за вашу любов до Лесі Українки, яку ми сьогодні відчули.

Вчитель.  

               Хіба жила на світі ще така жінка,

               в серці якої поєдналися б така мужність,

               така геніальність, такий вогонь і розум,

               така пристрасна любов до Батьківщини !

               Ні, другої такої на світі не було.

                                                                     Л.Смілянський

  Леся вболівала за щастя свого народу. Тяжка недуга, з якою вона боролася 30 років, не стала на заваді її літературного, творчого і героїчного життя.

  Ще змалку Леся усвідомила, що від болю треба сміятися, а не  плакати. Ніхто ніколи не чув від неї нарікань на долю. Вона – безсмертна, бо і сьогодні її поезія кличе на боротьбу за справедливість, пробуджує любов до прекрасного.

Нехай і у ваших серцях вічно горить вогник Лесиної поезії і зігріває вам душу.

               Кажуть: ти не вмирала ніколи,

               Кажуть: ти, наче, пісня живеш.

               Ніби юність ясна, смаглочола,

               По країні в майбутнє ідеш.

                                                            Я.Шпорта

Ідіть до Лесі—не лише у свято,

                  Ідіть просто так—без пишності й прикрас,

                  Ідіть до неї –в Бога днів багато

                  Вона завжди чекатиме на вас.

 Тож ми бажаємо вам у майбутньому з любов’ю читати її твори і передавати цю любов іншим.