Урок "Література рідного краю"

Література рідного краю. Сучасні поети Шполянщини. Підготувала Марченко Л. М., учитель КЗ «Шполянська санаторна школа Черкаської обласної ради»

Тихі води, яри і долини,Колосисті родючі поля –Це куточок степів України, Наша рідна Шполянська земля О. П. Діхтяренко

Мета уроку: ознайомити учнів з творчістю талановитих сучасних поетів Шполянщини, допомогти зрозуміти зміст їхніх поезій, формувати загальнолюдські й національні цінності;розвивати інтерес до поетичних творів рідного краю, вдосконалювати навички виразного читання, творче мислення та мовлення; виховувати духовність, людяність, патріотизм, почуття національної гордості і гідності, любов до рідного краю, поетичного слова.

Сьогодні ознайомитеся з творчістю. О. П. Діхтяренка,Л. М. Грушник,І.І. Коливая,Л. С. Денисенко, В. М. Подороги

Олександр Петрович Діхтяренко Народився 19 липня 1952 року в селі Великий Хутір Драбівського району Черкаської області. Дитинство минуло в маленькому селі Каневщина, що входило до Вознесенської сільської ради Золотоніського району Черкаської області. У 1969 році закінчив Вознесенську середню школу. Протягом 1969-1973 років навчався у Черкаському педагогічному інституті. Із 1973 року працював учителем української мови та літератури, згодом заступником директора Васильківської загальноосвітньої школи Шполянського району. Зараз перебуває на заслуженому відпочинку, продовжує жити в с. Васильків на Шполянщині, відвідує засідання літературного об’єднання імені Олекси Влизька. Лавреат районної літературної премії імені Олекси Влизька, премії Лип’янської громади імені Миколи Томенка та Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Дробного, член обласної організації спілки літераторів.

О. П. Діхтяренко написав і видав 5 збірок поезій«У пошуках мелодії душі» (2004р.)«Межа відвертості» (2006р.)3. «Голос дороги» (2012р.)«Стихія слова» (2019р.)«Осіннє цвітіння» (2023р.)

В 2009 р. Олександра Діхтяренка за збірку поезій «У пошуках мелодії душі» відзначили літературною премією імені Олекси Влизька

Наша рідна мала Батьківщина. Тихі води, яри і долини, Й колосисті родючі поля - Це куточок степів України, Наша рідна Шполянська земля. Приспів: Серце, радісно в грудях заграй, Заспівай нам під небом цим вічним Про Шполянщину – край героїчний І прославлений працею край. Люди здавна цю землю орали, Боронили у битвах її, Землю славою й потом вкривали, Щоб щедріші були врожаї. Хай квітує верба і калина, Добра доля в полях достига. Наша рідна мала Батьківщино, Ти для кожного з нас дорога.

Вправа «Подумай і назви»1) вид прочитаної поезії «Наша рідна мала Батьківщина», її тему, основну думку;2) художні засоби вірша ( епітети, персоніфікації, уособлення)Епітет-художнє означення. Персоніфікація - художній засіб, за допомогою якого неживі предмети, природні явища наділяються характеристиками, які зазвичай властиві живим істотам. Уособлення - це перенесення властивостей людини на неживі предмети та абстрактні поняття.

Наша мова, наша пісня. Казали: мові цій не жити! Їй, що кайдани рвала й рве, Забороняли говорити, Але вона жила й живе! В’язали крила нашій пісні, Тримали в клітці, та вона Ламала наміри зловісні Й туди, де неба глибина, Летіла, обминувши кволі Чужі кордони і пости. Якщо вже вижила в неволі, То як же мусить розцвісти! На це так довго сподівались, Ця мить нарешті настає. Ми вже до волі доспівались, Ще б щастя виспівать своє!

Робота в малих групах: придумати і записати сенкани зі словами Україна, земля, Батьківщина, мова (на вибір)Зразок:1. Листок. 2. Кленовий, різнобарвний. 3. Зачаровує, надихає, милує. 4. Завжди створює позитивний настрій. 5. Краса.

На могилі В. Симоненка Здавна ми не можемо без втрат. Ти пішов – лишив Вітчизну сину. Ти мені не батько і не брат,А між ними десь посередині. Скільки раз до тебе йду і йду,Вже за тебе старший майже вдвічі. В твою душу, світлу й молоду,Знову пильно задивлюсь у вічі. Сірий камінь думає й мовчить,Павучок вмостивсь на сірі груди. Твоє слово здалека гримитьІ виводить душу нашу в люди. Приведу до тебе я внучат,Ти свого добра даси краплину,Скажеш і як батько, і як брат, -„Вибрати не можна Батьківщину”. Квітень 2004 р.

Березень берізку огортаєВ березневий мокрий снігопад. Де ж весна? Іще весни немає. Йде прощальний у зими парад. Вчора де-не-де були озерця, Неохоче танув сірий сніг. Натяк на весну бринів у серці, А сьогодні білий килим ліг. Березень берізку обнімає,Губляться сліди усіх стежок. Справжньої весни іще немає. Волохатий сиплеться сніжок. * * *

1. Виразно прочитати вірш. 2. Проблемні питання: А що б ви принесли з лісу додому? Чому так думаєте?3. Робота в групах. Створення асоціативного малюнка зі словом ЛІС (осінню, взимку, весною, літом). Ходили ми з Миколою у ліс. Грибів Микола в кошику приніс,Бо він збирав, він знав, що робить діло. Його гриби у той же вечір з’їли. А що у мене? Дідько б його взяв!Грибів ніяких я не назбирав. У мене лиш цікаве листя з дуба,Шипшини гілочка колюча, але люба. Минула осінь. Снігові горби. Місця ті вкрили, де росли гриби. Мороз тріщить, зима гуде-кружляє,Про ті гриби вже й спогаду немає. А листя є. Сухе, але ж цвіте,Зі мною разом згадує про те,Як ліс шумів, яка була шипшинаІ як грибами пахла сіра днина. Тому я й досі в кошику несу. Щемливі спогади про лісову красу. А ще подумалося чи здалося: Збирав я в лісі те, що збереглося.

9 листопада 2015 року. Ніколи в світі тихо не було, Але сьогодні в нас стріляють «Гради». Унаслідок брехні, злодійства й зради Прийшло на нашу землю люте зло. Те зло спитало: «Ти козак чи ні? Із печі злізеш у лиху годину? Чи станеш ти за неньку Україну У цій неоголошеній війні?»І знову, як було у всі віки,В козацькім серці відродилась сила.І буде жити Україна мила,Допоки будуть жити козаки.

У збірці поезій «Осіннє цвітіння» чимало поезій, пройнятих болем від утрати героїв - захисників рідної української землі Вірш "Пам'яті Артема Власенка. Знову сьогодні є свіжа могила. Горе горює до дна. Скільки надій, скільки мрій розтрощила. Вщент ця підступна війна!Будьте ви прокляті в сотім коліні!Болю стискає обруч. Скільки смертей і руїн в Україні!Скільки Гостомелів, Буч!Пекло війни, а цареві забави. Ось він, цей дегенерат. Дуже схотілося виродку слави. Тої, що мав Герострат. Де перепони цьому безголов'ю?Виліз розбійник на трон,Вмився уже українською кров'ю. Цей недоцар-фараон. Позадкували нажахані орди,Стреси в зміїнім кублі. Стяг синьо-жовтий здіймається гордо. Знову на вільній землі. Висохнуть сльози, як сонце пригріє,Здохне кремлівський упир. Вся Україна нескорена мрієПро перемогу і мир!16.09.2022

Люто виють сирени,Рідний Київ не спить. Рветься ворог скажений. Нашу волю убить,Хоче нас залякати,Позбавити мрій,Та тебе не здолати,Києве мій!Розтривожив могили,Сіє смерть і біду. Знали пагорби й схили. Не одну вже орду. Ми про все пам'ятаєм,Ми повні надій,Й цю орду подолаєм, Києве мій!Знову спатиме місто. Мирним, лагідним сном,І вогні, як намисто,Розцвітуть над Дніпром,Буде ворог розбитий,Як Юрієм змій. Як тебе не любити, Києве мій!02.03.2022 * * *По правді сказати, в ці дні про "Москву"Не згадував тільки ледачий. Недовго трималась вона на плаву,Спалив її дух наш козачий. Пропало немало в огні ворогів,В приціли "Нептунів" попали. Не треба ворожих нам тут кораблів,Ми море для себе копали. Все горе, що ходить по нашій землі,Нам дуже болить, та не плачем. Ми дуже сердиті, сердиті і злі,Ніщо ворогам не пробачим. Нарешті убивці дісталися дна,Туди ворогам і дорога. Доходить тупим, що війна є війна,Війна - не парад перемоги. Ми віру священну в бою здобули,Усі українцями стали,Коли на Зміїному курс задали,Коротше, усіх їх послали. Тож марно чекатиме мамочка їх. В холодній халупі без тину. За скоєний злочин, непрощений гріх Весь світ їй плюватиме в спину.16.04.2022

Лавреат районної літературної премії ім. Олекси Влизька 2015 року Любов Миколаївна Грушник (за збірку поезій «Незбагненний душі дивосвіт») Народилася в с. Мар’янівка на Шполянщині. Батьки прагнули вкласти у душі всіх своїх дітей любов та ніжність, вчили їх любити життя, помічати прекрасне і завжди вірити в себе. І мати, і батько любили співати. І це в дитячих душах народжувало якесь особливе ставлення до поетичного слова та української пісні. Здобула фах бібліотекаря і все життя працювала в районній бібліотеці м. Шпола. * * *Пахла хлібом ошатна хатаІ солодким парним молоком;Як щемливо співала мати,Їй підтягував батько баском!За вікном шелестіла вишня,Завше щось потаємне своє,Увійшла материнська пісня. У дитяче єство моє...

Вірші Любові Грушник народжувалися з любові до свого роду і народу, до свого рідного краю, до близьких людей і рідної природи. А ще, напевно, із самотності, коли у пізню годину стихає все навколо і перо шукає рими, щоб розповісти собі і світу про сокровенне. Поезія Л. Грушник — це стан її душі. Стан душі, який хоче бути висловленим в образній формі.

Щастя в сім’ї... Не складно ―Треба терпіння набратись,Мудрості ― дати ладу,Щастя — просто кохати!Ще: берегти кохання. Від ненависного ока,Заздрісного зітхання. Та необачних кроків;Разом пройти крізь зливи. Стійко бурі здолати... Щоб бути в родині щасливим,Треба душі працювати.

Холодний день. Дорога за село. Там розставання з мамою було. У пам'яті назавжди щемна мить -Моя матуся між вітрів стоїть. Прощальний жест - рука знялась увись,Слова напутні: Доню, не спіткнись,Свого села і мови не забудь!.. Шмалькі вітри її слова скубуть,Картату хустку рвучко рвуть із пліч... Матусю рідна, чую твою річ -В світах далеких, доню, не тужи,У серці українськість бережи!Коли ж спіткають болі, чи жалі -Прилину я у вітру на крилі.... Прийшла уже стонадцята зима,І мами на землі давно нема,Та доню од печалей захистить,У вітру на крилі вона летить.І той, прощальний жест її руки. Лікує болі всі, усі вавки,В моєму серці всі її слова -На крилах вітру мама, мов жива! 11.01.13

Я люблю, як на місто моєОпускається вечір зоряний,Як зозуля літа куєІ лелеки літають над Шполою. Я люблю, як високі тополіПромовляють до мене листом,Тихі верби над ставом червоним…Я люблю своє рідне місто!

Манна каша - дитяча травма. З'їж за тата, а ще за маму... З'їж за братика, за сестричку -Буде в тебе рум'яне личко!Манна каша - травма дитяча. Над тарілкою гірко плачу. З'їж за дідика - чую знову, -Виростатимеш ти здорова!З'їж ще ложечку за бабусю... Весь сніданок в такому дусі. Тільки, в грудях стискало гірко,Густо падали сльози в тарілку. З'їж! І виростуть з тебе люди... Пам'ятаю, як дівчинку нудить. Ось застрягла грудочка в горлі,Та несила сказати - Доволі!Бо не знало дитя на лихо,Як сказати тьотям великим,Що й без манної каші з дитини. Буде, згодом, доросла людина. 06.12.21

ЗЕРНА ДОБРОТИРоки, немов птахи...Їх плин не подолати. Усе велике починається з малого. Учіть своїх дітей всі труднощі долати. Учіть дітей творить. В житті себе самого. Маленьке деревце. Не пробуйте ламати... Те, що прищепите на ньому,Те і вродить... Ніхто від вулиці Дітей не відгородить,А зерна доброти. Хай сіють батько й мати. Навчайте з пелюшок. Добра усім бажати,В любові і суворостіТримайтесь середини. Під гаслом золотим:«Я на Землі Людина». Хто висіяв добро,Тому й врожай збирати.

Робота в групах. Вправа «Асоціативний кущ»Скласти асоціативну квітку зі словом ДОБРОТА

Україна на бухту схожа. Заштормило. Клекоче вода. Буревії розгойдують щогли -Справа й зліва сміється біда. Промовляє Дніпро широкий -Схаменись, зупинися, сусід!Навесні в чотирнадцятім роціВ твоє серце вселився лід. Я не Авель, а ти не Каїн -В темних помислах не гріши. Глянь, земля нову весну стрічає,Одягається в спориші!Щоб у небо на відлітали. Твої браття - Вкраїнські сини,Пригадай, дідусі співали -Чи хотять росіяни війни?Чуєш, вже журавлями курличе. Оболоні леткий небосхил. Закликає Народне Віче -Не стріляй, росіянине, в мир!17.03.14р.

"А що поезії, коли без читача?"Коли від німоти нема спасіння -Тоді немає користі з вірша,Тоді він - непосіяне насіння. Без відгуку поетова душа. Лежачі рими мовчки зітлівають... Воістину, вся цінність у вірша. Стає тоді, коли його читають. Коли поміж рядків знаходять змістІ через власні душі пропускають. Поет - читач, між них - незримий міст.- Живе поезія, коли її читають!

Скажи мені, що я найкраща!Не бійсь мене перехвалить. Не віддавай мене нізащо -Без тебе, як на світі жить.І хай не надто я вродлива,І зростом зовсім не модель,Буваю, часом, норовлива -Така ж, єдина між людей. Що я для тебе найдорожча -Кажи, не бійсь перецінить;Люби мої розкосі очі,Бо й без твоїх мені не жить. Люби моє волосся каре,Палкі калинові вуста,Не бійсь сказать: "Моя жадана,Тебе нікому не віддам!"Люби моє велике серцеІ руки, вправні та меткі,Люби! Скажи мені, нарешті,Слова ці щирі і палкі,

Не зʾєднавшись, розлучились дві руки —Простяглись і опустились долу;Різні нам судилися стежки,Різні нам пройти судилось долі…Самота… В оцю осінню мить. Душі ниють від німої муки: Прагнуть неба…по землі ж ходить…Не зʾєднавшись, розлучились руки.

Вправа «Один-два-три-всі разом»Складання усного колективного мінітвору на тему: 1. Україна – найкраща у світі непереможна країна або2. Поетична краса мого рідного краю. Кожен з учнів на великому аркуші пише одне гарне речення про Україну, її чудовий народ, красу довкілля, дивовижну природу і т.д.. Діти демонструють на дошці свої речення, створюючи таким чином твір.

Ілля Іванович Коливай (02.08.1936-21.03.2022)Якщо в думках добро народиш, Добро тебе врятує – так і знай! Ти тільки щиро вір у те, що робиш, А те, що робиш, вірою долай! Ілля Коливай

Народився Ілля Іванович Коливай 2 серпня 1936 року в с. Лебедин, у простій сільській родині. У 1951 році закінчив Лебединську середню школу №2, після служби в армії з 1958 року працював художнім керівником сільського клубу. З березня 1960 року розпочав педагогічну діяльність вчителем музики в рідній школі та заочно навчався у Київському музичному училищі ім. Глієра. В перший рік роботи Ілля Іванович створив учнівський хор. Засновник та художній керівник ансамблю народної пісні «Лебединські козаки», якому в 1994 році присвоєно звання «Зразковий дитячий художній колектив», Лауреат всесоюзного конкурсу пісні. На пенсійному відпочинку в Іллі Івановича відкрився поетичний талант. У 2002 році у світ вийшла його перша збірка «Відчуття краси», а в 2009 році — друга збірка віршів «Іду на схід». Його філософські вірші-роздуми зачаровують красою думки і слова, любов’ю до мистецтва, закоханістю в музику і життя.

ПІСНЯ ПРО ЛЕБЕДИНСлова і музика І. Коливая1. Село у садах потопопає,Що Лебідь-козак заснував. На ниви, пропахлі хлібами,Сріблястий туман тихо впав. Приспів: Рідний ти наш Лебедине,Під промінням сонячним цвіти,Ще Тарас Шевченко згадував про тебе,Кращого за тебе не знайти.2. В задумі стоять обеліски,І в пам‘яті знов повстаєВід горя посивівша мати. Й підпілля орлине твоє. Приспів:3. Стрункі юнаки і дівчата. Вирощують хліб на ланах. Рости, виростай, юнь крилата,На зміну батькам в орденах. Приспів: Липень 1969 р.

БЕЗМЕЖНІСТЬЯка красива світова Безмежність!Яка безмежна Космосу Краса!Яка ще квола власна протилежність,Вона – мов перед зливою роса. Життя моє звивається спіраллю. У вир буття, що світиться в імлі,Я так борюся з власною мораллю,Яка джгутом пришила до землі. Мої кристали — диво-сталагміти,Загостреним кінцем направлені в той бік,Де чути заклики Космічного Магніту,Де чується духовності потік. Я також є безмежная БезмежністьІ через те нічого не боюсь,Я лише намагаюся творити,І в творчості радію і сміюсь…

ВАЛЬСИ ШОПЕНАВальси Шопена – мрійливе кохання. Сріблом іскриться ранкова роса. В них горять біллю мотиви прощання,Ніжна, натхненна, тривожна краса. Капають звуки – сльози прощання,Юнь Фрідеріка в Париж відліта...– Вибач мені, дорога моя Польща,Ти дарувала щасливі літа. Вальси Шопена звучать не для танцю,Вальси Шопена – тремтливе життя,Вальси Шопена – зразки виховання,Вальси Шопена – людське майбуття. Вальси Шопена: Жорж Санд, Консуело,Серце Петрарки, – вірність життя. Вальси Шопена – Джульєтта, Ромео,Назад – а ні кроку! Евтерпа гука!Образ вродливої, образ панянки,Душу формує кожен пасаж.. Жінки від природи – квітучі веснянки,Жінки від природи – живий вернісаж. Вальси Шопена – заклик єднання,Вальси Шопена –в мистецтво портал. Вальси Шопена – від зла лікування,Вальси Шопена – чарівний кришталь. Вальси Шопена – мрійливе кохання. Сріблом іскриться ранкова роса. В них горять біллю мотиви прощання,Ніжна, натхненна, тривожна краса.

ВЕСНА НАД РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮСлова і музика І. Коливая1. Синіють проліски в лісах,Природа оживає,Живі картини ледь бринять,І радість розцвітає. Приспів: Струмки дзюрчать, кругом дива,Тепло пливе ріллею,Звучить симфонія жива. Над рідною землею. 2. Весна іде, любов несе,На струнах серця грає,Цілує губи вітерець,І молодість буяє. Приспів: Струмки дзюрчать, кругом дива,Тепло пливе ріллею,Звучить симфонія жива. Над рідною землею. 3. Промінням сонце золоте. Узором витинає,Пташки співають нам пісень,І ми їм підспіваєм.

ВІДЧУТТЯ КРАСИ(романс)Слова і музика І. Коливая1. Часто-густо питають мене. Чи щасливий і що таке щастя,Хмара чорна коли нас мине,І чи вижить усім нам удасться?Приспів: Я ж мистецтво до болю люблюІ несу йому праведну жертву. Музам вірно служив і служу,Щоб духовною смертю не вмерти.2. Не з калюжі ж нам пить після бур,А з криниці, з джерел, із відерця. Бо краса нас спасе, що навкруг,-Відчуття її зболеним серцем.

ВНУКОВІВсе, що почув я від рідного діда,Мало хто знає, мало хто віда. Дід мій від діда почув настанови,Їм років двісті, для мене – все нове!Кожен дідусь свого внука повчає,Кожен онук головне вибирає. Ти ж, що в цій книжці почуєш, побачиш,Внуку своєму усе розтлумачиш. В нашім народі давно вже говорять:«Сьомий онук може це і відтворить…»Здійсниш колись ти мої заповіти? –Буду вже з Неба за тебе радіти!

ОСІННЯ ПОРАОт і все… Цей тупик недарма. Сивий кінь мій баский зупинився. Попереду пітьма, мов велика стіна,І я вперше в житті розгубився. Я не вірю собі, що мій кінь утомивсь,Що вже шаблю свою я покину,Що не буду в піснях виїжджать, як колись,«За свій край» і «За рідну Вкраїну». У народних піснях я в походи ходив,Бачив сум, бачив смерть і неволю.І не раз на колінах у Бога просив,Щоб народу моєму дав долю. Але Бог усміхався мені і казав:– Твої просьби я слухав охоче,Україні давно я усього послав,Вибирайте самі, що хто хоче. Жаль, що кінь мій втомивсь і видніється край,Жаль, що шабля тремтить від безсилля,Я б ще пісню співав про село і свій край,Та пора вже настала «осіння»…

ЗЕРНА ДОБРОТИРоки, немов птахи...Їх плин не подолати. Усе велике починається з малого. Учіть своїх дітей всі труднощі долати. Учіть дітей творить. В житті себе самого. Маленьке деревце. Не пробуйте ламати... Те, що прищепите на ньому,Те і вродить... Ніхто від вулиці Дітей не відгородить,А зерна доброти. Хай сіють батько й мати. Навчайте з пелюшок. Добра усім бажати,В любові і суворостіТримайтесь середини. Під гаслом золотим:«Я на Землі Людина». Хто висіяв добро,Тому й врожай збирати. ПАМ’ЯТАЙ ЗАВЖДИ, ДИТИНО, ЩО ТИ НА ЗЕМЛІ - Людина!

Завдання: намалюйте своє дерево доброти (кожен листочок - добрий вчинок)

Любов Семенівна Денисенко – поетеса з с. Матусів ( народ. 1951р.)

В 2020р. Любов Денисенко удостоєна літературної премії «Чарівне перо» за збірку поезій «Більшого щастя немає». Диплом Лауреата та відзнаку «Чарівне перо» переможниці вручили заступник голови комісії з присудження літературної премії Наталія Мазур та голова районного літературного об’єднання імені Олекси Влизька Ольга Гарбарук.

Любов Семенівна Денисенко – авторка трьох збірок: «Осіння заметіль» (2005), «До любові свої повертаєм серця» (2013), «Більшого щастя немає» (2017). Сторінки книг сповнені філософських роздумів, де переплелись радість і смуток, спогади про дитинство і юність, про родину, життєві історії, мрії і надії, патріотичні поезії про історію рідного краю та його сьогодення.

Нас не здолати!1. Коли заграви небо оповили,Здригнулася від вибухів земля –На захист стали, бо вже знали, знали,Щось заклин. Ило там у мізках москаля. Приспів: У єдності – сила, Європо і НАТО! Ми переможем, бо нас не здолати! За вільну Україну стоять до кінця Гарячі, відважні і вірні серця!2. Шалена лють шматує душу…Трощить запроданців я мушу, мушу!За вбитих, спалених ордою –Кричу від болю… Мерщій до бою! Приспів:3. Війна проклята у шайтана-ката –Та ми їх мочим, мочим свято. Знищить під корінь злодія-заброду —Всі маєм за найвищу нагороду. Приспів: У єдності – сила, Європо і НАТО!Ми переможем, бо нас не здолати!За вільну Україну стоять до кінця. Гарячі, відважні і вірні серця!27.03. 2022 р. 32-ий день війнис. Матусів Л. Денисенко

ПОДОРОГА ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧГОЛОВА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ЗАСЛУЖЕНИЙ ЮРИСТ УКРАЇНИ, - ПОЕТ ТА КОМПОЗИТОР Народився 31 липня 1954 року в м. Шполі на Черкащині у родині залізничника Миколи Якимовича та вчительки Антоніни Мефодіївни, яким щиро вдячний за навчання, поради, настанови, любов до праці, яку вони прищепили з дитинства.

Подорога Віктор Миколайович - автор гумористичних збірок «Рай у бур’яні», «Одісея кума Гарбуза», ліричної «Сонячний водограй» та збірки вітань «Товариство моє». Лавреат премії ім. С. С. Гулака-Артемовського, призер конкурсу імені Павла Глазового, нагороджувався грамотами в номінації «Поет року», «Поет-гуморист року».

Віктор Миколайович Подорога — надзвичайно багатогранна особистість, він поет-гуморист, поет-лірик, композитор, лауреат премії імені С. С. Гулака-Артемов- ського, лауреат Міжнародного фестивалю козацької, народної та сучасної пісні «Куяльник-2008», призер конкурсу імені Павла Глазового, нагороджувався грамотами в номінації «Поет року», «Поет-гуморист». Автор збірок віршів «Рай у бур’яні» (1999 р.), «Одіссея кума Гарбуза» (2003 р.), «Сонячний водограй» (2004 р.), «Товариство моє» (2004 р.), «Абетка подорожнього» (2006 р.). За виконання його авторських пісень «Черкаси», «Ко­зацький рід» брати Томіленки отримали гран-прі на Всеукраїнському конкурсі «Пісенний вернісаж-2008». Також В. М. Подорога захоплюється класичною музикою, народними піснями, живописом, охоче займається будівництвом, виконує самостійно роботи муляра, сам оздоблює інтер’єр приміщень.

Із збірки "Запитайте весну" - 2014 р. ЛЮДМИЛІКоли я думаю про тебе,Про ніжні почуття твої,Веселками палає небоІ не змовкають солов"ї. Весна в садах буяє цвітом,Чарівна музика звучить,І я спішу тебе зустріти. На вічність цілу - не на мить. Як хочу взять тебе за плечі,До себе міцно пригорнуть,І як твоє тріпоче серце. Ще раз у захваті відчуть. Коли я думаю про тебе. Роблюсь щасливим, мов дитя,Для мене - сонце ти і небо,Ти сенс всього мого життя.

ТЕБЕ ПОСЛАЛИ НЕБЕСА(Збірка віршів "Запитайте весну" - 2014 р.)Мабуть, хороший настрій був. У Господа мого,Коли тебе Він сотворив,Бо ж наділив всього: Вустам дав свіжість рік гірських,Красу обличчю дав,Палку любов очам твоїм,Волоссю - запах трав. Тебе не можна не любить,Як сонце, як життя... Тобою марю кожну мить. До самозабуття.

ТЮЛЬПАНИА вже розцвітають тюльпаниІ п’ють світанкову росу. Я квітів прекрасних коханій. Букет запашний принесу. Як сонце гаряче, палаєВ руках моїх диво-весна. В коханої очі засяють,Й мені посміхнеться вона.

ОСІНЬТуман розтанув над землею,І знову сонячне тепло. Торкнуло ніжністю своєю. Моє посріблене чоло. Піймало павутиння роси. В легкі тоненькі гамаки -Це забрила в долину осінь,І я діждавсь її таки. Ретельно барви підібрала. За мить до кожного листка,Блакитне небо уквітчала. Хмаринками із молока. Гайнула вітром по долині,Перелякавши горобців,Пройшлася холодом по спині,Впустивши купу дрижаків... У мене з осінню стосунки. З дитинства щирі, не чужі: Я шлю їй ніжні поцілунки. Своєї вдячної душі.Із збірки "Запитайте весну", 2014.

Любов і добро Неначе хтось кулю Пустив під ребро. Розбіглись без … Любов і ... І вже одиноким З них кожен блукає, Тривога й … З очей виглядають І пісня весни Не звучить із … І радість вони Не несуть для людей. В гаю світанковім Зозуля співає. Добра без … На світі … Хай ріки вирують, Зізнатись … Що теж не існує Любов без добра. Поетична розминка

Ви такі слова підібрали?Неначе хтось кулю. Пустив під ребро. Розбіглись без жалю Любов і добро.І вже одиноким. З них кожен блукає,Тривога й неспокій. З очей виглядаютьІ пісня весни. Не звучить із грудейІ радість вони. Не несуть для людей. В гаю світанковім. Зозуля співає. Добра без любовіНа світі не має. Хай ріки вирують,Зізнатись пора,Що теж не існуєЛюбов без добра.

Байка "БИЧОК"Серед корів та ніжних теличок. З’явився в стаді молодий Бичок. Він швидко бігав, радісно стрибавІ задоволено траву щипав. А ще, частенько, тихим вечірком,Його поїли теплим молочком. Він до турботи і пошани звикІ, з часом, з нього виріс здоровенний Бик,Який уже не мукав, а ревів. На своїх ближніх, тобто на корів. В нерозумінні стадо: як з Бичка. Зросла потвора поряд, ось, така?Серед людей теж, інколи, буває: Скромнягу на посаду призначають. Та скромним був він, вибачте, колись. Пихатість, зверхність - де ж-бо і взялись?Кричить, погрожує словами й кулаком. Нелегко мати справу із «Биком». Мораль же буде в баєчці така:- Нема моралі, друзі, у «Бика».

ЩОДЕННИКХлопці вранці йдуть до школи,Жваво розмовляють,Про баталії футбольні,Геть про все, що знають. Про батьків важкий характер, Про плітки в окрузі. Та один хлопчина раптом Пожалівся друзям:"Батько вчора був недобрим. Просто озвірілим,Бив мене, аж поки в нього. Руки не зболіли." "А чому ж він бив, Іване? Нам же не байдуже, Може щось, ну вкрай погане, Ти накоїв, друже?""Перед вами я душею. Не буду кривити. Я йому лиш дав щоденник. Вчора подивитись. Ну, а там: тільки і двійки Й записи червоним Вчителів - і всього стільки, Хоч тікай із дому. Батько все це, як побачив,Мало не сказився,Відшмагав мене добряче. Потім сів, стомився. Я мерщій знімать проблему І завів розмову, Що знайшов його щоденник Якось випадково.І підсунув ніби власний. На його вимогу,Хоч повторно вже нізащо. Не зроблю такого. Краще б я із цим зізнанням І не потикався - Батько бив й казав повчально: "Щоб не насміхався". і з збірки "Рай у бур"яні,

Дайте відповіді на тестові питання1. Хто з сучасних поетів не писав вірші про Шполянщину? А)В. М. Подорога Б)О. П. Діхтяренко В)М. Ф. Фролова Г)Л. М. Грушник2. Хто з сучасних поетів Шполянського краю народився в колишньому Драбівському районі? А)В. М. Подорога Б)О. П. Діхтяренко В)І.І. Коливай Г)Л. М. Грушник3. Хто з них видав 5 збірок своїх поезій? А)О. П. Діхтяренко Б)І.І. Коливай В)Л. М. Грушник Г)В. М. Подорога4. В якому населеному пункті пише свої вірші Л. С. Денисенко? А)Васильків Б)Шпола В)Лебедин, Г)Матусів5. Як називається п‘ята збірка віршів О. П. Діхтяренка? А) «Межа відвертості» Б) «Краса землі» В) «Осіннє цвітіння» Г) «Стихія слова» 6. Хто автор слів «Щоб бути в родині щасливим, треба душі працювати»? А)В. М. Подорога Б)О. П. Діхтяренко В)Л. С. Денисенко Г)Л. М. Грушник 7. Написав багато поезій, поклавши значну частину їх на музику А)І.І. Коливай Б)Л. М. Грушник В)О. П. Діхтяренко Г)Л. С. Денисенко 8. Хто писав у своїх віршах «Зізнатись пора, що теж не існує любов без добра»? А)І.І. Коливай Б) В. М. Подорога В)Л. М. Грушник Г) О. П. Діхтяренко 9. Л. С. Денисенко є автором скількох поетичних збірок? А)Двох Б)Трьох В)Чотирьох Г)П’яти10. Кому належать слова «Це куточок степів України, наша рідна Шполянська земля»? А)І.І. Коливай Б)В. М. Подорога В)О. П. Діхтяренко Г)Л. С. Денисенко 11. Кому присвятила вірш Л. С. Денисенко «Комбат Маруся»? А)Ніні Матвієнко Б)Наталії Могилевській В)Ользі Поляковій Г)Руслані Лоцман 12. Хто написав байку про бичка? А)В. М. Подорога Б)О. П. Діхтяренко В)Л. С. Денисенко Г)Л. М. Грушник

Перевірте правильність відповідей на тестові питання1. В 2. Б 3. А 4. Г 5. В 6. Г 7. А 8. Б 9. Б 10. В 11. Г 12. А

Використані інтернет-матеріали:1. Світлини О.І. Пірогова, І.І. Коливая, В. М. Подороги та Л. М. Грушник, взяті з соціальної мережі «Фейсбук».2. http://shpola-otg.gov.ua/2023/12/26/prezentatsiia-knyhy-poezij-oleksandra-dikhtiarenka/.3. https://shpolyanochka.com.ua/v-rda-vyznachyly-peremozhtsiv-konkursu-shpolianshchyna-kozatska/.4. https://www.facebook.com/viktorpodoroga/.5. https://olexdi.webnode.com.ua/poezіya/.6. https://shpolyanochka.com.ua/chim-privablyue-lirika-lyubovi-grushnik/.7. https://shpolyanochka.com.ua/poetichni-tvori-illi-kolivaya-zazvuchali-u-pisnyakh/.