Урок "Література рідного краю. Анатолій Пашкевич. Оповідання «Скажи мені, дубе»

Тема. Література рідного краю. Анатолій Пашкевич. Оповідання «Скажи мені, дубе»

Мета: навчальна: ознайомити учнів із біографією Анатолія Пашкевича, його творчістю, подати аналіз ідейно-художнього змісту оповідання композитора й майстра слова; розвивальна: удосконалювати вміння давати оцінку подіям,   визначати засоби  виразності; виховна: виховувати в дітей бережливе ставлення до природи, вміння бачити красу навколишнього світу, виховувати естетичні смаки, повагу до художнього слова, почуття пошани до письменників-земляків.

Тип уроку. Урок засвоєння нових знань (урок літератури рідного краю).

Обладнання: портрет А. Пашкевича, збірка оповідань “Мамина вишня”, ілюстрації до оповідання.

Методи, прийоми, види, форми роботи: розповідь учителя, виразне читання, бесіда, обмін думками «незакінчене речення», робота в парах.

                         Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ.  Повідомлення теми, мети уроку.

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

• Знайомство з творчістю письменника-земляка, композитора.

Пашкевич Анатолій Максимович народився 11 лютого 1938 року в селищі Довбиш Баранівського р-ну в сім’їголови районної ради Максима Дмитровича (1902) та Федосії Іванівни Зіміної (1905). Через рік (1939 р.) родина переїхала в Баранівку, оселилася в невеличкому будинку по тодішній вул. Червоноармійській (тепер Пашкевича). Був хворобливим хлопчиком, мав добре серце, любив трудитись, у всьому допомагав матері. Батько багато працював, а мати присвятила себе сім’ї і дітям. Мала чудовий голос, у хаті постійно звучала пісня (батько грав на трофейній гармошці, яку привіз із війни, а мати співала).

Навчався в Баранівській загальноосвітній школі №1, закінчив 7 класів. З восьми чи дев’яти років почав підробляти: спочатку ящики збивав по шаблону, потім слюсарював на фарфоровому заводі (у 1955 р), навчався у вечірній школі робітничої молоді. Ще кіно «крутив» по селах. Але музика перемогла. Самотужки опановував музичну літературу, згодом (1956 р.) закінчив шестимісячні курси баяністів при Новоград-Волинському Будинку культури. Навчався на заочних музичних курсах у Москві. Строкову службу проходив на Північному флоті і паралельно продовжував навчатися на курсах. Після служби повернувся додому. Очолив хор Баранівського Будинку культури і через кілька років колектив отримав звання народного, а хористами були переважно робітники фарфорового заводу.

У 1962 р. Пашкевич переїхав у Довбиш, де при місцевому фарфоровому заводі створює співочий колектив. При хорі організовує ще й танцювальну групу. У Довбиші і саме в хоровому колективі зустрів своє перше кохання Валентину Олександрівну Хмарук.

Згодом його запрошують у Житомир, у хоровий колектив «Льонок» (1963-1965), який під керівництвом Пашкевича з аматорського перетворився в професійний.

Далі Черкаський народний хор(1966-1973), хормейстром якого став Анатолій Пашкевич. Разом з ним до Черкас переїхали Раїса Кириченко та Ольга Павловська. У Черкасах вдруге одружується.

З 1974 по 1978 р. працює художнім керівником Заслуженого ансамблю пісні й танцю «Дарничанка» в Києві.

Протягом 1978-1988 років – художній керівник Волинського народного хору.

Далі Чернігівська земля, де пройшло 13 років творчої діяльності. У Чернігів приїхав 24 жовтня 1989 р., тамтешньому народному хору потрібен був художній керівник та головний диригент, провідний методист вокально-хорового жанру в Обласному центрі народної творчості м. Чернігова.

З 2002 р. – диригент Черкаського народного хору.

Нагороджений грамотами, Орденом 3-го ст. «За заслуги», присвоєно почесне звання «Народний артист УРСР», Почесний громадянин  Черкас та Баранівки.

Помер 8 січня 2005 р., похований у Чернівцях.

• Ротота з творами мистецтва

1. Розгляд фото(1) і картини(2) І. Шишкіна «Дуби в старому Петергофі»

2.Незакінчене речення

• Пора року на фото і картині …
• Спільним для обох зображень є …
• Дуби величаві, …
• Ці картини слід віднести до жанру мистецтва …
• Моє ставлення до данного пейзажу …
• У народі дуб символізує …

1 2 

Учитель. Ми не випадково звернулися до цих творів мистецтва.  На уроці познайомимося з оповіданням, у якому автор олюднює образ дуба, розповідає про нього, як про живу істоту.

Цікаво

ДУБ – символ могутності та довговічності, цілісності й здоров’я, символ повноти життя, могутньої сили й величної краси.

ЗОЗУЛЯ – це символ весни і, водночас, нещастя, суму і вдівства, туги за минулим і страждань нерозважливої матері.

ПЕРЕМЕТ – це рибальська снасть з гачками, яку звичайно ставлять поперек течії річки.

• Робота з текстом оповідання

1. Виразне читання тексту.

2. Бесіда:

У яку пору доби відбуваються події на початку твору? (у

надвечірнє плесо лягло спочити небо)

 Яка річка згадується? (Случ)

 Що робив герой твору на річці? (поставив перемет)

 Як такий вчинок може характеризувати людину?

 Чим займався чоловік на березі? (привітався з дубом,

змайстрував намет)

 Що побачив, коли підняв перемет? (величезного дивного окуня)

 Кого нагадував героєві окунь? (вепра)

 Яка подальша доля окуня? (обережно зняв з гачка, потримав у руках, випустив у воду)

 Чи змінилося ставлення до чоловіка?

 Що зробив він із переметом? (спалив)

 Що прийшло на зміну погожому вечору? (рвучко шугонув вітер, полохливо зашумів ліс, хмара налягла до землі, спалахнула блискавка, загуркотів грім, реве вітер, блискавки шматують темінь)

 З якими почуттями прокинувся герой вранці? (на душі було хороше, легко, відчув, як молода сила струмує по ньому)

 Що спонукало чоловіка взятися за аркуш нотного паперу? (уявна розмова дуба та зозулі)

 Яка доля спіткала дуба? (широченний пень з безліччю шрамів від пилки й сокири)

 Чи випадковою у творі є розмова дуба із зозулею?(Мабуть, ні, не дарма ж зозуля - символ нещастя, суму, туги. Автор ніби попереджає про нещасливу долю дуба)

 Як ви думаєте, хто є героєм твору? (письменник, композитор)

 Як він назвав щойно складений ним твір? («Летіла зозуля»)

 Як композитор ставиться до дуба? (як живий, доля у нього важка, лиховісна)

 На скільки частин умовно можна поділити оповідання? (на 2: перша зустріч - дуб живий, друга зустріч - шрами на пні)

 Яка головна думка твору?(необхідність берегти природу, вона – живий організм)

 Яке враження на вас справив твір? Як ви думаєте, які почуття огортали чоловіка, коли він побачив пенька замість могутнього дерева? (сум, біль, розчарування)

3.Складання лінії  життя дуба (Об’єднавшись у пари, визначити найважливіші моменти життя дуба)

ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.

–   Чого вчить прочитане оповідання збірки «Мамина вишня»?

–   Що б ви хотіли сказати письменникові про прочитаний нами твір?

–   Який слід лишив у душі урок літератури рідного краю?

V. Домашнє завдання.

Висловити свої враження від оповідання, склавши есе або сенкан.

Текст

СКАЖИ МЕНІ, ДУБЕ

У надвечірнє плесо лягло спочити небо. Човен напливав на білі хмарки. Сплескуючи, перемовлялися з верболозом, що простелився зеленою ковдрою по берегах і колисав небо, весла. Я поставив перемет і причалив до свого улюбленого місця, де колись частенько рибалив з ночівлею. Підтягнув човна, вийшов на берег. До самого берега підступав темно-зеленою таїною ліс. Сонце зависло над ним і пронизало червоними променями верхівки дерев. На узліссі у зеленому брилі стоїть дуб-велетень. Підійшов я до свого давнього друга, і він щиро привітав мене своїм леготом. Пішов далі. Ліс помітно порідів, поріс високою папороттю. Вибрався з нього на второвану підводами дорогу весь у павутинні. Оббираючи його з себе, йшов повз вирубку. Пригадав, що колись бачив тут покинуті, нікому не потрібні два полудрабки. Нарешті, натрапив на них. По одному перетягнув на берег, переміряв, розрубав навпіл, поставив сторчма, верхи з'єднав і закріпив. Вималювалося щось схоже на каркас намету. Відтак нарізав довгої гнучкої лози, приніс кшька оберемків пахучого сіна, настелив його на щаблі і переплів лозою так, що жодної щілинки не було. Відійшов убік. Намет стояв неподалік дуба й милував око на тлі навколишнього пейзажу. Закружляло над ним птаство у стрімкому леті, і голосний сполоханий щебет загубився у верховітті. Я приліг у наметі. П'янило пахуче сіно, на душі розливалося тепло від таємничого затишку. Та пора вже й перемет перевірити. Сів у човен, підвеслував до куща. Гнучка лозина, до якої був прив'язаний шнур, занурилася у воду. Підтягнув по шнуру човна до середини Случі. Неподалік мене нерухомо, розчепіривши широкі плавники, завис на гачку величезний окунь. Спокійно, не кваплячись, я підвів під нього підсаку і виважив рибину в човен. Ще ніколи не бачив такого дивного окуня. Своїми обрисами він нагадував мені вепра. Рогова луска була вкрита шипами, з-поміж неї проростали зелені ниточки водоростей, плавники — наче долоні. Здавалося, окунь приплив сюди з далекої давнини, з якогось іншого світу. Я обережно зняв його з гачка, потримав у руках, як дорогоцінний скарб, і випустив у воду. Він на мить завмер біля човна, а потім енергійно гребнув плавниками-долонями і зник у глибині. Я змотав перемет, повернувся на берег і розпалив вогнище. Коли воно добре розгорілося, кинув перемет у вогонь. Вечір брав у свої обійми все довкола. Лише дрімаючий дуб-велетень, здавалося, непідвладний йому. Вогнище лизало язиками темінь. Я довго ще сидів біля дуба і розмірковував про життя-буття. Та затишний намет кликав мене. Зручно вмостившись у пахучому сіні, я блаженно задрімав... По намету щось прошурхотіло. Я неохоче підвівся і визирнув з намету. Над лісом чорною хусткою нависла хмара. Наче косою по каменю, заскреготав якийсь нічний птах. Рвучко шугонув у верхів'ях дерев вітер. Закректав спросоння старий дуб. Вітер все дужчав, розгойдував дерева. Полохливо зашумів ліс. Хмара ще нижче налягла до землі. Спалахнула блискавка. Загуркотів грім! Здригнувся дуб, розпростер крислаті віти-руки, зашерхотів сердито листям. Реве вітер! Вихором кружляє навколо дуба, висвистує батогами по листу. Тисне йому на могутні плечі — хоче до землі пригнути. Блискавки шматують темінь, шукають дуба — хочуть груди йому розітнути. Шумить ліс! Гуде земля! Стогне дуб-велетень, і здається, боротьба ця — нескінченна. Рвонув вітер ще раз і від безсилля так завив, що аж земля задрижала. Розірвалося тріскотливо небо, ще раз шугонула блискавка і грізно погуркотіло в далину. Важкі краплі лунко вистрілювали по листу, потім сипонуло густо, і зашуміла злива. Земля спрагло пила воду... Прокинувся від голосного пташиного щебету. На душі було так хороше, так легко, і я відчув, як молода сила струмує в мені. Сонце золотими струнами торкалося верхів'їв дерев. Трави купалися в цілющій росі. А на узліссі стояв красень дуб. І здавався ще величнішим, ще могутнішим. Він наче оглядав свої володіння як добрий господар. І думав думу. Прилетіла зозуля, сіла на його вітті й закувала, ніби питала: Скажи мені, дубе, зелений мій друже, По кому ти плачеш, по кому ти тужиш?..

Дуб відповів їй: Зозуле, зозуле, ой, як не тужити Ламає вітрами зеленії віти... Відтак, піднявши вгору крислаті віти, загув переможно: Гей, буйнії вітри, грозою до мене, Стоятиму завше я вічнозелений... Я взяв аркуш нотного паперу і почав швидко записувати мелодію і слова, що водночас народжувалися в душі, і дякував Богу за хвилини натхнення, які приходять не так уже й часто... Я завжди сприймаю цю пісню як народну. Коли слухаю її тепер, боляче стискається серце при згадці про останню зустріч з... Ні, не з дубом. Бо переді мною був широчезний пень з безліччю шрамів від пилки й сокири. По тих шрамах можна було здогадатися: довго пиляли... Торкнувся рукою. Пень глухо застогнав. Клубок підкотився до горла... Злякано й насторожено мовчав ліс. Неподалік загрозливо виспівувала пилорама. ...На білій скатертині переді мною щойно написана партитура. Ще раз уважно переглянув: Летіла зозуля та й стала кувати, в зеленого дуба та й стала питати... Закрив її, зверху написав: «Летіла зозуля».

 — Це нова пісня, сину? — нечутно підійшла мати.

— Так, мамо.

— А про кого?

— Про зеленого дуба.

— Ти про людей пиши, про їхні долі.

— А він для мене як живий. І доля у нього важка, мамо, лиховісна.

Вийшов на вулицю. Сонце ховалося за лісом. Десь із-за Случі долинав голос зозулі. Слухав, а перед очима — шрами на пні...