Страдницька доля жінки - заробітчанки»

Виховний захід, проведений у 8 класі Класний керівник Вівчарик Н.В.

 Ведучий. Матері Божій, Матері земній, матері Україні, присвячується...

Воістину небесна і земна, заквітчана і терном, і барвінком,

Свята і грішна, рідна, чарівна, повіки будь, повіки слався, жінко.

Це ти мені явила білий світ, це ти мене від лиха закривала:

І в повоєнній холоднечі літ, згортаючи, мене ти зігрівала.

Це ти мені вогнем нуртуєш кров, що стукотить, кипить і не вгаває.

Земля, вітчизна, доля і любов - усе святе жіноче ім'я має.

Якби не ти,земля моя єдина, зневірилась би в щирості, у слові,

Бо вже давно тримається вона не на квітах, а на твоїй любові.

Цвіти мені, калино, край неба. Все людяне, що в серці я зберіг,

Від тебе. І для тебе. І про тебе. Лиш ти, єдина, гідна молитов,

Всього життя немеркнуча сторінка.

Учениця. Люблю тебе, матусенько єдина,

Любов'ю щирою, як любить лиш дитина,

І  Господа щоденно я молю,

Щоб зберігав матусеньку мою.

Люблю тебе, хоч, може, люба ненько,

Непослухом раню твоє серденько,

Що, вражене до болю, давить груди,

Прости мені, матусенько, прости.

Прости мені, ти вмієш все прощати,

Ласкава, добра і терпляча мати!

Ти янгол мій, який ізлинув з неба,

Люблю тебе - і більше слів не треба.

Ведуча. Прикро, що наше сьогодення диктує такі правила, що багато дітей зростають без

материнської опіки, тепла і любові. Маю на увазі тих дітей, у яких матері по закордонах на

заробітках. Ніколи долар чи євро не замінить маму, вони дитину не приголублять, не дадуть

доброї материнської поради і найголовніше - тепла і любові, які може подарувати тільки

мама. Тому в одній із телевізійних передач дівчинка, в якої мама на чужині, сказала такі

вражаючі слова: «Мені долари не потрібні, я мами хочу»

Учениця. НАЙБОЛЮЧІША МИТЬ МОГО ЖИТТЯ

Я стояла біля великого білого автобуса. Бабуся плакала і все повчала мою маму, а тітка

вмовляла її не їхати. А я не плакала - мовчала, міцно зціпивши зуби.

Це, мабуть, якийсь жарт, зараз ми всі повернемося додому, всі повернемось... повернемось...

Голос диспетчера ні на хвилину не замовкав, тому якось раптово повернув мене в реальність.

І ось автобус на старті. Лише тоді я зрозуміла, що відбувається. Серце моє призупинилося,

перехопило подих, у грудях защеміло, з очей ринули бурхливими потоками сльози. Нічого не

бачила, нічого не чула, тільки кричала жахливим голосом. Мене цілували, обнімали - не

допомагало. Міцно тримала за руку матусю, думала, що не відпущу! Та... відпустила. Вона

вирвалася і побігла до автобуса, за нею зачинилися двері, які роз'єднали нас, роз'єднали

найрідніших людей - матір і дитину.

Мене тримали за руки, а мама стояла у вікні і дивилася. Дивилася на мене, а сльози

струмками бігли по її скривленому, але такому дорогому і милому обличчю. Мотор загарчав,

мов лютий пес. Автобус похитнувся і поїхав. Полетів білим лебедем - і враз став чорним злим

круком: він повіз від мене маму... Я поверталася додому. Сліз уже не було, залишився лише

біль, який міцно взяв у лещата моє таке ще маленьке серденько. Ні про що не думала...

Нічого не пам'ятала... Перші тижні не жила - існувала. Згодом мене взяла така злість! Злість...

на гроші. Так, саме на гроші. Це вони відібрали у мене маму! Твердо вирішила: буду вчитися,

боротися з несправедливістю, досягатиму мети - і стану щасливою!

Ведучий. «Ще Шевченко писав: «Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм

дитяточком малим».

Материнство - це велике щастя. У нашого народу з сивої давнини це вважалося святою,

Богом осяяною справою. Жінка може не відбутися як дружина, але коли вона не

відбувається, як матір, - це велика трагедія.

Ведуча. Материнська любов росте, вдосконалюється й міцніє разом з дитям. Вони необхідні

одне одному. І коли цей процес переривається, утворюється своєрідний вакуум, тріщини й

рубці на серці та в душі, які не зникають безслідно.

Ведучий. Кожна дитина має якийсь талант, здібності, які важливо підмітити, підтримати,

розвинути. Якщо поруч немає мами, то зробити це нікому, бо рідко кому таланить на

уважного педагога, чутливого тата чи терплячу бабусю. Ця тема, яку ми порушуємо, дуже

болюча й дуже сумна. Наша держава пожинатиме й вже пожинає плоди антинародної

політики, коли мільйони новітніх невільників вирушили за кордон у пошуках заробітку.

Ведуча. Поспостерігайте в наших церквах тут, і в Америці, як щемно моляться ці матері. Який

біль в тих молитвах і яка розпука! Материнська енергетика долає океани й лине туди, де під

український зоряним небом засинає її покинута дитина. І сниться дитині мама. Вона так і

виростає, не дочекавшись її, бачачи лише уві снах. І хтось бодай колись повинен відповісти за

цю трагедію.

Учениця. Хоч моя мама десь далеко в чужині,

Я сьогодні поздоровила її.

Зустрілась з нею я у сні,

Мама благословила і всміхнулася мені.

Осінні квіти я їй дарувала

Й натруджені руки ніжно цілувала:

«Дорогенька матусю, голубонько мила,

Якби я хотіла мати крила,

Щоб полетіти за далекії моря

Тебе повернути, нене моя.

Коли святкуємо Різдво Христове

І всі щасливі в році новім,

Коляда і вечеря для мене сумні,

Бо ти, найдорожча, десь там, в чужині.

Коли прийшли Пасхальні свята,

Я так спішила до Воскреслого Христа,

Прийшла ранесенько до храму

Молитись щиро я за тебе, мамо.

Здоров'ям щоб Господь обдарував,

У важкій праці сили додавав,

Полегшив знести біль розлуки,

Бо сам терпів і знає муки.

А на маївці до Пречистої Марії

Молюся, щоб збулися мої мрії,

Щоб мама мене міцно обняла,

Тоді б я найщасливішою була...»

Молімось всі за тих, хто в чужині,

Це наші українські «журавлі».

Нехай із вирію на батьківщину повертають,

Ми, їхні діти, з нетерпінням їх чекаєм.

Ведучий. Тема заробітчанства — це болюча й актуальна проблема. Одна жінка-заробітчанка,

кажуть, не може навіть дивитися на сонячне проміння.Їй здається, що воно нагадує їй

людське щастя, якого позбавлена вона сама й залишена в Україні її дитина,і нещасна жінка

завішує вікна фіранками.

Ведуча. Чоловіки дуже скучають за ними, намагаються втопити біль у горілці. Дуже

важливо, щоб діти, залишені в Україні, знали, що їхні мама чи тато роблять велику жертву,

заробляючи для сім'ї гроші на чужині. Необхідно відчувати, як ставиться до відсутності матері

дитина й вчасно на це реагувати.

Учениця. Навкруг занедбана країна,

Пустують кинуті поля,

Будівлі сплять в своїх руїнах,

Мовчить розкраяна земля.

Стоять зупинені заводи,

Нема до чого рук прикласти,

І мусять їхати від роду,

Щоб в ріднім краї не пропасти.

Працюють старанно, невтомно,

Рахуючи розлуки дні,

Бо їх чекають рідні вдома,

Ті очі, теплі і сумні.

Сумують діти і батьки,

Із нетерпінням так чекають.

їм дуже треба теплоти,

Що руки материнські мають.

Учениця. Лист за кордон

Твоя дитина я, душі кровинка,

Твій біль і смуток, твій щасливий час...

Батрацький закордонний труд-новина

На роки розлучив родини... й нас.

Роз'їхалися долі в різні боки

Синів, батьків, і дочок, й матерів.

Коли ж твої легкі почую кроки

По вулиці, поміж сільських дворів?!

Матусю! Ненько! Серце навпіл рветься,

На шмаття від невимовлених слів...

Коли ж приїдеш ти з чужого пекла

Й пригорнеш серед виплаканих днів?

Матусю! Ластівко! Вертайсь додому,

На Україну,в отчий рідний край,

Бо я прошу, хоч знаю,що потому

Тебе й усіх нас не чекає рай...

Невже зросту без тебе,моя зоре?

Всі статки я віддам за рук добро!

Огорнуть крізь кордони снів простори

Тебе сімейним сонячним теплом.

Тягар самотності пригнобив плечі...

А біля хати розквіта садок...

Весна прийшла! Я чую крик лелечий!

З'явися, мамо, у вікні моїх думок...

Ведучий. Дуже важливо, щоб діти якомога частіше писали своїм матерям,надсилали їм свої

малюнки. А мами відповідали на ці листи. Це, звісно, лише ерзац спілкування, але й він може

багато в чому допомогти.

Ведуча. До речі, цікаво простежити, що малюють діти своїм матерям-заробітчанкам. Це, як

правило, великий океан, на одному боці якого стоїть автор чи авторка малюнка, а на іншому-

 їхня мама.

Учениця.

Якби зібрати сльози матерів,

Всіх матерів нещасної Вкраїни

І вилити на нелюдів отих,

Що Україну кидають в руїни.

Якби весь біль зібрати у кулак

І вдарити по наших депутатах,

То не було б отих сиріт,

Які ростуть без мами і без тата.

Якби весь гнів направити на тих,

Що ожиріли й бісяться від ситі,

А бідний люд ховає мозолі

І думає, чи не голодні діти.

Якби вони

Побачили застиглий біль дітей,

Які так виглядають рідну маму

Й не хочуть тих зароблених грошей.

Якби лиш рідна мамина долоня

Гірку сльозу могла утерти,

Лиш би матуся була їхня вдома, -

Про це не дбають наші депутати.

Якби зібрати наші молитви,

Які так страшно молять наші душі,

То небо би відкрилось в одну мить

І засвітилось серце би в Ісуса.

Якби надію й віру віднайти

На краще тільки в рідній хаті,

Бо ми народ вкраїнський й без грошей

Любов'ю і добром таки багаті.

Ведучий. А тим часом в Україні сотні тисяч Васильків, Лесиків, Оксанок і Наталочок чекають

своїх мам. Але ті збирають гроші на квартири, авто, дачі, будівельні матеріали для нового

котеджика й ще довго до них не повернуться.

Учениця. НЕДІЛЯ

Знову неділя, я дзвоню додому -

І стискається серце моє.

Чую близько твій голос,

дитино,

Та не бачу обличчя твоє.

Забуто про відчай і втому.

Рідний голос дитячий дзвенить.

В ці хвилини я хочу додому

І серце ще більше болить.

Забула про все,

що хотіла спитати,

Тільки слухаю милі слова.

Хоч би встигла ти, доню,

усе розказати,

Хоч би довшою

кожна хвилина була.

Муки такої не зичу нікому,

Коли плаче далеко дитина твоя.

Як можна словами

свій біль передати?

Це, донечко, доля моя і твоя.

Ведуча. Минуть роки, вони посивіють і постаріють, назбирають грошей, але ані нові

квартири, ані машини, ані сучасні котеджі вже не будуть їм в радість. Бо радість і сенс нашого

існування зовсім не в цьому.

Учениця. Вишивала синю я сорочку,

Те не вдома, а на чужині.

Коли сну не було, коли важко,

З очей лились слізоньки сумні.

Скільки, сину, щирих молитов

Я в дрібненькі хрестики вкладала.

Вже світає непомітно день,

Я при вишиванні й не лягала.

Як душа в дитини біла й чиста,

Так і ця сорочка хай буде.

Бо вона мережена сльозами,

А тобі хай щастя принесе.

Вся печаль, незгода і тривога

Хай твою стежину обійде.

Не соромся ти її носити,

Коли навіть мами не буде.

Ведучий. За гроші не можна купити материнського щастя, радості життя, коли на твоїх очах твоє дитя робить перший крок по землі, промовляє перші слова, йде перший раз в перший клас, несе тобі свої болі, переживання й проблеми, стає дорослою людиною й, хвилюючись, знайомить тебе з своєю дівчиною чи хлопцем...

Ведуча. Невже це все можна проміняти на 700-900 доларів на місяць? Саме ці гроші створюють ілюзію більш-менш благополучного суспільства, яке буцімто дає собі раду. Саме вони утримують владоможців в їхніх кріслах й саме вони розбещують наших дітей.

 Діалог. Не запізнись

Чого ж бо, мамо,

Очі заросились

І сльози перлами

Серце мліє,

Що наймитуєш

Десь там, у світах.

Щодень - як рік,

Коли тебе не бачу.

Лиш я і старість,

Й голова в думках

То роси впали, доню,

Я не плачу.

А ти ж бо в мене,

На все воля Божа.

Дасть Бог- і я

Додому повернусь.

Відійде старість,

Пропаде утома,

Коли до вас, матусю,

Пригорнусь.

Ото вже радість

Сонечко засяє,

Коли прийде

Мало сплю ночами,

Не та вже сила

Й серденько болить.

Чи стане сили,

Щоб тебе діждатись? -

І сльози- перли

Зможу дочекатись.

Мій вік короткий,

Тож не запізнись.

 Ведучий. А скільки українок не повернуться додому, бо немає куди: батьки повмирали, чоловіки створили нові сім'ї, діти за мамині гроші живуть своїм життям. Коли поруч нема

матері, завжди є спокуса кудись ці гроші вкласти, не задумуючись про наслідки... Ось чому

плаче душа...

Вчитель. «На роздоріжжі «(Стаття)

Учениця. Заробітчанство украло в Марії найдорожче - її жіночу долю.

Учень. Справді, заробітчанство і чужина - це проекція нашого гіркого, як полин, без-

вимірного болем часу, коли багатомільйонна армія наших співвітчизників заради вживання

власних родин змушена батрачити на панків ближнього і далекого зарубіжжя...

Учениця. Заробітчанство і чужина - то безмежний простір протягів зневірених українських

душ, які, мов неприкаяні привиди, блукають рідною землею опісля новітнього рабства.

Учень. Заробітчанство і чужина - то розбиті дзеркала щасливих сімейних пар, вибілені

сльозами безодні дитячих очей, позбавлених материнської любові та мудрості батьківської

опіки...

Учениця. Заробітчанство і чужина - це та важка ситуація, в якій опиняються українські

заробітчани, ситуація вибору між дітьми і грішми, з життям у страху і стресі, але з надією на

забезпечене майбуття своїх дітей...

Учень. Поки батьки трудяться на будовах або доглядають стареньких, діти, як і часто-густо

їхні близькі в Україні, звикають до легкого хліба. Але втрачають материнську любов та

батьківську опіку, шанобливе ставлення один до одного. І так минають роки...

Ведучий. З Тернопілля на заробітки за кордон виїхали на сьогодні 200 тисяч жителів,

покинувши свої сім'ї...

Учениця. «Чужина»

Манить грішми й прибутком чужа сторона

Забирає дочок й синів далина.

Залишається пусткою батьківська хата:

Недотоптаний ряст і неприм'ята м'ята.

В Іспанії й Польщі - там правда своя,

І в Італії - сонячно й тепло.

Але туга за дітьми сердечко стиска:

Заробітки здаються вже пеклом!

Хворі близькі залишились на самоті.

Заростають бур'яном стежки до могилок.

Дітлахи у вікно виглядають щодня:

Де ж той батько, матусенька мила?

Двадцять перше століття проторує шлях

Інтернету, прогресу, єднанню і миру.

А вкраїнські сини розбрелись по світах:

Боротьба із нестатком висотує сили...

Та чи ж довго Вкраїні себе почувать

На задвірках Європи й нової історії?!

Годі, владні мужі, без кінця висувать

Примітивні, безглузді теорії!

Пильно гланьте ви, врешті, на свій же народ

Із олімпів, «запишаних» й «славних»,

і громаддя проблем поможіть розв'язать

Справи вирішить мудро нагальні,

Щоби праця народ наш удома знайшла,

Життя повнилось сутністю Правди,

Й гордо кожен сказав побратим: «Це я -

Громадянин Вкраїни-держави!»

Ведуча. У Зарваниці постане пам'ятник-каплиця заробітчанам-українцям... Заробітчани із Західної України об'єдналися в товариство «Пієта» і вирішили спорудити народним коштом пам'ятник для всіх українських трудових емігрантів у селі Зарваниця Теребовлянського району Тернопільської області, в особливому місці для галичан, де створено Марійський центр релігійного паломництва.

Макет майбутнього пам'ятника, який встановлять на чудотворному місці, біля дзвіниці,розробив колишній заробітчанин, магістр Львівської національної академії мистецтв Андрій Пилипів із селища Рожнятів Івано-Франківської області.

В основі авторського задуму-трагедія українських родин, розколотих заробітчанством і його суспільними наслідками. Стрижнева тема монумента: Родина: Батько, Мати, Дитина. Пам'ятник буде виготовлено у металі. Це навіть дуже символічно, адже, здається, тільки міцна душа може витерпіти розлучення з дітьми та рідними задля їхнього ж добра..

. Учениця. УКРАЇНО КОХАНА!

 Боже, дай нам здоров'я,

 Щоб стерпіти всі муки.

 Повернутись додому

До дітей, до онуків.

Тій землі поклонитись,

 Де батьківські могили.

 Боже, дай нам здоров'я,

 Дай великої сили!

 Ми, як вівці без стада,

 Розбрелися по світу.

 Україно кохана,

Ми усі твої діти.

На чужині нам сняться

 Вишні в білому цвіті.

 Україно кохана,

Ти - єдина у світі.

 Боже, дай нам дожити

 До тієї години,

 Щоб нужда вже не гнала

 Українок в чужину.

 Щоби сім'ї з'єднались,

 Щоби діти маленькі

 Із далекого краю

 Дочекалися неньки.

 Чоловік зміг обняти

 Свою любу дружину,

 Щоби не покидали

 Більше ми Україну.

 Україно кохана,

 Позбирай нас зі світу.

 Україно кохана,

 Ми -  усі твої діти.