Урок. "Література рідного краю. Літературні постаті Херсонщини"

Тема: Література рідного краю. Літературні постаті Херсонщини

Мета заняття:

поглиблювати відомості про життя та творчість митців нашої місцевості; розвивати інтерес до їхнього творчого доробку та спадщини; виробляти особистісне ставлення до літератури рідного краю, розвиваючи вміння висловлювати свої думки про автора твору, героїв, художні образи; прищеплювати високі естетичні смаки, виховувати почуття прекрасного, вміння насолоджуватися художнім твором; виявляти нахили, смаки, здібності учнів, сприяти їхньому розвитку, виховувати юних поетів-аматорів;  поглиблювати знання про історію рідного краю, його найвидатніших діячів культури та мистецтва; плекати працелюбність, милосердя, гуманне ставлення до людини, природи тощо

Технічні засоби навчання:     ноутбук

Методичне забезпечення:      Опорні конспекти, доповіді, тести, проекти

ХІД УРОКУ

І   Організаційний момент

ІІ Мотивація навчання:

Херсонський край! Хто тебе не знає?! Ти розкинувся понад Чорним та Азовським морями, щедрий на легенди, пісні, сказання. Ти, Таврійський  краю, славишся людьми працьовитими, талановитими. Це вони прославили і возвеличили рідну землю своєю творчістю. Серед них:

Гра «Розхвали свою сторону» (В лікарні знаходяться пацієнти з усіх куточків Херсонщини тому їхнє завдання – одним реченням довести, що саме  в їхньому районі живуть найталановитіші поети. Діти свою розповідь супроводжують відміткою на карті Херсонської області: приклеюють портрети видатних особистостей свого краю)

ІІІ Актуалізація знань ,умінь,навичок.

Перед уроком учні отримали випереджувальне завдання. Готуючись до уроку, клас було поділено на групи   (хакер-дослідник, психолог, дослідники – біографи, дослідники - літературознавці ). Кожна група виконувала свою ділянку роботи.

ІV. Повідомлення теми, мети, завдань уроку

1.  Вступна розповідь-огляд, створення ситуації зацікавлення.

Потреба  людини у пізнанні своєї землі протягом віків сформувала науку краєзнавство. Одне з провідних місць у краєзнавчій пошуковій роботі здавна належить літературному краєзнавству, яке спрямоване на вивчення літературного життя краю, біографій письменників і їхніх творів, пов'язаних з даною місцевістю. Такі літературно-краєзнавчі пошуки приносять велику користь літературознавству, знаходячи нові фактори життя письменників...

2.      Завдання уроку

          Діти під керівництвом вчителя складають план уроку методом   «Пазли»     

III. Вивчення новою матеріалу

*за першим столиком - хакер-дослідник, психолог;

*за другим столиком - «дослідники - біографи»;

*за третім - « дослідники - літературознавці».

Дослідник-біограф. Дорогі друзі. Розпочинаємо прес-конференцію, присвячену життєвому і творчому шляху АЛЬОХІНА  ІВАНА ЛЕОНТІЙОВИЧА   (Підстепненського)    

Психолог    (під музику Ф. Шопена «Ніжність»)       

Линуть, летять літа, звихрені роками подій. Усе малопомітне, пересічне стирається з пам’яті людської, гине, припорошене пилом століть. Та які б громи долі не пронеслися над головою справжнього таланту, їм не дано розсипати на порох справу рук його.
  Дослідник-біограф.  У сільській глушині Таврійського краю минули дитячі та юнацькі роки тепер уже офіцера у відставці та діючого поета і пісняра Івана Підстепненського.

Дослідники – літературознавці:  

ПРО МЕДОВУ ПОРУ

  Мов наречена вдіта навесні
  Акація в гаю медовим цвітом,
  І спогади, неначе в дивнім сні,
  Прийшли до мене бджоляним привітом

  Приспів: Про акацію білу пісню вам заспіваю,
                Про медову пору на початку життя,
                Рідний батьківський двір я завжди пам,ятаю -
                То дитинство моє - з ним іду в майбуття.

  Маленьким мене Мама колисала
  Під деревом - воно в дворі росло,
  Про радощі земні пісні співала,
  Дарила серцем ніжність і тепло.

  Приспів: Про акацію білу пісню вам заспіваю...
  Під кронами акації мій Тато
  На скрипці грав мелодії війни.
  Гостей в свята завжди було багато -
  Співали про женців пісні вони.
  Приспів: Про акацію білу пісню вам заспіваю...
  В далеку по житті мене дорогу
  Юнацька доля стрімко повела...
  Та навесні край рідного порогу
  Акація знов медом зацвіла.
  Приспів: Про акацію білу пісню вам заспіваю...

1. Моделювання вірша. «ПРО МЕДОВУ ПОРУ»

 Дослідник-біограф.    Народився майбутній офіцер, пізніше поет, пісняр (бард-гітара)  6 квітня 1945 року у сім’ї голови Підстепненської сільської ради, талановитого скрипаля Леонтія Васильовича та не менш обдарованої співачки Оксани Петрівни. Любили односельці збиратися у баготодітній сім’ї Альохіних вдома та довгими зимовими вечорами, чи на свята, слухати гру і спів подружжя.  Один із шанувальників таланту Альохіних згадував: «... у них наскільки були сильні голоси, що коли співали, аж лампи гасові тухли».
        Творче обдарування у своїх батьків перейняли сини - Григорій, Іван, Петро та дочки Марія і Віра. Вони не вивчали слів та мелодій тих пісень, про це середній син Іван склав пізніше пісню:Дослідники – літературознавці: 

ЗАСПІВАЙМО БАТЬКІВСЬКИХ ПІСЕНЬ!

   Коли я був ще малюком,
  Чув, як співали Мама й Тато,
  І з материнським молоком
  Запам,ятав пісень багато.
 Приспів: Заспіваймо батьківських пісень
                Про коней, що хлопці розпрягали,
                Змалку ми їх знали по цей день -
                Про женців, Іванка й гарну Галю,
                Змалку пам,ятаєм по цей день -
                Як колись батьки наші співали!
Люблю відтоді, як рідня
  За стіл в свята разом сідає,
  Та чи звечора, чи за дня
  Після тостів пісні співає.
  Приспів: Заспіваймо батьківських пісень...
   На скроні впала сивина
  І зморшки нам чоло покрили,
  Та коли вип,ємо вина -
  Пісні батьків = наші вітрила!
Приспів: Заспіваймо батьківських пісень...
 

Словникова робота.

Дослідники – літературознавці: 

Акація -Робі́нія звича́йна (Robinia pseudoacacia)[1] — отруйна багаторічна рослина родини Бобових, також відома під назвами робі́нія псевдоака́ція, колю́ча ака́ція та бі́ла ака́ція, причому остання назва за популярністю перевершує наукову. Цінна і дуже поширена медоносна, лікарська, фарбувальна, ефіроолійна, танідоносна, деревинна, декоративна й фітомеліоративна культура.

Дослідник-хакер :       У магії акація символізує очищення, любов, захист, віщі сни. Як оберіг носять з собою шматочок дерева акації. Її використовують в любовному, сімейної та грошової магії. Акацію вважають деревом, що зароджується. Вона сприяє продовженню роду, і в неї обоє просять позбавлення від безпліддя і народження дитини. На квітках акації дівчата ворожать про заміжжя. Потрібно зірвати кисть акації, будинки, не дивлячись, відірвати частину суцвіття, покласти під подушку і загадати, вийдіть ви заміж цього року.

 Бард — (від фр. barde) — мандрівний поет і співак у кельтів, що жили головним чином на території нинішньої Ірландії, Уельса і Шотландії та Бретані. Другий ступінь посвячення у жерців-друїдів. Друїди — носії культової традиції, пророки та філософи. Барди — носії пісенної традиції. Одягалися у все небесно-блакитне — колір символізував істину і гармонію.

Середньовічні барди були професійними поетами-співаками, мандрівними або придворними. Вони об'єднувалися в цехи, виконували героїчні пісні-балади, бойові, релігійні і сатиричні пісні, елегії та інше.

Найвідомішим бардом був легендарний ірландець Оссіан (3 століття). Останнім ірландським бардом вважають сліпого музику на ймення Трейлех О'Карулань (ірл. Toirdhealbhach Ó Cearbhalláin) (1670–1738).

У XV столітті слово «бард» перейшло з шотландської в англійську мову і стало означати «блукаючий музикант». У європейській літературі слово бард стало синонімом поета.
       

Га́сова лампа (біл. газавая лямпа, рос. керосиновая лампа, пол. lampa naftowa, англ. kerosene lamp, нім. Petroleumlampe)  — світильник, у якому світло утворюється внаслідок згоряння гасу. Гасова лампа була винайдена 1853 року у Бориславі, що на Львівщині місцевими аптекарями Яном Зегом та Ігнатієм Лукасевичем.[1] Широко використовувалась з другої половини XIX століття, майже вийшла з ужитку з розвитком електричного освітлення у першій половині XX ст. У теперішній час уживається у неелектрофікованих районах, дачниками і туристами.

Інші назви: га́сова ля́мпа, гасни́ця (гасни́чка) і га́сниця, гасни́к (гасничо́к) і га́сник 

Цю "фірмову" для сім,ї пісню, як і інші - батьківські, брати та сестри Альохіни співають, коли зустрічаються, у супроводі гітари (Іван Леонтійович) та аккордеону . (Петро Леонтійович). Спадково - співоча сім,я, загалом...

   2. Створення паспорта вірша.

Завдання: На партах у вас лежать пам’ятки «Ідейно - художній аналіз поетичного твору» та друкований текст вірша. Використовуючи пам’ятки, створити паспорт цього вірша.

 Дослідники – літературознавці:      

Про себе Іван Леонтійович пише у вірші "Ровесник Победы" так:
 

  Я Ровесник Победы - по воле судьбы,
  В Сорок Пятом родился под гром канонады.
  Жизнь отец подарил, уцелев от беды,
  Смерть и раны презрев, выходя из блокады.
  Значит мне повезло, что случайно отца
  Не сразил наповал, а лишь ранил осколок...
  Миллионам других злые граммы свинца
  Оборвали по ветви на древе потомков...
Дослідник-біограф.

       Навчався Іван у Підстепненській семирічній школі. Був активним учасником художньої самодіяльності, неодноразово завойовував призові місця у районних  конкурсах «Юні таланти». А  закінчив школу на відмінно у 1959 році. Далі було навчання у Козачелагерській одинадцятирічці, яку він закінчив у 1963 році. Вже у зрілі роки з ніжністю і трепетом у душі згадує:
     

Дослідники – літературознавці:                                                                 

              ШКОЛЬНАЯ ОСЕНЬ
    О детстве, школьной юности живут воспоминания:
    Наш первый в школе осенью заливистый звонок,

                                                                                     
    Контрольные работы, домашние задания,
    Экзамены из класса в класс, последний наш урок.
  ..  Бал выпускной наш в памяти, рассвет и одноклассники -
    Выпускники счастливые, но с грустью пополам:
    Все, что смогли, отдали нам учителя-наставники,
    Прощаясь, говорили мы: "за все спасибо вам!"
    Дорогами несхожими, путями очень разными
    Мы разошлись, разъехались - кому, что по судьбе...
    Но за делами важными, заботами отрадными -
    О школе не забыли мы, храним ее в себе.
    Жизнь после школьной юности, конечно, быстротечная:
    Мы многое успели. Жаль, не все дано объять...
    Но наша осень школьная, на счастье, бесконечная -
    Мы в первый класс за внуками идем, идем опять
     Все чаще вспоминаются друзья и одноклассники,
    И те, кто уму-разуму учил когда-то нас...
    Как хорошо бы встретиться, пока это подвластно нам,
    Сказать: "Учитель школьный наш, спасибо, помним Вас!"
       

  Дослідник-біограф.             

Ця пісня присвячена вчителям та однокласникам Підстепненської і Козачелагерської шкіл, а також особисто - класному керівникові випускників одинадцятого класу 1963 року Козачелагерської середньої школи КОВАЛЕНКО Івану Івановичу, який і зараз проживає у селі Козачі Лагері.
 

Дослідники – літературознавці:  
       

 Шкільні роки запам,яталися Івану ще й першим коханням:
                  ВСТРЕТИЛ  ВНОВЬ  Я  ШКОЛЬНИЦУ
                Стал седеть, а помнится: первая любовь,
                Тоненькая школьница, выгнутая бровь...
                Под незабываемый тихий шелест струй
                Вечный, несмываемый первый поцелуй...
                           (И.Рядченко "Не меня ждет школьница")
   О первой любви много сложено песен -
   Звучат серенады, романсы, хиты...
   От первой любви - до последней, мир тесен,
   Со школьной скамьи - до последней черты.

   Влюбился я в школьницу классом моложе -
   Свиданья, взаимность, под дождь поцелуй.
   Все было, но в прошлом осталось... И все же
   Живет в моем сердце с ней тот шелест струй...

   Короткая юность - как миг пролетела,
   Уехал судьбу я искать из села...
   
  Дослідник-біограф.       Та не все гладко складалося на початку життя у теперішнього одесита., Про що він із смутком розмірковує у вірші "Груз Греха":

   Как и  ноша в руках тяжелеет,
   С каждым новым этапом пути,-
   Так и Грех совершенный довлеет
   Сквозь года - от него не уйти...

Психолог:

Іван у юні роки отримав психологічну травму

Біль втрати кращого друга із-за необережної гри

  
  Дослідник-біограф.        С той далекой поры - как в капкане,
   Как в зажатых тисках жизнь течет,
   Несмываемый Грех - жизнь в тумане,
   Не прощенный - ведет жесткий счет.
   Груз Греха по годам тяжелеет,
   Не живет Грешник с Богом владу,
   Ждать прощенья Греха он не смеет,-
   Шансов нет быть прощенным в аду...

 1963 рік – невдала спроба поступити до Одеського політехнічного інституту. Тому Іван іде працювати на завод, а далі строкова служба в армії і нарешті ... Краснодарське військове училище (1969рік), Ленінградська військова академія зв’язку (1977рік), Слов’янський міжнародний інститут управління бізнесу і права(1995рік).

  Дослідники – літературознавці:  

    Когда-то Иван был курсантом -
   О звездных погонах мечтал,
   А позже, как стал лейтенантом,
   Служить на Курилы попал.

   Увидел он дальние дали -
   Камчатку, Сибирь и Урал...
   На мундир ордена и медали
   Ему прикреплял генерал.

   Менял пояса часовые
   По Гринвичу в минус и плюс,
   На погоны крепил золотые
   Звезды бывший Советский Союз...

         Творча біографія Івана Підстепненського розпочалася ще в роки строкової служби, коли ще не було остаточного рішення на майбутнє життя. Щоправда,тоді він писав ще, як кажуть - "у стіл":
        

 Хакер-дослідник            Із інтерв,ю:  « Первая "проба пера" (конец шестидесятых годов прошлого века) в нынешнее время может вызвать, в лучшем случае, ухмылку (отрывок стихотворения "Азбука юности"):
    Как хочется нам, юным, состояться:
   Жить полноценно, с пользой на земле,
   Дерзать, творить, учиться и влюбляться,
   Курс сохраняя верным и во мгле....
      Вряд ли эти строфы можно назвать поэзией, но устремления молодого человека того времени, на мой взгляд, передают. В нынешнее время идеология другая, но "из песни слов не выбросить" - это уже история...»

  ФІЗКУЛЬХВИЛИНКА

Встаньте, діти, посміхніться,

Землі нашій поклоніться

За щасливий день вчорашній.

І до сонця потягніться. В різні боки нахиліться.

Веретеном покрутіться.

Раз присядьте, два присядьте.

І за парти тихо сядьте.

Дослідник-біограф.       Куди тільки не закидала військова доля Івана Підстепненського -  Краснодарський край і Вінниччина, навчання у тодішньому Ленінграді, служба в Групі Радянских військ у Німеччині,  потім Далекий Схід і  Сибір. А от від долі нікуди не подінешся - вона прибила  його поближче до рідної Херсонщини – в Одесу. Де і на даний момент (полковник у відстаці Одеського Південного оперативного командування) проживає та ніколи не забуває тих, хто пліч-о-пліч пройшов з ним дороги Мужності, Зрілості, Становлення.

Дослідники–літературознавці:  Про це розповідає його пісня:
   

           ДРУЗЬЯ МОИ!
     Идут, бегут, спешат года -
    На тормоза их не поставить.
    Но в дни рождения всегда
    Друзей стараюсь я поздравить.
    Друзья мои, друзья мои,-
    О вас я часто вспоминаю.
    И счастлив, если в юбилей
    Вас за своим столом встречаю!...

Дослідник-біограф.     Івану Підстепненському, як поету, притаманний філософський погляд на життя.

Дослідники – літературознавці:  В інтернеті, на форумі "Сайт высокой поэзии", є і його сторінка користувача "Философская аналогія" (витяг):
    

Аналіз вірша 

• Прослухавши вірш, скажете, які художні засоби допомогли виразити ідею поезії?
• Чому навчає нас цей твір?        

АНАЛОГИЯ

    Мы любим камешки морские собирать,
    Из самых разных выбирать такие,
    Что у волны прожилками горят
    И говорить стремятся – как живые...
    
    Как научиться у морских камней,
    Не связанных единой, прочной нитью,
    Держаться вместе миллионы дней
    И, не враждуя, жить единой жизнью?
            

 АЛЛЕЯ ДНЕЙ

            «На день надо смотреть,
            Как на маленькую жизнь».
                                     М.Горький
    Разные  в жизни случаются дни -
    Радость и  грусть нам приносят они,
    В память врезаются раз навсегда
    Или уходят, как тень - без следа.
    Не забываются добрые дни:
    Удача, везенье - как в море огни,-
    Нам помогают на берег сойти,
    От надоевших невзгод отойти.
    Жаль, не стоят они - светлые дни,
    Не удержать их, мани - не мани…
    Мгновенья прессуют минуты и час,
    Нет повторенья былого для нас.
    В ряд бесконечный становятся дни -
    Серые буднями, ночи сродни.
    О них рассказать ничего не берусь -
 

 Вызовет это ненужную грусть.
    Помнить не хочется черные дни -
    Следуют с нами, гони - не гони.
    Память порой их хранит, как назло,
    Напоминая, в чем нам не везло.

    Пока мы живем - разных дней череда
    Будет радовать нас, огорчать, но всегда
    Мы верить должны, что еще впереди
    У нас лучшие, светлые, добрые дни.
    Представьте аллею деревьев из дней -
    Светлых и добрых, зеленых - без пней…
    Надо бы нам дорожить каждым днем,
    Чтоб дерево жизни не виделось пнем!
      

 ВИРТУАЛЬНЫЙ ПОЛЕТ

  Над морем, у высокого обрыва,
  Я в полусферу синюю вошел:
  Дух захватило от внезапного порыва -
  Уйти в полет и ... мысленно ушел!

  Увидел даль за синим горизонтом,
  За линией, что делит пополам:
  Морскую гладь, в кольцо объятым фронтом,
  И поднебесье - отражение волнам.

  По горизонту прямо, слева, справа
  Идут, спешат куда-то корабли,
  За жизнь борясь в штормах крутого нрава,
  Стремясь в порты назначенной земли...

  Но, как бы не казалось бесконечным,-
  Имеет все же море берега,
  Под толщей  вод и дно в покое вечном,
  Недосягаемые людям жемчуга...

  В безбрежном, бесконечном поднебесье -
  Планеты, звезды, неизвестные миры,
  В уму непостижимом равновесье
  Вселенной неизведанной дарьі...
Дослідник-біограф.
          Іван Підстепненський прийшов до свого читача не так давно, тому він  не вважає себе «крутим» професійним поетом. Він чистий душею, помислами, скромний за натурою.
        Хакер-дослідник  Із інтерв,ю:        

 « Поэт - очень высокое звание. Поэзия - нечто очень возвышенное на мой взгляд. Не уверен, что в моем творчестве присутствует возвышенность, к сожалению...Думаю, что отдельные публикации не дают прав причислять себя к категории "художников слова." После ранних проб, никому не показывая свои "творения", увлекаясь популярными песнями и смысловыми стихами (Вадим Шефнер, Виктор Дзюба, Иван Рядченко, Эдуард Асадов - в основе), уже в зрелом возрасте почувствовал потребность в стихотворном изложении своих мыслей, а затем и в песне (в 50 лет освоил гитарный аккомпанимент). Публиковался изредка в местной прессе под псевдонимом, пока был кадровым офицером. С увольнением в запас, оформил "для себя" сборник своих стихов и песен под общим названием "РОВЕСНИК ПОБЕДЫ" (публиковать сборник не искал пока возможности), используя их на дружеских встречах и торжествах. В кругу друзей признан, отношу себя к "домашнему стихотворцу, барду."
    Азбукой стихотворения для себя определил выражение Вадима Шефнера:
   "Не пиши для всех,-
    Не взойдет посев,
    И напрасен твой будет труд.
    Для себя пиши,
    Для своей души,-
    И тогда тебя все поймут."
    На самом деле, поэтическое Слово сейчас занимает в моей жизни значительное место, ведь это действительно "состояние души", написал даже свой "Гимн барда" (приведу отрывок):
    Я пишу свои песни без нот:
    Наполняю стихами блокнот,
    А чтобы Слово острее звучало
    Лиру, Музу беру под начало.
    Мне так хочется, чтоб слова,
  Как весной ранней зелень-трава,
    Вместе тесно в Любви стояли
    И мелодией нам звучали.
    Песни мне помогают жить -
    Вечно с ними готов дружить,
    Воспевать важные всем слова -
    Это жизни моей глава! »
   

Дослідник-біограф. Іде час, Іван Леонтійович і надалі пише вірші, пісні. З 2010 року він активний учасник інтернетівських конкурсів : «Золотая строфа», "Одесская осень", "Во славу женщине", "Заблудившийся трамвай", пісенного конкурсу "Земля співає". Деякі із його віршів помічені членами журі та відмічені грамотами, заохочувальними призами, опубліковані в одеських виданнях та альманасі "Золотая строфа" 2010- 2011роках.
       Життя продовжується...  В інтерв,ю, на питання "Що таке щастя?", Іван Підстепненський відповів:
     

 « Очень хорошо по этому поводу сказал Эдуард Асадов (заключительная строфа его стихотворения "Что такое счастье"):
   "А счастье, по-моему, просто
    Бывает разного роста:
    От кочки и до Казбека,
    В зависимости от человека".
      Счастье, на мой взгляд, величина непостоянная. Как отдельно взятый человек, я ощущаю счастливые мгновения, когда окружающие меня люди рады тому, что я для них сделал, когда чувствую взаимность и теплоту отношений, когда удается добиться намеченной цели, но это может быть и минута удачно рожденной в голове стихотворной мысли...»

V.Узагальнення та систематизація здобутих знань.

1.Гра «ТАК чи НІ»

1. Іван Альохін народився в сім′ї  багатого землевласника? (Ні)

2. Іван Леонтійович по-перше – військовий, по-друге – поет, по-третє – співак, по-четверте – бард-гітарист? (Так)

3. Вперше написав вірш «Наша хата» у 1 класі? (Ні)

4. Військовослужбовець з 1969 року? (Так  )

5. У віршах «Про медову пору», «Заспіваємо батьківських пісень», «Ровесник Перемоги» - висловлює любов і вдячність своїм батькам? (Так).

6. Активний учасник інтернетівських конкурсів? (Так  )

7. У своїх віршах піднімає сили єдності? (Так)

8. Відпочивав на острові Капрі? (Ні  )

9. Талант співака і музиканта перейняв у своїх батьків? ( Так)

10. Навчався  в Ленінградській академії зв’язку? (Так)

11. Почав друкуватись на прикінці  60-70-х рр.? ( Ні, писати)

12. Народився на Херсоні , а проживає в Одессі? (Так )

2. Книга «Мудрості» .

Кожна дитина витягує із книги запитання, зачитує і дає відповідь.

• Які основні етапи життя письменника можна виділити?
• Якою мовою пише вірші?
• Кому присвятив вірш «Школьная осень»?
• Як пов’язане ім’я Івана Альохіна  з альманахом «Золота строфа»?

VІ . Підсумки . Рефлексія.

Про поета можна говорити безкінечно, але, на жаль, урок закінчується. І наостанок хочеться почути : « Чому ж вчить нас поезія ІВАНА ЛЕОНТІЙОВИЧА   (Підстепненського) ?»

Метод «Вільне письмо»

Вчить шанувати одвічні народні цінності – родину, землю, красу, щирість; розкривають моральну красу, душевне багатство земляків, чарівну

В ДЕНЬ ПОБЕДЫ
Начало                                                                                      
 

День Победы я считаю
Днем святым. И твердо знаю,
Что пока живу на свете -
Чтить Святыню буду эту.

Я ровесник той Победы
Что отцы наши и деды
В сорок пятом одержали,
Когда Гитлера дожали
До известной всем стены…
Много бед от той войны
Поколениям осталось, 
Тем, которым жизнь досталась…
Мой отец осколком ранен
Был на фронте, и отправлен
В дом родной. И в эту честь
Нынче я на свете есть.
Значит, мог я и не быть,
Не писать и не любить…
Ветви древо бы лишилось,
То, что есть - не совершилось.
Миллионов рядом нет -
Не рожденных от тех лет:
Злые граммы из свинца
Жизнь возможного отца
Оборвали. И детей
В мире нет от матерей,
Не пришедших из войны -
Все об этом знать должны!
Знать, и помнить, и беречь
 

Тех, кому Святую Честь
Мы должны отдать, - живые.
Ветераны фронтовые!
Вас осталось очень мало,
Я прошу налить бокалы:
Память тем, кто не пришел
Из войны, и кто пришел,
Но не дожил до Победы…
Наш поклон, Отцы и Деды -
Подвиг ваш мы не забудем,
День Победы чтить мы будем!
                                                                                                                                                                                                                                              

ЖЕНЩИНА ЛЮБИМОЙ БЫТЬ ДОЛЖНА! 

У любимой Женщины глаза - 
В них любовь, и счастье и слеза, 
У нее зовущим блеском губы 
Мне желаньем поцелуя любы. 

У любимой Женщины слова - 
Нежностью берут свои права, 
У нее за веским словом - дело, 
Спорится, на зависть всем, умело. 

У любимой Женщины веселье - 
Лира с Музой правят новоселье, 
У нее негодованье, гнев - 
Не сравнится в этом даже лев! 

У любимой Женщины одежда - 
Не заметит, разве что, невежда: 
В ней подчеркнут каждый важный штрих - 
Взгляд остановите, хоть на миг! 

Нечего, мужчины, нам гадать, 
Как бы лучше мир земной создать: 

 

Тема: Література рідного краю. Літературні постаті Херсонщини

Вчителя української мови та літератури

Арашкієва І.М.

                                                             Олешки 2021