5 жовтня о 18:00Вебінар: Використання дитячого фольклору на уроках іноземної мови

Урок літератури рідного краю. Література Київщини. . «Міцного роду встояне тепло...»: творчі сходинки Леоніда Олексійовича Закордонця.

Про матеріал
Це розробка уроку літератури рідного краю - Київщини. Використано твори відомого в Приірпінні поета - Леоніда Закордонця.
Перегляд файлу

Тема. Література рідного краю. «Міцного роду встояне тепло...»: творчі сходинки Леоніда Олексійовича Закордонця.

Мета: ознайомити учнів із творчістю Л. Закордонця, розвивати вміння аналізувати мотиви поезій,  комунікативні компетенції, поглиблювати любов до рідного краю через красу поетичного слова.

   Очікувані результати

   Учні повинні знати: 

   - основні  відомості  з життя і творчості письменника рідного краю;

   - стислі відомості про родину Л.О.Закордонця; 

   - зміст поезій, які будуть аналізуватися.

Учні повинні вміти:  

- виразно читати й переказувати прочитане;

- висловлювати власні думки   на основі прочитаного;

- ставити питання письменнику.

Тип уроку:     урок засвоєння нових знань.

Форма уроку :  очно-заочна зустріч із митцем.

Обладнання:  виставка книг Л.О.Закордонця.

 

                                                    ХІД УРОКУ

 

 

 «Доля не встелила його творчого шляху квітками».

Микола Луків

Хід уроку

І.  Організація учнів до уроку.

ІІ. Представлення теми й очікуваних результатів.

Мотивація навчальної діяльності.

 

   Вступне слово вчителя

    Сьогодні в полі нашого зору постане людина, з якою ви маєте можливість зустрічатися  щодня у своєму рідному місті. Мова йде про Леоніда Олексійовича Закордонця.

    Кілька років тому він полишив важку керівну працю в санаторії «Зірка», що в селищі Ворзель, і тепер має більше вільного часу  для спілкування з сім’єю, і з учнями шкіл міста Ірпеня, і з письменниками, і з пересічними громадянами. А після  щирих зустрічей  з митцем читаємо нову поезію.

Зустріч

Які ці очі теплі і допитливі,

Які ці личка схудлі та бліді.

Чи я цю зустріч, боже мій, та й витримаю?

Та я ж не плакав навіть у біді.

А тут сльоза ця клята пробивається

І нагло так стікає по щоці.

Не помічають діти, усміхаються.

І я кажу їм: «Всі ви – молодці,

Що любите і школу, й мову рідную,

І вчителям вклоняєтесь щодня .

Ото і жити будете по-гідному

І йтимете в житті не навмання».

І їхніми обсипаний питаннями

Я чую вже невтомних соловїв

Над рідними просторами світанними,

З яких всевишній нам державу звів.

 Автографи, автографи... і спомини...

Навчайтесь, любі діти, понад все.

Хай кожний негараздами незломлений

Добро Вкраїні милій принесе.

Бо без добра й без вас вона не виживе

І невкраїнці правитимуть бал.

Мужній, моя надіє не принижена,

Вставай і йди, немов девятий вал.

Вам вдасться в світ оновлено простертися,

Здолавши біди, наволоч, грозу.

І зможу я на віру обіпертися

І наректи щасливою сльозу.

- Як автор знаходить для творчості час? На це питання Леонід Закордонець відповів так: «Спресовую час». А ще

Іноді рятує

 ковток блакитного неба

і розмова

з розпеченим каменем.

ІІІ.  Опрацювання нового матеріалу.

     Сьогодні ми доторкнемося до великої загадки, таїни природи і людської душі, до вічного і нетлінного – поезії. Спробуємо дізнатися, як і що спонукало керівника авторитетних медичних установ, суворого лікаря триматися за перо понад сорок років, щоб передавати в слові красу і гармонію світу.

Поезіє –

водо джерельна,

пю тебе натще

і сили

щомиті в мені прибувають,

як світло

в народженні дня.

   Кожен митець по-своєму визначає сутність поезії. Ця людина ловить  і цінує кожну мить життя:

Казав Хайям:

«Життя – це тільки мить»,

А як в ту мить

мені весь шлях вмістить?!

    Можливо, саме тому доля подарувала лише йому, одному із шістьох дітей  хліборобської родини, цей шлях – шлях до творення краси, гармонії, щастя.

   

Повідомлення учнів ( по групах)

 http://zpi.com.ua/wp-content/uploads/2016/07/13241133_10153881810824475_7840983429542475070_n-300x202.jpg  Біографія письменника

    Закордонець Леонід Олексійович народився 11 травня 1941 року в смт.Білогір’я (колишні Ляхівці) Хмельницької (колишньої Кам’янець-Подільської) області у багатодітній працелюбній родині.

    У 1958 році закінчив Бережанське медичне училище, працював завідувачем Гулівецьким фельдшерсько-акушерським пунктом на Хмельниччині.

   З 1960 по 1963 рік перебував на службі в Радянській Армії.

   У 1969 році закінчив Київський медичний інститут імені акад.О.О.Богомольця, працював лікарем-терапевтом Київської обласної клінічної лікарні, лікарем-терапевтом Бучанської поліклініки, головним лікарем Коцюбинської лікарні в м. Ірпені Київської області.

    З 1975 по 1977 роки навчався в клінічній ординатурі Київського медінституту. З 1977 по 1993 рік – заступник головного лікаря з медичної частини санаторію «Україна» (Ворзель), з 1994 року по теперішній час – головний лікар санаторію «Зірка» там же, у Ворзелі.

     Перший  вірш  опублікував у Білогірській районій газеті у 1958 році. З того часу ні на один день не випускав пера з рук. Друкувався в газетах і журналах України, його твори нерідко звучали на радіо.

   Автор слів ряду пісень на музику композиторів М.Катричка, О.Бурміцького, О.Моргун, Ю.Рожкова, О.Марцинківського та інших. Поезії автора покладені на музику: «Карадаг» (комп. М.Катричко), «Люблю тебе»(комп. Ю.Рожков), «Мамо, присядь» (комп.В.Аксьоненко), «Молитва» , «Вальс» (С.Крижанівський), «Акацій дух пливе духмяний» (О.Бурмицький).

    Своїми вчителями поет вважає багатьох творців літератури, але найбільше – Андрія Малишка, Олеся Гончара, Бориса Олійника.

        Леонід Закордонець – автор півтора десятка поетичних збірок. Вперше у виданні він зявився у книзі «Вітрила», яка побачила світ у видавництві «Молодь» у 1969 році.

       Потім вийшли одна за другою книги: «Дві любові», «Ці дні спалахують, минають», «І щастя мав би я», «Вода не спить», «І поклявшись небом і землею», «Не розгубивши святості душі», «Листя шафранної осені», «Боже, верни нам пам’ять», «Така пора», «Над світом пройдених доріг», «Вісь із каменю», «Висить зоря на срібній павутинці».

   Леонід Закордонець – член Національної спілки письменників України, лауреат літературної премії ім. А.С.Малишка(1999), Заслужений діяч мистецтв України (2001).

   Нині мешкає в Ірпені. Активний учасник громадських процесів у місті.

  

 Гортаючи сторінки поезій Л.Закордонця…

Виступи учнів

   У біографії поета є одна цікава подробиця. У 60-х роках йому пощастило отримати благословіння від Андрія  Малишка. Молодий поет не став тоді сліпо наслідувати свого вчителя, намагався привносити в літературу щось своє, нове, хоча в творчому  доробку можна знайти і сильніші речі, і слабші. Та одне незмінне – він завжди прагне зворушити читача. Ось тому і хочеться до деяких поезій повертатися знову і знову.

А.С.Малишку

Вже тридцять пять, як Вас нема

У цьому світі, в цьому літі.

Без Вас поезія німа

Й пісні любовю не зігріті.

Без Вас дощі як не дощі,

А так, водичка сіра з неба.

Куди ж приткнутися душі,

Як настає в теплі потреба?!

І як нам визначити день?

І як вловити його міти?

Лунає тисяча пісень,

Але вони – не Ваші діти.

Бо в них про все і ні про що,

А нам живе єство потрібне,

Як той рушник простий і рідний,

Як річці вічний потічок.

Вже тридцять пять, як Вас нема.

Без соловїв ростуть діброви.

Й дорога Ваша яворова

Мені сьогодні, як німа.

О мій Учителю ясний,

Мій біль з монгольськими очима,

Яка ж потреба невситима

У Вашім слові в вік новий.

   Не можна не погодитися з думкою про те, що так не вистачає сьогодні напутніх слів великих митців, та все ж є в Україні літератори, творчість яких може стояти в однім ряду із Малишковою. Для мене це поезія Ліни Костенко, Василя Стуса, Василя Симоненка.

   Мені до вподоби психологічний етюд, в якому сконцентровано долю людини. Ось що радить фахівець – знавець людського серця:

Я відвідав його у лікарні,

Навіть квіти духмяні приніс.

І на лаві під небом безхмарним

Він заплакав у шумі беріз.

Я мовчав, бо навіщо втішати,

Коли мучить людину вина.

У сльозах треба совість скупати.

Інших ліків на світі нема.

   Дійсно, є моральні імперативи, яким треба скорятися. Без них жодні ліки не допоможуть.

   Щирістю, любов’ю віє від поезій, що присвячені найближчим, найріднішим у світі людям. Це  вірші про матір, батька, дітей, онуків, діда, бабусю: «Там, за дверима хати...», «Свято», «Їй», «Батькова осінь», «Верба», «Пролісок для мами», «Мамі», «Острів спасіння», «Душа бабусі», «Благословенна будь» та інші. Із них ми дізнаємося про діда поета:

Пройшов Біломор, Вітчизняну і голод,

Вичинював шкури, кожухи творив.

Без промаху в зернах оцінював солод,

Мене і Петра, мого брата любив. («Дід»)

   Про голодний рік 1947 і про неймовірну любов до Галичини читаємо рядки в поезії «На Західну Вкраїну»:

 

На Західну Вкраїну батько їздив

У сорок сьомім: на харчі міняв

Своє майно. Й нестерпний голод грізний

Від нас, малих, поволі відступав.

Коли ж підріс, туди і сам поїхав

Науку пізнавати залюбки.

Проклюнулись, мов ластівки з-під стріхи,

Там гідності вкраїнської ростки.

Я там навчився шанувати мову

Народу мого. І з його долонь

Довіря мав  і пісню світанкову

Приймав у душу пульсом юних скронь.

Пізніш в житті я мав урочі дати,

Од віншувань пяніла голова.

Проте до скону буду памятати

Галичини цілющі хліб, слова...

 

   Дочкам , Людмилі та Тетяні, які продовжують сімейну лікарську справу,  присвячено поезії: «Провесінь», «Людмилі», «Дочкам».

   Здається, всю душу, розум, сили вклав батько у своїх ангелят:

 

В ночі тяжкі не змикалися очі.

Вистачить болю на кілька століть.

Дочки, від вас я нічого не хочу.

Будьте щасливими й довго живіть.

Любовю моєю всякчасно зігріті,

Долайте уперто вам суджену путь.

То я проживу ще на білому світі,

Літа ж мої вашу підсилять могуть.

   А про безмежну любов до своїх онуків – Сашка та Владислава - можна дізнатися із віршів таких: «Перша усмішка...», «Зимовий начерк», «Звабливе коло», «Онук». Ось зворушливі слова із останньої поезії:

Спочити хвиля прилягла

Біля човна старенького

Донька онука повела,

Немов мене маленького.

Рукою він човна торкнув –

І хвиля знов по заводі.

О Боже, дай, щоб світ цей був

У мирі та у злагоді.

Ну, а мені хоч з двадцять літ

Прожить ще не скаліченим

Й побачити чи буде слід

Його людьми поміченим. («Онук»)

Учитель

    Так, Леонід Олексійович справді любить своїх онуків – учнів нашої школи, нині вже випускників, які, до речі, теж планують продовжити лікарську династію, – Сашка та Володимира. Мабуть, тому за першим покликом вчителів іде до нас у гості, щоб передати свій багатющий життєвий досвід. Йому є що нам сказати, чому навчити, за це ми безмежно вдячні нашому славетному земляку.

   Та найбільше ніжних слів сказано саме тій, що поруч вже багато років,- дружині Наталії,  яка працює вчителем математики у вечірній школі нашого міста.

Повідомлення учнів

   Невимовна зворушливість простежується в поезіях, на мій погляд, найкращих у творчому доробку автора: «Наталії», «З ночей та у дні»,  «З тобою», «Все та ж дорога…».

Ховає від мене

                             тебе голуба далина,

Настуню,  Настусенько,

                            квітко моя чарівна.

А вечір надходить

                                    і місяць червоний снує

Доріжку від тебе

                                   в розчулене серце моє.

І я молодію

                                 від пісні твоєї в саду.

Нікуди, Настуню,

                                     від неї звідсіль не піду.

Вплету я ту пісню

                                           в прискорене серця биття.

І знову осмислю

                                           той залишок свого життя.

Поет на одній із зустрічей сказав: «За все, що я маю у житті, а я маю не мало, хоч і не маю грошей, але в мене є твори та пісні, люди, які мене люблять по всій Україні, і я цим дуже дорожу, та найбільше я вдячний, звичайно, жінкам, – посміхається він. – Я ніколи не ділив жінок, не красивих жінок немає. Ви вдивіться у кожну жінку. Скільки там принадливості. Якщо б у житті вибирали жінки, а не чоловіки, то все б було у нашому житті добре».

    Праця поета -  важка ноша: треба вміти долати пересуди, докори, втому і страх, але ціна її незміряна, бо це душа людська промовляє до нас словами рідної Вкраїни.

І тому…

Сонце не щодня мені відкрите.

І приходить вдача не щодня.

Але я –поет, і я –цілитель,

  І тому не можу навмання

Непростий обовязок вершити.

Ноша влади глузду не пройме.

Навіть  вівці будуть ситі,

Бог моїх промашок не прийме.

   Дійсно, кожна людина має всі свої діяння звіряти із законами Божими, жити по правді,  творити прекрасне, щиро люблячи, віддано працюючи, приносячи користь Вітчизні, людям.

Відкрию вікна

Лікарював. Любив дітей, жінок.

І намагавсь поезію творити.

Збудую хату. Посаджу садок.

Це все, що залишилося зробити.

Навкруг повириваю зілля зле,

Відкрию вікна золотим світанкам.

А там вже буде те, що Бог пошле

Мені іще у хаті наостанку.

Сенс

Роби своє. Не всупереч роби,

А дій у силу визнаних законів.

Не входь в тенета мікроборотьби,

І будеш вільно дихати до скону.

Не думай: хто й кого там переміг,

Кого століття безвістю покрили.

Роби своє. І так, щоб кожен міг

Набратися із зробленого сили.

Печаль невдач, марудні каяття

Відкинь, кричи: «Моє найкраще, де ти?»

Роби своє. У цьому сенс життя.

А у житті падіння є і злети.

                                           Заключне слово вчителя

   «Єдине,  про що я мрію, -  щоб кожен думав, коли проходить якась людина, чи в неї щось болить, чи вона щаслива, – і додав: - Головне, щоб ви любили. Якщо хтось має потребу, щоб його любили, нехай. Але я думаю, що більша потреба – це любити когось. Коли ти любиш, то є до чого йти».  Дійсно, людська душа, аж надто душа поета – річ незбагненна, дивовижна. Справжній митець не шукає слави та нагород ( якщо треба, вони й самі його знайдуть), не думає про себе, беручи важкий тягар відповідальності за долю рідних, народу, держави.

    Світ добра, любові і краси постав перед нами завдяки творчості нашого земляка – Леоніда Олексійовича Закордонця.  Тож хай ще багато літ він нас радує своєю присутністю на цій землі і любить поезію в собі.

Поезія

Була ти в радості зі мною,

Була у горі та біді.

То шелестіла лепехою,

То мила зорі голубі.

Була голодною, і сито

Дивилась мовчки на поріг.

Всміхалась смирно й гордовито,

Чужий замолюючи гріх.

Була легкою й незручною,

Могла і викресати сльозу.

Та не була лише пустою

Й ніде не зрадила красу.

ІV. Підведення підсумків, оцінювання. Рефлексія.

V. Домашнє завдання:  за бажанням, вивчити поезію, що сподобалася, напам’ять, намалювати ілюстрацію;

 створити замальовку на основі одного з віршів Л.О.Закордонця.

 

 

docx
Додав(-ла)
Рубан Світлана
Додано
31 березня
Переглядів
282
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку