Урок літератури рідного краю Миколаївщини . Людмила Чижова. Розповідь про письменницю.Літературна казка «Цвіркунчик»

Людмила Чижова. Розповідь про письменницю. Літературна казка «Цвіркунчик»Художні твори літератури рідного краю

Чижова Людмила Яківна. Поетеса, прозаїк(Народилася 22 серпня 1939 року)с. Піщаний Брід на Кіровоградщині Чижова Людмила Яківна народилася 22 серпня 1939 року в селі Піщаний Брід Добровеличківського району Кіровоградської області. 1955 року, закінчивши 8 класів, стала студенткою Мигійського технікуму-радгоспу в Первомайському районі Миколаївської області, а 1959 року отримала диплом агронома. Після закінчення технікуму працювала на колгоспній та культурно-освітній ниві в Кривоозерському, Баштанському районах Миколаївської області: бібліотекарем у Кривоозерській районній бібліотеці, директором Баштанського районного будинку культури. В 1962 – 1978 роках була директором Щербанівського сільського клубу та Дорошівського будинку культури Вознесенського району. 1975 року заочно закінчила Київський держав­ний інститут культури імені О. Є. Корнійчука за фахом «режисер». 1978 – 1995 роках – заступник директора обласного Будинку худож­ньої творчості профспілок та обласного Будинку творчості працівників народної освіти Миколаєва.

Друкуватися почала з 1963 року в газеті «Радянська правда» Вознесенського району, потім – публікації в обласних газетах «Південна правда» та «Ленінське плем’я». А після навчання на семінарі молодих письменників України 1968 року почала багато друкуватися в республіканській пресі: газетах «Літературна Україна», «Культура і життя», «Молодь України», журналах «Радянська жінка», «Соціалістична культура», «Хлібороб України», часописах: «Поезія-72», «Заспів», «Сурмач». Автор прозових книжок «Степова птаха» (2001), «Віддзеркалення долі» (2009), «Казкові історії» (2012), «Феномен Рябошапки» (у співавторстві) (2014), «Життя триває» (2014), «Споришеві стежки дитинства» (2015), «Зворотний відлік» (2016), «Моє заквітчане село» (2021).

Автор поетичних збірок «Бабусина казка» (1994), «Барви літа» (1994), «Води живої джерело» (1994), «День пророка Наума» (1995), «Окраса життя» (1996), «Ода матері» (1997), «Ємигея» (1999), «Казка на канікулах» (2001), «Новорічна казка» (2002), «Із глибини народної криниці» (2003), цикл із 4-х книг «Ми малюємо осінь» (2004): «А у нас такі новини», «Звідки осінь починається», «Казка дідуся Гната», «Осіннє диво», «А вже весна» (2005), «Світе, мій світе» (2006), «Світле свято Миколая» (2007), «Гороскопи, зодіаки – року кожного ознаки» (2008), «Скриня казок» (2009), «Сонце на столі» (2011), «Пісня тополина» (2012), «Покрова – козацьке свято» (2016), «Веселі новини гарної днини» (2016), «Купальська містерія зеленого свята» (2017), «Зварю тобі борщику» (2019), «Добре слово вітрякові» (2020).

Її поезії стали піснями: «Бандура» (муз. В. П’я­тигорського), «Обручка», «Вишиванка» та інші (муз. Т. Ярової), «Пророчий голос Кобзаря», «Біла лілея», «Любисток» (муз. А. Олєйнікової), «Мій синочок» (муз. А. Кос-Анатольського), «Колискова» (муз. Л. Кравченка), «Щербанівський вальс» (муз. В. Уреса), «Канікули», «Морський коник» (муз. С. Чепеленка), «До матері» (муз. О. Максимця), «Маленький козачок» (муз. С. Долинського), «Бабусина колискова», «Квіти дитинства», «Новорічна пісня» (муз. А. Улицької) та інші.

Лауреат Миколаївської обласної премії ім. Миколи Аркаса (2000). Нагороджена ювілейною медаллю до 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка (2014), медаллю «Почесна відзнака» Національної спілки письменників України (2014), Почесною грамотою обласної ради (2014), дипломом лауреата фестивалю «Всеукраїнська народна пісенна премія «Галицький шлягер – 2017» за пісню «Вишиванка», «Почесною відзнакою» Миколаївської обласної бібліотеки ім. В. О. Лягіна за багаторічну і плідну співпрацю у залученні української дітвори до Книги, Читання і Бібліотеки (2018), Почесною грамотою Верховної Ради України за особливі залуги перед Українським народом (2019). Член Національної Спілки письменників України (1997).

Літературна казка – це авторський художній твір, в основі якого лежить захоплива вигадана історія, що об'єднує елементи дійсності і фантастики. Літературна казка – авторський твір – жанр художньої літератури – придуманий автором вільний сюжет– система образів довільна. Народна казка– один із фольклорних жанрів – малий епічний жанр колективної творчості – сюжетна лінія строго підпорядкована певній схемі – система образів обумовлена традиціями і уявленнями про добро і зло

Цвіркунчик. Літературна казка Радій кожній миті свого дитинства, адже воно неповторне. Шануй минуле свого народу і будуй майбутнє рідної країни. Цвіркунчик народився вранці. Навіть ранком цей час не зовсім можна було назвати, бо лише почало світати, і сонечко ще не прокинулося. Швидше, це все-таки був світанок. Півень в недалекому селі прогорланив вдруге, віщуючи, що ранок недалечко.

Ось у такий світанковий час і з'явився Цвіркунчик. І в світі було все просто і звично. Тато ще з нічного концерту не прийшов. А мама як мама: вона зраділа і відразу полюбила його. Він був дуже симпатичним, навіть гарненьким: довгі-довгі лапки, на них він підстрибував високо-високо, голівка чорненька і акуратна, а на ній – вусики, як антени. Тато був відомим музикою. Всі навкруги шанобливо називали його Маестро Цикада. Він давав сольні концерти вечорами в лісі, в полі і просто під зоряним небом. Цвіркунчик був занадто малим і засинав кожного вечора під татову музику.

Пройшов час, Цвіркунчик підріс, і його влаштували в музичну школу, де навчалися його ровесники. Вони стрибали та пустували, грались в піжмурки. Ну, звичайно, головною справою були уроки музики та гарних манер. Що ж це за музикант, якщо він не вміє прямо тримати спинку, високо - голову з вусиками та ніжно обіймати скрипочку. Не кажучи вже про науку вокалу. Адже для Цвіркуна головне в житті – щоб голос звучав і скрипочка грала. Ось тоді будуть краса і гармонія. Так непомітно пролітали дні, закінчувалось навчання. Всі цвіркуни успішно склали екзамен на віртуозність..

Нарешті Цвіркунчик став на порозі свого самостійного життя. Думаєте, страшно? А йому було весело і добре. Перед Цвіркунчиком відкривався увесь квітучий, яскравий світ. І він був повен сил і бажання радувати цей світ. Уявіть собі, як стрибав Цвіркунчик із квітки на квітку, дивуючи всіх навкруги своїм молодим голосом, а вдячні слухачі були завжди і повсюди. Та дорога кликала в невідомі краї, туди, де ще не проходили його гастролі. День за днем Цвіркунчик мандрував усе далі й далі, відчуваючи себе дуже самостійним. Він уже дібрав смаку слави і без нічних концертів не уявляв свого життя.

Так проспівав він літо. А за літом прийшла осінь. Спочатку вона була теплою, сонячною, золотою, потім сонце змінили дощі. Незатишно стало Цвіркунчику. Його чорний оксамитовий фрак потьмянів, зносився. І Цвіркунчик розпочав пошуки пристанища для себе, щоб затишно влаштуватися на ночівлю. А якщо сподобається, то і на довгі холодні часи. Адже за осінню неодмінно прикотить зима. А взимку вже не до пісень та музики. І лапки замерзають, і в животі голодно. А де шукати собі таке житло?

Пошуки привели Цвіркунчика в село. Дістався він до крайньої невеличкої хатинки. Віконниці вирізьблено з дерева, білі, ніби мереживо. Гарно... Цвіркунчик підстрибнув на поріг, прошмигнув у щілину дверей. І відкрилася перед ним велика кімната. На столі чмихав парою блискучий самовар, в пічці весело потріскували дрова. Було так тепло і затишно! Навкруги розливався такий аромат, що у голодного Цвіркунчика легенько запаморочилося в голові.

Він забився під лавку і завмер в очікуванні господарів. Смеркалося, та ніхто не з'являвся. Раптом почувся плач дитини. Цвіркунчик осмілів і підстрибнув за пічку, щоб подивитися. Він побачив, що плакала зовсім маленька дівчинка і розмазувала кулачками слізки. Цвіркунчик хотів пожаліти і заспокоїти дівчинку. Він присів біля неї за пічкою і ніжно заграв, вкладаючи всю свою майстерність. Дівчинка відразу притихла і почала зацікавлено слухати.

А Цвіркунчик все грав і грав. Це був найпрекрасніший концерт в його житті, бо його слухала маленька і славна дівчинка. Потім прийшли батьки, похвалили дівчинку за те, що не плакала. Разом повечеряли і лягли відпочивати. Цвіркунчику так сподобалися дівчинка, її теплий будиночок, що подумав оселитися тут до весни. З часом він вирішив залишитися тут і співати лише для маленької дівчинки, доки та не виросте. Так він став запічним Цвіркуном і ніколи про це не пожалкував.

Домашнє завдання. Скласти план до казки та переказувати її за планом. Охарактеризувати Цвіркунчика, склавши гроно.