Тема: Літосферні плити. Походження материків і океанів.

Навчальна мета: сформувати в учнів первинні знання про літосферні плити та види руху літосферних плит; ознайомити з науковою гіпотезою походження материків і океанів; вчити аналізувати причини і наслідки руху літосферних плит.

Розвиваюча мета: розвивати практичні навички роботи з контурною картою; позначення на контурній карті літосферних плит; удосконалювати вміння працювати з тематичними картами та картами атласу.

Виховна мета: виховувати в учнів допитливість.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Хід уроку:

1.Організаційний момент.

2Вивчення нового матеріалу.

1.  Прийом «Дивуй». Слово вчителя.

Битва Титанів.

Більшість жителів Землі, мабуть, не здогадуються, що вони є сучасниками і очевидцями найбільшої на планеті битви, що продовжується не одну сотню мільйонів років – битви Гігантів. Жахливі напруження в тілах гігантів час від часу видають себе раптовими судомами – в результаті яких гинуть цілі міста; тисячі і тисячі людей опиняються в братській могилі, а на тілі нашої планети утворюються рани – рубці і шрами; виривається кров Землі.

Ви здогадалися про що мова? Хто ці гіганти? Чому між ними виникла боротьба. Яка продовжується не одну сотню мільйонів років; чому виникають страхітливі судоми на тілі нашої планети; Чому тіло нашої планети кровоточить? Виявляється  головні діючі особи в цій драмі – літосферні плити.

2. . Повідомлення теми , мети і завдань уроку:

Сьогодні на уроці ми дамо відповідь на ці та інші запитання. Тема уроку: «Літосферні плити. Походження материків і океанів». (Учні записують тему в зошит). Давайте спробуємо визначити мету і завдання уроку.

Очікувана відповідь учнів. – Що таке літосферні плити?

Як виникли материки і океани?

Учитель доповнює відповідь учнів.

Ми дізнаємося про види руху літосферних плит; про причини їх руху; про наслідки, які виникають в результаті їх руху; удосконалимо вміння працювати з тематичними картами та картами атласу; будемо вчитися працювати на контурних картах.

3. Прийом « творча лабораторія» (Гра в пази).

Ви грали колись в мозаїку? Спробуйте «пограти в пази» з материками. Складіть материки підходящими сторонами.

Прийом «Дивуй». Слово вчителя.

А ви знаєте, виявляється на Землі колись існував один – єдиний материк і омивався він одним – єдиним океаном.

4.  Розповідь учителя.

Сучасні уявлення про будову земної кори спираються на гіпотезу дрейфу (переміщення) материків. Її висунув у 1912 році німецький учений Альфред Вегенер.

Вже по крайній мірі міліард років земля вкрита міцною оболонкою, в якій виділяються виступи материків і океанічні западини. Тоді, як і зараз, площа океанів була приблизно вдвічі більша площі суходолу. Про те кількість і розташування материків з тих пір дуже змінилося. В історії планети був знаменний етап коли і про материки, і про океани говорили в однині. Побувавши на Землі приблизно 250 мільйонів років тому, ми б виявили на ній тільки один материк, проте який! Площа гігантського континенту Пангеї складала приблизно стільки ж, скільки площа всіх материків і островів разом узятих. Суперконтинент омивався одним давнім океаном – Панталасою.

Однак Пангея виявилася неміцним, а значить і недовговічним утворенням. Мантія Землі до того часу помітно остигла і заспокоїлась, проте продовжувалося повільне «кипіння» і перемішування її речовини. Поява величезного міцного щита в вигляді суперконтиненту, очевидно не пройшла безслідно для мантійних течій. По невідомій до цих пір причині вони змінили свій напрям. Тепер, піднімаючись з глибин Землі під материком, і розтікаючись в різні сторони, мантійна речовина почала розтягувати його. Мантія вирішила роздробити щит, що покривав її на уламки.

І це їй вдалося. Через 50млн років, тобто приблизно 200млн років назад картина помітно змінилася. На Землі уже існували вже два материки – Лавразія і Гондвана. Лавразія більше тяжіла до північної півкулі; Гондвана до південної. Між двома частинами Пангеї з’явився – океан Тетіс. По волі мантійних течій Гондвана і Лавразія продовжували покриватися сіткою тріщин, і розвалюватися на дрібні уламки.

З часів великого розпаду утворилося три океани: Атлантичний, Індійський і Північний Льодовитий.

Тихий океан – це залишок Панталаси.

2.5. Постановка проблемного питання.

По сучасним уявленням, останні зміни поверхні Землі відбувалися при  незмінних її розмірів. За рахунок чого тоді утворився простір для нових океанів: Атлантичний океан - 91, 7 млн. км²; Індійський океан 76.2 млн. км²; Північний Льодовитий - 14,1млн. км². Загальна площа всіх океанів – 181.0 млн. км². Це більше третини площі поверхні земної кулі. Загальна площа материків також не змінилася.

2.6 Творча лабораторія.

Відповідь на це запитання можна знайти, прослідкувавши маршрути «руху» материків.

-         В яку сторону рухаються Південна Америка і Північна Америка? (див. карту атласу «Літосферні плити»).

Очікувана відповідь учнів.

-         Ці материки рухаються на захід;

-         Вони рухаються в сторону Тихого океану.

Учитель. Давайте подумаємо, як при цьому змінюється площа Тихого океану – залишку давнього Панталаси?

Очікувана відповідь: Площа океану зменшується.

Учитель. Давній океан Панталаса втратив половину своєї площі.

2.7 Картографічна лабораторія.

Відкрийте карту атласу «Літосферні плити» стор.

1. Знайдіть на карті назви плит. Давайте спробуємо перечислити сучасні літосферні плити

Очікувана відповідь. (Учні називають літосферні плити)

2. Учитель. В якому напрямку переміщується Південно –Американська плита, і з якою швидкістю?

Очікувана відповідь: на північний захід, з швидкістю 2 - 2,3 см на рік.

3. Учитель. В якому напрямку переміщується Африканська плита. І з якою швидкістю?

Очікувана відповідь: на північний схід, до Євразії. З швидкістю -1,9см на рік.

4. Учитель.  Що ж відбувається з Атлантичним океаном?

Очікувана відповідь: розширюється.

5. Учитель: З якою швидкістю?

Очікувана відповідь: 2.2 см на рік + 1.9см на рік = 4.1 см на рік.

2.8 Розповідь вчителя.

На відміну від інших материків, в основі яких лежить по одному залишку давнього гігантського континенту, до складу Євразії входять три частини: Євразійська, Аравійська, і Індостанська літосферні плити. Зближуючись між собою, вони знищили давній океан Тетіс, залишками якого є Середземне, Чорне, Каспійське моря і Перська затока. В створені Євразії приймає участь і четверта «діюча особа» - Африка.

Сучасний вигляд Євразія набула в результаті трьох потужних ударів, які нанесли Євроазіатській плиті три інші літосферні плити – Африканська, Аравійська і Індостанська. Сила цих ударів була величезна.

В результаті зіткнення континенти зминали кам’яну оболонку Землі товщиною в декілька десятків кілометрів, піднімали їх на величезну висоту; відколювали один від одного гігантські брили земної кори, залишаючи величезні тріщини. Так виникли ті гори, затоки і острови, які є на будь – якій географічній карті.

Перший удар по Євразії. Тиск Африки.

Африканська літосферна плита, наближаючись до Євразії, нанесла удар по самій західній її частині – Європі. Він пройшовся в першу чергу по Піренейському і Апеннінському півостровам. Піренейський півострів своїм краєм насунувся на Європу, і в цьому місці утворилися Піренейські гори. На схід від цих місць Апеннінський півострів, якого підштовхує на півдні Африка; величезною шпорою устромився в серце Західної Європи, зробивши при цьому поворот проти годинникової стрілки. Так виникли гірські дуги Альп і Карпат. Ці процеси продовжуються і до цих пір, і при цьому нам нагадують діючі вулкани Везувій і Етна, що іноді порушують спокій жителів Західної Європи.

Другий удар по Євразії. Атака Аравії.

Другий удар, який в глибоку давнину уразив Євразію, наніс Аравійський виступ Гондвани.

Гострим кутом Аравійський півострів розташувався між Чорним та Каспійським морями. Вона розкришила і зім’яла все на своєму шляху, це супроводжувалося сильними вулканічними виверженнями. Потоки лави покривали площу в сотні тисяч кілометрів квадратних. В результаті з’явилося Вірменське нагір’я і Кавказ. Те, що Аравійський півострів зараз входить до складу Євразії, - результат останніх змін в цьому регіоні. Декілька мільйонів років тому, (а це недовго з точки зору історії планети) ми б без сумнівів, віднесли Аравійський півострів до Африки. Тоді ще не було ні Червоного моря, що розділяє їх, ні Аденської затоки. Аравія нагадує величезну лопату, що зачерпнула занадто багато Землі, і в якої зломилася ручка, коли її спробували підняти.

Третій удар по Євразії. Індостан – « бульдозер – розтрощувач ».

Всі попередні події можна вважати лише легкою розминкою перед справжньої битвою порівняно з тим спустошливим розгромом, який наніс третій удар Гондвани на самому сході материка. «Відлюдник – Індостан», відокремився від Африки, і направився на північний схід.

Як це не дивно, але саме порівняно невеликий Індостан заставив величезний континент здригнутися від краю до краю, від Індійського океану до Північного Льодовитого. Сам Індо стан при цьому майже не постраждав. На відміну від Африки і Аравії Індостан наступав не загостреним краєм, а широким фронтом. В результаті наступу Індостану, була зім’ята в складки велика територія, так утворилися Памір, Гімалаї, Тибетське нагір’я. Мабуть недивно, що саме тут, в місті, де Земна кора була зжата найбільше, утворилася найвища гірська система - Гімалаї з найвищою вершиною в світі – горою Еверест (8848, а за деякими даними 8850м).

Страшним удар наступаючий Індостан відірвав гірські масиви Гімалаїв і Тибету від материнської основи, і вони виступили як бойовий авангард Індостану, що вперто рухався вперед, руйнуючи на своєму шляху все нові і нові ділянки Євразійської плити. При цьому найбільше дісталося самому південному виступу материка – півострову Індокитай, що був зсунутий в сторону. Він втратив з основною частиною континенту і відправляється в самостійне плавання в південно – східному напрямку.

Переможна хода Індостану можливо привела б до повного розколу Євразійської плити, як би в середині її не існувало досить міцних частин, які не піддалися тиску з півдня. При загальному випробуванні континенту на міцність таке тверде ядро виявилося на півдні. Захисником від Індостану виступив Східно – Сибірська платформа. Саме завдяки їй материк не розколовся на частини. Проте між нею і Індостаном, як між молотом і ковадлом, потрапили великі території Середньої і Центральної Азії і Далекого Сходу.

Рухи літосферних плит.

Сили, що здатні рухати плити літосфери, зароджуються всередині нашої планети. Тому їх називають внутрішніми силами Землі. Внутрішні сили штовхають літосферні плити, і вони рухаються вздовж розломів. Розрізняють повільні горизонтальні і вертикальні рухи земної кори.

Найбільш значними є горизонтальні рухи літосферних плит. Рухаючись, плити здатні зближуватися, розсуватися або переміщуватися одна відносно одної. Якщо плити зближуються, то під час зіткнення їхні краї зминаються в складки і на поверхні утворюються гори. Наприклад, на стику плит Індо – Австралійської і Євразійської виникли гори Гімалаї. Якщо ж стикаються материкова і океанічна плити, то океанічна, що має більшу щільність, занурюється під материкову. Тоді на материку так само виникають гори, а уздовж узбережжя – глибоководні западини (жолоби). Наприклад, на стику плит Наска і Південноамериканської виникли гори Анди та Перуанський і Чилійський жолоби.

Якщо плити розсуваються, то утворюються розломи. Найбільше розломів виникає на дні океанів, де земна кора тонша. Розломами розплавлена речовина мантії піднімається з надр. Вона розштовхує краї плит, виливається і застигає, заповнюючи простір між ними. Так у місцях розривів на дні океану відбувається нарощення земної кори. Там утворюються нові ділянки земної кори у вигляді гігантських валоподібних підняттів, які називають серединно – океанічними хребтами. Наприклад при розсуванні Південно – Американської і Африканської плит на дні Атлантичного океану утворився Південно - Атлантичний серединно – океанічний хребет. Отже, під океанами земна кора безперервно оновлюється.

Внутрішні сили Землі викликають і вертикальні рухи: повільні підняття і опускання окремих ділянок земної кори. Наприклад, північна частина Скандинавського півострова піднімається на 1 см за рік, а море відступає. Про це  свідчать шари піску і глини із залишками морських організмів, що залягають на висоті понад 150 метрів над рівнем моря. Отже. Ця територія колись була його дном, а потім піднялася на таку висоту. У той же час узбережжя Нідерландів уже кілька століть опускається зі швидкістю 3 мм на рік і Північне море наступає на суходіл. Жителі змушені захищати обжиті землі, споруджуючи високі (до 25м) дамби й греблі вздовж узбережжя. Окремі ділянки в цій країні вже знаходяться нижче рівня моря. В Україні найбільші підняття зафіксовано на сході нашої області, і півночі Житомирської області – майже 9 мм /рік. У той же час узбережжя Чорного моря в районі Одеси опускається зі швидкістю майже 1 см/рік. Вертикальні рухи відбуваються дуже повільно, але постійно й повсюдно. Вони охоплюють величезні ділянки і супроводжуються відступом або наступом моря. Підняття ділянок з часом змінюється опусканням і навпаки. Тому вертикальні рухи називають коливними рухами земної кори. Вони непомітні для людини. Виявити їх вдалося завдяки зіставленню космічних знімків, зроблених зі штучних супутників Землі.

3. Географічний практикум. Позначення і підписування на контурній карті найбільших літосферних плит, сейсмічних поясів.

4. Узагальнення і систематизація знань.

1. Продовжити ланцюг причинно – наслідкових зв’язків.

Доповнити схему.

Підведення підсумку уроку.

Повідомлення домашнього завдання.

Опрацювати §20, відповісти на запитання; закінчити роботу на контурній карті; підготувати повідомлення про землетруси; скласти тести (ІІІ – Іv рівень);