Урок "Люби і знай свій рідний край. Осип Мошура"

Про матеріал

Сьогодні у нас незвичайний урок літератури – урок-подорож. Подорож уявним автобусом нашим рідним Прикарпаттям, адже ця земля цікава своєю історією, пам’ятками мистецтва, мальовничими куточками природи, талановитими людьми.

Перегляд файлу

„Люби і знай свій рідний край!

Поет із Перегінська – Осип Мошура.”

(Урок літератури рідного краю)

Мета уроку: познайомити дітей із літературною спадщиною забутого поета О. Мошури, його біографією; прищеплювати почуття захопленості рідним краєм, його історією, людьми, природою.

Обладнання: таблиця „Основні дати життя Осипа Мошури”; портрети поета, його діда, батька; ксерокопії віршів О. Мошури; магнітофон, фонограма пісні „Гуцулка Ксеня” та музики „Полонез Огінського” ; запис радіопередачі про Осипа Мошуру на обласному радіо м. Івано-Франківська 1992 р.; карта-схема руху „Івано-Франківськ – Перегінськ”.

Тип уроку: уявний урок-подорож.

Взірець оформлення класної дошки

(Парти у класі розташовані двома рядами, наче у автобусі; на правій дошці намальоване уявне вікно автобуса, на лівій вивішено карту-схему руху, портрет поета та плакат із основними датами життя О.Мошури)

Хід уроку

Вмощуйтеся зручніше у кріслах – і вирушаємо. Їдемо через Богородчани до Перегінська – на батьківщину малознаного поета Осипа Мошури. (На партах у вас є ксерокопії віршів поета та його фотографії; під час подорожі читайте, ознайомлюйтеся .)

До речі, а яких письменників Прикарпаття ви можете назвати?

Відповіді дітей – ( Марійка Підгірянка, В. Стефаник, Д. Павличко, С. Пушик, Ольга Слоньовська, Р. Юзва…)

Їхні твори є у бібліотеках, та і у нашому кабінеті є деякі книги цих письменників.

Зараз ми проїжджаємо повз 23-тю школу. Зверніть увагу – на двоповерховому будинку коло школи-ліцею є меморіальна дошка Миколі Саєвичу – сотникові УСС. 1930 року він працював інженером у лісах Митрополита Андрея Шептицького, саме там поет познайомився із цією знаменитою людиною, залишив про М. Саєвича цікаві записи у своєму щоденнику.

Виїжджаємо на магістраль і тепер можемо дізнатися – хто ж такий Осип Мошура?

Народився він 31 липня 1909 року у освіченій селянській родині: мама вміла читати і писати, була активісткою аматорського драмгуртка; батько під час Першої світової війни був у січових стрільцях.

Коли Йосипові минув рік, страшна хвороба, яка тоді лютувала у краї – тиф, забирає найріднішу людину, дитині так і не довелось їй сказати – „Мамо”. Батько одружується вдруге на сестрі першої жінки, яка, на жаль, недолюблювала Йосипа. Вихованням майбутнього поета займалися дідусь та бабуся. У вірші „Бабусина лекція” О. Мошура, мені здається, дуже добре показав, який вплив мала на нього бабуся.

(учень читає вірш)

Дуже сильними були для Осипа Мошури враження від Першої світової війни. Воно й не дивно: зміна влади по кілька разів на тиждень – австріяки, поляки, росіяни, січові стрільці, мадяри… А там – вбивства, грабунки, втрата знайомих, рідних.

Після війни – пам’ятне проголошення Незалежності України, коли старе й мале плакало від такої сподіваної Волі…

Досить своєрідно хлопець учився: не маючи змоги ходити в школу, він перестрівав малих школярів, заставляв розказувати уроки – і таким чином здобував освіту.

В 1923 році організовує вертеп, і, уявіть собі, всі заколядовані гроші віддали на церкву, хоч як скрутно було, а самим залишилася лише слава!.. Того ж року батько забрав його в ліс, у Карпати біля Осмолоди, щоб допомагав кухарці носити дрова, мити посуд, стояти на варті, коли лісоруби спускали дерево-трам із верхів.

А коли пастушив влітку, то з величезним зацікавленням слухав розповіді дідуся про козаччину, опришків, про панських гайдуків у часи кріпаччини, про давню славу і про волю України, – тоді ж і запалився оспівати красу нашої землі, її горе і страждання, її ватажків і нестримне бажання нашого народу до волі.

Ми під’їжджаємо до райцентру Богородчани. Зверніть увагу на величну будівлю, що коло автостанції – це польський костьол, а колись то була фортеця, замок. Його у 1744 році штурмом узяв загін опришків на чолі з Олексою Довбушем. Цей народний месник залишився у пам’яті народу: у піснях, легендах, переказах. Осип Мошура теж оспівав Олексу Довбуша, правда, у досить своєрідній формі – у „Колисковій” (читається вірш).

Дома ви мали завдання: попробувати скласти мелодію до цієї колискової. Хто ж придумав, як ви справилися із цим завданням?

А в народі вже давно виконується пісня про Довбуша. Поки ми їхатимем із Богородчан у Підгір’я, давайте наспіваємо хоча б початок її – сподіваюсь, вона вам знайома.

„Ой, попід гай зелененький”

(3 строфи без повторів)

Ми повертаємо праворуч до села, яке називалося Ляхівці, потім – Бистриця, а з 1963 року – Підгір’я. Біля зупинки є пам’ятний знак Іванові Капущакові – він був депутатом Австро-Угорського сейму. Уявіть собі – двічі пішки! – ходив аж до Відня, щоб боронити права селян! (Тепер нам би таких народних депутатів).

Осип Мошура теж хотів зробити для рідного краю, для народу якомога більше. Послухайте, що він записав у 16 років у своєму щоденнику (читає підготовлений заздалегідь учень):

„Трудитися аж до смерти для рідного народу. Оспівати всю давню славу та красу України, її недолю та лихоліття, оспівати все горе народу, налити його вогнем любови до рідного краю, до волі, запалити всіх помстою святою та, приждавшись волі, – умерти – зі щасливою усмішкою на обличчі…”

Хоч юнак і працював важко у селі, але постійно займається самоосвітою, багато читає, бере участь у аматорському драмгуртку, здобувши виконанням своїх ролей прихильність і захоплення глядачів. Співає у церковному хорі Перегінська та сусіднього Небилова. У 1927 році вступає до напіввійськової молодіжної організації „Луг”, працює продавцем, рубає ліс по Карпатах і разом з тим – пише!.. пише!.. пише!..

1929 року написав „Спомини”, які є дуже цікавими, бо показують життя нашого краю, зокрема Перегінська, від 1900 року до 1929… Хотів бачити свої вірші надрукованими, тому посилав їх у різні газети та журнали, та аж 1934 р. перший вірш побачив світ у львівській газеті „Народна справа”. Це була поезія „Перун” (декламується учнем або вчителем).

Наш автобус невпинно рухається вперед, і ми вже під’їжджаємо до Росільни. Тут були і є, здається, джерела із соляною ропою – звідси й назва села. Цікавою, неповторною є у селі церква, яка стоїть тут з давніх-давен, поруч будується ще одна, а трохи дальше – надзвичайно оригінальна капличка. Видно, росільчани побожні люди.

Осип Мошура теж щиро вірив у Бога, ходив до церкви, співав там у хорі. Тому й поезій на релігійну тему є у нього чимало. Ми ж послухаємо

„Святий Ілія” (читає учень).

Ось так минули ми Росільну і в’їжджаємо у Чорний ліс. Десь кілометрів з 15 не буде сіл, одні смереки обабіч дороги. У свій час поетові довелось працювати лісорубом, а батько півжиття „скитався по склонах гір далеких”. Тому ту роботу, те лісорубське важке життя Осипові Мошурі було знайоме не з книжок.

Поява поезії „Смерть лісаря”, думаю, не є випадковістю.

Та не тільки біду бачив поет в лісах. Серед прекрасної природи Карпат, серед шуму віковічних буків та смерек, гомону дрібних потічків, що вливалися у Лімницю та Молоду, він знаходив відпочинок, натхнення на подальшу працю. Послухайте поезію „Інтермеццо” у виконанні диктора обласного радіо Наталії Підіпригори.

Через перевали, мальовничою природою ми доїхали до Красного – села, яке розкинулось на горбах, а внизу, як на долоні, видно довколишні села, які охоплені довкруги Карпатами. Тут і Небилів, і рідний Осипу Мошурі – Перегінськ, його він так захоплено оспівав у поезії

„Суботній дзвін” (читає вчитель).

Небилів, до якого ми в’їхали, знаменитий тим, що звідси вийшли перші емігранти на американський континент – В.Єлиняк та І.Пилипів. Їм у центрі села в честь 100-річчя еміграції 1991 року встановлено пам’ятник… Тут народився поет Василь Мельник-Лімниченко… Тут же деякий час працював, співав у церковному хорі, виступав у драмгуртку О.Мошура. Недалеко від мосту ще є будинок, у якому містилася кооператива, де торгував поет… У Небилові народилася дочка священика Клиновського – Оксана, про яку композитором Барничем була написана пісня „Гуцулка Ксеня”. Цю пісню ми зараз прослухаємо у виконанні народного артиста України Михайла Кривеня.

І ось, переїхавши широким мостом через Лімницю, – ми у Перегінську. Містечко, яке розкинулось під горами, біля Лімниці-Василіви, дало Україні багатьох талановитих людей, і серед них – поет Осип Мошура. Він дуже любив цей край, оспівав його, працював для нього.

В центрі містечка ще й досі збереглися деякі кам’яниці, в яких виступав та працював поет. Ще живуть люди, які пам’ятають його. Тут жив син поета – Аскольд, живе його онук – теж Аскольд. На будинку школи встановлена меморіальна дошка поетові – знак, що перегінчани знають й пам’ятають Осипа Мошуру.

В Перегінську 1937 року поет зробив переклад сучасною українською мовою „Слова о полку Ігоревім”; тут він одружився 1939 року, сюди повернувся зі Львова, коли радянська армія окупувала наші землі. На жаль, звідси у 1942 році поета забрали фашисти, вивезли до Станіслава і після допитів та тортур розстріляли десь в районі Меморіального скверу або в Дем’яновому лазі… Так трагічно закінчилося життя ще одного вірного сина України.

Ось такий наш край, такі сини жили тут і творили.

Наш урок-подорож завершується… Які ж факти і дати із життя Осипа Мошури ви запам’ятали?

(під час відповідей учнів ввімкнути „Полонез Огінського”)

Можна запропонувати дітям навідні питання:

коли народився О. Мошура?
чи пам’ятав він маму?
хто виховував майбутнього поета?
найсильніші враження, винесені із дитинства?
яку має назву перша друкована поезія?
коли його заарештовано?

Хочеться закінчити нашу подорож віршем „Великдень 1919 року”, в якій Осип Мошура висловлює своє щире захоплення проголошенням Незалежності, сумує з приводу утрати її і сподівається, що все-таки Україна відродиться, встане із колін і ніякі зайди не правитимуть нами. Вслухаймося ж у цю поезію.

Надіюсь, що цей незвичний урок розкрив вам у деякій мірі очі на красу нашої землі, ви побачили, які талановиті люди тут жили і живуть. Сподіваюсь, що доля Осипа Мошури, його поезія надихнуть вас краще учитися, щоб приносити користь рідному краєві, як це робив він – Осип Мошура – поет із Перегінська.

Домашнє завдання: один із віршів Осипа Мошури вивчити напам’ять.

Інд. завдання (2-3 учні): письмово поділитися враженнями від уявної мандрівки.