17 липня о 18:00Вебінар: Відеоуроки: як створювати якісний контент для Ютубу

Урок: Марія Заньковецька - перлина українського театру...

Про матеріал

пригадати фундаторів професійного театру; з'ясувати, в чому полягає геніальність актриси, Марії Заньковецької (на основі спогадів про неї); розвивати вміння узагальнювати матеріал, робити висновки; сприяти вихованню естетичного смаку, любові до театрального мистецтва

Перегляд файлу

 

Тема:

Мета: пригадати фундаторів професійного театру; з’ясувати, в чому полягає  геніальність актриси, Марії Заньковецької (на основі спогадів про неї); розвивати вміння узагальнювати матеріал, робити висновки; сприяти вихованню естетичного смаку, любові до театрального мистецтва

  Обладнання: портретна галерея «Фундатори професійного театру», мультимедійна презентація, комп’ютер, проектор

  Тип уроку: урок-презентація

  Методи, прийоми роботи: «Паспорт митця»,  літературний ярмарок «Читаємо та коментуємо», акровірш, «Незакінчене речення»

 

Підготувала:

вчитель української мови та літератури

гімназії № 9

Кіровоградської міської ради

Кіровоградської області

Дуняшенко Наталія Василівна

 

 

 

 

 

 

Хід уроку:

  1. Організаційний момент

Добрий день!

 

У добрий час!

 

Рада діти бачить Вас!

Ви  почули всі дзвінок,

Він покликав на урок

Кожен з вас приготувався,

на перерві постарався.

Ми Вам раді, гості любі!

Повернімось до гостей

Привітаймось

Діти: «Добрий день!»

 

Вчитель:

 

Ми вітаєм щиро Вас

 

Та запршуєм ласкаво

На урок у 7 клас.

Тема: “Марія Заньковецька – Перлина українського театру…” (Слайд № 1)

Епіграф:

Де йшла вона – там сходили                 троянди,

Куди дивилася – зірки.

Із сліз її – займались діаманти,

З зітхань – знімалися чайки.

Хто чув її, той чув наш степ зелений,

Стояв у нашому гаю.

Той розумів наш біль і гнів шалений

І плакав в нашому краю.                                                                                                                                        

О. Олесь

 

  1. Актуалізація опорних знань

Вчитель:

  • З якою метою люди відвідують театр? (насолода, пізнання, вирішення проблем)
  • Чим цей вид мистецтва відрізняється від інших? («живий»)
  • Чому театр – дзеркало життя?
  • Отже, сьогодні на уроці ми будемо також згадувати театр, про який ще Г.Сковорода говорив:

Світ подібний до театру:

Щоб грати в ньому успішно і з похвалою,

Беруть ролі за здібностями…

  •  Як ви розумієте цей вислів?

     -     Кого ви знаєте з фундаторів професійного театру? (виступи театралів) – портретна галерея

Кропивницький Марко Лукич (Перший театрал)

Засновник національного професійного театру (27 жовтня 1882р., Єлисаветград), новатор, великий український актор, режисер, театральний діяч, співак, драматург (автор понад сорока п’єс), композитор, антрепренер; на його досвіді сформувались близько двадцяти режисерів, до ста професійних акторів; він заснував професійну режисуру, запровадив ансамблевість акторської гри; боровся за справжній колективізм у театрі; першим в історії української режисури дав зразки глибокого , всебічного аналізу ролі, виробив принципово новий підхід до художнього оформлення вистави.

Садовський (Тобілевич) Микола Карпович (Другий театрал)

Актор широкого діапазону, прекрасний режисер і співак, громадський діяч, засновник першого стаціонарного театру (1907р., Київ).

Як режисер відстоював принципи сценічного реалізму, розширив репертуар своїх труп, використовуючи українську класику, а також п’єси тогочасних українських драматургів.

Перекладав українською мовою твори М.Гоголя, О.Островського, Л.Толстого, А.Чехова, написав лібретто для опери М.Лисенка “Енеїда”.

Затиркевич – Карпинська (Ковтуненко) Ганна Петрівна (Третій театрал)

Актриса великого обдарування, блискучий творець характерних жіночих ролей. На сцені – з 1882 року. Працювала в українських трупах М.Кропивницького, М. Садовського, П. Саксаганського та інш. Виконувала головні ролі в п’єсах “Назар Стодоля” Т. Шевченка, “Безталанна” І. Карпенка-Карого, “Лимерівна” Панаса Мирного, “За двома зайцями” М. Старицького.

Саксаганський (Тобілевич) Панас Карпович (Четвертий театрал)

Неповторний актор, співак, театральний діяч, режисер, народний артист СРСР (1936 р.), Герой Праці (1924р.). Брат І.Карпенка-Карого, М.Садовської, М.Садовського. На сцені – з 1882 року. Грав у трупах М.Старицького, М.Кропивницького, М.Садовського, утримував власні трупи. В 1918 році заснував у Києві Народний театр, на базі якого в 1922 р. було створено Український драматичний театр ім. М. К. Заньковецької.

Видатний майстер сценічного перевтілення. Утвердив на українській сцені соціально-психологічну драму, запровадив план постановки вистави. У селі Кам’яно - Костуватому знаходиться меморіальний музей актора.

Карпенко – Карий (Тобілевич) Іван Карпович ятий театрал)

Видатний драматург (автор вісімнадцяти п’єс), актор, організатор і режисер театру. Підняв українську реалістичну драму до високого соціального звучання, предтеча модерного психологічного театру.

Один   з    основоположників   українського   театру.   В 1865 році разом з М. Л. Кропивницьким організували аматорський гурток в Єлисаветграді. Як драматург виступив на початку 80-х років. З демократичних позицій показав класове розшарування на селі, створив образи бунтарів проти соціального гноблення. Автор сатиричних комедій “Розумний і дурень”, “Хазяїн”, “Сто тисяч”, реалістично-побутових драм – “Бурлака”, “Наймичка”, “Безталанна”, п’єс на історичні теми – “Бондарівна”, “Сава Чалий”.

У 1956 році відкрито музей-заповідник І. К. Карпенка-Карого – “Хутір Надія”.

Старицький Михайло Петрович (Шостий театрал)

Письменник, театральний діяч, прозаїк, поет, драматург, режисер, меценат, утверджував в Україні жанр музичної та героїко-романтичної драми й музичної комедії.

Походив з дрібномаєтної поміщицької родини. Залишившись сиротою, виховувався в сім’ї Лисенків.

Автор поетичних творів, романів, повістей, оповідань і нарисів. Зробив великий внесок у розвиток  українського  професійного  театру.  Разом  з  М. Лисенком у  1872 році організував у Києві аматорський гурток. З 1883 року був директором трупи М. Кропивницького (поповнив колектив новими акторами, збільшив хор, підготовлений М.Лисенком). У селі Кліщинцях встановлено пам’ятник, у Києві на Байковому кладовищі – надгробок.

Садовська – Барілотті (Тобілевич) Марія Карпівна (Сьомий театрал)

Провідна драматична актриса і співачка. Входила до талановитого грона М. Кропивницького, М. Заньковецької, М. Садовського.

Сестра І. Карпенка-Карого М. Садовського, П. Саксаганського свою сценічну діяльність почала в 1876 році. З 1883 року грала у трупах М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського і П. Саксаганського. Виконувала головні ролі в п’єсах “Наталка-Полтавка” І. Котляревського, “Запорожець за Дунаєм” П. Гулака-Артемовського, “Утоплена” М. Лисенка, “Безталанна”, “Наймичка” І. Карпенка-Карого.

  1. Мотивація навчальної діяльності

Вчитель: Творчiсть кожного справжнього митця невiддiльна вiд часу, на який вона припадає. У нiй так чи iнакше вiдбиваються суспiльнi iдеï, iсторичнi подiï, громадськi пристрастi. Але є митцi особливоï долi й особливого життєвого призначення. Їм судилося жити i дiяти на стрижнi суспiльного  i художнього життя, вiдбиваючи у своïй творчостi найiстотнiшi, найсуттєвiшi тенденцiï

 розвитку духовноï культури.

           До таких митцiв належала Марія Заньковецька.

  1. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
  1. Виступ біографа («Паспорт митця»)

Народилася Марія Костянтинівна Адасовська (Заньковецька) 4 серпня 1854 р., в селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії у сім’ї збіднілого поміщика Костянтина Констянтиновича Адасовського, титулованого радника Ніжинського повітового суду. Батько Марії обдарований від природи мав чудовий баритон, майстерно грав на фортепіано, скрипці і гітарі. Разом з дочкою вони часто влаштовували сімейні концерти.

 Початкову освіту здобула у Ніжині у приватному училищі пані Шоу, а в 10 років продовжила навчання в Чернігівському приватному пансіоні Осовської. Але найулюбленішим захопленням залишився театр.

 Після закінчення вона продовжувала грати в спектаклях Ніжинського театру І. Раковича і саме тут познайомилася з молодим офіцером Олексієм Хлистовим. Незабаром Марія стала дружиною військового. Чоловік не поділяв її захоплення.

 В 1881 р., коли царська влада дозволила ставити п’єси на українській мові, Марко Кропивницький заснував Перший український професійний театр. За рекомендацією Садовського в театральну трупу запросили Марію Костянтинівну. Церковний шлюб з Хлистовим був розірваний в 1887 р. Проте, оскільки при розлученні їй довелося взяти всю провину на себе, вона не мала права вийти заміж у другий раз. Марія Костянтинівна так і не стала «законною» дружиною Садовського — єдиного чоловіка, якого любила все життя.

Бліц-опитування:

  1. Де народилася  Марія Заньковецька? (в селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії)
  2. Де здобула початкову освіту? ( у Ніжині)
  3. Де продовжила навчання? ( в Чернігівському приватному пансіоні Осовської)
  4. Чиєю дружиною стала?  (офіцера ОлексіяХлистова)
  5. Якого чоловіка Марія любила все життя? (Садовського)
  1. Перегляд відеоролика: «Гра Долі. Обожнювана» www.youtube.com/watch?v=Evk5L2cnyOM

Завдання: Дати письмово відповідь на питання: «Звідки така відданість до театру?»

  1. Закріплення вивченого
  1. Літературний ярмарок «Читаємо та коментуємо»

Марія Заньковецька – людина високого інтелекту  і культури, натура невичерпного темпераметру й життєвого оптимізму, виняткової пам’яті, спостережливості, працездатності. Жінка незвичайної краси і чарівності. (Слайд № 2)

27 жовтня 1882 року у міському театрі Єлисаветграда (нині Кіровоград) під орудою М. Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки („Наталка Полтавка”) І.П. Котляревського. (Слайд № 3)

"Мій дебют на українській сцені був у Єлизаветграді… Я виступила в "Наталці Полтавці. Я хвилювалася у першій дії, не чула свого голосу, коли співала "Віють вітри". За кулісами я від хвилювання впала і пам'ятаю, як заметушилися усі навколо мене, Михалча (лікар) підніс мені краплі, Карпенко-Карий - вина. У другій дії я вже оволоділа собою і твердо вела свою роль". (Слайд № 4)

М.Заньковецька стала артистичним символом української нації. ЇЇ талант потрясав усіх щирістю, простотою, вмінням надихати і захоплювати. ЇЇ талант, яскрава особистість захоплювали всіх, хто бачив її на сцені і зустрічався з нею…

Так, під час московських гастролей у 1912 році Марію Заньковецьку бачив Лев Толстой у ролі Олени з драми Марка Кропивницького "Глитай, або ж Павук". Письменник був так захоплений грою акторки, що попросив її подарувати йому червону хустку з своїх плечей. Видатний майстер пера високо цінував творчість Заньковецької і шанобливо ставився до неї як до справжнього майстра сцени.

 Петро Чайковський, перебуваючи в Одесі, виступив як диригент у постановці своєї опери "Пікова дама". Після вистави Марія Заньковецька з групою українських акторів вітала геніального композитора й подарувала йому вінок із живих квітів з написом на стрічці: "Смертні - безсмертному". Невдовзі Чайковський дивився виставу "Безталанна" Івана Карпенка-Карого, де роль Софії виконувала Марія Костянтинівна. Композитор вийшов на сцену й урочисто підніс актрисі вінок, на якому були такі слова: "М.К.Заньковецькій - безсмертній від смертного". (Слайд № 5)

Тарас Гунчак, американський історик. "Справжньою окрасою української сцени була Марія Заньковецька. Коли їй запропонували блискучу кар'єру в Росії, вона відповіла, що Україна надто бідна, щоб її покинути. Ця відповідь не випадкова: Заньковецька була свідома українка."

 Симон Петлюра, голова уряду і Директорії УНР у 1919 році. Заньковецька - "артистичний символ цього героя, сценічне втілення тих наук, які доводиться зазнавати українській нації в образі жінки. Її скарги на мачуху-долю, її сльози і часами розпач страшенний і, нарешті, надія на щастя, на те, що із сліз повиростають квітки запашні вільного гармонійного життя нашої нації, що все нагадує наші національні муки і наші надії". (Слайд № 6)

 Артист І. Мар'яненко повідомляє: "На зріс вона була середня, мала прекрасну, зовсім дівочу постать, тонкі риси обличчя, темні, середні на розмір, надзвичайно виразні очі, які і в житті, і особливо на сцені відображали найтонші зміни її внутрішнього стану. Танцювала вільно, м'яко, ніби жартуючи, з природною грацією. Мала міцний, грудний, оксамитний голос широкого діапазону, яким віртуозно володіла на всіх регістрах – від бурхливо-трагедійних низів, до мелодійно-ліричних верхів, з колоритною, властивою українській селянці співучістю». (Слайд № 7)

 Репертуар Заньковецької налічує більше трьохсот ролей. Це образи як драматичні, так і комедійні: Харитина, Софія («Наймичка», 1886 р., «Бесталана» І. Карпенка-Карого, 1887 р.), Оксана, Олена, Зинька («Поки сонце зійде, роса очі виїсть», 1882 р., «Глитай, або ж Паук», 1883 р., «Дві сім’ї» М. Кропивницького, 1894 р.), Наталка («Лимерівна» Панаса Мирного, 1882 р.), Катерина, Аза, Цвиркунка («Не судилось», 1889 р., «Циганка Аза», 1892 р., «Чорноморці» М. Старицкого, 1882 р.), Галя («Назар Стодоля» Т. Шевченко, 1882 р.), Наталка, Терпилиха («Наталка Полтавка» І. Котляревського, 1882, 1912 рр.) та інші.

 Останній раз актриса виступила на сцені в 1922 р. на святковому вечорі, присвяченому її 40-ка річній діяльності. В цей ще день їй, першій в Україні, було присвоєно звання Народної артистки республіки, а Троїцький народний дім, в якому вона грала в 1919-1922 рр. перейменували в «Театр імені М. К. Заньковецької».

 4 жовтня 1934 р. видатної артистки не стало. Поховали М. Заньковецьку біля могили М. Садовського на головній алеї Байкового кладовища в Києві. (Слайд № 8)

"Вогнем, жагою, пориванням

Вона серця палила всім;

Страждання граючи, стражданням

Сама була вона живим.

І руки Чехова й Толстого

Благословляли їй дорогу,

І Мирний голову клонив

Благоговійно перед нею,

І Лисенко її любив

Співучо-ніжною душею…"

(Слайд № 9)

  1. Акровірш

  1. Підсумок уроку. Оцінювання учнів

Вчитель: Давно немає Марії Костянтинівни Заньковецької, але ясний промінь її яскравого таланту доносить до нас високу правду по ту прекрасну артистку, яка була та є славою і гордістю не лише українського театру, а й всього українського народу…

Сценічне мистецтво Марії Заньковецької відзначалося щирістю переживань, глибоким проникненням у суть образу, високим рівнем майстерності, художньою переконливістю. Її творчість мала велике значення для формування національного театрального мистецтва, розвитку драматургії, створення школи сценічної майстерності для наступних поколінь українських митців.

«Незакінчене речення»:

  • «Найбільше мене вразило…»
  • «Марія Заньковецька уявляється мені як людина…»

Всі ви, діти, молодці,

Гарно працювали!

І сьогодні за урок отримуєте бали

(Оцінювання)

  1. Домашнє завдання

Літературознавцям: Прочитати книгу Анни Багряної про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько (частина «Маленька Ляпутета»: дитинство Марії Заньковецької); скласти тестові запитання за змістом прочитаного;

        Фоторепортерам: Укласти «Архів світлин Марії Заньковецької »

        Допитливим: Створити мультимедійну презентацію (відеоролик) «Знана і незнана Марія Заньковецька»

Бібліографія та інтернет-ресурси:

  1.           Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько : оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. . — 96 сторінок. — Серія: «Життя видатних дітей».
  2.           Мельпомена української сцени. Тріумф і трагедія До 150-річчя з дня народження Марії Костянтинівни Заньковецької. «Дзеркало тижня». № 31 (506) 7 — 13 серпня 2004.
  3. www.youtube.com/watch?v=Evk5L2cnyOM
doc
Додано
18 серпня 2018
Переглядів
1136
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку