Урок."Мазепа"Дж.Г.Байрон.

                 Мацкевич Лариса Степанівна,

                 учитель зарубіжної літератури,

«старший учитель» Фастівської

                 ЗОШ І-ІІІ ст.. №10

 

 

 

 

 

Урок зарубіжної літератури

 9 клас

 

Тема:  Д.Г. Байрон. Поема «Мазепа». Її історична основа та романтичний  міф. Риси романтичного героя в образі Мазепи

 

Мета: допомогти учням зрозуміти зміст поеми Дж. Байрона „ Мазепа”, з’ясувати ознаки історизму та романтизму у творі; розкрити риси романтичного героя в образі Мазепи та образів, з якими пов’язані гуманістичні імперативи твору; розвивати навички самостійної роботи, виразного читання, логічного мислення; складання кластера; формувати гуманістичний світогляд дев’ятикласників; виховувати зацікавленість до історичного минулого своєї країни, вміння працювати в групах.

 

Лейтмотив уроку:  «Тільки особистість може творити особистість,     тільки  характером можна утворити характер» 
                                                    Костянтин Ушинський

 

Тип уроку: урок - дослідження

Обладнання: портрет Байрона, портрети Мазепи; репродукції картин, мультимедійна презентація уроку; тексти поеми Дж. Байрона, комп’ютер, фліп-чарт, фломайстри для оформлення кластерів на дошці.

Оформлення дошки та класної кімнати:

 Праворуч на дошці – епіграф уроку:

Хіба ж ту долю нам збагнуть?

   Дж.Байрон „ Мазепа”

 Хід уроку:

 

І. Оголошення теми й мети уроку

Сьогодні ми продовжуємо роботу над вивченням творчості відомого англійського поета-романтика Дж. Байрона. Ми будемо досліджувати поему Мазепа”, її історичну та романтичну основу; з’ясуємо риси романтичного героя в образі Мазепи.

Готуючись до уроку, ви працювали в групах, досліджували різні питання по творчості поета та літературному творі.

Починаємо роботу.

  У 1818 році Джордж Гордон Байрон, перебуваючи в Італії, написав поему „ Мазепа”. Український гетьман Іван Степанович Мазепа - одна з найзагадковіших постатей в українській історії. Надзвичайна зацікавленість ним з боку істориків, письменників пояснюється неординарністю, складністю і величчю його як особистості.

Хто ж він такий – Іван Мазепа?

 

Історики. (Презентація проекту І групи - „Історична постать гетьмана Мазепи” – коротка біографія Мазепи,)

Мазепа Іван Степанович — гетьман України (1687—1709 рр.);

видатний державно-політичний і культурний діяч кінця XVII — поч. XVIII ст.

Народився 20 березня 1639 р. у с. Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної української шляхти. Початкову освіту отримав у школі Київського братства, згодом закінчив Києво-Могилянський колегіум та Єзуїтську колегію у Варшаві. Протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції та Голландії, де здобув блискучу європейську освіту, досвід європейського політичного та культурного життя. Знав кілька іноземних мов. Формування національно-політичних переконань І. Мазепи відбувалося під час служби при гетьманах П. Дорошенкові та І. Самойловичеві, які мали програми відродження самостійної й соборної української держави.

І.Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.

На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700—1721), гетьман І.Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.

Вагомий внесок, зроблений Іваном Мазепою у розбудову української козацько-гетьманської держави та її культури полягає у наступному.

Державно-політична діяльність Івана Мазепи

Завдяки дипломатичному хисту Мазепа зумів налагодити стосунки як з царівною Софією та фактичним керівником московського уряду князем В. Голіциним, так і з їх наступником — царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській державі 1689р.

1700 року вибухнула Північна війна. У виснажливій боротьбі за володіння узбережжям Балтійського моря головними супротивниками виступали московитський цар Петро І і 18-річний король Швеції Карл XII — обдарований полководець, але кепський політик. Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни, Петро І, цей палкий прихильник західних звичаїв, вирішує модернізувати армію, управління й суспільство взагалі. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролювалися всі ділянки життя, відмінялися також «застарілі звичаї». В межах цієї політики під загрозу потрапляла гарантована у 1654 р. традиційна автономія Гетьманщини.

Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Замість того, щоб захищати свою землю від безпосередніх ворогів — поляків, татар і турків, українці були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі. У цих походах стало до болю очевидним те, що козаки не могли рівнятися з регулярними європейськими арміями. Регулярно їх полки поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60 і навіть 70 % складу. Коли, намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро І поставив на чолі козацьких полків московитських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козацького війська, яке вважали гіршим і часто використовували просто як гарматне м'ясо. Коли поповзли чутки про наміри Петра І реорганізувати козаків, старшина, положення якої було пов'язане з військовими посадами, занепокоїлася.

Війна викликала ремствування також серед українських селян і міщан. Вони скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися московитські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. «Звідусіль,— писав цареві Мазепа,— я отримую скарги на свавілля московитських військ». Навіть гетьман став відчувати загрозу, коли пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи московитським вельможею.

Загальне невдоволення нарешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: «Я не можу дати навіть десяти чоловік, боронися, як знаєш».

Після того, як Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української державності, він вирішив використати умови, створені Північною війною (1700—1721рр.) для розв'язання державницьких проблем іншим шляхом. Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 7 листопада (28 жовтня) 1708 р., коли Карл XII, який ішов на Москву, завернув в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини. Мазепа звертається до війська з яскравою промовою: «Братія, прийшла наша пора, скористаємось цим випадком: помстимося москалям за їх тривале насилля над нами, за всі скоєні ними жорстокості й несправедливості, збережемо на майбутні часи нашу свободу і права козацькі од їх посягань! Ось коли надійшов час скинути з себе їх остогидле ярмо й зробити нашу Україну країною вільною й ні від кого незалежною."

За словами Пилипа Орлика (в меморіялі «Déduction des droits de l'Ukraine» — «Вивід прав України», складеному 1712 p.), зміст угоди 1708 р. був такий: Україна і землі, до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними; король шведський зобов'язується оберігати їх від усіх ворогів; зокрема, король має вислати туди негайно помічні війська, коли того буде вимагати потреба та коли цього будуть домагатися гетьман та його Стани (Etats). Усе завойоване на території Росії, але колись належне «руському» (українському) народові, має бути повернене до Князівства українського; Мазепа мав бути князем українським або гетьманом довічним; після його смерті Генеральна Рада («Стани») мала обрати нового гетьмана; король шведський не має права привлащати собі ні титула, ні герба Князівства Українського. Нарешті, для забезпечення цієї угоди і в інтересах безпеки (шведського війська) на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч і Полтава.

Петро І дізнався про «вчинок нового Іуди - Мазепи з  «великим здивуванням». Через кілька днів, після переходу Мазепи до шведів, на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами в Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Звістка про бойню в Батурині й терор, що його розпочали в Україні російські війська, заарештовуючи й страчуючи за найменшою підозрою в симпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох із потенційних прибічників гетьмана. Тим часом Петро І наказав старшині, що не пішла за Мазепою, обрати нового гетьмана, й 11 листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський. Страхітливий приклад Батурина, жорстокість російських військ сіяли жах серед українців, водночас протестанти-шведи викликали в них настороженість. Тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Як не дивно, але єдиною значною групою українського населення, що таки стала на бік гетьмана, були запорожці. Хоч вони й часто сварилися з ним за потурання старшині, та все ж вважали Мазепу меншим злом порівняно з царем. Але за це рішення вони мали дорого заплатити. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно чинний наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця.

Протягом осені, зими й весни 1708—1709 рр. військові сили суперників маневрували, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтримкою українського населення. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва — одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній вийшов Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу. Росія ж забезпечила собі контроль над узбережжям Балтійського моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу. Тепер остаточне поглинання Гетьманщини міцніючою Російською імперією було тільки питанням часу.

 

 

Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Османській імперії. Тут, біля міста Бендери, 21 вересня 1709 р. Іван Мазепа помер. Похований у Галаці. Через два роки турецькі мародери в пошуках скарбів, розкопали могилу і не знайшовши їх, викинули тіло гетьмана на вулицю. Згодом козаки перепоховали тіло старого гетьмана.

 

Підтримка освіти та культури

Усвідомлюючи значення освіти для розбудови держави, Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкими рукописами.

Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана щодо видання творiв української лiтератури, зокрема творiв Афанаciя Заруднього, Дмитра Туптала, Григорiя Двоєслова та багатьох iнших.

Опосередковано діяльність Мазепи вiдбилася i на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, що дало пiдставу вченим-мистецтвознавцям говорити про виникнення в Українi наприкінці XVII — на початку XVIII ст. унiкального стилю — «мазепинського бароко». Крім того, целеспрямована політика І. Мазепи призвела до загального відродження, яке позначилося не лише на розвитковi уciх галузей мистецтва, але й у сферi фiлософiї, теологiї, суспільних та природничих наук.

Меценатська діяльність Івана Мазепи

 

Коштом І. Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кiлькicть церковних споруд. Найвiдомiшими з них були будiвлi в таких монастирях, як Києво-Печерська Лавра, Пустинно-Миколаєвський, Братський, Богоявленський, Кирилiвський, Золотоверхо-Михайлiвський, Чернiгiвський Троїцько-Iллiнський, Лубенський Мгарський, Густинський, Батуринський Крупницький, Глухiвський, Петропавлiвський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський, Любецький, кафедральнi собори у Києвi — Святої Софiї, Переяславi та Чернiговi, церкви в Батуринi, в Дiгтярiвцi та iншi.

Крiм будiвництва нових або перебудови старовинних храмiв княжої доби, гетьман робив церквам коштовні подарунки. Серед них iкони, хрести, чашi, мирти, ризи, дзвони, срiбнi домовини для святих мощей, богослужбовi книги, виготовлені з коштовних матеріалів, оправленi та оздобленi золотом, срiблом, коштовним камiнням, парчею, оксамитом та шовком.

Гетьман І. Мазепа також опiкувався станом православної церкви за межами України. Серед подарункiв, зроблених Мазепою iноземним православним патрiархатам, найбільш відомим є срiбна плащениця, що зберiгається у вiвтарi грецького православного собору Воскресіння при Гробi Господньому в Єрусалимi i використовується лише в особливо урочистих випадках. Iншим вiдомим дарунком було Євангелiє 1708 р., переписане та оздоблене гравюрами коштом для богослужбового вжитку православних ciрiйцiв м. Алепо. Крiм цих подарункiв, гетьман видiляв певнi кошти на милостинi та допомогу православним християнам за кордоном.

В цілому, за підрахунками козацької старшини, зробленими одразу після смерті І. Мазепи, за 20 років свого гетьманування гетьман на меценатські цілі витратив щонайменше 1.110.900 дукатів, 9.243.000 злотих та 186.000 імперіалів.

Кластер «Риси Мазепи як історичної особи»

 

 

Учитель: Постать Мазепи завжди цікавила письменників. В очах одних він був героєм, борцем за свободу свого народу, а у інших , як у О.С.Пушкіна в поемі „Полтава” – зрадником. Слово нашим літературознавцям.

 

Літературознавці.        Образ Мазепи у світовій літературі. (Слайди 6-8)

  Постать Мазепи, цього неординарного українця, цікавила багатьох митців.

(аналіз таблиці). Одним з перших образ Мазепи увічнив у слові французький просвітитель, енциклопедист, письменник Вольтер у своїй „ Історії Карла ХІІ” у 1731р. Відомо, що описуючи пригоди молодого Мазепи, автор скористався мемуарами польського шляхтича Яна Пасека - заклятого ворога Мазепи, який мав письменницький хист і вигадав досить цікаву легенду про молодого Мазепу і про його перебування при дворі польського короля Яна Казиміра. Вольтер писав: „ В молоді роки у нього був роман з дружиною одного польського шляхтича. Чоловік його коханої, дізнавшись про це, звелів прив’язати Мазепу до спини дикого коня і відпустити його на волю. Кінь був з України, він побіг туди назад, приволікши з собою Мазепу, напівмертвого від утоми й голоду. Йому дали притулок місцеві селяни...” Вольтер писав про Мазепу: „Це був чоловік хоробрий, запобігливий, невтомний робітник, не дивлячись на свою старість, він приніс королю надію підтримки своїм розумом... без його допомоги вся армія загинула б з голоду та бід..при цих обставинах цар запропонував Мазепі повернутись до нього, але той залишився вірним своєму новому союзнику...” Вольтерівський Мазепа хоробрий, розумний, невтомний, енергійний, людина слова, тверезо мислить. Його люблять, ним захоплюються. Саме з цього твору Байрон запозичив цю легенду як основу свого твору.

2. Найгрунтовніша книга про Мазепу - „Мазепа. Життя й пориви великого гетьмана.” Автори Ілько Борщак і Рене Мартель. Ілько Борщак – наш земляк , він народився в Херсоні, навчався в Одеському університеті, жив і помер у Франції. Книгу видано у 1933 р, а перевидано у 1991 р. В ній стверджується, що Мазепа мав смертного ворога - Яна Пасека, який і вигадав легенду про помсту Мазепі польського шляхтича за стосунки з його дружиною.

 Автори переконливо доводять, що такого не було, що це плід фантазії Песека. Проте історію цю підхопили митці світу як загадкову, неординарну.

 

3. Відомий французький письменник В.Гюго теж звернувся до даного

сюжету в своїй поемі „ Мазепа”. Основна увага зосереджується на стані героя. Автор показує силу волі, мужність молодого Мазепи. Поема - гімн силі духу Людини, що здолала все.

„ Падеш ... ось край... ще раз зібрав ти свої сили. Встаєш, ти - володар!”

„ Та що ж ! Цей труп живий, що нині гине,

Колись іще буде народом України

Звеличений, як князь...

 Колись кирею вдягне прадідних гетьманів

У сяєві зіниць;

А як у ній з’явиться - степові народи

Пішлють йому на зустріч фанфар хороводи

 І падатимуть ниць!

У Гюго Мазепа величний, фізично сильний, самотній у своїх переживаннях, гордий,  волелюбна натура.

 

 4. Польський романтик І половини ХІХ ст.,  поет і драматург Юліус Словацький належав до так званої „української групи поетів”, народився на Україні в м. Кремінці. Захоплювався Пушкіним, Байроном. За участь в національно-визвольному русі змушений був емігрувати, жив у Франції, Італії, Швеції. Помер у Парижі. Але похований у Краківському замку поряд з могилою А.Міцкевича. Він написав трагедію „Мазепа”, сюжет якої був навіяний поемою Байрона. Але інтрига в тому, що автор показав, що до Мазепи поставились несправедливо, він не винен, оскільки захищав короля.

«Когда постигнешь свет, поймешь ты, что порою

Невольно жертвовать приходится собою,

Спасая честь особ для сердца дорогих”

Та й сам король це визнає:

„ Я согрешил, мой паж поплатится за это”.

Отож, є підстави вірити, що Мазепу покарали несправедливо.

Ми бачимо Мазепу у Словацького (таблиця):

- благородна душа

- людина тверезо мисляча

- вміє керувати своїми емоціями

- здатен на співчуття

- лицарськи мужній.

 

5. Поетичну мазепіану поповнила і поема В Сосюри „ Мазепа”, яка була закінчена у 1960 р.. Сосюра синтезує всі літературні спроби змалювати гетьмана. Він в нього виступає в кількох амплуа: королівський паж, поет, Дон - Жуан. Є в його поемі і епізод про те, як Мазепу  прив”язали до спини дикого коня. Звичайно, цей сюжет перегукується з відомим романтичним сюжетом.

З наказу пана слуги пана

( Була недовгою борня)

Ремнями прив’язали Йвана

Гуртом до дикого коня

Й бичами вдарили !.. Од брами

З них кожен наче одлетів...

І кінь шалений копитами

У дике поле загримів...

„Прощай, прощай, моя кохана!”-

Шепнув несчасний і зомлів.

 

Висновок.  Як ми бачимо , постать українського гетьмана Мазепи, легенда про нього справді цікавила представників багатьох культур - поетів, письменників,  драматургів.

Вчитель: Звичайно, не міг не захопитися такою сильною, неординарною особистістю , як Іван Мазепа і Дж. Байрон . Саме такі натури ставали героями його творів. А зараз ми пропонуємо ще раз поринути в поетичне слово безсмертного Байрона.

ІІІ група (художнє читання поеми).

В жахливий день біля Полтави

Від шведів щастя утекло,

Навкруг порубане, криваве,

Все військо Карлове лягло.

Такий від долі жереб впав;

І Карло день і ніч тікав

Через поля, річки, діброви

В чужих і власних каплях крові.

(діалог короля і Мазепи)

Поранений Карл хвалить Мазепу та його коня Буцефалоса за спритність, відважність та просить розповісти, де той навчився такій спритній їзді. Мазепа переноситься думками в минуле:

Красень - юнак я був тоді...

Тепер, коли вже сімдесятий

Мені минув, не гріх сказати,

Що в дні юнацтва золоті,

 Бувало, кожного вельможу

З мужів чи хлопців переможу

У всій приватній марноті.

Я ж був веселий і стрункий...

  Мазепа розповідає про своє кохання до Терези, дружини заможного шляхтича, про свої глибокі почуття:

Кохав я і коханим був...

Та ви ще слабість цю солодку

Не відчували - так я чув...

Ми потай бачились...Той час,

Як ми зустрілись перший раз,

Був повен туги і чекання.

Я всю віддав би Україну,

Щоб пережить таку хвилину

І знову тільки пажем буть -

Отим щасливим паничем...

 

І нас обох одної ночі

Схопила зграя шпигунів...

Від гніву граф оскаженів,

А я голіруч - як на сміх!

Скорився долі ...і юрба

Мене у двір поволокла.

Яка Терезина судьба,

Не скажу вам - не знаю й сам,

Отак нас доля розлучила!

 

„Коня сюди!” - Коня ввели,

Це справді був шляхетний кінь -

На Україні виріс він.

Прудкі, мов ті думки, були

І нього ноги... Дикий звір...

Мене десяток гайдуків

Йому до спини прикрутив

Тугим ремінням - і пустив...

Свисток, батіг ...і кінь побіг...

 

Герой Байрона - юний Мазепа - пережив багато фізичних і моральних мук, він був на межі, вже майже втратив надію на порятунок.

 

Моє безсиле тіло

Що зв’язане на нім весіло,

Для диких сил було, мов пух.

 І кожен мїй болючий рух

 Звільнити ноги, спину, руки,

Напухлі від страшної муки,

Будили жах його і гнів...

 

Вже ось до лісу ми добрались...

Це був безкраїй, дикий праліс...

 

Крізь листя вітром кінь летів,

Лишав далеко за собою

Кущі, дерева і вовків,

Що ззаду гналися юрбою..

 

Почув я плюскіт біля себе,

Вгорі ж мигтіло зірне небо..

Це був не сон: мій дикий кінь

Перепливав ріку глибоку...

 

Десь кінське ржання розляглось

Із хащі темної соснини,-

Табун коней до нас летів

Чотирикутником великим.

 

Коли мій кінь побачив їх,

То наче збувся він безсилля,

Напружив жили кволих ніг

І почвалав... Ще тільки хвиля -

Він хрипло, глухо заїржав,

Здригнувся і на землю впав...

 

 

Отак лежали ми прикуті -

Вмираючий на мертвім трупі.

Як мало сподівався я,

Що бідна голова моя

Побачить блиск нового дня.

 

Вже сонце сіло ... Все ще я

Лежав прив’язаний до трупа

Вже задубілого коня…

 

Легенька дрож і забуття...

Вже іскор у мізку нема -

Важке зітхання... гострий біль...

Ще стогін - і нарешті тьма.

 

 

Прокинувсь... Де я?

Людське схилилося лице

Ласкаво, ніжно наді мною?

 

Дівчатко з довгою косою,

Струнке, вродливе і ставне-

Сиділо в хаті під стіною

І пасло поглядом мене.

Когось гукнула... Вона вернулася з батьками..

.

Вони знайшли мене в долині,

Внесли мов трупа в ближній дім

І врятували... А потім

Я став гетьманом в їх країні

Безумний, що в гніві палкому

Помстивсь так люто на мені...

Він путь проклав мені до трону..

Хіба ж ту долю нам збагнуть?

 

Закінчив гетьман свою розповідь.....

 І сон стулив йому вже очі.

Та ви дивуєтесь чому

Король не дякував йому

За повість?

Він причину знав:

Король уже годину спав.

 

        Вчитель: В чому ж особливість цієї поеми? Слово нашим дослідникам творчості Байрона.

 

ІІ група. Дослідники творчості Байрона. В поемі Байрона на тлі історичних подій, втечі Карла і Мазепи після Полтавської битви, передана розповідь Мазепи про його лет на коні – помсту польського шляхтича. Це прекрасний, геніально складений віршований твір. Композиційно він поділяється на 20 невеликих частин, кожна з яких – закінчений епізод, пов’язаний з іншими епізодами. Особливість цього твору - це монолог - сповідь старого Мазепи, спомин про молоді роки за часів його служби у польського короля, розповідь в розповіді або розповідь з обрамленням. Автор використовує саме такий прийом, це допомагає повірити читачу в достовірність подій.

 Яким же постає Мазепа в байронівській поемі ? Це романтичний твір?

Учні групи:

1.     „ Мазепа”- це ліро- епічна поема .Поява так званих мішаних жанрів була характерна для романтизму.

2.     Зацікавила поета сама легенда, що була таємничою, ефектною, небуденною.

3.     Романтиків завжди цікавили неординарні особистості , масштабні постаті. Мазепа – саме такий.

4.     Експресивні вираження переживань, чіткі логічні позиції, антитеза-(насильство- беззахисність, тиран-жертва, завойовник-завойований)- все це вказує на приналежність до романтизму.

5.     І, мабуть, найголовніше. Образ вершника Мазепи став символом :

-         неспокійної душі;

-         нескореної сили;

-         постійної небезпеки;

-         уособлення вільної людини;

-         це символ свободи, нації.

 Всі ці ознаки доводять ,що поема є романтичним твором.

Вчитель: Давайте згадаємо, якими риси притаманні романтичному байронічному герою? (відповідь)

 Чи можна віднести образ Мазепи до романтичного байронічного героя?

Яким же ми побачили Мазепу у Байрона?  (Створення кластера на дошцi ) 

Кластер образ Мазепи в поемі

 

       Висновок: „Образ Мазепи - гетьмана не просто багатший й цікавіший за Мазепу - коханця, перед нами два різні характери”

 Соломія Павличко

Вчитель: В романтичних творах завжди присутні символи. Які ж символи використовує Байрон?

Дослідники символів в поемі

Складання кластера – образи - символи в поемі

 

Кінь	Вітер
Дикий кінь	Бурхливі ріки
Степ	Сонце
Дика природа	Вороння
Образ долі, України

 

  1 . В поемі Байрона присутні образи-символи . Велике значення має образ долі, яка переслідує всіх героїв. Доля відвертається від шведів під Полтавою, від короля Карла ХІІ, прирікши його на втечу, доля звела Мазепу з Терезою, подарувавши йому сильне кохання, але й розлучила їх, доля врятувала його, принісши в Україну, й зробила Мазепу гетьманом. На думку Байрона як романтика, доля, фатум має великий вплив на людину. Поет розмірковує, чи може людина протистояти долі, чи здатна це зробити? Відповідь на це питання автор дає, змальовуючи образ Мазепи.

2. Символічний образ сонця постійно присутній в поемі , воно супроводжує нашого героя – то піднімається, то заходить. Воно символізує життя, яке поступово то покидало, то поверталось до нашого героя:

„О, як те сонце йде поволі!”

„ Вставало сонце....”

„ Й очима сонце проводжав..”

„ Востаннє сонце вже зайшло.”

„ Вже сонце сіло”

  3. В поемі особливо вирізняється образ коня. Як відомо, у романтичних творах кінь є символом вдачі, людської долі. Тому стає зрозуміло, чому Карл ХІІ втрачає коня ( доля відвернулася від нього), а Мазепа зберіг свого коня (доля до нього прихильна). Образ дикого коня ,  що ніс Мазепу через ліси й степи з Польщі в Україну, це і символ нестримної пристрасті майбутнього гетьмана, і фатальної долі, і втілення смерті, і символ непохитної волі,  яка приведе Мазепу до гетьманства. Невпинний біг коня створює надзвичайний динамізм поеми.

4. З образом дикого коня нерозривно пов’язаний і образ України, яка постає вільною країною, що повинна рухатися у майбутнє. Автор пише, що це „ дика країна”, у якій „ дикі степи”,” дикий праліс”,” дика площіна”. У поемі створюється емоційний, романтичний образ України, що є вільною, але ще не освоєною землею. Картини пейзажів змальовують „дику природу”, зображення якої теж має символічне значення. Бурхливі потоки, потужні хвилі, сильні вітри уособлюють пристрасті, що охопили самого героя. Вороння символізує смерть. Степ - вільнолюбивий дух Мазепи. Буйний чагарник, ліс – перепони на життєвому шляху героя. Вечірній холод, морок, тьма, ридання вітру, похмуре небо підсилюють страждання  Мазепи. Ранок, біла мла, схід сонця - є символами надії.

Відома українська дослідниця С. Павличко писала: „Образ України в поемі складається з деталей портрета й натури самого гетьмана, з романтичних картин природи і навіть з образу дикого, необ’їждженого коня, який приніс Мазепу на Україну, діставшись своєї землі, почувши іржання рідних табунів, падає мертвим».

5 . Автобіографічність поеми.

У поемі «Мазепа» присутні приховані автобіографічні мотиви самого автора. Під час створення поеми Байрон був закоханий у Терезу Гвіччіолі. Вольтер в «Історії Карла ХІІ» імені коханої Мазепи не називав, а в Байрона вона отримала ім´я Терези.

Звернемося до епіграфу.

Проблемне питання чи все залежить від долі? Чи можна протистояти долі?

Пропоновані відповіді:   «Ні», «Так».

Мазепа, прив’язаний до коня, не може опиратися долі. Не може змінити хід історичних подій (поразку шведів), але зберігає самовладання та береже свою честь і гідність. Можливо «змінити долю»,  якщо маєш віру, силу духу.

Вчитель: Байрон дав світові героя, який став втіленням духу епохи романтизму, символом неспокійної душі, жадаючої  свободи, титанічної особистості - переможеної, але не зломленої.

Мелькіор де Вогює  (франц. історіограф): ”Історія не дала йому корони, як він того бажав. Проте поезія обдарувала його, без його відома, королівством набагато кращим, аніж ті, які має політика. Його супротивники ненавиділи його, проте жінки його любили, церква прокляла його, але поети його оспівали”.

Рефлексiя

- Що вам запам’яталось,

- Що нового ви дізналися,

- Яке враження справила на вас поема Байрона,

- Про що  хотіли  б дізнатися?

Обговорення  оцінок учнів ( за вимогами особистісно зорієнтованої технології).

Домашнє завдання

Письмово обгрунтувати відповідь на питання:

Ким залишиться Мазепа для вас: романтичним героєм чи історичною особою?

 

 

Додатки ( цитатний матеріал для роботи в групах)

Цитати до образу Мазепи - гетьмана	Коментар, висновок ( риса характеру)
«Гетьман-похмурий і старий.           І сам, як дуб той віковий...»
2. « ...обтер коня , розгладив гриву,          ноги й хвіст.»
«Вам, пане, спати вже пора,             А варту буду я нести.»

 

Цитати до образу Мазепи - гетьмана	Коментар, висновок ( риса характеру)
1.  «... відважний дух,             тверда рука»
2.  «… балакав менш        і більш зробив...»

 

Цитати до образу Мазепи - королівського пажа	Коментар, висновок ( риса характеру)
« ... так палко я любив...           Кохав я і коханим був...»
« Я мав гарячу кров дідів,          Що від образи хвилювалась»
« Та я ж не раз , не двічі           Дивився просто смерті в вічі.»

 

Цитати  до образу Мазепи - королівського пажа	Коментар, висновок ( риса характеру)
1.     « Бувало кожного вельможу              З мужів чи хлопців переможу»
2.     «Я був веселий і стрункий»
3.     « Літа, як бачите не вгасили,             В мені ні мужності, ні сили»