Урок: "Минливість вражень імпресіоністів і постімпресіоністів. Живопис, скульптура".".

КОНСПЕКТ УРОКУ МИСТЕЦТВА (9 клас)
​Тема: Минливість вражень імпресіоністів і постімпресіоністів. Живопис, скульптура.
​Очікувані результати та компетентності:
​Предметні компетентності: ознайомити учнів з поняттями «імпресіонізм», «постімпресіонізм», «пуантилізм», особливостями передачі миттєвих світло-повітряних ефектів у живописі та скульптурою цього періоду (О. Роден, Е. Дега); навчити аналізувати твори мистецтва за колоритом і технікою мазка.
​Ключові компетентності:
​Спілкування державною мовою: уміння грамотно оперувати мистецькими термінами.
​Математична компетентність: розуміння законів оптичного змішування кольорів у пуантилізмі.
​Ініціативність і підприємливість: здатність перетворювати власні емоції на художній образ.
​Екологічна грамотність і здоровий спосіб життя: сприйняття краси природи через пейзаж.
​Творча самореалізація: створення власного пейзажу в техніці пуантилізму з передачею оптимістичного настрою.
​Тип уроку: комбінований (засвоєння нових знань та формування практичних умінь).
​Обладнання: репродукції картин К. Моне, Е. Дега, Ж. Сера, В. ван Гога; цифрові чи традиційні матеріали для малювання (фарби — гуаш або акрил, палітра, пензлі різної товщини, ватяні палички або зубочистки для пуантилізму, папір).
​ХІД УРОКУ
​І. Організаційний момент
​Привітання, перевірка готовності учнів до уроку.
​Емоційне налаштування: створення позитивної атмосфери в класі за допомогою короткого обміну добрими враженнями від ранкового ранкового світла чи погоди за вікном.
​ІІ. Актуалізація опорних знань
​Бесіда: Що таке світло і тінь у живописі? Чи можна намалювати не сам предмет, а повітря навколо нього?
​Перехід до нової теми: розповідь про те, як на межі XIX–XX століть художники кинули виклик академічному мистецтву, забажавши зупинити мить і зафіксувати мінливість навколишнього світу.
​ІIII. Вивчення нового матеріалу
​Минливість вражень імпресіоністів (від fr. impression — враження).
​Головна мета: передати миттєве враження від побаченого, гру світла й тіні, рух повітря.
​Особливості техніки: відмова від чорного кольору в тінях, розкладання складних кольорів на чисті відтінки, що оптично змішуються в оці глядача на відстані.

Імпресіонізм і постімпресіонізм у скульптурі — найцікавіші явища, які допомагають ще глибше розкрити цю чудову епоху. Починаючи із кінця XIX ст. і до початку XX ст. відбувався процес формування нового покоління скульпторів, які віддавали перевагу не ретельній деталізації форми, а художньому узагальненню. Змінилося навіть ставлення до поверхні скульптури, на якій зберігалися сліди пальців або стеки майстра. Відчуваючи інтерес до особливостей матеріалу, вони часто віддавали перевагу дереву, природному каменю, глині та навіть пластиліну.

Скульптури цього періоду мали деякі, подібні з живописом імпресіонізму, характерні риси: прагнення до передачі миттєвого руху, розвитку; скульптури наче зняті за допомогою прихованої камери; навмисна пластичність; живе вільне моделювання м’яких форм, що наче стікали. Все це створювало складну гру світла на поверхні матеріалу і відчуття незавершеності. У той же час зросла увага до дрібної пластики, до «кабінетної» скульптури, яка повинна була не просто прикрашати інтер’єр, але й стати органічною частиною єдиного ансамблю в рамках найважливішої для модерну ідеї синтезу мистецтв.

Найбільш яскраво імпресіонізм у скульптурі проявився в роботах М. Россо в Італії, О. Родена і Е. Дега у Франції.

Ви вже знайомі з творами скульптора Огюста Родена. Які характерні риси його творчості ви пам'ятаєте?

Рене Франсуа Огюст Роден (1840—1917 рр.) — французький скульптор. Один із засновників імпресіонізму у скульптурі. О. Роден, дійсно, є одним із стовпів імпресіонізму, якщо розуміти імпресіонізм як величезне духовне явище, а не тільки як творчий метод.

Визначимо розбіжності і подібності О. Родена з імпресіоністами.Розбіжність з імпресіоністами: Створюючи свою художню форму, О. Роден ніколи не ґрунтувався на чисто зорових враженнях, швидкоплинних ефектах. Його твори не підпорядковувалися умовам певного освітлення. Скульптури О. Родена здатні витримувати різне освітлення, тому що їхня об’ємність цілком затверджена, а побудова виконана за суворою «наукою планів».О. Роден прагнув завжди зрозуміти людську сутність, так як людина для художника мала величезне значення. У скульптурних портретах художник не намагався досконально передати індивідуальні риси особистості, застиглі в миті. Його портрети — це відображення біографії через психологічний підхід.

О. Роден

О. Роден. «Бальзак»

О. Роден. «Рука Бога»

На відміну від імпресіоністів, О. Роден захоплювався античністю. Скульптор працював із різним матеріалом. Він був людиною чуттєвою, створював класичні привабливі тіла і прекрасні, навіть ризиковані, пози. На відміну від імпресіоністів, не відвертався від широкої публіки, хоча і міг гірко нарікати нате, що «натовп нічого не розуміє у скульптурі».

Пластика творів О. Родена різноманітна. У багатьох роботах вона схожа на імпресіоністську: форми «розчиняються» у просторі, живуть у повітряному середовищі, ніби взаємодіючи з нею за принципом «взаємопроникнення». Поверхня цих скульптур трепетна — світло і тінь.

Спільне з імпресіоністами:

Стиль праці О. Родена пластичний і рухливий. Він завжди намагався створити свої скульптури близькими до життя, поняття «живописний реалізм» підходить не тільки до імпресіоністичних полотен, а й до ранньої скульптури О. Родена.

Під поняттям «рух» скульптор-митець розумів «не що інше, як перехід від однієї пози до іншої». Ось чому рух в його пластиці не буває на зльоті, а схоплюється в момент насичення енергією. Тут О. Роден — однодумець імпресіоністів, у першу чергу, Е. Дега, хоча, на відміну від нього, художник дбав про витонченість і зовнішню красу моделі, і красу жесту.

Його могутній талант помітно вплинув на багато поколінь скульпторів. Відкриття О. Роденом способів посилення форми і акцентування їх характеристик роблять його мистецтво набагато ширшим від рамок імпресіонізму. Це відкриття таїло в собі необмежені можливості подальшого зростання і розвитку скульптури постімпресіонізму.

Що визначало особливості творчості О. Родена? Уважно прочитайте текст у підручнику і за допомогою ілюстрацій визначте характерні риси реалізму й імпресіонізму у творах скульптора.

М. Россо

Медардо Россо (1858—1928 рр.) — італійський митець, один із засновників імпресіонізму в скульптурі. Народився в Турині. Працював у Мілані і Венеції, а з 1886 р. — головним чином у Парижі, де познайомився з роботами імпресіоністів. М. Россо писав пейзажі й інтер’єри церков. Потім захопився скульптурою. Він створив свій індивідуальний стиль ліплення. М. Россо помічав, що головне — «змусити себе забути матерію», так як «ніщо не матеріальне в просторі». Скульптор прагнув зробити пластику настільки ж динамічною, як саме життя, вважав свої твори «враженнями».

До кінця життя майстер захоплювався створенням портретів-типів. Він прагнув перенести в скульптуру саму сутність імпресіоністичного сприйняття натури: митець зображує у воску, теракоті або в глині не так самі предмети, як враження від них; не тіла, а світло і повітря, що їх охоплює. М. Россо вважав, що головне у творчості скульптора — це передати емоції, показати рухливість внутрішнього світу моделі. Майстер радикально відмовився від використання статичних площин і об’ємів, від традиційної гри світлотіні.

М. Россо. «Ессе Пуер»

М. Россо. «Воротарка і звідниця»

Аморфна маса матеріалу і тіні в заглибленнях його скульптур при уважному розгляді створюють чарівне, дивовижне зображення, засноване на взаємовідносинах скульптури з оточуючими її простором і світлом. Скульптор любив демонструвати свої твори при яскравому сонячному світлі або полум’ї свічки. Він вважав, що рефлекси світла завжди підкреслюють форму, виявляють головну точку зору.

Скульптури М. Россо не мають кругового обходу. Позбавлені чіткого контуру, фіксованих меж, його скульптури виглядають лише з одного боку. Він вважав, що «...навколо статуї не слід крутитися, так само і як навколо картини, тому що не треба крутитися навколо форми, щоб скласти враження про неї».

Висока професійна майстерність скульптора, його обдарування, бунтарський дух дозволили М. Россо мати значний вплив на скульпторів наступного покоління, порівняний лише з впливом О. Родена. Серед його шанувальників були італійські футуристи, які вважали його одним зі своїх провісників.

М. Россо. «Материнство»

М. Россо. «Сарне Альтруі»

М. Россо. «Стара»

У 1880 р. художник і скульптор Е. Дега починає працювати над скульптурами. Окрім того він займається різьбленням та пише вірші. Скульптор Е. Дега звертається до тих же тем, які цікавили Е. Дега як живописця. Героїні його творів — витончені балерини, танцівниці, а також коні, застиглі в граціозних па. Митець ліпив їх з воску і глини, щоб потім використовувати у своїй роботі живописця. Художник втратив зір і використовував ці зліпки як «етюди». «Я колорист за допомогою лінії», — говорив він. Докладаючись на чуття, Е. Дега домагався виразної передачі миттєвого руху, гостроти і несподіванки пози, зберігаючи при цьому пластичну цілісність і конструктивність фігури.

Е. Дега. «Балерини»

Кераміка передає відчуття вогню, і тому виліплена фігура немов корчиться в пекельному вогні. Я думаю, що завдяки цьому фігура стає більш експресивною.

П. Гоген

Ежен Анрі Поль Гоген був не тільки художником, він ще захоплювався керамікою. Як скульптор, П. Гоген вважається найбільшим представником постімпресіонізму. Митець був не самотній у своїй керамічній творчості. У кінці XIX ст. відбулося помітне перемішування класичного мистецтва з елементами ремесла.

Його життя і творчість на Таїті залишили нам не тільки чудові, яскраві картини, але й не менш цікаві твори із зображенням аборигенів і їх культових богів.

Керамічні твори П. Гогена були виліплені руками й мали скульптурно-примітивний вид. Гоген-кераміст, як і Гоген-живописець, поклав початок «примітивізму» у скульптурі.

Бунтарський дух П. Гогена найбільше відбився в його роботі «Овіра», де зображувалася таїтянська кровожерна і жорстока богиня смерті. Культурологи вважають, що скульптор асоціює себе з цією богинею. На її дикість і жорстокість творець проектує свою жахливість і руйнівність.

Створюючи потворний вигляд, скручений силует, гіпертрофовано-велику голову богині, митець ніби протиставляє її європейському мистецтву, його гармонії і «благодаті», вважаючи скульптуру матеріальною реалізацією протесту проти європейського способу життя, релігії, культури. П. Гоген просив на його могилі встановити скульптуру Овіри. У 1979 р. це було зроблено.

Скульптура «Овіри» на могилі П. Гогена

П. Гоген. «Єва»

Таким чином, на зламі XIX—XX ст. в образотворчому мистецтві сформувалися нові напрями: імпресіонізм і постімпресіонізм.

Імпресіонізм мав дві основи: своєрідну живописну техніку і нове для того часу бачення світу. Мить — ось що таке імпресіонізм у живописі. Художники намагалися зафіксувати на своїх картинах світ, що стрімко змінюється; природу, яка сповнена найрізноманітнішими унікальними явищами, здатними вразити уяву; висловити безліч почуттів і передати свої швидкоплинні враження; знайти гармонію між оком глядача і самою картиною. Велике значення вони надавали кольору і його чуттєвій вібрації.

Постімпресіонізм виник у 80-х рр. XIX ст. Митці цього напрямку не дотримувалися тільки зорових вражень, а прагнули вільно і узагальнено передавати матеріальність світу, вдавалися до декоративної стилізації.
​Постімпресіонізм та неоімпресіонізм.
​Постімпресіоністи (В. ван Гог, П. Сезанн, П. Гоген) пішли далі за імпресіоністів: вони прагнули не просто фіксувати враження, а виражати внутрішній світ, структурувати форму або передавати емоції через колір.
​Неоімпресіонізм (пуантилізм): Жорж Сера та Пол Сіньяк розробили науковий підхід до кольору. Вони писали окремими крапками (пунктами) чистих кольорів, які оптично зливалися в очах глядача.
​IV. Практична робота
​Завдання: Намалювати пейзаж у техніці пуантилізм засобами характерних мазків (крапок) і колориту, передати оптимістичний настрій у власній емоції.
​Покрокові рекомендації для учнів:
​Оберіть світлий, теплий і життєрадісний мотив (наприклад, сонячний луг, квітучий сад, яскравий захід сонця чи блакитне небо з пухнастими хмарами).
​Використовуйте яскраву і світлу гаму кольорів (жовтий, помаранчевий, трав'янисто-зелений, небесно-блакитний, рожевий), що викликають радість і оптимізм.
​Не змішуйте фарби на палітрі — наносьте їх на папір за допомогою кінчика пензля, ватної палички або тильного боку пензля у вигляді контрастних крапок або коротких мазків.
​Слідкуйте за тим, як на відстані окремі крапки зливаються у цілісне яскраве зображення.
​V. Підсумок уроку. Рефлексія
​Мінівиставка робіт учнів ("Галерея вражень").
​Обговорення:
​Які труднощі виникли під час роботи в техніці пуантилізму?
​Як колір та світло допомогли передати оптимістичний настрій?
​VI. Домашнє завдання
​Зробіть узагальнення вивченої теми у вигляді порівняльної таблиці: «Живопис імпресіонізму, постімпресіонізму та неоімпресіонізму».

Критерій порівняння ІмпресіонізмПостімпресіонізмНеоімпресіонізм (Пуантилізм)
Основна мета твору Фіксація мінливого миттєвого враження, світла і повітря

Вираження глибших емоцій, структури світу, внутрішнього стану

Науковий підхід до кольору та оптичного змішування
Техніка мазка Рухливий, пастозний, розсипчастий мазокЕкспресивний, різноманітний (від ритмічних мазків до площин)Крапковий (пунктирний) або роздільний мазок
Колорит Світлий, чистий, відмова від чорного кольоруНасичений, символічний, емоційний

Чисті кольори спектру, що оптично зливаються
Видатні майстри К. Моне, О. Ренуар, Е. ДегаВ. ван Гог, П. Сезанн, П. ГогенЖ. Сера, П. Сіньяк