Урок мужності: «Хто вмирає в боротьбі – в серцях живе повіки!» « Шлях звільнення кожної нації від поневолення густо кропиться кров’ю ворожою і своєю».

Урок мужності: «Хто вмирає в боротьбі – в серцях живе повіки!» 

             « Шлях звільнення кожної нації від поневолення

густо кропиться кров’ю ворожою і своєю».

                                                                                             Симон Петлюра

Мета: пригадати події, які відбувалися в країні і на Майдані Незалежності у 2013-2014 роках, розширити знання учнів про революцію Гідності та Свободи; розвивати почуття національної самосвідомості та громадянської активності; формувати розуміння єдності і цілісності України, усвідомлення себе українцем, почуття особистої відповідальності за долю держави, готовність служити Батьківщині та стати на захист державних інтересів країни; виховувати ціннісне ставлення до демократичних свобод, закріплених Конституцією України, усвідомлення цінності людського життя та тих складових частин, які впливають на нього, роблять його багатогранним, плідним і корисним.

Технічні засоби: проектор, мультимедійний екран, цифровий фотоапарат, документальна стрічка про події 2013- 2014 років в Україні.

 

Вчитель. Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний, цивілізований час ХХІ століття. Ми стали сучасниками ще однієї масової трагедії і водночас пам’ятної події для нашої країни.                              

Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.  Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна…

Злата Огневич «Гімн»

21 листопада відповідно до Указу Президента України відзначається День Гідності та Свободи — річниці початку доленосних для України подій

1. Вправа – Асоціативний кущ  « ГІДНІСТЬ і СВОБОДА» (учні висловлюють свої асоціації до данних слів)
2. Робота з словниками

Вчитель.  21 листопада 2013 року уряд України вирішив зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію України з ЄС (підписання мало відбутися 28-29  листопада на саміті Східного партнерства у Вільнюсі).

Відео «як все починалось»

Під вечір 21 листопада люди стали самоорганізовуватися через соціальні мережі. Перша акція розпочалася у Києві на Майдані Незалежності близько 22:00. Під кінець доби учасників мітингу нараховувалось близько 1500 осіб. На Майдан прийшли журналісти, громадські активісти, опозиційні політичні лідери. Стали з’являтися міліція та посилені загони Беркуту. Частина активістів пішла під Адміністрацію Президента України, після чого повернулась на Майдан Незалежності. Люди вирішили лишатися на ніч. Цього дня суд прийняв рішення заборонити встановлення наметів, кіосків, навісів під час проведення акцій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі до 7 січня 2014 року.

Цього дня з’явилась інформація про те, що небайдужі люди вийшли на «євромайдани» також у Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому та Ужгороді

Люди вийшли на мирну акцію протесту проти рішення уряду. Вони не планували ніяких збройних сутичок. Вони просто відстоювали свої права.

У ніч проти 30 листопада   українська влада силами «Беркуту» влаштувала силовий розгін Євромайдану в Києві. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників.  Частина людей, що втікла від Беркуту, заховалась у Михайлівському золотоверхому монастирі на Михайлівській площі.

 На мирних студентів з кийками? Ганьба!

Таке не пробачить країна!

Не вдасться зробити з народу раба!

Не станемо ми на коліна!

 

Кривавий прем’єр і кривавий «гарант»!

Геть руки від мого народу!

Ми – разом! Йдемо на Євромайдан

За наших дітей, за свободу!

 

Бандитам не місце на нашій землі!

Ми житимем в вільній державі!

Хай чує весь світ, хай почують в Кремлі:

ГЕРОЯМ МАЙДАНУ – СЛАВА!!!

 Учень 1.  У 2013-2014 роках в Україні відбулась безпрецедентна подія – народ повстав проти свавілля корумпованої влади. Внаслідок злочинного насильства влади проти громадян мирний протест перетворився на революційний рух, який призвів до корінних політичних змін, і в першу чергу змін у свідомості українців.

Учень 2. З цієї ночі Майдан  перетворився на Єврореволюцію — боротьбу за людську та національну гідність громадян України. І тобі вже люди у великій кількості  вийшли на Майдани по всій Україні не просто відстоювати своє право на Євроінтеграцію,  а право на життя в країні, де поважають честь і гідність кожного громадянина, де немає насильства, де кожна людина має захищені права. Дуже вдало сказано, що, шукаючи Європу, ми знайшли Україну. Єдиний символ Революції гідності – прапор України. Єдиний духовний помічник – національний гімн. Революція відбулася не лише в політичному житті країни. Вона відбулася в нас самих, у нашій свідомості.  «Україна – це територія гідності і свободи»

Учень 3. І тобі вже люди в більшій кількості  вийшли на Майдани по всій Україні не просто відстоювати своє право на Євроінтеграцію,  а право на життя в країні, де поважають честь і гідність кожного громадянина, де немає насильства, де кожна людина має захищені права.

Пісня «Не спи моя рідна земля»

Вчитель.  І вони не спали.  Вийшли і повстали, тому що вперше в історії незалежної України були прийняті закони, які як висловилася Міжнародна організація Transparency International : «знищать будь-які прояви громадської непокори в Україні, покладуть початок репресій і перетворять Україну на диктатуру”.

Учень 4.Протести закінчилися летальними наслідками на  Майдані. Першою жертвою став Сергій Нігоян.

Сергі́й Га́гікович Нігоя́н.  Народився та проживав у селі Березнуватівці Солонянського району Дніпропетровської області. Батько та мати — вірмени, був єдиною дитиною в сім’ї. Родина Сергія Нігояна переїхала жити в Дніпропетровську область з прикордонного з Азербайджаном села Навур, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі. Родина вважалася благополучною, Сергій у селі користувався повагою,  вважався спокійним, працьовитим і справедливим.

Загинув 22 січня 2014 року у віці 21 року  від поранення, спричиненого свинцевою картеччю під час подій біля стадіону «Динамо» на Грушевського під час Європейської революції в Україні. Сергія було застрелено близько шостої години ранку, в момент, коли ще тривало перемир’я між мітингувальниками та «Беркутом».

  Як розповідають, він сам поїхав на Майдан, оскільки мав український паспорт і вважав Україну своєю справжньою батьківщиною. Останнього разу він приїздив додому на свята і знов повернувся в Київ.

Відеоролик «Нігоян декламує вірш Шевченка»

Учень 5. Наймолодший герой Майдану Назар Войтович. Йому було 17 і у батьків він був єдиним.

 Найстрашнішими і найважчими стали події 20 лютого в «Чорний четвер». Мітинг під Радою перейшов в запеклі сутички між протестувальниками і міліцією. Формально 19 лютого в Києві було оголошено перемир’я, проте на ділі протистояння тривали, так як урядові сили порушили перемир’я. А 20 лютого людей, які вийшли на мирний протест, щоб висловити свою громадську позицію, почали без розбору обстрілювати снайпери. Силовики розстрілювали активістів бойовими набоями. Цілились в голову та шию.

Войтович Назар Юрійович Навчався на третьому курсі відділення дизайну Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу, був єдиною дитиною в сім’ї. Назар Войтович поїхав до Києва вночі 19 лютого, а вже наступного дня під час протистоянь на Майдані хлопця вбили з вогнепальної зброї.

З друзями до Києва прибув пів восьмої ранку, а за дві години на дзвінок від мами замість сина відповіла незнайома жінка із Михайлівського собору, яка повідомила, що Назара вбито пострілом у голову. Снайперська куля влучила хлопцеві в обличчя і вийшла через хребет. Зі слів одногрупників ще в середу, 19 лютого, Назар був на парах, а ввечері мав тільки віднести до автобуса, який їхав на Київ, речі для столичного майдану. В останню хвилину чомусь вирішив, що й сам поїде. Це рішення коштувало йому життя.

 Учень 6.

Гурик Роман, 19 років, з Івано-Франківська, студент Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Романа. Загинув у Києві 20 лютого від кулі снайпера. Хлопця поховали в Меморіальному сквері по вулиці Мельника в Івано-Франківську, де розташовані могили січових стрільців та вояків УПА.

 “Зараз або ніколи. Всі на Грушевського. На смерть”, – таким був останній запис на сторінці студента у соцмережі.
«Юнак з очима, які дуже хотіли жити» — такі слова сказав хірург, котрому принесли закривавленого хлопця з великою раною та сильною кровотечею. Він розповів, що це був хлопчина з очима, в яких було шалене бажання жити. А він, як лікар, не міг нічого для цього зробити, бо рана була смертельна.
Дівчина, яка робила усе можливе, щоб врятувати життя юнака, поділилася в соціальній мережі спогадами про останні хвилини життя хлопця: «Поки я притримувала його руку, щоб поставити капельницю, він безтями, рефлекторно, інстинктивно (так як він був в комі через тяжку травму) стиснув мої пальці в своїй долоні. Я ніколи не забуду цю, свого роду, спробу втриматися за життя. Ніколи не забуду це останнє рукостискання. Червоний хрест та мітингуючі, які заносили його на носилках в карету швидкої допомоги, кричали Тримайся! Героям Слава!!!».

Учень 7. Лист до матері
Не чекай мене, мамо, додому,
бо додому я вже не прийду.
не чинив, мамо, зла я нікому,
захищав лиш країну свою.

Не стріляв у людину я, мамо,
бо любити ти вчила мене.
ну, а тих, хто у мене поцілив
людський суд уже не мине.

Ти пробач, що тебе я покинув,
що поїхав в далекую путь.
знаю, снайпер цілився в мене,
а попав в твоє серце і грудь.

А хотілося, мамо, так жити!
я ще зовсім не думав про смерть,
та я мусів так рідна вчинити,
щоби владі сказати цій “Геть!”

Та не плач, моя рідна матусю.
сонце зійде – ти стань на поріг.
Бог одну тебе з горем не лишить
і народ не простить їм цей гріх!

Вчитель. Ми не можемо сьогодні не згадати наших земляків, які з честю віддали своє життя за наше майбутнє.

Учень 1.Сергій Бондарчук.  Вчитель фізики із  Старокостянтинова. 

Сергій їздив на Майдан з 1 грудня, виривався у столицю, тільки траплялися вихідні чи свята. Разом із хмельницькою сотнею базувалися у Палаці Свободи. Сергій брав участь у пікетуваннях, чергував на барикадах, не збирався відсиджуватися. Сергій Бондарчук був смертельно поранений, коли рятував поранених побратимів 20 лютого на вулиці Інститутській в Києві . 

Учень 2. Микола Дзявульський. Вчитель географії та біології із Шепетівки.

Він відправився до Києва відразу ж після силового розгону студентського мітингу на Майдані Незалежності 30 листопада. З тих пір в Шепетівку приїжджав всього кілька разів - на Різдво і Новорічні свята. Він особисто зустрічав, проводжав і опікувався земляками з Шепетівки, які приїздили на Майдан. Жив зі своєю сотнею в Жовтневому палаці. Вранці 20 лютого на вулиці Інститутській куля снайпера потрапила  прямо в серце.

  Учень 3. Олександр Клітинський родом із села Чернелівці Деражнянського району. 

З початку грудня 2013 року був на Майдані у складі Самооборони. В ніч з 18 на 19 лютого 2014 року під час пожежі у київському Будинку профспілок знаходився на 7-му поверсі будівлі, після чого зник.  Його та львів’янина Володимира Топія було тоді офіційно оголошено єдиними загиблими в результаті пожежі. Тіла обох чоловіків волонтери “Пошукової ініціативи Майдану” бачили ще 23 лютого у столичному морзі №1. Але особу Олександра Клітинського відразу встановити не вдалося. Його невпізнане тіло знаходилось в морзі на Оранжерейній до початку квітня

Учень 4. Анатолій Корнєєв. Рудський сільський голова.

Був 20 лютого 2014 на Інститутській. На відеозаписах розстрілу мітингувальників того дня Анатолія Корнєєва востаннє було видно живим. Він був у смарагдовому мотоциклетному шоломі на Містку Закоханих в момент штурму Жовтневого палацу. Куля снайпера влучила йому у серце. Згодом його тіло знайшли нагорі вулиці Інститутської, неподалік від станції метро Хрещатик.

 Учень 5. Артем Мазур У Хмельницькому працював логістом та охоронцем.

 В акціях протесту Євромайдану Артем Мазур брав участь два місяці. Зрідка приїжджав додому. 18 лютого, коли мирний наступ Євромайдану на Верховну Раду перетворився на криваве побоїще, чатовий Самооборони Майдану Артем отримав надзвичайно важкі поранення. Хлопця по-звірячому побили.  Від дня поранення перебував у комі. Родичі планували перевезти його в Чехію або Польщу на лікування, проте 3 березня, не приходячи до тями, Артем помер.

Учень 6. Олександр Подригун народився в селі Залужжя Білогірського району. 

Часто їздив на заробітки, залишаючи рідних вдома, оскільки після демобілізації не знайшовши роботи у рідному селі.  Одразу після побиття 30 листопада 2013 року студентів в Києві, він приїхав на Майдан і став активним учасником революції. 21 лютого 2014 року тут в Києві чоловіка було жорстоко побито. Його знайшли на вулиці Лісовій з розбитою головою та проломленим черепом. Завдані травми були страшні: проламані кістки черепа увійшли в мозок чоловіка. Його привезли до однієї з київських лікарень, але врятувати життя Олександра не вдалося. 23 лютого 2014 року він помер. 

Учень 7. Віталій Васільцов. Народився у селі Гаврилівці Кам'янець-Подільського району.

Віталій був успішним ландшафтним дизайнером. Планував створити навіть дендропарк. На Майдан прийшов після побиття студентів 30 листопада.  Постійно брав участь у зіткненнях з Беркутом. 18 лютого Віталій з групою товаришів пішов до Михайлівського монастиря, де збиралися тітушки. Там у нього влучила куля. 

Учень 1. Володимир Чаплінський навчався у Нетішині на електромонтера.

Після знайомства з майбутьою дружиною пішов служив, а згодом переїхав у Київ. Був на Майдані від самого початку. Уперше Володимир поїхав 2 грудня. Входив у сотню, яку називали “Паровоз - анархія”. Інколи днями не вертався додому, де його чекали дружина і двоє діточок.   20 лютого загинув на Інститутський від кулі снайпера, яка влучила Володі прямо у шию. Не  маючи  жодної  інформації  щодо того, як помер її чоловік, дружині Чаплінського  Світлані довелося  самій шукати свідків загибелі Володимира. 

Учень 2. Людмила Шеремет. У Хмельницькому проживала з 1969.  

Працювала у Хмельницькій міській лікарні лікарем-анестезіологом.  У 1977-2009 роках працювала лікарем-анестезіологом у Хмельницькому міському перинатальному центрі.   Під час Революції гідності брала активну участь у мирному мітингу біля будівлі СБУ у Хмельницькому, коли з території будівлі у людей почали стріляти. Людмила Шеремет отримала важке вогнепальне поранення у голову і померла у лікарні.  

Учень 3. Діма Пагор. Родом хлопець з Чемеровецького району.

Навчався у Кам’янець-Подільському аграрно-технічному університеті. Мешкав у Хмельницькому, працював на автомийці. Був учасником мирного протесту біля будівлі СБУ 19 лютого. Загинув того ж дня ввечері унаслідок вогнепального поранення під час стрілянини зі сторони СБУ. Коли лунали постріли, Діма закривав собою дівчину. Був поранений у голову, невдовзі помер у лікарні. Поховали хлопця у рідному селі.

Учень 4. ДВОЄ НА МАЙДАНІ… (вірш–А.Матвійчука)

Не шукайте таємного змісту,

Просто доля, мов карта лягла:

Двоє хлопців зібралися в місто,

Двоє хлопців з одного села.

 

Незіпсовані, сильні, красиві,

Їм обом ще нема й двадцяти,

Їхні мами ще зовсім не сиві.

Їх просили себе берегти…

І шляхи їх згубились в тумані,

Різні долі, як різні пісні…

Хто ж міг думати, що – на Майдані,

Знов зустрінуться раптом вони.

 

Як від повені вруниться річка,

Так зіткнулись – очима й чолом.

Та в одного в руках єврострічка,

А на іншому – чорний шолом.

 

Двоє хлопців спізнались одразу

І від подиву вклякли немов.

Перший знав тільки волю наказу,

Другий з власної волі прийшов.

 

І дивились – не те щоб привітно,

Але злоби не знала душа,

Та між ними в ту мить непомітно,

Вже лягла неприступна межа…

 

І запахло в повітрі війною,

І накрила Хрещатик імла.

Та між тою й цією стіною –

Двоє хлопців з одного села!

 

І у темному мороці ночі

Ніби промінь з небес зазорів, –

Їм згадалися мамині очі

І прощальні слова матерів:

“Там іконка в кишені сорочки,

Матір Божа на щастя лежить…

Бережіть себе в світі, синочки

І Вкраїну свою бережіть!

 

І ніколи нікому не дайте,

Щоб земля наша кров’ю спливла,

Пам’ятайте про це, пам’ятайте!!!

Ви ж бо хлопці з одного села!”

Вчитель. 22 лютого Верховна Рада України  підтримала Постанову про усунення Віктора Януковича з посади  Президента України. Янукович записав телезвернення, у якому назвав події 18-20 лютого в Україні державним переворотом, порівнявши їх з приходом нацистів до влади у Німеччині. Він назвав депутатів, що вийшли з Партії регіонів, «зрадниками» та заперечив легітимність прийнятих Верховною Радою рішень.

25 лютого 2014 р. Генеральний прокурор України  Олег Махніцький повідомив, що Віктора Януковича оголошено в розшук за підозрою в масових вбивствах людей з обтяжливими обставинами відповідно до частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України.

Учитель. 21 лютого на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями. У жалібних промовах їх назвали «Небесною сотнею». Під час прощання з Героями зі сцени Майдану звучала жалобна пісня «Гей, пливе кача…».

 … Ти бачив як Ангели в Небо летіли?

Так-так, саме в Небо, а не навпаки…

Від пострілів влади отак відлітали

До Бога назавжди вкраїнські сини.

 

Їх кров залишилась не там на Майдані,

А на руках всіх провладних катів,

А сльози батьків потечуть ніби ріки

На всі покоління до «сьомих колін».

 

Сьогодні не в силі і сильні змовчати

Бо кожного серце від болю кричить

Коли на Майдані відспівують СОТНЮ

Що в вічність у славі до Бога летить.

 

Матусі гордіться своїми синами –

Бо душу і тіло зложили своє

За волю народу, що їх не забуде

 

Бо слава козацького роду живе!

Не плачте бабусі, що внуки завчасно

Піднялись до Бога раніше від вас,

Бо тільки Всевишньому знати дорогу

Й коли і для кого настав уже час.

 

Вони ж бо пішли у НЕБЕСНУЮ СОТНЮ

Отак, з висоти, вберігатимуть нас,

Щоб вже не змогли вороги підступити

 

А для України настав слушний час.

 

Одна у них ненька – одна Україна,

Пробачте, для неї віддали життя!

А Вам вона нині вклоняється щиро

За їх виховання й безсмертні серця!

Відео «Небесна сотня. Юні ангели»

(джерело доступу: https://www.youtube.com/watch?v=rlO2NADtEME)

Учитель. Протоієрей Георгій Коваленко сказав: «У Бога немає мертвих, у Бога – усі живі! Господь сказав, що «немає більшої від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх». А зараз запалимо свічки й пом’янемо тих, хто власною смертю виборював свободу й незалежність нашої України. Пом’янемо і Небесну сотню, і тих воїнів, які загинули в зоні АТО. Герої не вмирають! 

Пісня  «А сотню вже зустріли небеса…»
 

 Вчитель. Ми дякуєм вам, хлопці, за життя,

Ми  дякуєм вам, хлопці, за свободу.

Пробачте нас. Пішли ви в небуття,

Та більше не повернетесь додому…

 

Ви йшли за нас, ви йшли на вірну смерть,

Ви не боялися нікого і нічого.

Ви захищали своїх мам, жінок, дітей,

Ви знали що ви робите й для чого.

 

Хто міг подумати, що трапиться таке,

Хто міг подумати, що в мирную годину

підуть батьки ховать своїх дітей,

Які стояли на Майдані за Вкраїну.

 

Небесну сотню прошу вшанувати,

Небесній сотні дякувать до скону.

Це те найменше, що ми можемо віддати,

Щоб ви відчули, як склоняємось до долу.

 

Вас пам’ятати будемо завжди,

Із вами будемо боротись за країну.

За ту країну, де нема брехні й війни,

За нашу й вашу мирну Україну…

А зараз просимо Вас вшанувати героїв Небесної сотні хвилиною мовчання.

Вчитель. Чим була Революція гідності для України? У першу чергу випробуванням на цінність особистості людини, виміром людськості та гідності. Сотні тисяч українців об’єднало прагнення правди. Правди, яка би була основою державного, суспільного, особистого життя. Народ повстав проти брехні, корупції, наруги над волею людей. І вкотре виграв цю битву, адже нікому не вдасться зломити дух гідності та свободи!

 

МОЯ ЗЕМЛЯ — ЦЕ УКРАЇНА!

Учень 1.Моя земля — це Україна!

Це стежка, по якій ступаю я… Це Чорне і Азовське море,

Карпати і Полісся, й шахтарів земля…

Крим і Поділля, і Волинь з Донбасом, Долини квітів і Дніпрова течія… Трембіта й загадкові косогори, Стрімкі потоки, водопади і поля!

Учень 2.Моя земля — це Україна!

Це вишиванка, що веде в життя, Це перша колискова пісня…

Це рідний дім і вишня край села… Це світ краси, історії й талантів,

Де славні лицарі— Сірко чи Кармелюк, Мазепа, а чи й Сагайдачний—

Життя поклали не для наших мук…

Учень 3.Моя земля — це Україна!

Це і бабуся, і маленьке дитинча, Що в сповиточку чує рідну мову

І нею перші промовлятиме слова… Це ті ж слова, що в давнину глибоку Ще прабабусею наспівані колись Про ніжний шепіт почуттів коханих,

Що, наче квіти від нектару, налились…

Учень 4.Моя земля — це Україна! Велич полів, лісів і рік…

Переткана калиною й барвінком, Вишневим цвітом у лелеки крик… Веселка, що завмерла в водопадах, Скупавшись після нової грози… Спів жайворонка, а чи соловейка, Як таїна казкова ранньої пори…

Учень 5.Моя земля — це Україна! Задумуюсь над долею її, Сягаю думкою в глибини

І сьогодення, й сивину віків… Так щиро співчуваю Ненці, Омитій кров’ю й водами Дніпра, У Господа благаю сили,

Щоб, наче птиця Фенікс, ожила!

Учень 6. Моя земля — це Україна!

Невже цю землю можна погубить? Людей її, що тут бажають жити, Чи й на чужині серце їх щемить… Любов не може бути бездіяльна, Тож збережімо наші надбання,

Щоб вже ніхто не смів їх затоптати— Моя земля жива!

 

Вчитель. Минуло шість років  з того моменту, як загинули вони – герої, яких народила революція Майдану. Чим була революція для кожного? Для когось прогулянкою, для когось війною. Але в першу чергу Майдан став випробуванням на цінність особистості  людини, виміром людськості та гідності. “Це революція гідності”, – якось було сказано зі сцени Майдану.

Революція 2013-2014 років – це не протистояння Заходу й Сходу. Це протистояння між тими, хто має гідність, і тими, хто не тільки не має її, а й взагалі не розуміє, що це означає.

Учень 1. Ми бачили  гідність в очах жінок, що відправляли своїх чоловіків у ніч на Майдан і плакали, бо відпускати страшно

Учень 2: Ми бачили гідність у волонтерах-медиках, що виносили поранених під кулями. 

Учень 3: Ми бачили гідність в очах хлопців, що без бронежилетів, у пластикових касках, прикриті самими тільки дерев’яними щитами, захищали барикади на Інститутській, Європейській, Прорізній. Хто, ризикуючи, лягав на залізничну колію, щоб не пустити війська в Київ.

 Учень 4: Ми бачили гідність у людях, котрі, незважаючи на мороз і блоковане метро, несли їжу й медикаменти на Майдан і в шпиталі. Ми бачили гідність українського офіцера, котрий беззбройний ішов на озброєних окупантів.

Учень 5: Ми бачили гідність журналістів й операторів на Майдані.

 Учень 6:  Ми бачили гідність у священиках, які повернули віру в те, що Церква може бути разом з народом.

Учень 7: Україна заплатила й продовжує платити  надзвичайно високу ціну за те, щоб Гідність була першою із чеснот українців, нашої політичної еліти.

 Вчитель. А зараз я попрошу на ангелах написати ваші надії та сподівання в пам'ять «Небесної сотні»

Україна  –  сильна і могутня!
Береже нехай Її Господь.
В Неї світле і святе майбутнє,
Українським серцем є народ.

Б’ється вільно українське серце,
Усім бідам, ворогам на зло
Знайде сили і не розірветься,
Якби гірко й тяжко не було

.
І нехай на світі кожен знає,
Чують всі, дорослі і малі,
Українське серце не вмирає
Буде вічно битись на землі!!!

ПІДСУМОК

 Вчитель. Ви частинка народу. Без вас, без усіх нас немає ні народу, ні історії. І нам творити нову історію держави, що займе належне місце серед вільних і рівних країн планети. Ще в І столітті н.е. римський державний діяч, філософ Цицерон  сказав: «Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що вона твоя».

Вчитель. Подумайте, і дайте відповідь, продовживши речення  «Для мене Україна це ….»