Урок мужності та патріотизму "Крути - честь і трагедія України"

 

  Тема: «Крути – честь і трагедія України»

  

  Мета: охарактеризувати події, які започаткували Українську революцію; проаналізувати розвиток українського руху в цей період; пояснити, як розпочався процес формування Студенського куреня; розкрити хід бою під Крутами, та його наслідки для України; розвивати вміння учнів здобувати інформацію за різними історичними джерелами; виховувати в них почуття патріотизму, повагу до українських героїв, котрі у 1918 році розпочали боротьбу за державність України.

 

(У записі чути дзвони)

 

Педагог.  Доброго дня, шановне товариство. Сьогодні ці  сумні дзвони нагадують нам про трагічну подію в історії України, трагічну і водночас героїчну – битву під Крутами.

   Кажуть, що історія не повторюється. Але деякі її події, в тому числі і трагічні, мають щось спільне. Червень 1651 р. Вже який раз Польща іде війною проти вільної України. Страшна битва між поляками і козаками Хмельницького відбулася під Берестечком на Волині. 300 запорожців, що окопалися на острівці серед боліт, цілу добу відбивалися від багатотисячного польського війська, загинули всі до одного і не заплямували козацької честі.  

 29 січня 1918 року. Маленька станція Крути на Чернігівщині. І знову бій. І знову 300. І знову в ім'я ідеї, в ім'я Батьківщини.

  Отож, розпочинаємо урок мужності: «Крути – честь і трагедія і України»

 

 

 

Захід починається з відео «Пам’ятай Крути»

 

Ведучий 1. То що саме сталося в цей день, 101 рік тому?   Згадаймо про героїв Крут, про той найдорожчий скарб України, про синів, що без жалю віддали своє молоде життя для її добра і слави, за волю і щастя свого народу.

 

 

Ведуча 2. У княжім Києві старім з могил устала давня слава,

                 Воскресла в сяйві золотім своя держава.

 

 

Ведучий 3. Але з Московщини вже  йшов

Одвічний ворог України ...                       Гостинці ніс: кайдани й кров.

 

Ведуча 4. Три сотні вийшло юнаків - Напів дітей у сніговії

                   Спинити хід більшовиків

                   На Київ.

 

Ведучий 1. На цей лицарський славний чин   Повела їх душа героїв...

                   На десятьох ішов один

                    До бою.

 

Ведуча 2.   І впали всі за рідний край,

Де бій горів кривавий, лютий...

В річницю смерті їх-згадай

 Про Крути.

 

Ведучий 3. Радій в цей день, хай не тече

По твоєму личку слізка - перла... Умерли ж вони за ту, що

Ще не вмерла.

 

Ведуча 4. 1917-1920 роки це роки боротьби українського народу за свою державність. 25 жовтня в Росії більшовики на чолі з Леніним здійснили переворот і захопили владу.

Вони заявили що кожний народ, який входить до складу Росії має право на самовизначення - тобто обирати самостійно свій шлях - бути в складі Росії чи будувати незалежну державу. А насправді більшовики як і царський уряд хотіли єдиної неділимої Росії. Як же їм бути без українського хліба, вугілля та іншої сировини?

В березні 1917 р. в Україні було проголошено утворення Центральної ради яку очолив М. Грушевський.

Центральна Рада не підтримала більшовицького перевороту.

Більшовицька влада в Росії стала безсоромно втручатися у внутрішні справи України.

 

Ведучий 1. Свідченням того став грізний ультиматум Центральній Раді від 17 березня 1917 р. Раднарком Росії вимагав від Центральної Ради визнати радянську владу на Україні. Уряд України відкинув цю та інші вимоги.

В Україну рушили численні більшовицькі війська під командуванням колишнього царського полковника Муравйова. До російських окупантів приєднувалися місцеві більшовики. Серйозна загроза нависла над Києвом. Збройні сили Центральної Ради були незначні і ненадійні.

Невеликі загони українських патріотів під натиском переважаючих сил противника поспішно відступали назад.

На жаль, лідери Центральної Ради гальмували, створення Української армії. Зокрема М. Грушевський вважав, що революція відкидає всяку потребу у створенні власної армії, хоча у 1917 р. українських солдатів налічувалося  понад 4млн. чол. 

 

Ведуча 2. Більшовики захопили Харків, Полтаву... в цей же час генеральний секретар з військових справ УНР Микола Порш демобілізував усі частини регулярної української армії.

 5 січня 1918 р. на зборах студентів молодших курсів Київського університету святого Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення студентського куреня Січових Стрільців. Незабаром з'явилося  у київських газетах звернення до українського студентства.

 

Вибігає юнак з дзвоником і листом у руках

 

 «Чорна гайворонь, обсіла нашу Україну! Російсько-большевицька грабіжницька орда,  щодень робить у нас нові захвати. Українська фракція центру Університету Святого Володимира кличе студентів українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові…                                             Хай кожен студент – українець пам’ятає , що в цей час злочинно бути байдужим….. Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддавати, може останню послугу тій великій будові, яку ж ми самі будували – Українській державі! Записуйтесь до «Куреня Січових Стрільців», який формується з студентів Університетів….»

 

 

Ведучий 3. Всупереч радянським теоріям, вступ до  куреня був винятково добровільним. До  новоствореного куреня навіть вступили учні старших класів української гімназії  імені Кирило-Мефодіївського

                 братства м. Києва.

 Без будь - якої військової підготовки, погано, озброєні юнаки під керівництвом студента - сотника Омельченка 27 січня 1918 р. вирушили на фронт. Наступного дня о 4 годині ранку вони зупинилися на залізничній станції Крути, що за 18 км. від Ніжина.

З ними було 250 учнів старшинської школи та майже 40 гайдамаків.

 

 

Ведуча 4.                     Не цвіли ще яблуні духмяні,

Не пишались вишнями сади,

Як рушали юнаки – кияни

 Боронити села і хати

 Триста їх, як цвіт рясний, весняний,

 В снігових заметах залягло.

                                   В їх серцях одне палке бажання

                                   Й в лютий холод полум'ям цвіло.

                                   Захистити Матір – Україну

                                   Від орди червоних москалів.

                                    Триста їх - спинили орд лавину

                                    На порозі рідної землі.

Ведучий 1.  Настав холодний похмурий ранок 29 січня.

О 9 год. розвідка донесла, що більшовики наступають, невдовзі розгорівся кривавий бій. Проти 300 молодих борців за волю України наступало 6 тис. досвідчених  вояків - матросів Балтійського флоту.

Бій був запеклим тривав до полудня. Молоді воїни билися відчайдушно, виявляли зразки хоробрості. Та сили були надто нерівні.

Побачивши безперспективність подальшої битви, командир юнацького куреня дав наказ відступати.

Але поки дійшло це слово з одного боку колії де були юнаки старшинської школи, на протилежний, до студентів, хтось замінив слово «відступати» на «наступати».

 

Ведуча 2. Юнаки - курсанти відійшли назад, а студенти кинулись вперед... На смерть. Пішли на ворога з багнетами, бо набоїв уже не було, і падали в невірному бою. Коли загоріла ніч на Крутянських полях лежали сотні трупів. 28 студентів потрапили в полон. Студентів та гімназистів страшно катували,  а потім розстріляли у дворі станції Крути.

Перед смертю гімназист – галичанин Григорій Пипський заспівав «Ще не вмерла Україна».

 

 

Ведучий 3. Учасник бою під Крутами В. Михайлик так описує перебіг бою:

 

« Мені видно було чорні, густі навали матросів, що пішли в наступ.

Затріскотіли скоростріли, рушниці. Падали на сніг по одинці чорні постаті, але інші підходи все ближче і ближче.

 Над нашими окопами, станцією свистіли ворожі кулі . але хлопці тримались міцно. Посилали до потягів по набої за півтори верстви, вистріляли їх і знову посилали, аж поки тривожне «Нема набоїв», «псуються скоростріли» пролетіло по окопах. А тут чорні постаті знялися з криком «Ура!» і все змішалося. Багнети ставали червоними від крові. Почався швидкий уже не організований відступ до потягів, а москалі із криком «Ура!» кинулись до станції, яку охороняло 50 студентів, ті, що не вміли стріляти. Два вагони для поранених були переповнені, відвели третій. Сестри і санітари поспіхом перев'язували поранених. Потяги рушили під вогнем ворога."

 

 

Дівчина декламує вірша

Ще юнаки, ще майже діти,

 А навкруги і смерть і кров,

На порох стерти, перебити!»

Іде на Київ Муравйов

Полків його не зупинити,

    Та рано тішаться кати

    Коли стають до зброї діти,

   Народ цей не перемогти!

 

 

 

 

 

 

 

Ведуча 4. У бою під Кругами загинуло майже 300 чол., хоча до нашого часу збереглися тільки імена тих , хто був похований на Аскольдовій могилі

 

 

Сотник Андрій Омельченко                             Головощук

Володимир Шульгин                                        Чижів

Лука Дмитерко                                                          Кирик

Микола Лизогуб                                                        Андрій Соколовський

Олександр Попович                                                  Микола Корпан

Андріїв                                                                       М.Ганькевич

Божко-Божинський                                                  Євген Тарнавський

Ізидор Курик                                                            Гнаткевич

Олександр Шерстюк                                               Григорій Пипський

 

 

Ведучий 1. Уже після очищення Києва від більшовицьких банд почалися розшуки останків полеглих під Крутами. Кілька десятків понівечених трупів було знайдено й перевезено до Києва. Два дні родичі й батьки розпізнавали своїх близьких у вагонах, що стояли на залізниці. Юначі тіла було понівечено й спотворено так, що рідні матері не могли впізнати своїх дітей. Одна мати знайшла свого сина лише по монограмі на вишиванці.

 

(Виконується пісня «Виряджала  мати сина під Крути із дому»)

 

Ведуча 2. Десятиліттями намагались витравити у народу пам'ять про Крути.

Болісними споминами залишилась вона на Наддніпрянщині. Тому й не друкувався понад 70 років вірш молодого тоді ще поета П.Тичини «Пам'яті тридцяти» опублікований в газеті «Нова рада» в березні 1918р. Побачив цей вірш світ аж у 1989 р.

 

 

 

Ведучий 3.

На Аскольдовій Могилі

 Поховали їх-

Тридцять мучнів українців,

 Славних молодих...

 На Аскольдовій Могилі

Український цвіт!

 По кривавій по дорозі

 Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадницька рука? –

 Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро - ріка.!.

 На кого завзявся, Каїн?

Боже, покарай! –

Понад все вони любили

Свій коханий край.

 Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих –

На Аскольдовій Могилі

 Поховали їх.

 

 Ведуча 4. 1934 року могили героїв на Аскольдовому цвинтарі були зрівняні із землею. І лише в 1991 році ентузіасти зі Спілки української молоді встановили на станції Крути березовий хрест із терновим вінком.

А в 1996 році з'явився земляний пагорб Слави та меморіальна дошка. У 1998 році закладені капсули із землею від областей України, м. Києва, Криму, а 25 серпня 2006 року відкрито меморіал Героям Крут.

Схилімо голови перед подвигом героїв Крут

і вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання.

(звук метронома)

 

Ведучий 1.      Крути! Крути! Вас нам незабути.

       В мільйонах українських сердець

       Ще тисячоліття буде пломеніти

       Ваш славетний, мужній, героїчний герць.

Ведуча 2.        Ви стали прикладом усім,

                         Про Вас нікому не забути

                         В понурій темряві віків

                         Світити будуть завжди Крути.

 

Пісня «Впав на землю січневий мороз»

 

Педагог.    

                 Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. 19 березня 1918 року за рішенням Центральної Ради було вирішено урочисто перепоховати загиблих воїнів-студентів  на Аскольдовій могилі. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним. Хоча пізніше радянська влада почне таврувати їх зрадниками.

101 років тому 300 «мучнів українських» пішло в безсмертя. Юнаки - герої показали приклад мужності, відданості і незборимості духу.    

  Герої не вмирають, вони живуть у пам'яті, справах наступних поколінь.

Будьмо патріотами, любімо свою багатостраждальну матір - Україну. Сьогодні вона, як ніколи, потребує нашої допомоги.

Слава Україні !