Урок мужності "За Свободою - аж до неба! А за Гідністю - до межі..."

 

 

 

 

 

 

Авторський сценарій

Уроку мужності

з використанням

місцевого пошукового матеріалу

«За Свободою – аж до неба!

А за Гідністю – до межі…»

 

 

 

 

 

 

Підготувала:

 Фецич С.В.,

 педагог-організатор

Ковалівської  ЗОШ І-ІІІ ступенів

Монастириського району

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета:

• зберегти та донести до учнів об’єктивну інформацію про доленосні події в Україні початку ХХІ століття,  розвивати бажання стати гідними громадянами України;
• вшанувати патріотизм і мужність громадян, які у листопаді 2013 року-лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів України та її європейського вибору;
•  ознайомити школярів з постатями земляків, які після подій Євромайдану  пішли в АТО і загинули;
• прищеплювати любов до Батьківщини.

 

Оформлення:

презентація «За Свободою – аж до неба!  А за Гідністю – до межі…»

 

Педагог-організатор:                                                                                                                 

                                                                                                                       Слайд 1

Слава Україні!

21 листопада 2013 року уряд України вирішив зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію Україна - ЄС (підписання мало відбутися 28-29  листопада на саміті Східного партнерства у Вільнюсі). Пізно ввечері на знак протесту проти такого рішення уряду на майдані Незалежності в Києві почали збиратися люди.  Народний  протест розвинувся в національну революцію. 

        Дуже вдало сказано, що, шукаючи Європу, ми знайшли Україну. Єдиний символ Революції гідності – прапор України. Єдиний духовний помічник – національний гімн. Революція відбулася не лише в політичному житті країни. Вона відбулась у нас самих, у нашій свідомості.  «Україна – це територія гідності і свободи». Такими нас зробила не одна, а дві революції – Майдан 2004 року і Революція 2013 року, Революція Гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи. 

Лінійку, приурочену до Дня Гідності та Свободи,  оголошую відкритою.  (звучить Гімн України)                                                                                Слайд 2

                                                                                     

 Боротьба не за щастя  вже навіть іде - за життя! Бо його забирають.

 Нас Надія веде, нас ідея веде за свободу для рідного краю.

  Українцю, поглянь, там побили жінок!Глянь, вже люди ховаються в храмі!

 Де таке ще траплялось, коли це було, аж в такому нестерпному стані?..

 Так чинили лиш варвари, злісні хани, лиш від них люди в церкві ховались.

 А сьогодні це власні привладні пани вже над нами так само знущались!

Слайд 3

Ведуча : Указом Президента України від 13 листопада 2014 року, з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного  та майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку ХХІ століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року-лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів України та її європейського вибору, встановити в Україні День Гідності та Свободи, який відзначати щорічно 21 листопада. До слова, в українському календарі  таке свято вже було. 19 листопада 2005 року  Указом ІІІ Президента України В.Ющенка було встановлено відзначати День Свободи 22 листопада. Однак його наступник Віктор Янукович  у 2011 році скасував його, об’єднавши з Днем Соборності, яке випадає на 22 січня. Отож, як бачимо,   це державне свято  пов’язане із   далеко непростими історичними та політичними  обставинами. А я надаю слово вчителю історії, який розповість нам про наступні історичні факти, пов’язані з Днем Гідності та Свободи.

 

Вчитель історії:

2014 рік. Вже перша річниця Євромайдану була позначена конфліктною ситуацію між громадськістю і владою. У Києві родичі героїв Небесної сотні освистали Президента України Петра Порошенка в ході покладання главою держави квітів, висловивши обурення безкарністю винних у вбивствах на Майдані. Лише після цього інциденту Порошенко прийняв рішення присвоїти загиблим званням Героїв України.

В Одесі на День гідності була  спроба активістів розбити наметове містечко під будівлею обласного УВС по вул. Єврейській, але вони були відтиснені звідти працівниками міліції^.. Заходи із вшанування загиблих на Майдані пройшли також в інших містах України - Львові, Тернополі, Чернівцях, Сумах, Кіровограді, Запоріжжі, Дніпропетровську, Харкові, Миколаєві, Рівному.

2015 рік. Друга річниця була позначена ще гострішими конфліктами, а в ряді ЗМІ обговорювалася можливість початку «Третього Майдану».

У Кривому Розі напруження було викликано фальсифікаціями на місцевих виборах на користь депутата від «Опозиційного блоку» Ю. Вілкула. Акції протесту розпочалися 17 листопада  і станом на 21 листопада конфлікт лишався невирішеним, на народне віче 22 листопада до Кривого Рогу приїхали Семен Семенченко, Володимир Парасюк, Андрій Садовий.

У Херсонській області напередодні річниці виник конфлікт між активістами громадянської блокади Криму та працівниками правоохоронних органів, внаслідок якого 6-7 людей отримали травми, зокрема журналістка каналу ATR Гульсум Халілова. Конфлікт стався після підриву невідомими особами електроопор у Генічеському та Чаплинському районах 20 листопада. Конфлікт спонукав кримських татар до проведення 21 листопада акції протесту під Адміністрацією Президента у Києві.

Тим часом у Києві правоохоронці блокували підхід до пам'ятного хреста на алеї Небесної сотні, викликавши невдоволення громадян, що прийшли вшанувати пам'ять загибли. Увечері того ж дня активісти зірвали запланований концерт на Майдані Незалежності, обурені тим, що річницю Майдану відзначають як свято.

 

Ведуча: Акції на підтримку євроінтеграції в Києві, які розпочалися 21 листопада 2013 року,  назвали «Євромайданом», але цей термін передавав її суть тільки до ночі з 30 листопада на 1 грудня, коли за наказом українського режиму протестувальників розганяв спеціальний  підрозділ «Беркут». З цієї ночі Майдан  перетворився на Єврореволюцію — боротьбу за людську та національну гідність громадян України. 
 

                Україно, моя ти єдина!

                Київ – місто, це гідності дім -

                Тут зібралась твоя вся родина

                І мільйонів сердець чути тут гучний дзвін

                Ми – сини твої, доньки й онуки

                Нас одна лиш поєднує ціль-

                Жити в вільній, прекрасній країні,

                Європейські закони хай панують у ній.

                Бо давно ми всі є європейці

                І Європа в душі є у кожного з нас.

                Ми не хочем терпіти наруги

                Хай найшвидше настане довгожданий цей час!

 

Ведуча. Отож  в першу чергу Майдан став випробуванням на цінність особистості  людини, виміром людськості та гідності. «Це революція гідності»,  - якось сказав зі сцени Майдану Олег Тягнибок.
 

 Голова Великої учнівської ради:

 Гідність,   за визначенням,  – це поняття моральної свідомості, яка виражає уявлення про цінність усякої людини, як моральної особистості, а також категорія етики, яка означає особливе моральне ставлення людини до самої себе, і ставлення до неї з боку суспільства, у якому визнається цінність особистості.
Поняття гідності вживається в законодавствах багатьох країн та в міжнародному праві, зокрема, у Цивільному кодексі: гідність визнано особистим немайновим благом, 201-ша стаття; задекларовано право на повагу і недоторканність «гідності та честі» фізичних осіб, пункти 1,2 297-ї статті; зафіксовано право фізичних осіб звернутися до суду з позовом про захист їх гідності та честі, третій пункт 297-ї статті; 
приниження честі та гідності фізичної особи визнано моральною шкодою, яка підлягає відшкодуванню, 23-тя стаття.

 

Коли ріка в нестримному розгоні

Весною рине в моря широчінь,

Ніщо не стане їй на перепоні,

Не перепинить пристрасних стремлінь.

Як довго тиснути на зігнуту пружину,

Вона розпрямиться - і лиха начувайсь.

І ледве чи хто стримає лавину,

Якщо вже покотилась-полилась.

Мільйони сніжних клаптиків - лавина.

Мільйони нас - нескорений народ,

Де кожен - з гордим іменем ЛЮДИНА

 І кожен не манкурт, а патріот.

Нас панство сите тихо зневажало,

Тримало в незнанні, як у багні.

І гідність людська врешті решт повстала,

Прорвала греблю тиску і брехні.

За власне право жити і радіти,

Самим свій шлях і долю вибирать.

За те, щоб матір шанували діти

І щоб ніхто не смів її зайнять!

У лоні України - центр Європи.

Не зрадимо ж омріяній меті!

Ми вільні люди, не тупі холопи,

Свобода нам - що сонце у житті.

Людська ріка в революційнім вирі

Змела стіну обману і підлот.

...Хай сплине час, і в злагоді і в мирі

Ще буде гідно жити цей народ!

                                                           Ірина Васильківська, 21.11.2016 р.

 

Ведуча: Революція 2013-2014 років, на моє переконання, стала  не  лише протистоянням Заходу й Сходу, не протистоянням  України й РФ – це протистояння між тими, хто має гідність, і тими, хто не тільки не має її, а й взагалі не розуміє, що це означає.
Тільки той, хто має гідність, може знайти в собі сили робити те, що вважає за потрібне, незважаючи на страх. Страх померти.
Ми  бачили  гідність в очах жінок, що відправляли своїх чоловіків у ніч на Майдан і плакали, бо відпускати страшно, а не відпустити ще страшніше.  

Ми бачили матерів, жінок, коханих, які відпускали  своїх чоловіків на захист України. Ми і зараз бачимо жінок, які на передовій.

 Ми бачимо волонтерів, які , завдяки своїм зусиллям та  при підтримці народу, всього світу створили армію України, якої уже майже не було.

Ми бачимо робітників заводів, які цілодобово ремонтують, створюють нове озброєння.

Ми бачимо наших учених, медиків, артистів, які теж у всякий спосіб допомагають своєму  народу.                                                                                                  

Ми теж своїми листами, малюнками, благодійною допомогою робимо усе можливе для збереження, відвойовування миру.                                                                                                       

                                                                                                                  Слайди 4,5,6

 

І принагідно, я хочу сьогодні подякувати  всім, хто долучився до еколого-благодійної акції «Наша школа – воїнам АТО», кошти  від якої волонтери школи передали вдові та дітям колишнього учасника АТО Р. Дерев'яника. Це учні 1, 2, 7 та 9 класів, які найбільше здали макулатури, до них долучилися  волонтери 3,4, 5, 8 класів. 

                                                                                                                   Слайд 7
Ми  бачили  гідність у волонтерах-медиках, що виносили поранених під кулями.  Але  не бачили  гідності в тих представниках "правоохоронних" органів, котрі прицільно стріляли в Червоний Хрест.
Ми  бачили  гідність в очах хлопців, що без бронежилетів, у пластикових касках, прикриті самими тільки дерев'яними щитами, захищали барикади на Інститутській, Європейській, Прорізній. Хто, ризикуючи, лягав на залізничну колію, щоб не пустити війська в Київ.
І немає  гідності в тих, хто маючи на руці годинник за 600.000 доларів США, платив по 200 гривень тітушкам, що пробивали голови молотками захисникам демократії в Україні.
Ми  бачили  гідність у людях, котрі, незважаючи на мороз і блоковане метро, несли їжу й медикаменти на Майдан і  шпиталі.

Ми  бачили  гідність українського офіцера, котрий беззбройний ішов на озброєних окупантів. 
Ми  бачили  журналістів і операторів на Майдані, які, ризикуючи своїм життям, готували репортажі з місця буремних подій.
Ми  бачили  кримських мусульман, котрі запропонували православним українського патріархату правити служби в своїх мечетях,  Ми  бачили  гідність у священослужителях, які довели, що Церква  разом з народом.
 

Що є негідно?  Негідно – роздягати людину на морозі.  
Негідно – викрадати людей із лікарень, вивозити в ліс і катувати.  
Негідно – убивати людей тільки тому, що вони спілкуються державною мовою й носять на собі символіку країни, у якій проживають. 

Негідно жити у захмарних  статках, мати власні мощі святих, власні церкви, тримати мільйонні кеші під подушками  на фоні тотального зубожіння власного народу.
Негідно – зневажати народ, частиною якого є ти.
Україна заплатила і продовжує платити  надзвичайно високу ціну за те, щоб Гідність врешті-решт  колись стала  першою із чеснот українців, що входять до числа  нашої політичної еліти. 

Учасники подій Революції Гідності, в тому числі і наші односельчани, стверджували, що в Києві в ті буремні дні панував дух братерства, відчайдушності, безстрашності. Тому й не дивно, що на хвилі героїзму значна частина майданівців стали продовжувати почату справу боротьби на Сході України.
 

Я пишаюсь тобою, мій рідний народе, 
Бо заради Вкраїни, за гідність й свободу, 
Прості люди безстрашно опліч устали, 
Проти звірства і хамства влади повстали.
 Вони кулі ловили палкими серцями, 
І посмертно для інших стали взірцями, 
Зупиняли автівки та потяги тілом, 
Вголос думку народу сказати посміли!!! 
Слава нашим героям – небесної сотні! 
Слава тим, хто країну з пітьми та безодні 
Своїм прикладом зрушив у напрямку світла, 
Шанс для здійснення мрій надав заповітних! 
Українці, прошу вас, не дайте зламати 
Свою гідність і честь, не дайте топтати 
Своє прагнення жити достойно в державі, 
В пам’ять тих, хто загинув. Вічна їм слава! 

                                                                                                               Слайд 8                       

 Пісня «Небесна Сотня»                                                          

Ведуча 1: Шановна шкільна родино! Сьогодні ми зібралися тут, щоб схилити низько голови перед  подвигом  нашого  народу і пам’яттю  українців, яких було вбито у мирний, цивілізований час ХХІ століття. Ми з вами вшановуємо пам'ять героїв різних історичних подій, і цей трагічний реєстр скорботи  сьогодні доповнюють мученики Небесної Сотні та  полеглі герої україно-російської неоголошеної війни. Гібридна війна  лише на Тернопільщині  скосила понад 100 життів. Вважається, що війна починається тоді, коли неможливо запам'ятати і навіть порахувати всіх загиблих. У нашій країні війна триває вже 4 рік, але мені дуже хочеться зберегти ім'я кожного загиблого учасника так званої  антитерористичної операції на сході України. Герої не вмирають лише в тому випадку, якщо жива пам'ять про них. Збережемо її разом!

 

За свободою аж до неба,

А за гідністю - до межі,

Холод, відчай - стояти треба,

 Тільки гострять уже ножі.

 За надією на край світу,

За майбутнім - останній крок,

Та палючим овіє вітром,

Поруч палець зведе курок.

Забагрянило овид темний

Загорілася хижа ніч,

Тільки око іще недремне

Поміж сотень палких облич.

І сльоза упаде під ноги,

Синьо-жовтий здригнеться стяг,

На безмежних гірких дорогах

Наша гідність - то дар звитяг.

 

Сьогодні я хочу продовжити естафету пам’яті, яку  ми розпочали  з учнями  9 класу напередодні Дня захисника України, під назвою «Небесне воїнство України» і ознайомити присутніх із учасниками Єврореволюції, які згодом добровольцями пішли на фронт, і вже не повернулися з поля бою.

 

Моя хата не скраю, тому і вмираю  я за Україну,
Її честь та славу. Пробач мені, мамо, що тебе покидаю,
Бо мушу йти на війну. Проти осатанілої зграї.

Хто зна, чи вдасться мені тебе ще побачить. Та я сподіваюсь,
Що одного ранку прокинешся,  та й мене пробачиш.                      
Пробачиш та й заплачеш,
Сліз не жаліючи, обмиєш ти ними усю Україну,
Україну нову, сильну, в якій брат за брата 
Йшов під кулі навпростець,  не боячись ката.
Ти подивишся навколо -   все не так, як було.
Хоч мене й немає поруч.  Знай, що я, сумую…

                                                                                                                  Слайд 9

Ведуча:

Гулько Олег Васильович, житель Заліщик  - перший із майданівців, хто загинув  на фронті    у липні 2014.  Про це наступний наш сюжет.  Слайд 10                                                     

Народився  9 лютого 1972 року в м.  Заліщики. Середню освіту здобув у Заліщицькій середній школі імені Осипа Маковея, продовжив навчання у Кременецькому лісотехнічному технікумі, Заставненському училищі. Після навчання пішов в армію, отримав звання сержанта. Працював будівельником. Всю зиму, повернувшись із закордону, провів на столичному Майдані у складі 7-ї сотні Самооборони Майдану, а в травні вирушив воювати на схід. Рідним про це не сказав, щоб не хвилювалися. Мама дізналася, що Олег у гарячій точці лише тоді, коли отримала звістку про його смерть. Загинув над ранок у понеділок 7 липня 2014 біля міста Щастя під Луганськом від пострілу в спину. 8 липня у Києві в Українському домі з Олегом прощалися друзі-майданівці. Звідти автобус із тілом загиблого вирушив на Тернопільщину, до рідного містечка тіло Олега Гулька привезли в середу. Єпарх Бучацький владика Дмитро Григорак відправив поминальну панахиду. На прощання і похорон прийшло майже дві тисячі жителів міста та довколишніх сіл. Поховали Олега Гулька 10 липня в Заліщиках. В Олега залишилась рідна сестра Наталя, кохана Божена, двоє племінників.

Ведуча. Указом Президента України № 109/2015 від 26 лютого 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Костюк Віталій Валерійович. Позивний «Улибка». Історія короткого життя цієї  надзвичайно доброї людини може слугувати сюжетом для написання цілого роману. Вона сповнена злетів і падінь, втрат і нереалізованих мрій.

                                                                                                                     Слайд 11

Народився  боєць батальйону спецпризначення «Донбас» 25 січня 1976 р., с. Нова Могильниця Теребовлянського району. Мама родом із даного села, батько - зі Львівщини. Першу чверть першого класу провчився в Новій Могильниці, потім із родиною виїхав у Тюмень ( батьки працювали на будівництві Байкало-Амурської залізничної магістралі), де закінчив восьмирічку. Його мати тяжко захворіла і невдовзі після повернення до України померла, батько залишився на БАМі, де одружився вдруге і згодом переїхав до російського міста Новгорода. Тоді йому було 14 років.  Десятирічку закінчував у Теребовлі, вчився в середній школі № 1.

        У 1993 році, здобувши спеціальність зварювальника, невдовзі був призваний на строкову військову службу, яку проходив у частині Збройних Сил України, дислокованій у місті Феодосії Автономної Республіки Крим. Після звільнення у запас спочатку спробував зайнятися підприємництвом, відкривши кіоск у рідному селі. Згодом працював будівельником в Одесі та Києві, а потім – вирішив податися на заробітки за кордон. У Москві його творча натура й золоті руки швидко знайшли застосування – він став майстром із виготовлення та встановлення меблів. Здавалося, у столиці Росії він знайшов своє щастя: офіційне працевлаштування, пристойне житло, нарешті – дівчина-москвичка, з якою у нього зав’язалися романтичні стосунки і на прохання якої він почав оформляти документи на отримання російського громадянства…

Від початку Революції Гідності Віталій уважно стежив за подіями в українській столиці, часто розмовляв про це із двоюрідною сестрою-киянкою Наталією, і, за її словами, він страждав від різкого контрасту між тим, що тоді відбувалося в Києві, і тим, як ці події висвітлювали російські ЗМІ… А потім почалася анексія Криму, і він побачив на телеекрані військове містечко, у якому колись служив – у облозі «козаків», «ополченців» і «зелених чоловічків»... Віталій не приховував свого обурення і не розділяв утвореної пропагандою атмосфери ейфорії серед московських колег, знайомих та своєї дівчини, що стало причиною для конфліктів. А остаточно чашу його терпіння переповнила бійка з сусідами, які кулаками намагалися довести українцю: «Крим наш!..». Він кинув усе й приїхав до Києва – влаштувавшись тут на меблеву фабрику і орендувавши квартиру, став звертатися до різних добровольчих підрозділів, зрештою зупинивши свій вибір на резервному батальйоні спецпризначення Національної гвардії України «Донбас». Саме заради оформлення на службу до військового резерву він востаннє їздив на рідну Тернопільщину – щоб відновити загублений під час своїх мандрів світом військовий квиток.

Під час Революції Гідності два місяці пробув на Майдані. Пішов на фронт добровольцем, служив у лавах 2-го батальйону спеціального призначення кулеметником. Загинув 19 серпня 2014 у бою під час звільнення Іловайська (Донецька область). Поховали Віталія Костюка  на Черкащині.

Ведуча . За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (27.11.2014, посмертно)       

Горайський Юрій Володимирович                                                    Слайд 12

Юрій Горайський народився в с. Біла поблизу Тернополя. Тривалий час проживав з батьками в обласному центрі. Після закінчення Тернопільської гімназії імені І. Франка, вступив до Тернопільського національного економічного університету, де здобув вищу економічну освіту.

Займався бізнесом. Належав до впливової на Збаражчині бізнес-родини. Підприємницька діяльність була пов'язана з баром у Збаражі та аграрним бізнесом в одному із сіл району.

У травні 2014 року за квотою партії УДАР призначений головою Збаразької районної державної адміністрації, хоча не був членом цієї політичної сили. Займав цю посаду 11 місяців. Допомагав військовим у зоні АТО як волонтер. За час його перебування на посаді запустив роботу Зарубинецького спиртзаводу, вперше за 20 років відшукав кошти на ремонт районного будинку культури. Попри прохання і протести активістів Президент України Петро Порошенко наприкінці квітня 2015 звільнив Юрія Горайського з посади голови РДА.

https://www.youtube.com/watch?v=2XbECsCLD0I                           Слайд 13

 

Ведуча: Указом Президента України № 132/2016 від 8 квітня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). 19 серпня 2016 р. рішенням Тернопільської міської ради присвоєно звання "Почесний громадянин міста Тернополя" (посмертно).

Поховали Юрія Горайського поруч із Героєм Небесної сотні Устимом Голоднюком.

                                                                                                                     Слайд 14

Юркевич Андрій Михайлович (псевдо «Грізлі»; народився 18 квітня 

1982 с. Білозірка Лановецького району Тернопільської області — 5 вересня 2014, м. Металіст Луганської області) — український військовик, командир 2-го взводу 2-ї роти «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» МО України.

Навчався Андрій Юркевич у Тернопільській школі № 13, брав участь в усіх можливих змаганнях, конкурсах, квестах, КВН-ах. Працював у фірмі «Максимум» (Тернопіль).

Андрій Юркевич — боєць спортивного клубу «Характерник» (м. Тернопіль), громадський активіст, активний учасник подій на Майдані, зокрема під час протистояння 18-20 лютого 2014 року.

Після початку війни на сході України вступив до батальйону «Айдар» і у його складі брав участь у звільненні Луганщини, вів щоденник учасника війни у соціальній мережі. Написав книжку «Моя Революція».

Ведуча: Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Указом № 12 від 15 січня 2016 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно). 18 серпня 2015 р. рішенням Тернопільської міської ради присвоєно звання «Почесний громадянин міста Тернополя» (посмертно).

Флекей Зіновій Миколайович                                                         Слайд 15

За словами брата загиблого Павла Флекея, тривалий час Зіновій перебував за кордоном в Італії (13 років). Взимку повернувся, щоб відстоювати незалежність України на Майдані, під час сутичок отримав поранення в ногу, контузію. Лежав у госпіталі, а видужавши, ще раз подався за кордон, однак недовго.

Призваний на військову службу в серпні. Служив за контрактом від серпня цього року в Херсонській області. Батькам про службу в батальйоні територіальної оборони не казав і про те, що син захищав Україну вони дізналися разом із трагічною звісткою про його загибель.

Загинув 3 жовтня 2014 у Херсонській області від вибуху гранати.Поховали Зіновія Флекея 6 жовтня на Алеї Героїв на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі.

18 серпня 2015 р. рішенням Тернопільської міської ради присвоєно звання «Почесний громадянин міста Тернополя» (посмертно).

Мисла  Мирослав Іванович                                                           Слайд 16

Народився 4 липня 1992 у селі Закарпатської області. Молодший лейтенант, командир взводу окремої зведеної штурмової роти «Карпатська Січ» 93-ї ОМБр. В 2009 році вступив на історичний факультет до Харківського національного університету ім. Каразіна за спеціальністю «Викладач історії України та суспільно-політичних наук», який закінчив у 2013-му. В Харкові долучився до націоналістичного руху. Член ВО «Свобода» з 2011 року, один з очільників харківського осередку ВГО «Сокіл» (ідеологічний референт). Активний учасник Революції Гідності, під час якої був спеціальним кореспондентом радіо «Голос Свободи».

З перших днів війни добровольцем вирушив на Схід у складі батальйону МВС особливого призначення «Січ». Забезпечував правопорядок під час проведення парламентських виборів у жовтні 2014 року на Донеччині, зокрема у Слов'янську. Обороняв Піски під Донецьком. З весни 2015 року служив у лавах ЗСУ, в «Карпатській Січі». Під час місцевих виборів восени 2015 року висувався до Харківської міськради по 3-му округу від ВО «Свобода».

У травні-серпні 2016-го проходив курси військової підготовки у Національній академії сухопутних військ. Після їх закінчення повернувся в зону бойових дій.

2 жовтня 2016 загинув поблизу села Кримське Луганської області від множинних вогнепальних поранень під час мінометного обстрілу. Мирослав на чолі розвідгрупи під час виконання бойового завдання виявив ДРГ противника, після чого група потрапила під масований обстріл. Пораненого командира донесли до бази, але він помер. Похований у селі Волохів Яр Чугуївського району Харківщини. Повертаючись із зони АТО, неодноразово проводив зустрічі із школярами та студентами у Києві, Харкові, Тернополі. Хотів оселитися в Тернополі. На початку осені 2016 року закінчив офіцерські курси та отримав офіцерське звання. Залишилася мати.

 

Ведучий 2: Героїв Майдану і воїнів-захисників України, які загинули за світле майбутнє України, вшануймо хвилиною мовчання.

Відеоролик «Пливе кача»                                                                        Слайд 17

 

Ми дякуєм вам, хлопці, за життя,

Ми  дякуєм вам, хлопці, за свободу.

Пробачте нас. Пішли ви в небуття,

Та більше не повернетесь додому…

Ви йшли за нас, ви йшли на вірну смерть,

Ви не боялися нікого і нічого.

Ви захищали своїх мам, жінок, дітей,

Ви знали,  що ви робите й для чого.

Хто міг подумати, що трапиться таке,

Хто міг подумати, що в мирную годину

підуть батьки ховать своїх дітей,

Які стояли на Майдані за Вкраїну.

Небесну сотню прошу вшанувати,

Захисникам-Героям  дякувать до скону.

Це те найменше, що ми можемо віддати,

Щоб ви відчули, як схиляємось  до долу.

Вас пам’ятати будемо завжди,

Із вами будемо боротись за країну.

За ту країну, де нема брехні й війни,

За нашу й вашу мирну Україну…

 

Пісня «В той день, коли закінчиться війна»                                         Слайд 18

Ведуча:  Людині визначено Богом місце народження, країна, небо, і якщо призначене поміняти на щось інше, то не на краще, бо чуже кращим за своє не буває.  Я вірю, що прийде той час, коли кожен з гідністю зможе сказати: «Я – громадянин України!» 

Лінійку до Дня Гідності і Свободи України оголошую закритою.

( звучить Гімн України)                                                                              Слайд 19