Урок на тему Італія в ХХ-ХХІ ст.

 

Урок № _                                        ГРУПА №  _                           ДАТА   ________

 

 

Італія в другій половині XX - на початку XXI ст.

 

Мета: охарактеризувати соціально-економічний і політичний розвиток Італії в другій половині XX - на початку XXI ст., визначити сутність іта­лійського «економічного дива», охарактеризувати інтеграційні процеси в Європі наприкінці XX - на початку XXI ст.; розвивати вміння аналізува­ти, порівнювати, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, критично мислити, працювати з різноманітними історичними джерелами, вислов­лювати власні судження; виховувати в учнів зацікавленість історією.

 

Обладнання: підручник, карта - Італія після 2 світової війни, презентація «Італія в другій половині XX - на початку XXI ст.».

 

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

 

ХІД УРОКУ

 

1. Організаційний момент уроку
2. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

 

1. Перетворення 1945-1947 років.

 Італія була одним із підпалювачів Другої світової війни, але вона вийшла з неї інакше, ніж Німеччина. Ще у 1943 р. Муссоліні було скинуто, а новий уряд оголосив війну Німеччині. У відповідь на це Німеччина окупувала північну частину країни і відновила владу Муссоліні. Це викликало розгортання масового руху Опору, в якому брали участь майже 500 тис. італійців. Партизанам вдалося звільнити значну частину території Італії, захопити в полон і стратити Муссоліні. Під час боротьби сформувався союз антифашистських партій і рухів: християнських демократів, комуністів, соціалістів, які у 1944 р. увійшли до складу уряду Італії. У силу цього союзники не розглядали Італію як ворога і на її території не був встановлений окупаційний режим. Мирний договір 1947 р. не передбачав значних територіальних втрат для Італії.

 

Наслідки Другої світової війни для Італії

Людські втрати	Близько 330 тис. вбитих і пропалих безвісті, 85 тис. поранених. За іншими даними – 556 тис. чол.
Матеріальні втрати, економічні наслідки	Третина національного багатства. На 1945 р. об`єм промислового виробництва складав 40% довоєнного, ВВП було на рівні 1909 р. Процвітала спекуляція і «чорний ринок».
Територіальні зміни	Втрата всіх колоній (Лівія, Сомалі), Поділ Трієсту з Югославією. Передача о.Додеканес Греції. Країна була окупована англо-американськими військами.
Соціальні наслідки	Безробіття (2 млн чол), проблеми інвалідів.
Політичні зміни	Повалення монархії, проголошення республіки. Домінування у політичному житті ХДП, СПІ, КПІ

 

 Рух Опору в Італії наклав значний відбиток на післявоєнний розвиток країни. Провідну роль у післявоєнному політичному житті відігравали християнські демократи (ХДП), комуністи і соціалісти. У 1945 р. ці партії утворили уряд. Відразу після закінчення війни уряд провів важливі реформи: необроблювані поміщицькі землі було передано селянам; введено рухому шкалу заробітної плати (вона періодично збільшувалась залежно від зростання вартості життя); заборонялось звільнення з роботи без згоди профспілок; створювались робітничі ради на підприємствах.   

 

Важливим питанням післявоєнного устрою Італії стало вирішення долі монархії. Король Віктор-Еммануїл ІІІ дискредитував себе співробітництвом з фашистами в роки війни, підірвав авторитет монархії як державного інституту. В таких умовах ліві партії виступили з вимогою замінити монархію республікою. 2 червня 1946 р. разом з виборами в Установчі збори відбувся референдум з питання збереження монархії. Католицька церква і частина ХДП виступали за збереження монархії на чолі з сином короля. В умовах гострої політичної боротьби 12,7 млн осіб віддали свої голоси за республіку, 10,7 млн осіб – за монархію. Італія стала республікою. На виборах в Установчі збори більшість місць отримали ХДП (за них подали голоси 8,1 млн. осіб), Італійська соціалістична партія (ІСП – 4,7 млн голосів) і Італійська комуністична партія (ІКП – 4,3 млн. голосів). Ці партії сформували уряд нової держави.

Розгортання "холодної війни" загострило стосунки між ХДП та ІКП. У травні 1947 р. голова уряду християнський демократ Альчіде де Гаспері під тиском американців (вони відмовлялись надати допомогу Італії, якщо в уряді будуть комуністи) сформував уряд вже без комуністів. Установчі збори прийняли у грудні 1947 р. Конституцію, згідно з якою Італія проголошувалась демократичною, парламентською республікою і ввела вперше в історії Італії загальне виборче право. Королівській сім’ї заборонялось повертатись в Італію. Вищим органом влади проголошувався двопалатний парламент, який обирав президента – главу держави. Виконавчу владу очолював голова ради міністрів, який призначався президентом і затверджувався парламентом.

 

3.Проголошення республіки. Італійське «економічне диво».

 

Перші парламентські вибори на основі нової конституції дали впевнену перевагу ХДП, яка сформувала уряд на чолі з А. де Гаспері (1881-1954). Він до 1953 р. знаходився при владі в Італії, відігравши таку ж роль в історії країні, як К.Аденауер у ФРН.

 А. де Гаспері будучи високоосвіченою людиною, учасником руху Опору, маючи багатий життєвий досвіт, не мислив Італію поза європейським співтовариством. У 1949 р. однією з перших вона стала членом НАТО – єдиною з колишніх фашистських країн, якій було виявлено таку честь (ФРН прийняли в НАТО у 1955 р.). Хоча, на відміну від країн, які утворювали НАТО, Італія не була ні північною, ні атлантичною державою. Великобританія та інші союзні країни спочатку заперечували членство Італії, побоюючись, що вона стане споживачем союзних ресурсів. Зрештою союзники погодились з тим, що прийняття Італії до НАТО слугуватиме зміцненню прозахідних політичних сил в Італії і полегшить залучення цієї країни до західних економічних структур. У 1957 р. Італія стала однією зі співзасновниць ЄЕС.

 Вибір демократичного шляху розвитку став одною з причин італійського «економічного дива».

У 50-60-ті роки Італія пережила період бурхливого розвитку економіки. За темпами зростання у Європі вона поступалась лише ФРН. Завдяки економічному зростанню, Італії вдалось розрахуватись з боргами і стабілізувати грошову одиницю ліру. Зріс життєвий рівень італійців, сформувалась держава процвітання. Результатами цього зростання в основному скористалась промислово розвинута Північ країни. Південь залишався джерелом бідності і соціальної напруги.

 

Причини і передумови італійського «економічного дива»

Аграрна реформа, яка дещо зняла гостроту соціальної напруги на селі та земельної проблеми. Селяни отримали за викуп і кредит 1,5 млн. га. Сприяла розширенню внутрішнього ринку, модернізації сільського господарства.

Відмова США, Великобританії від своїх часток репарацій з Італії.

Допомога за «планом Маршалла» (1,5 млрд. дол.), що дозволило у короткий час відновити довоєнний рівень виробництва (1948 р.- у промисловості, 1950 р. – у сільському господарстві).

Державна підтримка великих корпорацій, стимулювання централізації капіталу. В результаті поява великих промислових імперій: ФІАТ, Монтекатіні, Піреллі, Едісон, Оліветті та ін.

Створення великих державних підприємств і значного за розмірами державного сектора економіки (до 40% промисловості).

Значні капіталовкладення у розвиток відсталого Півдні країни.

Дешева робоча сила.

Залучення іноземного капіталу.

Участь в європейських інтеграційних процесах. Країна-засновниця ЄЕС.

Створення широкої системи соціального забезпечення, яка сприяла широкому внутрішньому ринку.

Структурна перебудова економіки, орієнтація на експорт. Оновлення технологічної бази, запровадження досягнень НТР.

Пільги малому і середньому бізнесу. Широкий випуск недорогих якісних товарів повсякденного попиту, побутової техніки, одягу, взуття тощо.

Грошові перекази 300 тис. італійців, які щороку від’їжджали на заробітки за межі країни.

Розвиток системи курортів, туризму, відпочинку і розваг.

     

      Бурхливий економічний розвиток супроводжувався і масовим робітничим рухом, який домігся вагомих результатів. За рівнем заробітної плати, системи соціального забезпечення, розміру пенсій Італія поступалась лише скандинавським країнам.

Робота з історичним джерелом

«Конституція Італійської республіки»

«Вищий законодавчий орган — парламент — обирають на п’ять років. Уряд має формувати один із лідерів партії, яка дістала відносну більшість у палаті депутатів, і він перебуває при владі доти, доки ко­ристується підтримкою парламенту. Президент обирається на спеці­альному засіданні обох палат на сім років. Повноваження президента обмежені, а виконавча влада належить раді міністрів. Запроваджено суд присяжних і принцип повної незалежності судової влади».

   

Запитання

1. Назвіть, кому належала законодавча і виконавча влада в Італії після прийняття конституції.
2. Спрогнозуйте зміни, що відбудуться в Італії з прийняттям кон­ституції.

 

   Робота з підручником

Опрацювавши відповідний матеріал підручника, учні мають оха­рактеризувати суть економічних змін у 50-60-ті рр., які дістали на­зву італійського «економічного дива».

Передумови італійського «економічного дива»:

•   збільшення іноземних інвестицій;
•   американська фінансова допомога за планом Маршалла;
•   ефективне використання досягнень НТР;
•   збереження демократичної форми правління;
•   державна підтримка приватного підприємництва;
•   структурна перебудова економіки.

       Запитання

1. Охарактеризуйте соціально-економічне становище і розстановку політичних сил Італії в перші повоєнні роки.
2. Які політичні та економічні зміни відбулися в країні після при­йняття конституції?
3. Розкрийте суть «італійського економічного дива».
4. Назвіть факти, що свідчать про зростання політичної нестабіль­ності в країні у 70-80-ті роки.

 

4. Політичний розвиток Італії в 1970 рр.- на початку XXI століття.

 

     В умовах, коли велась боротьба за соціальні права, зростав авторитет лівих партій, а християнські демократи втрачали свою популярність. Відсталість Півдня створювала соціальну базу для комуністичної партії.  Незважаючи на загальне падіння авторитету комуністів у Західній Європі, в Італії вони зберігали сильні позиції. Також ІКП зуміла зберегти вплив у суспільстві завдяки перегляду своєї політичної лінії. ІКП визнала цінність демократичного устрою і на зміну революційній стратегії висунула курс на структурні реформи суспільства. У 1972 р. комуністів нараховувалось 1,7 млн. осіб, будучи найчисельнішою партією Італії. До того ж ІКП вносила зміни у стратегію й тактику, а також в саму ідеологію комуністичного руху. ІКП була ініціатором розробки ідеології єврокомунізму – своєрідної спроби деяких компартій Західної Європи відмовитись від догм марксизму-ленінізму. Ці спроби призвели до розриву відносин між КПРС і ІКП. Після краху соціалістичної системи ІКП проголосила себе Демократичною партією лівих сил і займає вагоме місце у політичному житті країни.

            Починаючи з 1960 р. ХДП, прагнучи утримати більшість у парламенті, включає у склад урядів представників інших партій. Так, у 1960 р. було створено коаліцію з правими партіями (монархісти і неофашисти). Цей уряд дозволив провести з’їзд неофашистів, що викликало хвилю невдоволення в країні. Дійшло навіть до збройних сутичок. З’їзд провести не вдалось, а уряд пішов у відставку.

            У період 1963-1976 рр. ХДП вступила в коаліцію з ІСП. Лівоцентристський уряд очолив Альдо Моро. Цей уряд посилив втручання держави у економічне життя суспільства, прийняв п’ятирічну економічну програму, було націоналізовано електротехнічну промисловість. Запроваджувався 40-годинний робочий тиждень, розширювались права профспілок на підприємствах. Прийняті закони передбачали захист орендаторів землі і обмеження спекуляцій в житловому будівництві.

            Наприкінці 60-х років Італія, як і інші країни Заходу, була охоплена масовим молодіжним рухом, який підтримали робітники. У листопаді 1969 р. відбувся загальний страйк, в якому взяли участь 20 млн. осіб. Майже всі вимоги страйкуючих були задоволені.

            Економічна криза 1974-1975 рр. загострила проблеми Італії. Зростала і так висока популярність комуністів. На виборах 1976 р. ІКП набрала 34,4% голосів (227 місць у парламенті з 630). Лідери ХДП відмовились допустити комуністів в уряд. Це призвело до кризи в суспільстві і розколу ХДП.

            Частина ХДП на чолі з Альдо Моро, розуміючи, що ігнорування комуністів в умовах гострої економічної кризи може призвести до небачених соціальних потрясінь, стали на шлях укладення угоди з ІКП, за якою ІКП зобов’язувалась підтримувати існуючий уряд при умові, що він буде реалізовувати узгоджену двома партіями програму.

            Перспектива встановлення стабільності в країні не влаштовувала лідерів "Червоних бригад" – ультралівої терористичної організації, яка прагнула прийти до влади на хвилі соціального невдоволення. Альдо Моро було викрадено, а згодом його труп було знайдено в машині у центрі Риму. У таких умовах ХДП відмовляється від подальшої співпраці з ІКП. У свою чергу ІСП відмовляє у підтримці ХДП. В результаті ХДП утворює коаліції з дрібними правими партіями, створюючи багатопартійні коаліції. У 80-ті роки при владі стояли вже п’ятипартійні уряди. Але чим більше партій в уряді, тим менш він тривкий. Постійна зміна урядів стала традицією Італії.

            Політична нестабільність сприяла розвитку тероризму як з боку неофашистів, так і з боку ультралівих організацій. З 1969 р. по 1981 р. від рук терористів загинуло 386 осіб. Найгучнішим терорестичним актом був вибух на залізничному вокзалі у Болоньї. За рівнем корупції Італія не мала собі рівних у Західній Європі. Корупція в країні пов’язана також і з особливостями політичного механізму Італії. Вибори в країні проводяться по пропорційній системі: виборці голосують не за конкретного кандидата, а за партію. Персональний склад парламентських фракцій визначає сама партія. Тим самим складались умови для існування закулісного політичного життя. Багато чого в Італії вирішувалось таємно – у партійних канцеляріях або в результаті міжпартійних переговорів. Відсутність відкритості при обговоренні важливих фінансових питань (державні витрати, податки, субсидії і т. ін.) сприяла розвитку корупції і, відповідно, зростанню впливу італійської мафії.

            Мафія, як організація, виникла на Сицилії у середні віки для самозахисту селян. Кожен, хто вступав у неї, повинен був служити мафії, коритися «батькові» і мовчати. За порушення цих правил загрожувала смерть. Така форма стала не замінимою для створених пізніше у різних країнах організованих злочинних груп. В Італії мафія, злившись з корумпованими елементами, стала винятково могутньою, небезпечною силою.

            У 80-90-ті роки державні інститути Італії переживали глибоку кризу. Вона посилювалась значним державним дефіцитом і неефективністю державного сектору економіки. Кризу влади намагався подолати п’ятипартійний уряд лідера ІСП Беттіно Краксі (1983-1987 рр.). Він здійснив реформи в дусі консервативної революції, значні зусилля спрямував на боротьбу з мафією та обмеження привілеїв католицької церкви. Але подолати кризу так і не вдалось.

            У лютому 1992 р. в Італії розгорнулася широкомасштабна компанія «Чисті руки», спрямована проти мафіозних структур. У ході цієї операції було виявлено численні факти корупції в найвищих ешелонах влади і серед керівництва головних політичних партій (Яскравим прикладом став скандал, пов’язаний з хабарництвом у Мілані у 1992 р.). У наступні два роки під слідством опинились лідери ХДП, ІСП, кілька міністрів, депутатів, сенаторів, підприємців, загалом понад 2 тис. осіб. Майже вся верхівка італійського суспільства, традиційні політичні партії були дискредитовані.

            Але в умовах «холодної війни», коли італійські владні структури протистояли найчисельнішій комуністичній партії Європи – ІКП, на ці «гріхи» правоохоронні органи, союзники Італії заплющували очі. По закінченню «холодної війни» ці мотиви зникли, і судова система Італії вдалась до рішучих дій по боротьбі з корупцією.

            Італія стала перед необхідністю проведення глибоких реформ. У 1993 р. на референдумі італійці висловились за ліквідацію пропорційної системи виборів. Це поклало початок реформуванню італійського політичного життя. Реформи призвели до встановлення Другої республіки в Італії. У 1994 р. відбулись вибори на новій основі, які засвідчили нову розстановку політичних сил в країні.

На виборах отримали верх принципово нові і раніше невідомі політичні партії, які об`єдналися у блок «Полюс свободи»: «Вперед, Італія!» під керівництвом міліонера Сільвіо Берлусконі (медіа-магнат); «Ліга Півночі» під керівництвом прихильника ідеї перетворення Італії на федеративну державу, Умберто Боссі; «Національний Альянс» – об`єднання націоналістичних і правих партій…. Джанфранко Фіні. Ліві партії (колишні прихильники комуністів і соціалістів), що об`єдналися в Альянс прогресивних сил потерпіли поразку.  Проте перемога правих була не довгою, їх блок розпався і Берлусконі подав у відставку.

 Наступний уряд Італії очолив фінансист безпартійний Ламберто Діні. Головним завданням уряду було забезпечити фінансове оздоровлення країни. Проте і цей безпартійний уряд технократів протримався не довго. У 1996 р. відбулись чергові вибори, на яких переміг лівоцентристський блок «Оливкове дерево». За період правління лівої коаліції (1996-2001 рр.) на чолі з прем`єрами Р.Проді, а з 1998 р. М.Д`Алема було досягнуто вагомих результатів. Була проведена приватизація державного сектору економіки, оздоровлено фінанси, значно скорочено безробіття, проведено реформи збройних сил (скасовано загальну військову повинність), Італія приймала активну участь у європейській інтеграції. Проте значна частина обіцяних соціальних реформ залишились на бумазі. Негативний вплив на розвиток країни справила війна на Балканах (біженці, скорочення експорту). Змінилось ставлення громадської думки до операції «Чисті руки». Все це сприяло повороту в право. На виборах 2001 р. перемагає блок правих партій «Дім Свободи», очолюваний С.Берлусконі. У своїй політиці праві взяли курс на поглиблення європейської інтеграції, на реформування системи соціального законодавства.

 

Робота над складанням плану

Учні слухають розповідь учителя про політичну та економічну кризу в 70-80-х рр. XX ст. і складають тезовий план.

 

Україно-італійські відносини - це двосторонні відносини між Україною та

Італією у галузі міжнародної політики, економіки, освіти, науки, культури тощо. Італія визнала незалежність України 28 грудня 1991 року, дипломатичні відносини між двома країнами було встановлено 29 січня1992 року. 1993 року у Римі Україна відкрила Посольство України в Італії. Посольство Італії в Україні Італія відкрила у Києві.

Станом на серпень 2013 року договірно-правова база українсько-італійських відносин налічує 32 документи, що регулюють двосторонні відносини у майже всіх областях. Основними документами є «Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Італійською Республікою».

У березні 2012 року заступники міністрів закордонних справ у Римі провели двосторонні політичні консультації, а у червні Міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко зустрівся у Трієсті зі заступником Міністра закордонних справ Італії М. Дассу, зустріч проходила у межах засідання міністрів закордонних справ держав-членів ЦЄІ.

Економічні зв'язки:

У 2012 році Італія входила у десятку головних торгових партнерів України. Згідно із даними Держстату України, 2011 року експорт товарів і послуг в Італію склав $3,2 млрд (збільшення порівняно з попереднім роком на 24%). Україна експортувала до Італії товари металургійної промисловості, агропромислового комплексу, машинобудування і хімічної промисловості. Натомість Україна імпортувала товарів на $2,1 млрд (збільшення порівняно з попереднім роком на 45%): машинобудування, трикотаж, товари металургійної промисловості. Тобто зовнішньоторговельний оборот України з Італією 2011 року становив $5,2 млрд (позитивне сальдо для України — $1,1 млрд).

Італія серед 123 країн-інвесторів за обсягами інвестицій в Україну посіла 12 місце, вклавши станом на 1 жовтня 2012 року в Україну $975,7 млн (тобто 1,9% від всіх інвестиції).

Розвитку економічних відносин між країнами сприяють міжнародні торговельні організації, такі як Торгово-промислова палата Італії в Україні. Метою організації є підтримка процесу інтернаціоналізації українських та італійських підприємств.

Гуманітарні зв'язки:

Співпраця між Україною й Італією у гуманітаній сфері визначається «Угодою про співробітництво в галузі освіти, культури і науки» від 11 листопада 1997 року. Станом на 2013 рік українські та італійські науково-дослідні установи та університети уклали 48 угод, що регулюють співпрацю у різних областях науки.

В Італії також влаштовуються Дні України в Римі, Фестиваль української народної творчості «Гілка калини», що березня святкуються Шевченківські дні у Римі, а Дня матері що травня.

Культурні і торгові зв’язки:

Поступово культурні зв’язки між Україною та Італією стають більш міцними. У 2012 році Торгово-Промисловою Палатою Італії в Україні (ТПП Італії) були започатковані «Дні Італії в Україні». Захід вже став традиційним і він організовується щорічно. У 2012 році в рамках проекту пройшли виставки картин італійських сучасних художників у місті Львові та Києві. Після їх завершення відбулася благодійна передача 30 полотен п’ятнадцятьох художників з Італії Львівській національній картинній галереї мистецтв. Свої роботи Вітторіо Варре, Андреа Болтро, Мауріціо Стелла, Марія Крістіна Конті, Сільвано Д’Орсі, Марія Джоя Дал’Альйо, Анжело ді Томмазо, Роберто Гвадалупі, Федеріко Ерранте, Роберто Феррарі, Чіріо Палумбо, Роберто Бергонцо, Стефано Пулео, Антоніо Сгарбосса, Родольфо Тонін та Антоніо Згарбосса передали безкоштовно, для проведення постійної експозиції італійського сучасного мистецтва у приміщенні Львівської Національної галереї (м. Львів, вул. Стефаника, 3).

У 2013 році під час проведення «Днів Італії в Україні» у Києві відбулась масштабна виставка «Усього найкращого, що є в Італії» - продуктів харчування, ювелірних виробів, дизайну. У 2014 році захід отримав своє продовження. До України завітали найкращі виробники італійських продуктів, які провели ряд навчальних семінарів та дегустацій для представників мереж ресторанів та готелів.

 

Робота над поняттям

         Мафія — таємна організація, що виникла наприкінці XVIII ст. на о. Сицилія для боротьби проти сваволі поміщиків. Згодом до мафії увійшло багато декласованих елементів, і вона перетворилася на бандитську організацію. Тепер — специфічна система соціальних відносин, яка проявляється у стійкому існуванні й широкому розгалуженні таємної структури, що вдається до методів економічного примусу, насиль­ства, терору та вбивств, тобто радикальних методів.

 

Повідомлення учня

Виступ учня з повідомленням про діяльність С.Берлусконі.

 

Робота з підручником

За підручником назвіть особливості економічного і політичного розвитку Італії на початку XXI ст.

 

3.      Узагальнення та систематизація знань

 Бесіда

1.      Доведіть, що в Італії в 50-60-х роках мало місце «економічне диво».
2.      Наведіть приклади європейської інтеграції на сучасному етапі.

 

4.               Домашнє завдання

1.Опрацювати відповідний параграф підручника.

 

2. Підготувати повідомлення: «Стан Італії в 2000-х роках», «Серджо Матарелла – діючий президент Італії та його політика».