Лірика Т. Шевченка періоду арешту й заслання (1847–1857) і після повернення із заслання. Риси автобіографізму в образі ліричного героя  («Доля»).  Ностальгія за ідилією родинного життя, висока філософія життя людини на землі («Росли укупочці, зросли...»).     Поглиблення поняття про ліричного героя, психологізм у літературі, жанр ліричної    медитації

Мета: розкрити проблематику поезій, написаних на засланні, їх зміст, художню специфіку, формування переконань, що контакт із друзями, однодумцями, зі світом є підтримкою особистості, що прожити життя треба чесно, в добрі та взаємоповазі; глибше ознайомити учнів з обставинами смерті й поховання Т. Шевченка, уявно побувати на заупокійній молитві під час його поховання, відчути біль, скорботу України і її вірність заповітам Тараса.

Тип уроку: урок сприймання і засвоєння знань, умінь і навичок.

Форма проведення уроку: урок-реквієм, інтегрований урок.

Обладнання: карта «Шляхи Тарасової долі» (1847–1857), аудіозаписи пісень на слова поета, карта Російської імперії (поч. XIX ст.) і виставка репродукцій картин Т. Шевченка періоду заслання: «Автопортрет», 1847 р., «Пожежа в степу», 1848 р., «Джангис-Агач», «Байгуші», 1853 р., «Казашка Катя» (1856–1857), «Шевченко серед товаришів» (1851), карта-схема останньої дороги Кобзаря, фотографії, книги про Т. Шевченка, ілюстративний матеріал про Чернечу гору та Шевченківський національний заповідник у Каневі.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

IІ. Актуалізація опорних знань.

• Виступ учнів з усними повідомленнями.

На фоні музики Е. Маріконе лунає барабанний дріб, який поволі стихає.

«Борітеся — поборете».

«І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

«В своїй хаті своя правда, і сила, і воля».

• Слово вчителя.

Історія мого життя є частиною історії моєї батьківщини.

                                                                            Т. Шевченко

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно в чужому краю караюсь, мучуся, але не каюсь!

 

Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:

Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

                                                                           В. Баранов

Сьогоднішній урок пройде у формі уроку-подорожі шляхами Тарасової долі 1847–1857 рр. Ми поринемо у невимовно тяжкий для Шевченка час — час гартування його світогляду, життєвих принципів.

Життя Шевченка — це суцільне тяжке випробування. У той час, коли молодий талановитий художник і вже відомий поет був окрилений планами на майбутнє, надіями на творчу самореалізацію, на викладання в Київському університеті, на нього вже чатувала нова неволя — на переправі біля Києва 5 квітня 1847 р.  — арешт за доносом. Небезпечний злочинець. Петербург. Петропавлівська фортеця.

На допитах поет тримався мужньо, гідно і спокійно, сам не втрачав сили духу й інших підтримував, мудро й дипломатично відповідав на запитання чиновників III відділення.

В одиночній камері центральної управи політичної поліції гіркі роздуми поета вилилися в прекрасну лірику, яка свідчить, що не злоба й ненависть, а любов жила в його серці у складний час випробувань. Любов до знедоленої України та її народу, до Бога, своїх побратимів і співчуття до всіх нещасних, навіть до тюремних наглядачів.

• Читання напам’ять поезії «Садок вишневий коло хати», «Доля», «Росли укупочці, зросли…»

Ідейно-художній аналіз поезій.Риси автобіографізму, ностальгія за ідилією родинного життя, висока філософія життя людини на землі

 

• Демонстрація автопортрету Т. Шевченка.

А перший серед віршів (після присвяти до казематського циклу) з поміткою «Орская крепость» усім відомий — поезія «Думи мої, думи мої, Ви мої єдині!».

1-й ведучий. Друзі мали клопотатися, щоб для відбуття кари Шевченка залишили в Оренбурзі, але поет не дозволив просити за себе, бо це принижувало його людську гідність. А тим часом у штабі корпусу уже призначили «рядового» Шевченка у 5-й лінійний батальйон, розташований в Орську. (На карті). До Орської фортеці, що знаходилася за 300 км. від Оренбурга, поета везли сім днів, тобто в шість разів повільніше, ніж із Петербурга до Уралу. Тепер, коли «ужасно опасный преступник» був уже в лабетах тюремного краю, потреби в поспіху не було.

III. Повідомлення теми, мотивація навчальної діяльності.

• Слово вчителя.

Найпліднішим був той час заслання, коли Т. Шевченко перебував на острові Кос-Арал у складі експедиції Бутакова. Павло Зайцев про цей період напише: «Творча фантазія його працювала з незвичайним напруженням, і розшукувати сюжети не доводилося. Як фігури в якомусь химерному контрдансі, мінялися під пером його жанри: за баладою з’являлася поема, за нею принагідна інтимна лірика, по ній — стилізація народної пісні або гротеск, потім знову поема або балада...»

Великий поет українського зарубіжжя Євген Маланюк уявляв Т. Шевченка того часу людиною, що прожила не життя, а «житіє», виконала дійсно подвиг великий, пройшовши як «сквозь строй», крізь страшну миколаївську добу, добу заслань, віддавань у солдати, палок і шпіцрутенів, а головне, крізь заслання й атмосферу п’яних унтерів пронесла свою суцільну віру, свою єдину одержимість, свою побиту, зранену, скривавлену, але незламну і неупокорену душу.

• Планування роботи.

План

1. Повернення із заслання.
2. Т. Шевченко в Академії мистецтв.
3. Подорож в Україну в 1859 р. Академік гравюри.
4. Нове видання «Кобзаря» (1860 р.)
5. Останні праці Т. Шевченка . «Буквар».

IV. Сприймання і засвоєння нових знань.

• Робота з опорним конспектом 

Вершинні зразки лірики Т. Шевченка періоду арешту й заслання (1847–1857) і після повернення із заслання.

Поглиблення поняття про ліричного героя, психологізм у літературі, жанр ліричної медитації. Робота з літературними термінами.

• Захист учнівського проекту №2. «Душа літає над Невою...».

План

1. Словникова робота. Реквієм. Меса.

Пояснення звучить на фоні мелодії Моцарта «Реквієм».

2. «І понесли батька дужого на руках своїх...»
3. «Серед степу широкого...».
4. У Кобзаревому домі.

Реквієм — твір для оркестру, хору і солістів. Характер музики — сумний, трагічний. Найвидатнішим твором у цьому жанрі залишається «Реквієм» Моцарта. У XIX ст. реквієм набуває громадянського звучання. Берліоз присвятив свій твір пам’яті жертв липневої революції 1830 року.

Реквієм — від лат. спокій, — багатоголосний твір траурного характеру. В католицькій церкві реквієм — заупокійна меса. Згодом реквієм втратив своє суто церковне значення і набув характеру світської музики. До кращих зразків реквієму належать реквієми Моцарта, Джорджа Верді, Г. Берліоза, Л. Керубіні.

Меса — фр. слово, твір для хору і солістів без супроводу або з супроводом, який складається з багатьох частин, написаний на духовний текст і призначений для виконання під час католицької обідні.

Смерть невблаганно підступала до поета. Ще в жахливих умовах каторги-солдатчини він набув невиліковну хворобу серця і печінки як наслідок ревматизму, цинги, малярії. Позначилися, безперечно, на його здоров’ї невимовна печаль, туга за Батьківщиною, повсякчасне нервове напруження і тривога у зв’язку з постійними переслідуваннями.

Клімат Петербурга, з його постійними туманами, вологістю, був несприятливим для людини з хворим серцем. Крім того, нестатки, відсутність сім’ї, повсякденного догляду, елементарних побутових умов. У тісному приміщенні, де жив Шевченко в Академії мистецтв, не вистачало повітря, воно було отруєне кислотами, які митець використовував при гравіруванні.

14–15 лютого поет написав свій останній вірш. Написав його на звороті автопортрета 1860 р. олівцем.

Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонька убога,
Вірші нікчемні віршувать,
Та заходиться риштувать
Воли в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога.

(10 березня за н. ст.) 1861 р.

26 лютого він попросив склянку чаю, випив її і почав сходити вниз у майстерню, на східцях ойкнув і упав. Серце великого українського поета перестало битися. Була 5 година 30 хв ранку.

Біограф М. Чалий засвідчував, що звістка про цю сумну подію рознеслась ... з електричною швидкістю.

26 лютого, після панахиди, тіло померлого найближчі друзі перенесли в академічну церкву. Квартира поета була опечатана поліцейською владою.

Стискається серце, коли читаємо «Опись имущества академика Т. Шевченко, описаного от 14 марта за №4614 по случаю смерти Шевченко». Ось наприклад: меблі поета: диван оббитий клейонкою, стіл простого дерева «без окраски», дзеркало в рамі, сундучок. Усе це оцінено в 1 крб. 80 коп. Найбільшу цінність становили «семнадцать досок красной меди гравированных и разной величини, две шкатулки с принадлежностями для живописи, мольберт орехового дерева, сем гравированных картин.., картина гравированная оригинальная Рембрандта.., тридцять восем картин разной величини, гравированных и изображающих портреты...»

І нарешті, «часи карманные золотые, на тридцяти камнях», якими так втішався невиліковний поет. Усе майно академіка Т. Шевченка було оцінено в 148 крб. В описі книжок, що належали Т. Шевченку, було понад 150 книжкових одиниць.

Труну з тілом Шевченка встановлено в церкві Академії мистецтв. Поета в труні малювали художники В. Верещагін, Л. Жемчужников та ін. Гіпсову маску зняв скульптор П. Клодт.

28 лютого (12 березня за н. ст.) відбувся похорон Шевченка. Над труною поета виголошували промови П. Куліш, В. Бєлозерський, М. Костомаров...

• Виразне читання.

Виходить учень з портретом П. Куліша і промовляє:

«Такий поет, як Шевченко, не одним українцям рідний. Де б він не вмер на великому слов’янському мирові — чи в Сербії, чи в Болгарії, чи в Чехах — всюди він був би між своїми. Боявся єси, Тарасе, що вмреш на чужині, між чужими людьми. Отже ні! Посеред рідної великої сім’ї спочив ти одпочинком вічним».

На Смоленському кладовищі виступили співробітник «Современника» Ф. Хартахай, поет М. Курочкін. Наступні виступи поліція заборонила.

• Виразне читання.

«Умер поет»

Умер поет. Далеко на півночі,
У городі непривітнім, чужім.
А хто ж йому накриє сонні очі
Китайкою? Заплаче хто по нім?
Не клопочись! Як північна година
Мине, хтось двері втворить нарозтвір.
Прийде Петрусь, Оксана, Катерина
І Наймичка — найде їх повний двір.
Ярина з Степаном при домовині,
Двох хлопців сотник Гонта приведе,
Палій Псалтир читає; свято нині —
Ясновельможний гетьман тут іде.
За гетьманом полковники на конях
І куренями виступає Січ,
Булави, пірначі мигтять в долонях,
І від шабель розвиднюється ніч.
А там народ, цілий народ, як море,
Бентежиться, іде вперед, шумить...
Не вмер поет, його втомило горе,
Схилив чоло і задрімав на мить.

•         Повідомлення учня «І понесли батька дужого на руках своїх...».

Художник Г. Честахівський, приятель Т. Шевченка в останні роки його, життя свято виконав покладену на нього місію під час перепоховання Кобзаря. Він наполіг, щоб тіло поета було поховано на Чернечій горі, а не в Каневі.

Демонстрація плакату художника І. Н. Бугаренко, світлин, карти-схеми (на фоні пісні «Заповіт».

Останній шлях Кобзаря. Друзі Шевченка порушили клопотання про дозвіл перевезти прах поета на Україну. Такий дозвіл був даний. 26 квітня домовину викопали, поклали в свинцеву труну, яку накрили червоною китайкою і повезли на вокзал.

«У середу 10 мая в Успенській церкві в Каневі протоієрей промовив до батька Тараса прощальне слово: «Ти, брате наш о Христі, Тарасе, настоящий щирий батько свого українського народу в солдатській шинелі, у тяжкій неволі, далеко на чужині, не переставав боліть серцем за люд свій і за його слово. Мир ти, Тарасе!»

Потім винесли гріб, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів впрягся люд хрещений і повезли, як слід, діти свого батька, повернувшого з далекого краю, до свого дому. Як рушили од церкви, то везли парубоцтво й чоловіки, і наша Київська громада. А потім — дивлюсь — як макова нива зацвіла коло Тарасової домовини, а сама домовина, як найбільша маківка, красується посеред великої ниви: все дівочки, як квіточки, а дівчата, як маківки, облавили густою батовою й везуть віз Тарасів, а жіночки позад воза помагають — і ні одної мужицької душі нема, не тільки в возі, а й близько коло воза...

Любі канівські дівчата везли Батька України добрих верстов з вісім або і усіх десять, бо треба було далеко кругом об’їжджать лісом, бо такі гори усе, що з великим трудом виїдеш піхтурою, а їхать нема і в помині» (Г. Честаховський).

Виразне читання віршів.

Сподівалися Шевченка
Сей год на Вкраїну,
А дождались побачити
Його домовину...

У столиці, над Невою,
Його поховали,
Честь великую і славу
Йому воздавали...

Із могили домовина
На світ піднялася,
Через Москву, через Київ,
Сюди донеслася...

Стоїть в Каневі в соборі,
Вся квітками ввита,
По-козацьки червоною
Китайкою вкрита...

Уволили твою долю
Українські діти:
На Чернечу несуть гору,
Де ти хотів жити...

(М.О. Максимович, 1861 р.)

 

 

 

 

***

Вийшов місяць на могилки
З неба подивитись,
Кругом глянув ясним оком
І почав журитись.
Далі в хмару загорнувся,
Перестав світити,
За ним зірки поховались,
Мов за батьком діти.
Ніч, як ворон чорний, стала,
Хмари скрізь блукають,
Вітри буйнії з хрестами
Сумно розмовляють.
«Чого ж місяць, чого ясний,
Хмарою укрився?
Чого вітер, чого буйний,
Грізно розходився?
Місяць бачив, як учора
Могилу копали
І в могилу домовину
Тихо опускали.
Зачинилось в Україні
Покутне віконце,
Заховалось під землею
Українське сонце.
Умер Кобзар... Його пісні
Більше не гриміти.
І став вітер на могилі
Сумно голосити.
То завиє, то застогне,
Жалібно заллється,
Наче сокіл об могилу
Крилами заб’ється.
Б’ється, квилить, свіжу землю
З могили змітає.
Молить: «Встань, мій вільний брате...»
Ні, недочуває...
Спи, Тарасе, тихо, тихо,
Поки Бог розбудить...
Твою славу на Вкраїні
Повік не забудуть.

О. Кониський

Баладу О. Кониського учні можуть заспівати на мелодію пісні «Віють вітри, віють буйні».

Учитель. Поставили на високій горі-могилі над Дніпром одинокий дубовий хрест. Кругом цвіли дикі рожі, згодом заколосилася тирса й сріблясті хвилі дикого степу покотилися по горі-могилі. У жодного правителя світу немає такої грандіозної усипальниці, якою стала над горою сама твердь небесна. Так поховав народ свого вірного сина.

• Огляд фотографій могили Т. Шевченка: 1861, 1912, 2004 років.
• Виразне читання уривка з промови Б. Лепкого на концерті в честь Т. Шевченка у Відні, дня 7. 07. 1918 р.

«...Прийди... зійди поміж нас, як ми тут нині є, і пригадуй нам тим голосом, від якого мороз йде по тілі, що всі ми до одного кров з крові і кость з кості українського народу, що всі ми з української кривавої землі виросли, як дуби в лісі, як квіти на леваді, як на степу бур’ян, і що всі ми, всі до одного, в тую землю вернути повинні для її добра, для її вічного існування...»

V. Підсумок уроку.

• Бесіда за питаннями.

•                  Скільки поезій створено Кобзарем за період заслання?
•                  Чому в Новопетровському укріпленні Т. Шевченко створив лише одну поезію? Яку саме? Оцінювання й мотивація навчальних досягнень.

VI. Домашнє завдання.

Перглянути презентації до теми  уроку.

Виконати такі завдання для захисту проекту на тему: «Псалми Давидові»:

• зіставте переспіви Т. Шевченка з відповідними псалмами Давидовими;
• визначте, які образи, художні деталі, афористичні вислови поет узяв з оригіналу, що додав свого й чому;
• поясніть, кого стосуються епітети — лукаві, люті, нечестиві, нечесні, злі, а кого — блаженні, праведні, нелукаві, чесні, преподобні;
• скажіть, як будуть покарані перші й винагороджені другі?
• випишіть афористичні вислови, вивчіть їх;
• відповідаючи, використовуйте слова й вислови з тексту.
• скажіть, псалми якого змісту добирав Тарас Григорович для переспівів;
• поясніть, чим Шевченкові переспіви подібні до оригіналів і чим від них відрізняються;
• пригадайте особливості перекладу й травестії, порівняйте їх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Лірика Т. Шевченка періоду арешту й заслання (1847–1857)  і після повернення із заслання. Риси автобіографізму в образі ліричного героя («Доля»), ностальгія за ідилією родинного життя, висока філософія життя людини на землі («Росли укупочці, зросли...»).

ТЛ: ліричний герой (поглиблено), лірична медитація

 

Мета: розкрити проблематику поезій, написаних на засланні, їх зміст, художню специфіку, формування переконань, що контакт із друзями, однодумцями, зі світом є підтримкою особистості, що прожити життя треба чесно, в добрі та взаємоповазі; глибше ознайомити учнів із обставинами смерті й поховання Т. Шевченка, уявно побувати на заупокійній молитві під час його поховання, відчути біль, скорботу України та її вірність заповітам Тараса.

Тип уроку: урок сприймання і засвоєння знань, умінь і навичок.

Форма проведення уроку: урок-реквієм, інтегрований урок.

Обладнання: карта «Шляхи Тарасової долі» (1847–1857), аудіозаписи пісень на слова поета, карта Російської імперії (поч. XIX ст.) і виставка репродукцій картин Т. Шевченка періоду заслання: «Автопортрет», 1847 р., «Пожежа в степу», 1848 р., «Джангис-Агач», «Байгуші», 1853 р., «Казашка Катя» (1856–1857), «Шевченко серед товаришів» (1851), карта-схема останньої дороги Кобзаря, фотографії, книги про Т. Шевченка, ілюстративний матеріал про Чернечу гору та Шевченківський національний заповідник у Каневі.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

IІ. Актуалізація опорних знань.

• Виступ учнів з усними повідомленнями.

На фоні музики Е. Маріконе лунає барабанний дріб, який поволі стихає.

«Борітеся — поборете».

«І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

«В своїй хаті своя правда, і сила, і воля».

• Слово вчителя.

Історія мого життя є частиною історії моєї батьківщини.

                                                                            Т. Шевченко

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно в чужому краю караюсь, мучуся, але не каюсь!

 

Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:

Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

                                                                           В. Баранов

 

Сьогоднішній урок пройде у формі уроку-подорожі шляхами Тарасової долі 1847–1857 рр. Ми поринемо у невимовно тяжкий для Шевченка час — час гартування його світогляду, життєвих принципів.

Життя Шевченка — це суцільне тяжке випробування. У той час, коли молодий талановитий художник і вже відомий поет був окрилений планами на майбутнє, надіями на творчу самореалізацію, на викладання в Київському університеті, на нього вже чатувала нова неволя — на переправі біля Києва 5 квітня 1847 р.  — арешт за доносом. Небезпечний злочинець. Петербург. Петропавлівська фортеця.

На допитах поет тримався мужньо, гідно і спокійно, сам не втрачав сили духу й інших підтримував, мудро й дипломатично відповідав на запитання чиновників III відділення.

В одиночній камері центральної управи політичної поліції гіркі роздуми поета вилилися в прекрасну лірику, яка свідчить, що не злоба й ненависть, а любов жила в його серці у складний час випробувань. Любов до знедоленої України та її народу, до Бога, своїх побратимів і співчуття до всіх нещасних, навіть до тюремних наглядачів.

• Читання напам’ять поезії «Садок вишневий коло хати», «Доля», «Росли укупочці, зросли…»

Ідейно-художній аналіз поезій. Риси автобіографізму, ностальгія за ідилією родинного життя, висока філософія життя людини на землі.

 

• Демонстрація автопортрету Т. Шевченка.

А перший серед віршів (після присвяти до казематського циклу) з поміткою «Орская крепость» усім відомий — поезія «Думи мої, думи мої, Ви мої єдині!».

1-й ведучий. Друзі мали клопотатися, щоб для відбуття кари Т. Шевченка залишили в Оренбурзі, але поет не дозволив просити за себе, бо це принижувало його людську гідність. А тим часом у штабі корпусу уже призначили «рядового» Шевченка у 5-й лінійний батальйон, розташований в Орську. (На карті). До Орської фортеці, що знаходилася за 300 км. від Оренбурга, поета везли сім днів, тобто в шість разів повільніше, ніж із Петербурга до Уралу. Тепер, коли «ужасно опасный преступник» був уже в лабетах тюремного краю, потреби в поспіху не було.

III. Повідомлення теми, мотивація навчальної діяльності.

• Слово вчителя.

Найпліднішим був той час заслання, коли Т. Шевченко перебував на острові Кос-Арал у складі експедиції Бутакова. Павло Зайцев про цей період напише: «Творча фантазія його працювала з незвичайним напруженням, і розшукувати сюжети не доводилося. Як фігури в якомусь химерному контрдансі, мінялися під пером його жанри: за баладою з’являлася поема, за нею принагідна інтимна лірика, по ній — стилізація народної пісні або гротеск, потім знову поема або балада...»

Великий поет українського зарубіжжя Євген Маланюк уявляв Т. Шевченка того часу людиною, що прожила не життя, а «житіє», виконала дійсно подвиг великий, пройшовши як «сквозь строй», крізь страшну миколаївську добу, добу заслань, віддавань у солдати, палок і шпіцрутенів, а головне, крізь заслання й атмосферу п’яних унтерів пронесла свою суцільну віру, свою єдину одержимість, свою побиту, зранену, скривавлену, але незламну і неупокорену душу.

• Планування роботи.

План

6. Повернення із заслання.
7. Т. Шевченко в Академії мистецтв.
8. Подорож в Україну в 1859 р. Академік гравюри.
9. Нове видання «Кобзаря» (1860 р.)
10.            Останні праці Т. Шевченка. «Буквар».

IV. Сприймання і засвоєння нових знань.

• Робота з опорним конспектом 

Вершинні зразки лірики Т. Шевченка періоду арешту й заслання (1847–1857) і після повернення із заслання.

Поглиблення поняття про ліричного героя, психологізм у літературі, жанр ліричної медитації. Робота з літературними термінами.

• Захист учнівського проекту №2. «Душа літає над Невою...».

План

5. Словникова робота. Реквієм. Меса.

Пояснення звучить на фоні мелодії Моцарта «Реквієм».

6. «І понесли батька дужого на руках своїх...»
7. «Серед степу широкого...».
8. У Кобзаревому домі.

Реквієм — твір для оркестру, хору і солістів. Характер музики — сумний, трагічний. Найвидатнішим твором у цьому жанрі залишається «Реквієм» Моцарта. У XIX ст. реквієм набуває громадянського звучання. Берліоз присвятив свій твір пам’яті жертв липневої революції 1830 року.

Реквієм — від лат. спокій, — багатоголосний твір траурного характеру. В католицькій церкві реквієм — заупокійна меса. Згодом реквієм втратив своє суто церковне значення і набув характеру світської музики. До кращих зразків реквієму належать реквієми Моцарта, Джорджа Верді, Г. Берліоза, Л. Керубіні.

Меса — фр. слово, твір для хору і солістів без супроводу або з супроводом, який складається з багатьох частин, написаний на духовний текст і призначений для виконання під час католицької обідні.

Смерть невблаганно підступала до поета. Ще в жахливих умовах каторги-солдатчини він набув невиліковну хворобу серця і печінки як наслідок ревматизму, цинги, малярії. Позначилися, безперечно, на його здоров’ї невимовна печаль, туга за Батьківщиною, повсякчасне нервове напруження і тривога у зв’язку з постійними переслідуваннями.

Клімат Петербурга, з його постійними туманами, вологістю, був несприятливим для людини з хворим серцем. Крім того, нестатки, відсутність сім’ї, повсякденного догляду, елементарних побутових умов. У тісному приміщенні, де жив Т. Шевченко в Академії мистецтв, не вистачало повітря, воно було отруєне кислотами, які митець використовував при гравіруванні.

14–15 лютого поет написав свій останній вірш. Написав його на звороті автопортрета 1860 р. олівцем.

Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонька убога,
Вірші нікчемні віршувать,
Та заходиться риштувать
Воли в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога.

(10 березня за н. ст.) 1861 р.

26 лютого він попросив склянку чаю, випив її і почав сходити вниз у майстерню, на східцях ойкнув і упав. Серце великого українського поета перестало битися. Була 5 година 30 хв. ранку.

Біограф М. Чалий засвідчував, що звістка про цю сумну подію рознеслась ... з електричною швидкістю.

26 лютого, після панахиди, тіло померлого найближчі друзі перенесли в академічну церкву. Квартира поета була опечатана поліцейською владою.

Стискається серце, коли читаємо «Опись имущества академика Т. Шевченко, описаного от 14 марта за №4614 по случаю смерти Шевченко». Ось наприклад: меблі поета: диван оббитий клейонкою, стіл простого дерева «без окраски», дзеркало в рамі, сундучок. Усе це оцінено в 1 крб. 80 коп. Найбільшу цінність становили «семнадцать досок красной меди гравированных и разной величини, две шкатулки с принадлежностями для живописи, мольберт орехового дерева, сем гравированных картин.., картина гравированная оригинальная Рембрандта.., тридцять восем картин разной величини, гравированных и изображающих портреты...»

І нарешті, «часи карманные золотые, на тридцяти камнях», якими так втішався невиліковний поет. Усе майно академіка Т. Шевченка було оцінено в 148 крб. В описі книжок, що належали Т. Шевченку, було понад 150 книжкових одиниць.

Труну з тілом Шевченка встановлено в церкві Академії мистецтв. Поета в труні малювали художники В. Верещагін, Л. Жемчужников та ін. Гіпсову маску зняв скульптор П. Клодт.

28 лютого (12 березня за н. ст.) відбувся похорон Т. Шевченка. Над труною поета виголошували промови П. Куліш, В. Бєлозерський, М. Костомаров...

• Виразне читання.

Виходить учень з портретом П. Куліша і промовляє:

«Такий поет, як Шевченко, не одним українцям рідний. Де б він не вмер на великому слов’янському мирові — чи в Сербії, чи в Болгарії, чи в Чехах — всюди він був би між своїми. Боявся єси, Тарасе, що вмреш на чужині, між чужими людьми. Отже ні! Посеред рідної великої сім’ї спочив ти одпочинком вічним».

На Смоленському кладовищі виступили співробітник «Современника» Ф. Хартахай, поет М. Курочкін. Наступні виступи поліція заборонила.

• Виразне читання.

«Умер поет»

Умер поет. Далеко на півночі,
У городі непривітнім, чужім.
А хто ж йому накриє сонні очі
Китайкою? Заплаче хто по нім?
Не клопочись! Як північна година
Мине, хтось двері втворить нарозтвір.
Прийде Петрусь, Оксана, Катерина
І Наймичка — найде їх повний двір.
Ярина з Степаном при домовині,
Двох хлопців сотник Гонта приведе,
Палій Псалтир читає; свято нині —
Ясновельможний гетьман тут іде.
За гетьманом полковники на конях
І куренями виступає Січ,
Булави, пірначі мигтять в долонях,
І від шабель розвиднюється ніч.
А там народ, цілий народ, як море,
Бентежиться, іде вперед, шумить...
Не вмер поет, його втомило горе,
Схилив чоло і задрімав на мить.

•         Повідомлення учня «І понесли батька дужого на руках своїх...».

Художник Г. Честахівський, приятель Т. Шевченка в останні роки його життя, свято виконав покладену на нього місію під час перепоховання Кобзаря. Він наполіг, щоб тіло поета було поховано на Чернечій горі, а не в Каневі.

Демонстрація плакату художника І. Н. Бугаренко, світлин, карти-схеми (на фоні пісні «Заповіт».

Останній шлях Кобзаря. Друзі Т. Шевченка порушили клопотання про дозвіл перевезти прах поета на Україну. Такий дозвіл був даний. 26 квітня домовину викопали, поклали в свинцеву труну, яку накрили червоною китайкою і повезли на вокзал.

«У середу 10 мая в Успенській церкві в Каневі протоієрей промовив до батька Тараса прощальне слово: «Ти, брате наш о Христі, Тарасе, настоящий щирий батько свого українського народу в солдатській шинелі, у тяжкій неволі, далеко на чужині, не переставав боліть серцем за люд свій і за його слово. Мир ти, Тарасе!»

Потім винесли гріб, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів впрягся люд хрещений і повезли, як слід, діти свого батька, повернувшого з далекого краю, до свого дому. Як рушили од церкви, то везли парубоцтво й чоловіки, і наша Київська громада. А потім — дивлюсь — як макова нива зацвіла коло Тарасової домовини, а сама домовина, як найбільша маківка, красується посеред великої ниви: все дівочки, як квіточки, а дівчата, як маківки, облавили густою батовою й везуть віз Тарасів, а жіночки позад воза помагають — і ні одної мужицької душі нема, не тільки в возі, а й близько коло воза...

Любі канівські дівчата везли Батька України добрих верстов з вісім або і усіх десять, бо треба було далеко кругом об’їжджать лісом, бо такі гори усе, що з великим трудом виїдеш піхтурою, а їхать нема і в помині» (Г. Честаховський).

Виразне читання віршів.

Сподівалися Шевченка
Сей год на Вкраїну,
А дождались побачити
Його домовину...

У столиці, над Невою,
Його поховали,
Честь великую і славу
Йому воздавали...

Із могили домовина
На світ піднялася,
Через Москву, через Київ,
Сюди донеслася...

Стоїть в Каневі в соборі,
Вся квітками ввита,
По-козацьки червоною
Китайкою вкрита...

Уволили твою долю
Українські діти:
На Чернечу несуть гору,
Де ти хотів жити...

(М.О. Максимович, 1861 р.)

 

***

Вийшов місяць на могилки
З неба подивитись,
Кругом глянув ясним оком
І почав журитись.
Далі в хмару загорнувся,
Перестав світити,
За ним зірки поховались,
Мов за батьком діти.
Ніч, як ворон чорний, стала,
Хмари скрізь блукають,
Вітри буйнії з хрестами
Сумно розмовляють.
«Чого ж місяць, чого ясний,
Хмарою укрився?
Чого вітер, чого буйний,
Грізно розходився?
Місяць бачив, як учора
Могилу копали
І в могилу домовину
Тихо опускали.
Зачинилось в Україні
Покутне віконце,
Заховалось під землею
Українське сонце.
Умер Кобзар... Його пісні
Більше не гриміти.
І став вітер на могилі
Сумно голосити.
То завиє, то застогне,
Жалібно заллється,
Наче сокіл об могилу
Крилами заб’ється.
Б’ється, квилить, свіжу землю
З могили змітає.
Молить: «Встань, мій вільний брате...»
Ні, недочуває...
Спи, Тарасе, тихо, тихо,
Поки Бог розбудить...
Твою славу на Вкраїні
Повік не забудуть.

О. Кониський

Баладу О. Кониського учні можуть заспівати на мелодію пісні «Віють вітри, віють буйні».

Учитель. Поставили на високій горі-могилі над Дніпром одинокий дубовий хрест. Кругом цвіли дикі рожі, згодом заколосилася тирса й сріблясті хвилі дикого степу покотилися по горі-могилі. У жодного правителя світу немає такої грандіозної усипальниці, якою стала над горою сама твердь небесна. Так поховав народ свого вірного сина.

• Огляд фотографій могили Т. Шевченка: 1861, 1912, 2004 років.
• Виразне читання уривка з промови Б. Лепкого на концерті в честь Т. Шевченка у Відні, дня 7. 07. 1918 р.

«...Прийди... зійди поміж нас, як ми тут нині є, і пригадуй нам тим голосом, від якого мороз йде по тілі, що всі ми до одного кров з крові і кость з кості українського народу, що всі ми з української кривавої землі виросли, як дуби в лісі, як квіти на леваді, як на степу бур’ян, і що всі ми, всі до одного, в тую землю вернути повинні для її добра, для її вічного існування...»

V. Підсумок уроку.

• Бесіда за питаннями.

•                  Скільки поезій створено Кобзарем за період заслання?
•                  Чому в Новопетровському укріпленні Т. Шевченко створив лише одну поезію? Яку саме? Оцінювання й мотивація навчальних досягнень.

VI. Домашнє завдання.

Виконати такі завдання для захисту проекту на тему: «Псалми Давидові»:

• зіставте переспіви Т. Шевченка з відповідними псалмами Давидовими;
• визначте, які образи, художні деталі, афористичні вислови поет узяв з оригіналу, що додав свого й чому;
• поясніть, кого стосуються епітети — лукаві, люті, нечестиві, нечесні, злі, а кого — блаженні, праведні, нелукаві, чесні, преподобні;
• скажіть, як будуть покарані перші й винагороджені другі?
• випишіть афористичні вислови, вивчіть їх;
• відповідаючи, використовуйте слова й вислови з тексту.
• скажіть, псалми якого змісту добирав Тарас Григорович для переспівів;
• поясніть, чим Шевченкові переспіви подібні до оригіналів і чим від них відрізняються;
• пригадайте особливості перекладу й травестії, порівняйте їх.