Урок на тему:Тема: Новгородська боярська республіка. Олександр Невський.

Тема: Новгородська боярська республіка. Олександр Невський.

Мета: розглянути процеси державного, суспільного, господарського та культурного розвитку Північно-Східної Русі; удосконалити навички учнів установлювати причинно-наслідкові зв'язки, застосування технологій критичного мислення роботи в групах та висловлювати власні думки.

Основні поняття: віче, Золота Орда.

Історичні діячі: Олександр Невський.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Перевірка домашнього завдання.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1.Становлення та зростання.  Політичний устрій.

     Тенденції до відокремлення від Києва у Новгороді Великому — столиці Новгородської республіки виявилися вже на початку XI століття. Їхнім виразником було новгородське боярство, підтримане міським населенням, зобов'язаним платити данину та поставляти війська для походів київського князя. На початку XII століття Новгород уже починає запрошувати князів без узгодження з київським великим князем. У 1136 році боярство й купецька верхівка Новгородської феодальної республіки, використавши широкий рух народних мас, домоглися політичної самостійності. Значні торгово-ремісничі посади існували в стародавніх новгородських містах — Старій Руссі, Ладозі, Торжці, Корелі, Орешці, що мали політичне самоврядування та вважалися пригородами (васалами) Великого Новгорода.

      У XII—XIII століттях до складу Новгородської республіка входив Псков, що став відокремлюватися від Новгорода з середини XIII століття. Юридично його незалежність від Новгорода було визнано Болотовським договором 1348 року. В XII—XIII століттях відбувалося розширення території Новгородської феодальної республіки у східному та північно-східному напрямку. Освоювалися Обоніжжя, Подвиння, береги Білого моря. Югорські ж племена, що жили на Північному Уралі, сплачували данину Великому Новгороду. Північні володіння, багаті на хутро, морського звіра, рибу, сіль та інше, мали велике економічне значення для Новгородської феодальної республіки.

     2. Вищим органом влади Новгородської республіки було віче, на яке могло збиратися як міське, так і вільне сільське населення. Воно обирало з середовища боярства посадника, тисяцького і навіть архієпископа (з 1156 року). Віче часто перетворювалося на арену гострої політичної боротьби, фактична влада перебувала в руках боярства. На чолі виконавчої влади стояв архієпископ, найбільший новгородський феодал, до якого перейшла значна частина земель та доходів київського князя. У його веденні перебували скарбниця, зовнішні відносини Новгородської феодальної республіки, право суду та деяких інші питання. У політичних справах брало участь також торгово-ремісниче населення Великого Новгорода, що мало свої об'єднання — «кончан» (мешканців «кінців» міста), «уличан» (мешканців вулиць), «сотень», у тому числі купецьких.

      З середини XII століття кончанські та уличанські старости стали скріплювати своїми печатками найважливіші державні грамоти Новгородської феодальної республіки. Новгородський князь запрошувався з інших князівств вічем, яке з ним укладало договір — «ряд». Договір захищав станові інтереси новгородських бояр. Функції князя в Новгородській феодальній республіці були обмеженими. Він був насамперед воєначальником. Його обмежили в праві на суд, перевели його резиденцію із центра міста («Дитинця») за місто (на Городище). З середини XIII століття, за князювання Олександра Невського, новгородськими князями ставали звичайно великі князі володимирські

Господарство. Культура.

Основою господарства Новгородської республіки в XII—XV століттях були землеробство та скотарство. Широке поширення мали полювання, бортництво (збір меду), рибальство. У більшості районів промисли поєднувались із землеробством. Районами винятково промислового господарства були лише північно-західне узбережжя Білого моря та найвіддаленіші землі карелів і саамів. На узбережжі Фінської затоки добували залізо. У Старій Руссі та деяких інших місцевостях Новгородської землі займалися солеварінням. Важливе господарське значення мали льонарство та розведення хмеля. Продукти селянських промислів — хутро, віск, мед, риба, ворвань, сало, льон, хміль — значною частиною йшли на ринок, вивозилися до руських міст та за кордон. Новгородські купці вели торгівлю зі Швецією та з ганзейськими містами Німеччини і Данії. До XIV—XV століття 30—40 іменитих боярських родин зосереджували у своїх руках більше половини новгородських приватновласницьких земель. Величезні земельні володіння служили матеріальною базою, що забезпечувала політичне панування боярства.

     З боярами суперничав новгородський Будинок святої Софії — головна церковна установа Великого Новгорода. Його вотчини розташовувалися в економічно найрозвиненіших районах Новгородської землі. Великими землевласниками були привілейовані монастирі: Юр'єв, Аркажський, Антонієв та інші. Дрібнішими, ніж бояри, феодальними власниками були «житьї люди». Непривілейовані дрібні вотчинники називалися «своєземцями». В усіх категоріях феодального землеволодіння основною формою експлуатації безпосередніх виробників служила оброчна система. Власницьке господарство було невелике і обслуговувалося переважно холопами, кількість яких постійно скорочувалася. До другої половини XV століття поряд із натуральним оброком істотне значення стали здобувати грошові платежі. Однак процес розвитку товарно-грошових відносин торкнувся лише окремих сторін феодального господарства (переважно промислів). Феодали прагнули юридично прикріпити селян до землі. До початку XIV століття з середовища залежного селянства виділилися окремі категорії (давні люди, ополоники, поручники), які втратили право відходу від своїх власників. Бояри та монастирі прагнули обмежити право переходу селян інших категорій.

    Розвиток феодальних відносин у Новгородській республіці супроводжувався безперервною класовою боротьбою. Джерела відзначають близько 80 великих виступів городян, що нерідко виливалися в збройні повстання. Найбільш великі міські повстання (1136, 1207, 1228-1229, 1270, 1418, 1446—1447 років) охопили також і селянські маси. Втечі, відмова від сплати феодальних повинностей, окремі локальні виступи та інші форми антифеодального протесту були частим явищем XII—XV століть. У Новгородській землі виникли перші єресі в Росії.

    Висока культура Новгородської республіки розквітла на основі культури, створеної в період розквіту Київської Русі. У XII—XV століттях ця основа збагатилася місцевими самобутніми рисами, у яких відбилися особливості соціально-економічного та політичного розвитку Новгорода. Тут було складено билини про Василя Буслаєва та Садко (вочевидь, в XIV століття), що відобразили пору самостійності Новгорода, його багатство та велич. У цих та інших добутках усної поезії сильні мотиви побуту середньовічного торгівельного міста. Серед населення, особливо серед боярства та купецтва, значного поширення набула грамота. При розкопах у Новгороді було знайдено безліч берестяних грамот, у тому числі десятки грамот, що містять листування простолюду. Новгород був найбільшим центром літописання. Культура республіки стала частиною формованої у XII—XV століттях культури російської народності

Зовнішня політика

    Новгородська республіка вела боротьбу з агресією шведських, а потім  німецьких феодалів. Шведи з середини XII століття почали захоплення фінських земель, населення яких платило данину Новгороду. Німецькі феодали з кінця XII століття вели завоювання Прибалтики. З середини XII до середини XV століть Новгород змушений був 26 разів воювати зі Швецією та 11 разів з Ливонським орденом. Скориставшись монголо-татарською навалою, німецькі хрестоносці, датські та шведські феодали в 1240—1242 роках активізували агресивні дії, перенесши їх на територію Новгородської республіки. Але їхні походи закінчилися провалом (Невська битва (1240), Льодове побоїще (1242)). Військо Новгородської землі відбило й наступні походи шведів та німецьких феодалів. Новгородська земля не випробовувала жахів монголо-татарської навали, але Новгород визнав себе залежним від Золотої Орди та став платити ханам данину.

   З XIV століття починаються спроби Твері, Москви й Литви підкорити Новгород своій владі. Тверський князь Михайло Ярославович, ставши великим князем володимирським, надіслав у Новгород намісників без попередніх переговорів із новгородцями. Це штовхнуло Новгород до зближення з Москвою. Прагнули обмежити самостійність Новгородської республіки й Іван Калита, Семен Гордий та інші московські князі, що займали великокнязівський стіл. Гострий конфлікт між Новгородом та Москвою виник у 1397 році, коли Москва відторгла Двінську землю. Однак вже у 1398 році вона була повернута. Борючись проти утисків з боку московських князів, новгородський уряд шукав союзу з Литвою. До середини XV сторіччя Новгородська республіка, протидіючи великим московським князям, стала предметом заздрощів через переваги безпосередніх торгових зв'язків Новгорода з Ганзою та перешкодою на шляху процесу подальшої територіальної експансії Московії. Частина великого боярства, не бажаючи розстатися з політичними привілеями, домагалася переходу Новгорода під владу Великого князівства Литовського. Провідником цих поглядів боярства була так звана "литовська партія". У 1470 році з її ініціативи новгородці запросили на князювання з Литви князя Михайла Олельковича, новгородський уряд став вести переговори про союз із литовським великим князем Казимиром IV.

   Питання про перехід у підданство до Литовської держави викликало у Новгороді значні хвилювання. Московська великокнязівська влада вміло використала у своїх інтересах загострені класові суперечності в Новгородській феодальній республіці та прагнення широких верств населення Новгородської землі до припинення феодальних усобиць. Перемога московських військ в битві на річці Шелоні в 1471 році визначила ліквідацію політичної самостійності Новгорода. У 1478 московська рать обложила Новгород, після чого відбулося остаточне включення Новгородської землі до Московського князівства. Велику частину новгородської політичної знаті (боярства) було вирізано цілими сім'ями, а більш половини купецьких сімей було вивезено до Московії. На їх місце були завезені купецькі сім'ї із підлеглих Московському князівству східних земель. Таким чином новгородську еліту було обезкровлено. Новгородська феодальна республіка перестала існувати.

ІV. Висновки

   Висока культура Новгородської республіки розквітла на основі культури, створеної в період розквіту Київської Русі. У XII—XV століттях ця основа збагатилася місцевими самобутніми рисами, у яких відбилися особливості соціально-економічного та політичного розвитку Новгорода. Тут було складено билини про Василя Буслаєва та Садко (вочевидь, в XIV століття), що відобразили пору самостійності Новгорода, його багатство та велич. У цих та інших добутках усної поезії сильні мотиви побуту середньовічного торгівельного міста. Серед населення, особливо серед боярства та купецтва, значного поширення набула грамота. При розкопах у Новгороді було знайдено безліч берестяних грамот, у тому числі десятки грамот, що містять листування простолюду. Новгород був найбільшим центром літописання. Культура республіки стала частиною формованої у XII—XV століттях культури російської народності

V. Домашнє  завдання

Прочитати параграф ….

Підготувати повідомлення

Новгоро́дська респу́бліка — в XII—XV республіка з елементами монархії із центром у Великому Новгороді, найбільше в той час державне утворення в Європі. У період найбільшого розквіту крім власне Новгородської землі включала також території від Балтійского моря на заході до Уральских гір на сході й від Білого моря на півночі до верхів'їв Волги та Західної Двіни на півдні.

Олександр I Ярославович Не́вський (* ~ 1230, Переславль-Залєський — 14 листопада 1263, Городець) — князь новгородський (1236–1240), (1241–1252), (1257–1259), по ярлику хана Золотої Орди формально князь київський (1249–1263), князь псковський (1242–1242), з 1243 року в васальній залежності від золотоординських царів обіймає посаду князя в Великому Новгороді та великого князя володимирського з 1249. Син Ярослава III Всеволодовича, правнук Юрія I Долгорукого династія суздальських Юрійовичів [2].

Народився в Переславль-Залєському. Досі немає єдиної думки стосовно дати народження Олександра. Джерела Російської імперії встановлюють дату приблизно — 1221-й рік.^[1], однак за іншими джерелами Олександр народився в 1230 (відтак не міг брати участі у битві на річці Неві зі шведами в 1240 році, з німцями й естами в 1242 році на Чудському озері)^[2][3].

У роки навали Батия на суздальську землю (1237–1238) ні Олександр, ні його батько Ярослав Всеволодович, ні молодші брати Ярослава опору не чинили, тому не були знищені татаро-монголами^{[Джерело?]}.

Олександр був другим сином Ярослава III від його третьої жінки Ростислави Ігорівни (в хрещенні Феодосії), дочки Мстислава II Удатного.

Згідно з дослідженнями багатьох істориків: Льва Гумельова, Володимира Білінського^[3], Запискам папського посланця у Золотій Орді Плано Карпіні, Олександр, будучи заручником (з 1238 року)03^{[Джерело?]} у ставці хана Батия став названим (кревним) братом сина Хана Батия — Сартака 03^{[Джерело?]}. За законами Золотої Орди, кровними побратимами могли стати тільки хлопці до 16 років. Сартак народився у 1228–1230 роках. Таким чином, якщо Олександр народився у 1221 році, він ніяким чином не міг стати «андою» (кревним побратимом) хана Сартака. Це могло статися тільки якщо вони були однакового віку. Тобто, дійсний рік народження Олександра в найліпшому випадку 1228, а не 1221. Тим більше, Плано Карпіні, у своїх записках пише, що у квітні 1246^[4] році застав Олександра сина Великого князя Володимирського Ярослава в ставці хана Батия в якості заручника.

15 липня 1240 року, військо Олександра отримало перемогу над шведами на річці Нева. А 1241 році він завоював фортецю Копор'є, перемігши німецьких рицарів. В 1242 році, зимою звільнив Псков, а 5 квітня дав Тевтонському ордену рішучий бій на льоду Чудського озера. В 1253 році, він відбив новий набіг на Псков, а в 1254 році заключив договір, щодо мирних границь з Норвегією. В 1256 році ходив в похід в фінську землю. Згідно з офіційною російською історіографією 20-го ст. після Невської битви 1240, отримав прізвисько «Невський».