Урок "Ознаки внутрішньої кровотечі"

Степаненко Вероніки, 303 СОУР

Варіант 2

1.Ознаки внутрішньої кровотечі.

Ознаками будь-якого типу внутрішньої кровотечі на ранніх стадіях є:

• виникнення на місці травми синця;
• м’які тканини над місцем травми чутливі до болю, набряклі, тверді на дотик (наприклад, «твердий живіт» у разі внутрішньої кровотечі в черевну порожнину);
• прискорений слабкий пульс;
• прискорене дихання;
• бліда, прохолодна на дотик шкіра;
• нудота, блювання;
• спрага;
• кровотеча з природних отворів організму (рот, ніс, пряма кишка, кров у сечі тощо).

У залежності від локалізації внутрішньої кровотечі, можуть приєднуватись її явні ознаки. Наприклад, блювота у вигляді «кавової гущі» – при шлунково-кишковій кровотечі, кровохаркання – при легеневій кровотечі, розширення зіниці на стороні крововиливу – при внутрішньочерепному крововиливі тощо.

Однак, слід пам’ятати, що хронічна внутрішня кровотеча легкого ступеня важкості часом може взагалі не супроводжуватися будь-якими симптомами. Несвоєчасне виявлення внутрішньої кровотечі може призводити до небезпечних і навіть трагічних наслідків.

Внутрішні кровотечі більш серйозних ступенів важкості супроводжуються значним падінням артеріального тиску, прискоренням пульсу, збільшенням частоти дихання, маренням, сплутаністю або відсутністю свідомості, на тілі виступає липкий холодний піт. У важких випадках виникає шок і, навіть, кома.

Якщо ви виявили ознаки внутрішньої кровотечі, слід без зволікання викликати швидку допомогу або негайно доставити хворого у відділення спеціалізованої допомоги.

Що потрібно робити, поки не прибула швидка:
1. Перша допомога при внутрішній кровотечі залежить від того, в яку порожнину тіла виливається кров.
2. У разі кровохаркання є підозра на легеневу кровотечу, в цьому випадку слід надати хворому положення напівсидячи. В інших випадках необхідно його укласти на рівну поверхню. На груди або живіт покласти щось холодне (лід, сніг, пляшку з холодною водою тощо).
3. Послабити одяг і в жодному разі не давати пити чи їсти.

У медичному закладі виявляються причини внутрішньої кровотечі, її джерело та інтенсивність. Далі призначається курс лікування, спрямований на вирішення 3 завдань:

1. зупинка внутрішньої кровотечі;
2. відновлення об’єму втраченої крові;
3. поліпшення мікроциркуляції.

2.Ознаки масивної кровотечі.

На наявність критичних (масивних) кровотеч можуть вказувати такі ознаки:

1. кров, що пульсує та/або швидко витікає з рани;
2. пляма крові на одязі, що швидко розповзається;
3. калюжа крові навколо постраждалого;
4. ампутація кінцівки;
5. відкриті переломи кісток.

За наявності будь-якої з цих ознак слід терміново затиснути місце поранення.

3.Особливості накладання джгута.

Накладання джгута є не настільки простим і безпечним методом зупинки кровотечі, як може видатися на перший погляд. Надмірно затягнутий гумовий джгут може стиснути променевий нерв і викликати його стійкий парез (з порушенням функції кисті та пальців). Ушкодження нервів більш вірогідне, коли джгут був накладений в середній третині плеча та в ділянці підколінної ямки. Часто в місці накладення джгута виникає дуже сильний біль, унаслідок чого постраждалі самотужки намагаються його послабити. Також не слід забувати про достатньо високий ризик некрозу розташованих нижче накладання джгута тканин. Саме тому джгут дозволено накладати лише в разі крайньої потреби, коли існує реальна загроза життю постраждалого від значної крововтрати.

Якщо з якихось причин джгут не було знято своєчасно і він перебував на тілі більш як 2 год, то його не можна самостійно знімати. Адже частина клітин на цей час вже загинула через брак кисню і поживних речовин (на шкірі з’являються специфічні ознаки). Тому під час зняття джгута кров почне надходити в цю ділянку, а отже, токсини, які утворилися в мертвих тканинах, будуть поширюватися всім тілом. Такий стан призведе до загибелі всього організму.

Джгут не застосовують для зупинки критичної кровотечі за умов поранення шиї, пахвової ділянки, таза та проксимальних сегментів кінцівок. У такому разі слід застосовувати інший спосіб – притискання судини в рані. Однак цей метод потребує значної витримки та фізичної підготовки того, хто надає домедичну допомогу в таких тактичних умовах, адже слід безперервно натискати до приїзду швидкої.

Гумовий джгут (джгут Есмарха) накладають зі значною силою в найвищому місці кінцівки на одяг чи м’яку прокладку з бинта (щоб не затиснути шкіру). Його накладають із внутрішнього боку кінцівки: однією рукою захоплюють кінець джгута, а другою – його середню частину так, щоб одна рука знаходилася над, а інша – під ушкодженою кінцівкою. Джгут розтягують (перший тур важливо максимально розтягнути), обгортають довкола кінцівки і затягують до припинення кровотечі з рани та зникнення пульсу на периферії кінцівки. Наступний тур накладають із меншим, а останні – з мінімальним натягуванням. Усі циркулярні тури укладають поруч, не допускаючи між ними проміжків (щоб уникнути стискання шкіри) (рис. 8).

Час накладення джгута (дата, години та хвилини) записують на лобі постраждалого маркером (кров’ю), щоб його побачив медичний працівник.

За умов правильно накладеного джгута (закрутки) кінцівка стає блідою, пульс на ній не визначається, а кровотеча – зупиняється. Якщо джгут було накладено дуже слабо, ушкоджена кінцівка починає синіти (це означає, що перетиснули лише вени), а кровотеча посилюється.

Турнікет було розроблено для надання допомоги військовослужбовцям, однак, ураховуючи його ефективність, сьогодні його активно використовують у цивільних умовах. Цей засіб можна накладати лише на кінцівки в чотирьох точках (максимально високо на стегні та на плечі).

Використання турнікета обов’язково передбачає дотримання таких правил:

•  зупинити кровотечу без зайвого стискання тканин;

•  до турнікета завжди прикріпляти записку із точним часом його накладання;

•  знімати турнікет (джгут) можуть лише медичні працівники.

Для накладання турнікета слід просунути кінцівку через петлю стрічки-липучки джгута або обгорнути стрічку-липучку навколо кінцівки та просунути її кінець через пряжку. Протягнути вільний кінець (червоний/білий) стрічки джгута через усю пряжку (як на звичайному ремені). За наявності рани на руці – протягнути вільний кінець (червоний/білий) стрічки джгута через ближнє півкільце пряжки. Розмістити джгут максимально високо на пораненій кінцівці. Протягнути стрічку джгута щільно навколо кінцівки та закріпити її якомога щільніше. Затягнути вільний кінець стрічки-липучки та надійно приклеїти його до липучки (якщо джгут накладають на руку). Якщо джгут накладають на ногу, слід просунути стрічку крізь обидва отвори пряжки та приклеїти її до липучки решти джгута (це унеможливить розпускання джгута під час закручування). Закрутку слід обертати, поки кровотеча не припиниться. Далі потрібно закріпити коловорот у застібці.

Поліцейський має переконатися, що дистальний пульс відсутній. Якщо пульс, як і раніше, наявний, слід застосовувати ще один джгут вище (проксимально) від першого джгута. Необхідно затягнути його і ще повторно перевірити наявність пульсу.

Окрім турнікета, можна використовувати імпровізований джгут. Для накладання імпровізованого джгута-закрутки застосовують підручні засоби: смужки тканини, паски від сумок, хустини тощо, а для виготовлення коловороту – короткі палиці, металеві стержні, шматки товстого дроту. Не рекомендовано використовувати для виготовлення імпровізованого джгута електричні та телефонні кабелі, різні дроти, тонкі шнурки й мотузки, адже вони надмірно перетискають і травмують судинно-нервові пучки кінцівок (сухорукість).

З матеріалу, який використовують як джгут, роблять вузол таким чином, щоб між поверхнею кінцівки і вузлом можна було ввести закрутку і зробити нею кілька витків закручування (до припинення кровотечі). Для запобігання розкручуванню закрутку фіксують, прикріплюючи до кінцівки. Занадто туго закручувати цей засіб не можна, щоб не травмувати м’які тканини.

Після накладання джгута рану закривають пов’язкою. Для запобігання сповзанню джгута й виникненню повторної кровотечі здійснюють іммобілізацію кінцівки. Крім цього, кінцівку з накладеним джгутом потрібно зігріти (як і власне постраждалого).

Поранені з накладеним джгутом або закруткою потребують особливого догляду. Джгут має бути добре помітним, його не слід прикривати пов’язками чи одягом. У холодну пору року, коли для зігрівання постраждалого застосовують ковдри (куртки), для дотримання цього правила слід використовувати мітки – клаптики бинта або білої тканини, змочені червоною фарбою (кров’ю).

Внутрішня кровотеча виникає внаслідок проникаючого поранення, закритого ушкодження органів порожнин тіла (розривів внутрішніх органів без ушкодження шкірних покривів через сильний удар, падіння, стискання), захворювань печінки, шлунка, кишківника, легень, серця тощо. Небезпека полягає в прихованості кровотечі, неможливості визначити її об’єм та інтенсивність. У такому разі кількість крові, що циркулює в організмі, різко зменшується, хворий скаржиться на гострий біль, запаморочення, загальну слабкість, мерехтіння в очах. Постраждалий має слабкий пульс, перебуває в непритомному стані, його шкіра бліда.

У разі підозри на кровотечу в грудну порожнину (ознаками чого є збільшення задишки, блідість шкіри, відхаркування піни з кров’ю) необхідно надати постраждалому положення напівсидячи, накласти йому на груди холодний компрес, у жодному разі не давати їсти й пити. За умов підозри на кровотечу в черевну порожнину (після травм у цій ділянці з’являється біль у животі та посилюється шок) слід покласти постраждалого на спину, накласти на живіт холодний компрес, не давати їжі чи рідини.

Водночас слід пам’ятати, що в разі підозри на внутрішню кровотечу необхідно негайно викликати екстрену медичну допомогу чи самостійно транспортувати постраждалого до лікарні.

Травми, що супроводжуються кровотечею всередині тканин, супроводжуються гематомами. У такому разі кінцівку необхідно знерухомити, а на травмовану ділянку тіла накласти холодний компрес.

4.Дії при пораненні живота.

1. Ознаки травми живота при проникаючій травмі:

• наявність рани;
• біль в рані та в черевній порожнині;
• нудота;
• блювота;
• слабкість;
• відчуття тиску, «розпирання» в животі;
• наявність сторонніх предметів у рані (ніж, арматура, тощо);
• наявність в рані кишківника чи сальника (евентерація).

2. При закритій травмі з можливою внутрішньою кровотечею:

• посиніння шкіри (утворення синця) на місці травми;
• відчуття хвилювання або неспокою;
• часте дихання;
• бліда, холодна або волога на дотик шкіра;
• нудота;
• блювота;
• відчуття спраги;
• втрата свідомості.

Згідно з правилами надання домедичної допомоги необхідно: 

1. Переконатися у відсутності небезпеки.
2. Провести огляд постраждалого, визначити наявність свідомості, дихання.
3. Викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

1. При закритій травмі живота:

1. надати постраждалому зручне положення;
2. за наявності ознак шоку надати постраждалому протишокове положення;
3. вкрити постраждалого термопокривалом/ковдрою;
4. забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття швидкої;
5. при погіршенні стану постраждалого до прибуття швидкої зателефонувати до диспетчера.

2. При проникаючій травмі живота:
   1.     надати постраждалому зручне положення;
   2.     за наявності ознак шоку надати постраждалому протишокове положення;
   3.     накласти чисту, стерильну пов’язку на рану та зафіксувати її за допомогою лейкопластиру;
   4.     не вправляти внутрішні органи в черевну порожнину;
   5.     не виймати з рани сторонні предмети;
   6.     вкрити постраждалого термопокривалом/ковдрою;
   7.     забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду швидкої.

Якщо дихання немає, розпочати серцево-легеневу реанімацію:

1. виконати 30 натискань на грудну клітку глибиною не менше 5 см (не більше 6 см), з частотою 100 натискань (не більше 120) за хвилину;
2. виконати 2 вдихи з використанням маски-клапану, дихальної маски, тощо. При відсутності захисних засобів можна не виконувати штучне дихання, а проводити тільки натискання на грудну клітку. Виконання двох вдихів повинно тривати не більше 5 секунд;
3. поперемінно повторювати попередні два пункти до приїзду швидкої. Змінювати особу, що проводить натиснення на грудну клітку, кожні 2 хвилини.

5.Дії при кровотечі з носа.

Задля зупинення носової кровотечі необхідно забезпечити постраждалому доступ повітря, розстебнути комір сорочки, посадити з дещо нахиленою вперед головою та накласти холодний компрес (наприклад, хустину, змочену холодною водою) на ніс і перенісся

Постраждалий має притиснути обидві половинки носа до носової перетинки на 10–15 хв і дихати ротом, акуратно спльовуючи кров, яка потрапляє до нього, не змінюючи положення голови. Під час цих маніпуляцій не можна рухатися, розмовляти, кашляти, сякатися. Допомога буде ефективнішою, якщо накласти холодні компреси на потилицю та груди в ділянці серця постраждалого.