Урок-пам'ять "Тарасова доля - то правда жива"

УРОК-ПАМ'ЯТЬ

ТАРАСОВА ДОЛЯ — ТО ПРАВДА ЖИВА

Мета: продовжити ознайомлення учнів із важким життям та творчістю великого сина українського на­роду Т. Г. Шевченка; вчити учнів добирати необхідний матеріал з додаткових джерел; роз­вивати активне мовлення та акторські здібності учнів у декламуванні віршів та інсценізацій; на основі творів поета продемонструвати красу і чарівність Шевченкового слова; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія.

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, рушники, свічка, аудіозаписи віршів Т.Г.Шевченка, аудіозаписи пісень на вірші Шевченка, фотовиставка про життя і творчість Шевченка, виставка творів Шевченка, вислови.

Хід уроку

Святково прибраний клас. Портрет Тараса Шевченка, рушники, сер­ветки. Фотовиставка про життя і творчість Кобзаря. Виставка його творів, ілюстрації. Хлопчики і дівчата у вишитих сорочках. На дошці — ви­слови:

• Тарасова доля — то правда жива.
• Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…
             От де, люде, наша слава,слава України!
• Шевченкове слово в віках не старіє....
• Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько!
• Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем.
• Поки б'ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка.

• Шановні діти!

Сьогодні ми згадаємо окремі сторінки життя і творчості великого сина українського народу                  Т.Г. Шевченка.

Звучить пісня на слова Т. Шевченка «Думи мої, думи мої».

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т. Г. Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, синку, правда. 

Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову».

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

      Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє.  А коли добра, любить людей, ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику. (Гладить його по голові.)

Вчитель. Щовесни, коли стануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшануєм пам’ять Шевченка.

Клас був поділений на групи і кожна група мала своє завдання. 1 група готувала розповідь про дитячі роки Тараса, 2 група – Шевченко-художник, 3 група – Шевченко-поет.

Учні по черзі. Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

В похилій хаті, край села,

        Над ставом, чистим і прозорим,

                                                                          Життя Тарасику дала

                                                       Кріпачка-мати,вбита горем.

Звіт першої групи (дитячі роки Тараса).

          Тарас Шевченко народився 9 берез­ня 1814 р. в селі Моринцях, що на Черкащині, в багатодітній сім'ї селянина-кріпака. Через два роки родина переїхала до села Кирилівки. Тарас ріс розумним, допитливим, хотів усе знати. Восьмилітнім його віддали в "науку" до дяка. Та не довго тривало навчання. У дев'ять років малий Тарас залишився без матері, а в одинадцять років став круглим сиротою. Перед смертю батько сказав: "синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; - він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе".               

          Хлопець поневірявся по чужих людях. Наймитував у школі, пас громадську череду. Мине 20 років, і він із болем згадуватиму своє дитинство у вірші "Мені тринадцятий минало".

Інсценізація «Мені тринадцятий минало»

Оксанка. Чом же плачеш ти? Ох, дурний Тарасе! Давай я сльози витру. Не сумуй, ти читаєш, найкраще за всіх, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх співаєш, ще й кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем. 

О к с а н а. І ти розмалюєш нашу хату?

Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ле­дащо. Я буду таки малярем.

Оксанка. Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої яг­нята! Ой бідні ягняточка, що чабан у них такий — вони ж питоньки хочуть!

Звучить вірш «Мені тринадцятий минало...» (аудіозапис).

                                                Вчитель. Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

                                                                      Дрібними росами — сльозами.

Інсценізація

Тарас. Катре! Де ти?

Катря. Я ось тут. 

Мачуха. Ти може знов кудись навтіки вибираєшся, ледащо? Ані кроком мені з хати, бо битиму — чуєш? Степанко плаче, іди колиши, а як засне, при­неси води і підмети подвір’я!

Тарас. Сестричко! 

Катря. Що?

Тарас. Я побіжу трохи на потічок! Там такі камінчики, як намальовані. І рибки плюскочуть. А в хаті темно чогось та зле.

Катря. Іди, іди. Я вже докінчую грядку, то сама подвір’я замету і принесу води.

Тарас. Тямиш, сестричко, як мама жили, то в нас часто був смачний борщик, варенички, фасолька. Тепер не так! Ми ходимо такі голодні і обдерті! Чи і другі діти не мають мами так як ми?

Катря. Всюди є сирітки по світі, мій дорогий хлопчику. Але ти не думай про се, йди на потічок гратися.

     Звіт другої групи (Шевченко-художник).

        Змалку в обдарованій від природи дитині прокинувся талант художника. Це було не­звичайне дитяче захоплення... Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де тільки міг: на стінах, на дверях, на папері. Думка знайти людину, яка б навчила Його малювати, ніколи не залишала хлоп­чика. Так він потрапляє до хлипківського маляра, який погоджується навчити хлопця малювати, однак пан забирає його до себе козачком. А згодом разом із паном Тарас переселяється в Петербург, де почи­нає вчитися у малярних справ майстра Ширяєва.

          Зустріч у Петербурзі з земляком — художником Сошенком круто змінила долю Шевченка. Згодом він знайомиться з художником Карлом Брюлловим і               поетом Василем Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони викупили його з кріпацтва. Тарас Григорович виправдав їхні надії. У1845 році він закінчив Петербурзьку художню ака­демію й отримав звання "вільного художника ”. Тарас малює портрети, малюнки, ілюстрації до книжок.

           Особливою любов'ю художника оповиті акварелі, на яких зображено краєвиди Києва: "Аскольдова могила", "Костьол у Києві ”, малюнки із зображенням Києво-Печерської лаври. Як художник Т.Г.Шевченко зробив великий внесок і в портретистку. Він написав 60 власних портретів — 4 олійних, всі інші — графічні.

  Інсценізація

   Тарас-підліток порається коло хати. Приніс відро з водою, поставив коло тину. Поправив покривало на лаві, позамітав, поставив лавку, пензлі і присів. Виходить Яринка з клунком у руці. Сідає на лавку.

Яринка. Здоров, Тарасе! На хвильку забігла до тебе (розв'язує клунка). Ось твоя свитка, полатана вже.

Тарас (бере свитку). О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш! (Тулиться до неї.)

Яринка. Давай, я тобі ще й сорочку виперу, зашию...

Тарас. Не треба, я сам.

Яринка. Тарасику! А у тебе малюнки є? То покажи.

Тарас. Добре, тільки тобі, сестричко!(Показує дощечку з малюнком.) Ось  наша хата. 

Яринка. Дуже схожа... Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?

Тарас. Паперу не було. Дяк не дав... Ось розживусь, може на свитку, і на фарби, і на папір.

Яринка. Коли ж це буде?

Тарас. Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені… малярем... я б нічого не хотів більше.

Я р и н к а. То вчись у нього.

Тарас. А... Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та й норовить щоб різками одшмагати...

Яринка. І зараз? (Тарас ствердно киває головою.) Та хай йому грець! Вертайся додому.

Т а р а с. А там що? (Розводять руками.)

Учні виконують пісню «Зацвіла в долині…»

      Хлопчик у вишиванці читає вірш «Портрет Тараса Шевченка»

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко 
З картини, що там на стіні. 
Читає пісні його залюбки ненька, 
Розказував батько мені:

Як вівці він пас — ще малий був хлопчина, 
А виріс — великий дав дар: 
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни, 
Цю книгу, що зветься "Кобзар".

Як книгу святу берегли ми завзято, 
З собою забрали у світ, 
Як слово Тараса завжди зберігати, 
Великий усім заповіт.

Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.

Звіт третьої групи(Шевченко-поет).

           Називають Шевченка Кобзарем. Ра­ніше кобзарів на Україні було багато. Вони ходили селами і містами, співали пісні та думи про боротьбу відважних запорізьких козаків за свободу народу.

          Саме про це і пише у своїх творах Тарас Шевченко: про героїчне минуле України, про важку долю жінки-матері, красу рідного краю. Окрім того, висміював у своїх віршах царя і царицю, закликав до боротьби проти гнобителів українського народу. Так, у поемі "Гайдамаки" він описав повстання простого люду проти несправедливості та знущань панства. За бун­тівні твори, заклик до непокори Шевченко попла­тився волею: поета було заслано на десять років у солдати, в далекий Казахстан.

           Шевченко написав багато чудових творів, але основна його книга — це "Кобзар” — збірка всіх його поетичних творів.

         Поезія Шевченка навдивовижу мелодійна і пісен­на. Чимало його віршів покладено на музику.

Пісня «Садок вишневий коло хати» (аудіозапис)

Вчитель. Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Писав на малесеньких шматочках паперу вуглинкою. Ось чому можна побачити багато ілюстрацій до творів Т.Шевченка чорно-білого кольору. Шевченко прожив усього 47 років, із яких 24 роки був у кріпацтві, 10 років мучився у солдатській неволі на засланні.

           Тарас Григорович помер 10 березня 1861 року в Петербурзі. Його поховали спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з «Заповітом», 10 травня того ж року його прах був перезахований в Україні над Дніпром на Тарасовій горі (м. Канів). 

Вірш «Тарас Шевченко» (розповідають учні по черзі)

Іде весна, іде ясна, 
Мов квітка розвилася, 
І спогад нам несе вона 
Про віщого Тараса.

Дві сотні літ тому назад 
Умер в чужій країні, 
Та славний він на цілий світ, 
Його всі знають нині.

Багато зла перетерпів, 
Зазнав лихої долі, 
Малий остався без батьків 
І вівці пас у полі.

Дідусь розказував не раз 
Про козаків завзяття, 
І слухав залюбки Тарас, 
Блищали оченята.
Та пан Тараса в слуги взяв: 
Картав, карав щоднини. 
Тарас же нишком малював 
Із панських стін картини.

Застав при малюванні раз 
В саду його Сошенко. 
Поміг, щоб вільним став Тарас, 
Щоб вчитись став Шевченко.

Його впізнали малярі, 
Хвалили вдале діло. 
Але злякалися царі: 
— Він вірші пише сміло!

Бо в віршах пригадав Тарас, 
Як нарід жив на волі, 
Як козаки в воєнний час 
Перемагали в полі.

Бо в віршах тих розповідав, 
Як добре вільним бути, 
Яка невольникам біда, 
Як гнобить ворог лютий.

Які степи, який Дніпро 
І українські люди, 
Як переможе ще добро 
І весело всім буде.
Злякавсь, що пісня голосна, 
Московський цар поганий, 
Тараса в чужину прогнав, 
Закув його в кайдани.

Та ще й писати заказав 
Московський цар лукавий. 
А все ж таки Тарас писав, 
Ховав вірші в халяві.

І так в пустелі, в чужині 
У самоті томився, 
Писав про Рідний Край пісні 
І Богу все молився.

Як проминуло десять літ, 
Вернувся він на волю, 
Та невеселий був той світ, 
Ридало серце з болю.

Замовкло серце Кобзаря 
У чужині холодній, 
Та слово, ясне, мов зоря, 
Нам світить до сьогодні.

І кожен раз в весняний час 
Всі українські діти 
Згадають: нас любив Тарас! 
Йому дарують квіти.

Сповнить Тараса Заповіт 
Ніхто з нас не забуде! 
І хоч минула сотня літ, 
Він завжди з нами буде!

Звучить вірш «Не називаю її раєм...» (аудіозапис).

Вчитель. Минуло два століття з дня народження славного сина України, але зайдіть у будь-який клас — і ви побачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Майже в кожній родині є збірник його творів. Він — як член сім’ї, як найдорожча людина.

          У день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану великому Кобзареві. Творами Шевченка зачитуються і дорослі, і діти. Адже вірші, з якими ми знайомимось змалку, залишаються в нашому серці на все життя.

           Українці шанують геніального українського поета, художника, борця зі волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти.

1-й учень. Два місяці далеко від Вкраїни

           В землі лежав похований Тарас,

     Не встиг купити білої хатини

     Щоб зігрівала пращурів і нас.

2-й учень.  Не встиг зійти і на високій кручі

            Щоб милуватись обрієм Дніпра,

                  Грудьми вдихнути, як реве ревучий,

                Строфу для кобзи випустить з пера.

3-й учень. Та вічний біль і думу про Чернечу

                  Ні брат, ні друг забути не змогли.

                В травневі дні народ підняв на плечі,

            Щоб ти позбувсь чужинської землі.

 4-й учень. Там спорудили з дальніх сіл могилу

 Потрісканії руки кріпаків,

                      Мабуть, Господь послав незламну силу,

                   Щоб пам’ять залишилась для віків.

5-й учень. Багато літ минуло з того часу,

            Праправнуки вивчають «Заповіт»,

 У Каневі вклоняється Тарасу

       Не тільки Україна — цілий світ.

6-й учень. Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душу окриля,

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

7-й учень. У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

                   Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

   Тебе своїм сучасником звемо.

Звучить вірш Т.Г.Шевченка «Заповіт» (виконує в аудіозаписі Богдан Ступка).