Урок пам'яті. "Героями не народжуються"

Дорофій Ліана Вікторівна

Урок пам’яті.

Героями не народжуються.

Відео «Небесна сотня»

Ведучий: 2013 року розпочалася Революція Гідності, а 21 лютого в Україні вшановують пам’ять героїв Небесної сотні. Тих, хто загинув у боротьбі за волю і кращу долю України.

Ведуча: Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які героїчно захищали та захищають Україну  присвячується сьогоднішній захід.

Ведучий:

Герої такі не вмирають,

Вони будуть вічно живі.

Героїв завжди пам’ятають

На небі й на рідній землі!

Відео «Звільнення Київщини»

Ведуча. Герої – це всі захисники, які і сьогодні мужньо протистоять ворогу  на фронті, віддано захищають рідну землю від російських загарбників, подекуди ціною власного життя.

Ведучий: Хто ж вони? Це цивільні і військові, жінки і чоловіки, діти і дорослі.

Всі хто допомагає армії відстоювати суверенітет України та працювати задля нашої Перемоги.

Ведуча: Історія 14-річного Сашка Гуцала, який разом з родиною пережив кількатижневу окупацію в місті Буча, дійсно вражає. Під час окупації сім'я хлопчика перебувала у підвалі будинку у якому знаходилося ще три десятки людей. Замість того, щоб боятися та скаржитися на життя, Сашко взяв відповідальність і почав рятувати своїх рідних від голодної смерті. Хлопець  щодня під ворожими обстрілами відправлявся на пошуки їжі та води для рідних.  Дивовижно, але 14-річний Сашко не вважає себе героєм. Замість цього він мріє про завершення війни, повернення друзів і великий приватний будинок у майбутньому.

Учень 1.

І буде мир…

І вишні зацвітуть

У рідному моєму краї.

Лелеки добру звістку принесуть:

“Кінець війні, ми ворога здолали!”.

І на світанку вмиється Земля

Ранковою холодною росою.

І буде чути пісню солов’я,

А не ревіння літаків над головою.

Підніме очі закривавлений Ірпінь,

Йому плече підставить сива Буча.

А Бородянка і Гостомель-побратим

Порушать тишу стогоном болючим.

Демидів враз прокинеться від сну,

Від болю ран ворожих окупантів.

На повні груди крикне:

“Я живу!!! Я витримав оцих потвор-мутантів”.

Козаровичі, пошматовані вогнем,

Потоптані, знесилені і босі.

Тавровані ординським тим мечем

Піднімуть хвилю в морі стоголоссям.

І Димер, Катюжанка, і Синяк

Сплюндровані поганською рукою ката

Без сліз, бо їх давно уже нема

З колін устануть, бо прийшла розплата.

Почує це Іванків – сивий дід.

Вони його живого розпинали,

Він навіть не стогнав, він гордо переніс.

Його тортури дикі не зламали.

Чоло насупить древній наш Лютіж

Поранений, обстріляний, побитий.

Тримав він оборону, як справжній захисник,

Сміливістю своїх людей прикритий.

А Вишгород, наш славний волонтер!

І день, і ніч збирає поміч всім нужденним.

Ви очі бачили, отих святих людей,

У них вогонь добра горить священний.

Засяє сонцем Вишгородський край.

Підніметься з руїн моя країна,

Бо мужності такої світ не знав.

По силі духу ти одна така єдина.

(Олена Горголь-Ігнатьєва. І буде мир…)

Ведучий:  У перший день відкритої агресії Росії колони ворожої бронетехніки рвалися на Херсонщину. Аби виграти дорогоцінний час, українське командування вирішило підірвати Генічеський автомобільний міст. Виконати це завдання зголосився матрос Скакун. Віталій замінував важливий стратегічний об’єкт, але вчасно відійти не встиг – до мосту вже рушили російські танки. За свідченнями побратимів, Віталій вийшов на зв’язок і повідомив про те, що підриває міст. Одразу ж пролунав вибух, безстрашний морпіх загинув. Ця самопожертва не була марною: героїчний вчинок Віталія значно уповільнив просування ворога. Підрозділу змогу передислокуватися та організувати оборону…

Учень 2.

Всім доброго вечора! Ми з України!

Ні слава, ні воля не вмерли ще, ні!

Ми — Суми і Харків, і острів Зміїний,

Ми — Київ, Чернігів, Херсон і Ірпінь!

Ми є Маріуполь! Відплата вже близько.

Ніколи не були братами русні,

Бо нас колисали у різних колисках

І різні співали весільні пісні.

Ми — Львів, Миколаїв: в нас доля єдина.

Тому не жалійте ні сил, ані куль.

Всім доброго вечора! Ми — Україна!

Усе буде добре —  4.5.0!

(Віталій Міхалевський. Доброго вечора!)

Ведуча: Історія Олександра Кукурби, льотчика, який, на жаль, відправився у свій останній політ. Олександр – уродженець Коломийщини, був майором та начальником розвідки штабу 299 бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова. У перші дні повномасштабної війни мав сотні вильотів на різних напрямках фронту. Окрім постійних польотів, під час яких Олександр демонстрував неймовірні результати, встигав ще й генерувати боротьбу за вдосконалення нашої техніки, аби ще ефективніше знищувати ворога. «Як «Кочегар» завантажує паливо в топку локомотива, так і Олександр закидав москалів ракетами і бомбами. Був на усі сто відсотків на своєму місці! Де він тільки не спалював окупантів! Побратими Олександра по захисту українського неба пригадують, що хлопець був одним із кращих воїнів, йому можна було довірити найскладніше завдання і бути впевненим, що він впорається. Від початку повномасштабної війни військовослужбовець отримав три нагороди:звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» , орден Богдана Хмельницького II ступеня , орден Богдана Хмельницького III ступеня

Учень 3.

Вишиванко моя, моя доле,

Мій святий оберіг, моя пісне!

Золоті колосочки у полі

І волошки, мов небо, блакитні.

Вишивала барвінком хрещатим

Ту сорочку моя Україна.

Насадила добра біля хати,

Щоб втішалася кожна дитина.

Вишивала вона вечорами

Для синів сорочки і для дочок.

Й проводжала у бій з ворогами,

Вклавши в душу землиці шматочок.

— Вишиванко моя, сорочино,

Вбережи від біди і нещастя!

Дай же вижити кожній дитині,

Дай добра усім, миру і щастя!

Гірко плаче моя Україна,

Низько голову в горі схиляє...

Її діти стоять до загину,

Рідну неньку в бою захищають.

Та прийде перемога і воля,

Ступить син на поріг, усміхнеться.

Зацвіте вишиванкою доля

Й миром небо до нас обізветься.

(Галина Потопляк, Вишиванка моя )

Ведуча. У 2023 році до списку найкращих книг за версією PEN Ukraine  увійшла збірка  «Вірші з бійниці», вірші написані у бліндажі.  Автор Максим Кравцов.  На жаль він так і не встиг  її презентувати. У  січні 2024 року Максим загинув на фронті, захищаючи наше майбутнє. Але голос поета має звучати, його вірші мають читати і цитувати, перекладати і видавати – всупереч смерті, всупереч росіянам, які намагаються знищити не лише українську ідентичність, а й українську культуру.

Учень 4.

Не хочу літа, хочу перемоги.

Простих занять, мелодії вітрів.

Без сліз, без нервів, жити без "тривоги".

І щоб родинний вогник завжди грів.

Щоб було свято на Різдво і Паску

Таке велике, як цей Божий світ.

Бабуся одягалася в запаску.

Матуся позривала пустоцвіт.

І залишила зав'язь із плодами.

Щоб батько більш від рани не стогнав.

Ступати хочу босими ногами

Й метеликів ловити поміж трав.

Так хочу перемоги над ордою.

Над злом, брехнею. Хочу просто жить.

Пустити всі печалі за водою

І кожним днем прожитим дорожить.

І пам'ятати, просто пам'ятати

Хто ворог твій, а хто твій захисник.

Кордони укріпляти, не латати

І вчити мову, МОВУ! не язик.

Ой, скільки хочу... Та чи дочекаюсь.

Чи потече водиця з джерела...

Я словом рідним квіточки торкаюсь

Й прошу у Бога — лиш би розцвіла....

(Галина Потопляк. Хочу Перемогу)

 

Учень 5.

З якого ви, хлопці, металу?

З якої ви, хлопці, сталі?

Тримали ворожу навалу

Герої із Азовсталі.

Зламавши війни канони,

Тримали що було сили...

Азовського гарнізону

Відважні внуки Атілли.

Поклали і тіло й душу

Ви всі на вівтар свободи.

Де море впивається в сушу,

Проклали у вічність сходи.

Ваш подвиг в зеніті слави,

Ви — стражі людського роду.

З якого ви хлопці сплаву?

З якої міцної породи?

Вкраїни сторінка нова,

Історії нашої віха —

Мужні хлопці з "Азову",

Незламні солдати — морпіхи!

(Сергій Рубан. Герої Азовсталі)

Ведуча: Наталія Луговська.Її син загинув 2018 року. Азовець Юрій «Баррет» Луговський був справжньою легендою, найкращим снайпером, про якого знали та якого боялись вороги. Куля обірвала його життя під Водяним на Донеччині. Мужньому воїну було лише 23 роки. Після загибелі сина Наталія Луговська вирішила продовжити його справу, стала психологинею полку «Азов». Зізнавалася рідним, що  у побратимах Юрія бачить своїх дітей і мусить їм допомагати. Із початком повномасштабного вторгнення захисниця потрапила на «Азовсталь». Під час блокади на Азовсталі, керівництво два рази збирало жінок- військовослужбовців і просили переодягатись у цивільний одяг, виходити, говорили, що не будуть вважати їх зрадниками. Але Наталія казала: «Я до кінця з хлопцями. А хто, як не я?!». Загинула 3 травня у результаті авіанальоту.  Нагороджена орденом «За мужність».

Відео ( Вірш Наталки Слободянюк. Королева кришталева ходить у броні)

Ведучий: Медик 128-ї закарпатської бригади Ерік Глеба або ж «Фреді» що таке війна побачив її на власні очі у 2015-му, коли вперше прибув на передову. Ерік переконаний, що тільки той лікар може надати кваліфіковану допомогу, який зберігає нейтральність і холоднокровність. «Якщо ми будемо жаліти побратима, давати волю емоціям, то складно буде надавати медичну допомогу.  Дуже важливо, коли боєць знає свого медика й довіряє йому. Намагаюся бути саме таким медиком. Тому мій психологічний стан нормальний і навіть піднесений. Про побратимів знаю, що серед них також ніхто не жаліється і продовжує виконувати накази», – каже чоловік. За час перебування на передовій Ерік Глеба провів понад 100 евакуацій з поля бою. Близько 15-ти випадків були такі, що ніхто вже й не очікував побачити своїх поранених побратимів живими. Для нього не проблема їхати в саме пекло війни. На запитання, як це – втрачати побратимів у бою, відповідає, що рятувати вдається більше. «Хороший медик на передовій – це сотні врятованих життів, − продовжив Глеба. – Впевнена та професійна його поведінка додає сил пораненому, він поводиться спокійніше, адекватніше. Дуже важливо, коли воїн знає свого медика та довіряє йому». «Фреді» намагається бути саме таким.

Учень 7.

Моя Україна — найкраща, єдина,

Червона калина, коріння моє.

Люблю тебе, рідна моя Батьківщино

І горда, й щаслива, що ти в мене є!

Люблю твою душу і мрію крилату,

Лани неозорі і ріки, й моря,

І рідне село, там, де батьківська хата,

Де я народилась, де виросла я.

Немає у світі такої красуні,

В віночку з колосся, під небом ясни'м.

Щоденно цілую твої я долоні,

Так затишно й тепло під сонцем твоїм.

Смачнішого хліба у світі немає,

Як твій, Україно, пухкий коровай,

І пісні такої, що з серця лунає,

І казки такої, коханий мій край.

Ти м'ятою пахнеш, любистком духмяним,

Черемхою маниш, бузком запашним.

Умита росою, що падає зрання

І дощиком теплим, і снігом рясним.

А мова твоя, чарівна, солов'їна, 

За душу бере, зачаровує світ.

Ти — величава красуня царівна,

Любов лебедина, п'янкий дивоцвіт.

Ти — горлиця пташка у синьому небі,

Розправила крила у вільний політ.

Милуюсь тобою, молюся за тебе,

Краса тополина, волошковий цвіт.

Тут все наймиліше, і свято, і будні,

І ранки, і дні, й запашні вечори.

Тут літо тепліше, весна незабутня

І жайвір весняний аж ген  угорі.

Поглянь, Україно, весь світ із тобою

Повстав проти сили, брехні і біди.

Пишаюсь тобою, а серце від болю

Холоне й кричить: "Не зігнись, не впади!"

Ти вистоїш, рідна, з тобою надія,

Любов і Господь, віра й правда свята.

Хай збудеться все, про що прагнеш і мрієш!

Ти вільною станеш, живи й розквітай!

(Наталія Кузьмічова. Моя країна.)

Ведуча: Таких історій сотні, тисячі. Звичайні люди: юристи, водії, інженери, вчителі, підприємці, поети, художники, лікарі, які відстоюють свободу своїх дітей, батьків, рідної землі на якій має жити вільний український народ. Найменше, що можемо зробити для наших воїнів – пам’ятати про них, найбільше – допомагати тим, хто зараз знаходиться на передовій.

Учень 8.

Загадаю бажання, найдорожче у світі!

Щоб настав мир в країні, і не гинули діти,

Щоб під небом блакитним колосилися ниви,

Щоб всміхалися люди й жили дружно, щасливо.

Щоб не плакали мами у журбі над синами,

Перемога настала в боротьбі з ворогами.

Щоб старенькі в достатку всі свій вік доживали,

Щоб і пісня, і слово українські звучали.

Щоб країна розквітла, незалежна і вільна.

Хай здійсниться бажання це моє неодмінно!

( Т. Строкач. Загадаю бажання.)