Урок пам'яті "Революція Гідності та Свободи"

Про матеріал
Позакласний захід для учнів 8-9 класів, урок пам'яті "Революція Гідності та Свободи" до Дня Героїв Небесної Сотні
Перегляд файлу

Революція Гідності та Свободи. Урок пам’яті. 8-9 клас

Мета: метою заходу є  презентація пошукової роботи учнів з історії Революції Гідності, презентація матеріалів про участь у ній наших земляків; вшанування пам'яті героїв Небесної сотні, героїзму українських захисників  і тих, які полягли, і тих, які сьогодні зі зброєю в руках захищають суверенітет України.

Обладнання: прапор України, інсталяція з предметів - символів Майдану, надрукована на листах А4 портрети Героїв Небесної Сотні Хмельниччини, аудіозаписи пісень Н. Бучинської «Це моя Україна», гурту “Океан Ельзи” Не твоя війна” “Повертайся живим”, аудіозапис метронома, мультимедійний проектор та мультимедійна презентація.

Презентація « В моїм серці Україна», пісня, на фоні музики-слова

 

Ведуча: Україна — це отча земля, рідний край, де ми народилися. Наша держава розташована у центрі Європи. Через усю Україну з півночі на південь протікає могутній Дніпро — одна з найбільших річок Європи. На берегах Дніпра розкинувся красень-Київ - столиця нашої держави. З півдня Україну омивають моря - Чорне й Азовське.

Ведучий: На заході здіймаються у небо вершини Карпат, а на півдні розкинулися кримські гори. Густі ліси на півночі – це Полісся. А далі на південь природні пейзажі поступово змінюються, переходячи у вільні степи. Ось така дивовижна природа нашої України!

Ведуча: Україна - це територія гідності й свободи. Такими нас зробила не одна, а дві  революції – наш Майдан 2004 року, який був святом Свободи, і Революція 2013 року - Революція гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи. Яскравим виявом національно-патріотичних почуттів українців став національний Гімн України, який звучав як молитва, як пересторога, як заклик до боротьби за щастя українців.

Звучить Гімн України

Група учнів - дослідників : 21 листопада 2013 року за кілька днів до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, український уряд радикально повернув курс держави від євроінтеграційного до курсу, спрямованого на розвиток співпраці з державами-членами СНД. Поступальний рух колеса історії зупинено. Обурена таким рішенням уряду України молодь виходить на Майдан Незалежності у Києві. Невдоволення підтримують по всій Україні. Це був початок Революції Гідності. Відтоді минуло 4 роки...

     До кінця доби 21 листопада 2013 року на Євромайдан у столиці збирається понад 1500 Чоловік молоді, студентства, киян... З'явилась міліція, посилені загони “Беркуту”. Із другої половини наступного дня кількість людей зростає, відбулися перші сутички з міліцією та провокаторами. На мітинг виходить до 5 тисяч людей. Цього ж дня люди вийшли на Євромайдани у Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому, Ужгороді, Вінниці, Кривому Розі, Сумах, Харкові, Чернівцях. 24 листопада у Києві пройшла велика хода та мітинг на Майдані Незалежності, в якій взяло участь понад 100 тисяч громадян України. На мітингу приймаються ряд вимог Євромайдану: відставка уряду Азарова, скасування рішення про призупинення підготовки Вступу до асоціації з ЄС та її підписання на саміті у Вільнюсі, звільнення Юлії Тимошенко.

На екрані демонструється хроніка подій

    Тим часом Партія регіонів та «Український вибір» на підтримку уряду Януковича звозить людей зі сходу на антимайдан у Маріїнський парк Києва. Під будинком У відбулися зіткнення міліції та «тітушок» з мітингувальниками. Понад 1000 бійців Беркуту розпочали штурм Євромайдану на Європейській площі із застосуванням сльозогінного газу. Прихильники євроінтеграції України відбили дві атаки силовиків і відтіснили їх в бік готелю «Дніпро».

Того ж дня 5000 львівських студентів влаштували мітинг на підтримку Євромайдану на майдані перед головним корпусом Львівського національного університету імені Івана Франка. У ніч проти 30 листопада близько четвертої години ранку, коли на Майдані Незалежності залишалося до 400 протестувальників, їх оточили озброєні бійці «Беркуту» та здійснили

розгін  мирного протесту, застосувавши  силу. Були застосовані вибухові

пакети . Побитих, поранених протестантів прихистив Михайлівський Золотоверхий собор, у якому оперативно розгорнуто медичну службу, операційні блоки. Події 30 листопада стан переломним моментом протестів  українців 2013 року, змістивши їх  акцент із проєвропейського на антиурядовий. Збурення в суспільстві наростає. І вже 1 грудня півмільйона обурених діями влади українців зібрались на Всеукраїнське Віче. До них приєдналися європейські дипломати. Опозиційні сили створюють Штаб Національного Спротиву - координаційний центр Євромайдану.

Відбуваються масові провокації так званих «тітушок», які спробують захопити Адміністрацію Президента України. За рядами внутрішніх військ знаходились Підрозділи «Беркуту», але вони не припинили провокації. Почався наступ на спецпризначенців із масовим побиттям журналістів та протестувальників.

Хроніка подальших днів свідчить про це більше наростання всенародного гніву. 3 грудня відбулось голосування у Верховній Раді України про відставку уряду Миколи Азарова. Проте, за рішенням депутатів уряд не йде у відставку. 4 грудня Президенти України – Леонід Кравчук, Леонід Кучма та Віктор Ющенко висловили свою солідарність із діями мільйонів українців.

 (На екрані відеоряд світлин із мільйонами учасників Майдану).

8 грудня активісти Євромайдану звернулися до українців із закликом прийти на Майдан Незалежності і стати учасником Маршу мільйона. У неділю на Майдан Незалежності в Києві зібралося сотні тисяч людей. Мітинг розпочався всенародною молитвою за  Україну "Отче наш"...

 Здавалося, на весь світ лунав гімн України, що його тоді заспівав весь Майдан. Після завершення Маршу мітингувальники звели блокпости та барикади в урядовому кварталі Києва. «Марш мільйона» завершився поваленням пам'ятника Леніну. 11 грудня 2013 року режим Януковича шляхом нічного штурму здійснює чергову спробу ліквідувати Євромайдан, застосовуючи спецпідрозділ «Беркут» та внутрішні війська.

Дзвони Михайлівського Золотоверхого забили тривогу. Зі сцени Майдану, оточеного силовиками, Руслана Лижичко, Юрій Луценко, Віталій Кличко, Святослав Вакарчук закликали киян прийти на допомогу майданівцям.

 

Не розчаровуйсь в Україні!

 Вона свята, а грішні ми.

B її недолі тільки винні

 Її ж бо доньки і сини.

 

Не розчаровуйсь в Україні!

Не було єдності у нас,

То наша головна провина,

За це неволя довгий час.

 

Не розчаровуйсь в Україні,

 А зрозумій її печаль.

Що робиш ти для неї нині,

 У себе спершу запитай.

Не розчаровуйсь в Україні!

Так ворогів багато в ній.

Ще час потрібний і терпіння,

Щоб знищить недругів пирій.

 

Не розчаровуйсь в Україні!

Від неї волі певен будь.

 Лиш тільки той є справжнім сином,

 Хто вміє неньки біль збагнуть.

Не розчаровуйсь в Україні!

 Вір, що мине важка пора,

Розквітне пишний цвіт калини

В садах достатку і добра!

 

Відео “Революція Гідності 23 січня 2014 року”

Учні - дослідники:13 грудня відбувся круглий стіл за участю трьох лідерів опозиції — Яценюка, Кличка, Тягнибока та Президента України Януковича. Але конкретних питань про відставки Уряду, звільнення затриманих, покарання винних не вирішено. 15 грудня Народне віче ухвалило рішення не підписувати угоду про вступ України до Митного союзу. Хвиля протестів прокотилася світом. Українці вийшли на вулиці, щоб підтримати земляків. серед них представники різних професій, віку, віросповідань і національностей.

Майдан, що є виразником волі мільйонів українців, активний та дієвий, стає реальною  силою, що мирним шляхом домагається виконання своїх законних вимог і забезпечення справедливості в своїй державі. 23 грудня 2013 року коменданти Штабу національного спротиву закликали киян і всіх українців відзначити новорічні та Різдвяні свята на Майдані Незалежності і тисячі людей святкували Новий 2014 рік разом. З інтерактивного майданчика артисти вітали Майдан і всю Україну зі святом Нового року та Різдвом Христовим. Церкви Києва та інших міст провели святковий передзвін. Святкове Богослужіння, вертепи, колядки об'єднало в столиці і по всій Україні мільйони людей. Український Майдан вразив своїм розмахом святкування весь світ. А 16 січня 2014 року Верховною Радою без обговорення, простим підняттям рук було прийнято пакет «Законів про диктатуру», що відкривали провладцям шлях до масових репресій, надавали ще більшу свободу дій для покарання учасників акцій протесту, маючи на меті криміналізувати громадянське суспільство.

19 січня 2014 року у Києві на Народному Віче зібралось десятки тисяч мітингувальників, що висловили своє обурення ухваленню «Законів 16 січня». Поступово мирна акція переросла в жорстке протистояння з міліцією та внутрішніми військами. Беркутівцi застосували спецзасоби і, незважаючи на мінусову температуру повітря, водомет.

Відео “Українські священики вийшли на Майдан”

Події, що відбулися з 19 по 22 січня 2014 року на Майдані, це називають «Кривава Водохреща», або «Вогнехреща». Це була найгарячіша фаза у протистоянні народу і влади.

Були поранені, були і ті хто лишив по собі лише вогник надії, вогник свічки пам’яті...

Ведуча: на Майдані у ці криваві дні “передову тримали “ українські священики , серед капеланів був і наш місцевий духовний наставник, настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці о. Микола Фатич. Слово вам, шановний о. Микола.

(Розповідь о. Миколая)

 

Ведучий: кілька слів про діяльність о. Миколая, як капелана Майдану.

Горить свіча і пам'яті сльоза

 додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса –

Майдан героїв з почестю ховає.

 Іх взяв Господь, щоб ангелом в раю

В його садах довічно проживати.

Вони завжди залишаться в строю,

Про них народ пісні буде співати.

 

Небесна сотня білих журавлів,

душа яких летить під небесами.

Ніхто із вас вмирати не хотів,

 Хай вічна пам'ять лишиться за вами.

 

Сьогодні туга душу розпина

Багато з вас в коханні не признались,

 Надворі скоро втішиться весна.

 Чому ж її ви, хлопці, не діждались?

Горить свіча і пам'яті сльоза

 додолу з неї краплями стікає.

 Земля ридає, плачуть небеса -

 Героїв Україна пам'ятає.

 

Фінальним і найбільш драматичним етапом революції стали події у Києві 18-20 лютого, в ході яких загинуло більше сотні кращих наших синів і дочок. Розгони Євромайдану відзначилися брутальним побиттям сотень людей, десятків журналістів. Поступово ці «Штурми та розгони» переросли у велетенські акції спротиву, били дзвони всіх церков, а кожен штурм сприймався в Україні як «боротьба не на життя, а на смерть».

“Небесна сотня” - відео

Хвилина мовчання

Пливуть гроби по морю, як човни –

по морю рук, по морю сліз і гніву.

 Пливуть в човнах розтерзані сини

на хвилі молитов і переспіву.

 Так ніби в жилах замерзає кров,

 а потім б'є у скроні голос крові

за тим, хто тихо жив, а відійшов

 у дзвонах слави праведним героєм.

Пливуть човни, гойдає кожну лодь

 людська долоня, тепла і тремтяча,

човнами править втішений Господь,

 а серце розривається і плаче.

 І кожна мати плаче,

і пече їй кожна рана у чужого сина.

Стоїть Майдан братів – плече в плече

 і разом з ним ридає Україна.

Нехай же вам, герої, віддає

Святий Петро ключі від того раю,

де убієнний ангелом стає,

бо він герой. Герої не вмирають!

Герої не вмирають. Просто йдуть

 з Майдану – в небо. В лицарі - зі смерті.

 Пливуть човни. Пливуть човни, Пливуть...

Героем слава - вписано у серці   (Мар'яна Савка (22.02.2014))

 

На початку революційних подій, нікому і в голову не могло прийти, чим усе це обернеться... Слова «Слава Україні! Героям Слава!», що видавалися простим вітанням, набувають нового й особливого значення. Увесь світ облетіли кадри документальної хроніки, де молодий чоловік у будівельній касці стоїть на барикаді і проникливо, натхненно читає уривок з поеми

Т.Г. Шевченка «Кавказ». Це Сергій Нігоян - українець вірменського походження з Дніпропетровщини.

22 січня на вулиці Грушевського перші загиблі. Із вогнепальної зброї вбито Сергія Нігояна та Михайло Жизневського, білоруса з Київщини. За тиждень від ран у лікарнях помирaють  Роман Сеник зі Львівщини та Олександр Балера родом з Волині. Вони стали першими в ряд Небесної сотні.

А сотню вже зустріли небеса

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

 І з кров'ю перемішана сльоза…

а батько сина ще не відпускав.

Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду - сотник, молодий, вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній сивий-сивий...

І рани їхні вже їм не болять...

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло...

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла...

 

Як по іншому зазвучати «Слава Україні! Героям Слава!», гасла «Слава нації!», «Смерть ворогам!», «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» ...

І що Майдан Незалежності – пе, справді, неймовірне місце, де СВОБОДА, це та потужна точка енергії українців, де її Герої встигли відчути все: і радість, і безвихідь, і горе, і біль, і гордість, і повагу, і гідність.

Відеоролик «Доля»

Ведуча. Не плачте, мамо. Ваш син у Небесній сотні. Йому вже не болять рани. Він прийде, коли Ви спатимете, і розкаже, як любить Вас. Не плачте,тату. Дайте поплакати Україні. Вже не тече кров із ран Вашого сина. Не пече йому у грудях більше. Вже у сотні своїй небесній стоїть на варті. Праворуч від Бога. А ліворуч – його побратими. Андрійки, Васильки, Іванки, Назари, Устими - усі ті, хто нині названий Небесною сотнею. Вони були звичайними хлопцями, а стали Героями, бо в мить останню віддали нам найдорожче, що мали, - життя своє. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, дітей їхніх доколихати, пісень за них доспівали. Не плачте, мамо. Дозвольте поплакати світові.

Біль, помножений на відстань, відчувають українці, що опинилися далеко від рідної землі у найчорніший для неї час. Коли всією Україною ховали хлопців з Небесної Сотні, галичанка Оксана Максимишин не була на Майдані, але там лунав крик її серця. Її вірш «Мамо, не плач, написаний у далекій Португалії, зі сцени Майдану читала Руслана. Читала і плакала, плакала і читала.

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,

Вже слово, матусю, не буде моїм.

 Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

Та рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

 Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину

 За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю. І люблю Україну

 Вона, як і ти, була в мене одна.

 

Саме сьогодні, в цей час, ми маємо, як ніколи, проявити свою любов до рідної України. Зараз нашій країні як ніколи потрібно бути єдиною та згуртованою. Наші земляки, яких сьогодні мобілізовано до лав українського війська з честю відвойовують та захищають кордони нашої держави, борються за її єдність та цілісність.

Ведучий: Не встигли ми оплакати наших Героїв, нашу Небесну Сотню, а ворог, скориставшись слабкістю молодої української держави, оголосив війну Україні!

Їм би не бачити війни...

А там гримить, а там стріляють,

 А там невинні помирають,

Мою країну розривають,

На Сході рідної землі

 Іде війна, воюють люди

 І в мирний час і в мирні дні

 Там, помирають на війні,

Мені так боляче дивитись

Ті кадри, ніби із кіно,

 Для чого там людей вбивають?

 Ну дайте відповідь: «За що?»,

Там хлопці, багатьом по двадцять,

 Комусь немає й двадцяти

Їм би майбутнє будувати,

Їм би не бачити війни...

Десь вдома їх чекають мами

І в тата сльози на очах:

 «Ну як це? Дітям воювати...»

Безвихідь, розпач, біль і страх,

 Вони ж ростили свого сина

 Не для війни, не для війни,

Можливо він у них єдиний,

 Благаю Боже збережи

Життя всім тим, хто там на Сході

 В полоні лютої війни,

 Їм би ще жити, їм би жити,

 Їм би не бачити війни,

Та їх війна ця зачепила,

 Країно моя молода

Тримайся рідна, є ще сили,

В тобі вирує ще життя,

За тебе Богу помолюся,

За кожного хто зараз там

 Відстоює свою країну,

За тих, хто заплатив життям...

Я сподіваюсь дуже скоро

Все буде добре, все мине,

Молюсь за тебе Україно,

За мир і за життя твоє!

 

Усі ми, незалежно від того чим зараз займаємось,  не можемо відгородитись від війни. Тому що вона зачіпає нас усіх, болить незагоєною раною тривожить і рве душу. Жодний нейтралітет для українців не може слугувати виправданням.

 

УСЕ, ЩО В МЕНЕ Є - ЦЕ УКРАЇНА

Усе, що в мене є – це Україна!

Це моя сутність, це моє життя...

Це я, моя сім'я, моя родина...

Нема її – нічого вже нема!

І кожному хто гріє свою душу,

Тим, що війна не прийде, омине…

Я знов кажу, я нагадати мушу –

Багато сподівалося, але...

Не оминула, вторглася снарядом…

Забравши самих рідних вам людей,

І стала попелищем рідна хата,

Стала могилою, для ще малих дітей!

І після цього лиш почулися прокльони.

Для всіх хто винен у цім пеклі, цій війні…

Але, ще вчора, Господи, ще вчора,

Від неї, так далеко ви були!..

 

Я хочу цим віршем одне сказати –

Війна нікому не дала імунітет...

Тому у ній не можна зберігати,

Ні, непричетність, ні, нейтралітет!

 

ПІСНЯ «НЕ ТВОЯ ВІЙНА»

В той час коли гримлять гармати на Сході України,  на мирній землі сотні тисяч жінок моляться за дорогих і рідних захисників не ділячи їх на своїх, твоїх, усі вони стали нашими.

 

Я не жінка тобі і не мати,

І не рідна сестра чи дочка,

Та молюся за тебе, солдате,

При запалених в серці свічках.

Кожне слово розтопленим воском

Розтікається, душу пече,

І до тебе летить відголоском,

Оберегом, щитом і плащем.

Ой, тяжка нам судилась година,

Чашу болю п'ємо не одну…

Ти тепер – моя рідна людина,

Бо й за мене пішов на війну.

Одягнув маскувальне зелене,

У минуле нема вороття.

За моїх діточок і за мене

Ти готовий віддати життя.

Що я можу натомість віддати,

Щоб відчув - ми і справді рідня?

Як сестра, як дружина, як мати

Я за тебе молюся щодня.

 

Відео “Я дочекаюсь тебе”

Головне завдання на війні для наших захисників – вижити. І набагато легше це зробити коли вдома безумовно люблять, чекають і вірять.

 

Привіт, татусю! Як ти дорогий?

Уже стомилися ми сльози витирати…

Найголовніше те, що ти живий!

Вертайсь скоріше. Буду я чекати!

Не вистачає твоїх теплих слів,

Твоїх обіймів теж не вистачає...

Піду до церкви Богу помолюсь.

Поставлю свічку за твоє здоров'я

Чекаю з нетерпінням я ту мить

Коли тебе я обійму з любов'ю...

Ти знаєш, тату, серденько болить.

І мама кожну мить переживає.

Буває, що й ночами вже не спить...

Вертайся, тату, ми тебе чекаєм!

Татусю рідний, тобою пишаюсь!

Ти мій герой. Ти Батьківщини син.

Я кожен день до слів твоїх звертаюсь.

Таких як ти багато зараз там…

На кожного чекає вся родина.

Від мене ти " СПАСИБІ " передай.

За те, що ще не вмерла Україна!

Спасибі тим, хто нічку не дослав.

І тим спасибі, хто на вас чекає.

Склоняюсь перед тим хто воював

За те, що сонце світить в ріднім краї.

за те, що захищаєте свій край.

 

ЛИСТ ІЗ ФРОНТУ.

Чекай мене! Чекай! Я повернусь!

Розлуками не погаси кохання.

Іду туди, де смерть, та не боюсь.

Від кулі збереже твоє чекання.

Чекай як ранок бавиться в росі.

Як темна ніч веде зорю на небо.

Чекай, коли мене забудуть  всі.

Ти тількi вiр, я повернусь до тебе.

Як струни смутку рватимуть дощі,

хтось говоритиме про смерть, нерівну битву.

Тільки не плач. Пиши свої вірші,

і пригадай бабусину молитву.

Чекай мене! Бо тут земля горить.

Пекельним співом розійшлись гармати.

Та душу зігріва прекрасна мить.

"Поки жива, тебе буду чекати!"

Лишились недоспівані пісні,

ще наша мрія - чиста і крилата.

В ній доньку обіцяла ти мені,

або синочка, схожого на тата.

В тривожні сни приходить образ твій

очі сумні, а в косах рута - м’ята.

Я обіцяю! Повернусь живий!

Бо, як ніхто, умієш ти чекати

ТАНЕЦЬ «ПОВЕРТАЙСЯ ЖИВИМ»

Нам невідомі всіх їх імена,

Хто їх чекає, хто за ними плаче,

Де їхній дім, як їм болить війна,

Яке в них серце - щире чи терпляче.

 

Як страшно їм, коли усе горить,

Коли руїни, смерть перед очима,

І як в бою важлива кожна мить,

Які в них білі крила за плечима.

 

Нам невідомі мрії й здобуття,

Всі їхні рани, всі слова прощання,

Вони - солдати, що кладуть життя,

Заради нас і мирного світання.

І без iмен помолимось за них,

За трошки вдачі світлої, простої.

В час зрад страшних і втрат таких гірких,

І без iмен вони для нас герої.

 

Заховався за обрій місячний серпанок.

Всіяне зорями небо за море втекло.

Приходить на землю привітний світанок.

Сонце дарує нам своє тепло.

Боже, як хочеться миру...

Щоб знову настав тихий ранок.

Не вмирали солдати, стихли вибухи і війни не було.

Орали землю люди, а не кляті гради й гармати,

і сіяли золоте пшеничне зерно.

 

Сьогодні життя України змінюється на очах, постає стара, як ця земля держава – вільна, незалежна, осяяна сонцем Україна. Ви частинка народу. Без вас, без усіх нас немає ні народу, ні історії. І нам творить нову історію держави, що займе належне місце серед вільних і рівних країн планети. Ще в I столітті н.е. римський державний діяч, філософ Цицерон на публічному виступі сказав: «Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що вона твоя».

 

Рясніє календар новими датами,

але про це говорено, вже досить.

Ви ж назавжди залишитесь солдатами,

Коли життя тривогу оголосить.

 

Ото ж здоров'я бажаємо щиро

І стійкості в скрутну годину,

Наснаги, щастя, радості і миру.

Бажає вам шкільна учнівська родина.


docx
Додано
26 січня 2021
Переглядів
972
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку