Урок пам`яті трагедії Бабиного Яру та «бабиних ярів» України

Тема: «Урок пам`яті трагедії  Бабиного Яру та «бабиних ярів» України» (історія України, 11 клас)

Мета: хронологічна- розкрити суть трагедії Бабиного Яру 29-30 вересня 1941 року; просторова-показувати на карті України місцезнаходження урочища Бабин Яр та інших місць масових розстрілів євреїв; інформаційна-охарактеризувати зміст подій і наслідки трагедії Бабиного Яру та «бабиних ярів» України, які викликають глибоке співчуття до жертв трагедії, відразу до насильства і шовінізму; мовленнєва- узагальнити та систематизувати інформаційний багаж про трагедію Бабиного Яру в Україні та дати власну оцінку подіям; логічна та аксіологічна- удосконалювати  вміння аналізувати та узагальнювати історичні явища та факти, розвинути в учнів навички критичного мислення та аналізу, навчити працювати з усіма доступними джерелами інформації, самостійно здобувати знання, визначити природу трагічності подій Бабиного Яру (національна, етнічна), пояснити вплив трагедії  Бабиного Яру та «бабиних ярів» України на долю людства, формувати культуру міжнаціональних відносин у суспільстві, історичну пам'ять сучасників.

Тип уроку: комбінований

Форма проведення: урок-дослідження

Обладнання: підручник, настінна карта «Друга світова війна 1939-1945 рр.», атлас «Історія України, 11 клас», документи, фотоматеріали, мультимедійна презентація «Трагедія Бабиного Яру», відеосюжет «Чернівці – вшанування пам`яті загиблих євреїв під час Другої світової війни»,  документальний фільм  «Бабий Яр. Последние свидетели», уривки художнього фільму «Бабин Яр»,  поезія  О. Теліги, П. Тичини, Д. Павличка.

Основні терміни: Голокост, Бабин Яр окупаційний режим, «новий порядок», геноцид, гетто, концтабір. 

Основні дати: 29-30 вересня 1941 р. – початок масових розстрілів єврейського населення в Бабиному Яру; 6-8 липня 1941 р. - масові розстріли чернівецьких євреїв.

Народ єврейський! Славний!

                                                  Не втішать тебе я хочу.

Кожен хай тут слуха:

в цей час, коли синам твоїм вмирать

прийшлося від фашистського обуха,

Я хочу силу, силу оспівать,

безсмертну силу твого духа.

П. Тичина

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів        Бесіда                                                                                                                                                                                      1. Коли територія України була повністю окупована німецькими військами?                            2. Які плани були у Гітлера та його союзників щодо України?                                                        3. Чому Україна посідала важливе місце в загарбницьких планах гітлерівського командування?                                                                                                                                                                                      4. Охарактеризуйте нацистський «новий порядок» в Україні.

5. Хто став жертвою нацистського «нового порядку»?

6. Розкажіть про відомі вам злочини гітлерівців на окупованій території України.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності         Кожна людина якою б то і ким би вона не була  має невід’ємне право на життя. А чи завжди права людини стояли на першому місці, чи завжди життя було найвищою цінністю? Ні це не так!              Жахливі  факти порушення прав людини, знищенн

я цілих груп за ознаками расової чи національної належності, релігійних переконань – продемонструвала Друга світова війна, світ побачив сутність політики геноциду. Прикладом порушення права людини на життя стало винищення фашистами десятків тисяч людей в Бабиному яру під Києвом в 1941 році.                                                                      Українська та світова спільнота у вересні 2016 року відзначає  75-ту річницю початку подій у Бабиному Ярі, що є символом трагедії Голокосту та нацистських злочинів на українській землі, жертвами яких стали мільйони людей. Бабин Яр став могилою десятків тисяч євреїв, а також українських патріотів, військовополонених, циган та інших громадян.   Лише за два дні, 29 та 30 вересня 1941 року, було знищено більше 30 тисячі євреїв. Усього за роки нацистської окупації Києва (1941-1943 рр.), за різними джерелами, було знищено близько 100000 осіб.                                                                       Тема трагедії Бабиного Яру сьогодні дуже актуальна, оскільки вона тісно пов’язана з питаннями патріотизму, самопожертви в ім’я високої ідеї, єдності нації, її політичної свідомості. Ми будемо говорити про страхіття війни і смерті, щоб усвідомити цінність людського життя.

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчальної інформації

Вчитель: Що ж то за місце таке страшне, яка історія його виникнення?                 Учень 1: Бабин Яр — урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від вулиці Фрунзе в напрямку вулиці Мельникова між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги. Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю.                                           Учень 2: У 1869 році неподалік від Бабиного Яру заснували Сирецький військовий табір. У 1895 на території табору була закладена Дивізионная церква, зруйнована після революції. На місці цієї церкви пізніше знаходився вхід в Сирецький концентраційний табір. У 1870 році територія на півдні Бабиного Яру була використана під будівництво Лук'янівського кладовища, яке закрили в 1962 році. В даний час територія кладовища є заповідною зоною                                                          Учень 3: У 1891-1894 роках поряд з Бабиним Яром було засновано Нове єврейське кладовище. Його закрили в 1937 році і остаточно знищили під час Другої світової війни. Зберігся лише маленький фрагмент цвинтаря, що залишилися поховання були пізніше перенесені на Берковецьке кладовище.                                                         Учень 1. У 1935 році, в газеті "Більшовик" з'явилася замітка: "Гора злетіла в повітря. Вибух амоналу в Бабиному яру". Мова йшла про те, що Товариство сприяння обороні, авіаційному і хімічному будівництву (Тсоавіахім) вирішило побудувати в Бабиному яру стадіон для проведення показових всеармійських стрілецьких змагань. Для скорочення термінів будівництва був задіяний спосіб переміщення ґрунту за допомогою спрямованих вибухів.  Автор замітки образно описує вибух, і ось фінал: "Повільно сідає піщаний пил. Вже можна розгледіти результати вибуху. Піщана гора зникла. Повалені на бік численні кубометри землі".                                                                        Учень 2: У результаті замість схилу гори утворилася рівний майданчик, обгороджений, з одного боку уступом (результат вибухів) - крутою стіною, заввишки від 12-ти до 17-ти метрів і довжиною до ста метрів, а з інших сторін - яром. Як зазначив заступник голови Тсоавіахіму - керівник будівництва стадіону: "Бабин яр за своїми природними умовами - прекрасне природне стрільбищі".                                                          Слово вчителя.  На жаль, його слова стали пророчими. Під час Великої Вітчизняної війни окупанти, які захопили Київ 19 вересня 1941, використовували Бабин Яр для проведення масових розстрілів. Перший розстріл відбувся 27 вересня 1941 - було страчено 752 пацієнти психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, що розташовувалася поруч з яром.                                                                                                                               Учень 1. 24 вересня на Хрещатику НКВД підірвало два будинки, де влаштувалися представники окупаційної адміністрації. Вибухи і пожежі влаштовувалися і в наступні дні, було зруйновано близько 940 великих будівель. Нацисти розцінили це як привід для ліквідації єврейського населення.                                                         В Україні антиєврейський геноцид мав особливо жорстоку форму. Це пояснювалось тим, що у розумінні нацистів тут жили не просто євреї, a євреї «більшовицькі», нібито основа радянської влади, які представляли собою рушійну силу світової революції, для запобігання якій і необхідно було будь-якими способами позбутися її носіїв. Напередодні війни за кількістю євреїв, що проживали на її території, — 2,7 млн осіб — Україна (у сучасних кордонах) посідала перше місце в Європі та друге у світі.                                                                                                                                                          (Демонстрація слайдової презентації «Трагедія Бабиного Яру»)

Учень 3. Перші «єврейські акції» були спрямовані в основному проти єврейської інтелігенції як потенційного організатора опору окупантам. Першочерговому знищенню також підлягали євреї — партійні працівники і державні службовці. Далі окупанти почали поголовне знищення всіх євреїв. Перед знищенням євреї в Східній Галичині, на Волині, на Поділлі, Закарпатській Україні, частково Лівобережній Україні були примусово зібрані в гетто.                                                                      Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську та інших містах України. До того ж, значна частина єврейського населення УРСР була вивезена і знищена на території Польщі — у «таборах смерті» Освенцим, Майданек, Треблінка та ін. Загалом Україна втратила близько 70 % від кількості єврейського населення, що проживало тут до війни.              Учень 1. Акцію знищення єврейського населення німецьке командування організовувало блискавично й фундаментально. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглянули заходи щодо ліквідації єврейського населення міста.                                          В Наприкінці вересня 1941 року зондеркоманда захопила дев'ять провідних рабинів Києва і наказала їм звернутися до населення: "Після санобробки всі євреї і їхні діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця ..."  Зі звіту № 6 айнзацкоманди Берліна: «Озлоблення українського населення проти євреїв безмежно велике, оскільки їх вважають винними в організації вибухів в Києві. Їх також вважають донощиками й агентами НКВС, які спричинили терор стосовно українського народу.                                                                                                                                                                         27-28 вересня нацистські власті віддали наказ про те, щоб 29 вересня єврейське населення міста до 8 години ранку прибуло в призначену точку збору з документами та цінними речами. За непокору наказу - розстріл.                                                                                                     Визначили місце розстрілу – Бабин Яр, один з найбільших на території Києва ярів (завдовжки – 2,5 км, завглибшки – від 10 до 50 метрів), де можна було б заховати тисячі трупів.                                                                                                                                                                         Учень 2. По місту було розклеєно більше 2 тисяч оголошень російською, українською і німецькою мовами. Паралельно через двірників і кербудів поширювалася дезінформація про перепис і переселення євреїв. Більшість з залишилися в місті євреїв - жінки, діти і люди похилого віку (доросле чоловіче населення було призвано в армію) прибутку в призначений час. Були зібрані також і представники деяких інших нацменшин. (Кадри фільму «Бабин Яр» Фільм 1)              Учень 3. В кінці вулиці створили пропускний пункт, все що за ним відбувалося було невидимо з боку. По черзі туди відводили по 30-40 чоловік, де у них відбирали речі і примушували роздягатися. Після цього поліцаї за допомогою палиць заганяли людей до краю яру глибиною 20-25 метрів. На протилежному краю розташовувався кулеметник. Постріли спеціально заглушалися музикою і шумом літака, що кружляли над яром. Після того як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх засипали землею. Автори видання «Без рядок давності ... Трагедія Бабиного Яру »пишуть:« Під вигуки «Шнель! Шнель! », Під голосний регіт« цивілізатори »спускали собак, жорстоко били приречених, підганяючи до того місця, де з них зривали одяг, забирали коштовності, продовольство, документи. Цілком голі чоловіки, юнаки, жінки, дівчата, люди похилого віку і діти під наглядом охоронців ставали на край глибокого рову і розстрілювали з кулеметів ».                                                                                                    Учень 1.                                                                                                                                                                                       У минулому актриса Діна Пронічева, дивом уціліла під час розстрілу й спромоглася вночі вибратися з Бабиного Яру, в своїх свідченнях свідчила: «На моїх очах роздягали, били: люди істерично сміялися, мабуть, божеволіли, ставали за кілька хвилин сивими. Грудних дітей виривали у матерів і кидали нагору через якусь піщану стіну, всіх голих шикували по дві-три людини і вели на височину до піщаної стіни, у якій були прорізи. Туди люди входили і не поверталися ... З протилежного боку їх розстрілювали з кулеметів, люди падали вниз у дуже глибоку прірву ».                 Сторож Лук'янівського кладовища Сергій Іванович Луценко, колишній очевидець страшного злочину, розповідав: «Століттями ховали на Лук'янівці мерців, але прокляті фашисти за один тиждень поховали в Бабиному Яру стільки, що й на трьох кладовищах не вкладеш ... Зі сторожки на кладовищі було добре видно, як людей роздягали догола, як з автоматів і кулеметів розстрілювали поставлених над прірвою, як хапали дітей за ніжки, піднімали і кидали живими в яр».                                            Учень 2. Так як розстріляти всіх прибулих за одну добу не встигли, як пункт тимчасового утримання використовувалися приміщення військових гаражей. За два дні 29-30 вересня 1941 зондеркоманда 4а під командуванням штандартенфюрера Пауля Блобеляпрі участю частин вермахту (6-ї армії) та Київського куреня української допоміжної поліції під командуванням Петра Захвалинського (сам Захвалинського ніякого відношення до цих розстрілів не мав, тому що прибув до Києва лише у жовтні 1941 р.; в 1943 р. його вбили німці) розстріляли в цьому яру 33 771 осіб - практично все єврейське населення Києва. Подальші розстріли євреїв відбулися 1, 2, 8 і 11 жовтня 1941, за цей час було розстріляно близько 17 000 євреїв.               (Кадри документального фільму «Бабий Яр. Последние свидетели»)

Учень 3. Масові страти продовжувалися аж до самого відходу німців з Києва. 10 січня 1942 були розстріляні 100 матросів Дніпровського загону Пінської військової флотилії. У 1941-1943 роках у Бабиному Яру було розстріляно 621 член ОУН (фракція С. Бандери), серед них українська поетеса Олена Теліга і її чоловік, у якого була можливість врятуватися, але він вважав за краще залишитися з дружиною і друзями по редакції «Українського слова», «На мене чекають люди… Я не можу втекти. Як же розмови про патріотизм, жертовність?». Перед очима, як наяву, постають незлічимі натовпи людей (150 тисяч? 200 тисяч?), гнаних фашистами на розстріл “до одної ями” Бабиного Яру ... І була серед них Олена Теліга. Так і не дожила вона до своїх 35 років ...  Один із катів поетеси сказав: «Я не бачив жодного чоловіка, що так героїчно умирав, як ця чудова жінка».                                                                                    У спадок залишились вірші цієї нескореної українки.  (Зображення на мультимедійному екрані портрета О. Теліги)  

Учень 4. (Зачитує вірш О. Теліги)        

ПЛОМІННИЙ ДЕНЬ                         День прозорий мерехтить, як пломінь,                                                                                                                І душа моя горить сьогодні.                                                                                                                              Хочу жити, аж життя не зломить,                                                                                                                Рватись вгору, чи летіть в безодню.                                                                                                 

Хоч людей довкола так багато,                      Та ніхто з них кроку не зупинить,                                                                                                                Якщо кинути в рухливий натовп                                                                                                  Найгостріше слово — Україна.                                                                                                                             

І тому росте, росте прокляття!                      Всі пориви запального квітня                                                                                                                              Неможливо в дійсність перелляти,                                                                                                                              На землі байдужо-непривітній.                                                                                                               

Хочу крикнуть в далечінь безкраю                      І когось на допомогу кликать,                                                                                                                              Бо душа моя сьогодні грає                                                                                                                                            І рушає на шляхи великі.                                                                                                                             

Хай мій клич зірветься у високість                      І, мов прапор в сонці, затріпоче,                                                                                                                Хай кружляє, мов невтомний сокіл,                                                                                                                І зриває рідних і охочих!

Учень  5. Бабин Яр, також, став місцем розстрілу п'яти циганських таборів. У загальній складності, в Бабиному Яру в 1941-1943 було розстріляно від 70 000 до 200 000 чоловік. Євреї-ув'язнені, яким німці наказали спалювати тіла в 1943 році, стверджували про 70-120 тис.  Крім того, на місці військового табору частин РСЧА був відкритий Сирецький концтабір, в якому містилися комуністи, комсомольці, підпільники, військовополонені та інші. 18 лютого 1943 в ньому були розстріляні троє гравців футбольної команди «Динамо» - учасників «Матчу смерті»: Трусевич, Кузьменко та Клименко.                                                                                                                                              Учень 6. Всього в Сирецькому концтаборі загинуло не менше 25 000 чоловік. Відступаючи з Києва і намагаючись приховати сліди своїх злодіянь,  нацисти в серпні - вересні 1943 встигли частково знищити табір, вирили і спалили на відкритих «печах» безліч трупів, кістки перемелювалися на спеціально привезених з Німеччини машинах, попіл був розсипаний по всьому Бабиному Яру. У ніч на 29 вересня 1943 року в Бабиному Яру відбулося повстання біля печей 329 ув'язнених-смертників, з яких врятувалися лише 18 чоловік, інші 311 героїчно загинули. Ті, що врятувалися в'язні стали згодом свідками спроби німців приховати факт масових убивств. Після порятунку Києва Червоною армією 6 листопада 1943 Сирецький концтабір був табором для німецьких полонених до 1946. Після цього табір знесли, а на його місці наприкінці 1950-х заснували житловий масив Сирець та облаштували парк ім. Сорокаріччя Жовтня (зараз він носить назву Сирецький парк) .                                                          Учень 5. У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Ярі — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі наводилася оцінка близько 100 тисяч осіб, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.                                                                                                                                                             Так виглядав піщаний кар'єр (стрільбище), розповів (1944 р.) в нарисі про Бабин Яр єврейський письменник Іцик Кіпніс - учасник першого, після визволення Києва, стихійного мітингу: «Ті, хто не знає дороги, не питають, бо бачать, що всі йдуть туди <...> Піщані обриви обсипаються під нашими ногами і тягнуть нас униз. <...> Наші серця згуртувалися і погляди спрямовані до великого зарослого майданчику, схожого за формою на чотирикутну чашу. Посудина, на дні якої не залишки недопитого вина, а кров, від дощу і снігу втратила свій колір. Видно лежить в низині зім'ятий і потемнілий шматок білої тканини. це було колись сорочкою .... валяються шматки волосся, старий кашкет - все це виглядає страшніше смерті ...».               Микола Бажан, вражений трагічними подіями, виразив обурення в рядках вірша:                                                                                                                                                                                                    В землі не скрилось, тліном не взялось                                                                                                  Витке і ніжне золото волось,                                                                                                                              Блищить на мокрій твані крутоярів                                                                                                                Розбите скло старечих окулярів,                                                                                                                              І дотліває, кинутий набік,                                                                                                                Закровлений дитячий черевик.

Учень 4. У 1969 році за дорученням Держбуду УРСР була створена комісія (керівник - відомий київський архітектор Валентина Шевченко), до якої увійшли учасники та свідки трагічних подій, а саме – ті, хто вижив під час розстрілу і військовополонені, які відкопували і спалювали останки загиблих.  Комісія встановила факти і склала акт від 5 квітня 1969 про те, що в Бабиному Яру "масові розстріли та поховання відбувалися на території в межах вулиць Мельника та Ново-Окружній (відповідно сучасні назви - Мельникова і Олени Теліги - Л.Д.) до вулиці Дем'яна Бєдного (Ольжича - Л.Д.) ".  Межі цієї території вказані в додатку до Акту і занесені в план сучасного Києва.                                                                                                                                 Слово вчителя:  За рішенням Кнесету в 1953 році, коли на честь вшанування пам`яті жертв і героїв Голокосту був заснований Яд Вашем, людей, які були готові на самопожертву заради іншого, стали називати Праведниками народів світу. Присвоєння звання Праведник світу виражає собою прагнення єврейського народу віддати шану іншим національностям, які, ризикуючи своїм життям, рятували євреїв під час фашистської навали. Визнані Праведником світу отримують медаль і Почесну грамоту, а їх імена увічнюють в Яд Вашем на Горі Пам`яті в Єрусалимі.  На підставі Закону Держави Ізраїль про Пам’ять Катастрофи (1951 р.) високе звання "Праведник народів світу" отримали 23788 чоловік (за даними «Яд Вашем» на 01.01.2011), вихідці з 45 країн світу; серед них – християни і мусульмани, віруючі і атеїсти, чоловіки і жінки, люди всіх професій та різного віку, освічені та неграмотні, багаті та бідні. Єдине, що їх об’єднувало, це людяність і мужність, прагнення в жорстоких умовах фашистського терору зберегти найкращі моральні якості людини. Найбільше Праведників, які ризикували власним життям заради рятування інших, є у Польщі – 6266, Голландії – 5108, Франції – 3331 та Україні – 2363 особи.  Серед українців – Праведників народів світу чільне місце займає протоієрей Олексій Глаголєв (1900-1972), який рятував у себе в будинку єврейську родину Міркіних. Загальновідомо, що батько Олексія – Олександр Глаголєв – ще за часів царської Росії був експертом під час сумнозвісної "Справи Бейліса" у 1913 р. та публічно виступив на захист євреїв, яких звинувачували у ритуальних вбивствах.                                                                                                    Учень 5. Понад 2200 українців є Праведниками світу, їхні імена викарбувані на Стіні честі у Єрусалимі. І приблизно кожного десятого з них розшукали саме Дмитро Омелянюк та його сестра Лідія Кушко, яка проживає у Рівному. Удвох вони також знайшли понад 600 людей, які стали Праведниками України! В роки війни й сам Дмитро Омелянюк разом із батьками врятував євреїв. Його батько Степан і мати Марія стали одними з перших в Україні Праведниками світу.                                                                         Учень 6.  Лікар М. Євтухова працювала у клініці на бульварі Шевченка, де був організований госпіталь. Коли до міста увійшли німці, вони з медсестрою два дні переписували реєстраційний журнал, називаючи поранених хворими і встановлювали їм діагнози, не пов’язані з пораненнями.

Виписаних  розподіляли по родинах для остаточного одужання. У її родині тривалий час переховували колегу-лікаря єврейку Куперман: персонал лікарні по кілька місяців переховував її, рятуючи від розстрілу. Таким чином вона дочекалася звільнення міста і потім ще довго працювала в клініці. Чимало єврейських дітей під вигаданими прізвищами жили в дитячих будинках. У дитячому будинку № 1 по вул. Керосинній поміж сотень малюків увесь період окупації перебували Ліда і Вова Пронічеви – діти акторки Київського лялькового театру Д. Пронічевої, однієї з небагатьох, хто врятувався після розстрілу у Бабиному Ярі.                                                        Учень 4. У серпні 1942 року тато виявив у нашій клуні двох закривавлених чоловіків, - згадує Дмитро Степанович.                                                                                                                               - Одного з них - Рубіна Гроссера - батько знав. Іншого звали Лейба Неймарк. Вони втекли з-під розстрілу. Через два тижні до нас прийшли поліцаї: «Якщо кого знайдемо, - розстріляємо і закопаємо у вас на кухні». У хаті перевернули все і пішли в клуню. А втікачі ховались саме там, під конюшиною. «Вилазьте, Степан сказав, що ви там», - крикнув хтось з поліцаїв.                                                                                                                               - «Нікого я не ховаю», - голосно поправив батько.                                                                                       Якусь мить усі прислухались, але в клуні - тиша. Тоді шуцмани стали штрикати конюшину довгим штирем, а потім наказали татові перекидати її в інший бік. Батько взяв вила: «Давайте разом зі мною, бо я сам довго буду», - запропонував він їм, бо тоді мав травмований хребет - впав з коня. Якби ті погодились, то це був би кінець. Але поліцаї плюнули і пішли.                                                                                                                                              За усім цим спостерігали троє дітей Степана Омелянюка та його дружина. У той момент їхні життя висіли на волосині. Це розуміли і втікачі.... «Степане, ми підемо здамось, бо вас постріляють, якщо знайдуть нас», - не хотіли євреї наражати на небезпеку сім'ю. Батькову відповідь Дмитро Омелянюк пам'ятатиме до кінця свого життя: «Як загинемо, то загинемо усі. Я вас не відпускаю».                                                                          - Мені тоді було 9 років, - продовжує Дмитро Степанович. - Тато покликав мене до себе, погладив по голові і каже: «Митю, тепер мама не зможе часто ходити до клуні з відром з їжею. Це може викликати підозри. Носити їсти будеш ти». Дитина, яка грається і бігає туди-суди, не така підозріла. Я зробив собі дерев'яну шаблю, грався нею і носив їсти. Прибігав, стукав по сучку, чоловіки вилазили зі схованки і забирали їжу.                                                                                                                                                             Учень 5. - Але малоземельній сім'ї з п'яти душ було важко сплатити усі побори, прогодувати і себе, і двох утікачів. Тому за якийсь час Лейбка Неймарка батько відвів до свого двоюрідного брата. Рубін Гроссер, який залишився, перебував у схованці в клуні, куди вело два лази. Щоб хоч якось допомогти своїм рятівникам, в'язав снопи, молотив. А малий Митько в той час стояв на сторожі...    Рубін Гроссер переховувався на хуторі в Омелянюків 18 місяців - за цей час їхню хату тричі обшуковували. Потім він пішов у червоні партизани, воював в Радянській армії, а у кінці війни перейшов в американську зону окупації і опинився на Заході.                                                                                                     А доля розпорядилась так, що його схованка у клуні врятувала життя і самому батькові Дмитра Омелянюка, і не тільки йому. У 44-ому німці схопили Омелянюка-старшого та ще п'ятьох чоловіків і зачинили в цій клуні. Мали вранці розстріляти. Але вночі усі втекли через... лаз, яким раніше користувався врятований єврей Рубін.    Про те, що його батьки стали Праведниками світу, Дмитро Степанович дізнався лише через 15 років, у 1993-ому. Тоді у Луків (колись Мацеїв) приїхала делегація з Ізраїлю на відкриття пам'ятників на місцях масових розстрілів євреїв.                                                           Учень 6. На той час Дмитро Степанович уже два роки активно співпрацював з київським фондом «Пам'ять жертв фашизму в Україні», яким керує Ілля Левітас. Спільна робота почалась після того, як волинянин у 1991 році побував на виставці про Бабин Яр. І вже майже 30 років Дмитро Омелянюк безкоштовно, на громадських засадах, веде пошукову роботу. Розраховує винятково на свою пенсію. Ночує у знайомих, у тих рятівників, яких розшукав, а то й на вокзалі. З собою возить постільний комплект і сякі-такі харчі. Важко й уявити, що цю титанічну роботу робить напівсліпий чоловік, робить без жодної матеріальної вигоди...  Навіщо це мені потрібно? - перепитує після паузи Дмитро Степанович. - Потрібно. І причина проста: я відчуваю за собою таку моральну необхідність. Пам'ять про людей, які рятували світ, обов'язково мусить залишитись для наступних поколінь. Тоді на Землі не переведуться люди, які у разі потреби зможуть врятувати світ...                                                         Учень 7. Тимчасове гетто в Чернівцях у 1941 році було створено саме в районі вулиці Волгоградської, всіх чернівчан єврейської національності в вересні 1941 року примусили тимчасово жити в районі кількох вулиць, звідки вони відправлялись в товарних поїздах в Трансністрію (Вінницька, Одеська, Миколаївська області), де існували гетто для євреїв. Лише восени 1941 року понад 150 тисяч євреїв було депортовано в ці гетто з Бесарабії та Буковини. З Чернівців з 9 вересня по жовтень 1941 року у різного роду концтабори було відправлено 30 тисяч чернівчан. Вдалося врятувати понад 15 тисяч євреїв від відправлення в гетто тодішньому бургомістру Чернівців Траяну Поповичу. Серед тих, хто пройшов пекло гетто були і всесвітньовідомі чернівчани Пауль Целан і Роза Ауслендер.                                           Переслідування євреїв в Північній частині Буковини розпочалися щойно Румунія відновила над нею контроль. 5 липня 1941 року Чернівці знову стали румунськими. Вже наступного дня до міста прибула оперативна команда 106, яка 7 липня здійснила так звану зачистку міста. Арешти комуністів і євреїв здійснювалися згідно із заздалегідь складеними списками. Наступного дня команда штурмбанфюрера СС Перстерера розстріляла приблизно 100 єврейських комуністів. Загалом лише два дні 8 і 9 липня у Чернівцях  розстріляли понад 500 євреїв, якщо рахувати разом з тими, кого стратила румунська армія і поліція. 8 липня спалили «Темпль» – велику синагогу у центрі Чернівців.                                                                                    Учень 8. «Я виступаю за примусову еміграцію всіх євреїв з Буковини та Бессарабії, яких треба викинути за кордон, – заявив Йон Антонеску  на засіданні Ради Міністрів 8 липня 1941 р. – Я також за примусову еміграцію українського елементу, якому нічого шукати серед нас». 29 липня в усі  префектури Буковини і Бессарабії полетіла урядова телеграма-блискавка з вимогою розстрілів, примусу до праці і голодомору євреїв. Півсотні найвідоміших євреїв нова стара влада одразу взяла у заручники, погрожуючи розстріляти їх, у разі якщо їх одноплемінники не будуть коритися. Того ж місяця уповноважений Антонеску на Буковині і у Чернівцях  Александру Ріошану видав кілька наказів, що обмежували права євреїв. Зокрема, їх позбавили права на працю, заборонили рухатися групами більше трьох осіб з 6-ї до 20-ї години, від практикуючих фахівців вимагали обов’язково вказувати на вивісці, що вони є євреями. Деякі пункти, на кшталт наказу носити на одязі з лівого боку грудей  «зірку Давида» жовтого кольору, свідомо принижували їх людську гідність. Тривали також розстріли чернівецьких євреїв. Зокрема, 682 єврея розстріляли 1 серпня. Різні джерела вказують, що у липні-вересні 1941 року в місті розстріляли від 2300 до 6000 осіб. Для решти у жовтні того ж року створили гетто. Румунська газета «Bucovina» повідомила, що «тимчасове гетто… відділене від інших частин міста дерев’яною огорожею, контролюється вдень і вночі військовими і поліцейськими органами».                                                                                                                                                                                      Учень 7. «У серпні 1941 року Румунія отримала під своє управління територію між Дністром і Південним Бугом південніше Жмеринки, названу Трансністрією (буквально – Задністров’я). Диктатор Йон Антонеску відразу знайшов застосування новій провінції – перетворив її на місце депортації євреїв Бессарабії і Північної Буковини – територій, які Румунія повернула собі в липні 1941 року, –  вказується у довідці комплексу Яд Вашем. –  Депортація євреїв з Північної Буковини, уцілілих після масових вбивств, здійснених айнзацгрупою «D», почалася 5 жовтня 1941 року. Попередні спроби виявилися невдалими. Їм було оголошено, що це – покарання за те, що в 1940 році вони вітали радянські війська, стріляли в спину відступаючим румунським військам і брали участь у радянізації.                                                                                                  У червні 1940 року частина євреїв справді не приховувала задоволення через прихід Червоної армії. І навіть користалися нагодою звести старі рахунки з кривдниками. Криваве з’ясування стосунків між місцевими євреями і румунською кавалерійською частиною відбулося у м. Герца. У с. Турятка румунські війська розстріляли і закопали у гною 16 євреїв.                                                                                                                               У Чернівцях процес виселення стартував 10 жовтня 1941 р. Румунські солдати вигнали євреїв з будинків і під конвоєм погнали їх за Дністер. Десятки тисяч померли по дорозі від голоду, холоду або ж були розстріляні. Якщо на початку вересня 1941 року у місті налічувалося 49 тисяч 497 євреїв, то до 20 травня 1942 р. їх залишилося лише 19 тисяч 521 особа. Станом на 1 травня 1943 року статистика  кількості євреїв у Чернівцях вказує цифру 0.                                                                                                                                             Учень 8. Різні джерела називають різну кількість євреїв депортованих з Буковини, а також тих, які загинули у Трансністрії. Посилаючись на документально підтверджені дані науковці Чернівецького обласного відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України» найбільш вірогідними вважають цифри 75 тисяч депортованих і 64 тисячі загиблих.                                                                                                  Згідно з архівними джерелами, депортації чернівецьких євреїв тривали 8, 14, 28 червня 1942 року – відповідно двічі депортували  по тисячі і окремо ще дві тисячі осіб. Ще 500 чоловік додатково виселили 10 вересня. Розмістили депортованих у Тростянецькому районі Вінницької області. Частину передали німцям і переправили через Буг для використання на важких роботах. Згодом тих, хто вижив, розстріляли.              Тим не менш, у Трансністрії євреїв вижило набагато більше, ніж в гетто, які перебували в зоні німецької окупації: румунська влада в меншій мірі, ніж німецька була віддана ідеї знищення євреїв; українське населення менше боялося румунських репресій і тому більше допомагало євреям.                                                                                                                 У 1942 році Антонеску, втративши впевненість у перемозі Німеччини, пом’якшив режим в гетто і робочих таборах Трансністрії, а в 1943 році, після Сталінграда, навіть почав повертати в Румунію дітей-сиріт.                                                         (Відеосюжет  «Чернівці – вшанування пам`яті загиблих євреїв під час Другої світової війни»)

Слово вчителя. Нині Бабиного Яру фактично немає, його зрівняли із землею. Тут проклали дороги й трасу метрополітену Дорогожичі, телевежу, спорткомплекс, побудували житлові квартири, розбили парк. Лише верхів’я урочища Бабин Яр у межах вулиць Дорогожицької, Мельникова, О. Теліги та Оранжерейської залишилося незабудованим – як свідчення трагедії світового масштабу, місце історичної пам’яті.

V. Узагальнення та систематизація знань       Бесіда за запитаннями.                                                                                                                                            1. Яку назву отримав гітлерівський окупаційний режим?                                                                      2. Як нацисти розчленували Україну?                                                                                                                3. Розкрийте суть окупаційного режиму.                                                                                                                4. Що таке Голокост?                                                                                                                                                          5.  Розкажіть, як проводилась «расова політика» третього рейху на окупованих українських землях.

6.  Яка була доля єврейського населення в роки німецької окупації території України?             

VІ. Підсумки уроку. Оцінювання учнів.                     Пам’ять Бабиного Яру увійшла до світової історії як один із символів масових злодіянь нацистів проти людства під час Другої світової війни. За три роки німецької окупації Києва Бабин Яр став колосальною за масштабами братською могилою понад ста тисяч людей.                                                                                                                                                                        Річниця трагедії Бабиного Яру завжди була й залишається приводом не тільки згадати про жертв війни та Голокосту, але й вшанувати героїв опору нацизму, що стали взірцем взаємоповаги між народами, прикладом духовного подвигу заради порятунку життя людей.                                                                                                                                            Хвилина пам’яті                                                                                                                                                           Ми запалюємо свічку пам’яті всім євреям, які загинули під час Великої Вітчизняної війни, щоб вшанувати 11 мільйонів людських душ, які були знищені за наказом Гітлера, Гімлера, Геббельса, Геринга – це вони перетворили на пустелю цілі краї та області, зруйнували сотні міст, спалили десятки тисяч сіл.                             Звернення до живих                                                                                                                                                           Ми будемо пам’ятати вічно Ваше знищення і сяяння Ваших завчасно згаслих очей. Перетворимо на маяки, які будуть нагадувати про Вас. Ми возводимо пам’ятники всім розстріляним, повішеним, спаленим. Пам’ятник вічного життя, який ніщо не зруйнує і не задушить. Доки ми будемо живі, будемо пам’ятати мертвих! 

VІІ. Домашнє завдання                        1. Написати есе на тему «Бабин Яр: без права на забуття»                                                                      2.  Заповнити контурну карту с. 4, та позначити місце розташування таборів смерті, концентраційних і трудових таборів, місця масового зищення людей, єврейські гетто в Україні.