Урок "Позакласне читання. Ольга Ліщук «Калина»"

Тема: Позакласне читання. Ольга Ліщук «Калина»

Мета:

• Навчальна: подати знання про життя письменниці; ознайомити школярів із казкою О. Ліщук «Калина», подати відомості про зміст, тему, ідею та основну думку цього твору; характеризувати образи персонажів;
• розвивальна: розвивати вміння вдумливо й  виразно читати казку, переказувати її зміст, формувати навички коментувати прояви добра і зла, зображені в казці;
• виховна: виховувати прагнення робити добро, усвідомлювати потребу уважного ставлення до ближнього.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет Ольги Ліщук, виставка літератури.

ХІД УРОКУ

1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
2. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ
3. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
4. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Лекція вчителя

Ольга Миколаївна Ліщук  народилася 1 липня 1966 року в Казахстані. Згодом родина переїхала  в село Сухоіванівку (нині смт Степногірськ Василівського району), де закінчила Кам’янську середню школу із золотою медаллю у 1982 році, а також фармацевтичний факультет  Запорізького медичного інституту з червоним дипломом. Працювала в аптеках Запоріжжя та області. Деякий час була "аптечним лікарем" в госпіталях Північної Африки та Близького Сходу. На даний момент – авторка має поетичні збірки, пісенники та фантастичні повісті: «Чудеса по заказу» (2015р.), «Щоб легше йти» (2016р.), «Пісня моя» (2016р.), «Стрибок» (2015р.), «Прибуття» (2017р.), «Осінній зорепад» (2017р.), «Зірки не розкажуть» (2020р.). Крім літературної діяльності, Ольга Миколаївна є композитором і поклала пісні на слова багатьох запорізьких авторів. Член Національної спілки письменників України, міської організації композиторів Запоріжжя та Всеукраїнської асоціації "Весела Січ" імені Петра Ребра. Працює в аптечній мережі НВПП "Олєкс".

Колективна робота

Прокоментуйте наведені прислів’я.

Хто робить гоже, тому й Бог поможе (роблячи добро, людина не розраховує на винагороду, але своїми вчинками навчає добру інших людей).

Добро – не лихо, ходить у світі тихо (добра людина непоказна у своїх вчинках, вона не має на меті ними уславитися).

У лиху годину пізнаєш добру людину (у тяжкій, небезпечний час виявляється, наскільки людина щира та безкорислива, готова допомогти).

Повторення.

 Казка – це невеличкий прозовий твір, в основу якого покладено захопливу розповідь про вигадані події.

Виразне читання казки.

КАЛИНА

(Казка)

День задався хороший. Випроставши різне зелене листячко, поважна Калина спостерігала, як на небі весняне Сонечко свариться з Хмаркою. Вітерець-жартівник, який легко міг би це припинити, заховався у вже зміцнілій траві і звідти пирхав зо сміху, примушуючи заклопотану своїм цвітінням Кульбабу незадоволено хитатися. Калина зверхньо поглянула на квітку – куди поспішає? Аби зголоднілим бджолам догодити? От вона особисто чекатиме ще з місяць – поки бруньки з тендітними квіточками не вигріються як слід. Що там Сонечко – перемогло? Ні, поступилося – перші веселі краплі квітневого дощику заходилися напувати степ і… знайшли Вітерець у його схованці! Удавано зітхнувши, Вітер вилетів з трави та взявся допомагати Хмарці, штовхаючи її небом – щоб добре дощила!

За годину Калина, як порядна господиня, задоволено оглядала свої володіння, що й досі виблискували крапельками під Сонечком, яке сьогодні вже ні з ким не збиралося ділити небо. Он – ледь видно село. Від нього біжить у степ дорога, але повертає вчасно – далеко звідси, то ж машини, що іноді проїжджають по ній, не заважають. З інших боків підступається ріденький лісочок, з якого взимку прилітають пташки, щоб ласувати червоними ягідками. Майже з-під коріння вибивається ввічливий Струмочок. А ось, зовсім поряд – найбільша радість і втіха – ледь помітна тоненька гілочка з двома листочками. Це донечка, що проросла з позаминулорічної ягідки. Живи й радій! Але…

Вже й не пригадаєш, коли це почалося...Час від часу спочатку здалеку, а потім все ближче й ближче лунав грім, але поганий – не з хмар. Іноді прилітали бджоли, та не з вуликів, а бездушні, безжальні, що боляче обривали листя. А минулого літа дуже налякали великі неживі птахи, від яких мало не загорівся степ. Кожного разу Калина благала, щоб то було востаннє!.. Може, й справді – скінчилося?.. День – такий чудовий!..

Раптом перелякано загомоніли пташки у лісочку, відволікаючи від роздумів. Що таке? Хто це з’явився з-за невисоких дерев? Люди? Так, троє. Та нехай собі… Але куди вони йдуть? До неї?!? Для чого? Вірніше, йдуть двоє, а третього, зовсім молодого хлопця у закривавленій порваній одежині, тягнуть за собою, неголосно перемовляючись. Мови людей Калина не знала, але ті двоє так випромінювали ненависть, що аж листя почало скручуватися…

Та що ж вони роблять?!? Для чого майже кинули до стовбура того бідолаху? Щось запитали сердито, з презирством... Хлопець не погодився… Тоді один з тих двох підняв чорну палицю, і Калина відчула, що зараз має статися щось жахливе!.. Біля неї!.. Хто-небудь – допоможіть!!! Чорна палиця пахне страшними бджолами! Допоможіть!!!

Сонечко з Вітерцем перезирнулися – чого зазвичай спокійний кущ репетує? Що йому до людей? Чи й справді допомогти? Вже як так просить… Сонце блиснуло променем в очі чоловіка з палицею, Вітер дмухнув щосили... Страшна бджола вилетіла, врізалася у груди хлопця, і він упав. Чомусь незадоволений вбивця протер очі і знову підняв палицю, але в цю мить пролунав поганий грім, другий чоловік щось прокричав, і вони обоє побігли до лісу.

…Калина й досі не могла отямитися від жаху. Але вона відчувала, що людина біля неї – жива. Ще – жива… Якщо нічого не робити, то…

– Струмочку, – тремтячим голосом звернулася вона, – подивись, як він?

– Погано, – почулося у відповідь. – Непритомний. А кров витікає…

– То похлюпай на нього водою! Я не хочу, щоб він тут помер!!!

– Добре. Зараз покличу Жабу…

Калина спостерігала, як біля юнака вовтузилися мешканці Струмочка, як незабаром хлопець відкрив очі, деякий час розгублено роздивлявся навколо, а потім слабкими руками намагався закрити травою рану. Кров зупинилася, але й сили людини скінчилися.

– Він знов знепритомнів, – сумно сказав Струмок.

– Бачу…

Що ж робити?.. Калині була гидкою сама думка про те, що біля її коріння лежатиме небіжчик. Вона дивилася на бліде обличчя спочатку з відразою, а потім – з сумом: зовсім молодий, чиясь дитина… Дитина… Блискавкою спалахнуло у розумі – ДИТИНА!!! Догідлива уява вмить намалювала її крихітку з двома листочками, висмикнуту з землі… НІ!!! Врятувати!!!

Як?.. Потрібні люди. Інші люди – хороші… Вперше Калина пожалкувала, що росте так далеко від дороги. Але вона має покликати на допомогу! І знову те безпорадне – як?..…Калина знайшла вихід – єдино можливий, і прийняла рішення. Аби встигнути!.. Сонечко з Вітерцем намагалися відговорити. Звідкись прилетіла Хмарка – вмовляла і навіть трохи поплакала дощем. Струмочок розумів, що всі ці балачки зайві, тому лише дзюрчав зажурено. А Калина, не звертаючи уваги ні на кого, до пізнього вечора спілкувалася з донечкою – вчила її рости. Потім проспівала колискову, благословила на життя… Вночі почала готуватися – рішуче і впевнено. Зорі позбиралися всі над степом – співчували, Місяць сварився на неї, та все – марно…

А на ранок під зойк Сонечка Калина розцвіла… Безжально тягнучі стовбуром та витрачаючи свою життєву силу, вона передчасно розкривала бруньки. Сонні квіточки здивовано блимали очками й позіхали, коріння стогнало… А вона вже за годину урочисто стояла у повному сніжно-білому вбранні, гарна, як ніколи, відкривши свою душу, віддавшись у руки Долі…– Тату, дивись – калина цвіте! – здивовано сказала дівчина, поглянувши у вікно автівки.

– Не може бути, доню,– відповів чоловік. – До травня ще далеко.

– Ні, цвіте!

– Все в світі перевернулося… – і собі поглянув у вікно.

– Тату, я хочу подивитися!

– Доню, не маємо часу! Що тобі до неї?

– Таточку, зупини машину! Прошу! Калина трималася, все ще у піднесеному жертовному стані. Та могутній сплеск енергії ось-ось мав змінитися повним знесиленням. Невже дарма?.. Розкаяння не прийшло, лише – сум… Востаннє розправивши гілки з квітами, що зовсім скоро почнуть в’янути, вона… побачила дівчину, що бігла степом. Посміхнулася – не дарма… Немов уві сні, Калина дивилася, як та дівчина, скрикнувши, помітила хлопця, як поспішав чоловік, як вони вдвох несли юнака до машини… Не дарма……Коли влітку від великого неживого птаха почав горіти ліс, Калина була зовсім хвора. Вона не могла навіть втримати листя, і воно безпорадно опадало у зажурений Струмочок. Вогонь не вщухав, загрожуючи степу. Калина не хвилювалася за себе, бо вже вкоротила собі віку, але думки про донечку рвали серце. Якщо те полум’я не вщухне, то… Як же боляче!..

Калина прикрила очі, тому не відразу помітила вже знайому машину. Що таке? Не може бути!.. Юнак – так, той, врятований! – і дівчина швидко йдуть до неї… З лопатою… Чому з лопатою?.. Наблизилися… Поки дівчина з жалем роздивлялася кволі гілочки, хлопець заходився обкопувати стовбур. Калина здогадалася, що її намагаються врятувати від вогню. Посміхнулася – дякую… Але ж… донечка!!! Не можна там копати!!! Гілка так затрусилася в руках дівчини, що вона відсахнулася і… зрозуміла!

– Обережно, любий! Краще я спершу подивлюся! Вони знайшли маленький паросток з кількома листочками… Спочатку Калинятко злякалося, але мама тихо-тихо сказала йому: «Так…», і дитина-рослинка довірливо далася людям викопати її та загорнути в хустину… Вони ще постояли, ніби прощаючись, і пішли до машини… А Калина закрила очі. Вона попросила в свого коріння останні сили, бо воліла… зазирнути у майбутнє. Коріння здалося: «На, отримуй…» – і вона… побачила!.. Її донечка – доросла вправна рослина – біля чепурної хатини, вкритої снігом; отой хлопець – уже сивий чоловік у дебелій темній курточці – тримає на руках онуку, вдягнену у веселу жовту шубку та таку ж пухнасту шапку, і дитина поважно зриває та кладе до ротика налиту соком червону ягідку; он стоять вулики, в них сплять добрі працьовиті бджоли, і тільки вони літатимуть у садку, а ті – страшні, смертоносні – щезли назавжди!..

…Сили закінчувалися, і видіння почало танути. Гілок торкнувся жар від полум’я, але Калина його не відчула. Невимовно щаслива, вона знов полинула думками до тієї хатини і… заснула навіки.

Робота над текстом

Колективне складання плану.

Орієнтовний план

1. Життя природи
2. Калина – господиня, добра мати
3. Три людини
4. Сонечко, Вітерець
5. Допомога Калини хлопцю
6. Повернення юнака
7. Урятована донечка
8. Вічний спочинок

Переказ казки

Повторити. Головний герой – це дійова особа, про яку розповідається впродовж усього твору. Другорядні персонажі – це дійові особи, які виконують допоміжну роль у творі.

Визначте, хто в казці О. Ліщук «Калина» є головним героєм, а хто належить до другорядних персонажів?

Робота зі схемою

Охарактеризувати Калину.

Другорядні герої: Сонечко, Хмаринка, Кульбабка, Вітер, Струмочок, Жаба, Калинятко, юнак.

Авторка використала у казці алегорію, епітети, порівняння, метафори та інші художні засоби виразності.

«Мозковий штурм» Визначте тему та ідею казки «Калина».

Тема – зображення життя Калини у тісному взаємозв’язку з жорстоким світом людей.

Ідея – уславлення чуйності, доброти, взаємодопомоги; обурення жорстокістю.

Проблеми: ставлення до природи, добро і зло, взаємодопомога.

Учень підготував інформацію про калину, ілюстрації.

Майже у всіх народів є улюблені рослини – символи. У канадців – клен, росіян – берізка. А в українців – верба і калина. Калина коло хати – здавна найкраща ознака оселі українця. Кетяги калини милують зір весняним білим цвітом, рубіновими кетягами восени.  Калина - символ України. Рубінові ягоди калини, за народними уявленнями, символізують мужність людей, що пролили кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами. А коли підросте в матері син, вона благословляла його в дорогу, наказуючи не забувати калину.  Калина – це той символ, що і пам’ять людську береже, нагадуючи про милі краї, символ безсмертя, невіддільний від життя. Вона уособлює той наймиліший серцю куточок землі, де ми народилися.

Слово вчителя

Згадайте прислів’я, які опрацьовували на початку уроку.

Колективне складання сенкану до образу Калини. Казка Ольги Миколаївни Ліщук «Калина» навчає нас бути співчутливими, добрими, допомагати іншим та любити природу.

5. Підсумок уроку
6. Домашнє завдання

Знайти п’ять прислів’їв про калину, малюнок або скласти казку про наше довкілля.