Урок. Практичне заняття №3. Побут, військово-політична організація та військове мистецтво українського козацтва

Практичне заняття №3 Практичне заняття №3. Побут, військово-політична організація та військове мистецтво українського козацтва{F5 AB1 C69-6 EDB-4 FF4-983 F-18 BD219 EF322}УМОВНІ ПОЗНАЧКИРобота з документами. Методична порада. Запитання для повторення. Робота з картою. Козацька зброя та тактика. Титульна сторінка. Робота з документами та контурною картою

5

Козацьказброя

Козацька зброя та клейноди

Козацькі військові тактики

«... Козаки належать до грецької віри, яку називають руською; дуже шанобливо дотримуються релігійних свят і постів…». «Вони кмітливі й проникливі, дотепні й надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя. Задля цього так часто бунтують та повстають проти шляхтичів, бачачи, що їх у чомусь утискають. Таким чином, рідко коли минає сім чи вісім років, щоб вони не бунтували чи не піднімали повстання проти панів».«Козаки добре загартовані, легко витримують спеку й холод, спрагу й голод, невтомні в битвах, відважні, сміливі чи, радше, одчайдушні, власним життям не дорожать. ... Найбільше виявляють спритності та доблесті, б’ючись у таборі під прикриттям возів (бо вони дуже влучно стріляють із рушниць, які є їхньою звичайною зброєю), обороняючи ці укріплення... Сотня цих козаків під захистом табору не побоїться ні тисячі поляків, ні кількох тисяч татар».

«Козаки високі на зріст, вправні, енергійні, люблять ходити в гарному одязі...відзначаються міцним здоров’ям і навіть не хворіють... Мало хто з козаків умирає від недуги, хіба що в глибокій старості, бо більшість з них гине на полі слави». «Оповівши про доблесть козаків, доречно буде сказати про їхні звичаї та заняття. Майте на увазі, що серед цих козаків взагалі трапляються знавці всіх ремесел, необхідних людині: теслі для будівництва жител і човнів, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум’яки, лимарі, шевці, бондарі, кравці та інші. Вони дуже добре виготовляють селітру, якої вельми багато на цих землях, і роблять з неї чудовий гарматний порох, їхні жінки прядуть льон і вовну, роблять з них полотно й тканини для щоденного вжитку. Всі вони добре вміють обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати всілякі м’ясні страви, варити пиво, хмільний мед, брагу, оковиту тощо... А взагалі, слід визнати, що всі вони розуміються на багатьох ремеслах, хоча одні вправніші в якомусь фаху, ніж інші; трапляються й такі, що мають більш широкі знання, ніж загал». Про які ремісничі спеціальності йдеться в документі? Як можна пояснити той факт, що козаки зналися на всіх перелічених ремеслах?

«Коли козаки задумують свій морський похід... вони рушають до Військової Скарбниці, яка є місцем їхнього збору... За півмісяця шістдеся-теро з них зведе один човен, бо я вже казав, що вони майстри на всі руки. Отак за два-три тижні мають 80–100 готових човнів такої форми, як я описав; в один човен сідає від 50 до 70 козаків. Звичайно, на їх- ньому човні є десять-п’ятнадцять весел з кожного боку, і пливуть ті човни швидше, ніж турецькі веслові галери. На човнах також ставлять щоглу, на яку напинають доволі незграбне вітрило, котре розпус кають лише в гарну погоду, а за сильного вітру воліють веслувати... Кожен козак озброєний двома рушницями, шаблею. А на кожному човні є також чотири-шість фальконетів (невеличких гармат), необхідна для походу живність. Одягнені козаки в сорочки й шаровари, ще мають змінний одяг із благенькою свитою та шапкою; беруть шість фунтів пороху, достатню кількість свинцю, ядра для своїх гармат. У кожного є компас. Так виглядає плавучий козацький табір на Чорному морі, який не боїться штурмуватинайбільш укріплені міста анатолійського берега. Спорядившись отак, вони пливуть Борисфеном. Турки, звичайно, попереджені про похід і тримають у гирлі Дніпра напоготові кілька галер, щоб не дати ко закам вийти з лиману. Але хитрі козаки виходять темної ночі, коли має з’явитися на небі місяць-молодик, і переховуються в очереті за три-чотири милі від гирла Дніпра, куди не заходять турецькі галери. Турки ще чекають їх біля гирла, але завжди залишаються обдуреними. А коли надибають якусь турецьку галеру чи інші кораблі, то переслідують їх, нападають і беруть штурмом. Ось як це відбувається. Човни їхні виступають з води не більш як на дві з половиною стопи, тому козаки бачать ворожий корабель чи турецьку галеру скоріше, ніж їх самих запримітять. Далі вони спускають вітрила і дивляться, куди дме вітер; намагаються плисти так, щоб сонце було в них за плечима. За годину перед заходом сонця чимдуж веслують до галери чи корабля і зупиняються за милю поодаль, щоб не втратити його з поля зору. Таким чином тримають їх на оці, а опівночі, за сигналом, підпливають до кораблів. Половина козаків готова до бою, чекає лише відповідної хвилини, коли візьмуть галеру на абордаж, а тоді проникає всередину».

Проїжджаючи «козацькою землею», Лясота бачив «дуже гарні великі родючі поля й ґрунти, на яких тут і там видно багато дивних малих будинків із бійницями, куди втікають селяни, коли раптово стається на пад зі степу, і там обороняються; тому кожен мешканець, іду чи в поле, вішає на плече рушницю, а до боку шаблю чи тесак; на пади такі часті, що спокою від них май же ніколи не має... Я гадав, що ця війна проти турків триватиме не рік чи два, тому не вважав за слушне втрачати таких хоробрих і відчайдушних людей, які змолоду вправляються у військовому мистецтві та добре знають цього ворога, тобто турків і татар (з якими вони майже щодня стикаються). По-друге, це військо утримати легше, ніж військо іншої нації, бо на їхніх начальників не треба витрачати особливих коштів (які звичайно становлять значну суму). Крім того, вони мають власну зброю та боєприпаси, до яких не треба замовляти й утримувати спеціально гармашів, бо багато хто з них сам уміє з ними обходитися». Чому, за свідченням Лясоти, українські селяни мусили виходити в поле зі зброєю?

Запорозьке військо складалося з піхоти, кінноти і артилерії (остання з’явилася не раніше середини XVI ст.) Як і у всіх військових того часу, зброя у козаків була вогнепальна і холодна. Козацька вогнепальна зброя складалася з різноманітних мушкетів, рушниць із кременевими замками й пістолів, котрі козаки завжди носилиза поясом. До холодної зброї належали шабля («шабля-сестриця», як ласкаво називали її козаки), котру прикріпляли до пояса з лівого боку, бойові ножі, кинджали, келепи (бойові молоти), списи, ощепи (багри для стягування вершників з коней). Списи використовувалися не лише під час бою. Коли треба було перебратися через болотисту місцевість, козаки складали списи решіткою, робили настил із хмизу й очерету і так долали перешкоду. Порох і кулі запорожці тримали в порохівницях або в патронташах (чересах). Лицарських шоломів, панцирів і лат козаки не носили.

Із праці О. Апанович «Військове мистецтво українського козацького війська» Козацьке військо виступало в похід на заклик гетьманського універсалу. У близькі походи йшли без обозу, із самими саквами та юквами (спорядженням), а в далекі — зі значною кількістю возів, їх могло бути до 10 тисяч. Як свідчать сучасники, козацькі похідні вози були досить легкі,невеликі. На десять козаків звичайно брали один віз. Крім обозу, на возах перевозили ще й гармати. У похід військо виступало по два-три полки в ряду, попереду кожного полку йшла музика, а за нею несли полковий прапор. Сотенні значки несли кожен при своїй сотні. Звичайно на чолі полку йшов полковник, у середині — хорунжий, а позаду — курінні отамани.

З історичного роману Андрія Чайковського «Сагайдачний»... До цих вправ, які на Січі були відомі і заведені, додав він ще одну, тут не звісну: як добувати ворожих мурів. Дотепер йшли на мури здовгими драбинами, до яких треба було кілька дужих козаків, щоб їх піднести й до стіни приставити. Сагайдачний видумав на це іншу штуку. Настругав коротких дубових щаблів і пов’язав з них мотузяні драбини. Одним кінцем така драбина була прив’язана до округлого дерева, на котрому звивалася. На другому кінці були до драбини прив’язані два великі залізні каблуковані гаки. Двоє людей брали за кінці округле дерево руками і викидали вгору. Гаки зачіпали за стіну, і драбина розвивалася вниз...... По такій удалій спробі Сагайдачний дуже оживився.– Це лише початок. Таких драбин ми зладимо більше і навчимо козаків ними орудувати. Тоді здобування мурів не пожре стільки людей, що досі. Зараз треба це старшині показати, а тоді подумаємо про решту. Ми, здається, весною підемо в похід...– На ляхів?– Хіба що ні. Ми до цього ще заслабі будемо. Нам треба зразу попробувати на турках і їм пригадатися. Вони далі і забудуть, що козаки ще живуть на світі. Перед старшиною вийшла проба добре.– Мені здається, що такими драбинами ми випередили всіх на світі,бо я не пам’ятаю, щоб у якім війську такі драбини були. На дерев’яну драбину влізе десяток людей, а її можна дрючком додолу скинути, а тоді стільки-то люду нівечиться. – Нічого говорити, – каже кошовий. – Така драбина – то собі хитра штука, треба таких наробити про запас. Відтепер Сагайдачний заходив часто в майстерню, де сплітали мотузи, стругали щаблі і кували гаки. До того вигадав Сагайдачний легкі візки на двох колесах, які можна було під мур фортеці підвезти. Сагайдачний вибрав на робітників кремезних і сильних людей. Вони вправлялися цілими днями, викидали драбини на скелю і лізли туди. Показалося ще, що коли на драбині заважить здолу, то дуже важко приходилося поскидати згори гаки. Сагайдачний думав вже над тим, щоб теперішній спосіб воювання уліпшити, і все, що вигадав, виходило гарно... і так вигадав він скорострільний рушничний бій... Як козаки готувалися до морського походу? Яким було спорядження запоожців, які брали участь в поході?

Із праці О. Апанович «Побратимство у запорозьких козаків»Серед січовиків був поширений звичай «побратимства», корені якого сягають у первіснообщинний період історії людства. Два одинокі запорожці укладали між собою «вічний союз» про взаємне піклування. Вони зобов’язувалися вчасно поспішати на допомогу один одному, відводити несподівану небезпеку, визволяти і навіть жертвувати життям один заради одного, якщо це буде необхідно. Присягу на взаємну вірність і відданість до скону вони скріплювали своєрідним ритуалом: тримаючи чашу побратимства обіруч, пили з неї…Щоб дружба мала силу закону, побратими йшли до церкви й тут у присутності священика давали «заповітне слово»…Потім побратими ставили власноручні підписи, слухали молитву або відповідне місце з Євангелія, дарували один одному хрести й ікони, тричі цілувалися і виходили з церкви наче рідними братами до кінця життя…

Запитання до документів. Яким було ставлення Г. Л. де Боплана до козаків? Чим це ожна пояснити? Чи є підстави не довіряти свідченням французького інженера?Що довідуємося зі свідчень Боплана про козацький табір як бойовий порядок козаків? Чому сучасники іноді називали табір «рухомою фортецею»? До яких військових хитрощів вдавалися озаки під час морських експедицій? Узагальнивши свідчення Г. Л. де Боплана, формулюйте 2–3 твердження про те, у чому виявлялася військова майстерність озаків під час морських походів. Чому Лясота «не вважав за потрібне втрачати таких хоробрих та відчай душних людей», якими були козаки? У чому Е. Лясота вбачав переваги запорізького козацтва над іншими вояками? Про що свідчить факт офіційних відносин Австрії з запорізькими козаками без погодження з польським урядом? На основі джерел дайте відповідь на питання: чо му іноземні володарі ви я вляли інтерес до ук раїнських козаків? Які факти з опрацьованих джерел свідчать про те, що життя козаків істотно відрізнялося від життя інших верств українського суспільства?

Олешківська Січ. Камянська Січ. Базавлуцька Січ. Нова Січ. Чортомлицька Січ. Микитинська Січ. Томаківська Січ. Хортицька Січ. Чорний шлях. Чорний шлях. Дике поле. Муравський шлях. Муравський шлях. Запорожські Січ. Татарські шляхи. Робота з картою