Урок-релаксація "Таємниця серця - Любов"

Урок –релаксація для вчителів  з гуманної педагогіки

«Таємниця серця- любов»

Доброго дня, шановні колеги!Сьогодні я  хочу провести з вами урок. Як він називається, ви дізнаєтесь трішки пізніше. Дуже сподіваюсь, що сьогодні ви теж отримаєте задоволення та  натхнення для роботи. Це урок- релаксація.

Мудрець Конфуцій зазначав: « Те, що я чую, я забуваю. Те, що я  бачу, я пам’таю. Те, що я роблю, я розумію.»

Тож я пропоную, не  лише слухати  і спостерігати, а прожити цей урок.

Притча  про чотири свічки

Чотири свічки тихо горіли і поволі танули…

У цілковитій тиші було чути, як вони розмовляють.

Перша сказала:

– Я – Спокій. На жаль, люди не вміють мене берегти. Гадаю, мені доведеться таки погаснути!

І вогник тієї свічки згас.

Друга сказала:

– Я – Віра. На жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть навіть чути про мене, а тому немає сенсу горіти далі.

І враз подув легенький вітерець і загасив свічку.

Дуже засмутившись, третя свічка промовила:

– Я – Любов. Я вже не маю сил горіти далі. Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять тих, хто найбільше їх любить – своїх близьких.

І довго не гаючись, згасла й ця свічка.

Раптом до кімнати зайшла дитина і побачила три погаслі свічки. Злякавшись, вона закричала:

– Що ви робите!? Ви мусите горіти: я боюся темряви!

Промовивши це, вона заплакала.

Схвилювавшись, четверта свічка сказала:

– Не бійся і не плач! Поки я горю, завжди можна запалити інші три свічки: я – Надія.

Цей урок – це мій подарунок вам.На ньому ми будемо пізнавати себе. Але я  дуже хвилююся, щоб він вам сподобався. Бо без вашої допомоги  я  не впораюсь. Ви допоможете  мені?

Поетична хвилинка.

За весь час, що ми зустрічаємось, ми стали колективом. Ми здружились. Давайте запалимо вогник  нашого колективу, вогник нашого спілкування. (запалюю свічку)

Врятує світ краса-

Завжди так говорили.

Тепер врятує світ лиш доброта,

Бо однієї вже краси замало,

Бо стільки всюди зла- людина вже не та…

Врятує світ лиш доброта…

А де живе вона?

Де живе доброта?-

• Яким ми зображуємо серце?
• А може бути таке серце?(слайд)
• Чому таке серце?
• Яке серце вам найбільше подобається?
• Хочу вам сказати, що у серця є таємниця. Таємниця, яка запалює червону частинку і може навіть вилікувати ось таке хворе серце.Щоб дізнатися  цю таємницю, попрацюйте в парах. Знайдіть це слово за ключем.

Робота в парах  за карткою .

• У серці живе любов.
• Тема нашого уроку : « Таємниця серця – Любов» (слайд)

Казка… Її люблять і діти , і дорослі. Бо вона завжди має щасливий кінець. Отже, слухаєм казку.

 Це було давно. Серед пустелі стояло самотня Гора. Жодна рослина не росла на її схилах, жодна комашка не повзала по її камінню, жодна пташка не пролітала над нею. Тільки сніг і дощ торкались Гору та палюче сонце дивилось з небес, та вітер інколи блукав по виступах гори. Нічого більше не бачила Гора. І раптом одного разу до гори прилетіла пташка. Вона сіла на Гору, щоб відпочити , почистити пір’ячко. Пташка стрибала по Горі, чіпляючись ніжними кігтиками за гостре каміння. Гора раптом відчула тепло її живого тіла. Нічого подібного Гора не відчувала, але це їй так подобалося. Гора промовила: - Ти хто? Як тебе звуть? - Я пташка Джой, що в перекладі означає щастя, - прощебетала пташка у відповідь. Я прилетіла із далекої країни. Кожну весну я вирушаю в дорогу, щоб побудувати гніздо і вивести пташенят. Я лечу в далекі краї, де моїм птахам буде добре. Зараз я відпочину і полечу далі. - Я ніколи не бачила пташок. А ти можеш залишитися? - Ні, тут нічого не росте, щоб можна було поклювати і немає води, щоб попити. – - Якщо ти не можеш залишитися, то ще коли-небудь прилетиш до мене? Пташка Джой відповіла не зразу. Вона скільки зустрічала гір, і жодна її не просила прилетіти ще раз. - Наступної весни я постараюсь прилетіти. Не зможу довго пробути, бо тут немає ні їжі, ні води. - Я буду рада, якщо ти прилетиш хоч на кілька годин. - Однак, Горо, ти маєш знати, гори живуть вічно, а птахи – ні. - Як це сумно! – викрикнула Гора. - Але я дам тобі обіцянку, що я щовесни буду прилітати до тебе, співатиму тобі пісні, літатиму над тобою, говоритиму з тобою. Навіть коли мене не буде, адже життя не вічне, до тебе прилетить моя донька,якій я дам своє ім’я і розповім їй про тебе. А потім донька моєї доньки і так буде завжди. Щовесни до тебе прилітатиме пташка Джой. А тепер мені пора. І пташка полетіла. А Гора сумно проводжала її поглядом. З того часу щовесни пташка прилітала до Гори, говорила з нею. І кожного разу, прощаючись, Гора питала: -А ти не можеш залишитися? Пташка тільки сумно махала головою. Так пройшло 99 весен. Горі з кожним роком було все важче і важче прощатися із пташкою. Біль розлуки був нестерпний. І в сотий раз, почувши у відповідь на своє питання «А ти не можеш залишитися?», слово «Ні»,побачивши,як пташка Джой зникає в небі, серце Гори не витримало. Всередині Гори щось тріснуло, і потоки води, вирвавшись із глибин , потекли по схилах . Це були сльози Гори. Наступного року пташка Джой прилетіла, але Гора не могла говорити, вона могла тільки плакати. Гора осліпла від сліз і не могла бачити, як пташка Джой кружляла над нею. І все ж Джой прошепотіла: Я обов’язково прилечу до тебе наступного року». І пташка весною прилетіла. Цього разу вона принесла Горі подарунок – маленьке зернятко. Вона обережно поклала насінину поміж камінчиками, поблизу води. Пташка говорила з горою, співала їй, та Гора мовчала. Вона могла тільки плакати. Йшли роки, щовесни Джой прилітала до Гори, приносила щоразу нову насінину і клала її поблизу води. Насінини проростали, із першої виросло могутнє дерево. Скоро з’явилася трава. У траві з’явилися жучки. Розцвітали квіти. Звірі почали збігатися звідусіль, бо тут була і їжа, і вода. І одної весни до Гори повернувся зір. Вона змогла говорити. - Ну тепер ти можеш залишитися? - Ні, але я обов’язково прилечу до тебе. Наступної весни пташка прилетіла, але у її дзьобику була не зернина, а маленький прутик. Вона знайшла на дереві найзручнішу гілку, поклала на неї прутик. - Я – пташка Джой, - проспівала вона. – Я прилетіла, щоб залишитися  тут.

Побудова сонця із промінців.

Давайте згадаємо, що відчувала  гора спочатку? Тепло , цікавість, увага, радість, розуміння, допомога.

-А якби якогось слова не було?

А коли вони всі є, то тоді і з’являється велика Любов, що дає чудо – ЖИТТЯ!! Любов-це таке сильне почуття, що гори руйнує.

Колективна творча робота.

 Поділ на групи

 Давайте і ми спробуємо зробити диво. Подаруйте Горі ще жителів. ( розфарбовують зображення  рослин і тварин, розміщують їх на малюнку).

-Які чудеса може робити любов? -Чи згодні ви з письменником, що « Тільки любов’ю тримається і рухається світ»? Чому? -Якщо в серці ЛЮБОВ, вона витісняє всі темні плями у людському серці, робить його Сонцем для всіх. Давайте і ми полікуємо хворе серце.(Діти працюють в групах на частинках серця, добирають слова – ліки, і закривають ними чорну частинку Серця.)

 Закрийте очі. Покладіть руку на своє серце. Прислухайтесь до нього. Яке воно? - Давайте намалюємо своє серце.

Колеги малюють, а я в кожного на вушко запитую: яке твоє серце? Вони  нашіптують мені на вухо відповідь. -Можна мені теж намалювати своє серце? (Малюю на дошці велике всміхнене серце). - Яке моє серце? Так моє серце велике. В ньому є місце для кожного з вас,бо я вас люблю, для доброти, щедрості, любові…. - Подивіться, яка краса на нашій дошці. Я бачу й почуваю так багато доброти, любові, взаєморозуміння. А як ви думаєте,  що могло б відбутися, якби в нашім місті, селі люди забули про серце?

 Висновок

-А яке серце вам більше подобається? Ви хотіли б мати таке ж серце?

- Я дарую вам  ангела. Бажаю, щоб він читав казки вашого життя, наповненого теплом, цікавістю, увагою, радістю, розумінням, допомогою у відносинах з рідними, один з одним.