Урок Скорботи і Пам’яті «Запалимо свічку»

 

Урок Скорботи і Пам’яті

«Запалимо свічку»

Для учнів 5 – 11 класів

Мета. Не забувати многостраждальної історії нашого народу. Допомогти учням глибше усвідомити значення історичної спадщини про Голодомор     1932 – 1933 років; виробляти вміння самостійно аналізувати  і робити висновки. Виховувати почуття співпереживання, пошану до історичного минулого українського народу.

Обладнання: магнітофон, мікрофон, телевізор, стелаж для виставки, вази для квітів, столи.

Урочисто прикрашений зал. На столиках кетяги червоної калини, гілочка зеленого барвінку, букет свіжих квітів -  чорнобривців, перев'язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику. В центрі столика — розламана хліби­на, склянка з водою, зверху — окраєць хліба. Напис: «Ціна йому — життя», образ Божої Матері, прикрашений вишитим рушником (бажано чорними і червоними нитками або тільки чорними). В залі оформлено книжкову виставку «Голод 1933 — незагойна рана України».

Лунає музика «Реквієм» А.Моцарта. (Впродовж ком­позиції звучить то тихіше, то гучніше)

Учні, вдягнені у вбрання темного кольору, вихо­дять з обох боків сцени, шикуються в «журавлиний ключ», у руках тримають незапалені свічки. Учитель теж у чорному одязі

Хід заняття

І. Вступ.

Читець:  Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну... запалю обгорілу свічу,

Помічаю: не замки-твердині, не храми —

Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях,

З долини, аж немов з кам'яної гори

Надійшли. Придивляюсь: Вкраїна, XX століття

І не рік, а криваве клеймо — «33».

ІІ. Основна частина.

1 Ведучий:  

Многостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати її чорних сторінок. Ми прийшли зі свічками, як до храму. Хай же наша школа стане сьогодні храмом духовності, храмом Скорботи і Пам'яті.

Аудіо запис «0001- Зроніть сльозу»

2 Ведучий:

Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мучениць­кою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках. Пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лику землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ця хвилина мовчання.

Усі стоять. Хвилина мовчання

Аудіо запис «0002-сидить стара бабуся з онуками»

 

3 Ведучий:

На десятиліття можна засекретити архіви. Можна прихо­вати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести слі­ди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш.

4 Ведучий:

Після заборон, утисків, принижень людської гідності вона оживає, відроджується — що б там не було. З правдою нічого не вдієш. А правда така.

Аудіо запис «0003-протокол №96 висилка в гулаг»

5 Ведучий:

30-і... Соцзмагання... Хлібозаготівля... Світовий ринок пере­повнився хлібом, ціни падають... Водії, які звозили зерно на пункти схо­ву, говорять, що часто на дорогах зустрічають молоду жінку... Кажуть, що смерть...

 

6 Ведучий:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата...

Не судилося того року йти плугатарям, ані співати дівчатам, та й виш­ні зацвіли без цвіту... Такий багатий край, а такий парадокс — голод. А Сталін стверджував: "Ми, безперечно, добилися того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба тільки закляті вороги радянської влади...".

 

1 Ведучий:

Цей стражденний 1933-й. Україну одну з найродючіших і найблагородніших земель, огорну­ли чорні крила голоду, сліз, страждань... Це крила хи­жака, які міцно стискали до нестями, до болю, до бо­жевілля. Досі не віриться, що тут — в Україні — жит­ниці — раптово зник хліб, люди – залишилися без зер­нини. І це в урожайний 1932-й рік.

Аудіо запис «0004-вивіз зерна з україни малороси»

 

2 Ведучий:

Настав початок кінця. Сонце так само сходило і заходило. Але знаки на сході все більше і більше вказували наближення. Йшов, ступав, перемагав жорстокий дух руїни, і не було тому спину, бо ні чоловік, ні жінка, ні дитина,  ні сотні тисяч чоловіків, жінок, дітей не знали і не могли знати, що близиться їх занепад, їх кінець.

Аудіо запис «0005-протокол заборони виїзду селянства»

 

3 Ведучий:

Чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над річкою солов'ї? Ніхто того не пам'ятає сьогодні. На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять у дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена обличчям до землі, лиця майже немає, одні зуби зверху.

 Аудіо запис «0006-велика родина була у петренків- початок»

 

4 Ведучий:

Сидить дитина і чогось гойдається усім тілом: назад-вперед, на-зад-вперед. Скільки сидить — стільки й гойдається. І безконечна одна пісня шепотом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи: ні від батька, ні від матері, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...

 

 

5 Ведучий:

Так, Сталін знав і сам заявив: «Ніхто не може заперечувати того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував 1931». Проте держа­ва систематично конфісковувала більшу його части­ну для власного вжитку, ігноруючи заклики та попе­редження українських комуністів. Сталін підняв план заготівлі зерна у 32 році на 44%. Це рішення і та жорстокість, з якою режим виконував його нака­зи, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше, як штучний.

Аудіо запис «0007-То був страшний навмисний злочин»

 

 

6 Ведучий:

Про байдужість режиму до людських страждань свідчить ряд заходів, проведених у 1932 році. В серпні партійні активісти отримали юридич­не право конфіскації зерна в колгоспах. Того ж міся­ця було введено в дію ганебний закон, що передба­чав смертну кару за розкрадання державної влас­ності. Кожні два тижні бригади активістів робили повні офіційні обшуки. Врешті, у селян забрали навіть горох, картоплю, буряки.

Аудіо запис « 0008- ти кажеш не було голодомору»

1 Ведучий:

У зв'язку з нестачею хліба як масове явище відмічається вживання у їжу різних сурогатів, у тому числі шкідливих та небезпечних для життя. Поряд з сурогатами в масовому порядку відмічається вживан­ня у їжу м'яса кішок, собак, а також дохлих коней, яке в одних випадках розтягується після падежу, а в інших — викопується із скотомогильників.

Аудіо запис « 0009-а собак і кішок не було...... а сусід зїв синочка»

2 Ведучий:

Голодомор замахнувся на майбутнє нації: третина умертвлених голодом — діти, які не народили нащадків, не дали потомства.

За переписом населення 1926 року, дітей, віком до 4-х років виявилося 16%, тобто у голодний 33-й їм ма­ло б виповнитися по 10 років. Та не судилося...

Аудіо запис «0010- я ще не вмерла...»

 

3 Ведучий:

Щоб не дивитися на муки своїх дітей, матері прискорювали гіркий кінець. Натопивши ма­ковинням хату, закрила ляду мати. І на ранок усі діти мертві.

 

Аудіо запис «0011- спіте діти....»

4 Ведучий:

А скільки людей закінчували своє життя самогубством. Майже завжди повішенням. Але найстрашніше було інше.

 

5 Ведучий:

Деякі божеволіли... Були такі, що різали та варили трупи, та ще такі, що вбивали влас­них дітей та варили їх.

Аудіо запис «0012-зїли хлопчика матюшу»

 

6 Ведучий:

Якими словами можна описати мучеництво України того періоду, що поклала в землю мільйони своїх синів і дочок?  Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив земне життя у пекельних муках. З тих далеких часів линуть до нас голоси односельчан, як линуть і голоси тих, що померли у страшному 33-му. Ось свідчення очевидців страшних подій.

Діти зачитують спогади очевидців

 

1 Ведучий:

Спогад:

Народилася Олена Аркадіївна Осипчук 23 серпня 1928 року в селі Баришівка Доманівського району Одеської області. їх сім'я складалася з семи чоловік .

Батько все своє життя працював головою колгоспу, мати-кухаркою

В селі, де ми жили ,люди не голодували , а в сусідньому дуже добре відчули , що таке голод, навіть помирали від нього. Деякі люди виживали завдяки суслам, яких ловили і запікали в печі. Ходили по селах « бригади » по стягненню податків, які вистукували стіни, лежанки, припічки та забирали не тільки продукти, а й срібло, гроші в людей . Часто ці бригади не пускали до осель , зачинялися і не подавали ніяких ознак життя . Ще звечора наношували води та готували їжу. Ходили навшпиньки, говорили пошепки .

 

 

 

 

 

2 Ведучий:

Спогад:

Павлишко Меланія Іванівна народилася в 1926 році в селі Володимирівка Доманівського району Миколаївської області. В сім'ї було четверо дітей : двоє хлопчиків та двоє дівчаток . Меланія Іванівна пам'ятає , як у 1932-1933 роках проводилося розкуркулення селян.

Моя мати працювала на елеваторі ,де зберігалося зерно , але його нікому не давали і ніхто не мав право його брати. Діти ходили на елеватор за три кілометри , щоб взяти мамалигу, яку давали робочим, Щоб не померти з голоду, скребли шкуру тварин і різали кусочками , варили її ячнєвою з крупою та пшоном. В Одесу ходили пішки , щоб купити буханець хліба своїм рідним

 

3 Ведучий:

Спогад:

Наталія Олексіївна Ющенко народилася 1924 року в селі Олексіївка Миколаївського району Одеської області. Наталія Олексіївна згадує:

« Я пам'ятаю лише , що була маленькою , коли наша сім'я переїхала з Росії до України. Там ми дуже бідували , але на Україні становище було не краще. Мати давала мені торбину,і я ходила від двору до двору з надією,що хоч бодай одна людська душа змилостивиться і дасть щось попоїсти . Просила милостиню для того , щоб хоч не наїстися , а вижити ».

 

4 Ведучий:

Спогад:

Зозуля Надія Анатоліївна народилася 15 травня 1924 року в селі Комісарівка Бережанського району Миколаївської області. Сім'я Надії Анатолівни складалася з п'яти членів : мати, батько, старший брат, середня сестра і вона .Батьки народилися в 1895 році ,старший брат народився в 1919 році і загинув на війні,сестра Ольга - 1921 року народження. Зозуля Надія Анатолівна згадує:

 

«Під час голодомору мені було 8 років , й перебували ми в Херсонській області в м. Гопри. Батько був столяр й заробляв на прожиток своєї сім'ї, мати влаштувалась в той час кухаркою , а ми косили і носили снопи. Поруч жила сім'я Кушніренків, в якій було семеро дітей. Четверо з них були зовсім маленькі. Батьки тяжко працювали , але їжі катастрофічно не вистачало. Діти пухли з голоду, п 'ятеро з них померли»

 

5 Ведучий:

Спогад:

Прокоф'єва Марія Полікарпівна народилася 19 січня 1920 року в селі Покровці Веселинівського району Миколаївської області.

Марія Полікарпівна згадує :

«В нашій сім'ї було троє дітей і всі   дівчатка. Зростали ми без батька. За нас турбувалася лише матір, Наталія Іванівна Дем'яненко . Голод косив усіх підряд . У нас в селі люди пухли з голоду .

Щоб не померти, ми ловили рибку тканкою , їли кропиву, пасльон ,в полі збирали колоски, за дванадцять кілометрів від дому копали картоплю , щоб хоч трохи вгамувати голод , з соломи віяли зерно

 

6 Ведучий:

Спогад:

Могилівська Поліна Костянтинівна проживає в с. Сеньчине Миколаївського району Миколаївської області.

З тих давніх років, а саме про голодомор , мало що пам'ятає, але дещо розповіла:

« В той страшний час батько мій і сестри працювали в колгоспі, але не за гроші - їм ставили трудодні, за що вони повинні були платити й податки (м'ясо, молоко, та інші продукти). В людей забирали все ,що можна було забрати. Повністю спустошували хату, з комори вигрібали все зерно і вивозили на машинах. Вдома не було що їсти. Пам'ятаю , як була малою бігла за машиною і збирала по дорозі зернини, що висипалися. Приносила їх додому і мати пекла млинці домішуючи туди ще й бур'яну . »

 

 

Аудіо запис «0013-стояли хати у морози взуті.....мертве янголя»

 

 

1 Ведучий:

Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі! Всі сили земні й небесні, простіть муку і бо­жевілля мого народу! Ту моторошну дику ніч, усі жа­хи, небачені від Сотворіння Світу, простіть!

Аудіо запис «0014-залишилась з того великого роду єдина Оленка»

2 Ведучий:

Світ мав би розколотися надвоє, сон­це мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що це було на Землі. Але світ не розколов­ся, Земля обертається як їй належить, і ми ходимо по ній зі своїми тривогами і надіями. Ми — єдині спад­коємці всього, що було.

 

3 Ведучий:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників — заброд!

ІІІ. Заключна частина.

4 Ведучий:

24 листопада в нашій державі відзначається День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Народ України схиляє голову перед трагічною сторінкою свого життя. Прах семи з половиною мільйонів стукає в наші серця. Їх ніхто не судив, от­же, ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас з вами, їхніх співвітчизників і довговічних боржників.

 

 

5 Ведучий:

І тільки виповівши минулі страждан­ня, викричавши давній біль, крок за кроком прой­шовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш славний народ, гідний прекрасної долі.

 

Аудіо запис «0015-вже то вік........ хто то донесе»