Не забувати многостраждальної історії нашого народу. Допомогти учням глибше усвідомити значення історичної спадщини про Голодомор 1932 – 1933 років; виробляти вміння самостійно аналізувати і робити висновки. Виховувати почуття співпереживання, пошану до історичного минулого українського народу. Обладнання: магнітофон, мікрофон, телевізор, стелаж для виставки, вази для квітів, столи.
Урок Скорботи і Пам’яті
«Запалимо свічку»
Для учнів 5 – 11 класів
Мета. Не забувати многостраждальної історії нашого народу. Допомогти учням глибше усвідомити значення історичної спадщини про Голодомор 1932 – 1933 років; виробляти вміння самостійно аналізувати і робити висновки. Виховувати почуття співпереживання, пошану до історичного минулого українського народу.
Обладнання: магнітофон, мікрофон, телевізор, стелаж для виставки, вази для квітів, столи.
Урочисто прикрашений зал. На столиках кетяги червоної калини, гілочка зеленого барвінку, букет свіжих квітів - чорнобривців, перев'язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику. В центрі столика — розламана хлібина, склянка з водою, зверху — окраєць хліба. Напис: «Ціна йому — життя», образ Божої Матері, прикрашений вишитим рушником (бажано чорними і червоними нитками або тільки чорними). В залі оформлено книжкову виставку «Голод 1933 — незагойна рана України».
Лунає музика «Реквієм» А.Моцарта. (Впродовж композиції звучить то тихіше, то гучніше)
Учні, вдягнені у вбрання темного кольору, виходять з обох боків сцени, шикуються в «журавлиний ключ», у руках тримають незапалені свічки. Учитель теж у чорному одязі
Хід заняття
І. Вступ.
Читець: Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.
Я зітхну... запалю обгорілу свічу,
Помічаю: не замки-твердині, не храми —
Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях,
З долини, аж немов з кам'яної гори
Надійшли. Придивляюсь: Вкраїна, XX століття
І не рік, а криваве клеймо — «33».
Учитель: Сьогодні наша зустріч присвячується пам'яті тієї частини українського народу, яка загинула мученицькою смертю від голодомору, заподіяного 1932-1933 роками.
Кожна людина, як і все свідоме людство, живе в трьох вимірах: учора, сьогодні і завтра. Вчора – це наша історія, а кожен урок історії – це урок знань про минуле, сучасне нашого народу, можливість зазирнути краєчком ока у майбутнє. Минуле було різним: радісним і сумним, а було ще й трагічним. Сьогодні ми торкнемося саме трагічних сторінок життя нашої України.
ІІ. Основна частина.
1 Ведучий:
Многостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати її чорних сторінок. Ми прийшли зі свічками, як до храму. Хай же наша школа стане сьогодні храмом духовності, храмом Скорботи і Пам'яті.
Аудіо запис «0001- Зроніть сльозу»
2 Ведучий:
Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках. Пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лику землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ця хвилина мовчання.
Усі стоять. Хвилина мовчання
Аудіо запис «0002-сидить стара бабуся з онуками»
3 Ведучий:
На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш.
4 Ведучий:
Після заборон, утисків, принижень людської гідності вона оживає, відроджується — що б там не було. З правдою нічого не вдієш. А правда така.
Аудіо запис «0003-протокол №96 висилка в гулаг»
5 Ведучий:
30-і... Соцзмагання... Хлібозаготівля... Світовий ринок переповнився хлібом, ціни падають... Водії, які звозили зерно на пункти схову, говорять, що часто на дорогах зустрічають молоду жінку... Кажуть, що смерть...
6 Ведучий:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата...
Не судилося того року йти плугатарям, ані співати дівчатам, та й вишні зацвіли без цвіту... Такий багатий край, а такий парадокс — голод. А Сталін стверджував: "Ми, безперечно, добилися того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба тільки закляті вороги радянської влади...".
1 Ведучий:
Цей стражденний 1933-й. Україну одну з найродючіших і найблагородніших земель, огорнули чорні крила голоду, сліз, страждань... Це крила хижака, які міцно стискали до нестями, до болю, до божевілля. Досі не віриться, що тут — в Україні — житниці — раптово зник хліб, люди – залишилися без зернини. І це в урожайний 1932-й рік.
Аудіо запис «0004-вивіз зерна з україни малороси»
2 Ведучий:
Настав початок кінця. Сонце так само сходило і заходило. Але знаки на сході все більше і більше вказували наближення. Йшов, ступав, перемагав жорстокий дух руїни, і не було тому спину, бо ні чоловік, ні жінка, ні дитина, ні сотні тисяч чоловіків, жінок, дітей не знали і не могли знати, що близиться їх занепад, їх кінець.
Аудіо запис «0005-протокол заборони виїзду селянства»
3 Ведучий:
Чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над річкою солов'ї? Ніхто того не пам'ятає сьогодні. На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять у дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена обличчям до землі, лиця майже немає, одні зуби зверху.
Аудіо запис «0006-велика родина була у петренків- початок»
4 Ведучий:
Сидить дитина і чогось гойдається усім тілом: назад-вперед, на-зад-вперед. Скільки сидить — стільки й гойдається. І безконечна одна пісня шепотом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи: ні від батька, ні від матері, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...
5 Ведучий:
Так, Сталін знав і сам заявив: «Ніхто не може заперечувати того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував 1931». Проте держава систематично конфісковувала більшу його частину для власного вжитку, ігноруючи заклики та попередження українських комуністів. Сталін підняв план заготівлі зерна у 32 році на 44%. Це рішення і та жорстокість, з якою режим виконував його накази, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше, як штучний.
Аудіо запис «0007-То був страшний навмисний злочин»
6 Ведучий:
Про байдужість режиму до людських страждань свідчить ряд заходів, проведених у 1932 році. В серпні партійні активісти отримали юридичне право конфіскації зерна в колгоспах. Того ж місяця було введено в дію ганебний закон, що передбачав смертну кару за розкрадання державної власності. Кожні два тижні бригади активістів робили повні офіційні обшуки. Врешті, у селян забрали навіть горох, картоплю, буряки.
Аудіо запис « 0008- ти кажеш не було голодомору»
1 Ведучий:
У зв'язку з нестачею хліба як масове явище відмічається вживання у їжу різних сурогатів, у тому числі шкідливих та небезпечних для життя. Поряд з сурогатами в масовому порядку відмічається вживання у їжу м'яса кішок, собак, а також дохлих коней, яке в одних випадках розтягується після падежу, а в інших — викопується із скотомогильників.
Аудіо запис « 0009-а собак і кішок не було...... а сусід зїв синочка»
2 Ведучий:
Голодомор замахнувся на майбутнє нації: третина умертвлених голодом — діти, які не народили нащадків, не дали потомства.
За переписом населення 1926 року, дітей, віком до 4-х років виявилося 16%, тобто у голодний 33-й їм мало б виповнитися по 10 років. Та не судилося...
Аудіо запис «0010- я ще не вмерла...»
3 Ведучий:
Щоб не дивитися на муки своїх дітей, матері прискорювали гіркий кінець. Натопивши маковинням хату, закрила ляду мати. І на ранок усі діти мертві.
Аудіо запис «0011- спіте діти....»
4 Ведучий:
А скільки людей закінчували своє життя самогубством. Майже завжди повішенням. Але найстрашніше було інше.
5 Ведучий:
Деякі божеволіли... Були такі, що різали та варили трупи, та ще такі, що вбивали власних дітей та варили їх.
Аудіо запис «0012-зїли хлопчика матюшу»
6 Ведучий:
Якими словами можна описати мучеництво України того періоду, що поклала в землю мільйони своїх синів і дочок? Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив земне життя у пекельних муках. З тих далеких часів линуть до нас голоси односельчан, як линуть і голоси тих, що померли у страшному 33-му. Ось свідчення очевидців страшних подій.
Діти зачитують спогади очевидців
1 Ведучий:
Спогад:
Народилася Олена Аркадіївна Осипчук 23 серпня 1928 року в селі Баришівка Доманівського району Одеської області. їх сім'я складалася з семи чоловік .
Батько все своє життя працював головою колгоспу, мати-кухаркою
В селі, де ми жили ,люди не голодували , а в сусідньому дуже добре відчули , що таке голод, навіть помирали від нього. Деякі люди виживали завдяки суслам, яких ловили і запікали в печі. Ходили по селах « бригади » по стягненню податків, які вистукували стіни, лежанки, припічки та забирали не тільки продукти, а й срібло, гроші в людей . Часто ці бригади не пускали до осель , зачинялися і не подавали ніяких ознак життя . Ще звечора наношували води та готували їжу. Ходили навшпиньки, говорили пошепки .
2 Ведучий:
Спогад:
Павлишко Меланія Іванівна народилася в 1926 році в селі Володимирівка Доманівського району Миколаївської області. В сім'ї було четверо дітей : двоє хлопчиків та двоє дівчаток . Меланія Іванівна пам'ятає , як у 1932-1933 роках проводилося розкуркулення селян.
Моя мати працювала на елеваторі ,де зберігалося зерно , але його нікому не давали і ніхто не мав право його брати. Діти ходили на елеватор за три кілометри , щоб взяти мамалигу, яку давали робочим, Щоб не померти з голоду, скребли шкуру тварин і різали кусочками , варили її ячнєвою з крупою та пшоном. В Одесу ходили пішки , щоб купити буханець хліба своїм рідним
3 Ведучий:
Спогад:
Наталія Олексіївна Ющенко народилася 1924 року в селі Олексіївка Миколаївського району Одеської області. Наталія Олексіївна згадує:
« Я пам'ятаю лише , що була маленькою , коли наша сім'я переїхала з Росії до України. Там ми дуже бідували , але на Україні становище було не краще. Мати давала мені торбину,і я ходила від двору до двору з надією,що хоч бодай одна людська душа змилостивиться і дасть щось попоїсти . Просила милостиню для того , щоб хоч не наїстися , а вижити ».
4 Ведучий:
Спогад:
Зозуля Надія Анатоліївна народилася 15 травня 1924 року в селі Комісарівка Бережанського району Миколаївської області. Сім'я Надії Анатолівни складалася з п'яти членів : мати, батько, старший брат, середня сестра і вона .Батьки народилися в 1895 році ,старший брат народився в 1919 році і загинув на війні,сестра Ольга - 1921 року народження. Зозуля Надія Анатолівна згадує:
«Під час голодомору мені було 8 років , й перебували ми в Херсонській області в м. Гопри. Батько був столяр й заробляв на прожиток своєї сім'ї, мати влаштувалась в той час кухаркою , а ми косили і носили снопи. Поруч жила сім'я Кушніренків, в якій було семеро дітей. Четверо з них були зовсім маленькі. Батьки тяжко працювали , але їжі катастрофічно не вистачало. Діти пухли з голоду, п 'ятеро з них померли»
5 Ведучий:
Спогад:
Прокоф'єва Марія Полікарпівна народилася 19 січня 1920 року в селі Покровці Веселинівського району Миколаївської області.
Марія Полікарпівна згадує :
«В нашій сім'ї було троє дітей і всі дівчатка. Зростали ми без батька. За нас турбувалася лише матір, Наталія Іванівна Дем'яненко . Голод косив усіх підряд . У нас в селі люди пухли з голоду .
Щоб не померти, ми ловили рибку тканкою , їли кропиву, пасльон ,в полі збирали колоски, за дванадцять кілометрів від дому копали картоплю , щоб хоч трохи вгамувати голод , з соломи віяли зерно
6 Ведучий:
Спогад:
Могилівська Поліна Костянтинівна проживає в с. Сеньчине Миколаївського району Миколаївської області.
З тих давніх років, а саме про голодомор , мало що пам'ятає, але дещо розповіла:
« В той страшний час батько мій і сестри працювали в колгоспі, але не за гроші - їм ставили трудодні, за що вони повинні були платити й податки (м'ясо, молоко, та інші продукти). В людей забирали все ,що можна було забрати. Повністю спустошували хату, з комори вигрібали все зерно і вивозили на машинах. Вдома не було що їсти. Пам'ятаю , як була малою бігла за машиною і збирала по дорозі зернини, що висипалися. Приносила їх додому і мати пекла млинці домішуючи туди ще й бур'яну . »
Аудіо запис «0013-стояли хати у морози взуті.....мертве янголя»
1 Ведучий:
Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі! Всі сили земні й небесні, простіть муку і божевілля мого народу! Ту моторошну дику ніч, усі жахи, небачені від Сотворіння Світу, простіть!
Аудіо запис «0014-залишилась з того великого роду єдина Оленка»
2 Ведучий:
Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Земля обертається як їй належить, і ми ходимо по ній зі своїми тривогами і надіями. Ми — єдині спадкоємці всього, що було.
3 Ведучий:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників — заброд!
ІІІ. Заключна частина.
4 Ведучий:
24 листопада в нашій державі відзначається День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Народ України схиляє голову перед трагічною сторінкою свого життя. Прах семи з половиною мільйонів стукає в наші серця. Їх ніхто не судив, отже, ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас з вами, їхніх співвітчизників і довговічних боржників.
5 Ведучий:
І тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш славний народ, гідний прекрасної долі.
Аудіо запис «0015-вже то вік........ хто то донесе»
1